ЄУНСС: 453/453/26
НП: 2/453/557/26
іменем України
07 травня 2026 року місто Сколе
Сколівський районний суд Львівської області у складі головуючого - судді Микитина Володимира Ярославовича,
сторони у справі:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ДЕБТ ФОРС»;
відповідачка - ОСОБА_1 ;
зміст позовних вимог - про стягнення заборгованості за кредитним договором;
розглянувши дану цивільну справу у приміщенні суду, що по вул. Д. Галицького, 8, у м. Сколе Стрийського району Львівської області, за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та без проведення судового засідання, на підставі наявних у ній матеріалів, -
Стислий виклад позиції сторін у справі.
Позивач ТзОВ «ДЕБТ ФОРС», у порядку самопредставництва, котре здійснює директорка Костюченко М.І., сформувавши документ в системі «Електронний суд», 16.03.2026 року подав у Сколівський районний суд Львівської області позовну заяву, в якій просить ухвалити рішення про стягнення на свою користь з відповідачки ОСОБА_1 заборгованості за договором № 481017 про надання споживчого кредиту, укладеним нею з ТзОВ «СЛОН КРЕДИТ» 19.01.2021 року, у загальному розмірі 20 534 грн. 92 коп., з урахуванням інфляційних втрат та нарахованих 3 % річних за період прострочення. Судові витрати у справі, котрі полягають у сплаті судового збору за пред'явлення до суду вищевказаної позовної заяви із однією вимогою майнового характеру, з понижуючим коефіцієнтом, у розмірі 2 662 грн. 40 коп., та у витратах на правову допомогу у розмірі 13 000 грн. 00 коп., позивач ТзОВ «ДЕБТ ФОРС» при ухваленні рішення просить стягнути на свою користь з відповідачки ОСОБА_1 ..
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 19.01.2021 року між ТзОВ «СЛОН КРЕДИТ» та відповідачкою ОСОБА_1 укладено договір № 481017 про надання споживчого кредиту. Укладення вказаного кредитного договору здійснювалось сторонами за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи ТзОВ «СЛОН КРЕДИТ», доступ до якої забезпечувався відповідачці ОСОБА_1 через вебсайт або мобільний додаток. Електронна ідентифікація відповідачки ОСОБА_1 здійснювалася при вході вказаного відповідача в особистий кабінет, шляхом перевірки ТзОВ «СЛОН КРЕДИТ» правильності введення одноразового ідентифікатора, направленого ТзОВ «СЛОН КРЕДИТ» на номер мобільного телефону відповідачки ОСОБА_1 , вказаний при вході, та/або шляхом перевірки правильності введення пароля входу до особистого кабінету. Таким чином, вказаний кредитний договір укладено в електронній формі на умовах пропозиції (оферти) укладення договору про надання споживчого кредиту, що опублікований в особистому кабінеті відповідачки ОСОБА_1 на вебсайті https://sloncredit.com.ua., підписаний електронним підписом та акцептований відповідачкою ОСОБА_1 19.01.2021 року шляхом одноразового ідентифікатора у вигляді коду, з урахуванням положень ч. 6 і 12 пункту 1 ст. З, ст. 12, пункту 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», ч. 1 ст. 205 ЦК України. Відповідно до Правил надання коштів у позику, в тому числі й на умовах фінансового кредиту, що є невід'ємною частиною вказаного кредитного договору, порядок подачі заявки на отримання кредиту та її погодження відбувається наступним чином: після отримання заявки товариство здійснює оцінку кредитоспроможності клієнта та достовірності наданої клієнтом інформації за допомогою багаторівневої автоматизованої системи прийняття кредитних рішень. У разі прийняття позитивного рішення товариство робить клієнту в його особистому кабінеті пропозицію укласти електронний договір (оферту) у формі індивідуальної частини договору позики, яка містить усі істотні умови. У разі, якщо договір позики регулюється Законом України «Про споживче кредитування», оферта містить паспорт продукту (паспорт споживчого кредиту), із яким клієнт має можливість ознайомитися до укладання договору. Зважаючи на вищенаведене, відповідачка ОСОБА_1 здійснила всі необхідні дії, спрямовані на укладання вказаного кредитного договору шляхом заповнення заявки на сайті, з введенням коду підтвердження, який є одноразовим ідентифікатором на підписання електронного договору, та зазначенням інформації щодо реквізитів банківської картки (поточний/картковий рахунок НОМЕР_1 , вказаний відповідачкою ОСОБА_1 ), на рахунок якої в подальшому було перераховано грошові кошти у розмірі 15 000 грн. 00 коп., а також нараховано 3 750 грн. 00 коп. з метою виконання зобов'язань з оплати процентів за перший день користування кредитом, відповідно до пункту 3.5. договору. На умовах вказаного кредитного договору, ТзОВ «СЛОН КРЕДИТ» надав відповідачці ОСОБА_1 грошові кошти в загальному розмірі 18 750 грн. 00 коп. на умовах строковості, зворотності, платності, а відповідачка ОСОБА_1 зобов'язувалася повернути позику та сплатити проценти за користування позикою. 26.11.2021 року ТзОВ «СЛОН КРЕДИТ» та ТзОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» уклали договір факторингу № 26-11/2021, згідно якого та у відповідності до ст. 512 ЦК України, ТзОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» набув статусу нового кредитора та отримав право грошової вимоги по відношенню до осіб, які являлись боржниками ТзОВ «СЛОН КРЕДИТ», включно і до відповідачки ОСОБА_1 за договором № 481017 про надання споживчого кредиту від 19.01.2021 року. В подальшому, 15.02.2023 року, ТзОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» та ТзОВ «КАМПСІС ЛІГАЛ» уклали договір факторингу № 15-02/23, згідно якого та у відповідності до ст. 512 ЦК України, ТзОВ «КАМПСІС ЛІГАЛ» набув статусу нового кредитора та отримав право грошової вимоги по відношенню до осіб, які являлись боржниками ТзОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ», включно і до відповідачки ОСОБА_1 за договором № 481017 про надання споживчого кредиту від 19.01.2021 року. В подальшому, 30.05.2023 року, ТзОВ «КАМПСІС ЛІГАЛ» та позивач ТзОВ «ДЕБТ ФОРС» уклали договір факторингу № 30-05/23, згідно якого та у відповідності до ст. 512 ЦК України, позивач ТзОВ «ДЕБТ ФОРС» набув статусу нового кредитора та отримав право грошової вимоги по відношенню до осіб, які являлись боржниками ТзОВ «КАМПСІС ЛІГАЛ», включно і до відповідачки ОСОБА_1 за договором № 481017 про надання споживчого кредиту від 19.01.2021 року. Станом на 04.03.2026 року заборгованість відповідачки ОСОБА_1 перед позивачем ТзОВ «ДЕБТ ФОРС» становить 20 534 грн. 92 коп., а саме: 1) заборгованість за тілом кредиту - 14 035 грн. 53 коп.; 2) заборгованість за нарахованими процентами (на дату відступлення права вимоги) - 6 233 грн. 31 коп.; 3) інфляційні збитки - 224 грн. 56 коп.; 4) нараховані 3 % річних - 41 грн. 52 коп., підсумовує свій позов ТзОВ «ДЕБТ ФОРС».
Відповідачка ОСОБА_1 у запропоновані судом строк та порядку відзив на позовну заяву ТзОВ «ДЕБТ ФОРС» до неї про стягнення заборгованості за кредитним договором, - не подала, хоча в силу положень ч. 6 ст. 272 ЦПК України, ухвала судді Сколівського районного суду Львівської області Микитина В.Я. про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у цивільній справі від 17.03.2026 року їй була вручена ще 18.03.2026 року о 21:00 год., що підтверджується довідкою про доставку названого електронного документа в електронний кабінет відповідачки ОСОБА_1 .. Втім, відповідачка ОСОБА_1 свою позицію у цій справі із обґрунтуванням її необхідними доказами не навела.
Інших передбачених ЦПК України заяв по суті справи від її сторін до Сколівського районного суду Львівської області не надходило.
Заяви та клопотання учасників справи.
Заразом з позовною заявою, позивачем ТзОВ «ДЕБТ ФОРС» заявлено також клопотання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження.
Будь-яких інших заяв та/чи клопотань від учасників цієї справи, котрі б залишалися не вирішеними у визначеному чинним ЦПК України порядку, у тому числі про розгляд цієї справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, до Сколівського районного суду Львівської області не надходило.
Вчинені судом процесуальні дії у справі та постановлені ухвали.
Оскільки відповідачкою у позовній заяві вказана фізична особа, яка не має статусу підприємця, то суддею, на виконання вимог ч. 8 ст. 187 ЦПК України, невідкладно вжито заходів для отримання з Єдиного державного демографічного реєстру інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи - відповідачки ОСОБА_1 .. Так, згідно сформованої з Єдиного державного демографічного реєстру відповіді № 2462904 від 16.03.2026 року, відповідачка ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Відтак, ухвалою судді Сколівського районного суду Львівської області Микитина В.Я. від 17.03.2026 року, після отримання інформації про зареєстроване у встановленому порядку місце проживання (перебування) відповідачки ОСОБА_1 , яка не має статусу підприємця, вищевказану у позовну заяву було прийнято до розгляду, та відкрито провадження у цивільній справі. Задоволено клопотання позивача ТзОВ «ДЕБТ ФОРС» про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження у наступний спосіб. Постановлено розглянути цю справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та без проведення судового засідання протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття у ній провадження, у приміщенні Сколівського районного суду Львівської області, що за адресою: вул. Д. Галицького, 8, м. Сколе, Стрийський район, Львівська область. Інформацію про дату розгляду справи оприлюднити на офіційному веб-порталі судової влади України та на сайті Сколівського районного суду Львівської області.
Інші процесуальні дії у цій справі Сколівським районним судом Львівської області не вчинялись, а ухвали не постановлялись.
Розглянувши наявні у суду матеріали справи та давши їм належу оцінку, суд вважає за необхідне зазначити таке.
Як закріплено у ч. 4 ст. 10 ЦПК України та ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини», суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка є невід'ємною частиною національного законодавства держави Україна, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд. Принцип справедливості судового розгляду в окремих рішеннях Європейського Суду з прав людини трактується як належне відправлення правосуддя, право на доступ до правосуддя, рівність сторін, змагальний характер судового розгляду справи, обґрунтованість судового розгляду тощо.
Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право у порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У свою чергую, критерії належності, допустимості, достовірності та достатності доказі регламентовані статтями 77-80 ЦПК України.
Згідно частин 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Згідно з ч. 2, 3 та 8 ст. 279 ЦПК України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Дотримуючись положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, а також виходячи із наведених вище норм національного процесуального законодавства, суд, перевіряючи порушення прав ТзОВ «ДЕБТ ФОРС» за пред'явленими позовними вимогами цивільного характеру, а також причетність до порушення таких його прав відповідачки ОСОБА_1 , встановив наступне.
Фактичні обставини справи та зміст спірних правовідносин із оцінкою відповідних доказів.
Судом встановлено, що 19.01.2021 року між ТзОВ «СЛОН КРЕДИТ» та відповідачкою ОСОБА_1 укладено договір № 481017 про надання споживчого кредиту. Укладення вказаного кредитного договору здійснювалось сторонами за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи ТзОВ «СЛОН КРЕДИТ», доступ до якої забезпечувався відповідачці ОСОБА_1 через вебсайт або мобільний додаток. Електронна ідентифікація відповідачки ОСОБА_1 здійснювалася при вході вказаного відповідача в особистий кабінет, шляхом перевірки ТзОВ «СЛОН КРЕДИТ» правильності введення одноразового ідентифікатора, направленого ТзОВ «СЛОН КРЕДИТ» на номер мобільного телефону відповідачки ОСОБА_1 , вказаний при вході, та/або шляхом перевірки правильності введення пароля входу до особистого кабінету. Таким чином, вказаний кредитний договір укладено в електронній формі на умовах пропозиції (оферти) укладення договору про надання споживчого кредиту, що опублікований в особистому кабінеті відповідачки ОСОБА_1 на вебсайті https://sloncredit.com.ua., підписаний електронним підписом та акцептований відповідачкою ОСОБА_1 19.01.2021 року шляхом одноразового ідентифікатора у вигляді коду, з урахуванням положень ч. 6 і 12 пункту 1 ст. З, ст. 12, пункту 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», ч. 1 ст. 205 ЦК України. Відповідно до Правил надання коштів у позику, в тому числі й на умовах фінансового кредиту, що є невід'ємною частиною вказаного кредитного договору, порядок подачі заявки на отримання кредиту та її погодження відбувається наступним чином: після отримання заявки товариство здійснює оцінку кредитоспроможності клієнта та достовірності наданої клієнтом інформації за допомогою багаторівневої автоматизованої системи прийняття кредитних рішень. У разі прийняття позитивного рішення товариство робить клієнту в його особистому кабінеті пропозицію укласти електронний договір (оферту) у формі індивідуальної частини договору позики, яка містить усі істотні умови. У разі, якщо договір позики регулюється Законом України «Про споживче кредитування», оферта містить паспорт продукту (паспорт споживчого кредиту), із яким клієнт має можливість ознайомитися до укладання договору. Зважаючи на вищенаведене, відповідачка ОСОБА_1 здійснила всі необхідні дії, спрямовані на укладання вказаного кредитного договору шляхом заповнення заявки на сайті, з введенням коду підтвердження, який є одноразовим ідентифікатором на підписання електронного договору, та зазначенням інформації щодо реквізитів банківської картки (поточний/картковий рахунок НОМЕР_1 , вказаний відповідачкою ОСОБА_1 ), на рахунок якої в подальшому було перераховано грошові кошти у розмірі 15 000 грн. 00 коп., а також нараховано 3 750 грн. 00 коп. з метою виконання зобов'язань з оплати процентів за перший день користування кредитом, відповідно до пункту 3.5. договору (копії містяться у справі, а. с. 7, 8, 9-12, 13).
Відповідно до повідомлення ТзОВ «УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ» від 18.02.2025 року за вих. № 2646_250218162601, 19.01.2021 року о 12:30 год. на відповідну маску платіжної карти НОМЕР_1 , за умовами договору про переказ грошових коштів № ФК-П19/09-06 від 30.09.2019 року, було здійснено успішний переказ коштів на суму 15 000 грн. 00 коп. (копія міститься у справі, а. с. 14).
Судом також встановлено, що 26.11.2021 року ТзОВ «СЛОН КРЕДИТ» та ТзОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» уклали договір факторингу № 26-11/2021, згідно якого та у відповідності до ст. 512 ЦК України, ТзОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» набув статусу нового кредитора та отримав право грошової вимоги по відношенню до осіб, які являлись боржниками ТзОВ «СЛОН КРЕДИТ», включно і до відповідачки ОСОБА_1 за договором № 481017 про надання споживчого кредиту від 19.01.2021 року (копії містяться у справі, а. с. 17-33).
Своєю чергою, 15.02.2023 року ТзОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» та ТзОВ «КАМПСІС ЛІГАЛ» уклали договір факторингу № 15-02/23, згідно якого та у відповідності до ст. 512 ЦК України, ТзОВ «КАМПСІС ЛІГАЛ» набув статусу нового кредитора та отримав право грошової вимоги по відношенню до осіб, які являлись боржниками ТзОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ», включно і до відповідачки ОСОБА_1 за договором № 481017 про надання споживчого кредиту від 19.01.2021 року (копії містяться у справі, а. с. 34-41).
Своєю чергою, 30.05.2023 року ТзОВ «КАМПСІС ЛІГАЛ» та позивач ТзОВ «ДЕБТ ФОРС» уклали договір факторингу № 30-05/23, згідно якого та у відповідності до ст. 512 ЦК України, позивач ТзОВ «ДЕБТ ФОРС» набув статусу нового кредитора та отримав право грошової вимоги по відношенню до осіб, які являлись боржниками ТзОВ «КАМПСІС ЛІГАЛ», включно і до відповідачки ОСОБА_1 за договором № 481017 про надання споживчого кредиту від 19.01.2021 року (копії містяться у справі, а. с. 42-51).
Відповідно до детального розрахунку заборгованості, проведеної позивачем ТзОВ «ДЕБТ ФОРС», станом на 04.03.2026 року заборгованість відповідачки ОСОБА_1 перед ним становить 20 534 грн. 92 коп., а саме: 1) заборгованість за тілом кредиту - 14 035 грн. 53 коп.; 2) заборгованість за нарахованими процентами (на дату відступлення права вимоги) - 6 233 грн. 31 коп.; 3) інфляційні збитки - 224 грн. 56 коп.; 4) нараховані 3 % річних - 41 грн. 52 коп. (копія міститься у справі, а. с. 52-54). При цьому, інфляційні збитки та 3% річних нараховані до 23.02.2022 року.
Відтак, позивач ТзОВ «ДЕБТ ФОРС», з урахуванням відступлення йому ТзОВ «КАМПСІС ЛІГАЛ», а тому - ТзОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ», а тому - «ТзОВ «СЛОН КРЕДИТ» прав вимоги, виконав свої зобов'язання, надавши відповідачці ОСОБА_1 кошти за договором № 481017 про надання споживчого кредиту від 19.01.2021 року у встановленому розмірі та на узгоджених між ними умовах, однак остання в односторонньому порядку відмовилася від виконання взятих на себе зобов'язань у наведеній частині, у зв'язку з чим допустила спірну заборгованість.
При цьому, розмір спірної заборгованості за договором № 481017 про надання споживчого кредиту від 19.01.2021 року відповідачкою ОСОБА_1 не спростовано, своїх розрахунків не наведено та суду не було подано.
Релевантні норми і джерела права, застосовані судом при ухваленні рішення.
Встановлені судом цивільні правовідносини щодо порушення грошового зобов'язання й застосування відповідних наслідків цього, у тому числі й за кредитним договором, регулюються Конституцією України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року й протоколами до неї, Цивільним кодексом України (надалі - ЦК України), Законами України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та «Про електронну комерцію», іншими актами цивільного законодавства.
Так, згідно з положеннями ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
За змістом ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, з-поміж іншого, договори та інші правочини.
Згідно з частинами 1, 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених у ст. 11 цього Кодексу.
Своєю чергою, системний аналіз статей 524-526, 533-535 ЦК України дає підстави стверджувати про те, що грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Порушенням зобов'язання, як встановлено у ч. 1 ст. 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Відповідно до ст. 623 ЦК України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.
Статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов'язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з ч. 1 ст. 633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона-підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Згідно ч. 1 ст. 634 цього Кодексу, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
В силу ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. За змістом ст. 1049 згаданого Кодексу, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом ст. 1056-1 ЦК України, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються у договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору (ч. 1 ст. 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (ч. 3 ст. 631 ЦК України). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (ч. 4 ст. 631 ЦК України).
Поняття «строк виконання зобов'язання» і «термін виконання зобов'язання» охарактеризовані у ст. 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). З огляду на викладене, строк (термін) виконання зобов'язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов'язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов'язання.
За змістом ст. 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
У ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому ЦК України та ГК України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному у ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним у ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому у ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому у ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Частина 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним. Частиною 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному у ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Узагальнена оцінка доводів та аргументів за результатами розгляду цієї справи.
Вочевидь, між сторонами у справі, з урахуванням правонаступництва позивача ТзОВ «ДЕБТ ФОРС» на підставі договорів факторингу, укладених спершу між ТзОВ «СЛОН КРЕДИТ» та ТзОВ «ВЕРДТКТ КАПІТАЛ», а згодом між ТзОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» та ТзОВ «КАМПСІС ЛІГАЛ», а згодом між ТзОВ «КАМПСІС ЛІГАЛ» та позивачем ТзОВ «ДЕБТ ФОРС», було досягнуто згоди з усіх істотних умов укладеного відповідачкою ОСОБА_1 з первинним кредитором - ТзОВ «СЛОН КРЕДИТ» 19.01.2021 року договором № 481017 про надання споживчого кредиту, такий правочин створює презумпцію його правомірності, у зв'язку з чим цей кредитний договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання за ним мають виконуватися належним чином відповідно до закону та умов цього договору, натомість відповідачка ОСОБА_1 не виконала зобов'язань за цим договором, допущену заборгованість нею у встановленому порядку та сумі не погашено.
Резюмуючи, суд висновує, що позовні вимоги, сформовані про стягнення заборгованості за кредитним договором, з урахуванням встановленого індексу інфляції та 3 % річних за певний період прострочення, підлягають задоволенню. Відтак, з відповідачки ОСОБА_1 на користь позивача ТзОВ «ДЕБТ ФОРС» підлягає до стягнення заборгованість в загальній сумі 20 534 грн. 92 коп., на які, в силу приписів ст. 625 ЦК України, підлягають застосуванню наслідки порушення грошового зобов'язання у формі встановленого індексу інфляції та 3 % річних за весь час прострочення до 23.02.2022 року включно.
При цьому, судом також було враховано, що розмір спірної заборгованості за вказаним кредитним договором відповідачкою ОСОБА_1 у цілому не спростовано, своїх розрахунків не наведено та суду не було подано.
Суд також враховує, що, як неодноразово вказував Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення від 09 грудня 1994 року у справі «Ruiz Toriya v. Spaine», серія A № 303-A, параграф 29-30).
Щодо розподілу судових витрат у справі.
Судові витрати у справі, котрі полягають у сплаті позивачем ТзОВ «ДЕБТ ФОРС» судового збору за пред'явлення позовної заяви до суду із вимогою майнового характеру, у розмірі 2 662 грн. 40 коп., які підтверджується відповідною випискою про зарахування судового збору до спеціального фонду державного бюджету України, на підставі ч. 1 ст. 141 ЦПК України, підлягають до стягнення на користь зазначеного позивача з відповідачки ОСОБА_1 , пропорційно до задоволених позовних вимог, тобто у повному обсязі.
Відповідно до ч. 1, пунктів 1, 4 ч. 3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до роз'яснень, котрі містяться у пункті 48 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» від 17.10.2014 року, витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а і у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
Відповідно до ст. 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Водночас зі змісту ч. 4 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України, суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 137 ЦПК України). Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У ч. 3 ст. 141 ЦПК України зазначено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Тобто, чинним ЦПК України передбачено критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Такий висновок міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року за єдиним унікальним номером судової справи 755/9215/15-ц та номером провадження 14-382цс19. У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин 5 та 6 ст. 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Зазначене узгоджується з висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 04 червня 2019 року за єдиним унікальним номером судової справи 9901/350/18 та номером провадження 11-1465заі18 та додатковій постанові у вказаній справі від 12 вересня 2019 року. Тобто, при визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті самі критерії застосовує Європейський Суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Зокрема, у рішеннях від 23 січня 2014 року у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Подібні висновки щодо підтвердження витрат, пов'язаних із оплатою професійної правничої допомоги, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року за єдиним унікальним номером судової справи 826/1216/16 та номером провадження 11-562ас18, й додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року за єдиним унікальним номером судової справи 755/9215/15-ц та номером провадження 14-382цс19.
З матеріалів цієї справи вбачається, що на виконання вимог ч. 8 ст. 141 ЦПК України, позивач ТзОВ «ДЕБТ ФОРС» долучив до матеріалів цієї справи договір про надання правової допомоги № 03/07-24 від 03.07.2024 року (копія міститься у справі, а. с. 61-62), укладений між АО «ЛІГАЛ АССІСТАНС» та позивачем ТзОВ «ДЕБТ ФОРС», заявку на отримання юридичної допомоги, акт про надання юридичної допомоги, прайс-лист (копії мстяться у справі, а. с. 65-66, 67, 68).
Зважаючи на викладене, враховуючи предмет позову, час, витрачений адвокатами АО «ЛІГАЛ АССІСТАНС» для надання позивачеві ТзОВ «ДЕБТ ФОРС» юридичних послуг, з урахуванням обсягу роботи, зазначеного в детальному розрахунку наданих правничих послуг, та кількості годин, необхідних, з точки зору суду, для його виконання фахівцем у галузі права, зважаючи на численні однотипні справи в судах України за позовом ТзОВ «ДЕБТ ФОРС» про стягнення заборгованості за кредитними договорами, й з урахуванням зібраних та наданих суду доказів, беручи до уваги принципи співмірності та розумності судових витрат, суд вважає, що сума 13 000 грн. 00 коп. не є співмірною, а, відтак, приходить до висновку про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу до 5 000 грн. 00 коп., що буде за даних обставин справи співмірним і розумним розміром відшкодування таких.
Доказів понесення сторонами інших судових витрат, пов'язаних з її розглядом, матеріали цієї справи не містять.
Керуючись статтями 4-5, 10, 12-13, 77-81, 89-90, 95, 133, 141, 209-211, 247, 258-259, 263-265, 268, 274-275, 279 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЕБТ ФОРС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - задовольнити у повному обсязі.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЕБТ ФОРС» 20 534 (двадцять тисяч п'ятсот тридцять чотири) грн. 92 коп. заборгованості за кредитним договором.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЕБТ ФОРС» 2 662 грн. 40 коп. понесених судових витрат у вигляді сплаченого судового збору, та 5 000 грн. 00 коп. на відшкодування понесених судових витрат на правничу допомогу, з урахуванням їх зменшення судом, а всього - 7 662 (сім тисяч шістсот шістдесят дві) грн. 40 коп..
Строк і порядок набрання рішенням суду законної сили та його оскарження.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Львівського апеляційного суду.
Повне найменування сторін у справі.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ДЕБТ ФОРС», код у ЄДРПОУ: 43577608; місцезнаходження юридичної особи: вул. Княжий Затон, 9, прим. 369, офіс 1, м. Київ, 02095; адреса електронної пошти: info@debt-force.com.ua; електронний кабінет у ЄСІТС: наявний.
Відповідачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ; зареєстроване місце проживання фізичної особи: АДРЕСА_2 ; адреса електронної пошти: не зазначена; електронний кабінет у ЄСІТС: наявний.
Повне рішення суду складено: 07 травня 2026 року.
Суддя Володимир МИКИТИН