Справа № 216/4946/23
провадження 2/216/155/26
іменем України
13 квітня 2026 року місто Кривий Ріг
Центрально-Міський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі головуючого судді Цимбалістенко О.В.,
за участю секретаря Таганської Є.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м Кривий Ріг цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, Служби у справах дітей Центрально-Міської районної у м. Кривий Ріг ради, про визначення місця проживання неповнолітньої дитини разом з батьком,-
Зміст позовних вимог
ОСОБА_1 (позивач) просить визначити місце проживання ОСОБА_3 (Дитина), з позивачем за адресою: АДРЕСА_1 .
Обставини, якими позивач обґрунтовує позовні вимоги
Під час сумісного проживання позивача з відповідачем у них народилась спільна дитина, син ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Наразі сторони разом не проживають. Оскільки відповідач не має можливості піклуватись про дитину, син проживає з позивачем, однак в будь-який момент його мати може вчинити скандал та з хитрістю забрати дитину у позивача. Крім цього зазначає, що мати зловживає спиртними напоями, постійного місця проживання не має та проживає з особою, яка раніше судима.
Основні процесуальні дії у справі
У провадженні судді Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області Бутенко М.В.. перебувала справа № 216/4946/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, Служби у справах дітей Центрально-Міської районної у м. Кривий Ріг ради, про визначення місця проживання неповнолітньої дитини разом з батьком.
Ухвалою Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13 вересня 2023 прийнято позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, Служби у справах дітей Центрально-Міської районної у м. Кривий Ріг ради, про визначення місця проживання неповнолітньої дитини разом з батьком та відкрито провадження за правилами спрощеного позовного з викликом учасників справи.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Центрально-Міського районного суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, від 26грудня 2024 року визначено головуючу суддю у справі: Цимбалістенко О.В. Підстави проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи стало Рішення Вищої ради правосуддя від 03 грудня 2024 року № 3509/0/15-24, яким суддю ОСОБА_4 звільнено з посади судді Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області.
Ухвалою суду від 13 січня 2025 року справу прийнято до провадження судді Цимбалістенко О.В. в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
10 липня 2025 року представником за довіреністю Сергсян Маріне від імені позивача подано до Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровській області заяву про забезпечення позову.
Матеріали заяви про забезпечення позову передано головуючому 11 липня 2025 року.
Ухвалою суду від 11 липня 2025 року матеріали заяви про забезпечення позову повернуто заявнику.
Ухвалою суду від 11 листопада 2025 року в справі закрито підготовче судове засідання та призначено справу до судого розгляду.
Позивач у судове засідання 13 квітня 2026 року не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Відповідач у судові засідання 17 лютого 2026 року та 13 квітня 2026 року не з'явилась, про причини неявки суд не повідомила, про дату, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином шляхом направлення судових повісток за адресою реєстрації,які були повернуті органом поштового зв'язку з відміткою «адресат відсутній».
Згідно з п. 3 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
До повноважень суду не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками «адресат вибув», «адресат відсутній» і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.
Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у даному випадку, суду.
Аналогічна правова позиція викладена в ухвалах Верховного Суду від 15.12.2021 у справі № 194/1422/19, від 23.09.2021 у справі № 757/56776/20-ц.
У постанові Верховного Суду від 10.05.2023 у справі № 755/17944/18 зазначено, що довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв'язку «відсутній за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду. Зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки.
Статтею 223 ЦПК України визначені наслідки неявки учасників справи у судове засідання.
Зокрема, відповідно до ч. 3 ст. 223 ЦПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
У разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення) (ч. 4 ст. 223 ЦПК України).
Відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
При цьому, згідно з ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Водночас, оскільки суд надавав можливість учасникам справи реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.
Враховуючи, що у справі маються достатні дані про права і взаємовідносини сторін, відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового розгляду справи, суд розглядає справу за відсутності відповідача та, зі згоди позивача, ухвалює заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України за відсутності всіх осіб, які беруть участь у справі, суд проводить розгляд цивільної справи без фіксування технічними засобами, за наявними у справі матеріалами.
У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення (ч. 4 ст. 268 ЦПК України).
Застосовне законодавство та релевантна судова практика
Суд зобов'язаний керуватися завданням справедливого розгляду і вирішення цивільних справ, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ч. 2 ст. 2 ЦПК України).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ст. 12 ЦПК України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ст. 13 ЦПК України).
Кожна сторона повинна довести ті обставини,на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ст. 81 ЦПК України).
Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першоїстатті 3 Цивільного кодексу України). Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії. Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Сторони повинні діяти правомірно, зокрема, поводитися добросовісно, розумно враховувати інтереси одна одної, утримуватися від недобросовісних дій чи бездіяльності. Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів. Результат тлумачення приватно-правових норм, тобто діяльності зі з'ясування їхнього змісту (сенсу), має бути розумним (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20, постанови Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05.09.2022 у справі № 385/321/20, від 18.04.2022 у справі № 520/1185/16-ц, постанови Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 661/2532/17, від 11.08.2021 у справі № 723/826/19, від 13.08.2021 року в справі № 638/20102/16, від 16.06.2021 у справі № 554/4741/19).
Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляді вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави(ст. 2 ЦПК України).
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК).
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ст.15ЦК).
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним(постанови Верховного Суду від 27.07.2022 у справі № 331/5517/19, від 05.10.2022 у справі № 569/7529/20, від 29.03.2021 у справі № 598/420/19-ц).
Ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені(постанова Верховного Суду від 29.03.2021 у справі № 598/420/19-ц).
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент прийняття судом рішення, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача(постанова Верховного Суду від 17.04.2019 у справі № 753/9162/1).
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем, і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).
Позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19).
Відповідно до ст. 161 СК України, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Статтею 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 грудня 2024 року у справі № 299/8679/23 (провадження № 61-14033св24) зазначено, що «суди врахували, що ще до звернення ОСОБА_1 до суду з цим позовом сторони, які проживають окремо, фактично дійшли згоди про те, що малолітня дочка проживатиме разом із батьком, що також підтверджено відповідачем, яка не просила змінювати місце проживання дитини. Крім того, згідно з висновком від 23 лютого 2024 року № 02-1-15/870 орган опіки та піклування Виноградівської міської ради Закарпатської області також вважав за доцільне визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , разом із батьком. Верховний Суд звертає увагу, що цей спір щодо місця проживання дитини був ініційований батьком, з яким дитина і так фактично проживала і продовжує проживати. Мати дитини не вимагала та не вимагає зміни місця проживання дочки, а у справі відсутні докази того, що батько дитини забороняє матері бачитися з дитиною. З урахуванням наведеного, суди правильно керувалися тим, що ОСОБА_1 не довів, що на час звернення до суду з позовом про визначення місця проживання дитини, яка фактично проживала і проживає разом із ним, порушені права позивача. Зазначення судом першої інстанції фрази «між батьками відсутній спір щодо місця проживання дитини» у цьому випадку свідчить про те, що права позивача не порушені, а не як підстава для закриття провадження у справі».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 січня 2025 року у справі № 755/15383/23 (провадження № 61-14116св24) визначено, що «малолітня ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає разом із батьком, а мати дитини як на час подання позову, так і під час розгляду справи в суді не заперечувала проти цього, підтвердивши тим самим, що сторони дійшли домовленості щодо проживання доньки саме з позивачем. З урахуванням наведеного, приймаючи до уваги, що мати та батько (сторони у справі), які проживають окремо, дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина ОСОБА_4 , суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки позивач не довів, що його права порушені, не визнані або оспорюються відповідачкою».
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, вірно відмовив у задоволенні позову батька дитини про визначення місця проживання дочки разом із ним, так як ним не доведено, що його права порушені. А відповідно до вимог частини першоїстатті 4 ЦПК України, частини першоїстатті 15 ЦК Українидо суду особа має право звернутися, якщо її права порушені, невизнані або оспорюються. Жодну із цих дій відповідач не вчиняла.Верховний Суд звертає увагу, що фактично цей спір щодо місця проживання дитини був ініційований батьком дитини, з яким дитина і так фактично проживала і продовжує проживати. Мати дитини не вимагала та не вимагає зміни її місця проживання, а у справі відсутні докази того, що батько дитини забороняє матері бачитися з дочкою. З урахуванням наведеного, суди вірно виходили з того, що позивачем не доведено, що на час звернення до суду батька з позовом про визначення місця проживання дитини разом із ним, яка фактично проживала і проживає разом із ним, порушені права позивача (постанова Верховного Суду від 10.07.2024 у справі № 127/16211/23).
Суди встановили, що малолітня ОСОБА_4 проживає разом із батьком в його будинку, де створені всі умови для комфортного проживання, дитина повністю матеріально забезпечена, дитина має з батьком емоційний контакт, мати дитини не вимагає зміни місця проживання дитини; орган опіки не зазначає у висновку про наявність спору між батьками щодо місця проживання дитини; мати дитини, яка надала заяву про розгляд справи без її участі, позов визнала, не вимагає від батька дитини змінити її місце проживання, не порушує в судовому порядку питання про відібрання дитини у позивача. За таких обставин, суди обґрунтовано вважали, що в позивача відсутнє порушене право, яке підлягає захисту (постанова Верховного Суду від 10.04.2025 у справі № 189/1176/24).
Під час розгляду справи, яка переглядається касаційним судом, судами попередніх інстанцій встановлено, що: син ОСОБА_5 проживає разом із батьком; увисновку служби у справах дітей виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 19 січня 2024 року вказано, що відповідач не заперечує щодо проживання сина з батьком. При цьому матеріали справи не містять жодних заперечень відповідачки стосовно визначення місця проживання сина разом із позивачем. Частинами другою, третьої статті 7 СК Українив изначено, що сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Сімейні відносини регулюються лише у тій частині, у якій це є допустимим і можливим з точки зору інтересів їх учасників та інтересів суспільства. З огляду на встановлені обставини, суди дійшли правильного висновку про відмову у позові зважаючи на відсутність правових підстав для втручання держави у сімейні відносини, врегульовані за згодою (домовленістю) їх учасників, та недоведеність необхідності захисту інтересів позивача та малолітньої дитини, як на час пред'явлення позову, так і на час ухвалення оскаржених судових рішень. Доводи заявниці про те, що незважаючи на фізичну відсутність матері дитини та її відмову від участі в судових засіданнях існує очевидна правова невизначеність щодо місця проживання дитини, що є основою наявності юридичного спору, відхиляються колегією суддів, оскільки судове рішення у справі про визначення місця проживання дитини з одним із батьком може бути ухвалено коли між батьками немає домовленості про те, з ким із них буде проживати дитина. Натомість у справі, яка переглядається, син постійно проживав із батьком, відповідачка не заперечувала щодо проживання дитини разом із батьком, а тому вказані посилання є помилковими щодо наявності підстав для визначення місця проживання дитини за рішенням суду, оскільки суд уповноважений на це у випадку недосягнення згоди маж батьком і матір'ю (статті160,161 СК України). Крім того, доводи заявника щодо необхідності закриття провадження у справі у зв'язку із відсутністю спору є безпідставними, оскільки, як вказувалось вище, відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову (постанова Верховного Суду від 05.03.2025 у справі № 953/2568/23 ).
У розглядуваній справі суди встановили, що: батьки, які проживають окремо,за взаємною згодою визначили місце проживання дитини з матір'ю; дитина проживає з матір'ю за своїм зареєстрованим місцем проживання; батько не заявляє про необхідність зміни місця проживання дочки та не вчиняє будь-яких дій спрямованих на зміну такого місця проживання; дитина, яка досягла десяти років, в судовому засіданні висловила бажання і надалі проживати з матір'ю. З огляду на встановлені обставини, суди дійшли правильного висновку, про відмову у позові зважаючи на відсутність правових підстав для втручання держави у визначення місця проживання дитини у конкретній сімейній ситуації та недоведеність порушення (невизнання або оспорювання) прав і законних інтересів позивачки та/або малолітньої дитини, як на час пред'явлення позову, так і на час ухвалення оскаржених судових рішень (постанова Верховного Суду від 19.02.2025 у справі № 562/3371/23 ).
Згідно з п. 3 ч. 4 ст. 265 ЦПК України у мотивувальній частині рішення зазначається мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Хоча п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень (рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994 у справі "Руїз Торія проти Іспанії", від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України»).
Основні фактичні обставини та докази, на підставі яких вони встановлені
Згідно з свідоцтвом про народження серія НОМЕР_1 , позивач є батьком Дитини, відповідач є його матір'ю.
Згідно з довідки від 07.07.2023 року виданої КНП «ЦЕНТР ПЕРВИННОЇ МЕДИКО-САНІТАРНОЇ ДОПОМОГИ № 6» Криворізької міської ради, вбачається, що ОСОБА_3 мав функціональний розлад шлунку.
Згідно довідки про реєстрацію місця проживання син сторін ОСОБА_3 зареєстрований за адресою проживання батька з 19 серпня 2020 року.
Також позивачем на підтвердження позовних вимог надано довідки про доходи його сім'ї.
Позиція суду
Аналіз законодавства України та релевантної судової практики Верховного Суду свідчить, що захисту підлягає лише порушене право особи, при цьому порушення прав має бути реальним. Вирішуючи спір, суд повинен переконатись в наявності порушеного права на момент прийняття судом рішення.
Судом з досліджених доказів встановлено, що Дитина постійно проживає з позивачем як станом на час пред'явлення позову, так і станом на час ухвалення даного рішення.
Суд звертає увагу, що фактично цей спір щодо місця проживання Дитини був ініційований батьком Дитини, з яким дитина і так фактично проживає з 07.07.2023 і продовжує проживати. Мати дитини в судові засідання не з'являлась, не вимагала та не вимагає зміни місця проживання Дитини. Крім цього з тверджень позивача відповідач самостійно віддала дитину позивачу. З урахуванням наведеного позивачем не доведено, що на час звернення його до суду з позовом про визначення місця проживання Дитини разом із ним, яка фактично проживала і проживає разом із ним, порушені права позивача.
Ураховуючи вищенаведене, з огляду на встановлені обставини та конкретну сімейну ситуацію, суд дійшов висновку про відмову у позові, зважаючи на відсутність правових підстав для втручання держави у сімейні відносини, пов'язані з місцем проживання Дитини, та недоведеність порушення (невизнання або оспорювання) прав і законних інтересів позивача та/або Дитини як на час пред'явлення позову, так і на час ухвалення даного рішення.
Ураховуючи підстави, з яких суд відмовляє у задоволенні позову, та вказану вище практику Європейського суду з прав людини, суд не вбачає необхідності надавати оцінку по суті іншим аргументам сторін та наданим ним доказам.
Керуючись ст. 2, 4, 10-13, 76-81, 89, 258, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354 ЦПК України
1.У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, Служби у справах дітей Центрально-Міської районної у м. Кривий Ріг ради, про визначення місця проживання неповнолітньої дитини разом з батьком відмовити повністю.
2. Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
3. Рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК.
4. Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Позивач: ОСОБА_1 ,РНОКПП НОМЕР_2 адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 .
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей Центрально-Міської районної у м. Кривий Ріг ради, ЄДРПОУ 36608314, місцезнаходження: м. Кривий Ріг, вул. Свято-Миколаївська, буд. 27.
Повне судове рішення складено 13 квітня 2026 року.
Суддя О.В.ЦИМБАЛІСТЕНКО