вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"25" березня 2026 р. Справа№ 910/12118/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Андрієнка В.В.
суддів: Шапрана В.В.
Буравльова С.І.
секретар судового засідання - Король Д.А.
учасники справи:
від позивача : Фоменко М.С.; Трофімов Б.В.
від відповідача : Артем'єва Г.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Прокредит Банк"
на рішення Господарського суду міста Києва від 09.12.2025
та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 12.01.2026
у справі №910/12118/25 (суддя - Мудрий С.М.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Галантерея, одяг та дрібниці"
до Акціонерного товариства "Прокредит Банк"
про визнання недійсним одностороннього правочину
Товариство з обмеженою відповідальністю "Галантерея, одяг та дрібниці" (Товариство) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Прокредит Банк" (Банк), в якому просило суд визнати рішення (односторонній правочин) Банку від 10.06.2025 за №10-06-25/1/38 про встановлення неприйнятно високого рівня ризику, неможливості підтримання ділових відносин, розірвання ділових відносин, розірвання укладених банківських договорів та закриття рахунків.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Відповідачем не надано будь-яких документів та рішення щодо встановлення неприйнятно високого ризику за результатами внутрішньої перевірки, які б підтверджували існування правових підстав для встановлення Позивачу неприйнятно високого ризику.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.12.2025 у справі №910/12118/25 позов задоволено повністю, визнано недійсним односторонній правочин Акціонерного товариства "Прокредит Банк" від 10.06.2025 за №10-06-25/1/38 про встановлення неприйнятно високого рівня ризику, неможливості підтримання ділових відносин, розірвання ділових відносин, розірвання укладених банківських договорів та закриття рахунків.
Не погоджуючись з указаним рішенням, від Акціонерного товариства "Прокредит Банк" надійшла апеляційна скарга, у якій скаржник просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 09.12.2025 у справі № 910/12118/25 та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані тим, що на думку апелянта, місцевим господарським судом необґрунтовано було задоволено позовні вимоги. За твердженням апелянта місцевим господарським судом не було враховано те, що позивачем не було спростовано та не надано необхідних документів на підтвердження того, що він не здійснює фіктивну діяльність.
26.01.2026 через систему «Електронний суд» позивачем було подано відзив на апеляційну скаргу у якому позивач просив суд рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 12.01.2026 у справі №910/12118/25 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Галантерея, одяг та дрібниці" про ухвалення додаткового рішення задоволено, стягнуто з Акціонерного товариства "Прокредит Банк" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Галантерея, одяг та дрібниці" 20 950,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Не погоджуючись з указаним додатковим рішенням, від Акціонерного товариства "Прокредит Банк" надійшла апеляційна скарга, у якій скаржник просить скасувати додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 12.01.2026 у справі № 910/12118/25 та ухвалити нове, яким у задоволенні заяви про розподіл судових витрат відмовити.
Додаткове рішення відповідач оскаржує з підстав того, що місцевим господарським судом не було враховано співмірність витрат, оскільки, спір є не складним.
09.02.2026 через систему «Електронний суд» позивачем було подано відзив на апеляційну скаргу у якому він просив суд додаткове рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.01.2026 відкрите апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Прокредит Банк" на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 12.01.2026 у справі №910/12118/25, об'єднано апеляційні скарги Акціонерного товариства "Прокредит Банк" на рішення Господарського суду міста Києва від 09.12.2025 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 12.01.2026 у справі №910/12118/25 в одне апеляційне провадження, розгляд апеляційних скарг призначено на 05.02.2026.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.02.2026 відкладено розгляд справи до 11.03.2026, ухвалою від 11.03.2026 оголошено перерву у судовому засіданні до 25.03.2026.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів встановила, що 29.04.2025 між Банком та Товариством (Клієнт) було укладено договір №CUR_LE__460665, відповідно до пункту 1.1. якого Банк відкриває Клієнту поточний рахунок(ки), що вказані в Додатку до цього Договору, який є його невід'ємною частиною, здійснює його (їх) розрахункове-касове обслуговування, в т.ч. за допомогою системи дистанційного обслуговування, та надає інші послуги, передбачені законодавством України та цим Договором, а Клієнт оплачує надані послуги.
Відповідно до Додатку до вказаного правочину та Довідки №б/н від 29.04.2025 Клієнт має відкриті рахунки:
- НОМЕР_1 - Поточний рахунок юридичних осіб - USD;
- НОМЕР_1 - Поточний рахунок юридичних осіб - EUR;
- НОМЕР_1 - Поточний рахунок юридичних осіб - UAH;
- НОМЕР_2 - Ощадний рахунок юридичних осіб - UAH.
29.04.2025 між Банком та Товариством (за текстом договору - Вкладник) було укладено договір №SA_LE-460665-1 "Ощадний рахунок", відповідно до пункту 1.1. якого Вкладник передає Банку, а Банк приймає в управління грошові кошти (далі - Вклад), на умовах їх видачі на першу вимогу Вкладника, зі сплатою відсотків у розмірі, встановленому Тарифами для відповідного виду вкладу.
20.05.2025 Товариству через електронний інтернет банкінг "iBank 2 UA" надійшов запит Банку за №20-05-25/1/38 з проханням на виконання вимог статті 11 Закону України від 06.12.2019 №361-IX "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" надати наступні документи та пояснення:
1) офіційний лист з докладним описом змісту господарської діяльності, пояснення яким чином організована діяльність;
2) документальне підтвердження наявності освіти та досвіду ведення бізнесу КБВ/ директора;
3) документальне підтвердження наявності ресурсів для здійснення господарської діяльності (у т.ч. з наданням інформації та договорів власності/оренди приміщень/транспорту/обладнання необхідних для ведення господарської діяльності, відповідно до основного КВЕД, фото місця ведення бізнесу);
4) чи є наймані працівники, надати підтвердження виплати заробітної плати, деталізувати вид зайнятості по кожному працівнику;
5) розкрити яким чином здійснюється пошук і залучення контрагентів (постачальники/покупці), надати посилання на інтернет-ресурси, де розміщено рекламу/інформацію про товар/послуги;
6) документальне підтвердження співпраці з 3 найбільшими покупцями на території України, в т.ч. з наданням договорів поставки та фактів відвантаження товарів (ВН/ТТН);
7) розкрити порядок встановлення ділових відносин з контрагентом-нерезидентом/Mltag und Geratetechnik gmbh, критерії його вибору, інформацію щодо структури власності, ідентифікаційні дані КБВ та директора. Надати документальне підтвердження отримання товару від нерезидента за період 01.01.2025-20.05.2025, документи в яких буде міститись детальний перелік поставленого товару з інформацією щодо цін, марок, моделей та інших характеристик.
8) деталізовані виписки за період з 01.01.2025 по дату отримання запиту по всім рахункам компанії, відкритим в інших Банках, в т.ч. по тим, які були закриті за запитуваний період;
9) офіційну фінансову звітність компанію звітність компанії за останній звітний рік та квитанцію №2.
На виконання вказаної вимоги, Позивачем листом через засоби електронного інтернет банкінгу "iBank 2 UA" надано (надіслано) на адресу Відповідача пояснення та витребовувані документи.
27.05.2025 за допомогою електронного інтернет банкінгу "iBank 2 UA" на адресу Товариства надійшов додатковий запит Відповідача №92, відповідно до якого Банк повідомив про те, що надані Позивачем відповіді та документи на попередній запит від 20.05.2025 №№20-05-25/1/38 не покривають запит Банку в повному обсязі, тому необхідно надати відповіді на наступні уточнення:
1) надати документальне підтвердження наявності освіти та досвіду ведення бізнесу КБВ/директора; - Надати підтвердження фінансового стану, достатнього для формування статутного капіталу ЮО.
2) надати документальне підтвердження наявності ресурсів для здійснення господарської діяльності (в т. ч. з наданням інформації та договорів власності/оренди приміщень / транспорту / обладнання необхідних для ведення господарської діяльності, відповідно до основного КВЕД, фото місця ведення бізнесу); - під договори з УКРБУДКОМПЛЕКТ та СМАРТ-АЛЬЯНС - надати акти прийому-передачі послуг за останні 3 міс., надати форми 1ДФ, 4 ДФ з квитанціями за останній звітний період.
3) розкрити яким чином здійснюється пошук і залучення контрагентів (постачальники/покупці), надати посилання на інтернет-ресурси, де розміщено рекламу/інформацію про товар/послуги; - Не надано
4) надати документальне підтвердження співпраці з 3 найбільшими покупцями на території України, в т.ч. з наданням договорів поставки та фактів відвантаження товарів (ВН/ТТН); - Надати договір поставки з ТОВ ОЛТЕКС, актуальні ТТН під надані ВН, пояснення щодо відсутності обов'язкових реквізитів в ТТН з контрагентом. Надати договори та ТТН з контрагентами ТОВ "АГРОТРЕЙД ЛАЙФ", ТОВ "ГАРНІ РЕЧІ". Надати пояснення щодо розбіжностей між датами вказаними на наданих договорах, ВН, специфікаціях та датами фактичного накладання ЕЦП.
5) розкрити порядок встановлення ділових відносин з контрагентом- нерезидентом Alltag und Geratetechnik gmbh, критерії його відбору, інформацію щодо структури власності, ідентифікаційні дані КБВ та директора. Надати документальне підтвердження отримання товару від нерезидента за період 01.01.2025-20.05.2025, документи в яких буде міститись детальний перелік поставленого товару з інформацією щодо цін, марок, моделей та інших характеристик. - Не надано в повному обсязі. Повторно прохання надати документальне підтвердження отримання товару від нерезидента за період 01.01.2025-20.05.2025, документи в яких буде міститись детальний перелік поставленого товару з інформацією щодо цін, марок, моделей та інших характеристик, ВМД, CMR. Яким чином обирається товар у контрагента та здійснюється замовлення? На сайті відсутній перелік товарів з характеристиками/ цінами/виробниками.
6) надати деталізовані виписки за період з 01.01.2025 по дату отримання запиту по всім рахункам компанії, відкритим в інших Банках, в т.ч. по тим, які були закриті за запитуваний період; - ПОВТОРНО! Надати виписки по ВСІМ рахункам, в т.ч. валютним та по тим, які були закриті за запитуваний період, зокрема по рахункам з АТ СЕНС БАНК, АТ КОМІНБАНК. Надати актуальну виписку з АТ "ПУМБ" за запитуваний період.
Додатково: надати документальне підтвердження під здійснену прибуткову операцію по рахунку НОМЕР_1 за 20.05.2025, а саме зарахування від контрагента ТОВ "АГРО ТРЕЙД ЛАЙФ". Розкрити порядок встановлення ділових відносин та критерії відбору контрагента.
Товариством листом за допомогою електронного інтернет банкінгу "iBank 2 UA" надіслано Банку пояснення стосовно поставлених у додатковому запиті від 27.05.2025 №92 з додаванням витребуваних документів.
У відповідях на запити від 20.05.2025 та 27.05.2025 Відповідачу, як суб'єкту первинного фінансового моніторингу, Позивачем було надано інформацію (пояснення) із відповідними затребуваними документами.
Не зважаючи на подані Позивачем пояснення, документи (відомості та дані), листом №10-06-25/1/38 від 10.06.2025, направленого за допомогою електронного інтернет банкінгу "iBank 2 UA", Банк повідомив, що за результатами здійснених заходів щодо належної перевірки Клієнта - Товариства, Банк дійшов висновку щодо встановлення неприйнятно високого рівня ризику та неможливості підтримання ділових відносин. З огляду на викладене повідомлено, що 10.06.2025 Банком було прийнято рішення про розірвання ділових відносин та закриття рахунків.
Цим же листом повідомлено, що усі рахунки позивача будуть закриті на наступний робочий день після прийнятого рішення про розірвання ділових відносин, всі укладені між Сторонами договори з такого дня вважатимуться розірваними.
Позивач звернувся до відповідача із адвокатським запитом від 04.09.2025 з проханням надати обґрунтування прийнятного рішення та документи, які слугували підставою такого рішення.
Листом від 11.09.2025 №11-09-25/1/31/БТ Банк відповів, що діяв відповідно до законодавства та внутрішніх процедур, забезпечуючи виконання вимог щодо запобігання та протидії легалізації доходів, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення.
Позивач вважає необґрунтованим рішення Банку про встановлення йому неприйнятно високого рівня ризику, у зв'язку із чим просить суд розірвати договір банківського обслуговування та закрити рахунки.
Відповідно до частини 1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
У статті 4 ГПК України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.
Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.
Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №925/1265/16 зазначено, що під способами захисту суб'єктивних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи правоохоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду у постановах від 29.05.2019 у справі №310/11024/15-ц, від 01.04.2020 у справі №610/1030/18 визначила, що спосіб захисту цивільного права чи інтересу - це дії, які спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Спосіб захисту цивільного права чи інтересу має бути доступним та ефективним.
Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об'єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб'єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 24)).
Отже, обрання позивачем певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.
Одним зі способів захисту, який передбачений частиною другою статті 16 ЦК України та частиною другої статті 20 ГК України є визнання правочину недійсним.
Згідно зі статтею 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №2-383/2010 (провадження №14-308цс18) зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Відповідно до частин 1 та 3 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частин першої - третьої, п'ятої, шостої статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Крім цього, недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (стаття 217 ЦК України).
Згідно з приписами частин 1-3, 5 та 6 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Підстава недійсності правочину (оспорюваності чи нікчемності) має існувати в момент вчинення правочину (постанова Верховного Суду від 24.04.2020 у справі №522/25151/14-ц).
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Статтею 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з частиною 1 статті 651 ЦК України унормовано, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Положеннями абзацу 1 частини 2 статті 651 ЦК України передбачено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим (частина 3 статті 653 ЦК України).
Отже, за змістом наведених норм розірвання господарського договору може бути вчинено як за згодою сторін, так і у разі односторонньої відмови від нього. За загальним правилом розірвання договору в односторонньому порядку не допускається, однак окремі договірні відносини допускають можливість одностороннього розірвання договору. Право сторони на одностороннє розірвання договору може бути передбачено законом або безпосередньо у договорі, а може залежати від вчинення/невчинення сторонами договору певних дій, так і без будь-яких додаткових умов (безумовне право сторони на відмову від договору).
Одностороння відмова від договору не потребує узгодження та як самостійний юридичний факт зумовлює його розірвання. У випадках, коли права на односторонню відмову у сторони немає, намір розірвати договір може бути реалізований лише за погодженням з іншою стороною, оскільки одностороннє розірвання договору не допускається, а в разі недосягнення сторонами домовленості щодо розірвання договору - за судовим рішенням на вимогу однієї із сторін.
Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідності до статті 509 ЦК України та статті 173 ГК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
За приписами частини 1 статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Аналогічне положення мітиться в частині 1 статті 526 ЦК України.
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За своєю правовою природою укладений між сторонами договір №CUR_LE__460665 від 29.04.2025 є договором банківського рахунка, за яким відповідно до частини 1 статті 1066 ЦК України банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.
Відповідно до статті 1075 ЦК України договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час. Банк не має права за заявою клієнта розривати договір банківського рахунка чи вчиняти інші дії, що мають наслідком припинення договору, у разі якщо грошові кошти, що знаходяться на відповідному рахунку, заморожені відповідно до Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму та фінансування розповсюдження зброї масового знищення". Клієнт не має права без згоди обтяжувача за домовленістю з банком чи односторонньо, у тому числі шляхом односторонньої відмови від виконання зобов'язання, розривати договір банківського рахунка чи вчиняти інші дії, що мають наслідком припинення договору, у разі якщо майнові права на грошові кошти, що знаходяться на відповідному рахунку, є предметом обтяження, якщо інше не передбачено умовами обтяження. Правочини, вчинені з порушенням цієї вимоги, є нікчемними.
Банк має право вимагати розірвання договору банківського рахунка, зокрема, у випадках, передбачених законодавством, що регулює відносини у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення (пункт 3 частини 2 статті 1075 ЦК України).
Отже, законом передбачено право Банку на одностороннє розірвання договору банківського рахунку.
Неприйнятно високий ризик - це максимально високий ризик, що не може бути прийнятий суб'єктом первинного фінансового моніторингу відповідно до внутрішніх документів з питань фінансового моніторингу; фінансовий моніторинг - це сукупність заходів, що вживаються суб'єктами фінансового моніторингу у сфері запобігання та протидії, що включають проведення державного фінансового моніторингу та первинного фінансового моніторингу (пункти 39, 66 частини першої статті 1 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму та фінансування розповсюдження зброї масового знищення").
Суб'єкт первинного фінансового моніторингу зобов'язаний здійснювати кожен із заходів належної перевірки. Обсяг дій при здійсненні кожного із заходів належної перевірки визначається суб'єктом первинного фінансового моніторингу з урахуванням ризик-профілю клієнта, зокрема рівня ризику, мети ділових відносин, суми здійснюваних операцій, регулярності або тривалості ділових відносин (частина друга статті 11 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму та фінансування розповсюдження зброї масового знищення").
Частиною сьомою статті 11 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму та фінансування розповсюдження зброї масового знищення" передбачено, що суб'єкт первинного фінансового моніторингу має право витребувати, а клієнт, представник клієнта зобов'язані подати інформацію (офіційні документи), необхідну (необхідні) для здійснення належної перевірки, а також для виконання таким суб'єктом первинного фінансового моніторингу інших вимог законодавства у сфері запобігання та протидії.
Суб'єкт первинного фінансового моніторингу (банк) зобов'язаний здійснювати посилені заходи належної перевірки щодо клієнтів, ризик ділових відносин з якими (ризик фінансової операції без встановлення ділових відносин яких) є високим; наскільки це можливо, проводити аналіз та вивчення підстав і цілей усіх фінансових операцій, що відповідають хоча б одній із таких ознак: 1) є складними фінансовими операціями; 2) є незвично великими фінансовими операціями; 3) проведені у незвичний спосіб; 4) не мають очевидної економічної чи законної мети (частини перша, третя статті 12 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму та фінансування розповсюдження зброї масового знищення").
Відповідно до частини шостої статті 7 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму та фінансування розповсюдження зброї масового знищення" суб'єкт первинного фінансового моніторингу зобов'язаний встановити неприйнятно високий ризик ділових відносин (фінансової операції без встановлення ділових відносин) стосовно клієнтів у разі:
- неможливості виконувати визначені цим Законом обов'язки або мінімізувати виявлені ризики, пов'язані з таким клієнтом або фінансовою операцією;
- наявності обґрунтованих підозр за результатами вивчення підозрілої діяльності клієнта, що така діяльність може бути фіктивною.
Згідно з частиною першою статті 15 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму та фінансування розповсюдження зброї масового знищення" суб'єкт первинного фінансового моніторингу зобов'язаний відмовитися від встановлення (підтримання) ділових відносин / відмовити клієнту у відкритті рахунка (обслуговуванні), у тому числі шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунка / відмовитися від проведення фінансової операції у разі встановлення клієнту неприйнятно високого ризику або ненадання клієнтом необхідних для здійснення належної перевірки клієнта документів чи відомостей.
Пунктом 61 Положення №65 передбачено, що банк установлює неприйнятно високий ризик ділових відносин (фінансової операції без встановлення ділових відносин) стосовно клієнтів у випадках, визначених частиною шостою статті 7 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму та фінансування розповсюдження зброї масового знищення", у інших випадках, визначених банком самостійно у внутрішніх документах банку з питань протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, а також щодо:
- клієнтів (осіб), щодо яких у банку за результатами вивчення підозрілої діяльності клієнта є обґрунтовані підозри про здійснення ними операцій легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму та/або фінансування розповсюдження зброї масового знищення, інших злочинів;
- клієнтів (осіб), щодо яких у банку є підстави вважати, що вони є компаніями-оболонками.
Пунктом 6 додатку 6 до Положення №65 передбачено, що банк повинен підвищити ступінь і характер моніторингу ділових відносин із клієнтом з метою визначення, чи є фінансові операції або дії клієнта підозрілими, у разі виявлення фінансових операцій, що відповідають хоча б одній із таких ознак: 1) є складними фінансовими операціями; 2) є незвично великими фінансовими операціями; 3) проведені в незвичний спосіб; 4) не мають очевидної економічної чи законної мети; 5) не відповідають інформації щодо запланованої клієнтом діяльності з використанням послуг банку, отриманої банком від клієнта під час установлення мети та характеру ділових відносин із ним.
Згідно з пунктом 1 Додатку №12 до Положення №65 банк зобов'язаний відмовитися від встановлення (підтримання) ділових відносин/відмовити клієнту у відкритті рахунка (обслуговуванні), у тому числі шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунка / відмовитися від проведення фінансової операції у випадках, передбачених частиною першою статті 15 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму та фінансування розповсюдження зброї масового знищення".
Відповідно до підпунктів 3, 5 пункту 8 Додатку №12 до Положення №65 банк має визначити у внутрішніх документах банку з питань протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення порядок відмови у передбачених законом випадках від встановлення (підтримання) ділових відносин (у тому числі шляхом розірвання договірних відносин) або проведення фінансової операції, що також має містити:
- складання висновку з чітким зазначенням підстав відмови в підтриманні ділових відносин із клієнтом (із посиланням на конкретні абзаци, пункти та частини 15 статті Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму та фінансування розповсюдження зброї масового знищення" у кожному випадку;
- порядок інформування клієнта про відмову в установленні (підтриманні) із ним ділових відносин з обов'язковим зазначенням дати відмови та відповідних підстав відмови, визначених статтею 15 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму та фінансування розповсюдження зброї масового знищення" (із посиланням на конкретні абзаци, пункти та частини цієї статті).
У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.01.2022 у справі №910/18504/20 викладено такий висновок, що в силу вимог законодавства про запобігання та протидію легалізації доходів банк наділений правом в односторонньому порядку відмовитися від ділових відносин з клієнтами з неприйнятно високим ризиком, в тому числі шляхом розірвання договорів.
Верховним Судом у справах №922/2224/18, №910/7161/19, №910/21320/17, №910/1555/18, №910/3245/19 викладено правову позицію, за якою положення статті 10 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" та статті 64 Закону України "Про банки та банківську діяльність", які були чинними на момент розгляду зазначених справ, наділяють банк, як суб'єкта первинного фінансового моніторингу, правом відмовитися в односторонньому порядку від відносин з клієнтами з неприйнятно високим ризиком, в тому числі шляхом розірвання договорів.
Норми зазначених законів не обмежують право банку на односторонню відмову від договору з клієнтом в разі настання визначених ними обставин, а тому право банку на відмову від підтримання (у тому числі шляхом розірвання) ділових відносин не слід розуміти як право банку на відмову від договору банківського рахунку лише з дотриманням загального порядку припинення договірних відносин, тобто шляхом звернення до суду про розірвання договору.
Відтак банк наділений правом відмовитися від подальших ділових відносин з клієнтом та розірвати відповідний договір в односторонньому порядку у випадку встановлення клієнту неприйнятно високого ризику внаслідок проведення внутрішньої перевірки.
Однак, право банку відмовитися від договірних відносин шляхом розірвання договору банківського рахунка з підстав встановлення клієнту неприйнятно високого ризику за результатами оцінки чи переоцінки ризику не є абсолютним, а умовним, таким, що залежить від настання певних визначених законом обставин, тобто лише за умови встановлення клієнту неприйнятно високого ризику внаслідок проведення внутрішньої перевірки.
Право банку як суб'єкта первинного фінансового моніторингу відмовитися від договірних відносин шляхом розірвання договору не є необмеженим, судам необхідно в кожному випадку, виходячи з встановлених обставин справи, досліджувати підстави та обґрунтованість встановлення клієнту такої категорії ризику".
Колегія суддів відзначає, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б підтверджували існування правових підстав для встановлення Позивачу неприйнятно високого ризику. Доказів проведення відповідної внутрішньої перевірки матеріали справи також не містять. Так само у матеріалах справи відсутнє рішення Банку щодо встановлення неприйнятно високого ризику за результатами внутрішньої перевірки.
Отже, Відповідач належними засобами доказування не довів наявності підстав для встановлення позивачу неприйнятно високого ризику.
У силу вимог чинного законодавства наведені Відповідачем обставини не дають підстав для припинення (розірвання) банком договірних відносин з клієнтом в односторонньому порядку, оскільки не підтверджені жодними доказами.
Враховуючи, що Банком не доведено і судом не встановлено підстав для встановлення неприйнятно високого рівня ризику, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що розірвання з Позивачем договору банківського обслуговування в односторонньому порядку на цій підставі є незаконним, а тому спірний односторонній правочин, вчинений у формі листа №10-06-25/1/38 від 10.06.2025, у відповідності до приписів статей 203, 215 ЦК України підлягає визнанню недійсним, а позов підлягає задоволенню повністю.
Щодо апеляційної скарги на додаткове рішення колегія суддів відзначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження вимоги про стягнення з Відповідача витрат на правову допомогу у сумі 20 950,00 грн, Позивачем було надано до місцевого господарського суду копії, зокрема: договору про надання професійної правничої (правової) допомоги від 31.07.2025, рахунку на оплату №1 від 31.07.2025, платіжної інструкції №119 від 04.08.2025, свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серії АА №1626523 від 22.08.2025, виданий Адвокатським об'єднанням "Котова і партнери" на ім'я адвоката Котової Юлії Ігорівни та свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю №5297 від 28.09.2012 на ім'я вказаного адвоката.
За змістом частини 3 статті 237 ЦК України однією з підстав виникнення представництва є договір.
Частиною 1 статті 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до частини першої статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (пункт 4 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
За приписами частини третьої статті 27 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Згідно зі статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Таким чином, адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката залежно від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Судом встановлено, що 31.07.2025 між Товариством та Адвокатським об'єднанням "Котова і партнери" було укладено Договір про надання професійної правничої (правової) допомоги, зі змісту якого вбачається, що сторонами погоджено порядок обчислення гонорару у фіксованому розмірі, який становить 20 950,00 грн.
Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 ГПК України).
Відповідна правова позиція викладена у постановах об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі №910/906/18, а також у додатковій постанові Верховного Суду від 04.03.2020 у справі №914/633/18, які в силу частини 4 статті 236 ГПК України підлягають врахуванню при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
04.08.2025 вищезазначений рахунок був повністю сплачений Позивачем, що підтверджується платіжною інструкцією №119 від 04.08.2025, копія якої міститься в матеріалах справи.
Таким чином, наявними матеріалами справи підтверджується надання Адвокатським об'єднанням послуг з професійної правничої допомоги у погодженому між ними розмірі 20 950,00 грн.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Разом з тим, за приписами частини 6 статті 126 ГПК України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Колегія суддів відзначає, що обрунтованих доводів щодо неспівмірності витрат Позивача на професійну правничу допомогу Відповідачем наведено не було.
З огляду на викладене, враховуючи складність справи, розумну необхідність витрат для даної справи у суді, зважаючи на обсяг наданих адвокатських послуг, а також відсутність клопотань Відповідача про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що співмірною є компенсація витрат Позивача на професійну правничу допомогу в сумі 20950,00 грн.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N303-A, п. 29).
Отже, з огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
При цьому, слід зазначити, що іншим доводам апелянта оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятих судових рішень наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судових рішеннях висновків.
Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 09.12.2025 у справі №910/12118/25 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 12.01.2026 у справі №910/12118/25 обґрунтовані, відповідають обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для їх скасування не вбачається, у зв'язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Згідно зі статтею 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.
Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Прокредит Банк" на рішення Господарського суду міста Києва від 09.12.2025 у справі №910/12118/25 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 12.01.2026 у справі №910/12118/25 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 09.12.2025 у справі №910/12118/25 залишити без змін.
3. Додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 12.01.2026 у справі №910/12118/25 залишити без змін.
4. Витрати по сплаті судового збору покласти на Акціонерне товариство "Прокредит Банк".
5. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 07.05.2026
Головуючий суддя В.В. Андрієнко
Судді В.В. Шапран
С.І. Буравльов