Справа №570/5453/25
Провадження №2/567/235/26
24 квітня 2026 року м. Острог
Острозький районний суд Рівненської області у складі:
головуючий суддя - Василевич О.В.
секретар - Клімович О.О.
з участю відповідачки ОСОБА_1
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовом ТОВ "ФК ДЕБТ КОЛЛЕКШН" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
ТОВ "ФК ДЕБТ КОЛЛЕКШН" звернулось в суд з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, в якому просить стягнути з відповідачки на свою користь заборгованість за кредитним договором № 3317010362/256669 від 03.03.2020 року в розмірі 11 917,50 грн.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що відповідно до кредитного договору №3317010362/256669 від 03.03.2020 року, укладеного в електронній формі з ТОВ "ГОУФІНГОУ", відповідачка отримала кредит в розмір 3 500 грн. на умовах строковості, зворотності та платності. Відповідно до умов кредитного договору товариство зобов'язується надати відповідачці грошові кошти (кредит) на умовах строковості, зворотності та платності, а відповідачка зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов'язки, передбачені договором. Кредит надається у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту на платіжну картку клієнта, зазначену ним в особистому кабінеті, реквізити якої надані клієнтом товариству з метою отримання кредиту.
В подальшому, 31.05.2021 року між ТОВ "ГОУФІНГОУ" та ТОВ "ФК "СІТІ ФІНАНС ГРУП" було укладено договір факторингу №1-31/05/21, відповідно до якого ТОВ "ГОУФІНГОУ" передало (відступило) на користь ТОВ "ФК "СІТІ ФІНАНС ГРУП" за плату належні йому права вимоги до боржників, вказаних у реєстрі боржників, в тому числі щодо ОСОБА_2 за кредитним договором №3317010362/256669.
Крім того, 03.06.2021 року між ТОВ "ФК "СІТІ ФІНАНС ГРУП" та ТОВ "ФК ДЕБТ КОЛЛЕКШН" було укладено договір факторингу №1-03/06/2021, відповідно до якого ТОВ "ФК "СІТІ ФІНАНС ГРУП" передало (відступило) на користь ТОВ "ФК ДЕБТ КОЛЛЕКШН" за плату належні йому права вимоги до боржників, вказаних у реєстрі боржників, в тому числі щодо ОСОБА_2 за кредитним договором №3317010362/256669 від 03.03.2020 р. в розмірі 11 917,50 грн., з яких 3 500 грн. - сума заборгованості за тілом кредиту та 8 417,50 грн. - сума заборгованості за нарахованими процентами.
Зазначає, що первісний кредитор зобов'язання за вищевказаним договором виконав у повному обсязі та надав відповідачці кредитні кошти у розмірі, передбаченому умовами договору.
У порушення умов укладеного договору відповідачка зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконала та допустила виникнення заборгованості, загальний розмір якої станом на час звернення до суду становить 11 917,50 грн.
За наведених обставин позивач просить стягнути з відповідачки заборгованість у вищевказаному розмірі, а також судові витрати по справі.
Ухвалою суду від 16.02.2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та постановлено розгляд справи здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження. Відповідачці встановлено строк для подання відзиву на позовну заяву. Інших процесуальних дій не вчинялося.
В поданому до суду відзиві на позовну заяву відповідачка ОСОБА_1 заперечила проти позову та просила у його задоволенні відмовити повністю, мотивуючи тим, що позивач не надав доказів укладення кредитного договору на умовах, які зазначені у позові. Крім того, в заперечення позовних вимог вказує, що кредитором було безпідставно здійснено нарахування відсотків за користування кредитними коштами поза межами строку кредитування, а також вбачає суперечність у наданих позивачем доказах щодо ідентифікації платіжного засобу боржника за кредитним договором. Окремо зазначає, що позивачем не надано доказів на підтвердження повідомлення її як боржника про відступлення права вимоги за кредитним договором. Також посилається на відсутність детального розрахунку заборгованості, позаяк надана позивачем виписка по особовому рахунку відображає лише фінальні суми, та не містить самої методики розрахунку боргу. Крім того, просить застосувати позовну давність, вважаючи, що строк звернення до суду з вимогами про стягнення з неї заборгованості за кредитним договором закінчився 03.04.2023 року, та позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом 27.10.2025 року, а відтак 3-річний строк позовної давності, передбачений ст.257 ЦК України сплив, що є окремою підставою для відмови у задоволенні позову.
В наданих до суду додаткових письмових поясненнях представник позивача навів заперечення на спростування доводів відповідачки, які викладені у відзиві на позовну заяву, щодо безпідставності застосування позовної давності, щодо обгрунтованості нарахування відсотків у заявленій в позові сумі, щодо правомірності відступлення права вимоги за кредитним договором та належного повідомлення відповідачки про таке відступлення.
Ухвалою суду від 05.03.2026 року, протокольно із занесенням до протоколу судового засідання, у задоволенні клопотання відповідачки ОСОБА_1 від 27.02.2026 р. про витребування оригіналів документів відмовлено з підстав, наведених судом в ході судового засідання.
Іншою ухвалою суду від 05.03.2026 року витребувано докази в АТ КБ «ПРИВАТБАНК».
Ухвалою суду від 16.04.2026 р., протокольно із занесенням до протоколу судового засідання, клопотання відповідачки ОСОБА_1 від 16.04.2026 р. про витребування оригіналів документів залишено без розгляду на підставі ст.126 ЦПК України.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, в поданій до суду заяві позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити з підстав, викладених у позові, розгляд справи просив проводити у відсутності представника позивача.
Відповідачка ОСОБА_1 в судовому засіданні заперечила проти позову та просила у його задоволенні відмовити з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Пояснила, що у зв'язку із одруженням в 2021 році вона змінила дівоче прізвище « ОСОБА_3 » на прізвище « ОСОБА_4 ». Крім того, зазначила, що вона неодноразово користувалася послугами різних фінансових компаній з метою отримання кредитів/позик, у зв'язку з чим у неї одночасно могло існувати не одне боргове зобов'язання, які вона добросовісно погашала, а тому у неї не було сумніву, що боргові зобов'язання за усіма кредитними договорами нею були виконані. Пояснила, що не може достеменно пригадати чи укладала вона кредитний договір від 03.03.2020 р. із ТОВ «ГОУФІНГОУ» та чи отримувала у вищевказаного товариства кредит в розмірі 3 500 грн. Водночас зазначила, що у разі якщо суд дійде висновку про обгрунтованість позову, то вона просить застосувати наслідки спливу строку позовної давності та відмовити у задоволенні позову з цих підстав.
Суд, дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з'ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, із застосуванням аналізу вимог чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, дійшов до наступних висновків.
З матеріалів справи судом встановлено, що 03.03.2020 року між ТОВ "ГОУФІНГОУ" та відповідачкою ОСОБА_2 укладено договір про надання фінансового кредиту №3317010362/256669 (індивідуальна частина договору про надання фінансового кредиту) в електронній формі, згідно якого відповідачці в безготівковій формі шляхом перерахування на банківський картковий рахунок надано кредит у розмірі 3 500 грн., строком на 30 календарних днів - з 03.03.2020 року по 01.04.2020 року, та зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 1,85 % від суми кредиту за кожний день користування кредитом, яка застосовується протягом строку користування кредитом (пункти 1.1-1.4 кредитного договору) (а.с.17-20).
Невід'ємною частиною цього договору є публічна пропозиція (оферта) товариства на укладення договору про надання фінансового кредиту за допомогою електронних засобів, яка розміщена на сайті товариства https://www.gofingo.com.ua/ (п.1.6 кредитного договору).
Обчислення строку користування кредитом та нарахування процентів за цим договором здійснюється за фактичну кількість днів користування кредитом. При цьому проценти нараховуються у відсотках від суми кредиту з першого дня надання кредиту до дня повного погашення заборгованості за кредитом включно. Нарахування і сплата процентів проводиться на залишок заборгованості за кредитом (п.2.3 кредитного договору).
Графік розрахунків та орієнтовна сукупна вартість кредиту, який є Додатком № 1 до договору про надання фінансового кредиту № 3317010362/256669, є невід'ємною частиною цього договору, підписаного відповідачкою електронним підписом (а.с.19 на звороті-20).
Відповідачка прийняла умови кредитного договору та підписала зазначений кредитний договір за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором та 03.03.2020 р. отримала кредит в сумі 3 500 грн. на свою платіжну картку, що підтверджується довідкою АТ КБ «ПРИВАТБАНК» від 20.03.2026 р. і випискою по картковому рахунку ОСОБА_5 за 03.03.2020 р., та вказані обставини відповідачкою не спростовані та не заперечуються (а.с.99-100).
Довідкою про ідентифікацію підтверджено, що ОСОБА_1 , з якою укладено кредитний договір № 3317010362//256669 від 03.03.2020 р., ідентифікована ТОВ "ГОУФІНГОУ". Акцепт договору позичальником (підписання аналогом ЕЦП у формі одноразового ідентифікатора) здійснено 03.03.2020 р. в інформаційно-телекомунікаційній системі www.gofingo.com.ua, з використанням одноразового ідентифікатора (а.с.12).
Договір підписано з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором відповідно до Закону України "Про електрону комерцію" (п.6.1 кредитного договору).
Пунктом 6.3 кредитного договору визначено, що всі додатки та додаткові угоди, складені сторонами в електронному вигляді і підписані з використанням одноразового ідентифікатора, є невід'ємними частинами Договору.
Згідно ч.2 ст.639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
З огляду на викладене суд приходить до висновку, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму.
Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовій формі (ст.ст.205, 207 ЦК України).
Згідно п.5 ч.1 ст.3 Закону України "Про електронну комерцію" електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Особливості укладення кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України "Про електронну комерцію". Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст.12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч.12 ст.11 Закону України "Про електронну комерцію").
Вищенаведене узгоджується з правовими позиціями, які викладені у постановах Верховного Суду від 23.03.2020 р. у справі №404/502/18, від 09.09.2020 р. у справі №732/670/19, від 07.10.2020 р. у справі № 127/33824/19, від 16.12.2020 р. у справі №561/77/19.
Відповідно до ч.13 ст.11 Закону України "Про електронну комерцію" докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами згідно ЦПК України.
Згідно ст.12 Закону України "Про електронну комерцію" якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема, електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і літер, або тільки цифр, або тільки літер, яку заявник отримує за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі "логін-пароль", або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні заявки-анкети для отримання кредиту, зробленої під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту позивача) вказується особа, яка створила таку заявку-анкету.
Судом встановлено, що вищевказаний кредитний договір підписаний відповідачкою електронним підписом, відтвореним шляхом використання одноразового пароля-ідентифікатора. Укладення між сторонами вищевказаного правочину відповідачкою в порядку, передбаченому законом не оспорюється та підтверджується належними та допустимими доказами.
Враховуючи, що згідно вищевказаних положень кредитного договору, з його укладенням сторони домовились, що укладення такого договору з позичальником у електронній формі юридично є еквівалентним отриманню первісним кредитором ідентичного за змістом договору, який підписаний власноручним підписом позичальника, а відтак сторонами дотримано вимоги щодо укладення правочину, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про виникнення договірних відносин між сторонами вищевказаного правочину з приводу отримання відповідачкою кредиту у ТОВ "ГОУФІНГОУ".
Відповідно до ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ст.638 ЦК України).
Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк та інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно із п.3.1.4 кредитного договору ТОВ «ГОУФІНГОУ» має право без згоди позичальника поступитися своїм правом вимоги за даним договором третій особі, в зв'язку з чим відбудеться заміна сторони кредитодавця за цим договором.
З матеріалів справи судом встановлено, що 31.05.2021 року між ТОВ "ГОУФІНГОУ" та ТОВ "ФК "СІТІ ФІНАНС ГРУП" було укладено договір факторингу №1-31/05/21, відповідно до якого ТОВ "ГОУФІНГОУ" передало (відступило) на користь ТОВ "ФК "СІТІ ФІНАНС ГРУП" за плату належні йому права вимоги до боржників, які виникли на підставі кредитних договорів, згідно реєстру боржників, в тому числі щодо ОСОБА_1 за кредитним договором №33170103/256669 в розмірі 11 917,50 грн., в тому числі: 3 500 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу, 8 417,50 грн. - сума заборгованості за відсотками, що підтверджується договором факторингу №1-31/05/21 від 31.05.2021 року, актом приймання-передачі реєстру боржників та витягом з реєстру боржників до вищевказаного договору факторингу від 31.05.2021 року (а.с.11, 21-24, 120).
03.06.2021 року між ТОВ "ФК "СІТІ ФІНАНС ГРУП" та ТОВ "ФК ДЕБТ КОЛЛЕКШН" було укладено договір про відступлення прав вимоги №1-03/06/2021, відповідно до якого ТОВ "ФК "СІТІ ФІНАНС ГРУП" передало (відступило) на користь ТОВ "ФК ДЕБТ КОЛЛЕКШН" за плату належні йому права вимоги до боржників, вказаних у реєстрі боржників, в тому числі щодо ОСОБА_1 за кредитним договором №3317010362/256669 в розмірі 11 917,50 грн., з яких 3 500 грн. - сума заборгованості за тілом кредиту та 8 417,50 грн. - сума заборгованості за нарахованими процентами, що підтверджується договором про відступлення прав вимоги №1-03/06/2021 від 03.06.2021 року та витягом з реєстру боржників до вищевказаного договору факторингу від 03.06.2021 року (а.с.13-14, 10).
Згідно ч.1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно ст.514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ст.1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений законом спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Згідно ст.1082 ЦК України боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов'язку перед клієнтом.
Згідно правової позиції, викладеної Верховним Судом України у постанові від 23.09.2015 року у справі №6-979цс15 боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредиторові, неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов'язку погашення кредиту взагалі.
Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч.1 ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно до статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту.
При вирішенні спору судом взято до уваги, що відповідачка в порушення взятих на себе зобов'язань своєчасно не здійснила повне погашення основної суми заборгованості та не повернула грошові кошти, отримані в кредит.
З огляду на те, що ОСОБА_1 згідно укладеного кредитного договору взяла на себе зобов'язання погашати кредит у визначений договором строк, та вказаний обов'язок нею був порушений, що підтверджується розрахунком заборгованості за вищевказаним договором, а відтак у позивача як нового кредитора виникло право вимагати повернення кредиту.
Отже, заборгованість відповідачки за кредитним договором № 3317010362/256669 від 03.03.2020 р. за основною сумою боргу становить 3 500 грн. (тіло кредиту).
Відповідачка не надала суду доказів, які б спростовували розмір заборгованості за основною сумою боргу, а відтак наданий позивачем розрахунок заборгованості в цій частині, за відсутності заперечень щодо такого розрахунку від відповідачки, приймається судом як достовірний.
Таким чином, судом встановлено, що відповідачкою було порушено обов'язок з повернення кредитних коштів та вказана обставина в ході судового розгляду відповідачкою не спростована, а відтак у позивача виникло право вимагати повернення основної суми кредиту у вищевказаному розмірі.
При вирішенні позовних вимог в частині стягнення з відповідачки відсотків за користування кредитними коштами суд виходить з наступного.
Відповідно до ст.1048 ЦК України встановлено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Таким чином, у разі укладення кредитного договору/договору позики проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Позивач, звертаючись до суду з вимогами про погашення заборгованості, просив стягнути, окрім заборгованості за основною сумою заборгованості, також заборгованість за процентами за користування кредитними коштами.
Отримавши кредитні кошти, відповідачка погодилася сплатити проценти за користування ними у розмірі визначеному договором, що обумовлено кредитним договором та відповідає вимогам ст.ст.1054, 1056-1 ЦК України.
Судом встановлено, що при укладенні кредитного договору № 3317010362/256669 від 03.03.2020 року сторони договору дійшли спільної згоди та встановили, що розмір процентів за користування кредитом становить 1,85 % від суми кредиту за кожний день користування кредитом, яка застосовується протягом строку користування кредитом.
Суд враховує, що кредитним договором №3317010362/256669 від 03.03.2020 р. визначено, що кредит надано строком на 30 днів - з 03.03.2020 р. до 01.04.2020 р.
Таким чином, розмір відсотків протягом строку кредитування становить 1 942,50 грн. (3500 грн. х 1,85 % х 30 днів = 1 942,50 грн.), що також відповідає розміру відсотків, визначеному у графіку платежів (а.с.20).
При цьому суд враховує, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів щодо підстав нарахування відсотків поза межами строку кредитування, подальшої пролонгації строку кредитування відповідно до умов кредитного договору після відступлення прав вимоги та доказів складання та доведення до відповідачки оновлених графіків платежів та в матеріалах справи такі докази, подані в порядку ч.3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України, відсутні.
Отже, первісним кредитором здійснювалось нарахування процентів за користування кредитними коштами після закінчення строку кредитування, передбаченого кредитним договором.
Одночасно суд також враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 28.03.2018р. у справі № 444/9519/12, згідно якої після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2 ст.1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти та пеню за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч.2 ст.625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
При цьому компенсаторний характер процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, не свідчить про те, що вони є платою боржника за "користування кредитом" (тобто можливістю правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу). Такі проценти слід розглядати саме як міру відповідальності. На відміну від процентів за "користування кредитом", до процентів річних, передбачених зазначеною статтею, застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.
Такий правовий висновок підтверджено і у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023р. у справі № 910/4518/16.
Позивачем вимог в порядку ч.2 ст.625 ЦК України не заявлялось.
Отже, враховуючи узгоджений сторонами строк кредитування, а також враховуючи відсутність належних та допустимих доказів щодо подальшої пролонгації строку кредитування, позовні вимоги про стягнення з відповідачки відсотків за користування кредитними коштами підлягають частковому задоволенню, в межах строку дії кредитного договору.
Таким чином, з урахуванням встановлених обставин справи та умов кредитування суд приходить до висновку, що з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за процентами за кредитним договором №3317010362/256669 в розмірі 1 942,50 грн.
З приводу заяви відповідачки про застосування позовної давності суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Інститут позовної давності виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідача, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Відповідно до частини п'ятої статті 261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Згідно з п.1.2 кредитного договору № 3317010362/256669 від 03.03.2020 р. сторонами договору за взаємною згодою визначено термін (дату) повернення кредиту - до 01.04.2020 р., відтак перебіг позовної давності за цим договором почався 02.04.2020 р. і повинен був тривати до 02.04.2023 р.
Дослідивши умови кредитного договору суд встановив, що кредитним договором не встановлено обов'язку позичальника щомісячно вносити платіж з повернення суми кредиту у конкретно визначеному розмірі, а строк погашення кредиту в повному обсязі у договорі визначено настанням певної дати, тому в такому випадку позовна давність обраховується з моменту закінчення строку кредитування, погодженого сторонами.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2"(із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався та відмінено з 30 червня 2023 року постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651.
Законом України від 30.03.2020 року № 540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину". Зазначений закон набрав чинності 02.04.2020 року.
Тобто у пункті 12 розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України у редакції Закону України від 30.03.2020 року № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб'єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).
Отже строк позовної давності за вимогами, що виникли після 12.03.2020 року та на які поширюється загальна позовна давність у три роки, вважаються продовженим на підставі п.12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, до закінчення дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (СОVID-19), тобто до 30.06.2023 р.
У даній справі сплив строку позовної давності припадає на час дії карантину. З позовом позивач звернувся 28.10.2025 р.
Разом з тим, Законом України від 15.03.2022 р. (набув чинності 17.03.2022 р.) "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19 такого змісту: "19.У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257 259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії".
Так, 24.02.2022 р. строком на 30 діб в Україні було введено воєнний стан відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України" "Про введення воєнного стану в Україні".
В подальшому, відповідно до Указів Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" та від 24.02.2022 №65/2022 "Про загальну мобілізацію" неодноразово були внесені зміни щодо продовження строку дії воєнного стану в Україні та проведення мобілізації.
На даний час строк дії воєнного стану в України продовжено.
Отже, було запроваджено механізм, згідно якого позовна давність на період дії карантину, воєнного стану або надзвичайної ситуації продовжується на строк дії таких обставин. Суди під час аналізу вимог про застосування строків позовної давності зважають на те, що їх продовження в період дії карантину є безумовним та автоматичним в силу закону. А тому обґрунтування причин, за яких дія карантину не дала б змоги особі подати позов вчасно, не вимагається.
З приводу застосування вищезазначених норм закону Верховний Суд висловив свою позицію в постановах від 22 вересня 2022 року у справі № 920/724/21, від 13 липня 2023 року у справі №910/14550/17, від 29 травня 2024 року у справі № 523/19380/21, від 25 вересня 2024 року у справі № 206/2984/23, від 03 грудня 2024 року у справі № 910/2721/23.
З наведеного слідує, що на підставі положень про продовження строків позовної давності на період дії карантину та воєнного стану в Україні строк позовної давності позивачем у цій справі не пропущено, відтак підстави для застосування наслідків спливу строку позовної давності відсутні.
Водночас при вирішенні спору судом взято до уваги, що відповідно до ст.81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, та при цьому суд враховує, що відповідачка належних доказів повернення грошових коштів за кредитним договором суду не надала.
Контррозрахунку, який би спростовував неправильність розрахунку, поданого позивачем, та наведеного вище судом, відповідачкою також не надано.
Окрім того, загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує змінює або припиняє цивільні права та обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
Аналогічна позиція закріплена у постанові Верховного Суду України від 30 травня 2018 року по справі № 191/5077/16-ц (провадження 61-17422св18).
Як встановлено судом, укладений відповідачкою вищевказаний кредитний договір нею не оспорювався та не визнавався судом недійсним.
У разі не спростування презумпції правомірності договорів всі права, набуті сторонами правочинів за ними, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
При цьому суд враховує, що фактично отримані та використані позичальником грошові кошти у добровільному порядку позивачу не повернуті, що свідчить про порушення прав позивача, а відтак суд приходить до висновку, що позивач вправі вимагати захисту своїх прав у судовому порядку шляхом зобов'язання боржника виконати обов'язок з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів та сплати відсотків за їх користування, право вимоги яких перейшло від первісного кредитора до позивача на підставі договорів про відступлення прав вимоги.
З врахуванням наведеного, сума заборгованості за кредитним договором №3317010362/256669 від 03.03.2020 року, що підлягає стягненню з відповідачки становить 5 442,50 грн., в тому числі : 3 500 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу, 1 942,50 грн. - сума заборгованості по відсоткам за користування кредитними коштами.
При вирішенні вимоги позивача про стягнення з відповідачки судових витрат суд виходить з наступного.
За змістом ч.1, п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Під час подання позовної заяви позивач надав попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи, що становив 12 922,40 грн. та складається з витрат на судовий збір (2 422,40 грн) та витрат на професійну правову допомогу в розмірі 10 500 грн.
Відповідно до ч.1, ч.2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача також слід стягнути понесені останнім витрати зі сплати судового збору пропорційно розміру задоволених вимог, що становить 1 106,26 грн. (5 442,50 грн. х 2 422,40 грн. / 11 917,50 грн. = 1 106,26 грн.).
02.03.2026 р. представником позивача на адресу суду подано заяву про відшкодування судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом даної справи, в якій просить стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ "ФК ДЕБТ КОЛЛЕКШН" витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 500 грн.
Статтею 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно з ч.1 ст.60, ч.4 ст.62 ЦПК України представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), повноваження якого підтверджуються довіреністю або ордером.
Згідно з положеннями ст.19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності є, зокрема, надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.
Згідно із ст.30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Пунктом 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 (у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_6 щодо офіційного тлумачення положень статті 59 Конституції України (справа про право на правову допомогу) передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, ЄСПЛ у своїх рішеннях від 12.10.2006 року у справі "Двойних проти України", від 10.12.2009 року у справі "Гімайдуліна і інші проти України", від 23.01.2014 року у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед проти України", від 26.02.2015 року у справі "Баришевський проти України" зазначив, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 року "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Відповідно до ч.1, 2 ст.137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.
Згідно п.п.1, 2 ч.2 ст.137 ЦПК України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч.3 ст.137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з ч.4 ст.137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із : 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Системний аналіз вказаних законодавчих положень дозволяє суду дійти висновку, що стороні на користь якої ухвалене рішення підлягають компенсації документально підтверджені судові витрати, до складу яких входять, у тому числі, витрати пов'язані з оплатою правової допомоги. Склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі: сторона, яка бажає компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона має право подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги та інші документи, що свідчать про витрати сторони, пов'язані із наданням правової допомоги.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано: договір про надання правової допомоги №11/07/2025 від 11.07.2025 року, укладеного між ТОВ "ФК ДЕБТ КОЛЛЕКШН" та адвокатом Пархомчуком С.В., акт про отримання правової допомоги від 19.02.2026 року, укладений між адвокатом Пархомчуком С.В. та ТОВ "ФК ДЕБТ КОЛЛЕКШН"; платіжну інструкцію № 9866 від 19.02.2026 року та рахунок №19.02.2026-12 від 19.02.2026 року на оплату наданих послуг на загальну суму 10 500 грн. (а.с.15-16, 75-78).
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та таке ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних з наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.
Відповідно до п. 3.1 договору про надання правової допомоги № 11/07/2025 від 11.07.2025 року, вартість правової допомоги адвоката (гонорар) обчислюється, виходячи із фактично затрачених годин роботи адвоката (погодинна оплата), та розраховується, виходячи з вартості години роботи адвоката, яка встановлюється сторонами у розмірі 2000 грн за одну годину фактично витраченого часу на надання правової допомоги.
Матеріали справи містять детальний опис наданих послуг, згідно якого адвокатом надано консультацію (1 година - 2000 грн.); складено позовну заяву (2,5 години - 5000 грн.); підготовлено клопотання, заяви до суду (1,5 години - 3000 грн.), канцелярські витрати на виготовлення копій документів, відправка поштової кореспонденції (500 грн).
Згідно п.3 акту про отримання правової допомоги від 19.02.2026 року, загальна вартість за послуги з надання правової допомоги наданої адвокатом за 5 годин склала 10 000 грн. та 500 грн. на канцелярські витрати на виготовлення копій.
Разом з тим, щодо відшкодування 500 грн. витрат на канцелярські витрати суд звертає увагу, що відповідно до п.3.2 договору про надання правової допомоги, фактичні витрати адвоката пов'язані з наданням правової допомоги за цим договором (такі як, але не виключно: отримання документів, збирання доказів, надсилання документів, технічне забезпечення та інші) за умови надання документів, що підтверджують ці витрати, сплачуються клієнтом адвокату понад узгоджену суму гонорару додатково, а тому, до витрат на правничу допомогу, в рамках розгляду цієї цивільної справи, не входять, у зв'язку з чим, відшкодуванню не підлягають.
Одночасно при вирішенні заявлених вимог позивача в частині відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу у цивільній справі про стягнення заборгованості за кредитним договором суд також приймає до уваги позицію, викладену Верховним Судом у постановах від 07.11.2019 року (справа №905/1795/18) та від 08.04.2020 року (справа №922/2685/19), відповідно до яких суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Суд також має враховувати чи потрібно було адвокату вивчати додаткові джерела права, законодавство, що регулює спір у праві, документи та доводи, якими протилежні сторони у справі обґрунтовували свої вимоги, та інші обставини.
Також при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує положення ч.3 ст.141 ЦПК України відповідно до яких передбачено критерії визначення та розподілу судових витрат : 1) їх дійсність 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд враховує, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Окрім того, судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката.
Суд враховує, що спірні правовідносини між сторонами у справі виникли у зв'язку із стягненням заборгованості за кредитним договором.
Тобто, даний спір для кваліфікованого юриста є спором незначної складності, відноситься до категорії спорів,що виникають з відносин фінансового кредитуваннята є одним з найбільш розповсюджених судових спорів. У спорах такого характеру, за відсутності інших позовних вимог, відсутності протиріч між наявними у справі документами, судова практика є сталою.
Великої кількості законів і підзаконних нормативно-правових актів, які підлягають дослідженню адвокатом і застосуванню, спірні правовідносини не передбачають.
Таким чином, для адвоката дана справа є звичайним спором простої складності та не потребувала значного обсягу часу для підготовки та звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості. Окрім того, суд вважає, що ознайомлення з матеріалами справи та складання позову не передбачають стільки часу та витрат, є неспівмірними зі складністю справи, а відтак повному відшкодуванню не підлягають.
Також вирішення спору було здійснено в порядку спрощеного позовного провадження, без участі адвоката у судовому засіданні, який подав клопотання про розгляд справи у відсутності представника позивача. Одночасно суд враховує ціну позову та часткове задоволення позовних вимог.
З огляду на викладене та беручи до уваги наведені законодавчі приписи та встановлені судом обставини справи та досліджені докази, судом не встановлено, що витрати позивача у заявленому розмірі мають характер необхідних, а їх розмір є розумним та виправданим, як обов'язкової умови для відшкодування таких витрат у повному обсязі іншою стороною, а відтак суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідачки на користь позивача витрат за надання правничої допомоги у розмірі 3 000 грн.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.12, 76, 81, 83, 89, 141, 247, 263, 264, 265, 354 ЦПК України, -
Позов ТОВ "ФК ДЕБТ КОЛЛЕКШН" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_7 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ТОВ «ФК ДЕБТ КОЛЛЕКШН» (юридична адреса: м.Київ, вул.Саперне Поле, буд.12, індекс 01042, код ЄДРПОУ 44243120) заборгованість за кредитним договором № 3317010362/256669 від 03.03.2020 року у розмірі 5 442 (п'ять тисяч чотириста сорок дві) грн. 50 коп.
Стягнути з ОСОБА_7 на користь ТОВ «ФК ДЕБТ КОЛЛЕКШН» судовий збір у розмірі 1 106 (одна тисяча сто шість) грн. 26 коп. та витрати за надання професійної правничої допомоги у розмірі 3 000 (три тисячі) грн.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Рівненського апеляційного суду через Острозький районний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 04.05.2026 року.
Суддя Острозького районного судуВасилевич О.В.