Справа № 948/178/26
Номер провадження 2/948/304/26
06.05.2026
06 травня 2026 року с-ще Машівка
Машівський районний суд Полтавської області в складі:
головуючого - судді Тимофєєвої Г.Л,
за участю секретаря Порохні І.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в селищі Машівка цивільну справу в порядку спрощеного позовного провадження за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договорами позики,
11 березня 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю ««1 Безпечне агентство необхідних кредитів» звернулось до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договорами позики № 71317669 від 30.08.2025 на суму 9900,00 грн, що складається з 3000,00 грн - тіла кредиту, 900,00 грн - заборгованості по процентам, 6000,00 грн - заборгованості за пенею, а також за договором № 6751997 від 18.09.2025 на загальну суму 8074,00 грн, яка складається з 2000,00 грн - заборгованості за тілом кредиту, 1729,00 грн - заборгованості по процентам, 345, 00 грн - заборгованості за комісією, 4000,00 грн - заборгованості за пенею. Крім того, провис стягнута на свою користь судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що 30.08.2025 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 укладено Договір про надання коштів у кредит №71317669, за умовами якого Кредитодавець надає Позичальнику кредит в розмірі 3 000,00 грн. строком на 30 днів (з 30.08.2025 по 28.09.2025 р.), із (фіксованою) процентною ставкою у розмірі 1.000 % які нараховується щоденно на залишок заборгованості за тілом кредиту, комісія за надання кредиту складає % від суми наданого Кредиту (що у грошовому виразі складає грн.). У разі порушення Позичальником/Відповідачем строків повернення кредиту (понадстрокове користування позикою) нараховується 4,00 % пені на залишок заборгованості за тілом кредиту за кожен день понадстрокового користування. Договір кредиту підписано електронним підписом позичальника, відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора.
Кредитодавець на виконання Договору позики №71317669 від 30.08.2025 року, передав відповідачу у власність грошові кошти в розмірі 3000,00 грн. за посередництвом платіжної системи ТОВ «Європейська платіжна система» шляхом їх перерахування на банківську картку відповідача. № НОМЕР_1 .
Відповідач умови договору з повернення кредиту не виконувала, у зв'язку з чим утворилась заборгованість в сумі 9900,00 грн, яку позивач просив стягнути на свою користь.
Крім того, 18.09.2025 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 укладено Договір про надання коштів у кредит №6751997 (надалі - Договір кредиту), умовами якого встановлено, що Кредитодавець надає Позичальнику кредит в розмірі 2 000,00 грн. строком на 360 днів ( з 18.09.2025 по 12.09.2026 р.), із (фіксованою) процентною ставкою у розмірі 0.95 % які нараховується щоденно на залишок заборгованості за тілом кредиту, комісія за надання кредиту складає 17.25% від суми наданого Кредиту (що у грошовому виразі складає 345,00 грн.). У разі порушення Позичальником/Відповідачем строків повернення кредиту (понадстрокове користування позикою) нараховується неустойка в розмірі 100 грн. за кожен день понадстрокового користування. Договір кредиту підписано електронним підписом позичальника, відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора.
Кредитодавець на виконання Договору позики №6751997 від 18.09.2025 року, передав відповідачу у власність грошові кошти в розмірі 2000,00 грн. за посередництвом платіжної системи ТОВ «Європейська платіжна система» шляхом їх перерахування на банківську картку відповідача № НОМЕР_1 .
Відповідач умови договору з повернення кредиту не виконувала, у зв'язку з чим утворилась заборгованість в сумі 8074,00 грн, яку позивач просив стягнути на свою користь.
Ухвалою судді Машівського районного суду Полтавської області від 23.03.2026 провадження у справі відкрито та справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження із повідомленням сторін (а.с.51), цією ж ухвалою витребувано від АТ «Перший український міжнародний банк» докази зарахування кредитних коштів на рахунок відповідача (а.с.51); 08.04.2026 надійшли витребувані судом докази (а.с.68-73).
У судове засідання представник позивача не з'явився, про час, дату та місце розгляду повідомлений належним чином шляхом направлення тексту судової повістки до електронного кабінету позивача та представника позивача (а.с.59-62, 76-78). 27.03.2026 від представника позивача надійшла заява про розгляду справи у відсутності представника (а.с.63), проти ухвалення заочного рішення не заперечують.
Відповідач у судові засідання 16.04.2026, 06.05.2026 не з'явилась, про дату, час і місце розгляду справи повідомлена належним чином шляхом направлення судової повістки до електронного кабінету та рекомендованим листом з повідомленням за зареєстрованим місцем проживання, судову повістку отримала завчасно, про що свідчить поштове повідомлення про вручення судової повістки (а.с.65-66, ---).
На день ухвалення рішення відповідач відзив на позов не подала.
Приймаючи до уваги викладене, суд вважає, що відповідно до положень п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України, повістка вважається такою, що вручена відповідачу.
Відповідно до вимог ст. 280 ЦПК України, у разі неявки у судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності з повідомленням причин неявки, ненадання відповідачем відзиву на позовну заяву, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Згідно ч. 4 ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення). За згодою позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.
Суд, вважає за необхідне проводити заочний розгляд справи на підставі наявних у справі доказів.
З урахуванням ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України, у зв'язку з неявкою всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, всебічно, повно, об'єктивно оцінивши надані докази та давши їм належну оцінку, суд установив таке.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за звернення особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Статтею 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
30.08.2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне Агентство Необхідних Кредитів» та ОСОБА_1 було укладено договір надання коштів у кредит №71317669 (а.с.13-20) за умовами якого позикодавець зобов'язується передати позичальнику у власність грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути таку ж суму грошових коштів у день закінчення строку позики та сплатити позикодавцю плату (проценти) від суми позики.
Відповідно до п.2.2. договору позики, сума кредиту - 3000,00 гр, строк позики 30 днів, процентна ставка (базова/день) -1,00%, дата надання кредиту - 30.08.2025, дата повернення - 28.09.2025 (п. 2.2.3).
За умовами п.4 цього договору, підписанням цього договору позичальник підтверджує , що він вивчив цей договір та Правила надання грошових коштів у позику.
Згідно з п.5 Договору, цей договір укладено дистанційно в електронній формі, з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, шляхом надсилання електронного повідомлення про прийняття (акцепту) пропозиції та підписано накладанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
Позичальник ОСОБА_1 даний договір підписала за допомогою електронного ідентифікатора 45412, зазначила номер платіжного засобу НОМЕР_1 (а.с.19зв).
Крім того, 18.09.2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне Агентство Необхідних Кредитів» та ОСОБА_1 було укладено договір кредитної лінії № 6751997 (а.с.24зв-31зв) за умовами якого позикодавець зобов'язується передати позичальнику у власність грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути таку ж суму грошових коштів у день закінчення строку позики та сплатити позикодавцю плату (проценти) від суми позики.
Відповідно до п.2.2.1 договору позики, сума кредиту - 2000,00 гр, строк позики 360 днів (п.2.2.2), процентна ставка (базова/день) -0.95%, дата надання кредиту - 18.09.2025, дата повернення - 12.09.2025 (п. 2.2.8).
За умовами п.4 цього договору, підписанням цього договору позичальник підтверджує , що він вивчив цей договір та Правила надання грошових коштів у позику.
Згідно з п.5 Договору, цей договір укладено дистанційно в електронній формі, з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, шляхом надсилання електронного повідомлення про прийняття (акцепту) пропозиції та підписано накладанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
Позичальник ОСОБА_1 даний договір підписала за допомогою електронного ідентифікатора 661056, зазначила номер платіжного засобу НОМЕР_1 (а.с.19зв).
Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд зазначає таке.
Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства, а сам договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.ст. 628, 629 ЦК України).
Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору, якими є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно з ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Частиною першою статті 627 ЦК України, визначено, що у відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч. 2 ст. 639 ЦК України).
Договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі (абз. 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України).
Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).
Довідкою про ідентифікацію підтверджено, що ОСОБА_1 , ідентифікована ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів шляхом використання одноразового ідентифікатора, що є аналогом електронного підпису при укладенні договору №71317669 одноразовий ідентифікатор '45412, час відправки ідентифікатора позичальнику - 30.08.2025 11:56:58, електронна пошта на яку направлено одноразовий ідентифікатор - omelchenko150284@gmail.com) (а.с.21 на зв.)
Тобто, договір позики №71317669 ОСОБА_2 підписано електронним підписом, одноразовим ідентифікатором, що свідчить про прийняття нею умов договору щодо розміру, строку кредитування, процентної ставки та взяття на себе зобов'язань, передбачених умовами договору.
Довідкою про ідентифікацію підтверджено, що ОСОБА_1 , ідентифікована ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів шляхом використання одноразового ідентифікатора, що є аналогом електронного підпису при укладенні договору №6751997 одноразовий ідентифікатор '661056, час відправки ідентифікатора позичальнику - 18.09.2025 12:53:34, електронна пошта на яку направлено одноразовий ідентифікатор - omelchenko150284@gmail.com) (а.с.32 на зв.)
Тобто, договір позики №6751997 ОСОБА_2 підписано електронним підписом, одноразовим ідентифікатором, що свідчить про прийняття нею умов договору щодо розміру, строку кредитування, процентної ставки та взяття на себе зобов'язань, передбачених умовами договору.
Таким чином, судом встановлено, що між кредитором та відповідачем ОСОБА_2 були укладені кредитні договори, у яких сторони досягли згоди з усіх істотних умов договорів та які підписано відповідачем одноразовими ідентифікаторами, отже кредитні договори між сторонами були укладені в електронній формі. Належних і документальних доказів на спростування тверджень позивача щодо наявності на договорах електронного цифрового підпису одноразового ідентифікатора відповідачем не надано.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно із ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Частиною 12 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» установлено, що електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Відповідно до ст. 12 Закону, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом (абзац 3 ч.1).
Первісний кредитор ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» є фінансовою, а не банківською установою. Зважаючи на положення Закону України «Про платіжні послуги», інформаційний лист платіжного сервісу (платіжної системи), через який здійснювалося перерахування коштів, є первинним обліковим документом, що підтверджує факт здійснення платіжної операції та всі її реквізити..
Згідно з платіжної інструкції №044-t4dbf-f4ae-4351-acf0-0d5fb5184e8f від 30.08.2025 року, яка у свою чергу є первинним бухгалтерським документом, ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів», перерахувало 30.08.2025 на карту № № НОМЕР_1 3000,00 грн, фінансові послуги надало ТОВ «Європейська платіжна система» (а.с.22).
Саме такий номер картки для зарахування коштів зазначено у договорі позики №71317669 від 30.08.2025, що укладений ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» з ОСОБА_2 .
Інформацією наданою АТ «ПУМБ», що витребувана на підставі ухвали Машівського районного суду Полтавської області від 23.03.2026, підтверджується, що на ім'я ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ), відкрито банківський рахунок № НОМЕР_3 , який обслуговується за допомогою банківської платіжної картки № НОМЕР_1 (а.с.68-73). Як вбачається з наданої інформації 30.08.2025 була зарахована сума 3000,00 грн.
Отже, ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» виконало свої зобов'язання за Договором позики № №71317669 від 30.08.2025 та надало позичальнику грошові кошти шляхом їх перерахування на картку № НОМЕР_1 , яку вона зазначила при оформленні кредиту.
Згідно з платіжної інструкції №f343d266-1361 4492-8852-c542f38f8408 від 18.09.2025, яка у свою чергу є первинним бухгалтерським документом, ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів», перерахувало 18.09.2025 на карту № № НОМЕР_1 2000,00 грн (а.с.34).
Саме такий номер картки для зарахування коштів зазначено у договорі позики №6751997 від 18.09.2025, що укладений ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» з ОСОБА_2 .
Інформацією наданою АТ «ПУМБ», що витребувана на підставі ухвали Машівського районного суду Полтавської області від 23.03.2026, підтверджується, що на ім'я ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ), відкрито банківський рахунок № НОМЕР_3 , який обслуговується за допомогою банківської платіжної картки № НОМЕР_1 (а.с.68-73). Як вбачається з наданої інформації 18.09.2025 була зарахована сума 2000,00 грн.
Отже, ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» виконало свої зобов'язання за Договором позики №6751997 від 18.09.2025 та надало позичальнику грошові кошти шляхом їх перерахування на картку № НОМЕР_1 , яку вона зазначила при оформленні кредиту.
Доказів на спростування вказаного відповідач не надала.
Вирішуючи позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту суд зазначає таке.
За договором №71317669 від 30.08.2025:
Згідно розрахунку заборгованості за Договором №71317669 від 30.08.2025 вбачається, що станом на 29.01.2026 заборгованість ОСОБА_2 за цим кредитним договором складає 9900,00 грн, з яких: 3000 грн. - сума тіла кредиту, 900,00 грн - сума нарахованих процентів, 6000,00 грн - заборгованість по пені (а.с.10зв-12).
За вимогами із ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі ст. 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику в строк та в порядку, що встановлені договором.
Як визначено в ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Частиною 1 статті 514 Цивільного кодексу України визначено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Судом установлено, що за договором позики №71317669 від 30.08.2025відповідач отримала кредит в розмірі 3000,00 грн.
Доказів, які б підтверджували повернення тіла кредиту в повному обсязі, відповідач не наддала. Отже, зобов'язання за кредитним договором щодо повернення тіла кредиту в повному обсязі відповідачем не виконані, а тому суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за тілом кредиту є законними, обґрунтованими та підлягають задоволенню на суму 3000,00 грн.
Вирішуючи позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за процентами в сумі 900,00 суд зазначає.
За ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Відповідно до ст.1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Отже, за приписом зазначеної статті нарахування процентів до дня повернення позики може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку користування кредитом.
Тобто, нарахування відсотків за користування кредитом здійснюється виключно в межах строку кредиту, що передбачено, крім ст. 1048 ЦК України, і самим Договором.
Аналіз викладених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється.
Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч. 2 ст. 625ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання (позиція Великої Палати Верховного Суду у постановах від 28 березня 2018року у справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 31 жовтня 2018року у справі № 202/4494/16-ц).
Проценти за «користування кредитом» нараховані після спливу такого строку, тобто до моменту повного фактичного повернення кредитних коштів, свідчать про помилкове розуміння правової природи процентів, які сплачуються позичальником у випадку прострочення грошового зобов'язання.
На період після прострочення виконання зобов'язання з повернення кредиту кредит боржнику не надається, боржник не може правомірно не повертати кредит, а тому кредитор вправі вимагати повернення боргу разом з процентами, нарахованими на час спливу строку кредитування. Тобто боржник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення кредитування, а тому й не повинен сплачувати за нього проценти відповідно до статті 1048 ЦК України; натомість настає відповідальність боржника - обов'язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором.
Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від5 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 (провадження N12-16гс22).
Судом встановлено, що за договором позики №71317669 від 30.08.2025 відповідач отримала кредит в сумі 3000,00 грн.
З наданого розрахунку заборгованості вбачається, що проценти за користування кредитом нараховані з 30.08.2025 по 28.09.2025 (а.с.10зв-12), тобто в межах строку дії договору, розмір відповідає вимогам ЗУ «Про споживче кредитування».
Таким чином, вимога представника позивача щодо стягнення з відповідача процентів за користування кредитом підлягають задоволенню в повнеому обсязі в розмірі 600,00 грн.
Вирішуючи позовні вимоги в частині стягнення за кредитним договором 6000,00 грн неустойки (пені), суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Пунктом 10.5 Кредитного договору визначено розмір неустойки (а.с.18).
Представник позивача зазначив, що Кредитний договір з відповідачем був укладений після набрання чинності змін до Закону України "Про споживче кредитування", а тому вимога позивача про стягнення неустокий є правомірною, з огляду також на те, що нормами ЦК України врегульовано загальне питання про звільнення від сплати неустойки позичальників при отримані кредиту (позики), в той час як ЗУ "Про споживче кредитування" є спеціальною нормою, яка регулює питання щодо загальних правових та організаційних засад споживчого кредитування.
Вирішуючи питання який саме закон підлягає застосуванню, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЗУ «Про правотворчу діяльність» юридична сила - це властивість нормативно-правових актів та встановлених ними норм права, що є основою для визначення співвідношення їх взаємної ієрархічної підпорядкованості у системі нормативно-правових актів, зумовленого сукупністю ознак, що випливають із: 1) засад конституційного ладу в Україні; 2) компетенції та територіальної юрисдикції суб'єкта правотворчої діяльності, визначених Конституцією України та (або) законом; 3) інших особливостей, визначених Конституцією України та (або) законом.
Суд констатує, що частиною 2 ст. 19 ЗУ «Про правотворчу діяльність» встановлено ієрархію нормативно-правових актів, відповідно до якої кодекс і закони є актами однієї юридичної сили.
Разом з тим, згідно ч.ч.1,2 ст. 11 ЗУ «Про правотворчу діяльність» кодекс - це закон, який створений шляхом систематизації норм права, містить загальні засади, на підставі яких комплексно регулює однорідну сферу суспільних відносин, забезпечуючи стабільність правового регулювання. При прийнятті законів, що розвивають положення кодексу у відповідній сфері, повинні дотримуватися основні принципи правового регулювання суспільних відносин, встановлені кодексом.
Отже аналізуючи вказану норму закону, суд зауважує, що оскільки при прийнятті законів, що розвивають положення кодексу у відповідній сфері, повинні дотримуватися основні принципи правового регулювання суспільних відносин, встановлені кодексом, суд дійшов висновку, що у даному випадку підлягають застосуванню норми Цивільного кодексу України.
Відповідно до п. 18. Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (не виконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Приймаючи до уваги те, що сума заборгованості неустойки за кредитним договором в розмірі 6000,00 грн нараховані відповідачу у період дії в Україні воєнного стану, у зв'язку з чим позичальник звільняється від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення, суд дійшов висновку, що позов в частині стягнення з відповідача на користь позивача за кредитним договором неустойки в розмірі 6000,00 грн задоволенню не підлягають.
Підсумовуючи викладене, приймаючи до уваги те, що відповідач отримавши кредитні кошти, зобов'язання з повернення тіла кредиту та процентів за користування кредитними коштами в повному обсязі не виконав, належних та допустимих доказів щодо спростування доводів позивача суду не надав, суд дійшов висновку, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором За договором №71317669 від 30.08.2025 підлягають частковому задоволенню на загальну суму в розмірі 3900,00 грн, де 3000,00 тіло кредиту, 900,00 грн - проценти.
За договором №6751997 від 18.09.2025:
Згідно розрахунку заборгованості за Договором №№6751997 від 18.09.2025 вбачається, що станом на 29.01.2026 заборгованість ОСОБА_2 за цим кредитним договором складає 8074,00 грн, з яких: 2000 грн. - сума тіла кредиту, 1729,00 грн - сума нарахованих процентів,645,00 грн - заборгованість за комісією, 4000,00 - заборгованість за пенею (а.с.10зв-12).
Вирішуючи позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту та процентами, суд зазначає наступне.
За вимогами ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі ст. 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику в строк та в порядку, що встановлені договором.
Як визначено в ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Частиною 1 ст. 514 Цивільного кодексу України визначено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Судом установлено, що за договором №7334273 від 29.10.2022відповідач отримав кредит в розмірі 5000,00 грн., зобов'язання за кредитним договором щодо повернення заборгованості та сплаті відсотків і комісії відповідач не виконав.
За ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Відповідно до ст.1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Отже, за приписом зазначеної статті нарахування процентів до дня повернення позики може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку користування кредитом.
Тобто, нарахування відсотків за користування кредитом здійснюється виключно в межах строку кредиту, що передбачено, крім ст. 1048 ЦК України, і самим Договором.
Аналіз викладених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється.
Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання (позиція Великої Палати Верховного Суду у постановах від 28 березня 2018року у справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 31 жовтня 2018року у справі № 202/4494/16-ц).
Проценти за «користування кредитом» нараховані після спливу такого строку, тобто до моменту повного фактичного повернення кредитних коштів, свідчать про помилкове розуміння правової природи процентів, які сплачуються позичальником у випадку прострочення грошового зобов'язання.
На період після прострочення виконання зобов'язання з повернення кредиту кредит боржнику не надається, боржник не може правомірно не повертати кредит, а тому кредитор вправі вимагати повернення боргу разом з процентами, нарахованими на час спливу строку кредитування. Тобто боржник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення кредитування, а тому й не повинен сплачувати за нього проценти відповідно до статті 1048 ЦК України; натомість настає відповідальність боржника - обов'язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором.
Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від5 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 (провадження N12-16гс22).
Судом встановлено, що за договором позики №6751997 від 18.09..2025 відповідач отримала кредит в сумі 2000,00 грн.
З наданого розрахунку заборгованості вбачається, що проценти за користування кредитом нараховані з 18.09.2025 по 17.12.2025 (а.с.23зв-24), тобто в межах строку дії договору, розмір відповідає вимогам ЗУ «Про споживче кредитування».
Таким чином, вимога представника позивача щодо стягнення з відповідача тіла кредиту 2000,00 грн та процентів за користування кредитом в розмірі 1729,00 грн підлягають задоволенню в повному обсязі на загальну суму 3729,00 грн.
Вирішуючи позовну вимогу в частині стягнення комісії в сумі 345,00 грн, суд зазначає таке.
Згідно абз. 4 ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Частиною п'ятою статті 12 Закону «Про споживче кредитування» закріплено, що умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду по справі №204/224/21 у постанові від 06 листопада 2023 року, дійшов висновку про те, що якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду по справі №204/224/21 у постанові від 06 листопада 2023 року, дійшов висновку про те, що якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Надаючи оцінку вказаним твердженням, суд зазначає таке.
Згідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Верховний Суд у своїх постановах формує єдину судову практику, надаючи обов'язкові для всіх правові позиції та висновки щодо застосування норм права, що забезпечує сталість та однаковість у правосудді, а ці висновки є важливим джерелом для судів нижчих інстанцій та інших суб'єктів владних повноважень .
Верховний Суд у вказаній постанові зокрема зазначив, що у кредитному договорі не лише потрібно зазначити перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, а й надати докази їх понесення.
У кредитному договорі № 6751997 від 18.09.2025 в п. 2.2.9 кредитодавцем фактично встановлено сплату комісії за надання кредиту, не зазначивши, за які саме послуги ця комісія сплачується позичальником. Жодних доказів вчинення будь-яких дій, за які позикодавцем нараховувалася комісія, позивачем не надано.
Разом із тим, ч. 1 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» передбачено безоплатність надання позикодавцем певних послуг, до яких можна віднести видачу кредиту та його супровід.
Суд зазначає, що послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на споживчі потреби, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.
Приймаючи до уваги те, що у Договорі про споживчий кредит № 6751997 від 18.09.2025, ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» не зазначило та не надало доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця пов'язаних з видачою кредиту, суд дійшов висновку, що положення п. 2.2.9 Договору є нікчемними відповідно до частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування», а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача 345,00 грн комісії задоволенню не підлягають.
Вирішуючи позовні вимоги в частині стягнення за кредитним договором 4000,00 грн неустойки (пені), суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Пунктом 9.5 Кредитного договору визначено розмір неустойки (а.с.30зв).
Представник позивача зазначив, що Кредитний договір з відповідачем був укладений після набрання чинності змін до Закону України "Про споживче кредитування", а тому вимога позивача про стягнення неустокий є правомірною, з огляду також на те, що нормами ЦК України врегульовано загальне питання про звільнення від сплати неустойки позичальників при отримані кредиту (позики), в той час як ЗУ "Про споживче кредитування" є спеціальною нормою, яка регулює питання щодо загальних правових та організаційних засад споживчого кредитування.
Вирішуючи питання який саме закон підлягає застосуванню, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЗУ «Про правотворчу діяльність» юридична сила - це властивість нормативно-правових актів та встановлених ними норм права, що є основою для визначення співвідношення їх взаємної ієрархічної підпорядкованості у системі нормативно-правових актів, зумовленого сукупністю ознак, що випливають із: 1) засад конституційного ладу в Україні; 2) компетенції та територіальної юрисдикції суб'єкта правотворчої діяльності, визначених Конституцією України та (або) законом; 3) інших особливостей, визначених Конституцією України та (або) законом.
Суд констатує, що частиною 2 ст. 19 ЗУ «Про правотворчу діяльність» встановлено ієрархію нормативно-правових актів, відповідно до якої кодекс і закони є актами однієї юридичної сили.
Разом з тим, згідно ч.ч.1,2 ст. 11 ЗУ «Про правотворчу діяльність» кодекс - це закон, який створений шляхом систематизації норм права, містить загальні засади, на підставі яких комплексно регулює однорідну сферу суспільних відносин, забезпечуючи стабільність правового регулювання. При прийнятті законів, що розвивають положення кодексу у відповідній сфері, повинні дотримуватися основні принципи правового регулювання суспільних відносин, встановлені кодексом.
Отже аналізуючи вказану норму закону, суд зауважує, що оскільки при прийнятті законів, що розвивають положення кодексу у відповідній сфері, повинні дотримуватися основні принципи правового регулювання суспільних відносин, встановлені кодексом, суд дійшов висновку, що у даному випадку підлягають застосуванню норми Цивільного кодексу України.
Відповідно до п. 18. Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (не виконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Приймаючи до уваги те, що сума заборгованості неустойки за кредитним договором в розмірі 4000,00 грн нараховані відповідачу у період дії в Україні воєнного стану, у зв'язку з чим позичальник звільняється від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення, суд дійшов висновку, що позов в частині стягнення з відповідача на користь позивача за кредитним договором неустойки в розмірі 4000,00 грн задоволенню не підлягають.
Підсумовуючи викладене, приймаючи до уваги те, що відповідач отримавши кредитні кошти, зобов'язання з повернення тіла кредиту та процентів за користування кредитними коштами в повному обсязі не виконав, належних та допустимих доказів щодо спростування доводів позивача суду не надав, суд дійшов висновку, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором За договором №6751997 від 18.09.2025 підлягають частковому задоволенню на загальну суму в розмірі 3729,00 грн, де 2000,00 тіло кредиту, 1729,00 грн - проценти.
Всього підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача:
За договором № 71317669 від 30.08.2025:
3000,00 грн - тіла кредиту,
900,00 грн - проценти, всього на суму 3900,00 грн;
За договором №6751997 від 18.09.2025:
2000,00 - тіла кредиту,
1729,00 грн - проценти, а всього на суму 3729,00 грн.
При вирішення питання стягнення судових витрат, суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних із розглядом справи.
Частиною 1,2 стаття 141 ЦПК України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору, що на момент подання позову до суду складає 2662,40 грн.
Позовна заява з доданими до неї матеріалами позивачем подано через систему «Електронний суд» та сплачено судовий збір в сумі 2662,40 грн.
Позивачем при подачі позову до суду було заявлено позовні вимоги в загальному розмірі 17974,00 грн, судом задоволено позовні вимоги на суму 7629,00 грн, що становить 42,44% від ціни позову, отже з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1129,92, що становить 42,44% від 2662,40 грн.
За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Відповідно до договору №20-08/25 від 20.08.2025 про надання правової допомоги Товариство з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та адвокат «Ткаченко Юлія Олегівна» уклали договір, за умовами якого остання зобов'язалася надати правову допомогу при зверненні до суду та розгляді в суді цивільної справи. Згідно з витягу від 05.02.2026 з акту №4-МК приймання-передачі наданої правничої допомоги за Договором про надання правничої допомоги №20-08/25 від 20.08.2025, адвокат «Ткаченко Юлія Олегівна» надала Товариству з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» правову допомогу, а саме: вивчення наявних у клієнта документів, проведення їх аналізу, визначення правової позиції/аналіз судової практики та збір документів / доказів (у разі відсутності у клієнта необхідних документів) для формування позовної заяви вартість 500 грн, судовий супровід у суді -4000 грн. Всього 4500 грн (а.с.35 зв-39зв)
Відповідно до платіжної інструкції кредитового переказу ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» перерахував ОСОБА_3 184500,00 грн оплати згідно з акту №4-МК від 05.02.2026 приймання наданої правової допомоги за договором про надання правової допомоги №20-08/25 від 20.08.2025 без ПДВ (а.с.41 на зв)
Судом установлено, що сума витрат відповідно до витягу з акту приймання передачі наданої правової допомоги становить 4500 грн.
За приписами п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати пов'язані з розглядом справи покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно до задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що оскільки позов задоволено частково, витрати, які поніс позивач на професійну правничу допомогу, підлягають стягненню пропорційно до задоволених позовних вимог на суму 1909,80 грн, що складає 42,44 % від 4500,00 грн.
На підставі наведеного, ст.247,263-265,273,279,354 ЦПК України, суд,
Позов Товариство з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договорами позикизадовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» заборгованість за договорами позики:
-№ 71317669 від 30.08.2025:
3000,00 грн - тіла кредиту,
900,00 грн - проценти, всього на суму 3900,00 грн;
- №6751997 від 18.09.2025:
2000,00 - тіла кредиту,
1729,00 грн - проценти, а всього на суму 3729,00 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» в рахунок відшкодування коштів за 1129,92, грн - судовий збір сплачений при подачі позовної заяви та 1909,80 грн - витрат на правничу допомогу.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на заочне рішення суду може бути подана позивачем протягом тридцяти днів до Полтавського апеляційного суду.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Повне найменування сторін та учасників справи:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів», ЄДРПОУ 39861924, місце знаходження: 01010, місто Київ, буплоща Арсенальна, буд. 1Б.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
Суддя Г.Л. Тимофєєва