Номер провадження 22-ц/821/1108/26Головуючий по 1 інстанції
Справа №694/2960/25 Категорія: 304090000 Смовж О.Ю.
Доповідач в апеляційній інстанції
Фетісова Т. Л.
05 травня 2026 року м. Черкаси :
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів цивільної палати:
суддя-доповідачФетісова Т. Л.
судді Новіков О. М., Василенко Л. І.
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу позивача на заочне рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 04.03.2026 (повний текст складено 04.03.2026, суддя в суді першої інстанції Смовж О. Ю.) у цивільній справі за позовом ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
у вересні 2025 року ТОВ «Фінансова компанія «Кредит - Капітал» звернулося до суду з позовом, яким просило стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором в розмірі 15 044,00 грн, яка складається з:
- 3 000,00 грн - за тілом кредиту;
- 5 387,76 грн - за відсотками,
- 690,00 грн - за комісією;
- 5 966,24 грн - неустойка,
та судові витрати, мотивуючи про те, що позивач у справі набув права вимоги до позичальника за укладеними з первісними кредиторами договорами факторингу на суму, заявлену до стягнення.
Заочним рішенням Звенигородського районного суду Черкаської області від 04.03.2026 у позовних вимогах у справі відмовлено з підстав того, що позивач не надав доказів на підтвердження того, що відповідач ОСОБА_1 отримувала одноразовий ідентифікатор для підписання електронного договору. Відомості про те, що відповідач пройшла ідентифікацію та верифікацію особи, підтвердила номер мобільного телефону, ознайомилася з умовами надання кредиту, правилами надання грошових коштів у позику, здійснила акцептування кредитного договору та підписала договір одноразовим ідентифікатором доказами не підтверджено. Позивачем, до якого за договором факторингу перейшло право грошової вимоги до відповідача, не надано на підтвердження своїх позовних вимог первинних бухгалтерських документів, які б підтверджували факт укладення договору споживачем з первісним кредитором, що ставить під сумнів дійсність кредитних відносин.
Позивач подав на вказане рішення суду першої інстанції 03.04.2026 апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та новим рішенням задовольнити позов у повному обсязі.
В обґрунтування вказано на те, що позивач є небанківською (фінансовою) установою, відповідно не здійснює відкриття, обслуговування банківських рахунків фізичних осіб, та не має обов'язку формувати облікові документи за кредитними зобов'язаннями позичальників згідно ЗУ «Про банки та банківську діяльність», отже не має первинних бухгалтерських документів щодо надання коштів кредиту позичальнику.
Позивач звертає увагу на те, що платіжне доручення від 10.05.2024 є належним доказом видачі Позичальнику кредитних коштів, оскільки із вказаного доказу вбачається хто саме та які кошти на який банківський рахунок отримував.
Водночас лише відповідач має можливість надати повний номер карти, а також виписку за картковим рахунком на спростування / підтвердження зарахування їй кредиту в сумі 3 000,00 грн, так як позивач повні реквізити банківських карток не отримує.
Відповідач здійснила волевиявлення щодо укладення договору шляхом направлення підписаної електронним підписом одноразовим ідентифікатором відповіді про прийняття пропозиції укласти кредитний договір від 24.09.2024.
У підтвердження правомірності тверджень, викладених у позовній заяві, було надано довідку про надсилання одноразового ідентифікатора відповідачу, яка підтверджує, що фізична особа ОСОБА_1 була зареєстрована в інформаційно-телекомунікаційній системі (ІТС) Товариства шляхом введення одноразового ідентифікатора, який направлений на номер телефону, вказаний відповідачем у власноруч заповненій Анкеті-заяві на отримання кредиту.
Отже надана довідка свідчить не лише про технічний факт надсилання коду, а й про завершення процедури ідентифікації відповідача в електронній системі кредитора відповідно до умов договору споживчого кредитування. Це, у свою чергу, підтверджує належне волевиявлення сторін та вказує на укладення кредитного договору в порядку, визначеному чинним законодавством України.
Належне укладення кредитного договору підтверджує ознайомлення позичальника з умовами кредитування.
Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.
За правилами ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Як вбачається зі змісту позовної заяви, предметом позову є стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 15 044,00 грн. За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Заслухавши доповідь судді, вивчивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до положень ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим . Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
При розгляді справи встановлено, що 10.05.2024 між відповідачем ОСОБА_1 та ТОВ «Мілоан» укладено кредитний договір №101500891, відповідно до якого, сума кредиту становить 3 000,00 грн, кредит надається загальним строком на 345 днів з 10.05.2024.
Згідно з кредитним договором (п.2.1) кредитні кошти надаються позичальнику безготівково на рахунок з використанням карти № НОМЕР_1 .
Комісія за надання кредиту нараховується за ставкою 23,00% від суми кредиту одноразово.
Згідно з довідкою ТОВ «Мілоан» про ідентифікацію ОСОБА_1 10.05.2024 ідентифіковано товариством, одноразовий ідентифікатор 884439.
Згідно із Платіжним дорученням № 88663635 від 10.05.2024 ТОВ «Мілоан» перерахувало на рахунок відповідача № НОМЕР_1 грошові кошти у розмірі 3 000,00 грн, призначення платежу: кошти згідно договору 101500891.
24.09.2024 між ТОВ «Мілоан» та ТОВ "ФК "Кредит-Капітал" укладено договір відступлення прав вимоги №112-МЛ/Т від 24.09.2024, відповідно до умов якого позивач набув статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які є боржниками ТОВ «Мілоан» включно і до ОСОБА_1 за вище вказаним кредитним договором.
Згідно з витягом з Реєстру боржників до договору відступлення прав вимоги № 112-МЛ/Т від 24.09.2024 заборгованості відповідача перед позивачем становить 15 044,00 грн, яка складається з:
- 3 000,00 грн - заборгованість за тілом кредиту;
- 5 387,76 грн - заборгованість за відсотками,
- 690,00 грн - заборгованість за комісією;
- 5 966,24 грн - заборгованість по неустойці.
У зв'язку з невиконанням позичальником взятих на себе зобов'язань по кредитному договору, позивачем у даній справі заявлено вимоги про стягнення зазначеної заборгованості.
Правовідносини між сторонами, які виникли на підставі вищенаведених фактичних обставин щодо стягнення кредитного боргу, регламентуються такими правовими нормами.
Згідно положень ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно ст. 10561 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Як передбачено ст. 627 ЦК України, відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до положень ст.ст.526, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установленні строки відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а згідно ст.629 ЦК України - договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Також статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Статтею 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Враховуючи викладене вище правове регулювання та встановлені при розгляді цієї справи фактичні обставини, апеляційний суд приходить до висновку про те, що відповідач, як позичальник, отримала кошти за кредитним договором та не повернула їх у визначені строки, сплативши погоджені сторонами відсотки по кредиту та одноразову комісію, отже має заборгованість, права вимоги щодо стягнення якої наявні у позивача за укладеним договором факторингу.
Таким чином відповідні позовні вимоги підлягають до задоволення.
При цьому доказів виконання наявних грошових зобов'язань ні перед позивачем у справі ні перед попередніми кредиторами відповідачем суду не надано. Також скаржником обґрунтованість нарахування заборгованості як по тілу кредиту (позики) так і по відсоткам у аспекті правильності математичних розрахунків та підстав їх проведення під сумнів не ставиться.
Відповідно до положень ст.ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
При цьому апеляційний суд не може погодитися з висновками суду першої інстанції про те, що позивач не надав доказів на підтвердження того, що відповідач ОСОБА_1 отримувала одноразовий ідентифікатор для підписання електронного договору, пройшла належну ідентифікацію особи, ознайомилася з умовами кредитного договору, а також доказів фактичного перерахунку кредитних коштів у вигляді первинних бухгалтерських документів, з урахуванням такого.
Як вбачається з правового висновку ВС у постанові від 04.02.2026 у справі №758/14925/23 на відносини, які виникають у процесі створення, відправлення, передавання, одержання, зберігання, оброблення, використання та знищення електронних документів, поширюється дія ЗУ «Про електронні документи та електронний документообіг».
Згідно ст. 7 ЗУ «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до ЗУ «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги».
Верховний Суд вказав, що використання підпису одноразовим ідентифікатором передбачене ЗУ «Про електронну комерцію», де міститься також і його визначення.
Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 3 ЗУ «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Фактично, оскільки законодавство не вимагає, щоб електронні договори підписувалися тими видами підпису, які забезпечують незмінюваність їхнього змісту (КЕП або УЕП), питання щодо дотримання письмової форми при їх вчиненні зводиться до того, чи можна вважати зміст цих договорів зафіксованим (вимога ч. 1 ст. 207 ЦК України).
Однак відсутність матеріально-правових вимог до фіксації змісту електронного договору не означає, що це питання може ігноруватися в ході судового розгляду.
ВС наголосив, що можливість перевірки судом достовірності, цілісності й незмінюваності електронного документа, залежить насамперед від виду підпису, за допомогою якого він підписаний. Якщо електронний документ підписаний за допомогою КЕП чи УЕП, суд може перевірити достовірність, цілісність і незмінність даних, які в ньому містяться, за допомогою спеціальних програмних засобів або з використанням спеціальних онлайн-сервісів.
Які саме це мають бути дії, залежить від способу надання відповідного процесуального документа до суду (паперова копія, електронний примірник тощо), формату, в якому цей документ зберігається, особливостей електронного підпису, за допомогою якого він підписаний, тощо. При цьому характер цих процесуальних дій визначається особливостями дослідження електронних доказів, що передбачені процесуальним законодавством.
За відсутності примірників електронного кредитного договору з підписом за допомогою КЕП чи УЕП (електронний документ підписано за допомогою будь-якого іншого електронного підпису), суд має перевірити цілісність і незмінюваність документа, з'ясувавши, чи надсилався договір відповідачу, в якій формі (файл чи посилання), а також чи існувала технічна можливість його одностороннього редагування. Саме на це вказувала відповідачка.
Суд касаційної інстанції зазначив, що розміщення договору за посиланням у простому PDF-форматі не є підтвердженням цілісності й незмінюваності тексту цього договору, оскільки цей формат дає можливість власнику вебсторінки (сайту) вносити зміни в односторонньому порядку. Якщо ж договір був направлений відповідачу у вигляді прикріпленого PDF-файлу, з електронної адреси позивача, яка чітко дає зрозуміти, що це саме його адреса, і сам текст листа та додатки до нього технічно неможливо змінити, то це є належним підтвердженням цілісності й незмінюваності електронного документа.
Таким чином можливість перевірки судом достовірності, цілісності й незмінюваності електронного документа залежить насамперед від виду підпису, за допомогою якого він підписаний. Достовірність, цілісність і незмінність електронного документа з електронним або удосконаленим електронним підписом суд перевіряє через спеціальні програмні засоби чи онлайн-сервіси. Документи з іншим електронним підписом потребують додаткових процесуальних дій для підтвердження цілісності, зокрема, з'ясування способу надсилання, формату зберігання та можливості односторонніх змін. Паперова копія електронного доказу приймається судом, якщо не виникає сумнівів щодо її відповідності оригіналу.
Зважаючи на вказане правозастосування касаційного суду, апеляційний суд констатує відсутність у даному випадку технічної можливості перевірити достовірність, цілісність і незмінність електронного документа з електронним або удосконаленим електронним підписом (кредитного договору) через спеціальні програмні засоби чи онлайн-сервіси з причин ненадання сторонами оригіналу електронного файлу з відповідними документами.
Водночас апеляційний суд враховує також те, що відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц).
Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру - правові висновки ВС у постанові від 10.12.2025 у справі № 701/171/25.
За обставин даної справи позивачем було надано паперові копії доказів, що підтверджують позовні вимоги про стягнення кредитної заборгованості, зокрема, кредитний договір від 10.05.2024, підписаний відповідачем, як позичальником, за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором (комбінацією символів самостійно введеною позичальником), де викладено умови кредитування, які позивачем покладено в основу заявлених вимог щодо стягнення кредитної заборгованості та визначення її розміру, а також докази перерахунку у день укладення кредитного договору погодженої позичальником суми кредиту на банківську картку, самостійно вказану нею при оформленні кредиту.
Факт надсилання одноразового ідентифікатора позичальнику підтверджується відповідною довідкою кредитора, яка підтверджує, що ОСОБА_1 була зареєстрована в інформаційно-телекомунікаційній системі (ІТС) Товариства шляхом введення одноразового ідентифікатора, який направлений на номер телефону, вказаний відповідачем у власноруч заповненій Анкеті-заяві на отримання кредиту.
Отже надана довідка свідчить не лише про технічний факт надсилання коду, а й про завершення процедури ідентифікації відповідача в електронній системі кредитора відповідно до умов договору споживчого кредитування, що відповідачем не спростовується та не заперечується.
За приписів ст. 204 ЦК України кредитний договір, за яким стягується заборгованість у справі, є чинним та в судовому порядку недійсним не визнавався, отже у суду першої інстанції за всього обсягу наявних у справі доказів щодо підтвердження змісту спірних правовідносин сторін та факту перерахунку позичальнику коштів кредиту не було підстав для висновку про недоведеність позовних вимог про стягнення кредитної заборгованості.
Апеляційний суд враховує, що принцип змагальності, закріплений у ст.12 ЦПК України, полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог. Простіше кажучи, позивач стверджує про існування певної обставини та подає відповідні докази, а відповідач може спростувати цю обставину, подавши власні докази. Про перевагу однієї позиції над іншою суд і виносить власне рішення.
При цьому сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу сама концепція змагальності втрачає сенс.
Така правова позиція відображена в постанові ВС від 23.10.2019 у справі №917/1307/18.
Водночас за вимогами пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України передбачено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Отже нарахування за кредитним договором неустойки під час дії військового стану є протиправним в силу прямої законодавчої заборони.
Таким чином позовні вимоги про стягнення 5 966,24 грн неустойки є безпідставними та в їх задоволенні слід відмовити.
Відповідно до ст.376 ЦПК України підставою для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Отже заочне рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 04.03.2026 у даній справі слід скасувати у зв'язку з невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та прийняти постанову про часткове задоволення позовних вимог.
Таким чином подана позивачем апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення.
На підставі положень ст.141 ЦПК України у зв'язку із задоволенням позовних вимог на 61 % пропорційно до задоволеної частки позову з відповідача на користь позивача слід стягнути 3694,16 грн судового збору, сплаченого позивачем за розгляд справи судами першої та апеляційної інстанцій.
Керуючись ст. ст. 141, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
апеляційну скаргу - задовольнити частково.
Заочне рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 04.03.2026 у даній справі - скасувати.
Позовні вимоги ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором- задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» кредитну заборгованість за договором від 10.05.2024 №101500891 у сумі 9077,76 грн, яка складається з: 3 000,00 грн - за тілом кредиту; 5 387,76 грн - за відсотками, 690,00 грн - за комісією, а також 3694,16 грн судового збору, сплаченого за розгляд справи судами першої та апеляційної інстанцій
У задоволенні решти позовних вимог у справі - відмовити.
Постанова апеляційного суду набирає чинності з дня ухвалення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення в порядку та за умов, визначених цивільним процесуальним законодавством.
Повну постанову складено 05.05.2026.
Суддя-доповідач
Судді