30 квітня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 909/1262/25
Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:
головуючого судді (судді-доповідача) Прядко О.В.,
суддів: Манюка П.Т., Рима Т.Я.,
секретар судового засідання Слободянюк В.С.,
за відсутності представників сторін,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Перша" від 10.02.2026 (вх. № 01-05/385/26 від 11.02.2026)
на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 15.01.2026 (суддя Гула У.І.)
у справі № 909/1262/25
за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Перша"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "АТП-12629"
про стягнення страхового відшкодування у порядку регресу в сумі 98 398,09 грн,
Короткий зміст позовних вимог.
Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Перша" (далі також - ПАТ "СК "Перша", позивач) звернулося до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "АТП-12629" (далі також - ТОВ "АТП-12629", відповідач) про стягнення 98 398,09 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання умов договору (полісу) страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів ЕР-228047533 від 26.03.2025 позивач виплатив потерпілим страхове відшкодування, у результаті чого набув право вимоги до відповідача, який є власником транспортного засобу, яким завдано шкоду.
У якості правових підстав позову визначено положення ст. 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", ст. ст. 993, 1166, 1191 ЦК України.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.
Господарський суд Івано-Франківської області рішенням від 15.01.2026 у справі № 909/1262/25 у задоволенні позову ПАТ "СК "Перша" до ТОВ "АТП-12629" про стягнення страхового відшкодування у порядку регресу в сумі 98 398,09 грн відмовив.
Рішення суду мотивовано тим, що позивач не довів належними доказами факт перебування винної у ДТП фізичної особи ОСОБА_1 у трудових відносинах з ТОВ "АТП-12629" та заподіяння ним шкоди саме у зв'язку та під час виконання своїх трудових (службових) обов'язків, покладених на нього відповідачем, зокрема, матеріали справи не містять наказів ТОВ "АТП-12629" про прийняття на роботу, звільнення, здійснення трудової діяльності, довідки ТОВ "АТП-12629" про нарахування та виплату заробітної плати, доказів наявності трудового договору з ТОВ "АТП-12629", допущення працівника до роботи ТОВ "АТП-12629" тощо, а тому позов є необґрунтованим.
Короткий зміст вимог та узагальнені доводи апеляційної скарги.
Не погодившись із рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 15.01.2026 у справі № 909/1262/25, ПАТ "СК "Перша" подало до Західного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу від 10.02.2026, у якій просить на підставі п. п. 1, 4 ч. 1 ст. 277 ГПК України скасувати вказане рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, судові витрати, пов'язані з розглядом справи в суді першої та апеляційної інстанцій, покласти на відповідача.
Скаржник вважає оскаржуване рішення незаконним, необґрунтованим та невмотивованим, оскільки прийняте у зв'язку з нез'ясуванням обставин, що мають значення для справи, неправильним застосуванням норм матеріального права (ст. ст. 993, 1166, 1187, 1191 ЦК України, п. г) ч. 1 ст. 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів") та порушенням норм процесуального права (ст. ст. 73-86 ГПК України).
Скаржник стверджує, що факт вини водія, технічної несправності транспортного засобу та виплати страхового відшкодування підтверджений належними та допустимими доказами. ТОВ "АТП-12629" є власником транспортного засобу, яким було спричинено дорожньо-транспортну пригоду, що підтверджується матеріалами справи та не заперечувалося відповідачем. Суд першої інстанції не надав оцінки усім доказам у їх сукупності, фактично переклавши обов'язок доказування на позивача понад межі, визначені законом; помилково розглянув спір як такий, що випливає з трудових правовідносин, хоча позивач не посилався на ст. 1172 ЦК України та не обґрунтовував свої вимоги положеннями трудового законодавства. Суд фактично виходив з помилкового припущення, що позовні вимоги заявлено до відповідача як до роботодавця водія транспортного засобу, однак позов подано до страхувальника, з яким було укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, власника джерела підвищеної небезпеки - транспортного засобу, яким було завдано шкоду.
Більше того, в апеляційній скарзі позивач повідомив, що під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач визнав та сплатив заборгованість (хоча не повідомив суд), чим фактично визнав обґрунтованість позовних вимог та підтвердив наявність у себе обов'язку з відшкодування шкоди.
Рух справи, заяви, клопотання, процесуальні дії в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.02.2026, апеляційну скаргу ПАТ "СК "Перша" у справі № 909/1262/25 розподілено колегії суддів Західного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді Прядко О.В., суддів: Манюка П.Т., Рима Т.Я.
Разом із апеляційною скаргою від 10.02.2026 було подано заяву від 09.02.2026 (вх. № 01-05/391/26 від 11.02.2026) про поновлення строку на апеляційне оскарження.
Суддя-доповідач ухвалою від 13.02.2026 у справі № 909/1262/25 залишив апеляційну скаргу ПАТ "СК "Перша" від 10.02.2026 без руху на підставі ч. 3 ст. 260 ГПК України.
17.02.2026 до суду від скаржника надійшла заява про усунення недоліків вих. № 70 від 16.02.2026, у якій в обґрунтування підстав подання апеляційної скарги поза межами встановленого законом строку зазначено про складну ситуацію у м. Києві з тепло- та енергопостачанням, а також перебування представника Панченко Ю.В. (єдиного юриста відповідного напрямку роботи у товаристві, який забезпечує повний супровід справ такої категорії, у тому числі підготовку процесуальних документів та здійснення представництва у судах) у складних сімейних обставинах, що підтверджується доданими до заяви документами. Окрім того, скаржник зауважив, що завчасно виявив намір оскаржити рішення суду першої інстанції, про що свідчить сплата судового збору ще 20.01.2026.
Оцінивши доводи скаржника, наведені в обґрунтування об'єктивної неможливості подання апеляційної скарги в установлений законом строк, дослідивши долучені до заяви вих. № 70 від 16.02.2026 докази у сукупності, враховуючи конституційні гарантії доступу до суду та неприпустимість невиправданих обмежень на судовий захист, оскільки пропущений строк є незначним (див. ухвалу від 13.02.2026 у справі № 909/1262/25), колегія суддів визнала поважними причини пропуску скаржником строку на апеляційне оскарження.
З урахуванням викладеного, ухвалою від 23.02.2026 апеляційний суд поновив ПАТ "СК "Перша" пропущений строк на подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 15.01.2026 у справі № 909/1262/25 та зупинив дію вказаного рішення; відкрив апеляційне провадження та, з огляду на положення ч. 10 ст. 270 ГПК України, оскільки оскаржується рішення місцевого господарського суду у справі з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, постановив здійснювати розгляд апеляційної скарги в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідач не скористався процесуальним правом подання відзиву на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк.
Відповідно до ч. 2 ст. 270 ГПК України, розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п'ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.
Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції розглядається протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі (ч. 1 ст. 273 ГПК України).
Під час вивчення матеріалів справи суд апеляційної інстанції виявив доданий позивачем до апеляційної скарги доказ (копія платіжної інструкції № 969 від 09.12.2025 на суму 98398,00 грн), який не було подано сторонами до суду першої інстанції. За таких обставин з метою надання сторонами обґрунтованих пояснень щодо неможливості подання доказу до суду першої інстанції у встановлений ГПК України строк з причин, що об'єктивно від них не залежали, колегія суддів ухвалою від 20.04.2026 призначила з власної ініціативи розгляд апеляційної скарги в судовому засіданні 30.04.2026 з викликом представників сторін та зобов'язала їх подати відповідні пояснення у письмовій формі.
Оскільки строк розгляду апеляційної скарги у справі № 909/1262/25, згідно з ч. 1 ст. 273 ГПК України, спливає 24.04.2026, колегія суддів розглядає апеляційну скаргу поза межами встановленого цим Кодексом строку, але у розумний строк, тобто такий, що є об'єктивно необхідним для вчинення процесуальних дій, забезпечення можливості реалізації учасниками справи своїх процесуальних прав (див. ухвалу від 20.04.2026 у справі № 909/1262/25).
Позивач вимоги ухвали апеляційного суду від 20.04.2026 не виконав.
Відповідач на виконання вимог вказаної ухвали подав до апеляційного суду через підсистему "Електронний суд" письмові пояснення від 30.04.2026, у яких зазначає, що 09.12.2025 ТОВ "АТП-12629" здійснило платіж на суму 98 398,09 грн у відповідь на претензію позивача від 09.09.2025 № 889. Станом на момент здійснення платежу відповідачу не було відомо про існування даного судового спору, адже ухвалу про відкриття провадження у справі ТОВ "АТП-12629" отримало лише 19.12.2025. Оскільки знань в галузі права у керівника ТОВ "АТП-12629" немає, а у штаті відсутні працівники з вищою юридичною освітою, ТОВ "АТП-12629" не було проінформовано про необхідність подання до суду будь-якої інформації з приводу справи № 909/1262/25.
У цих же поясненнях відповідач виклав свої заперечення щодо змісту та вимог апеляційної скарги, просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Відповідач зазначає, що позивач не довів наявність належних підстав для регресу (ст. 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів"), причинно-наслідковий зв'язок, те, що саме технічна несправність, а не інші фактори (дорожні умови, дії третіх осіб, експлуатаційні обставини) стали безпосередньою причиною ДТП. Відповідач вважає, що постанова суду про притягнення водія до адміністративної відповідальності не має преюдиційного характеру та не замінює доказування у цій справі. Позивач не довів, що: а) водій діяв у межах виконання трудових обов'язків з відповідачем саме в момент ДТП; б) відповідач допустив транспортний засіб до експлуатації з технічною несправністю; в) відповідач порушив обов'язки щодо технічного контролю, що у свою чергу виключає можливість покладення відповідальності на юридичну особу відповідача.
Представники сторін на виклик апеляційного господарського суду в судове засідання 30.04.2026 не з'явилися, хоча про дату, час та місце його проведення повідомлені належним чином; заяв із зазначенням причин такої неявки, клопотань про відкладення розгляду справи до суду не направили.
Апеляційний суд вважає, що в межах наданих йому повноважень створив усі належні умови учасникам справи для представлення своєї позиції.
Зважаючи на викладене та виконання відповідачем вимог ухвали від 20.04.2026, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представників сторін.
30.04.2026 підписано вступну та резолютивну частини цієї постанови.
Колегія суддів не бере до уваги додаткові пояснення позивача № 287 від 01.05.2026, які надійшли до апеляційного суду 01.05.2026 - на наступний день після судового засідання.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.
05.06.2025 о 18:05 по вул. Залізнична, 3 у м. Івано-Франківськ сталася дорожньо-транспортна пригода. Водій ОСОБА_1 , керуючи автомобілем БАЗ А097.23, державний номерний знак НОМЕР_1 , перед виїздом не перевірив і не забезпечив технічно справний стан, у зв'язку з чим відбулося пошкодження гальмівної системи вказаного транспортного засобу, що призвело до зіткнення із транспортними засобами: марки KIA CERATO, державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_2 , марки PEUGEOT, державний номерний знак НОМЕР_3 , під керуванням водія ОСОБА_3 , марки FORD FUSION, державний номерний знак НОМЕР_4 , під керуванням водія ОСОБА_4 , чим порушив вимоги п. 2.3 а, б, п. 13.1 Правил дорожнього руху та вчинив адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена ст. 124 КУпАП. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди зазначені транспортні засоби отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками. Вказані обставини встановлені постановою Івано-Франківського міського суду від 01.07.2025 у справі № 344/10583/25, відповідно до якої ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення.
Власником автомобіля БАЗА079.23, державний номерний знак НОМЕР_1 , є ТОВ "АТП-12629", що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_5 .
Позивач у позовній заяві зазначає, що на момент дорожньо-транспортної пригоди, цивільно-правова відповідальність власника автомобіля БАЗ А097.23, державний номерний знак НОМЕР_1 , застрахована в ПАТ "СК "Перша" згідно з полісом № ЕР-228047533 від 26.03.2025.
Власники пошкоджених транспортних засобів ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулися до ПАТ "СК "Перша" із заявами про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування.
ПАТ "СК "Перша" розглянуло подані заяви потерпілих про страхові виплати та на підставі страхових актів №10.001-25-02641 від 16.07.2025, №10.001-25-02522 від 06.08.2025, №10.001-25-02957 від 19.08.2025 здійснило виплату страхових відшкодувань потерпілим ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 у розмірі 98 398,09 грн, що підтверджується платіжними інструкціями № 19057 від 28.07.2025, № 20204 від 25.08.2025, № 19468 від 08.08.2025.
З метою досудового врегулювання спору 09.09.2025 позивач направив на адресу відповідача претензію з проханням сплатити у добровільному порядку суму страхового відшкодування.
Однак відповідач залишив претензію без реагування, у зв'язку з чим позивач 27.10.2025 звернувся до господарського суду за захистом своїх прав та законних інтересів.
Станом на 15.01.2026 (дата ухвалення судом першої інстанції рішення у справі №909/1262/25) у матеріалах справи не містилось доказів сплати відповідачем страхового відшкодування у розмірі 98 398,09 грн.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції під час ухвалення постанови. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.
Відповідно до ч.ч. 1-5 ст. 236 ГПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Надаючи у процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Предметом позову у даній справі є вимога позивача (страховика) про стягнення з відповідача (страхувальника) суми сплаченого страхового відшкодування.
Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про страхування", Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", іншими законами України і прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Згідно з п. г) ч. 1 ст. 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", страховик після здійснення страхової виплати має право зворотної вимоги до особи, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, яка спричинила дорожньо-транспортну пригоду (особи, яка відповідно до закону несе цивільну відповідальність за заподіяну шкоду), якщо дорожньо-транспортна пригода визнана у встановленому законодавством порядку безпосереднім наслідком невідповідності технічного стану та обладнання транспортного засобу вимогам стандартів, що стосуються безпеки дорожнього руху та охорони навколишнього середовища, правил дорожнього руху та технічної експлуатації.
Зі змісту глави 82 ЦК України вбачається, що законодавець розрізняє поняття "особа, яка завдала шкоду" та "особа, яка відповідає за шкоду".
Аналіз положень ст. ст. 1166, 1167, 1187, 1188 ЦК України свідчить про встановлення у цивільному праві України змішаної системи деліктів, до якої входить: по-перше, правило генерального делікту, відповідно до якого будь-яка шкода (у тому числі моральна), завдана потерпілому неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала; по-друге, правило спеціальних деліктів, яке передбачає особливості відшкодування шкоди, завданої у певних спеціально обумовлених у законодавстві випадках (спеціальними суб'єктами, у спеціальний спосіб тощо).
Правило генерального делікту закріплено у ст. 1166 ЦК України стосовно шкоди, зокрема, майнової. Умовами застосування цієї норми є завдання шкоди (майнової, моральної) неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, наявність причинного зв'язку між цими діями (бездіяльністю) і шкодою та вина заподіювача. За правилом генерального делікту, відповідальність за завдання шкоди покладається на особу, яка цю шкоду завдала, тобто на безпосереднього заподіювача.
Статті 1187, 1188 ЦК України відносяться до спеціальних деліктів, які передбачають особливості суб'єктного складу відповідальних осіб (коли обов'язок відшкодування шкоди покладається не на безпосереднього заподіювача, а на іншу вказану в законі особу - власника джерела підвищеної небезпеки) та встановлюють покладення відповідальності за завдання шкоди незалежно від вини заподіювача.
Так, ст. 1187 ЦК України встановлює особливого суб'єкта, відповідального за завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки. Зокрема, відповідно до ч. 2 цієї статті, таким суб'єктом є особа, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Положеннями ст. 397 ЦК України передбачено, що володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його у себе. Фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду.
Не є таким суб'єктом і не несе відповідальності перед потерпілим за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (ч. 1 ст. 1172 ЦК України).
Положення ч. 1 ст. 1188 ЦК України про застосування принципу вини у разі завдання шкоди внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки не скасовує попереднього правила про відповідальність саме власника (володільця) джерела підвищеної небезпеки (ч. 2 ст. 1187 ЦК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі №910/20622/17 від 19.09.2018 зазначено, що підставою виплати страхового відшкодування є дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої відбулося пошкодження майна. Під володільцем джерела підвищеної небезпеки слід розуміти юридичну особу або громадянина, які здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного відання або з інших підстав (договір оренди, довіреність тощо). Не вважається володільцем джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальність за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки на підставі трудових відносин із володільцем цього джерела. Покласти відповідальність на особу, яка заподіяла шкоду внаслідок користування джерелом підвищеної небезпеки підприємства, з яким перебувала у трудових відносинах на підставі трудового договору (договору підряду), можливо лише в тому разі, якщо буде доведено, що ця особа заволоділа транспортним засобом неправомірно (ч. ч. 3, 4 ст. 1187 ЦК України).
Тлумачення ч. 1 ст. 1172 ЦК України свідчить, що відповідальність юридичної або фізичної особи за шкоду, завдану їхнім працівником, настає лише у випадках, коли заподіювач шкоди не лише перебуває з такою юридичною або фізичною особою в трудових відносинах, а й заподіяв відповідну шкоду саме у зв'язку та під час виконання своїх трудових (службових) обов'язків. Виконанням працівником своїх трудових (службових) обов'язків є виконання ним роботи, зумовленої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоча і виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною або фізичною особою, або спричинена необхідністю, як на території роботодавця, так і за її межами. Це можуть бути дії виробничого, господарського, технічного та іншого характеру, вчинення яких безпосередньо входить до службових обов'язків працівника.
Виходячи з наведених норм права, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, який виконував трудові обов'язки та на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.
Зазначене узгоджується з правовими висновками, викладеними у постанові Верховного Суду України від 06.11.2013 у справі № 6-108цс13, постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 у справі № 426/16825/16-ц та постановах Верховного Суду від 15.06.2018 у справі № 911/3511/16, від 25.07.2018 у справі № 914/820/17, від 23.03.2020 у справі № 373/1773/18-ц, від 20.11.2019 у справі № 501/2298/16-ц, від 05.09.2018 у справі № 534/872/16-ц.
Верховний Суд у п. 8.5. постанови від 31.05.2021 у справі № 904/2830/20 сформував такі висновки щодо застосування ст. ст. 1166, 1187 ЦК України:
- судам, при розгляді позовів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, слід враховувати вимоги ст. ст. 1166, 1187 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала; обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини;
- отже, особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки (крім випадку відшкодування шкоди, завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, - ст. 1188 ЦК України), є те, що володілець такого джерела зобов'язаний відшкодувати завдану шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов'язок відшкодувати завдану шкоду, як винні, так і невинні володільці об'єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки;
- водночас, з огляду на презумпцію вини заподіювача шкоди (ч. 2 ст. 1166 ЦК України), відповідальність відповідача у правовідносинах з відшкодування шкоди, спричиненої діяльністю, що є джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається: якщо буде доведено, що шкоду було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (ч. 5 ст. 1187 ЦК України). У той же час чинне законодавство не зберігає такої підстави для звільнення від відповідальності власника джерела підвищеної небезпеки, як вина потерпілого;
- у зв'язку з цим, розподіл між сторонами спору про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки (крім випадку відшкодування шкоди, завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, - ст. 1188 ЦК України), обов'язків доказування і подання доказів здійснюється таким чином, що особа, якій завдано шкоду, подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участі відповідача, розмір заподіяної шкоди, а також докази того, що саме відповідач її спричинив або є особою, яка відповідно до закону зобов'язана відшкодувати шкоду. Тоді як обов'язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція заподіювача шкоди;
- на відміну від загального порядку та умов відшкодування шкоди, безпосередньо встановлених ЦК України (ст. 1166 ЦК України), умовами відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки (ст. 1187 ЦК України), є: (1) протиправність поведінки заподіювача шкоди, (2) наявність цієї шкоди у потерпілого і (3) причинного зв'язку між ними.
Аналіз вищенаведених правових норм та фактичних обставин цієї справи дає підстави для висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин приписів щодо настання відповідальності за спеціальним деліктом, яка передбачена ст. 1187 ЦК України.
Постановою Івано-Франківського міського суду від 01.07.2025 у справі № 344/10583/25 (провадження № 3/344/3748/25) ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу.
Відповідно до ч. 5 ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами (така правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 23.05.2018 у справі № 910/9823/17).
У матеріалах справи міститься відповідь від Національної поліції України (картка ДТП в системі НПУ за ідентифікатором 3025157432646067), з якої вбачається, що власником автомобіля БАЗ А097.23, державний номерний знак НОМЕР_1 , є ТОВ "АТП-12629" (код ЄДРПОУ 31790165); винуватець ДТП - ОСОБА_1 - водій юридичної особи, який має право керування транспортним засобом, допустив порушення п. 2.3 а, б, п. 13.1 ПДР (а. с. 45-47).
Відповідач під час розгляду справи в суді першої інстанції не заперечував тих обставин, що дорожньо-транспортна пригода відбулась з вини водія, який перебував у трудових відносинах з ТОВ "АТП-12629" і керував належним ТОВ "АТП-12629" транспортним засобом на час спричинення шкоди.
Заперечення відповідача щодо суті спору, змісту та вимог апеляційної скарги, викладені у письмових поясненнях від 30.04.2026, колегія суддів не приймає до уваги у зв'язку з пропуском строку, встановленого судом апеляційної інстанції для подання відзиву на апеляційну скаргу, та відсутністю обґрунтованого клопотання про його поновлення.
Отже відповідальність за завдані збитки у цьому випадку покладається саме на ТОВ "АТП-12629" як власника транспортного засобу та роботодавця водія цього транспортного засобу (винуватця ДТП). Доказів того, щодо водій ОСОБА_1 заволодів транспортним засобом неправомірно, матеріли справи не містять.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч. ч. 1-3 ст. 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься й у ч. 1 ст. 74 ГПК України.
Відповідно до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно з положеннями ст.79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв'язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 ГПК України, втрачає сенс. Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі №916/3027/21.
Згідно зі ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язками, відносинами і залежностями. Таке з'ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, прийняття законного й обґрунтованого рішення.
Згідно з ч. ч. 2, 5 ст. 236 ГПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Суд першої інстанції залишив поза увагою та не дослідив належним чином зібрані у справі докази, зокрема відповідь від Національної поліції України (картка ДТП в системі НПУ за ідентифікатором 3025157432646067, а. с. 45-47) у сукупності та взаємозв'язку з іншими доказами, що позбавило можливості встановити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.
Доводи скаржника беруться до уваги апеляційним судом у тій частині, яка узгоджується з викладеними вище міркуваннями.
Поряд із цим колегія суддів зазначає, що разом із апеляційною скаргою ПАТ "СК "Перша" подало платіжну інструкцію № 969 від 09.12.2025, з якої вбачається, що 09.12.2025 (після відкриття провадження справі № 909/1262/25) ТОВ "АТП-12629" сплатило на рахунок ПАТ "СК "Перша" 98 398,09 грн у якості «відшкодування шкоди в порядку регресу ТОВ "АТП-12629", справи №10.001-25-02957, №10.001-25-02522» (а.с.110), однак до суду першої інстанції такий доказ жодна зі сторін не пред'явила.
Згідно з приписами ч. ч. 1-3 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Єдиний винятковий випадок, коли можливе прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів із порушеннями встановленого процесуальним законом порядку, - це наявність об'єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього, тягар доведення яких покладений на учасника справи (подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду, зокрема, від 18.11.2020 у справі № 910/11152/19, від 18.06.2020 у справі № 909/965/16, від 28.07.2020 у справі № 904/2104/19, від 03.09.2024 у справі № 903/753/22).
Позивач не навів жодних причин, які унеможливлювали подання ним платіжної інструкції № 969 від 09.12.2025 у суді першої інстанції.
Аргументи відповідача щодо неможливості подання ним доказів сплати спірної суми страхового відшкодування до суду першої інстанції, викладені у письмових поясненнях від 30.04.2026, колегія суддів оцінює критично, адже від, зокрема, дати отримання ним ухвали про відкриття провадження у справі № 909/1262/25 - 19.12.2025 (а. с. 90-92) до дати ухвалення оскаржуваного рішення - 15.01.2026 було достатньо часу подати до місцевого господарського суду клопотання про поновлення строку для подання доказів з обґрунтуванням поважних причин його пропуску та долучити докази, які є суттєвими для вирішення цієї справи. За інформацією з Єдиного державного реєстру судових рішень, ТОВ "АТП-12629" не вперше виступає стороною в судовому процесі, а отже обізнане з правами та обов'язками учасника справи, які також були роз'яснені Господарським судом Івано-Франківської області в ухвалі про відкриття провадження у справі від 28.10.2025.
З огляду на викладене, апеляційний суд позбавлений процесуальної можливості прийняти платіжну інструкцію № 969 від 09.12.2025 як належний та допустимий доказ і надати йому відповідну оцінку.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Згідно з ч. 1 ст. 277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:
1) нез'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи;
4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів, встановивши нез'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги ПАТ "СК "Перша" від 10.02.2026 та скасування рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 15.01.2026 у справі № 909/1262/25 з ухваленням нового рішення про задоволення позову.
Поряд із цим, з огляду на повідомлену сторонами інформацію про сплату спірної суми страхового відшкодування, колегія суддів звертає увагу на те, що виконавчий документ, виданий судом, за заявою стягувача або боржника може бути визнаний таким, що не підлягає виконанню, в порядку, встановленому ст. 328 ГПК України. Суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин (ч. 1 ст. 160, ч. ч. 1, 2 ст. 328 ГПК України).
Розподіл судових витрат.
З огляду на те, що суд апеляційної інстанції задовольняє апеляційну скаргу та ухвалює нове рішення, а також беручи до уваги, що спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги покладаються на ТОВ "АТП-12629" відповідно до ст. 129 ГПК України.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 271, 275, 277, 281-284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Перша" від 10.02.2026 (вх. № 01-05/385/26 від 11.02.2026) задовольнити.
2. Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 15.01.2026 у справі № 909/1262/25 скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АТП-12629" (вул. Юності, буд. 52, с. Микитинці, м. Івано-Франківськ, Івано-Франківська обл., 76018, ідентифікаційний код 31790165) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Перша" (вул. Фізкультури, буд. 30, м. Київ, 03150, ідентифікаційний код ЄДРПОУ) 98 398,09 грн страхового відшкодування.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АТП-12629" (вул. Юності, буд. 52, с. Микитинці, м. Івано-Франківськ, Івано-Франківська обл., 76018, ідентифікаційний код 31790165) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Перша" (вул. Фізкультури, буд. 30, м. Київ, 03150, ідентифікаційний код ЄДРПОУ) 2 422,40 грн судового збору за подання позовної заяви.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АТП-12629" (вул. Юності, буд. 52, с. Микитинці, м. Івано-Франківськ, Івано-Франківська обл., 76018, ідентифікаційний код 31790165) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Перша" (вул. Фізкультури, буд. 30, м. Київ, 03150, ідентифікаційний код ЄДРПОУ) 3 633,60 грн судового збору за подання апеляційної скарги.
4. Матеріали справи № 909/1262/25 повернути до Господарського суду Івано-Франківської області.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, визначені ст. ст. 287-291 ГПК України.
Повний текст постанови складено та підписано 07.05.2026.
Головуючий суддя (суддя-доповідач) Прядко О.В.
Суддя Манюк П.Т.
Суддя Рим Т.Я.