вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"22" квітня 2026 р. Справа№ 910/11318/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко О.В.
суддів: Сибіги О.М.
Гончарова С.А.
за участю секретаря судового засідання Сабалдаш О.В.
за участю представників учасників справи згідно з протоколом судового засідання від 22.04.2026,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 02.02.2026
у справі №910/11318/25 (суддя Ващенко Т.М.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельні технології плюс"
до Київської міської ради
про внесення змін до договору оренди,
Короткий зміст позовних вимог та рух справи
Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельні технології плюс" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Київської міської ради про внесення змін до п. 8.4. договору оренди земельної ділянки від 24.04.2008 в частині строку початку будівництва об'єкта нерухомості, на підставі ст. 652 ЦК України.
Позовні вимоги обґрунтовані наявністю підстав для внесення змін до укладеного між сторонами договору оренди земельної ділянки, посвідченого 24.04.2008 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н.П. за реєстровим № 580 та зареєстрованого 24.04.2008 Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу КМР (Київської міської державної адміністрації) за № 66-6-00474, враховуючи зміну істотних обставин при його виконанні - неможливістю виконати містобудівні зобов'язання через настання несприятливих умов (повномасштабна збройна агресія російської федерації проти України, як наслідок введення воєнного стану та території України, відмова контрагентів позивача від укладення інвестиційних договорів).
Короткий зміст заперечень проти позову
Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на відсутність обумовлених законом підстав для внесення змін до п. 8.4. договору оренди земельної ділянки від 24.04.2008 в частині строку початку будівництва об'єкта нерухомості, на підставі ст. 652 ЦК України.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення
Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.02.2026 позов задоволено повністю.
Внесено зміни до договору оренди земельної ділянки, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельні технології плюс" та Київською міською радою, посвідченого 24.04.2008 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н.П. за реєстровим № 580 та зареєстрованого 24.04.2008 Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за № 66-6-00474, а саме, викласти абзац другий пункту 8.4 у наступній редакції: "- розпочати будівництво об'єкта не пізніше, ніж через три роки з моменту скасування або припинення воєнного стану, введеного в Україні Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24.02.2022 року № 2102-IX "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні".
Стягнуто з Київської міської ради на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельні технології плюс" витрати по сплаті судового збору в сумі 3 028 грн 00 коп.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем доведено наявність усіх необхідних умов для зміни Договору оренди за рішенням суду на підставі ст. 652 Цивільного кодексу України, а відповідачем їх наявність не спростовано, що є підставою для задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, Київська міська рада звернулася 19.02.2026 до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, сформованою в системі "Електронний суд" 19.02.2026, у якій просить суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 02.02.2026 у справі №910/11318/25 та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом при ухваленні оскаржуваного рішення порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права, рішення суду першої інстанції ухвалено при неповному дослідженні доказів та з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, а зроблені судом висновки не відповідають обставинам справи.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що ухвалюючи оскаржуване рішення про задоволення позовних вимог, судом першої інстанції не було враховано та не надано належної оцінки, зокрема таким обставинам:
- позивач запропонував внести зміни до договору шляхом зміни визначеного терміну здійснення початку забудови земельної ділянки, а саме наполягає на тому, щоб розпочати будівництво об'єкта не пізніше ніж через три роки від закінчення воєнного стану в Україні, в той самий час жодним чином не обґрунтовуючи виходячи з яких норм права, міркувань, обрахунків чи обставин товариство визначило саме цей термін, а не будь який інший, адже запропоновані зміни суперечитимуть загальним принципам господарювання в Україні, визначених в статті 6 Господарського кодексу України;
- Київська міська рада не може погодитись із твердженнями позивача щодо наявності одночасно чотирьох умов, визначених частиною другою статті 652 Цивільного кодексу України, відповідно до яких укладений між сторонами договір може бути змінений за рішенням суду;
- ті негативні обставини, на які посилався позивач, охоплюються ризиками господарської діяльності суб'єкта господарювання як ознакою підприємництва;
- сама по собі наявність зазначених позивачем обставин, зокрема ведення бойових дій на території України, не є безумовною підставою ні для припинення зобов'язань, ні для звільнення від їх виконання;
- судом має бути з'ясовано й перевірено причинно-наслідковий зв'язок між такими обставинами і неналежним виконанням зобов'язання у даному конкретному випадку;
- виходячи зі змісту статей 632, 651 Цивільного кодексу України та статті 30 Закону України «Про оренду землі» слід дійти висновку про те, що за загальним правилом зміна умов договору, в тому числі в частині розміру орендної плати, здійснюється за взаємною згодою сторін, а за відсутності такої згоди такий договір може бути змінений за рішенням суду лише у випадках, встановлених умовами договору або в силу закону;
- Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) листом від 21.08.2025 № 057-10857 повідомив позивача по справі щодо механізму вирішення порушеного питання, зокрема, посилаючись на те, що відповідно до положень статті 30 Закону України «Про оренду землі», пункту 11.1 договору оренди земельної ділянки (кадастровий номер 8000000000:66:480:0002) від 24.04.2008 зміни та/або доповнення до цього договору вносяться за згодою сторін; згодою або запереченням орендодавця на зміни та/або доповнення до цього договору, є його рішення, прийняте в установленому законодавством порядку; за наявною інформацією рішення про внесення змін до Договору оренди Київською міською радою не приймалось;
- поза увагою суду залишено те, що первісний договір оренди був укладений у 2008 році задовго до початку військової агресії російської федерації проти України, яка розпочалася у лютому 2014 року та коли фінансова криза не розпочалася, а Містобудівні умови та обмеження отримані лише у листопаді 2022, тобто майже через 14 років, що свідчить про неможливість орендаря належним чином виконувати договірні зобов'язання;
- з 15.11.2024 орендар зобов'язаний сплачувати подвійний розмір орендної плати, доказів чого матеріали справи не містять;
- матеріали судової справи не містять докази, що Київська міська рада вчиняє чи вчиняла дії щодо розірвання Договору між сторонам у зв'язку із незабудовою;
- права позивача не є порушеними відповідачем.
Узагальнені доводи відзивів на апеляційну скаргу
09.03.2026 до Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, і який прийнято судом апеляційної інстанції до розгляду з огляду на ст. ст. 119, 263 Господарського процесуального кодексу України, і у якому позивач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін.
Доводи позивача у відзиві зводяться до того, що:
- істотна зміна обставин була зумовлена декількома об'єктивними і незалежними від позивача причинами, однією з яких було повномасштабне вторгнення російської федерації в Україну;
- на можливість виконання позивачем обов'язку щодо початку будівництва на земельній ділянці у встановлений у п. 8.4 Договору строк, істотно вплинула обставина ініціювання у межах справи № 910/20105/23 заступником керівника Київської міської прокуратури в інтересах відповідача судового спору щодо розірвання Договору оренди землі через незабудову земельної ділянки у строк, визначений у п. 8.4 Договору у попередній редакції, що діяла до 15.11.2021 року;
- розгляд справи № 910/20105/23 перешкодив позивачу у вчиненні дій, спрямованих на початок будівництва на земельній ділянці, зокрема, у зв'язку з тим, що у період з 09.10.2024 по 25.02.2025 Договір вважався розірваним на підставі постанови Північного апеляційного господарського суду від 09.10.2024 року до її скасування Верховним Судом, а за час розгляду справи судами визначений у п. 8.4 Договору строк для початку будівництва сплив;
- вказані обставини за своєю правовою природою виходили за межі звичайних ризиків підприємницької діяльності, адже сторони Договору оренди землі не могли їх передбачити під час його укладення на новий строк, а їхній вплив на виконання позивачем зобов'язань за Договором був підтверджений належними доказами;
- обставини виконання орендарем обов'язку щодо забудови земельної ділянки у строк, який був передбачений у п. 8.4 Договору оренди землі у первісній редакції, не має жодного правого значення вирішення спору щодо внесення змін до цього Договору у новій редакції;
- відтермінування строку для початку будівництва на три роки після припинення або скасування воєнного стану є обґрунтованим, з огляду на характер обставин, що стали підставою для внесення змін до Договору оренди землі;
- позивачем було надано разом з позовною заявою докази того, що перед зверненням до суду відповідачу надсилалася листом за вих. № 1 від 14.08.2025 пропозиція щодо внесення відповідних змін до Договору оренди землі разом з проєктом відповідної додаткової угоди до нього, яка була відхилена листом Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу КМР (Київської міської державної адміністрації) за вих. № 057-10857 від 21.08.2025;
- на момент звернення з позовом у цій справі права орендаря були, насамперед, порушені тим, що орендодавець не розглянув належним чином його пропозицію щодо внесення змін до Договору оренди землі, для внесення яких були наявні відповідні правові підстави, як встановив суд першої інстанції.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу №910/11318/25 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В. судді: Гончаров С.А., Сибіга О.М.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.02.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 02.02.2026 у справі №910/11318/25, розгляд справи призначено на 15.04.2026, витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/11318/25.
05.03.2026 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/11318/25.
В судовому засіданні 15.04.2026 оголошено перерву у розгляді справи на 22.04.2026.
Відповідно до статті 64 Конституції України права громадян на звернення до суду та отримання правничої допомоги не можуть бути обмежені, а мають реалізовуватися з урахуванням умов існуючого воєнного стану.
Таким чином, оскільки судова система має забезпечувати дотримання права на доступ до правосуддя і здійснення такого правосуддя, з метою дотримання прав учасників справи на участь у судовому засіданні та забезпечення права на справедливий суд, дотримання принципу пропорційності, реалізації засад змагальності, враховуючи завдання господарського судочинства, з метою всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи у розумні строки, колегія суддів дійшла висновку розглянути справу у розумний строк, тобто такий, що є об'єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав, в умовах воєнного стану.
Позиції учасників справи та явка представників сторін у судове засідання
В судове засідання 22.04.2026 з'явились представники позивача та відповідача (скаржника). Крім того, в судовому засіданні присутній вільний слухач.
Представник скаржника (відповідача) - Київської міської ради в судовому засіданні 22.04.2026 підтримав доводи апеляційної скарги, просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову - відмовити.
Представник позивача в судовому засіданні 22.04.2026 проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін як таке, що ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Як підтверджується наявними матеріалами справи та вірно встановлено судом першої інстанції, і що перевірено судом апеляційної інстанції, 24.04.2008 між Київською міською радою (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельні технології плюс" (орендар) було укладено договір оренди земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н.П. за реєстровим № 580, та зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис у книзі записів державної реєстрації договорів за № 66-6-00474.
На виконання умов вказаного Договору, орендодавець, на підставі рішення Київської міської ради від 27.12.2007 № 1593/4426, передав, а орендар прийняв в оренду (строкове платне користування) на 10 років земельну ділянку, кадастровий номер - 8000000000:66:480:0002, розміром 39 004 кв. м., розташовану біля об'їзної дороги м. Бровари у Дніпровському районі м. Києва, з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд та об'єктів соціальної інфраструктури і комплексного обслуговування населення, про що 24.04.2008 між сторонами було складено та підписано акт приймання-передачі земельної ділянки.
10.06.2021 Київською міською радою прийнято рішення № 1478/1519 "Про поновлення ТОВ "Будівельні технології плюс" договору оренди земельної ділянки від 24.04.2008 № 66-6-00474", яким вирішено поновити на 10 років договір оренди земельної ділянки (кадастровий номер: 8000000000:66:480:0002, площа 3,9004 га) від 24.04.2008 № 66-6-00474, укладений між Київською міською радою та ТОВ "Будівельні технології плюс" для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд та об'єктів соціальної інфраструктури і комплексного обслуговування населення біля об'їзної дороги м. Бровари у Дніпровському районі (категорія земель - землі житлової та громадської забудови, код КВЦПЗ - 02.07, справа № 573005334).
На виконання вказаного рішення Київської міської ради № 1478/1519, 15.11.2021 між Київською міською радою, як орендодавцем, та ТОВ "Будівельні технології плюс", як орендарем, було укладено договір про укладення договору оренди земельної ділянки на новий строк, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н.П. за реєстровим № 1056, яким погоджено поновити на 10 (десять) років договір оренди земельної ділянки, укладений між орендодавцем та орендарем, посвідчений Кравченко Н.П., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 24.04.2008 за реєстровим № 580 та зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 24.04.2008 за № 66-6-00474, строк дії якого закінчився, та викласти його в новій редакції (надалі - договір від 24.04.2008 в редакції договору від 15.11.2021 - Договір оренди).
Згідно з п. 1.1 Договору оренди, орендодавець, на підставі рішень Київської міської ради від 27.12.2007 № 1593/4426, від 10.06.2021 № 1478/1519 передає, а орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку, визначену цим договором, для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд та об'єктів соціальної інфраструктури і комплексного обслуговування населення.
Відповідно до п. 2.1 Договору оренди, об'єктом оренди відповідно до відомостей Державного земельного кадастру, рішень Київської міської ради від 27.12.2007 № 1593/4426, від 10.06.2021 № 1478/1519 та цього договору є земельна ділянка з наступними характеристиками: кадастровий номер - 8000000000:66:480:0002; місце розташування - біля об'їзної дороги м. Бровари у Дніпровському районі; категорія земель - землі житлової та громадської забудови; цільове призначення - 02.07 для іншої житлової забудови (для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд та об'єктів соціальної інфраструктури і комерційного обслуговування населення); розмір (площа) - 3,9004 га.
Положеннями п. 3.1 Договору оренди встановлено, що він укладений на 10 років.
За змістом п. 8.4 Договору оренди, орендар зобов'язаний, зокрема, розпочати будівництво об'єкта не пізніше, ніж через три роки з моменту державної реєстрації права оренди земельної ділянки.
Згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 15.11.2021 було здійснено державну реєстрацію права оренди спірної земельної ділянки за позивачем із внесенням відповідного запису під номером 45054866.
Отже, позивач взяв на себе обов'язок розпочати будівництво на отриманій в оренду згідно Договору оренди земельній ділянці не пізніше, ніж 15.11.2024.
У той же час, позивач звернувся до суду, посилаючись на наявність підстав для внесення змін до укладеного між сторонами Договору оренди в частині строку початку будівництва об'єкта через істотну зміну обставин, якими сторони керувались при укладенні Договору оренди на новий строк.
В обґрунтування звернення з такою вимогою до суду, позивач зазначав, що під час укладення Договору оренди на новий строк він обґрунтовано розраховував на можливість виконання зобов'язання з початку будівництва на отриманій в оренду земельній ділянці у строки, встановлені в п. 8.4 Договору оренди, проте не зміг цього зробити внаслідок виникнення сукупності об'єктивних обставин, що не залежали від його волі та мали непередбачуваний характер.
Зокрема, позивач зазначав, що внаслідок повномасштабного вторгнення Російської Федерації в Україну та ініціювання у межах справи № 910/20105/23 заступником керівника Київської міської прокуратури в інтересах Київської міської ради судового спору щодо розірвання Договору оренди через незабудову позивачем спірної земельної ділянки у строк, визначений у п. 8.4 Договору у попередній редакції, що діяла до 15.11.2021, у нього виникли перешкоди в будівництві відповідного об'єкту на земельній ділянці в строк, встановлений п. 8.4 Договору оренди в новій редакції.
Позивач вказував, що він намагався залучити інвесторів для фінансування підготовчих робіт, необхідних для початку будівництва, і самих будівельних робіт, через відсутність у нього достатніх коштів для цього, на підтвердження чого надав: попередній договір від 12.01.2022, укладений з Товариством з обмеженою відповідальністю "Танко" (передбачав укладення в майбутньому інвестиційного договору щодо будівництва на спірній земельній ділянці адміністративної будівлі з вбудовано-прибудованими приміщеннями торговельного призначення).
Проте, Товариство з обмеженою відповідальністю "Танко" через початок повномасштабного вторгнення Російської Федерації в Україну і його негативний вплив на галузь будівництва відмовилося від укладення інвестиційного договору, посилаючись на те, що ці обставини ставлять під загрозу виконання інвестиційного договору у разі його укладення.
Інший, за твердженнями позивача, потенційний інвестор - Товариство з обмеженою відповідальністю "Ягуар", з яким позивач також уклав попередній договір від 28.11.2023, відмовився від укладення інвестиційного договору через відкриття Господарським судом міста Києва провадження у справі № 910/20105/23 про розірвання Договору оренди за позовом заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах Київської міської ради, задоволення якого унеможливило б будівництво за інвестиційним договором у разі його укладення.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.06.2024 у справі № 910/20105/23, залишеним в силі постановою Верховного Суду від 26.02.2025, у задоволенні позову було відмовлено з мотивів його передчасного пред'явлення, адже на момент звернення прокурора до суду визначений Договором у новій редакції строк забудови Земельної ділянки ще не сплив, а п. 8.4 Договору оренди землі у попередній редакції не підлягав застосуванню до спірних правовідносин у зв'язку з викладенням Договору в новій редакції з 15.11.2021.
Крім того, позивач вказував, що розгляд справи № 910/20105/23 також перешкодив йому в початку будівництва на спірній земельній ділянці, оскільки в цей період неможливо було вчиняти жодних дій, спрямованих на початок будівництва, а за час розгляду цієї справи судами, визначений у п. 8.4 Договору строк для початку будівництва - сплив.
Водночас, для цілей отримання дозволу на виконання будівельних робіт з метою початку будівництва на спірній земельній ділянці, позивач отримав у листопаді 2022 року містобудівні умови та обмеження для проєктування об'єкта будівництва та уклав з Товариством з обмеженою відповідальністю "Порталгруп" після відновлення дії Договору внаслідок скасування Верховним Судом постанови Північного апеляційного господарського суду від 09.10.2024 у справі № 910/20105/23, Договір на виконання проєктних робіт № 2025/02-03 від 28.02.2025 для розробки проєктної документації.
Тому для забезпечення можливості здійснити будівництво на спірній земельній ділянці ТОВ "Будівельні технології плюс" звернулося до Київської міської ради в порядку ст. 652 Цивільного кодексу України з пропозицією (лист № 1 від 14.08.2025), в якій просило останню внести зміни до Договору оренди, виклавши абзац другий п. 8.4 у такій редакції: "- розпочати будівництво об'єкта не пізніше, ніж через три роки з моменту скасування або припинення воєнного стану, введеного в Україні Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24.02.2022 року № 2102-IX "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні", шляхом підписання відповідної додаткової угоди, що була додана до цього листа.
У відповідь на цю пропозицію, позивач отримав лист від Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за № 057-10857 від 21.08.2025, яким йому було відмовлено в укладенні додаткової угоди про внесення змін до Договору.
Враховуючи викладене та неможливість врегулювання спору мирним шляхом та внесення змін до Договору оренди в результаті переговорів між сторонами, позивач звернувся до суду з вимогою про внесення відповідних змін до Договору.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Згідно зі статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.
Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно, цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.
Для виконання вимог ст. 86 Господарського процесуального кодексу України необхідним є аналіз доказів та констатація відповідних висновків за результатами такого аналізу. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Водночас 17.10.2019 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу та змінено назву ст. 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".
Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.
Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Аналогічний підхід до стандарту доказування "вірогідність доказів" висловлено Касаційним господарським судом у постановах від 29.01.2021 у справі № 922/51/20, від 31.03.2021 у справі № 923/875/19, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що розгляд даної справи здійснюється в порядку, передбаченому нормами Господарського процесуального кодексу України, відповідно, і оцінка доказів у ній здійснюватиметься через призму такого стандарту доказування, як "баланс вірогідностей".
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. У ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За змістом ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Підставами для внесення змін до договору, передбаченими законом, є, зокрема, істотна зміна обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору (ст. 652 Цивільного кодексу України).
В абзаці другому ч. 1 ст. 652 Цивільного кодексу України зазначено, що зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.
Ст. 652 Цивільного кодексу України визначає, що, укладаючи договір, сторони розраховують на його належне виконання і досягнення поставлених ним цілей. Проте під час виконання договору можуть виявлятись обставини, які не могли бути враховані сторонами при укладенні договору, але істотно впливають на інтереси однієї чи обох сторін. При укладенні договору та визначенні його умов сторони повинні розумно оцінювати ті обставини, при яких він буде виконуватися постанова Верховного Суду від 16.02.2022 у справі № 910/13557/21).
Істотна зміна обставин є оціночною категорією, яка полягає у розвитку договірного зобов'язання таким чином, що виконання зобов'язання для однієї зі сторін договору стає більш обтяженим, ускладненим, наприклад, у силу збільшення для сторони вартості виконуваного або зменшення цінності отримуваного стороною виконання, чим суттєво змінюється рівновага договірних стосунків, призводячи до неможливості виконання зобов'язання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 910/15484/17).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17 зазначила, що істотна зміна обставин, якими сторони керувалися, укладаючи договір, має бути не наслідком поведінки сторін, а бути зовнішньою щодо юридичного зв'язку між ними.
В абзаці першому ч. 1 ст. 652 Цивільного кодексу України визначено, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання.
Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, у ч. 2 ст. 652 Цивільного кодексу України встановлено, що договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених у ч. 4 цієї статті - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно чотирьох умов:
1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;
2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;
3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;
4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.
При цьому, зміна договору у зв'язку з істотною зміною обставин згідно з ч. 4 ст. 652 Цивільного кодексу України допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.
Таким чином, для внесення змін до договору у зв'язку з істотною зміною обставин за рішенням суду потрібна як сукупність 4 умов, визначених у ч. 2 ст. 652 Цивільного кодексу України, так і встановлення того, що не внесення змін у договір буде суперечити суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом, тобто що така зміна договору буде необґрунтованою згідно з принципом "найменших негативних наслідків" для сторін договору (п. 87-89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17).
Як підтверджується наявними у справі доказами, позивач звертався до відповідача з пропозицією приведення умов Договору оренди у відповідність з обставинами, які істотно змінились, шляхом внесення змін щодо строку початку будівництва об'єкта, що підтверджується листом № 1 від 14.08.2025, із доданою до нього додатковою угодою, підписаною позивачем.
Однак, відповідно листа № 057-10857 від 21.08.2025, відповідач повідомив про відсутність підстав для внесення змін до договору, оскільки рішення про внесення змін до Договору оренди Київською міською радою - не приймалося.
З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивач здійснив всі необхідні заходи для внесення запропонованих ним змін до Договору оренди за взаємною згодою сторін, але відповідачем відмовлено у внесенні змін у Договір оренди, що є підставою для вирішення судом питання про внесення цих змін в судовому порядку.
При цьому, доводи скаржника про те, що жодних прав позивача відповідачем не порушено - судом апеляційної інстанції відхиляються як необгрунтовані, оскільки позивачем було надано разом з позовною заявою докази того, що перед зверненням до суду відповідачу надсилалася листом за вих. № 1 від 14.08.2025 пропозиція щодо внесення відповідних змін до Договору оренди землі разом з проєктом відповідної додаткової угоди до нього, яка була відхилена листом Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу КМР (Київської міської державної адміністрації) за вих. № 057-10857 від 21.08.2025, а на момент звернення з позовом у цій справі права орендаря були порушені тим, що орендодавець не розглянув належним чином його пропозицію щодо внесення змін до Договору оренди землі.
Виходячи зі змісту наведених вище норм ст. 652 Цивільного кодексу України та висновків Великої Палати Верховного Суду щодо їхнього застосування, суд у межах вирішення спору у цій справі з'ясував, чи наявні усі необхідні умови для внесення запропонованих позивачем змін до Договору оренди на підставі вказаних норм.
Так, судом апеляційної інстанції встановлено, що у спірних правовідносинах між сторонами Договору оренди відбулася істотна зміна обставин після його укладення на новий строк внаслідок повномасштабного вторгнення російської федерації в Україну та виникнення судового спору щодо розірвання Договору у межах справи № 910/20105/23, що створило позивачу об'єктивні та незалежні від нього перешкоди у виконанні зобов'язання розпочати будівництво на спірній земельній ділянці у строк, встановлений Договором оренди.
При цьому, те що повномасштабна агресія, яка була розпочата 24.02.2022, безпосередньо вплинула на можливість суб'єктів господарської діяльності здійснювати свою підприємницьку діяльність, - є загальновідомою обставиною та не потребує доведення ч. 3 ст. 75 ГПК України.
З наданого позивачем до матеріалів справи дослідження, проведеного Київською школою економіки за ініціативи Європейської Бізнес Асоціації, сфера будівництва стала однією із галузей економіки, яка найбільш постраждала, і зіштовхнулася з низкою проблем, зокрема: суттєве здорожчання собівартості будівництва, дефіцит кадрів через мобілізацію та еміграцію фахівців, зниження попиту на нові об'єкти нерухомості, нестача джерел для фінансування.
Відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, основним видом діяльності ТОВ "Будівельні технології плюс" є будівництво житлових і нежитлових будівель. Тобто, товариство здійснює діяльність у сфері будівництва.
Таким чином, доводи позивача на те, що під час виконання зобов'язань за Договором оренди він зіштовхнувся з такими ж проблемами, як і інші суб'єкти господарювання у цій сфері, зокрема, не зміг залучити фінансування для підготовки до початку будівництва і здійснення будівельних робіт, - є обґрунтованими та правомірно враховані судом першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення про задоволення позову.
Крім того, суд апеляційної інстанції погоджується з вмотивованими твердженнями позивача про те, що вирішення судами спору щодо розірвання Договору оренди в межах справи № 910/20105/23 з ініціативи Київської міської прокуратури, створило перешкоди для початку будівництва об'єкта на спірній земельній ділянці в межах визначеного Договором оренди строку, адже у період з 09.10.2024 по 25.02.2025 Договір оренди вважався розірваним судовим рішенням суду апеляційної інстанції, до його скасування Верховним Судом постановою від 26.02.2025.
В свою чергу, позивач обгрунтовано зазначав, що вказані обставини за своєю правовою природою виходили за межі звичайних ризиків підприємницької діяльності, адже сторони Договору оренди землі не могли їх передбачити під час його укладення на новий строк, а їхній вплив на виконання позивачем зобов'язань за Договором був підтверджений належними доказами.
З огляду на викладене, оцінивши наявні в матеріалах справи докази як кожен окремо, так і в сукупності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що внаслідок наведених обставин виконання позивачем зобов'язання щодо початку будівництва стало настільки обтяженим та ускладненим, що унеможливило своєчасне виконання цього зобов'язання, а в момент укладення даного правочину сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане. При цьому така зміна не є наслідком поведінки позивача, а зумовлена зовнішніми обставинами, які знаходяться поза його контролем. Аналогічних правомірних висновків дійшов і суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, і що не було спростовано скаржником в апеляційній скарзі.
За результатом розгляду даної справи, оцінивши наявні в матеріалах справи докази як кожен окремо, так і в сукупності, суд апеляційної інстанції дійшов до наступних висновків:
- на момент укладення Договору оренди на новий строк сторони не могли передбачити повномасштабну збройну агресію та її наслідки для будівельної галузі, а також орендар не міг передбачити і того, що у 2023 році Київська міська прокуратура ініціює судовий спір щодо розірвання Договору оренди через недотримання строку будівництва на земельній ділянці, визначеного у його первісній редакції, адже Київська міська рада, укладаючи в 2021 році Договір оренди у новій редакції, погодила нові строки початку будівництва на земельній ділянці, що мало наслідком залишення позовних вимог прокурора у межах справи № 910/20105/23 без задоволення, що підтвердив Верховний Суд у постанові від 26.02.2025 у вказаній справі. Наведене свідчить про наявність першої умови, передбаченої у ч. 2 ст. 652 Цивільного кодексу України (в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна умов не настане);
- причини, які зумовили істотну зміну обставин (повномасштабна збройна агресія Російської Федерації проти України та ініціювання прокурором спору щодо розірвання Договору оренди у межах справи № 910/20105/23), не могли бути усунені після їх виникнення, адже за своєю правовою природою перебували поза межами волі сторін, зокрема, позивача, та не були викликані їхніми діями, а тому при всій турботливості та обачності, які вимагаються від сторін, не могли бути усунені після їх настання, що за своїм змістом є другою умовою, передбаченою у ч. 2 ст. 652 Цивільного кодексу України (зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися);
- подальше виконання Договору оренди порушить співвідношення майнових інтересів сторін і позбавить ТОВ "Будівельні технології плюс" того, на що воно розраховувало при укладенні Договору оренди на новий строк.
Суд першої інстанції обгрунтовано врахував те, що очевидним є очікування орендаря на отримання права користування спірною земельною ділянкою на новий строк для здійснення його її забудови із сплатою визначеної договором орендної ставки, однак це виявилося неможливим через істотну зміну обставин з незалежних від нього причин. Водночас, у п. 4.3 Договору оренди передбачено, що у випадку, якщо будівництво об'єкта не розпочато у термін, визначений у п. 8.4 Договору оренди, орендна плата встановлюється у подвійному розмірі, що визначений у п. 4.2 Договору оренди, але не більше дванадцяти відсотків від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.
Відповідно, подальше виконання орендарем Договору оренди на таких умовах без внесення змін до п. 8.4 Договору оренди у частині встановлення нового строку початку будівництва об'єкта порушує співвідношення майнових інтересів сторін, що підтверджує наявність третьої умови, передбаченої у ч. 2 ст. 652 Цивільного кодексу України (виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору);
- ні зі змісту Договору оренди, ні зі звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин має нести орендар, що є четвертою умовою, необхідною згідно з ч. 2 ст. 652 Цивільного кодексу України.
З урахуванням наведеного, саме в даному спірному випадку в контексті спірних правовідносин сторін, судом апеляційної інстанції також встановлено наявність усіх визначених у ч. 2 ст. 652 Цивільного кодексу України умов для зміни Договору оренди. Аналогічних правомірних висновків дійшов і суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, і що не було спростовано скаржником в апеляційній скарзі.
Суд апеляційної інстанції погоджується з правомірними висновками суду першої інстанції про те, що в даному випадку існує необхідність саме у внесенні змін до Договору оренди в частині визначення нового строку початку будівництва об'єкта на спірній земельній ділянці, а не його розірванні, враховуючи положення ч. 4 ст. 652 Цивільного кодексу України. Так, розірвання Договору оренди завдасть шкоди, яка значно перевищує затрати, необхідні для його виконання на умовах, змінених судом: у цьому випадку позивач втратить право оренди земельної ділянки для цілей її забудови, за яке сплачував орендну плату починаючи з 2008 року, і не зможе реалізувати проєкт будівництва об'єкта, розробку якого ним вже замовлено, понісши значні фінансові витрати без досягнення результату, для якого ним укладався Договір оренди.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що позивачем доведено наявність усіх необхідних умов для зміни Договору оренди за рішенням суду на підставі ст. 652 Цивільного кодексу України, а відповідачем їх наявність не спростовано, що є підставою для задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Також, судом апеляційної інстанції враховується, що запропоновані позивачем зміни до Договору оренди не призведуть до порушення балансу інтересів сторін, оскільки:
- позивач своєчасно та в повному обсязі виконує свої обов'язки зі сплати орендної плати, що підтверджується наявною у матеріалах справи довідкою Головного управління ДПС у м. Києві за вих. № 73587/6/26-15-13-01-06 від 07.08.2025 про відсутність в орендаря заборгованості з її сплати;
- перенесення строку для початку будівництва після скасування або припинення воєнного стану є справедливим, адже протягом дії воєнного стану мали місце неодноразові ракетні обстріли всієї країни, зокрема, і міста Києва по житловим об'єктам та об'єктам критичної інфраструктури, в результаті чого мали місце неодноразові пошкодження енергосистем, систем водопостачання та водовідведення, що, у свою чергу, унеможливлює повноцінне виконання технологій будівництва, що обумовлено комендантською годиною, повітряними тривогами та порушеннями енергопостачання, забезпечення безпеки праці та безпечного виконання робіт підвищеної небезпеки внаслідок оголошення повітряних тривог, безперебійне забезпечення об'єктів будівництва необхідними ресурсами, а саме: електроенергією, водопостачанням, водовідведенням, транспортом, будівельними матеріалами та обладнанням, трудовими ресурсами;
- наслідки зміни істотних обставин не повинні покладатися лише на одну сторону Договору оренди;
- твердження скаржника про незабудову позивачем земельної ділянки з 2008 року - є непослідовним, адже за умови створення негативних наслідків цим Київською міською радою не було б прийнято рішення від 10.06.2021 № 1478/1519 про поновлення Договору на оренди на новий строк - 10 років.
Таким чином, з урахуванням вищенаведеного, доводи скаржника про те, що поза увагою суду залишено те, що первісний договір оренди був укладений у 2008 році задовго до початку військової агресії російської федерації проти України, яка розпочалася у лютому 2014 року та коли фінансова криза не розпочалася, а Містобудівні умови та обмеження отримані лише у листопаді 2022, тобто майже через 14 років, що свідчить про неможливість орендаря належним чином виконувати договірні зобов'язання - судом апеляційної інстанції відхиляються, оскільки не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи.
В свою чергу, судом першої інстанції також було належним чином з'ясовано та перевірено причинно-наслідковий зв'язок між наведеними позивачем обставинами і неналежним виконанням зобов'язання у даному конкретному випадку, що підтверджується змістом оскаржуваного рішення.
Доводи скаржника про те, що позивач запропонував внести зміни до договору шляхом зміни визначеного терміну здійснення початку забудови земельної ділянки, а саме наполягає на тому, щоб розпочати будівництво об'єкта не пізніше ніж через три роки від закінчення воєнного стану в Україні, в той самий час жодним чином не обґрунтовуючи виходячи з яких норм права, міркувань, обрахунків чи обставин товариство визначило саме цей термін, а не будь який інший, адже запропоновані зміни суперечитимуть загальним принципам господарювання в Україні, визначених в статті 6 Господарського кодексу України - судом апеляційної інстанції відхиляються як необгрунтовані, оскільки запропонований позивачем термін розпочати будівництво об'єкта не пізніше, ніж через три роки з моменту скасування або припинення воєнного стану, введеного в Україні Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24.02.2022 року № 2102-IX "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні - є справедливим, що також обгрунтовано зазначив суд першої інстанції, а також не суперечить жодній нормі чинного законодавства.
З урахуванням наведеного, оцінивши наявні у справі докази як кожен окремо, так і у їх сукупності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги позивача - є законними та обґрунтованими, були доведені належними та допустимими доказами, а тому підлягають задоволенню. Аналогічних правомірних висновків дійшов і суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, і що не було спростовано скаржником в апеляційній скарзі.
Усі інші заяви, обгрунтування, доводи учасників справи, а також докази, враховані судом апеляційної інстанції, проте є такими, що не впливають на висновки суду апеляційної інстанції у даній постанові.
Отже, усі доводи, посилання та обгрунтування учасників справи судом апеляційної інстанції враховані при вирішенні спору, проте, є такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції та висновків суду апеляційної інстанції у даній постанові щодо спірних правовідносин учасників справи, а судом першої інстанції, в свою чергу, надано належну оцінку усім наявним у справі доказам та правовідносинам учасників справи та ухвалено обґрунтоване рішення у відповідності до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, яким задоволено позовні вимоги повністю.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що учасникам спору було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені скаржником в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції у оскаржуваному рішенні.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).
Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Ч. 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд визнає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, оскаржуване рішення ухвалено з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, а також з дотриманням норм процесуального та матеріального права, у зв'язку з чим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування оскаржуваного рішення Господарського суду міста Києва від 02.02.2026 у справі № 910/11318/25, за наведених доводів апеляційної скарги.
Розподіл судових витрат
Згідно із ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 129, 232-241, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-
1. Апеляційну скаргу Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 02.02.2026 у справі № 910/11318/25 - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 02.02.2026 у справі № 910/11318/25 - залишити без змін.
3. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за скаржником.
4. Матеріали справи №910/11318/25 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення на яку може бути подано касаційну скаргу в порядку, строки та у випадках передбачених ст.ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано:04.05.2026.
Головуючий суддя О.В. Тищенко
Судді О.М. Сибіга
С.А. Гончаров