П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
05 травня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/21605/25
Перша інстанція: суддя Андрухів В.В.,
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача-Шляхтицького О.І.,
суддів: Семенюка Г.В., Федусика А.Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23.01.2026 у справі № 420/21605/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
Короткий зміст позовних вимог.
У липні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом у якому просив:
- визнати протиправними дії НОМЕР_1 прикордонного загону (Військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України щодо не виплати середнього заробітку ОСОБА_1 за несвоєчасний остаточний розрахунок (виплати індексація грошового забезпечення) у зв'язку із звільненням з військової служби.
- зобов'язати НОМЕР_1 прикордонного загону (Військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України сплатити на користь ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за затримку з остаточного розрахунку (виплати індексації грошового забезпечення) на день виключення із списків особового складу та усіх видів забезпечення за період з 31.07.2021 по 31.01.2022 включно відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що наказом від 30.07.2021 № 364-ОС був звільнений зі служби. В порушення вимог законодавства йому не було виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018, яку виплачено лише 31.05.2025 на виконання рішення суду.
Позивач зазначає, що він звернувся щодо виплати середнього заробітку за несвоєчасний остаточний розрахунок (виплати індексація грошового забезпечення) у зв'язку із звільненням з військової служби та йому надано відповідь, якою відмовлено у виплаті середнього грошового забезпечення у зв'язку з несвоєчасним розрахунком при звільненні. Позивач вважає дії відповідача щодо несвоєчасного нарахування та виплати грошового забезпечення, які не отримано при звільненні, протиправними.
16.07.2025 від представника відповідача НОМЕР_1 прикордонного загону (військової частини НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України надійшов відзив на адміністративний позов, згідно якого останній з позовними вимогами не погоджується та просить у задоволенні позову відмовити. У відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, слід зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника, з огляду на його триваючу пасивну поведінку щодо проведення остаточного розрахунку, із очевидною метою збільшити розмір середнього заробітку за рахунок держави. Крім того, якщо загальним військовим законодавством не передбачено застосування статей 116-117 КЗпП, як і взагалі трудових норм в контексті грошового забезпечення військовослужбовців, то домислювати те чого в законі немає або шукати аналогії в інших законах не слід, а слід застосовувати законодавство в тому вигляді в якому воно є. Таким чином, військова служба не є трудовою діяльністю, а є окремим видом діяльності, яка регулюється власним загальним законодавством, власним спеціальним законодавством, яке в свою чергу не пов'язане із законодавством (загальним або спеціальним) в галузі регулювання трудових відносин. Тобто, застосування КЗпП при вирішенні спорів, пов'язаних із проходженням військової служби є помилковим, так як військова служба вже врегульована власним спеціальним та загальним законодавством.
Короткий зміст рішення та мотиви суду першої інстанції.
Одеський окружний адміністративний суд рішенням від 23.01.2026 у справі № 420/21605/25 адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнив частково.
Визнав протиправними дії військової частини НОМЕР_2 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку з ОСОБА_1 у зв'язку із звільненням з військової служби.
Зобов'язав військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки остаточного розрахунку при звільненні (виплата одноразової допомоги при звільненні) за період з 02.08.2021 по 18.01.2023 включно у розмірі 84 065,64 грн. (вісімдесят чотири тисячі шістдесят п'ять гривень 64 копійки).
У решті позову - відмовив.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки відповідач не провів з позивачем при звільненні з військової служби остаточний розрахунок, то позивач набув право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Враховуючи правові висновки Верховного Суду, наведені зокрема у постановах від 29 січня 2024 року по справі № 560/9586/22, від 15.02.2024 у справі №420/11416/23, а також те, що згідно наказу №187 від 27.08.2020 позивача виключено із списків особового складу 01.08.2021, суд вказав, що спірний період стягнення середнього заробітку у даній справі умовно варто поділити на дві частини: - з 02.08.2021 до 18.07.2022,- з 19.07.2022 по 18.01.2023 року (не більше як за 6 місяців).
Так, виходячи з принципу пропорційності, позивачу за період з 02.08.2021 до 18.07.2022 включно суд вказав, що слід нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 18,45 % від суми 181 828,53 грн. (середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 02.08.2021 по 18.07.2022), що складає 33547,36 грн.
Суд виснував, що враховуючи редакцію статті 117 КЗпП України, викладену відповідно до Закону України від 1 липня 2022 року №2352-ІХ “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», на користь позивача підлягає нарахуванню сума середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні (за період з 19.07.2022 по 18.01.2023) з урахуванням істотності частки 0,53 у сумі 50 518,28 грн.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Не погоджуючись з даним рішенням суду представник НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) подав апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права, неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, у зв'язку з чим просить його скасувати та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовити.
Апелянт, мотивуючи власну правову позицію, акцентує на таких обставинах і причинах незаконності і необґрунтованості оскаржуваного судового рішення:
- суд першої інстанції не застосував до спірних правовідносин принципи справедливості та пропорційності, адже прийняте рішення без застосування даних принципів передбачає формальний підхід до вирішення такого трудового спору, що допустив стягнення з військової частини очевидно неспівмірної суми;
- суд першої інстанції не врахував висновок Великої Палати Верховного Суду в постанові від 8 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23, згідно якого правовий підхід щодо співмірності (пропорційності) застосовується і після внесення змін в статтю 117 КЗпП Законом № 2352-IX.
Обставини справи.
Як встановлено судом першої інстанції, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходив військову службу у НОМЕР_1 прикордонному загоні Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) у період з 11.12.2010 по 01.08.2021., що підтверджується, зокрема, довідкою військової частини НОМЕР_2 від 14.11.2024 №1215.
Згідно витягу із наказу начальника НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 30.07.2021 № 364-ос, старшого прапорщика ОСОБА_2 (П-027943), інспектора прикордонної служби 1 категорії інструктора кінологічного відділення відділу прикордонної служби “ ІНФОРМАЦІЯ_2 » І категорії (тип Б), звільненого з військової служби в запас наказом начальника прикордонного загону від 29.07.2021 № 362-ос за підпунктом "а" (у зв'язку із закінченням строку контракту) пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", з 01.08.2021 виключено із списків особового складу загону та всіх видів забезпечення.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 18.02.2025 по справі № 420/38338/24, яке набрало законної сили, визнано протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення січень 2008 року. Зобов'язано НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення січень 2008 року, з урахуванням раніше виплачених сум.
31.05.2025 на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18.02.2025 року по справі № 420/38338/24, ОСОБА_1 виплачено кошти у розмірі 50153 грн.
Позивач звернувся до відповідача з заявою про виплату середнього заробітку у зв'язку з несвоєчасним розрахунком при звільненні.
24.06.2025 позивачу надано відповідь, якою відмовлено у виплаті середнього грошового забезпечення у зв'язку з несвоєчасним розрахунком при звільненні.
Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся за захистом своїх порушених прав і інтересів з відповідною позовною заявою до суду.
Вказані обставини сторонами не заперечуються, а отже є встановленими.
Джерела права й акти їх застосування та оцінка суду.
За змістом частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Правовідносини з приводу грошового забезпечення військовослужбовців регулюються низкою спеціальних актів, а саме: Законом України від 20 грудня 1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу», Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, Законом України «Про військовий обов'язок та військову службу» тощо.
Водночас, спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум.
Отже, в даному випадку вірним є застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 28 січня 2021 року (справа №240/11214/19), від 24 грудня 2020 року (справа №340/401/20), від 5 серпня 2020 року (справа №826/20350/16), від 15 липня 2020 року (справа №824/144/16-а), від 31 жовтня 2019 року (справа №2340/4192/18), від 26 червня 2019 року у справі №826/15235/16, від 18 листопада 2022 року у справі №1.380.2019.005781.
Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Частиною першою статті 117 КЗпП України в редакції, чинній на момент звільнення позивача, визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
З аналізу зазначених законодавчих норм вбачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України в редакції, чинній на момент звільнення позивача, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
Суд зазначає, що Верховний суд України у постанові від 15.09.2015 по справі № 21-1765а15, усуваючи розбіжності у застосуванні касаційними судами вищезазначених норм матеріального права, виклав таку правову позицію: Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум, яка є обов'язковою для суду апеляційної інстанції при вирішенні цього спору.
Враховуючи, що не проведення з вини власника, або уповноваженого ним органу, розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме: виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, у позивача наявне право на отримання відшкодування за затримку виплати їй грошового забезпечення з урахуванням норм абз.2 ч.3 ст.9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Суд зауважує, що 19.07.2022 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 №2352-IX, яким внесено зміни до статті 117 КЗпП України за змістом яких роботодавець повинен виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Верховний Суд у постановах від 29.02.2024 у справі №460/42448/22, від 22.02.2024 у справі № 560/831/23, від 15.02.2024 у справі №420/11416/23, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22, від 30.11.2023 у справі №380/19103/22 та від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22 зауважив на тому, що правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц викладено щодо приписів ст. 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2352-ІХ.
За висновком Верховного Суду у вказаних справах, у разі коли спірний період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні одночасно охоплюється дією редакцій ст.117 КЗпП України, як до змін, внесених Законом № 2352-ІХ, так і після їх внесення, то за такого правового врегулювання спірний період варто умовно поділяти на дві частини: до набрання змінами чинності 19.07.2022 і після цього.
Судом встановлено, що спірні правовідносини у цій справі виникли у зв'язку з невиплатою відповідачем позивачу грошового забезпечення, а саме індексації як його складової.
Як вже встановлено судом першої інстанції, 31.05.2025 на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18.02.2025 року по справі № 420/38338/24, ОСОБА_1 виплачено кошти у розмірі 50153 грн.
Позивача було виключено зі списків особового складу 01.08.2021, а останню виплату відповідачем здійснено 31.05.2025, а тому відповідачем затримано розрахунок з 02.08.2021 року по 30.05.2025 року (в межах заявлених позовних вимог позивач вказує останнім днем затримки 31.01.2022, в межах 6-ти місячного строку).
Так, спірний період щодо права на нарахування та виплату на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у цій справі умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності 19 липня 2022 року Законом №2352-IX і після цієї дати.
Період з 02.08.2021 до 18.07.2022 включно (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати, може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.
Проте, період з 19.07.2022 до 30.05.2025 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Саме таку позицію щодо порядку обчислення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку висловив Верховний Суд в своїй постанові від 15.02.2024 у справі №420/11416/23.
Враховуючи правові висновки Верховного Суду, наведені зокрема у постановах від 29 січня 2024 року по справі № 560/9586/22, від 15.02.2024 у справі №420/11416/23, а також те, що згідно наказу №187 від 27.08.2020 року позивача виключено із списків особового складу 01.08.2021 року, спірний період стягнення середнього заробітку у даній справі умовно варто поділити на дві частини:
- з 02.08.2021 до 18.07.2022
- з 19.07.2022 по 18.01.2023 (не більше як за 6 місяців).
Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (далі - Порядок №100).
Відповідно до п. 5 розділу IV Порядку № 100 основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час затримки розрахунку, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.
Керуючись абз.1-3 п. 2 Порядку №100 встановлено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку.
У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Встановлено, що п. 5 Порядку №100 визначено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Відповідно до п.8 вказаного Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
Отже, згідно з чинним законодавством нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці служби, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.
Як вбачається з картки особового рахунку позивача (а.с.28), його грошове забезпечення за червень 2021 року складає 15801,16 грн., грошове забезпечення за липень 2021р. складає 15798,58 грн. Тобто, за червень 2021р. та липень 2021р. позивач отримав грошове забезпечення у загальній сумі 31 599,74 грн.
Кількість календарних днів за цей період складає 61 день (30+31).
Таким чином, середньоденне грошове забезпечення позивача складає 518,03 грн. (31 599,74 грн / 61 календарний день).
При цьому, з огляду на зміни в спеціальному законодавстві, вирішуючи спірні правовідносини, застосовуючи вищенаведені зміни, період затримки розрахунку при звільненні позивача складає:
з 02.08.2021 до 18.07.2022 - 351 календарних дні;
з 19.07.2022 по 18.01.2023 - 184 календарних дні.
Отже, середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 02.08.2021 до 18.07.2022 складає 181 828,53 грн. (351 календарних дні х 518,03 грн.).
При цьому, суд також враховує, що у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця. Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Повна сума належного позивачу розрахунку при звільненні складається з суми фактично виплаченого розрахунку при звільненні згідно особистої картки 221697,53 грн. (грошове забезпечення та виплати при звільненні) та сум розрахунку, що виплачені з затримкою: індексації грошового забезпечення у сумі 50 153 грн. згідно рішення Одеського окружного адміністративного суду 18.02.2025 по справі № 420/38338/24) та загалом становить 271 850,53 грн.
Частка невиплаченої в день звільнення суми, щодо затримки виплати якої заявлено позовні вимоги (нарахована сума 50 153 грн.) у порівнянні із загальною сумою належного позивачу розрахунку при звільненні (271 850,53 грн.) становить 18,45 % (50153 грн./ 271 850,53 грн. * 100 %).
Виходячи з принципу пропорційності, позивачу за період з 02.08.2021 до 18.07.2022 включно слід нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 18,45 % від суми 181 828,53 грн (середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 02.08.2021 по 18.07.2022), що складає 33547,36 грн.
Під час визначення суми середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 19.07.2022 по 18.01.2023 апеляційний суд враховує обмеження періоду стягнення шістьома місяцями, запроваджене ст.117 КЗпП України у редакції Закону № 2352-ІХ, що становить 184 календарних днів
Тому, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за вказаний період складає 95 317,52 грн. (518,03 грн * 184).
Поряд з тим, колегія суддів зазначає, що Велика Палата Верховного Суду в постанові по справі від 08.10.2025 у справі №489/6074/23 відступила від висновку Касаційного адміністративного суду, викладених у постанові від 6 грудня 2024 року у справі №440/6856/22 щодо неможливості застосування до спірних сум (після 19.02.2022) принципу співмірності.
Так, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові ВП ВС від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин.
Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про необхідність застосування до спірних сум принципу співмірності відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові ВП ВС від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц.
У контексті викладеного суд першої інстанції доцільно зазначив, що сума виплаченої позивачу індексації грошового забезпечення (50153 грн.), є меншою, ніж визначена судом сума середнього заробітку позивача за час затримки розрахунку при звільненні (95 317,52 грн.).
Зокрема, частка суми індексації грошового забезпечення у відношенні із середнім грошовим забезпеченням за час затримки розрахунку при звільненні становить: 0,53 (50153 грн (сума виплаченого грошового забезпечення) / 95 317,52 грн. (середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку).
Отже, сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 0,53 становить 50 518,28 грн.
Враховуючи викладене, на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 02.08.2021 по 18.01.2023 включно, з урахуванням принципів співмірності, у загальному розмірі - 84 065,64 грн (33547,36 грн.+ 50 518,28 грн).
Отже, на думку колегії суддів, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність у позивача права на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у вказаному розмірі.
Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги.
Викладені в цій постанові мотиви та аргументи дають відповідь на всі суттєві доводи апеляційної скарги.
Інші доводи апеляційної скарги, яким надано оцінку в мотивувальній частині постанови, встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Апеляційний суд враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (див. п.п. 29 - 30 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), заява № 18390/91, від 09.12.1994.
При цьому, право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (див. пункт 30 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), заява № 49684/99, від 27.09.2001.
З огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.
Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 308, 309, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, -
Апеляційну скаргу НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23.01.2026 у справі № 420/21605/25 - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Суддя-доповідач О.І. Шляхтицький
Судді Г.В. Семенюк А.Г. Федусик