22.04.2026 м. Дніпро Справа № 908/3461/24
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого (судді-доповідача): Стефанів Т. В.,
суддів: Демчини Т.Ю., Кошлі А. О.,
секретаря судового засідання Старина А. С.,
за участю:
позивача : Батовська Т.І.,
відповідача: Аксарін Р. М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго"
на рішення Господарського суду Запорізької області від 17.11.2025 (суддя Азізбекян Т. А.) у справі № 908/3461/24
за позовом Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" (Україна, 01032, місто Київ, вулиця Симона Петлюри, будинок 25, код ЄДРПОУ 00100227)
до відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Запоріжжяелектропостачання" (Україна, 69035, місто Запоріжжя, вулиця Олександрівська, будинок 35, код ЄДРПОУ 42093239)
про стягнення 25 456 450 грн 48 коп.,
Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.
Приватне акціонерне товариство "Національна енергетична компанія "Укренерго" звернулося до Господарського суду Запорізької області із позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Запоріжжяелектропостачання" заборгованості за договором про надання послуг з передачі електричної енергії від 01.01.2024 № 0119-02024-ПП.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань з оплати послуг з передачі електричної енергії за період з вересня 2024 року по лютий 2025 року. Первісно позивач просив стягнути суму основного боргу - 187 084 058,72 грн, 3% річних - 890 274,68 грн та інфляційні втрати - 926 809,74 грн. В подальшому, у зв'язку зі збільшенням періоду прострочення та частковою оплатою відповідачем основного боргу, позивач неодноразово збільшував позовні вимоги та подавав заяви про закриття провадження в частині сплачених сум. Остаточно позивач просив стягнути суму 3% річних - 4 821 564,24 грн та суму інфляційних втрат - 20 634 886,24 грн.
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 17.11.2025 позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Запоріжжяелектропостачання" на користь Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" суму 3% річних - 2 410 782,12 грн, суму інфляційних втрат - 10 317 443,12 грн, суму судового збору - 152 738,71 грн.
Відмовлено у задоволенні позовних вимог в частині стягнення суми 3% річних у розмірі 2 410 782,12 грн та суми інфляційних втрат у розмірі 10 317 443,12 грн.
Провадження у справі закрито в частині стягнення суми 469 883 826,67 грн основного боргу, суми 3% річних - 1 500 000,00 грн, суми інфляційних втрат - 1 500 000,00 грн.
Повернуто Приватному акціонерному товариству "Національна енергетична компанія "Укренерго" суму судового збору 542 362,59 грн.
Приймаючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що між сторонами виникли зобов'язання на підставі договору про надання послуг з передачі електричної енергії від 01.01.2024 № 0119-02024-ПП, який є публічним договором приєднання. Суд встановив факт надання позивачем послуг з передачі електричної енергії за період з вересня 2024 року по лютий 2025 року та порушення відповідачем строків оплати, передбачених пунктами 6.2, 6.4 Договору. Суд констатував повне погашення відповідачем суми основного боргу в розмірі 469 883 826,67 грн під час розгляду справи та часткову сплату 3% річних і інфляційних втрат у загальній сумі 3 000 000,00 грн, у зв'язку з чим закрив провадження у відповідних частинах на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України. Щодо вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат суд, перевіривши розрахунки позивача, визнав їх математично правильними. Водночас, посилаючись на висновок Великої Палати Верховного Суду у справі № 902/417/18 (постанова від 18.03.2020) щодо можливості зменшення розміру процентів річних та інфляційних втрат з урахуванням принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд першої інстанції частково задовольнив клопотання відповідача та зменшив розмір 3% річних та інфляційних втрат на 50%.
Короткий зміст вимог та узагальнені доводи апеляційної скарги.
Не погоджуючись із рішенням Господарського суду Запорізької області від 17.11.2025 у справі № 908/3461/24, Приватне акціонерне товариство "Національна енергетична компанія "Укренерго" подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення Господарського суду Запорізької області від 17.11.2025 у справі № 908/3461/24 скасувати частково та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги та стягнути з ТОВ "Запоріжжяелектропостачання" на користь ПрАТ "НЕК "Укренерго" суму 3% річних у розмірі 2 410 782,12 грн, суму інфляційних втрат у розмірі 10 317 443,12 грн та суму судового збору 152 738,70 грн; в частині стягнення 3% річних у сумі 2 410 782,12 грн, інфляційних втрат у розмірі 10 317 443,12 грн та витрат із сплати судового збору в сумі 152 738,71 грн - залишити без змін; судові витрати за подачу апеляційної скарги у розмірі 229 108,05 грн покласти на відповідача.
Рішення оскаржується в частині відмови у стягненні суми 3% річних у розмірі 2 410 782,12 грн та інфляційних втрат у розмірі 10 317 443,12 грн, а також в частині розподілу судового збору.
Апелянт зазначає, що суд першої інстанції, приймаючи рішення про зменшення на 50% сум 3% річних та інфляційних втрат, нормативно не обґрунтував таке зменшення, обмежившись лише посиланням на принципи розумності, справедливості та пропорційності та на висновок Великої Палати Верховного Суду у справі № 902/417/18 (постанова від 18.03.2020). При цьому відповідач обґрунтовував своє клопотання про зменшення нормами ст.ст. 217, 233 ГК України, які передбачають право суду зменшити розмір штрафних санкцій, тоді як 3% річних та інфляційні втрати за своєю правовою природою не є штрафними санкціями.
Апелянт наголошує, що відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України нараховані на суму боргу інфляційні втрати та три проценти річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, яка має компенсаційний, а не штрафний характер. Зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та трьох процентів річних є акцесорним, додатковим до основного зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. На підтвердження цієї позиції апелянт посилається на постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19, від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, постанову Верховного Суду від 01.09.2022 у справі № 910/9544/19, від 24.07.2018 у справі № 905/1722/17, від 12.04.2017 у справі № 3-1462гс16.
Апелянт стверджує, що відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання, а згідно з абз. 2 ст. 617 ЦК України відсутність у боржника необхідних коштів не вважається випадком. Суди не повинні приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів або відсутність вини. Форс-мажор як причина прострочення оплати не звільняє порушника від відповідальності, передбаченої ст. 625 ЦК України. На підтвердження апелянт посилається на постанови Верховного Суду від 11.07.2023 у справі № 910/18432/21, від 12.04.2017 у справі № 3-1462гс16, від 26.05.2022 у справі № 902/186/21, від 22.09.2020 у справі № 918/631/19.
Апелянт вказує, що суд першої інстанції помилково застосував правову позицію Великої Палати Верховного Суду у справі № 902/417/18 без урахування конкретних обставин тієї справи та справи № 908/3461/24. У справі № 902/417/18 розмір відсотків річних за умовами договору було встановлено на рівні 40%, що значно перевищувало законодавчо встановлений мінімум у 3%, а загальна сума санкцій (штраф, пеня, відсотки річних) майже вдвічі перевищувала суму основного боргу. У справі ж № 908/3461/24 позивачем пред'явлено до стягнення відсотки річних у мінімальному, встановленому законом розмірі - 3%, а загальна сума нарахувань (3% річних та інфляційних втрат) у відсотковому відношенні до простроченого зобов'язання становить лише 4,7%, що свідчить про відсутність надмірності та неспівмірності.
Апелянт окремо звертає увагу на постанову Верховного Суду від 31.05.2023 у справі № 914/2453/21, в якій Верховний Суд визнав помилковим висновок апеляційного суду щодо наявності підстав для зменшення розміру 3% річних, зазначивши, що обставини очевидної неспівмірності відсутні, розмір заявлених до стягнення відсотків річних відповідає розміру, встановленому законом (3%), а наведені відповідачем підстави для зменшення пені не можуть бути підставою для зменшення розміру 3% річних без встановлення судом виключних (надзвичайних) обставин.
Апелянт також посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2025 у справі № 903/902/24, в якій Велика Палата конкретизувала правовий висновок, викладений у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, та зазначила, що три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) є законодавчо встановленим та мінімальним розміром процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов'язання боржником, і тому розмір процентів річних, який становить три проценти, не підлягає зменшенню судом. Апелянт також зазначає, що Велика Палата Верховного Суду у постанові № 902/417/18 про можливість зменшення інфляційних втрат у своїх висновках не зазначає.
Апелянт вказує, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку про те, що погашення відповідачем під час розгляду справи всієї суми основного боргу свідчить про добросовісність відповідача та є підставою для часткового звільнення від сплати нарахувань за ст. 625 ЦК України. Застосування цієї норми не залежить від факту погашення заборгованості - достатньо прострочення сплати незалежно від наявності вини боржника та форс-мажорних обставин. При цьому суд не врахував інтересів позивача: ПрАТ "НЕК "Укренерго" є єдиним оператором системи передачі України зі 100% акцій у власності держави, віднесеним до об'єктів стратегічного значення. В умовах воєнного стану позивач несе значні витрати на відновлювальний ремонт пошкоджених об'єктів енергетичної інфраструктури внаслідок терористичних атак з боку Російської Федерації, залучає кредитні кошти міжнародних фінансових інституцій. Відповідач систематично порушує зобов'язання з оплати послуг з передачі електричної енергії протягом тривалого часу, що підтверджується численними справами в Господарському суді Запорізької області.
Апелянт зазначає, що пред'явлені до стягнення інфляційні втрати та 3% річних у мінімальному, встановленому законом розмірі є єдиною компенсацією втрат позивача, оскільки Регулятором (НКРЕКП) на період дії воєнного стану зупинено нарахування та стягнення штрафних санкцій між учасниками ринку електричної енергії (постанова НКРЕКП № 332 від 25.02.2022), а щодо зупинення компенсаційних нарахувань за ч. 2 ст. 625 ЦК України Регулятор настанов не надавав. Зменшення заявлених до стягнення сум порушує принцип справедливості та ставить позивача в нерівне із відповідачем становище. Апелянт посилається на рішення ЄСПЛ у справах "Dombo Beheer B.V. v. The Netherlands" та "Ankerl v. Switzerland", постанову Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 918/116/19.
Щодо розподілу судових витрат апелянт зазначає, що судом першої інстанції було встановлено правомірність звернення позивача з вимогами про стягнення 3% річних у сумі 4 821 564,24 грн та інфляційних втрат у сумі 20 634 886,24 грн та встановлено математичну правильність розрахунку. Рішення суду в частині відмови у стягненні не пов'язано з безпідставністю позовних вимог, а лише з рішенням суду зменшити пред'явлені суми на 50%. При цьому витрати з оплати судового збору на відповідача покладено лише у розмірі 152 738,71 грн, а в частині суми судового збору в розмірі 152 738,71 грн судом першої інстанції питання не вирішено відповідно до приписів ст.ст. 129, 130 ГПК України.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Запоріжжяелектропостачання" подало відзив на апеляційну скаргу, згідно якого заперечує проти апеляційної скарги ПрАТ "НЕК "Укренерго" та вважає рішення Господарського суду Запорізької області від 17.11.2025 у справі № 908/3461/24 в частині відмови у стягненні суми 3% річних у розмірі 2 410 782,12 грн та суми інфляційних втрат у розмірі 10 317 443,12 грн правомірним та обґрунтованим, просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги.
Відповідач зазначає, що ТОВ "Запоріжжяелектропостачання" є єдиним постачальником універсальних послуг на території Запорізької області на підставі Постанови НКРЕКП № 1268 від 26.10.2018, на яке Постановою Кабінету Міністрів України від 05.06.2019 № 483 покладено спеціальні обов'язки із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів. Для здійснення своєї діяльності Товариство здійснює купівлю електричної енергії за власний рахунок на умовах 100% передплати, а потім здійснює її продаж споживачам, які розраховуються до 20 числа місяця, що йде за розрахунковим. Платіжна дисципліна побутових споживачів завжди була на низькому рівні, яка ще погіршилася з початком повномасштабного вторгнення Російської Федерації та часткову окупацію територій Запорізької області.
Відповідач вказує, що на державному рівні з початку повномасштабного вторгнення прийнято ряд нормативних актів, які обмежують право електропостачальника впливати на споживачів шляхом відключення/обмеження від постачання електричної енергії, зокрема постанова КМУ № 206 від 05.03.2022. Відсутність належного рівня оплат від споживачів призвела до утворення дефіциту обігових коштів на рахунках Товариства, що не дає змогу здійснювати своєчасні розрахунки з учасниками ринку електричної енергії, у тому числі з позивачем. Зазначені обставини підтверджуються витягами з балансу Товариства та довідками про вартість чистих активів, які містяться в матеріалах справи та свідчать про негативну динаміку з мінусовими значеннями, що є доказом погіршення та незадовільного фінансового стану відповідача.
Відповідач посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду у справі № 902/417/18 (постанова від 18.03.2020), згідно якої суд за певних умов може зменшити розмір процентів річних та інфляційних втрат з урахуванням принципів розумності, справедливості та пропорційності. Також відповідач звертає увагу суду на рішення Господарського суду міста Києва від 02.11.2021 у справі № 910/10475/21, яким було задоволено клопотання саме ПрАТ "НЕК "Укренерго" про зменшення на 95% 3% річних та інфляційних нарахувань, обґрунтоване систематичним порушенням учасниками ринку фінансових зобов'язань перед оператором системи передачі. Зазначене рішення було залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.02.2022. Відповідач наголошує, що його становище є аналогічним становищу ПрАТ "НЕК "Укренерго" на момент розгляду справи № 910/10475/21.
Рух справи в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.02.2026 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді - Стефанів Т. В. (доповідач), судді - Кошля А. О., Демчина Т. Ю.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 11.02.2026 апеляційну скаргу залишено без руху. Скаржнику наданий строк для усунення недоліків апеляційної скарги, а саме для надання суду доказів сплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду у розмірі 229 108,05 грн.
На виконання вказаної ухвали від скаржника надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги та долучення до матеріалів апеляційної скарги витребуваних судом доказів.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 18.02.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" на рішення Господарського суду Запорізької області від 17.11.2025 у справі № 908/3461/24. Витребувано матеріали справи № 908/3461/24 у Господарського суду Запорізької області.
02.03.2026 справа № 908/3461/24 надійшла на адресу Центрального апеляційного господарського суду.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 09.03.2026 призначено справу № 908/3461/24 до розгляду в судовому засіданні на 08.04.2026 об 11 год. 30 хв.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 30.03.2026 заяву представника Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" - Батовської Тетяни Іванівни про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції у справі № 908/3461/24 - задоволено. Судове засідання у справі №908/3461/24, яке призначено на 08.04.2026 об 11 год. 30 хв., проводити в режимі відеоконференції в приміщенні Центрального апеляційного господарського суду за адресою: м. Дніпро, пр. Д. Яворницького, 65, зала судових засідань № 209.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 06.04.2026 заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Запоріжжяелектропостачання" - Аксарін Романа Миколайовича про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції у справі № 908/3461/24 - задоволено. Судове засідання у справі №908/3461/24, яке призначено на 08.04.2026 об 11 год. 30 хв., проводити в режимі відеоконференції в приміщенні Центрального апеляційного господарського суду за адресою: м. Дніпро, пр. Д. Яворницького, 65, зала судових засідань № 209.
В судовому засіданні 08.04.2026 колегія суддів оголосила перерву до 15.04.2026 о 10:00 год.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 06.04.2026 від 15.04.2026 розгляд апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" на рішення Господарського суду Запорізької області від 17.11.2025 (суддя Азізбекян Т. А.) у справі № 908/3461/24 відкладено на 22.04.2026 о 09:30 год.
У судовому засіданні 22.04.2026 колегією суддів оголошено скорочене судове рішення (вступну та резолютивну частини постанови) у справі.
Встановлені судом обставини справи.
Між Приватним акціонерним товариством "Національна енергетична компанія "Укренерго" (оператор системи передачі) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Запоріжжяелектропостачання" (користувач) укладено договір про надання послуг з передачі електричної енергії від 01.01.2024 № 0119-02024-ПП, який є публічним договором приєднання, умови якого затверджені наказами НЕК "Укренерго" № 549 від 03.10.2023 та № 343 від 07.06.2024 відповідно до ст. 634 ЦК України, Закону України "Про ринок електричної енергії" та Кодексу системи передачі.
За умовами Договору оператор системи передачі безперервно надає послугу з передачі електричної енергії, а користувач зобов'язується здійснювати оплату за послугу відповідно до умов Договору; розрахунковим періодом є 1 календарний місяць; користувач здійснює поетапну попередню оплату планової вартості послуги за кожну декаду розрахункового періоду (п. 6.2 Договору) та остаточний розрахунок за фактичний обсяг послуги до 15 числа місяця, наступного за розрахунковим (п. 6.4 Договору).
Позивач надав відповідачу послуги з передачі електричної енергії за період з вересня 2024 року по лютий 2025 року, що підтверджується актами приймання-передачі послуги, актами коригування, рахунками-фактурами та актом звірки взаєморозрахунків.
Відповідач порушив строки оплати послуг, встановлені Договором, та здійснив повну оплату основного боргу в розмірі 469 883 826,67 грн (з урахуванням актів коригування) після подачі позову, під час розгляду справи в суді першої інстанції.
Відповідач також частково сплатив 3% річних та інфляційні втрати у загальній сумі 3 000 000,00 грн (платіжна інструкція № 7212 від 30.09.2025).
Станом на момент вирішення спору основна сума заборгованості була погашена, а предметом спору залишились вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих у зв'язку з простроченням виконання грошового зобов'язання.
Зазначені вище обставини стали підставою для звернення позивача до суду, за результатом розгляду прийнято оскаржуване рішення.
Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши доводи, наведені в апеляційній скарзі, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про те, що вимоги апеляційної скарги підлягають задоволенню, а відтак оскаржуване рішення слід скасувати з ухваленням нового судового рішення, з огляду на таке.
Предметом апеляційного оскарження є рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні суми 3% річних у розмірі 2 410 782,12 грн та суми інфляційних втрат у розмірі 10 317 443,12 грн, а також в частині розподілу судового збору.
Судом першої інстанції встановлено факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання, що відповідно до приписів частини другої статті 625 ЦК України є підставою для нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних. Разом із тим, частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про можливість зменшення розміру таких нарахувань на 50 %, пославшись на принципи розумності, справедливості та пропорційності, а також на окремі правові висновки Верховного Суду.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, зобов'язаний на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми. Зазначена норма має імперативний характер і не передбачає можливості зменшення визначених нею нарахувань судом на власний розсуд.
За змістом усталеної практики Верховного Суду інфляційні втрати та три проценти річних входять до складу грошового зобов'язання та є особливою мірою відповідальності боржника, яка має компенсаційний, а не штрафний характер. Вказані нарахування спрямовані на відшкодування втрат кредитора від знецінення грошових коштів та компенсацію за користування ними і здійснюються незалежно від вини боржника, наявності форс-мажорних обставин чи виконання основного зобов'язання.
У зв'язку з цим положення статей 230, 233 Господарського кодексу України щодо можливості зменшення розміру штрафних санкцій не підлягають застосуванню до правовідносин, врегульованих статтею 625 ЦК України. Отже, застосування судом першої інстанції підходів, притаманних зменшенню неустойки, до спірних правовідносин є помилковим та таким, що суперечить правовій природі відповідних нарахувань.
Посилання суду першої інстанції на принципи розумності, справедливості та пропорційності як самостійну підставу для зменшення розміру інфляційних втрат та трьох процентів річних не може вважатися належним правовим обґрунтуванням, оскільки зазначені принципи не надають суду повноважень відступати від імперативних приписів закону за відсутності прямо передбачених ним підстав.
Колегія суддів також враховує, що навіть у випадках, коли судова практика допускає коригування розміру відповідальності, така можливість пов'язується виключно з наявністю виняткових (надзвичайних) обставин, які повинні бути належним чином встановлені, доведені та мотивовані у судовому рішенні. У даній справі суд першої інстанції не встановив таких обставин, не навів доказів їх існування та не обґрунтував, чому саме зменшення на 50 % є правомірним і співмірним.
Зазначені судом обставини, зокрема специфіка правовідносин на ринку електричної енергії, факт погашення відповідачем основної заборгованості та часткова сплата нарахованих сум, не є винятковими у розумінні застосування статті 625 ЦК України, не впливають на факт прострочення грошового зобов'язання та не змінюють компенсаційної природи відповідних нарахувань.
Крім того, суд першої інстанції безпідставно врахував доводи відповідача щодо відсутності вини та несприятливого фінансового стану. Відповідно до частини першої статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання, а положення статей 615, 617 ЦК України прямо визначають, що відсутність коштів, порушення зобов'язань контрагентами чи інші подібні обставини не є підставами для звільнення від відповідальності. Отже, такі доводи не можуть бути враховані як підстава для зменшення нарахувань, передбачених статтею 625 ЦК України.
Колегія суддів звертає увагу скаржника на правову позицію, вкладену Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 02.07.2025 у справі №903/602/24. Велика Палата Верховного Суду у наведеній справі дійшла наступних висновків « 156. Суд може зменшити розмір процентів річних у кожному конкретному випадку з урахуванням таких підтверджених обставинами справи підстав, зокрема, як дії боржника, спрямовані на належне виконання зобов'язання, ступінь вини боржника, міра виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, інші інтереси сторін, дії чи бездіяльність кредитора, очевидна неспівмірність заявленої суми процентів річних порівняно із сумою боргу тощо, а також дотримуючись принципів розумності, справедливості, пропорційності та балансу між інтересами боржника і кредитора.
157. Заявляти про наявність підстав для зменшення процентів річних та доводити, що вони підтверджуються конкретними обставинами справи має саме боржник, а суд з огляду на наявні в матеріалах справи докази має надати оцінку обґрунтованості таких доводів та вирішити питання про можливість зменшення процентів річних.
158. Розмір процентів річних, який становить три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), - це законодавчо встановлений та мінімальний розмір процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов'язання боржником, не підлягає зменшенню судом.
159. Інфляційні втрати не є штрафними санкціями чи платою боржника за користування коштами кредитора, вони входять до складу грошового зобов'язання і виступають способом захисту майнового права та інтересу. Тому, на відміну від процентів річних, суд не може зменшити розмір інфляційних втрат.».
Вищенаведені правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 02.07.2025 у справі №903/602/24 спростовують доводи відповідача про наявність підстав для зменшення розміру інфляційних втрат та 3% річних (законодавчо встановлений та мінімальний розмір процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов'язання боржником), оскільки суд не може зменшити розмір інфляційних втрат та 3% річних.
Щодо доводів скаржника про врахування судом першої інстанції правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18, то слід зазначити таке.
Велика Палата Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 (провадження № 14-16цс20) виснувала, що у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.
На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Велика Палата Верховного Суду у пункті 8.38 постанови від 18.03.2020 у справі №902/417/18 дійшла висновку про те, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
При цьому вказаний висновок Великої Палати Верховного Суду був конкретизований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 02.07.2025 у справі №903/602/24 та зазначено, що три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) є законодавчо встановленим та мінімальним розміром процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов'язання боржником. Тому розмір процентів річних, який становить три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), не підлягає зменшенню судом (пункт 135 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2025 у справі №903/602/24).
Незалежно від того, чи перераховані всі судові рішення, в яких викладений правовий висновок, від якого відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення спорів у подібних правовідносинах мають враховувати саме останній правовий висновок Великої Палати Верховного Суду. Постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17 (провадження № 14-435цс18), від 10.11.2021 у справі № 825/997/17 (провадження № 11-281апп21, пункт 71), від 08.08.2023 у справі №910/8115/19 (910/13492/21) (провадження № 12-42гс22, пункт 143), від 04.10.2023 у справі № 906/1026/22 (провадження № 12-33гс23, пункт 117), від 13.02.2024 у справі №910/2592/19 (провадження № 12-41гс23, пункт 278), від 09.04.2024 у справі №925/1440/22 (провадження № 12-74гс23, пункт 125), від 26.06.2024 у справі № 686/5757/23 (провадження № 14-50цс24, пункт 89).
Отже, до спірних правовідносин суд апеляційної інстанції враховує правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 02.07.2025 у справі №903/602/24.
Колегія суддів зазначає, що сам по собі факт погашення відповідачем основного боргу під час розгляду справи не усуває наслідків прострочення та не впливає на обов'язок сплати сум, передбачених статтею 625 ЦК України, оскільки для застосування цієї норми достатнім є сам факт порушення строків виконання грошового зобов'язання.
Крім того, зменшення компенсаційних нарахувань у спірних правовідносинах порушує баланс інтересів сторін. З урахуванням особливостей правового регулювання ринку електричної енергії та обмеження застосування штрафних санкцій, нарахування, передбачені статтею 625 ЦК України, фактично є єдиним ефективним способом захисту майнових інтересів кредитора. Їх довільне зменшення призводить до непропорційного обмеження прав позивача та суперечить принципам справедливості, рівності сторін і верховенства права.
Водночас суд першої інстанції допустив істотні порушення норм процесуального права, зокрема статей 86 та 236 Господарського процесуального кодексу України, оскільки не навів належного мотивування прийнятого рішення, не визначив правових підстав для зменшення нарахувань та не надав належної оцінки доводам сторін. Такі порушення унеможливлюють перевірку правильності висновків суду та свідчать про неповне з'ясування обставин справи.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції в частині зменшення розміру інфляційних втрат та трьох процентів річних є незаконним та необґрунтованим, прийнятим із порушенням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим підлягає скасуванню в цій частині з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Рішення господарського суду зазначеним вимогам не відповідає.
На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що місцевим господарським судом допущено невірне застосування норм матеріального права, що призвело до ухвалення помилкового рішення, яке відповідно до ст. 277 ГПК України підлягає скасуванню та ухваленню нового рішення про задоволення позовних вимог.
Враховуючи наведене та з урахуванням меж розгляду заявлених апеляційних скарг в порядку ст. 269 ГПК України, апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду у даній справі має бути скасоване.
Судові витрати.
Відповідно до п. б ч. 4 ст. 282 ГПК України, у зв'язку зі скасуванням судового акту попередньої інстанції і ухваленням нового рішення про задоволення позову, підлягають новому перерозподілу і судові витрати, понесені у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій.
Відповідно до ч. 4 ст.129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 269, 275, 277, 282-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" на рішення Господарського суду Запорізької області від 17.11.2025 у справі № 908/3461/24 - задовольнити.
Рішення Господарського суду Запорізької області від 17.11.2025 у справі № 908/3461/24 в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення 3% річних в розмірі 2 410 782,12 грн, інфляційних втрат в розмірі 10 317 443,12 грн - скасувати.
Викласти резолютивну частину рішення Господарського суду Запорізької області від 17.11.2025 у справі № 908/3461/24 в такій редакції:
"Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Запоріжжяелектропостачання" на користь Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" 3% річних в розмірі 4 821 564,24 грн, інфляційних втрат в розмірі 20 634 886,24 грн, 152 738,70 грн витрат по сплаті судового збору за подачу позову, 229 108,05 грн витрати
по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги".
Видачу відповідного наказу доручити Господарському суду Запорізької області.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку в строки, передбачені ст. 288 ГПК України.
Повна постанова складена та підписана 07.05.2026.
Головуючий суддя Т. В. СТЕФАНІВ
Суддя Т. Ю. ДЕМЧИНИ
Суддя А. О. КОШЛЯ