07 травня 2026 року м. Харків Справа № 922/4241/25
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Жельне С.Ч., суддя Тихий П.В. , суддя Плахов О.В.
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Мици Юрія Вікторовича (вх. № 431 Х)
на рішення господарського суду Харківської області від 09.02.2026 у справі № 922/4241/25, ухвалене в приміщенні господарського суду Харківської області (суддя Чистякова І.О.), повний текст якого складено 09.02.2026
за позовом Комунального підприємства «Харківські теплові мережі», місто Харків
до відповідача Фізичної особи - підприємця Мици Юрія Вікторовича , місто Харків
про стягнення 116 738, 66 грн.
Рішенням господарського суду Харківської області від 09.02.2026 у справі позов задоволено частково у розмірі 116 680,28 грн.; стягнуто з Фізичної особи - підприємця Мици Юрія Вікторовича на користь Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» заборгованість у сумі 116 680,28 грн, з яких: 116 601,80 грн заборгованість за індивідуальним договором про надання послуги з постачання теплової енергії за період з 01.11.2024 по 30.04.2025; 78,48 грн -абонентська плата за індивідуальним договором про надання послуги з постачання теплової енергії за період у розмірі за період з 01.12.2024 по 15.05.2025, а також судовий збір у сумі 2 421,19 грн.; в іншій частині позову - відмовлено.
Фізична особа - підприємець Мица Юрій Вікторович звернувся до Східного апеляційного господарського суду через систему «Електронний Суд» з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 09.02.2026 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Апелянт в обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує про таке.
Матеріали справи не містять жодного доказу існування будь-якого договору між КП «ХТМ» та ФОП Мицею Ю.В. а також того, що спірне майно (приміщення) використовується Мицею Ю.В. у господарській діяльності.
Позивачем не доведено, що саме ФОП, а не фізична особа, є споживачем відповідної комунальної послуги, а відсутність таких доказів, ставить питання чому саме КП «ХТМ» вирішило, що майно, а саме нежитлові приміщення 1-го поверху № 1, 2, 3, 4 в літ. «А-7», загальною площею 257,7 кв.м., що знаходяться в житловому будинку АДРЕСА_1 взагалі належать (належеали) Миці Ю.В. та використовувались їм у господарській діяльності. Матеріали справи не містять жодного доказу на підтвердження наявності договірних відносин між Комунальним підприємством «Харківські теплові мережі» та Мицею Юрієм Вікторовичем, тим більш у як фізичної особи -підприємця.
Позивач повинен подати докази використання приміщення у підприємницькій діяльності, реєстрації місця провадження діяльності за цією адресою, укладення договору саме з ФОП, а не з фізичною особою. Жоден з цих доказів подано не додано. Апелянт зазначає, що він дійсно зареєстрований як ФОП, однак основним видом його діяльності є діяльність у сфері права, оскільки в нього є статус адвоката. Місцем здійснення його діяльності як ФОП є: АДРЕСА_2 .
Отже, у разі, якщо послуга надана фізичній особі як власнику майна, спір щодо оплати комунальних послуг є цивільно-правовим, а не господарським. Юрисдикційним критерієм є характер правовідносин, а не наявність у відповідача статусу ФОП. Таким чином, відсутність доказів господарського характеру спору означає, що позов має бути поданий до суду загальної юрисдикції, а не до господарського суду.
Таким чином, на думку апелянта, нарахування заборгованості Миці Ю.В. на підставі індивідуального договору від 01.12.2021 є безпідставним, а відповідні акти та рахунки не можуть вважатися належними і допустимими доказами у розумінні статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, суддею - доповідачем у справі визначено суддю Жельне С.Ч. та сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Жельне С.Ч., суддя Тихий П.В., суддя Плахов О.В.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 04.03.2026 апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Мици Юрія Вікторовича на рішення господарського суду Харківської області від 09.02.2026 у справі № 922/4241/25 залишено без руху; Фізичній особі - підприємцю Миці Юрію Вікторовичу запропоновано усунути встановлені при поданні апеляційної скарги недоліки протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху шляхом подання доказів сплати судового збору у розмірі 3633,60 грн. та роз'яснено, що при невиконанні вимог цієї ухвали, апеляційна скарга вважається неподаною та повертається апелянту.
09.03.2026 на адресу суду від апелянта надійшла заява про усунення недоліків на виконання вимог ухвали суду від 04.03.2026.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 10.03.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи - підприємця Мици Юрія Вікторовича на рішення господарського суду Харківської області від 09.02.2026 у справі № 922/4241/25; призначено розгляд справи № 922/4241/25 за апеляційною скаргою Фізичної особи - підприємця Мици Юрія Вікторовича на рішення господарського суду Харківської області від 09.02.2026 у справі в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи; учасникам справи встановлено строк - не пізніше 15 днів з моменту вручення ухвали, протягом якого вони мають право подати відзив на апеляційну скаргу, який повинен відповідати вимогам ч.2 статті 263 Господарського процесуального кодексу України, з доказами надсилання його апелянту; витребувано з господарського суду Харківської області матеріали справи № 922/4241/25.
13.03.2026 на адресу суду з господарського суду Харківської області надійшли матеріали справи № 922/4241/25.
18.03.2026 на адресу суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін.
Обґрунтовуючи свою правову позицію позивач зазначає на таке.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач протягом 30 днів з дня опублікування тексту договорів не прийняв рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклав відповідний договір з позивачем як виконавцем комунальної послуги. Отже, відповідачем було прийнято (акцептовано) оферту позивача укласти індивідуальний договір шляхом мовчазної згоди в порядку частини п'ятої статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги». Як вбачається з матеріалів справи, система опалення приміщення, належного на праві власності відповідачу, є невід'ємною частиною централізованої системи опалення житлового будинку № 56 по вул. Бригади Хартія у м. Харкові в цілому, окремого теплового вводу в приміщення відповідача немає. Доказів протилежного матеріали справи не містять. При цьому, підключення та відключення споживачів, що мають єдину з житловими будинками систему опалення, здійснюється одночасно з підключенням та відключенням внутрішньої системи опалення житлових будинків в цілому. Опалення є системою, яка гідравлічно та теплотехнічно об'єднує усі приміщення в житловому будинку. Нежитлові приміщення відповідача є невід'ємною частиною будинку № 56 по вул. Бригади Хартія у м. Харкові. Об'єктом теплопостачання є багатоквартирний будинок в цілому, в який надходить теплова енергія з метою опалення усіх приміщень будинку і житлових, і нежитлових приміщень. Тепло поширюється всередині будинку від усіх елементів системи опалення, від кожної її ділянки, і поширюється по всіх приміщеннях, незалежно від наявності або відсутності в конкретному приміщенні окремих елементів системи опалення. Теплоносій на вказаний будинок подається у повному обсязі для забезпечення нормативної температури внутрішнього повітря як в житлових, так і в нежитлових приміщеннях будинку. При цьому, доказів того, що у приміщеннях відповідача наявне індивідуальне опалення або є неопалювальні приміщення матеріали справи не містять. Отже, приміщення відповідача фактично отримувало тепло внаслідок функціонування системи опалення всього будинку. Відповідно до Інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкту нерухомого майна від 23.09.2025 № 444639857 нежитлове приміщення 1-го поверху № 1, 2, 3, 4 в літ. А-7, загальною площею 257,7 кв. м. по вул. Бригади Хартія (стара назва Рибалка), буд. 56 у м. Харкові з 07.06.2018 року належать Миці Ю.В., з 16.05.2025 речове право припинено на підставі рішення господарського суду Харківської області по справі № 922/2609/24. Таким чином, на думку позивача, нежитлові приміщення 1-го поверху № 1, 2, 3, 4 в літ. «А-7», загальною площею 257,7 кв.м, розташовані за адресою м. Харків, вул. Бригади Хартія, 56, які належали відповідачу на праві приватної власності, щодо утримання яких позивачем надаються комунальні послуги, використовуються відповідачем як ФОП, з метою здійснення господарської діяльності підприємництва, а тому позов у дійсній справі не може розглядатися в цивільному судочинстві.
Згідно зі статтею 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Розглянувши матеріали справи та перевіривши повноту встановлення господарським судом першої інстанції неоспорених обставин справи, колегія суддів встановила наступне.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 23.09.2025 № 444639857 нежитлові приміщення 1-го поверху № 1, 2, 3, 4 в літ. А-7, загальною площею 257,7 кв. м. по вул. Бригади Хартія (стара назва Рибалка), буд. 56 у м. Харкові з 07.06.2018 належали ОСОБА_1 , з 16.05.2025 речове право припинено на підставі рішення господарського суду Харківської області по справі № 922/2609/24.
Позивач посилається на наступне.
Нежитлові приміщення 1-го поверху № 1, 2, 3, 4 в літ. А-7, загальною площею 257,7 кв. м. по вул. Бригади Хартія (стара назва Рибалка), буд. 56 у м. Харкові є вбудованими в багатоквартирний семиповерховий житловий будинок, знаходяться у тепловому контурі житлового будинку. Окремий тепловий ввід у приміщення відсутній. Підключення та відключення послуги з постачання теплової енергії у нежитлові приміщення здійснюються разом з житловим будинком. В будинку єдина система централізованого опалення, теплопостачання яке здійснює КП «Харківські теплові мережі». На тепловому вводі житлового будинку встановлено прилад обліку. Постачання теплової енергії на потреби опалення у житлові будинки та об'єкти соціальної сфери позивач здійснює на підставі розпоряджень Харківського міського голови про початок та кінець опалювальних сезонів, а постачання гарячої води-цілодобово та підтверджується актом про підключення/відключення опалення на початку та наприкінці опалюваного сезону за №172/3633 від 07.11.2024. Вищезазначений акт підписаний та скріплений печатками уповноважених представників КП «Харківські теплові мережі» та балансоутримувача будинку.
На підставі частини 5 статті 13 Закону України “Про житлово-комунальні послуги», Правил надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 р. N 830 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 8 вересня 2021 р. N 1022) та Правил надання послуги з постачання гарячої води, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 11 грудня 2019 р. N 1182 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 8 вересня 2021 р. N 1023), на офіційному сайті КП "Харківські теплові мережі" www.hts.kharkov.ua в мережі Інтернет 31.10.2021 було розміщено індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії (далі - Індивідуальний договір). Зазначений договір є публічним договором приєднання, який набрав чинності з 01 грудня 2021 року. Даний договір укладений з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України.
На думку позивача, оскільки нежитлові приміщення за адресою: м. Харків, вул. Бригади Хартія, 56, розташовані в житловому будинку, починаючи з 01.12.2021 надання послуги з постачання теплової енергії відповідачу за цією адресою здійснюється на підставі Індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії. Факт отримання відповідачем послуги з постачання теплової енергії у опалювальний період 2024-2025 - є фактом приєднання споживача до умов договору (акцептування договору).
Як вказано позивачем, факт отримання теплової енергії підтверджується вказаним актом про підключення/відключення опалення на початку та наприкінці опалюваного сезону 2024-2025 за №172/3633 від 07.11.2024.
Як стверджує позивач, відповідачу направлялися рахунки-фактури за спожиту теплову енергію та абонентську плату, однак за особовим рахунком № 17201-1564 заборгованість за Індивідуальним договором про надання послуги з постачання теплової енергії складає 116601,80 грн, яка утворилась за період з 01.11.2024 по 30.04.2025; абонентська плата за індивідуальним договором про надання послуги з постачання теплової енергії споживачу складає 136,86 грн, яка утворилась за період з 01.12.2024 по 31.08.2025.
17.09.2025 позивач направив засобами поштового зв'язку АТ «Укрпошта» на адресу відповідача, яка міститься у Єдиному державному реєстрі адресу: 61118, м. Харків, пр. Ювілейний, буд. 72-В, кв. 30, досудове повідомлення від 17.09.2024 №214/09 про сплату протягом 7 денного терміну від дня пред'явлення вимоги вказаної вище заборгованості.
Відповідач відповіді на вказану вимогу не надав, заборгованість не сплатив.
Наведені вище обставини стали підставою для звернення позивача з відповідним позовом до господарського суду Харківської області, в якому він просив стягнути з відповідача заборгованість в сумі 116 738,66 грн, з яких: 116601,80 грн заборгованість за індивідуальним договором про надання послуги з постачання теплової енергії за період з 01.11.2024 по 30.04.2025; 136,86 грн абонентська плата за індивідуальним договором про надання послуги з постачання теплової енергії за період з 01.12.2024 по 31.08.2025.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за індивідуальним договором про надання послуги з постачання теплової енергії від 31.10.2021 щодо оплати послуги з постачання теплової енергії за період з 01.11.2024 по 30.04.2025 та абонентської плати за період з 01.12.2024 по 31.08.2025.
09.02.2026 господарським судом Харківської області ухвалено оскаржуване рішення, з підстав викладених вище.
Господарський суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги виходив з того, що нежитлове приміщення відповідача розташоване в багатоквартирному житловому будинку, співвласниками якого не була обрана модель договірних відносин, починаючи з 01.12.2021 послуги з постачання теплової енергії відповідачу, як співвласнику багатоквартирного житлового будинку, за вказаною адресою здійснюються на підставі індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії від 31.11.2021, який було розміщено на офіційному сайті позивача www.hts.kharkov.ua в мережі Інтернет 31.10.2021; факт споживання відповідачем теплової енергії у спірний період підтверджується Актом обстеження системи теплоспоживання об'єкту №172/291 від 29.11.2024, у якому в розділі "Схема підключення системи тепло споживання до теплових мереж КП Харківські теплові мережі", що система опалення нежитлових приміщень споживача єдина з системою житлового будинку; факт споживання відповідачем теплової енергії у спірний період підтверджується актом про підключення та відключення опалення до житлового будинку до опалення на початку та наприкінці опалюваного сезону 2024-2025 за №172/3633 від 07.11.2024, який підписаний представниками позивача та балансоутримувачем даного житлового будинку, в якому зазначено, що система опалення/гарячого водопостачання споживача є єдиною і невід'ємною частиною системи теплопостачання будівлі.
Переглянувши справу за наявними у справі доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення господарського суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, з огляду на таке.
Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Предметом спору у цій справі є вимога Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» до фізичної особи-підприємця Міци Юрія Вікторовича про стягнення заборгованості за індивідуальним договором про надання послуги з постачання теплової енергії та абонентської плати.
За приписами частин 1 та 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочин.
Згідно з частиною 1 статті 14 Цивільного кодексу України, цивільні обов'язки виконуються у межах встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Згідно статтею 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
З матеріалів справи убачається, що позивач звернувся з позовом про стягнення 116 738,66 грн, з яких 116 601,80 грн становить заборгованість за індивідуальним договором про надання послуги з постачання теплової енергії за період з 01.11.2024 по 30.04.2025, а 136,86 грн -абонентська плата за індивідуальним договором про надання послуги з постачання теплової енергії за період з 01.12.2024 по 31.08.2025.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач є власником нежитлових приміщень 1-го поверху № 1, 2, 3, 4 в літ. «А-7», загальною площею 257,7 кв. м, які знаходяться у житловому будинку № 56 по вул. Бригади Хартія у м. Харкові; зазначені приміщення є вбудованими у багатоквартирний житловий будинок, перебувають у тепловому контурі будинку, окремий тепловий ввід у приміщення відсутній, а підключення та відключення послуги з постачання теплової енергії до цих нежитлових приміщень здійснюється разом із житловим будинком. Позивач також зазначив, що у будинку єдина система централізованого опалення, на тепловому вводі будинку встановлено прилад обліку.
Апелянт, заперечуючи проти оскаржуваного рішення суду першої інстанції, посилається, зокрема, на відсутність належних доказів існування договірних відносин між сторонами, на те, що матеріали справи не містять доказів використання відповідачем спірних нежитлових приміщень у господарській діяльності, а також на недоведеність факту належного надання послуг і виставлення рахунків.
Колегія суддів зазначає, що доводи апеляційної скарги про відсутність підписаного між сторонами договору самі по собі не є достатніми для висновку про відсутність у відповідача обов'язку оплачувати фактично спожиті житлово-комунальні послуги (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17, постанови Верховного Суду від 15 березня 2018 року у справі № 401/710/15-ц, від 18 вересня 2019 року у справі № 369/3682/16-ц, від 07 лютого 2024 року у справі № 372/2236/21).
Згідно з частиною п'ятою статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» у разі, якщо співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі організації договірних відносин і не уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги, з таким виконавцем укладається індивідуальний договір, що є публічним договором приєднання.
Як убачається з матеріалів справи, позивач посилається на те, що індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії був оприлюднений на офіційному сайті КП «Харківські теплові мережі», є публічним договором приєднання, а фактом приєднання споживача до умов договору є, зокрема, факт отримання послуги.
Зміст наданого до матеріалів справи договору також передбачає, що фактом приєднання споживача до умов договору є вчинення ним будь-яких дій, які свідчать про бажання укласти договір, зокрема надання підписаної заяви-приєднання, сплата рахунка за надану послугу або факт отримання послуги. За умовами договору виконавець зобов'язується надавати споживачу послугу відповідної якості та в обсязі відповідно до теплового навантаження будинку, а споживач зобов'язується своєчасно та в повному обсязі оплачувати надану послугу.
Колегія суддів бере до уваги, що у відзиві на апеляційну скаргу позивач посилається на усталену судову практику Верховного Суду, відповідно до якої відсутність письмового договору про постачання теплової енергії за умови підтвердження факту її постачання не звільняє споживача від обов'язку оплатити фактично спожиту теплову енергію.
Отже, відсутність індивідуально підписаного сторонами примірника договору не є самостійною підставою для відмови в позові, якщо позивач довів факт надання послуги, належність відповідача до кола споживачів і розмір заявленої до стягнення заборгованості.
Так само колегія суддів не вбачає підстав для висновку про те, що сам лише довід апелянта щодо неотримання рахунків або актів приймання-передачі повністю спростовує можливість виникнення грошового зобов'язання. Обов'язок зі сплати житлово-комунальної послуги виникає з факту її надання та приписів закону і договору, а не виключно з факту вручення рахунку.
Водночас наведені доводи апеляційної скарги у сукупності з матеріалами справи вказують на необхідність перевірки іншої істотної обставини, а саме доведеності розміру заявленої до стягнення суми, оскільки саме на позивача покладено обов'язок довести не лише загальну правову підставу виникнення обов'язку відповідача з оплати послуги, а й конкретний розмір такого обов'язку.
Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи. За статтею 74 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду наперед установленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
У господарському процесі діє стандарт вірогідності доказів, який передбачає, що обставина вважається доведеною, якщо на підставі поданих сторонами доказів висновок про її існування є більш переконливим, ніж протилежний висновок. Однак такий стандарт не звільняє сторону від обов'язку подати докази, які дають суду реальну можливість перевірити заявлену суму вимоги, особливо якщо йдеться про розрахунок, побудований на спеціальній методиці, числових показниках будинкового обліку, площах, коефіцієнтах та тарифах.
Позивач, обґрунтовуючи розмір вимоги, посилається на Методику розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затверджену наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 22.11.2018 № 315.
У позовній заяві зазначено, що Методика встановлює порядок розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, а об'єктом теплопостачання є багатоквартирний будинок у цілому, в який надходить теплова енергія з метою опалення житлових і нежитлових приміщень.
Разом з цим, колегія суддів вважає неможливим задоволення такої позовної вимоги про стягнення коштів, яка не має здатності до арифметичної (математичної) перевірки.
Так, якщо розмір грошової вимоги не може бути верифікований, перевірений в ході судового розгляду, вимога не може бути задоволена навіть у разі, коли загальні підстави позову видаються суду переконливими.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що застосування Методики № 315 передбачає використання конкретних вихідних числових даних, зокрема загального обсягу теплової енергії, спожитої будинком у відповідному розрахунковому періоді, відомостей щодо площ приміщень, показників вузла комерційного обліку, обсягів загальнобудинкових потреб, а також інших складових, необхідних для розподілу обсягу теплової енергії між окремими споживачами.
Зокрема, відповідно до пункту 2 розділу ІІ Методики № 315 загальний обсяг спожитої у будинку теплової енергії у кожному розрахунковому періоді розподіляється на: обсяг спожитої теплової енергії на забезпечення загальнобудинкових потреб (визначається спрощено та складає 25% від загального обсягу, спожитої будинком, теплової енергії, згідно п. 8, розділу IV Методики, (ст. 7) та розподіляється між усіма власниками (співвласниками) приміщень будинку (ст. 4), (включаючи приміщення з індивідуальним опаленням) пропорційно до загальних/опалюваних площ/об'ємів їх житлових/нежитлових приміщень (ст. 3), згідно п. 12, розділу IV Методики; обсяг спожитої теплової енергії на забезпечення безпосередньо опалення житлових та нежитлових приміщень (прим) визначається як різниця загального обсягу, спожитої у будинку, теплової енергії та обсягу теплової енергії донарахованої до мінімальної частки середнього питомого споживання теплової енергії на опалення приміщень, обсягу спожитої теплової енергії приміщень з транзитними мережами внутрішньобудинкової системи опалення та обсягу теплової енергії, спожитої на забезпечення загальнобудинкових потреб, (ст. 11 = ст. 6 - ст 8 - ст. 10 - ст. 7); розподіляється на площі житлових/нежитлових приміщень, підключених до ЦСО (ст. 5), пропорційно до площі кожного приміщення.
Тобто обсяг теплової енергії, спожитої на опалення житлових та нежитлових приміщень, визначається як різниця загального обсягу спожитої теплової енергії у будинку та обсягу теплової енергії витраченого на загальнобудинкові потреби, обсягу спожитої теплової енергії приміщень з транзитними мережами внутрішньобудинкової системи опалення, обсягу спожитої теплової енергії приміщень, що оснащені вузлами розподільного обліку теплової енергії, обсягу теплової енергії донарахованої до мінімальної частки середнього питомого споживання теплової енергії на опалення приміщень.
В обґрунтування позовних вимог позивачем надано розрахунок заборгованості, у якому наведено помісячні показники, площу будинку, площу приміщення відповідача, обсяг теплової енергії, коефіцієнти, тариф і суму нарахування.
Судова колегія зауважує, що сам по собі розрахунок заборгованості є процесуальним способом викладення позиції позивача щодо розміру вимоги, але не замінює первинних або належних доказів тих вихідних даних, на яких такий розрахунок ґрунтується.
Разом з тим, наявність такого розрахунку не усуває необхідності перевірки того, чи підтверджені належними доказами самі вихідні числові дані, покладені в його основу.
Окрім того, у матеріалах справи наявна «Відомість обліку споживання теплової енергії», яка містить табличні дані щодо житлового будинку за адресою: вул. Бригади Хартія, 56, зокрема показники теплової енергії на початок і кінець періоду, обсяг теплової енергії та втрати.
Однак ця відомість не є актом зняття показників вузла комерційного обліку, не містить підписів споживача або балансоутримувача як осіб, які підтвердили б факт фіксації показників, не дає можливості встановити порядок, дату, спосіб і суб'єкта первинного зняття відповідних показників.
За таких обставин, вказана відомість може бути оцінена судом як доказ, що відображає позицію позивача щодо облікових даних, однак вона не є первинним документом, який безпосередньо підтверджує факт зняття показників будинкового вузла обліку у відповідні розрахункові періоди.
Колегія суддів звертає увагу, що загальний обсяг теплової енергії, спожитої будинком, є базовою величиною для подальшого розподілу нарахувань між споживачами. Якщо ця базова величина не підтверджена належними доказами, подальший розрахунок, навіть якщо він формально є деталізованим і містить арифметичні операції, не може вважатися повністю перевіреним судом.
Інакше кажучи, арифметична послідовність розрахунку не дорівнює доведеності його вихідних даних. Суд може перевірити правильність множення, ділення або застосування тарифу, але така перевірка не підтверджує достовірності первинної величини загальнобудинкового споживання, якщо вона не підтверджена належним доказом.
У цій справі позивач не надав актів зняття показників загальнобудинкового вузла комерційного обліку теплової енергії, підписаних уповноваженими особами або складених у спосіб, який дозволяє суду встановити достовірність первинної фіксації відповідних показників. Також матеріали справи не містять інших належних доказів, які б підтверджували, що наведені у відомості показники будинкового приладу обліку відповідають фактично зафіксованим показникам за відповідні розрахункові періоди.
Наведене має істотне значення, оскільки саме дані загальнобудинкового споживання є вихідною базою для застосування Методики № 315 і подальшого визначення частки конкретного споживача, у цьому випадку відповідача.
Отже, судова колегія вважає, що з наданих позивачем документів неможливо встановити, які саме вихідні дані взяті позивачем для обрахунку обсягу спожитої ним теплової енергії.
Колегія суддів також бере до уваги, що позивач у позовній заяві зазначив про направлення відповідачу рахунків-фактур за спожиту теплову енергію, однак саме по собі посилання на направлення рахунків не замінює доказів обсягу теплової енергії, фактично спожитої будинком, і не підтверджує правильність розподілу такого обсягу на конкретного споживача.
Таким чином, у справі наявні докази, які підтверджують загальну модель правовідносин між сторонами, статус відповідача як власника нежитлового приміщення у багатоквартирному будинку, відсутність окремого теплового вводу та застосування позивачем Методики № 315. Однак цих доказів недостатньо для висновку про доведеність саме розміру заявленої до стягнення заборгованості.
Судова колегія зазначає, що місцевий господарський суд, задовольняючи позов частково, не розмежував питання наявності загального обов'язку відповідача оплачувати житлово-комунальні послуги і питання доведеності конкретного розміру заявленої до стягнення суми. Наявність першого не усуває необхідності доведення другого.
Колегія суддів наголошує, що відсутність підписаного письмового договору, неотримання рахунків або заперечення відповідача проти самого факту надання послуг не є самостійними та безумовними підставами для відмови в позові. Однак позов не може бути задоволений лише на підставі загальної презумпції участі приміщення у тепловому контурі будинку, якщо позивач не довів належними доказами первинну базу для розрахунку заявленої суми.
За змістом статей 13, 14, 73, 74, 86 Господарського процесуального кодексу України саме позивач як особа, яка звернулася до суду за захистом права шляхом стягнення грошових коштів, несе тягар доведення як підстав виникнення зобов'язання, так і його розміру. Суд не має обов'язку самостійно збирати докази на підтвердження розміру позову замість сторони, яка заявила відповідну вимогу.
Ураховуючи викладене, колегія суддів доходить висновку, що заявлена позивачем сума заборгованості за теплову енергію не є доведеною у спосіб, який дає можливість здійснити повну судову перевірку її розміру. Відсутність належного первинного доказу загальнобудинкового споживання теплової енергії у спірний період унеможливлює перевірку правильності подальшого розподілу цього обсягу на відповідача.
Оскільки вимога про стягнення абонентської плати є похідною від існування між сторонами правовідносин з надання послуги та також заявлена у межах єдиного розрахунку за відповідним особовим рахунком, а позивач не довів належними і достатніми доказами обґрунтованість заявленої до стягнення заборгованості у цілому, підстави для задоволення позову відсутні.
Відповідно до статей 13,14 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
З урахуванням наведеного, констатуючи неможливість арифметичного розрахунку/перевірки судом суми позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення (пункт 2 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України).
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення господарського суду Харківської області від 09.02.2026 у справі № 922/42141/25 ухвалено з порушенням норм матеріального права та без належного з'ясування обставин, що мають значення для справи, у зв'язку з чим воно підлягає скасуванню частково з ухваленням у відповідній частині нового рішення про відмову у задоволенні позову, розподіливши судові витрати, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтею 269, частиною 2 статті 275, статтею 277, статтею 282 Господарського процесуального кодексу України, суд
Апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Мици Юрія Вікторовича задовольнити частково.
Рішення господарського суду Харківської області від 09.02.2026 у справі № 922/4241/25 скасувати в частині стягнення з відповідача 116 601,80 грн заборгованості за індивідуальним договором про надання послуги з постачання теплової енергії та 78,48 грн -абонентської плати за індивідуальним договором про надання послуги з постачання теплової енергії.
Ухвалити в цій частині нове рішення.
У позові в частині стягнення з відповідача 116 601,80 грн заборгованості за індивідуальним договором про надання послуги з постачання теплової енергії та 78,48 грн-абонентської плати за індивідуальним договором про надання послуги з постачання теплової енергії відмовити.
В решті рішення господарського суду Харківської області від 09.02.2026 у справі № 922/4241/25 залишити без змін.
Стягнути з користь Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» (61037, м. Харків, вул. Мефодіївська, буд. 11, ідентифікаційний код 31557119) на користь Фізичної особи - підприємця Мици Юрія Вікторовича ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) витрати по сплаті судового збору у розмірі 3633,60 грн. за подання апеляційної скарги.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачено статтями 286 -289 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя С.Ч. Жельне
Суддя П.В. Тихий
Суддя О.В. Плахов