Рішення від 07.05.2026 по справі 904/2684/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-58, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.05.2026м. ДніпроСправа № 904/2684/25 (904/1157/26)

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Примака С.А. розглянувши справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи

за позовом ОСОБА_1

до Акціонерного товариства "Криворізький залізорудний комбінат"

про відшкодування моральної шкоди, завданої професійним захворюванням

межах справи №904/2684/25

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "ТВІЙ ЕНЕРГОПОСТАЧАЛЬНИК", м.Київ

до боржника Акціонерного товариства "КРИВОРІЗЬКИЙ ЗАЛІЗОРУДНИЙ КОМБІНАТ", м.Кривий Ріг Дніпропетровської області

про визнання банкрутом

РУХ СПРАВИ

09.03.2026 позивач звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Акціонерного товариства "Криворізький залізорудний комбінат" про відшкодування моральної шкоди, заподіяної втратою працездатності внаслідок професійного захворювання у сумі 328 586,00 грн.

Згідно протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 09.03.2026 позовну заяву передано на розгляд судді Примаку С.А. в межах справи про банкрутство №904/2684/25.

Ухвалою господарського суду від 12.03.2026 прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі. Постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позов у порядку, передбаченому статтею 165 Господарським процесуальним кодексом України.

З приводу дотримання судом прав відповідача під час розгляду даної справи слід зазначити таке.

Відповідно до частини 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Частиною 7 статті 6 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Враховуючи вказане, ухвала суду від 12.03.2026 була направлена відповідачу в його Електронний кабінет в підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи.

За змістом частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є:

1) день вручення судового рішення під розписку;

2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи;

3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;

4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;

5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Враховуючи вказане, з урахуванням положень частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, ухвала господарського суду від 12.03.2026 вважається врученою відповідачу 13.03.2026, що підтверджується Довідкою про доставку електронного листа в Електронний кабінет відповідача в підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи.

Так, ухвалою суду від 12.03.2026, з урахуванням вимог частини 8 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, судом було запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Враховуючи встановлену судом вище дату отримання ухвали суду відповідачем (13.03.2026), граничним строком, з урахуванням частин 1, 2, 4 статті 116 Господарського процесуального кодексу України, для подання відзиву на позовну заяву було 30.03.2026.

Отже, станом на дату ухвалення рішення суду, строк на подання відзиву на позовну заяву, з урахуванням додаткового строку на поштовий перебіг та враховуючи обмеження, пов'язані з запровадженням воєнного стану, закінчився.

Слід зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).

Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на надання відзиву на позовну заяву та вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.

Більше того, права відповідача, як учасника справи, не можуть забезпечуватись за рахунок порушення права позивача на розумність строків розгляду справи судом (на своєчасне вирішення спору судом), що є безпосереднім завданням господарського судочинства, та яке відповідно до норм частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Беручи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 12.03.2026, не скористався правом на подачу до суду відзиву на позовну заяву, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

В порядку статті 240 Господарського процесуального кодексу України судом прийнято рішення у справі.

ВСТАНОВИВ:

Позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем, що підтверджується відомостями трудової книжки, долученої до матеріалів справи.

Відповідно до акта №21 від 07.05.1996 розслідування хронічного професійного захворювання (отруєння), встановлено наявність у працівника професійного захворювання, визначено причини та умови його виникнення, надано характеристику умов праці та їх відповідність нормативним вимогам, з'ясовано наявність причинно-наслідкового зв'язку між умовами праці та захворюванням. Прізвище, ім'я по батькові, посади осіб, які не виконали норми і правила охорони праці, гігієнічні регламенти і нормативи не встановлено.

Відповідно до виписки із акту огляду ЛТЕК від 10.06.1996 позивачу було встановлено 20% втрати професійної працездатності у зв'язку з професійним захворюванням. Дата повторного огляду 01.05.1997.

Згідно акту огляду ЛТЕК від 07.07.1997 позивачу за результатами повторного огляду встановлено 20% втрати професійної працездатності, у зв'язку з професійним захворюванням з 01.06.1997 по 01.06.1998.

Також відповідно до виписки із акту огляду ЛТЕК від 14.05.1998 за результатами повторного огляду позивачу встановлено 20% втрати професійної працездатності, у зв'язку з професійним захворюванням з 01.06.1998 по 01.06.1999.

Також згідно виписки із акту огляду ЛТЕК від 10.06.2001 за результатами повторного огляду позивачу встановлено 20% втрати професійної працездатності, у зв'язку з професійним захворюванням з 01.06.1999 по 01.06.2001.

Випискою із акту огляду ЛТЕК від 18.05.2001 позивачу встановлено 25% втрати професійної працездатності у зв'язку з професійним захворюванням безстроково.

На підтвердження погіршення стану здоров'я та проходження медичного лікування, позивачем долучено до матеріалів справи медичний висновок закладу охорони здоров'я лікарсько-експертної комісії №830 від 08.08.2023, виписки з медичної карти, результати інструментальних методів обстеження.

Також позивач зазначає, що внаслідок набутих професійних захворювань у позивача задишка при помірному фізичному навантаженні, сухий кашель, іноді з виділенням харкотиння слизового характеру, періодично біль та скутість у грудній клітці, періодичний головний біль, біль в суглобах стопи, кистей колінних суглобах, зниження слуху на обидва вуха, шум в вухах, зниження зору. У зв'язку з чим, позивач не може нормально ходити по вулиці, поратися по господарству, керувати автомобілем.

ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ СТОРІН, ВИСНОВКИ СУДУ

Щодо моральної шкоди

Згідно статті 6 ЦК УРСР (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин), захист цивільних прав здійснюється в установленому порядку судом шляхом компенсації моральної шкоди.

За частиною першою статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.

Відповідно до акта №21 від 07.05.1996 професійне захворювання виникло за таких обставин працюючи в шахті «Саксагань» більше 22 років по професіям підземного скрепериста, гірничого майстра, начальника дільниці, начальника ООТ і З в силу своїх функціональних обов'язків від 60 до 90 % робочого часу знаходився безпосередньо у підземних робочих місцях дільниці, де в процесі виконання технологічних операцій (скреперування, буріння та ін.) запиленість повітря робочої зони складала від 2,0 мг/м3 до 3,5 та більше мг/м3 при ПДК 2,0 мг/м3, а рівень звуку генеруючого при роботі гірничошахтного обладнання досягав від 85 до 100 та більше дБА при ПДУ 80 дБА.

Слід зазначити, що право на відшкодування моральної шкоди у позивача виникло починаючи з 10.06.1996 (дата первинного огляду) та мав місце до 01 січня 2004 року, до набрання чинності ЦК України, а тому до спірних правовідносин слід застосовувати положення ЦК Української РСР 1963 року.

Згідно зі статтею 440-1 ЦК Української РСР моральна (немайнова) шкода, заподіяна громадянину або організації діянням іншої особи, яка порушила їх законні права, відшкодовується особою, яка заподіяла шкоду, якщо вона не доведе, що моральна шкода заподіяна не з її вини. Моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п'яти мінімальних розмірів заробітної плати.

Необхідною умовою виникнення зобов'язання з відшкодування моральної (немайнової) шкоди є заподіяння цієї шкоди. Під шкодою прийнято розуміти всяке зменшення блага, що охороняється правом. Благо, що охороняється правом, може бути майновим або особистим немайновим. Внаслідок цього і шкода, що заподіюється благам, що охороняються, може бути майновою і моральною (немайновою). Вказуючи на моральну (немайнову) шкоду, що підлягає відшкодуванню, частина перша статті 440-1 ЦК Української РСР не визначала її поняття. Під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній або юридичній особі незаконними діями чи бездіяльністю інших осіб.

Стаття 440-1 ЦК Української РСР не містить будь-яких обмежень відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Отже, відповідно до статті 440-1 ЦК Української РСР фізична або юридична особа має право вимагати відшкодування моральної (немайнової) шкоди у разі порушення її прав неправомірними діями в будь-яких цивільних та інших правовідносинах. Неправомірна поведінка заподіювача моральної (немайнової) шкоди є необхідною умовою відповідальності, тому суд при розгляді справ цієї категорії зобов'язаний з'ясувати , чим підтверджується факт заподіяння моральних або фізичних страждань, за яких обставин і якими діями (бездіяльністю) вони заподіянні.

Стаття 440-1 ЦК Української РСР є загальною нормою, такою, що регулює деліктні правовідносини. Отже, моральна шкода за наявності для цього підстав повинна виплачуватись особою, яка її заподіяла, на підставі статті 440-1 чинного на час виникнення спірних правовідносин ЦК Української РСР.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції України або випливає з її положень, у випадках, передбачених статтями 7, 440-1ЦК Української РСР та іншим законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року справа № 210/2271/19.

Статтею 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року № 155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров'ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров'ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров'я.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 08.10.2008 № 20-рп/2008 також роз'яснив про право застрахованих громадян, що потерпілі на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, на відшкодування моральної шкоди за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).

Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Як зазначено в п. 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року по справі № 1-9/2004 ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, спричинюють йому моральні та фізичні страждання.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

При цьому, Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях (Шевченко проти України, Харук та інші проти України, Скордіно проти Італії) і в Практичній інструкції по зверненню в ЄСПЛ від 28 березня 2007 року, затвердженій Головою ЄСПЛ на підставі ст. 32 Регламенту ЄСПЛ, посилається на те, що в справах про присудження морального відшкодування, суд має визначити розмір моральної шкоди з огляду на розміри присудження компенсації у подібних справах та об'єктивної оцінки психотравматичної ситуації.

При вирішенні питання про розмір відшкодування спричиненої позивачу моральної шкоди суд враховує глибину фізичних та моральних страждань позивача, істотність вимушених негативних змін в його житті, тривалість його роботи у шкідливий умовах, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості та визначає розмір моральної шкоди, яка підлягає стягненню з відповідача, у вигляді одноразового відшкодування в сумі 220 000,00 грн, що буде співмірним спричиненій позивачу шкоді та достатнім для її відшкодування.

З урахуванням вищевикладеного позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

СУДОВІ ВИТРАТИ

Судовий збір

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 5 ЗУ "Про судовий збір" вбачається, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються, зокрема, позивачі у справах про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також смертю фізичної особи;

В даному випадку позивач звільнений від сплати судового збору.

Згідно з підпунктом 1 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір", за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Статтею 7 Закону України "Про державний бюджет України на 2026 рік" встановлено, що прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб з 1 січня 2026 року складає 3328,00 грн.

Отже, за подання даних позовних вимог, належний розмір судового збору складає 4928,79 грн.

Враховуючи, що позовні вимоги задоволено частково, господарський суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь державного бюджету несплачений судовий збір у розмірі 3 253,00 грн пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 76-80, 86, 129, 130 232, 233, 236-238, 240-242, Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства "Криворізький залізорудний комбінат" (50026, Дніпропетровська обл., м. Кривий Ріг, вул. Зимових Походів (Симбірцева), буд. 1А; ідентифікаційний код юридичної особи 00191307) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса АДРЕСА_1 ) моральну шкоду, завдану внаслідок ушкодження його здоров'я у розмірі 220 000,00 грн.

Стягнути з Акціонерного товариства "Криворізький залізорудний комбінат" (50026, Дніпропетровська обл., м. Кривий Ріг, вул. Зимових Походів (Симбірцева), буд. 1А; ідентифікаційний код юридичної особи 00191307) на користь державного бюджету (отримувач коштів - ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106, код ЄДРПОУ 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача: UA908999980313111256000026001, код класифікації доходів бюджету 22030106) судовий збір, код ЄДРПОУ господарського суду Дніпропетровської області 03499891) 3 253,00 грн - судового збору.

В решті позовних вимог - відхилити.

Накази видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дня складання повного судового рішення і може бути оскарженим протягом цього строку в порядку ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Суддя С.А. Примак