Справа № 642/5566/25 Головуючий І-ї інстанції - Петрова Н.М.
Провадження № 33/818/510/26
Категорія: ч.1 ст.130 КУпАП
06 травня 2026 року м. Харків
Харківський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Гєрцика Р.В.
секретаря судового засідання Кірчу А.О.
за участю захисника Дмитренко О.О.
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харків в режимі відеоконференції апеляційну скаргу захисника Дмитренко О.О. на постанову судді Холодногірського районного суду м.Харкова від 17 листопада 2025 року у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП, щодо ОСОБА_1 -
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судом першої інстанції обставини
Згідно постанови судді, 07.09.2025 року о 00 год. 00 хв. за адресою: м. Харків, вул.Холодногірська, буд.2, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом «Audi A6 Avant», номерний знак « НОМЕР_1 », у стані алкогольного сп'яніння, чим порушив вимоги п.2.9а ПДР України. ОСОБА_1 пройшов огляд на стан алкогольного сп'яніння, який проводився на місці зупинки транспортного засобу за допомогою Drager Alcotest 7510. Результат огляду склав 1,95% проміле, з яким ОСОБА_1 погодився.
Постановою судді Холодногірського районного суду м.Харкова від 17 листопада 2025 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 1 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян у сумі 17 000 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік та стягнутосудовий збір в розмірі 605 грн 60 коп.
Вимоги апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
В апеляційній скарзізахисник Дмитренко О.О. просить постанову судді скасувати як необґрунтовану та незаконну, таку, що не відповідає фактичним обставинам справи, винести нову постанову, якою провадження у справі щодо ОСОБА_1 закрити на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП.
В обгрунтування доводів апеляційної скарги посилається на те, що матеріали справи не містять доказів керування ОСОБА_1 автомобілем. Вказує, на момент прибуття поліції ОСОБА_1 перебував біля нерухомого, несправного авто.
Зазначає, що судом першої інстанції не були допитані свідки події, внаслідок чого не встановлено, хто саме керував спірним авто.
Також, з відеозапису події не убачається наявність ознак алкогольного сп'яніння у ОСОБА_1 , які стали підставою для пропозиції поліцейського пройти останньому відповідний огляд.
Крім того, ОСОБА_1 не було забезпечено проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння у медичному закладі, в той час як її підзахисний сприйняв огляд, проведений на місці, як єдиний та безальтернативний варіант та не усвідомлював право на проведення такого огляду у лікарні.
Зазначає, що ОСОБА_1 не було відсторонено від права керування ТЗ, у складеному протоколі відсутні дані про свідків події, а працівники поліції не встановили фактичний час правопорушення, оскільки у протоколі вказано 00 год. 00 хв., однак, згідно відеозапису, станом на цю годину поліція вже прибула на місце події.
Вказує, що судом першої інстанції було порушено право ОСОБА_1 на захист, зокрема, проігноровано клопотання адвоката про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції, чим фактично позбавлено захисника на участь у судовому розгляді.
Також, районний суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання сторони захисту щодо застосування принципу індивідуалізації стягнення та не призначенні ОСОБА_1 стягнення у виді позбавлення права керування ТЗ.
До початку судового розгляду захисником було подано до апеляційного суду аналогічне клопотання, в якому вона просить у разі визнання ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, не застосовувати до нього додаткове стягнення у виді позбавлення права керування ТЗ, а також клопотання про виклик та допит свідків - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Мотиви суду
Перевіривши матеріали справи відповідно до вимог ч.7 ст.294 КУпАП, заслухавши пояснення захисника на підтримання вимог апеляційної скарги, законність і обґрунтованість постанови судді в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до положень ст.1 КУпАП завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
Згідно зі ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Слід також звернути увагу, що відповідно до ст.19 Закону України «Про міжнародні договори України», ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод(далі Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права.
Приймаючи рішення про можливість розгляду справи за відсутності ОСОБА_1 та його захисника Дмитренко О.О., суд першої інстанції виходив із того, що і ОСОБА_1 , і його адвокат, будучи належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, вкотре до суду не з'явились. При цьому, останні причини своєї неявки не повідомили, а попередні судові засіданні 4 рази відкладались за клопотанням сторони захисту.
Проте, погодитися з такими висновками суду першої інстанції не можна за таких підстав.
Як вказує в апеляційній скарзі захисник, районним судом було залишено поза увагою подане нею клопотання про проведення судових засідань в режимі відеоконференції.
Так, як убачається з матеріалів справи, 30.09.2025 року захисником Дмитренко О.О. дійсно було подано до суду клопотання про ознайомлення з матеріалами справи, надання доступу до електронної справи підсистеми ЄСІТС «Електронний суд» та проведення судових засідань по справі №642/5566/25 в режимі відеоконфекренції. (а.с. 18-19)
Разом із тим, ані з матеріалів судового провадження, ані змісту оскаржуваної постанови не убачається, яким саме чином судом було вирішено вище вказане клопотання, оскільки згідно резолюції cудді, наявної у заяві, значиться тільки «надати дозвіл», що, ймовірно, стосується частини клопотання захисника щодо ознайомлення її з матеріалами справи та надання доступу до електронної справи підсистеми ЄСІТС «Електронний суд».
Так, відповідно до вимог ст.268 КУпАП, особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право, зокрема, користуватися юридичною допомогою адвоката,
іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи.
Відповідно до ч.7 ст. 11 ЗУ «Про судоустрій та статус суддів», учасникам судового процесу на підставі судового рішення забезпечується можливість брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції у порядку, встановленому законом. Обов'язок забезпечити проведення відеоконференції покладається на суд, який отримав судове рішення про проведення відеоконференції, незалежно від спеціалізації та інстанції суду, який прийняв таке рішення.
Положеннями статті 336 КПК України, які у даному випадку можуть бути застосовані за аналогією, судове провадження може здійснюватися у режимі відеоконференції під час трансляції з іншого приміщення, у тому числі, яке знаходиться поза межами приміщення суду (дистанційне судове провадження).
Відповідно до ч. 1 ст. 336 КПК України, судове провадження може здійснюватися у режимі відеоконференції під час трансляції з іншого приміщення, у тому числі яке знаходиться поза межами приміщення суду (дистанційне судове провадження), у разі: 1) неможливості безпосередньої участі учасника кримінального провадження в судовому провадженні за станом здоров'я або з інших поважних причин; 2) необхідності забезпечення безпеки осіб; 3) проведення допиту малолітнього або неповнолітнього свідка, потерпілого; 4) необхідності вжиття таких заходів для забезпечення оперативності судового провадження; 4-1) введення воєнного стану або під час карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України; 5) наявності інших підстав, визначених судом достатніми.
Частиною 2 статті 336 КПК України встановлено, що суд ухвалює рішення про здійснення дистанційного судового провадження за власною ініціативою або за клопотанням сторони чи інших учасників кримінального провадження. У разі якщо сторона кримінального провадження чи потерпілий заперечує проти здійснення дистанційного судового провадження, суд може ухвалити рішення про його здійснення лише вмотивованою ухвалою, обґрунтувавши в ній прийняте рішення. Суд не має права прийняти рішення про здійснення дистанційного судового провадження, в якому поза межами приміщення суду перебуває обвинувачений, якщо він проти цього заперечує, крім випадків здійснення дистанційного судового провадження в умовах воєнного стану.
Згідно Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого Рішенням ВРП від 17.08.2021 року №1845/0/15-21, за наявності в суді технічної можливості, учасник справи у порядку, встановленому процесуальним законом, може брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою власних технічних засобів. Ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв'язку тощо несе учасник справи, який подав відповідну заяву. За наявності в суді технічної можливості учасник справи може брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції у приміщенні іншого суду за допомогою технічних засобів суду. Технічну можливість участі у відеоконференції, належну якість зображення та звуку, інформаційну безпеку тощо забезпечує такий суд.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого ЗУ «про затвердження Указу Президента України «про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102/ІХ, введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався та діє на цей час.
Враховуючи те, що відеоконференція є прийнятною формою участі в судовому розгляді, вона передбачена процесуальним законом і низкою міжнародних документів, не суперечить принципам справедливості і публічності судового розгляду, забезпечує дотримання розумного строку судового розгляду, забезпечення участі заявника у судовому розгляді в режимі відеоконференції не ставить сторону у невигідне становище порівняно з іншими його учасниками, що узгоджується з постановами Європейського суду у справах «Шугай про росії», «Шулепов проти росії», «Григорівських проти росії».
З урахуванням цього слід визнати, що доводи захисника у цій частині заслуговують на увагу, так як судом першої інстанції було залишено поза увагою подане нею клопотання про про її участь у судових засіданнях в режимі відеоконференцзв'язку, у зв'язку із чим ОСОБА_1 фактично був позбавлений можливості реалізувати в суді свої права, передбачені ст.268 КУпАП, якими наділена особа, що притягається до адміністративної відповідальності, зокрема, користуватися юридичною допомогою, тобто, фактично був позбавлений права на захист, а в решті й на справедливий суд, що передбачено ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
За таких обставин апеляційний суд убачає підстави для часткового задоволення вимог апеляційної скарги та скасування постанови судді Холодногірського районного суду м.Харкова від 17 листопада 2025 року внаслідок істотного порушення процесуальних прав ОСОБА_1 , відповідно до ст.268 КУпАП.
Разом з цим, розглядаючи справу стосовно ОСОБА_1 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, апеляційний суд дійшов висновку, що в його діях наявний склад інкримінованого йому правопорушення.
Судовий розгляд справ повинен відповідати загальним принципам судочинства, а саме: верховенству права, законності, рівності перед законом і судом, повазі до людської гідності, забезпечення права на свободу та особисту недоторканість, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і в доведеності перед судом їх переконливості.
Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Згідно з приписами ч.2 ст.62 Конституції України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Відповідно до ст.245, 280 КУпАП, одним із завдань провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови. Орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно з вимогами ст. 251, 252 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, свідків, а також іншими документами. Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Пункт 1.3 ПДР України передбачає, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
В п.1.9 ПДР України встановлено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Пунктом 2.9. (а) Правил дорожнього руху водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Відповідальність за порушення вимог пункту 2.9. (а) ПДР України передбачена ст.130 КУпАП.
Диспозиція ч.1 ст.130 КУпАП передбачає відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Як встановлено апеляційним судом, 07.09.2025 року о 00 год. 00 хв. за адресою: м. Харків, вул.Холодногірська, буд.2, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом «Audi A6 Avant», номерний знак « НОМЕР_1 », у стані алкогольного сп'яніння. ОСОБА_1 пройшов огляд на стан алкогольного сп'яніння, який проводився на місці зупинки транспортного засобу за допомогою Drager Alcotest 7510. Результат огляду склав 1,95% проміле, з яким ОСОБА_1 погодився.
Внаслідок зазначених подій та встановлених фактичних даних працівником поліції складено протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 445915 від 07.09.2025 року.
Крім того, факт вчинення адміністративного правопорушення ОСОБА_1 , крім протоколу, також підтверджується доказами, що містяться в матеріалах справи, а саме:
- оглянутими відомостями відеозапису із нагрудної камери інспектора патрульної поліції, які беззаперечно доводять зазначені в протоколі подію та обставини правопорушення з боку водія ОСОБА_1 ;
- актом огляду на стан алкогольного сп'яніння ОСОБА_1 з використанням спеціальних технічних засобів, згідно якого огляд за допомогою газоаналізатора Drager Alcotest 7510 був проведений у зв'язку з виявленими ознаками алкогольного сп'яніння: запах алкоголю з порожнини рота, поведінка, що не відповідає обстановці, порушення координації рухів; результат огляду - позитивний, 1,95 проміле;
- результатом огляду на стан алкогольного сп'яніння за допомогою газоаналізатора Drager Alcotest 7510, тест №470, від 07.09.2025 року, згідно з яким ОСОБА_1 перебував у стані алкогольного сп'яніння, результат огляду - 1,95 проміле;
- направленням на огляд водія ТЗ з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, оформлене 07.09.2025 року о 00 год. 30 хв., згідно якого у результаті огляду, проведеного поліцейським, у водія ОСОБА_1 були виявлені ознаки сп'яніння: запах алкоголю з порожнини рота, поведінка, що не відповідає обстановці, порушення координації рухів; огляд у КНП ХОР «ОКНЛ» не проводився у зв'язку із згодою ОСОБА_1 із результатами проведеного огляду на місці зупинки за допомогою газоаналізатора Drager Alcotest 7510;
- рапортом інспектора взводу 2 роти 3 батальйону 2 УПП в Харківській області Д П П сьаршого лейтенанта поліції Переродова Є. від 07.09.2025 року щодо події із зазначенням підстав для складення протоколу про адміністративне правопорушення за ч.1 ст.130 КУпАП щодо ОСОБА_1 .
Відповідно до принципу «поза розумним сумнівом», зміст якого сформульований у п.43 рішення Європейського суду з прав людини ЄСПЛ у справі «Кобець проти України» від 14 лютого 2008 року доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом.
Перевіряючи доводи захисника про те, що ОСОБА_1 не керував автомобілем за обставин, вказаних у протоколі про адміністративне правопорушення, слід зазначити наступне.
Згідно відеозапису події убачається, що співробітники поліції прибули на місце події о 00 год. 01 хв. 07.09.2025 року, коли автомобіль «Audi A6 Avant», номерний знак « НОМЕР_1 », перебував посеред дороги на трамвайних коліях. При цьому, ОСОБА_1 перебував біля автомобіля, двері зі сторони водія залишались відкритими, на передньому пасажирському сидінні перебував чоловік. У якості пояснень, яким чином автомобіль опинився у такому положенні, ОСОБА_1 пояснив, що їхав додому, коли почув, як в авто щось тріснуло та зупинився.
Аналогічні пояснення, надані ОСОБА_1 на місці події, знайшли своє відображення і у рапорті інспектора взводу 2 роти 3 батальйону 2 УПП в Харківській області ДПП старшого лейтенанта поліції Переродова Є. від 07.09.2025 року. (а.с. 7)
Крім того, апеляційний суд враховує, що у відповідній графі протоколу ОСОБА_1 самостійно у якості пояснень зазначив, що «їхав та зламався». (а.с.1)
Зважаючи на викладене, та з урахуванням даних відеозапису, суд критичного оцінює такі доводи апелянта та розцінює їх як обраний спосіб захисту та спробу ОСОБА_1 уникнути відповідальності, в той час як заперечення апелянтом факту керування останнім транспортним засобом при обставинах, які зазначені в протоколі про адміністративне правопорушення та постанові суду, є безпідставні.
Разом із цим, апеляційний суд враховує, що версія сторони захисту щодо не керування ОСОБА_1 автомобілем з'явилась вже після складення протоколу, під час розгляду справи в суді.
Щодо посилання захисника на те, що судом першої інстанції не були допитані свідки події, слід зазначити, що відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення, свідки події не залучались, так як велась відеофіксація за допомогою технічних засобів відеозапису 470123 та 470170, відео долучено до матеріалів справи.
Водночас, клопотання адвоката про виклик та допит свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , подане до апеляційного суду, задоволенню також не підлягає за тих підстав, що зібраних у справі доказів достатньо для встановлення у діях ОСОБА_1 складу інкримінованого йому правопорушення та прийняття судом законного та обгрунтованого рішення.
Доводи захисника про те, що з відеозапису події не убачається наявність ознак алкогольного сп'яніння у ОСОБА_1 , є безпідставними, так як перебування його у стані алкогольного сп'яніння було встановлено на підставі акту огляду, з яким водій погодився.
Разом із тим, відповідно до Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, визначений вичерпний перелік ознак наркотичного сп'яніння, що узгоджується із тими ознаками, що були виявлені працівниками поліції під час спілкування з ОСОБА_1 , а тому апеляційний суд дійшов висновку, що дії працівників поліції під час складання протоколу відповідали вимогам цієї інструкції та іншим нормативним актам.
Статтею 266 КУпАП визначений порядок проведення огляду на стан сп'яніння.
Відповідно до п.2 Розділу І Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, огляду на стан сп'яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України (далі - поліцейський) є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп'яніння згідно з ознаками такого стану.
Пунктом 3 Розділу І Інструкції, ознаками алкогольного сп'яніння є:
-запах алкоголю з порожнини рота;
-порушення координації рухів;
-порушення мови;
-виражене тремтіння пальців рук;
-різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя;
-поведінка, що не відповідає обстановці.
Інспектором поліції в акті огляду, а також направленні на огляд у мед закладі було зазначено, що у ОСОБА_1 були наявні ознаки наркотичного сп'яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, поведінка, що не відповідає обстановці, порушення координації рухів. (а.с. 5, 6)
Посилання в протоколі на ознаки сп'яніння, які стали підставою для пропозиції пройти такий огляд, відповідають роз'ясненням, що містяться в пункті 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» № 14 від 23 грудня 2005 року, а саме: якщо водій ухилявся від огляду, то відповідні його дії та ознаки сп'яніння необхідно зафіксувати в протоколі про адміністративне правопорушення, що є підставою для притягнення порушника до адміністративної відповідальності.
Отже, працівник поліції, виявивши ці ознаки, які відповідають переліку, зазначеному у Інструкції, законно та обґрунтовано запропонував ОСОБА_1 пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння, який останній пройшов на місці.
Ознаки сп'яніння, які виявляються поліцейським при первинному контакті з особою на місці зупинки, визначаються в результаті візуального огляду особи, її поведінки, запахів тощо, і саме ці ознаки є підставою для пропозиції особі пройти огляд на стан сп'яніння.
Виявлення ознак, як виходить зі змісту діючого законодавства, не потребує проведення будь-яких спеціальних дій з боку поліцейського та складання поліцейським будь-яких документів, входить до його виключних дискреційних повноважень.
В даному випадку працівники поліції, оцінивши поведінку та стан ОСОБА_1 , дійшли висновку, що він має ознаки саме алкогольного сп'яніння, про що, згідно відеозапису, йому і повідомили, а тому, в порядку вимог ПДР України, запропонували пройти огляд на визначення стану алкогольного сп'яніння.
Посилання адвоката на те, що співробітниками поліції не було забезпечено ОСОБА_1 проведення огляду на стан алкогольного сп'яніння у медичному закладі, також не є слушними з огляду на те, що метою лабораторного дослідження є виявлення або уточнення наявних речовин, що здатні спричинювати стан сп'яніння (п.7 Розділ ІІІ Інструкції №1452/735).
З огляду на те, що ОСОБА_1 погодився з результатами проведеного за допомогою газоаналізатора огляду, результат якого склав 1,95 проміле, про що зазначив на місці та підтвердив своїм власним підписом як у акті огляду, так і у його результатах, у поліцейських не виникло обов'язку пропонувати ОСОБА_1 такий огляд у медичному закладі, що узгоджується і з вище наведеними вимогами закону.
Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 не було відсторонено від права керування ТЗ, є неспроможними та спростовуються матеріалами справи, зокрема, даними рапорту інспектора взводу 2 роти 3 батальйону 2 УПП в Харківській області ДПП старшого лейтенанта поліції Переродова Є. від 07.09.2025 року, згідно якого водія було відсторонено від права керування ТЗ, авто залишено на місці. (а.с. 7)
Крім того, згідно відеозапису, через деякий час вище вказане авто забрав евакуатор через його несправність.
Доводи захисника про те, що поліцейськими не було встановлено фактичний час вчинення правопорушення, також не є спроможними за тих обставин, що поліція прибула на місце події о 00 год. 01 хв., коли автомобіль перебував уже у нерухомому стані через несправність та час встановлювали, виходячи із фактичних пояснень, наданих ОСОБА_1 , а тому у протоколі, інших документах (зокрема, рапорті інспектора) вказаний час «близько 00 год. 00 хв», що цілком узгоджується з наявним відеозаписом з боді-камер поліції, в той час як сам факт керування ОСОБА_1 автомобілем на місці події не заперечувався.
За таких обставин, відсутні підстави ставити під сумнів відомості, що об'єктивно зафіксовані у протоколі про адміністративне правопорушення.
Поряд з цим, належить взяти до уваги те, що відповідно до ст.267 КУпАП, дії службової особи що складала протокол та фіксувала правопорушення, можe бути оскаржено заінтересованою особою у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) відносно органу (посадової особи), який застосував ці заходи, або до суду.
Однак, як було встановлено матеріали справи таких даних не мітять, не надано таких відомостей стороною захисту і до апеляційного суду. Отже, твердження апелянта, щодо неправомірності дій працівників поліції при складанні протоколу про адміністративне правопорушення не відповідають дійсності та є суб'єктивними, оскільки незаконність їх дій не встановлена будь-якими судовим рішенням або висновком компетентного органу.
Щодо аргументів адвоката про застосування принципу індивідуалізації стягнення та не призначення ОСОБА_1 стягнення у виді позбавлення права керування ТЗ, слід зазначити, що санкція ч.1 ст.130 КУпАП передбачає накладення на водіїв штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік, та не містить альтернатив до застосування адміністративного стягнення, тобто за своїх характером ця норма є імперативною.
Отже, штраф і позбавлення права керування транспортними засобами є обов'язковим видом стягнення при порушенні ч.1 ст.130 КУпАП, санкція даної статті не передбачає накладення штрафу без позбавлення права керування транспортними засобами.
Питання призначення адміністративного стягнення чітко врегульоване главою 4 КУпАП.
При цьому нормами Кодексу України про адміністративні правопорушення не передбачено можливості накладення адміністративного стягнення нижче від найнижчої межі, визначеної в санкції певної норми, або не накладення одного з видів стягнень, передбаченого санкцією відповідної норми як обов'язкового.
У рішенні по справі «О'Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 року, Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати (далі Суд) постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі.
Статтею 23 КУпАП передбачено, що адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень, як самим правопорушником, так і іншими особами.
Отже, ОСОБА_1 реалізував своє право володіти та керувати транспортним засобом, тим самим погодився нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі згідно встановлених норм закону держави Україна.
Відповідно до ст.33КУпАП при накладенні адміністративного стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність.
Апеляційний суд враховує характер вчиненого ОСОБА_1 правопорушення, те, що його дії характеризуються умисною формою вини, складають підвищену суспільну небезпечність, становлять небезпеку дорожньому руху та несуть загрозу для життя і здоров'я його учасників та приходить до висновку про необхідність застосування до нього виду адміністративного стягнення, передбачений санкцією ч.1 ст. 130 КУпАП, як штраф з позбавленням права керування транспортним засобом строком на один рік,
Зазначений вид адміністративного стягнення є справедливим та достатнім для його виправлення, а також запобігання вчиненню ним аналогічних правопорушень, та відповідає вимогам ст.23, 33 КУпАП.
Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов висновку, що матеріали справи містять достатні відомості щодо порушення ОСОБА_1 п.2.9а Правил дорожнього руху, наявність в його діях складу правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, та його винуватості.
За таких обставин, постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню, оскільки суд першої інстанції допустив неправильне застосування норми процесуального права, з ухваленням нової постанови про визнання ОСОБА_1 винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП
На підставі викладеного, керуючись ст.294 КУпАП,-
Апеляційну скаргузахисника Дмитренко О.О. задовольнити частково.
Постанову судді Холодногірського районного суду м.Харкова від 17 листопада 2025 року щодо ОСОБА_1 скасувати та винести нову постанову.
Визнати ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП і накласти на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 17 000 гривень (сімнадцять тисяч гривень) (Отримувач коштів: УК у Печер.р-ні/Печерс.р-н/21081100, Код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37993783, Банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), Рахунок отримувача: UA118999980313090106000026007, Код класифікації доходів бюджету: 21081100, Призначення платежу *;101;_________(код клієнта за ЄДРПОУ для юридичних осіб (доповнюється зліва нулями до восьми цифр, якщо значущих цифр менше 8), реєстраційний номер облікової картки платника податків - фізичної особи (завжди має 10 цифр) або серія та номер паспорта громадянина України, в разі якщо платник через свої релігійні переконання відмовився від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомив про це відповідний орган Міністерства доходів і зборів України і має відповідну відмітку у паспорті);Штраф (як засіб процесуального примусу) накладений на ___________ (ПІБ чи назва установи, організації з якої стягується штраф), за рішенням №_/_/__) з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави в особі Державної судової адміністрації України судовий збір у розмірі 665 (шістсот шістдесят п'ять) гривень 60 коп. (шістдесят копійок) (Отримувач коштів; ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106, Код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37993783, Банк отримувача: Казначейство України, Рахунок отримувача: UA908999980313111256000026001, Код класифікації доходів бюджету: 22030106. Призначення платежу 101 __________(код клієнта за ЄДРПОУ для юридичних осіб (доповнюється зліва нулями до восьми цифр, якщо значущих цифр менше 8), реєстраційний номер облікової картки платника податків - фізичної особи (завжди має 10 цифр) або серія та номер паспорта громадянина України, в разі якщо платник через свої релігійні переконання відмовився від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомив про це відповідний орган Міністерства доходів і зборів України і має відповідну відмітку у паспорті);Судовий збір, стягнутий з ___________ (ПІБ чи назва установи, організації з якої стягується судовий збір) на користь держави, за рішенням №_/_/__(номер рішення про стягнення судового збору) )
Роз'яснити ОСОБА_1 , що штраф повинен бути сплачений не пізніше як через 15 днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, а в разі оскарження такої постанови не пізніше як через 15 днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення. У разі несплати штрафу у визначений строк, постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до відділу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом. У порядку примусового виконання постанови про стягнення штрафу за вчинення адміністративного правопорушення з правопорушника стягується: подвійний розмір штрафу, визначеного у відповідній статті цього Кодексу та зазначеного у постанові про стягнення штрафу; витрати на облік зазначених правопорушень.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя Р.В. Гєрцик