Справа № 611/1155/25 Головуючий суддя І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/818/1284/26 Суддя доповідач ОСОБА_2
Категорія: Шахрайство
30 квітня 2026 року м.Харків
Суддя судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду ОСОБА_2 , перевіривши апеляційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на вирок Барвінківського районного суду Харківської області від 20 березня 2026 року щодо обвинуваченої ОСОБА_5 ,-
Вироком Барвінківського районного суду Харківської області від 20 березня 2026 року затверджено угоду про визнання винуватості у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 03 жовтня 2025 року за №12025221070001193, укладену між начальником Барвінківського відділу Ізюмської окружної прокуратури Харківської області ОСОБА_6 та обвинуваченою ОСОБА_5
ОСОБА_5 визнано винною у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.27, ч.2 ст. 28, ч.2 ст.15, ч.5 ст.190, ч.4 ст.358, ч.5 ст.27, ч.1 ст.366 КК України та призначено покарання:
- за ч.2 ст. 27, ч.2 ст.28, ч.2 ст.15, ч.5 ст. 190 КК України у виді позбавлення волі строком 5 років без конфіскації майна;
- за ч.4 ст. 358 КК України у виді пробаційного нагляду строком 1 рік;
- ч.5 ст.27, ч.1 ст. 366 КК України у виді обмеження волі строком 1 рік з позбавленням права обіймати посади та займатися діяльністю, пов'язаною з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно- господарчих функцій строком 2 роки.
Відповідно до ч.1 ст.70 КК, ст. 72 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, ОСОБА_5 визначено покарання у виді позбавлення волі строком 5 років з позбавленням права обіймати посади та займатися діяльністю, пов'язаною з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарчих функцій строком 2 роки без конфіскації майна.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_7 звільнено від відбування покарання з випробуванням (іспитовим строком 2 роки), з покладенням обов'язків, передбачених ст.76 КК України.
На зазначений вирок суду першої інстанції ОСОБА_3 та ОСОБА_4 подані апеляційні скарги, в яких вони просять вирок Барвінківського районного суду Харківської області від 20 березня 2026 року щодо обвинуваченої ОСОБА_5 скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції .
При вирішенні питання щодо відкриття провадження суддя-доповідач окрім додержання апелянтом вимог, передбачених ст.ст.395, 396 КПК України, перевіряє наявність правових підстав щодо фактичної можливості перегляду в апеляційному порядку ухвали суду, передбачених ст.392 КПК України, практики Європейського суду з прав людини і бере до уваги сукупність усіх чинників і обставин, передбачених зазначеними нормами кримінального процесуального закону.
Відповідно до Загальної декларації прав людини кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами в разі порушення її основних прав, наданих йому Конституцією або законом (ст. 8).
Однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду: (п. 8 ст. 129 Конституції України).
Згідно ст. 14 Закону України Про судоустрій і статус суддів учасники справи, яка є предметом судового розгляду, та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Статтею 24 КПК України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності прокурора і слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст.2 КПК України завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов'язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред'являється особі. Ключовими принципами статті 6 є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд. Право на суд покриває надзвичайно широке поле різноманітних категорій - воно стосується як інституційних та організаційних аспектів, так і особливостей здійснення окремих судових процедур. Своєрідним механізмом, який дозволяє розуміти, тлумачити та застосовувати Конвенцію є практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яку він викладає у своїх рішеннях. Враховуючи той факт, що право на справедливий суд займає основне місце у системі глобальних цінностей демократичного суспільства, Європейський суд у своїй практиці пропонує досить широке його тлумачення. Так, у справі Delcourt v. Belgium ЄСПЛ зазначив, що “у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення". У справі Bellet v. France ЄСПЛ зазначив, що «стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права". Як свідчить позиція ЄСПЛ у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права. У своїй практиці ЄСПЛ неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак ЄСПЛ повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати ст. 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою ( Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany).
Порядок звернення до суду за судовим захистом у кримінальному провадженні врегульований Кримінальним процесуальним кодексом України.
Перевіривши матеріали за апеляційними скаргами ОСОБА_3 та ОСОБА_4 приходжу до висновку, що за даними апеляційними скаргами необхідно відмовити у відкритті апеляційного провадження, виходячи з наступного.
Відповідно до вимог п.1 ч.4 ст.394, ч.4 ст.475 КПК України, вирок суду першої інстанції на підставі угоди між прокурором та підозрюваним, обвинуваченим про визнання винуватості може бути оскаржений: обвинуваченим, його захисником, законним представником виключно з підстав: призначення судом покарання, суворішого, ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без його згоди на призначення покарання; невиконання судом вимог, встановлених частинами четвертою, шостою, сьомою статті 474 цього Кодексу, в тому числі нероз'яснення йому наслідків укладення угоди.
Тобто, нормами КПК України визначено вичерпний перелік осіб, які можуть оскаржити вирок суду першої інстанції на підставі угоди між прокурором та підозрюваним про визнання винуватості - ними є обвинувачений, його захисник, законний представник та прокурор (частина 4 статті 394 КПК).
У разі подання апеляційної скарги на вирок на підставі угоди іншою особою (захисником чи представником іншої особи), суддя-доповідач суду апеляційної інстанції, вирішуючи відповідно до вимог статті 398 КПК України питання про відкриття апеляційного провадження, має впевнитися, що: у тексті вироку зазначено такі дані, які прямо вказують на дану конкретну особу, або визнані встановленими такі обставини, які дозволяють апеляційному суду (судді-доповідачеві) з впевненістю ідентифікувати іншу особу; крім того, вирок має стосуватися прав, свобод та інтересів цієї іншої особи. Дані, які містяться у процесуальних документах, складених слідчим або прокурором (обвинувальний акт, повідомлення про підозру, тощо), не можуть слугувати підставою для визнання вироку на підставі угоди про визнання винуватості однієї особи таким, що стосується прав, свобод та інтересів інших осіб (постанова Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 18.05.2020 у справі № 639/2837/19).
Виходячи з наведеного, суддя-доповідач першочергово має перевірити зміст резолютивної частини вироку на предмет того, чи стосується вирок прав, свобод та інтересів іншої особи (її майна) - чи вирішено питання про її винуватість та покарання, стягнуто з неї грошові кошти, покладено будь-які обов'язки, вирішено питання про її майно чи щодо заходів забезпечення кримінального провадження, застосованих щодо іншої особи чи її майна.
Зі змісту оскаржуваного вироку вбачається, що резолютивна частина стосується виключно ОСОБА_5 - вирішено питання виключного щодо її винуватості, призначення їй покарання.
Виходячи з узагальненої позиції Касаційного кримінального суду Верховного Суду при перевірці законності ухвал щодо прийнятності апеляційної скарги іншої особи на вирок на підставі угоди, правильними є висновки про те, що: зазначення у формулювання обвинувачення інформації стосовно співучасті обвинуваченого-сторони угоди з іншою особою (чи вчинення обвинуваченим-стороною угоди дій в інтересах іншої особи), яке визнано судом доведеним, стосується лише обвинуваченого-сторони угоди; викладені у вироку на підставі угоди обставини обвинувачення, відповідно до статті 17 КПК України, не можуть бути використані на підтвердження винуватості будь-яких інших осіб, крім обвинуваченого-сторони угоди (ухвали ККС ВС від 25.08.2021 у справі № 991/3848/21, від 04.10.2021 у справі № 991/3848/21, від 18.10.2021 у справі № 991/3848/21).
На переконання судді-доповідача мотивувальною частиною вироку (при викладенні формулювання обвинувачення) не можна вирішити питання про винуватість іншої особи, щодо якої немає відповідного висновку в резолютивній частині. При цьому саме по собі зазначення даних чи дій іншої особи при викладенні фактичних обставин злочину, у вчинення якого обвинувачується особа-сторона угоди, не може свідчити про автоматичне встановлення винуватості іншої особи, питання про винуватість якої не вирішується. У протилежному випадку неможливо було б викласти фактичні обставини вчинення кримінального правопорушення декількома особами або вчинених у співучасті та перевіряти правильність кваліфікації злочину.
У цьому провадженні суд першої інстанції не досліджував докази та не надавав будь-яку оцінку діям ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , а викладення формулювання обвинувачення у вироку є вимогою КПК України та воно стосується лише ОСОБА_7 .
Крім цього, нормами КПК України не передбачено, що вирок на підставі угоди має преюдиційне значення для кримінального провадження відносно інших осіб. На цьому окремо наголосив і Верховний Суд (постанова ККС ВС від 19.11.2019 у справі № 759/10575/16-к). Оскаржуваним вироком не встановлено порушення прав людини і основоположних свобод, гарантованих Конституцією України і міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, тому він не має преюдиціальне значення для суду, який вирішує питання про допустимість доказів відповідно до статті 90 КПК.
Отже, вирок стосується та створює правові наслідки лише щодо ОСОБА_7 та не стосується прав, свобод та інтересів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
У контексті доводів апеляційних скарг зазначаю, що в мотивувальній частині вироку, в тому числі при формулюванні обвинувачення щодо ОСОБА_7 , відсутні жодні посилання на персональні дані ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , оскільки у вироку йдеться про осіб, дані щодо яких повністю знеособлені - вони позначені як ОСОБА-1 та ОСОБА-2. Отже, вирок не містить даних, які б могли ідентифікувати ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
За таких обставин ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не належить до суб'єктів оскарження вироку відповідно до частини 4 статті 394 КПК України, оскаржуваний вирок не стосується прав, свобод чи інтересів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 і їх не можливо ідентифікувати з тексту цього вироку - апеляційні скарги подані особами, які не мають права подавати апеляційні скарги.
Зазначені висновки щодо необхідності повернення апеляційних скарг узгоджується з позицією ККС ВС, висловленою в ухвалах ККС ВС від 18.08.2020 року у справі № 991/3382/20, від 24.12.2020 року у справі № 991/6995/20, від 25.08.2021 року у справі № 991/3848/21, від 04.10.2021 року у справі № 991/3848/21, від 18.10.2021 року у справі № 991/3848/21.
З урахуванням викладеного та відповідно до вимог п.2 ч.3 ст.399 КПК України апеляційна скарга повертається, якщо її подала особа, яка не має права подавати апеляційну скаргу.
Враховуючи викладене та керуючись ч.4 ст.394, ч.3 ст.399 КПК України, -
Апеляційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на вирок Барвінківського районного суду Харківської області від 20 березня 2026 року щодо обвинуваченої ОСОБА_5 - повернути апелянтам, оскільки скарги подана особами, які не мають права подавати апеляційну скаргу.
Копію ухвали про повернення апеляційних скарг невідкладно надіслати особами, які подали апеляційні скарги, разом з апеляційними скаргами та усіма доданими до них матеріалами.
Ухвала може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Кримінального касаційного суду у складі Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення.
Суддя Харківського
апеляційного суду ОСОБА_2