Справа № 183/12894/24
№ 2/183/1626/26
27 квітня 2026 року Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області, у складі:
головуючої судді Сороки О.В.,
секретаря судового засідання Григорьєвої В.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання права власності в порядку спадкування, -
Стислий виклад позиції позивача у процесуальних заявах по суті.
У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому просила:
- визнати за нею право власності на недоотриману суму нерахованої та невиплаченої пенсії ОСОБА_2 , що померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- стягнути з відповідача кошти недоотриманої пенсії, що належали ОСОБА_2 , у розмірі 182000 гривень.
В обґрунтування свого позову ОСОБА_1 посилається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у с.Олексіївка Білокуракинського району Луганської області померла ОСОБА_2 .
16.06.2023 року Першою павлоградською державною нотаріальною конторою було заведено спадкову справу за заявою ОСОБА_1 .
За життя ОСОБА_2 перебувала на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Луганській області. Допомога на поховання вже виплачувалася Головним управлінням Пенсійного Фонду України в Дніпропетровській області, де зараз і знаходиться пенсійна справа померлої.
Після смерті ОСОБА_2 відкрилась спадщина, у вигляді нарахованої та невиплаченої пенсії, яка за підрахунком позивачки становить 182000 гривень.
10.07.2024 року державним нотаріусом Першої павлоградської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області було винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії у видачі свідоцтва про право на спадщину на недоотриману пенсію після смерті ОСОБА_2 , оскільки факт проживання померлої ОСОБА_2 , та за відсутності у померлої спадкоємців, які б постійно проживали разом з нею на час відкриття спадщини, матеріалами спадкової справи не підтверджені.
Зазначені обставини стали підставою для звернення до суду із цим позовом.
Процесуальні дії у справі.
Ухвалою суду від 06 січня 2025 року відкрито загальне позовне провадження по справі (а.с. 13).
Ухвалою суду від 25 червня 2025 року призначено розгляд справи по суті (а.с. 23).
Ухвалою суду від 01 липня 2025 року позов залишено без розгляду (а.с. 25).
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 26 листопада 2025 року ухвала Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 01 липня 2025 року скасована, справа направлена для продовження розгляду до суду першої інстанції (а.с. 52-54)
Позивачка в судове засідання не з'явилася, звернулася до суду з заявою про розгляд справи за її відсутності
Представник відповідача, в судове засідання не з'явився, надав заяву про розгляд справи у у його відсутність (а.с. 17)..
На підставі ч.2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, у зв'язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи.
Суд, дослідивши подані докази, з точки зору належності та допустимості, а у своїй сукупності з точки зору достатності, дійшов до наступного висновку.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 являється дочкою ОСОБА_2 , про що свідчать свідоцтво про народження ОСОБА_3 (а.с.5), свідоцтво про шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 (а.с. 5 зворот). А також витяг з державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстацію шлюбу, у відповідності до якого ОСОБА_5 01 червня 1951 року зареєструвала шлюб з ОСОБА_6 (а.с. 6).
ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 в с.Олексіївка Булокуракинського району Луганської області, про що Павлоградським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Павлоградскому районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) видане свідоцтво про смерть (а.с.7), складено актовий запис № 649.
10 липня 2024 року державним нотаріусом Першої Павлоградської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області Шкицькою Ю.А. винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, а саме ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на недоотриману пенсію після смерті її матері, - ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 9 зворот, 10). Підставою для відмови у видачі свідоцтва зазначено наступне: «Для виплати недоотриманої пенсії, у зв'язку зі смертю пенсіонера до органу, що призначає пенсію, в якому перебував на обліку померлий пенсіонер, надається свідоцтво про смерть, документи, що підтверджують родинний зв'язок, документ, що посвідчує особу заявника. Факт самостійного проживання померлої ОСОБА_2 та відсутності у померлої спадкоємців, які постійно б проживали разом з нею на час відкриття спадщини, матеріалами спадкової справи не підтверджено».
При цьому позивачкою надано довідку, видану Білокуракинською селищною військовою адміністрацією Сватівського району Луганської області на ім'я адвоката Юлії Воронкової, про те, що ОСОБА_2 , була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 з 08.08.1977 року по теперішній час (а.с. 8)
Позивачка наполягає на тому, що саме Головне управління Пенсійного Фонду України в Дніпропетровській області має виплатити спадкоємцю померлої ОСОБА_2 , недоотриману за життя пенсію, яка за її підрахунками складає 182000 гривень.
Правовідносини щодо стягнення недоотриманої пенсії врегульовані наступними нормами закону.
Статтею 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм правом та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Статтею 1218 ЦК України визначено, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до статті 1227 ЦК України - суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліменти, допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім'ї , а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.
Частиною третьою статті 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Відповідно до ч. 1 ст. 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми недотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії. Однак, ч. 2 даної статті передбачає, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Відповідно до ст. 52 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв'язку з його смертю, виплачується - по місяць смерті включно членам його сім'ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім'ї, зазначеним у частині другій статті 36 цього Закону, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи не проживали.
Члени сім'ї, зазначені в частині першій цієї статті, повинні звернутися за виплатою суми пенсії померлого пенсіонера протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. У разі звернення кількох членів сім'ї, які мають право на отримання суми пенсії, зазначеної у частині першій цієї статті, належна їм відповідно до цієї статті сума пенсії ділиться між ними порівну. У разі відсутності членів сім'ї, зазначених у частині першій цієї статті, або у разі не звернення ними за виплатою вказаної суми в установлений частиною другою цієї статті строк сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв'язку з його смертю, входить до складу спадщини.
Зміст ч. 3 ст. 52 Закону також узгоджується зі змістом статті 1227 ЦК України, якою визначено, що суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім'ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини. Крім того, зміст вищевказаних норм узгоджується із положенням Закону України «Про пенсійне забезпечення», де в ч. 1 ст. 91 вказано, що суми пенсії, що належали пенсіонерові і залишилися недоодержаними у зв'язку з його смертю, передаються членам його сім'ї, а в разі їх відсутності входять до складу спадщини.
Позивачем не надано належних та допустимих доказів про те, що померла ОСОБА_2 перебувала на обліку у Головному управлінні ПФУ в Дніпропетровській області, не надано доказів звернення позивачки до відповідного управління ПФУ, де перебувала на обліку ОСОБА_2 із заявою та переліком документів, на які посилалася державний нотаріус, відмовляючи позивачці у видачі свідоцтва про право на спадщину.
Виходячи з аналізу тих доказів, які були подані позивачкою до суду померла ОСОБА_2 проживала на території Луганської області, а тому Головне управління Пенсійного Фонду України в Дніпропетровській області у даній спірній ситуації не є належним відповідачем по справі.
Відповідно ч. 2 ст. 48 ЦПК України позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.
За змістом ст. 51 ЦПК України належними є сторони, які є суб'єктами спірних правовідносин. Відповідачем є та зі сторін у процесі, яка вказується позивачем як порушник його права. Належним є відповідач, який дійсно є суб'єктом порушеного, оспорюваного чи невизнаного матеріального правовідношення. Належність відповідача визначається, перш за все, за нормами матеріального права. Тому, неналежним відповідачем є особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона повинна відповідати за пред'явленим позовом.
Як випливає зі змісту ст. ст. 51, 175 ЦПК на позивача покладено обов'язок визначати відповідача у справі. При цьому, суд, при розгляді справи має виходити зі складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем. Якщо позивач помилився відносно обов'язку відповідача щодо поновлення порушеного права, суд має виходити із положень ст. 51 ЦПК України та з урахуванням ч. 5 ст. 12 ЦПК України, роз'яснити позивачеві право на заміну неналежного відповідача.
Таким чином, суд, як орган, на який покладено обов'язок вирішення справи відповідно до закону, має право й зобов'язаний визначити суб'єктний склад учасників процесу залежно від характеру правовідносин і норм матеріального права, які підлягають застосуванню. Це передбачено п. 1 ч. 1 ст. 189 ЦПК та іншими нормами процесуального права, які передбачають заміну неналежного відповідача чи залучення співвідповідачів.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. З аналізу наведеної статті слідує, що законодавець поклав на позивача обов'язок визначати відповідача у справі і суд повинен розглянути позов щодо тих відповідачів, яких визначив позивач. Водночас, якщо позивач помилився і подав позов до тих, хто відповідати за позовом не повинен, або притягнув не всіх, він не позбавлений права звернутись до суду з клопотанням про заміну неналежного відповідача чи залучення до участі у справі співвідповідачів і суд таке клопотання задовольняє. Тобто ініціатива щодо заміни неналежного відповідача повинна виходити від позивача, який повинен подати клопотання. У цьому клопотанні позивач обґрунтовує необхідність такої заміни, а саме, чому первісний відповідач є неналежним і хто є відповідачем належним. Подання позивачем такого клопотання свідчить, що він не лише згідний, але й просить про заміну неналежного відповідача належним.
Позивачка скористалася своїм правом на розгляд справи у її відсутність, подавши відповідне клопотання разом з позовною заявою, клопотань про заміну відповідача до суду не подала, інших доказів, які б свідчили про перебування ОСОБА_2 на обліку в ГУ ПФУ в Дніпропетровській області також не подала.
З урахуванням принципу диспозитивності суд не має права проводити заміну неналежного відповідача належним з власної ініціативи. Пленум Верховного Суду України у п. 8 постанови від 12.06.2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» роз'яснив, що пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі чи залишення заяви без руху, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному статтею 33 ЦПК. Після заміни неналежного відповідача або залучення співвідповідача справа розглядається спочатку в разі її відкладення або за клопотанням нового відповідача чи залученого співвідповідача та за його результатами суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Пред'явлення позову до неналежного відповідача є підставою для відмови у позові, що не позбавляє позивача права пред'явити позов до належного відповідача.
Відповідно до вимог ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 81, 83 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.
На підставі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Стаття 13 ЦПК України встановлює, що суд розглядає справи на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Отже, саме на позивача покладено процесуальний обов'язок довести заявлені позовні вимоги. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
За теоретичним визначенням «відповідач» - це особа, яка має безпосередній зв'язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред'явленими вимогами.
Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов'язаними за вимогою особами.
Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов'язку відповідати за даним позовом.
Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові.
Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов'язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.
Отже, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред'явленим позовом за наявності даних про те, що обов'язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.
Враховуючи викладене, а також оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, та достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд враховує ст. 141 ЦПК України та відмову в задоволенні позову в повному обсязі, у зв'язку з чим понесені позивачем судові витрати по сплаті судового збору відшкодуванню не підлягають.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 76-82, 89, 141, 263, 265 ЦПК України, суд, -
Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання права власності в порядку спадкування.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне найменування сторін:
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, ЄДРПОУ 21910427, юридична адреса: вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094.
Суддя Сорока О.В.