625/80/26
Провадження № 2/625/86/26
"07" травня 2026 р. с. Різуненкове
Коломацький районний суд Харківської області у складі:
головуючого судді Лосєва Д.К.,
за участі секретаря судового засідання Калюжної Л.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в селі Різуненкове Богодухівського району Харківської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання,
19 березня 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовною заявою, в якій просила стягувати із відповідача ОСОБА_2 аліменти на утримання повнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка продовжує навчання.
В обґрунтування заявлених вимог позивачка зазначила, що їх спільна з відповідачем донька ОСОБА_3 навчається у Полтавському національному педагогічному університеті на денній формі навчання, водночас батько дитини ОСОБА_4 матеріальної допомоги на утримання своєї дитини не надає.
Обґрунтовуючи заявлену вимогу та посилаючись на приписи Сімейного кодексу України позивачка зазначила, що якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати таку матеріальну допомогу.
З огляду на вище перелічені обставини позивачка заявила вимогу про стягнення із відповідача аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання.
Відповідною ухвалою, постановленою суддею Коломацького районного суду Харківської області 07 квітня 2026 року, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження за вказаним вище позовом і справу призначено до розгляду у судовому засіданні.
Будь-які процесуальні дії, як то забезпечення доказів, вжиття заходів забезпечення позову, зупинення і поновлення провадження тощо, не вчинялися.
Будучи належним чином повідомленою про місце, дату і час розгляду справи (а.с. 15,17), позивачка ОСОБА_1 у судове засідання не з'явилася, водночас 05 травня 2026 року нею до суду подано заяву за вх. №888/01-51/26 (а.с. 22), в якій ОСОБА_1 просила суд провести розгляд справи за її відсутності, а також повідомила про підтримання заявленої нею вимоги.
Частиною 3 статті 211 ЦПК України передбачено право учасника справи заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання також не з'явився, подавши до суду заяву за вх. №764/01-51/26 від 20 квітня 2026 року (а.с. 19), в якій просив суд розгляд справи провести за його відсутності.
Крім того відповідною телефонограмою, зареєстрованою у канцелярії суду за вх.№ 878/01-51/26 від 05 травня 2026 року (а.с. 23) відповідач продублював своє прохання щодо розгляду справи за його відсутності, викладене у попередній його заяві, а також повідомив про визнання ним позову.
Частиною 3 статті 211 ЦПК України передбачено право учасника справи заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Враховуючи, що сторони до суду не з'явилися, надавши згоду на розгляд справи у судовому засіданні за їх відсутності, при цьому відповідач визнав позовні вимоги, а позивач наполіг на їх задоволенні, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи у загальному порядку у судовому засіданні без участі сторін і третьої особи, а також без фіксування судового засідання звукозаписувальним технічним засобом на підставі ч.2 ст.247 ЦПК України.
Дослідивши зміст позовної заяви із додатками, а також інших матеріалів справи, включаючи і зміст заяви відповідача про визнання позову суд дійшов такого висновку.
Так, положеннями ст. 189 ЦПК України визначено, що завданнями підготовчого провадження є: остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; з'ясування заперечень проти позовних вимог; визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів; вирішення відводів; визначення порядку розгляду справи; вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті.
Статтею 4 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із частиною першою статті 175 ЦПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.
Предмет позову - це матеріальний зміст позовних вимог, що має свій прояв у матеріально-правовій заінтересованості позивача.
Підстава позову - це ті обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і які обґрунтовуються поданими при подачі заяви чи у судовому процесі доказами.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 49 ЦПК України відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу.
Відповідно до ч.4 ст. 200 ЦПК України ухвалення у підготовчому засіданні судового рішення у разі відмови від позову, визнання позову, укладення мирової угоди проводиться в порядку, встановленому статями 206 та 207 цього Кодексу.
Частиною 3 статті 200 ЦПК України визначено, що у разі визнання позову відповідачем за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення.
Відповідно до частин першої, другої статті 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Пленум Верхового Суду України у п. 24 постанови від 12 червня 1999 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» роз'яснив, що у разі визнання відповідачем позову, яке має бути безумовним, і якщо таке визнання не суперечить закону й не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб (не відповідача), суд ухвалює рішення про задоволення позову, обмежившись у мотивувальній частині рішення посиланням на визнання позову без з'ясування і дослідження інших обставин справи.
Визнання позову відповідачем - це одностороннє вільне волевиявлення відповідача, спрямоване на припинення спору з позивачем. Право відповідача на визнання позову повністю або частково є виявом принципів диспозитивності і змагальності.
Так, частиною 1 ст. 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Із свідоцтва про народження серія НОМЕР_1 , виданого 05 березня 2008 року Ленінським відділом реєстрації актів цивільного стану Полтавського міського управління юстиції, вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_2 народилася ОСОБА_3 і її батьками є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (а.с. 3).
Згідно свідоцтва про розірвання шлюбу серія НОМЕР_2 , виданого 03 березня 2011 року відділом реєстрації актів цивільного стану Коломацького районного управління юстиції Харківської області, шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано, про що складено відповідний актовий запис за №2 від 27 лютого 2010 року. Після розірвання шлюбу ОСОБА_1 залишено прізвище « ОСОБА_5 » (а.с. 2).
Як вбачається із довідки за №029/08, виданої 03 березня 2026 року деканом факультету історії та географії Полтавського національного педагогічного університету імені В.Г. ОСОБА_6 , ОСОБА_3 є студенткою І курсу денної форми навчання комерційної форми фінансування факультету історії та географії Полтавського національного педагогічного університету імені В.Г. Короленка. Зарахована до навчального закладу з 01 вересня 2025 року (наказ про зарахування №144-ст/пл від 14 серпня 2025 року), дата закінчення навчання 29 червня 2029 року (а.с. 3а).
Частиною 2 статті 27 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року передбачено, що батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Згідно положень, закріплених у ст. 141 СК України, мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Статтею 199 Сімейного кодексу України передбачений обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання. Якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу; право на утримання припиняється у разі припинення навчання. При цьому право на звернення до суду із позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.
Згідно ст. 200 СК України суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу.
За правилами, закріпленими у ст. 82 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
На відміну від правовідносин щодо участі батьків у додаткових витратах на дитину до досягнення нею повноліття (стаття 185 СК України), правовідносини щодо обов'язку батьків утримувати повнолітніх дочку, сина на період навчання регулюються главою 16 СК України, яка передбачає, зокрема обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, у спосіб сплати аліментів (статті 199, 200, 201 цього Кодексу). При визначенні розміру аліментів необхідно враховувати вартість навчання, підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження. Норми цієї глави не встановлюють самостійного, окремого від аліментних зобов'язань, обов'язку батьків брати участь у додаткових витратах на дочку, сина, що викликані особливими обставинами.
Як роз'яснено в п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» від 15 травня 2006 року № 3 обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов'язкової сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв'язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу.
Зазначена правова позиція висловлена у Постановах Верховного Суду від 24 січня 2019 року у справі № 225/1447/16-ц та від 17 квітня 2019 року у справі № 644/3610/16-ц.
Стягнення аліментів на утримання дитини, яка продовжує навчання, є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності, оскільки на період навчання вона не має самостійного заробітку та потребує матеріальної допомоги з боку батьків, які зобов'язані утримувати своїх повнолітніх дітей, що продовжують навчатися, до досягнення ними двадцяти трьох років.
Сімейний кодекс України виходить із принципів рівності прав та обов'язків батьків. Відповідно до закону надавати матеріальну допомогу повнолітньому сину чи доньці, які продовжують навчання, зобов'язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким з них проживає їх син (дочка).
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Водночас, судом при визначенні розміру аліментів мають бути враховані вартість навчання, вартість підручників, проїзду до навчального закладу та проживання за місцем його знаходження.
Аналогічна правова позиція висвітлена в Постанові Верховного Суду від 17 червня 2020 року у справі № 761/10510/17.
Відтак, із системного аналізу вказаних норм слідує, що під час розгляду справ за позовом про стягнення аліментів на повнолітніх дітей, які продовжують навчання, підлягають доказуванню та встановленню обставини, зокрема, потреба повнолітньої дитини в матеріальній допомозі у зв'язку з продовженням навчання та наявність у батьків можливості надавати таку допомогу.
Приписами, закріпленими у ст. 76 ЦПК України, визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Частинами 1 та 2 статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У ст. 81 ЦПК України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їх їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Враховуючи з'ясовані обставини і факти, суд дійшов висновку, що ОСОБА_3 , яка є донькою сторін, на день звернення до суду не досягла 23 років, навчається на денній формі навчання, що позбавляє її можливості працевлаштуватися та отримувати певний дохід, у зв'язку з чим потребує матеріальної допомоги, а відповідач є працездатною особою та має можливість надавати допомогу на утримання повнолітньої доньки під час її навчання.
З урахуванням вищевказаного, беручи до уваги те, що позивачкою повністю доведено належними і допустимими доказами всі обставини, на які вона посилалася як на підставу своїх вимог, врахувавши позицію відповідача, згідно якої він повністю визнав позов, суд вважає за необхідне стягнути із ОСОБА_2 аліменти на утримання повнолітньої доньки, яка продовжує навчання, в розмірі частини заробітку відповідача, але не менше, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня подачі позовної заяви і до закінчення нею навчання, але не довше, ніж до досягнення нею 23-річного віку за умов продовження навчання, що на думку суду є достатнім для забезпечення рівня життя повнолітньої доньки, виходячи з засад розумності та справедливості.
Водночас доказів, які б спростовували можливість відповідачем сплачувати аліменти на утримання повнолітньої доньки ОСОБА_3 , яка продовжує навчання, саме у такому розмірі, матеріали справи не містять.
Згідно з ч. 1 ст. 430 ЦПК України рішення суду в частині стягнення аліментів підлягає негайному виконанню у межах суми платежу за один місяць.
За правилами визначеними ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Проте у зв'язку із тим, що ОСОБА_1 , як позивач у справах про стягнення аліментів звільнена від сплати судового збору, а відповідач ОСОБА_2 , як учасник бойових дій також звільнений від сплати судового збору суд, за правилами, визначеними ч.6 ст.141 ЦПК України, вважає за необхідне компенсувати судовий збір за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Керуючись ст.ст.141, 182, 199, 200 СК України, ст. ст. 4, 10 - 13, 76 - 81, 141, 142, 200, 206, 263 - 265, 268, 273, 352, 354, суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання задовольнити.
Стягувати щомісячно із ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_3 , аліменти на утримання повнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка продовжує навчання, в розмірі частини заробітку (доходу) відповідача, але не менше, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня подачі позовної заяви і до закінчення нею навчання, але не довше, ніж до досягнення нею 23-річного віку за умов продовження навчання.
Рішення в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць допустити до негайного виконання.
Рішення може бути оскаржене до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складення повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Д.К. Лосєв