справа №756/12911/25 Головуючий у І інстанції - Диба О.В.
апеляційне провадження №22-ц/824/4756/2026 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П.
06 травня 2026 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Приходька К.П.,
суддів Писаної Т.О., Журби С.О.,
розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 21 жовтня 2025 року
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
установив:
У серпні 2025 року ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» звернулося до Оболонського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Позовні вимоги обґрунтовувало тим, що відповідно до укладеного з ТОВ «Авентус Україна» договору про надання фінансового кредиту №3745394 від 28.02.2021 року ОСОБА_1 надано кредит у розмірі 15000 грн. із строком кредитування на 30 днів зі стандартною процентною ставкою 1,90% в день (1,33% знижена).
21.09.2021 року між ТОВ «Авентус Україна» та ним, ТОВ «ФК «Кредит-Капітал», укладено договір відступлення права вимоги №ККАУ-21092021, за умовами якого ТОВ «Авентус Україна» відступило йому належне право вимоги до відповідача, у тому числі на суму заборгованості за основною сумою кредиту та нарахованими процентами, право на одержання яких належить ТОВ «Авентус Україна».
Відповідач свої зобов'язання за договором не виконує, не здійснює платежів в рахунок погашення суми кредиту та нарахованих процентів, у зв'язку з чим утворилась заборгованість, яка складає 48340 грн.
Просило суд, стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість у загальному розмірі 48340 грн., судовий збір та витрати на правову допомогу.
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 21 жовтня 2025 року зазначений вище позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» суму кредитної заборгованості у розмірі 48340 грн., що складається з: 15000 грн. - заборгованість по тілу кредиту, 33340 грн. - заборгованість за відсотками, судовий збір у розмірі 2422,40 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 4307,69 грн.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій вказує на порушення судом норм процесуального права та невірне застосування норм матеріального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що фактично він не був повідомлений про розгляд справи, не отримав позову, не мав можливості надати відзив, докази та заперечення. Суд обмежився одноразовим направленням кореспонденції. Повернення листа «за закінченням строку зберігання» не є належним повідомленням сторони.
Документи, які позивач використав в якості доказу начебто перерахування кредитних коштів на його рахунок не є достовірним доказом отримання ним кредиту.
В той же час розрахунок заборгованості не є документом первинного бухгалтерського обліку, а є одностороннім арифметичним розрахунком стягуваних сум, який відповідно повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку).
Крім того, позивачем не подано виписки з рахунку кредитодавця, розрахунку з зазначенням дат прострочення, доказів повідомлення про відступлення права вимоги.
Просив суд, скасувати рішення Оболонського районного суду м. Києва від 21 жовтня 2025 року та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.
На вказану апеляційну скаргу ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» подало відзив, в обґрунтування якого зазначило, що на підтвердження наявності кредитного договору та переказу кредитних коштів ним надано всі наявні документи передані первинним кредитором ТОВ «Авентус Україна». Надане ним повідомлення про успішне перерахування коштів відповідачу містить усі необхідні реквізити, а отже може вважатися первинним документом і підтверджувати надання позичальнику кредитних коштів.
Вважає, що вимоги, викладені в апеляційній скарзі не підлягають задоволенню, оскільки суперечать факту укладення договору та погодження ОСОБА_1 з умовами кредитного договору шляхом підписання кредитного договору.
ОСОБА_1 свідомо звернувся до ТОВ «Авентус Україна», з метою отримання коштів за договором про надання споживчого кредиту, та згідно умов договору підтвердив, що повністю розуміє всі умови договору, свої права та обов'язки за договором і погоджується з ними та прийняв на себе зобов'язання сплатити отримані кошти згідно умов договору фінансового кредиту.
Просило суд, апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення Оболонського районного суду м. Києва від 21 жовтня 2025 року залишити без змін.
На вказаний відзив ОСОБА_1 надав відповідь у якій просив суд, скасувати рішення Оболонського районного суду м. Києва від 21 жовтня 2025 року та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до ч. 1. ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Питання виклику учасників справи для надання пояснень у справі вирішується апеляційним судом з огляду на наявність необхідності у таких поясненнях.
Згідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено, що28.02.2021 року між ТОВ «Авентус Україна» та відповідачем укладено договір про споживчий кредит №3745394, за яким ОСОБА_1 надано кредит у розмірі 15000 грн. із строком кредитування на 30 днів зі стандартною процентною ставкою 1,90% в день (1,33% знижена).
Відповідно до пп.1 п.5.4 договору кредитної лінії, позичальник зобов'язався повернути кредитодавцю суму наданого кредиту та сплатити всі відповідні договірні компенсації до останнього дня терміну сплати.
Згідно п.7.4 договору, у випадку прострочення повернення суми кредиту за користування кредитом клієнт зобов'язаний сплатити товариству штраф за кожний день прострочення починаючи з 4 дня прострочення, строк нарахування якої не може перевищувати 90 днів, на 4 день - додатково штраф у розмірі 720 грн., з п'ятого дня - 165 грн., за кожен день.
Однак, ОСОБА_1 систематично не виконує взяті на себе за кредитним договором зобов'язання щодо своєчасного та у повному обсязі погашення кредиту, відсотків за його користування, допустив заборгованість зі сплати кредиту у розмірі 48340 грн., що складається з: 15000 грн. - заборгованість по тілу кредиту, 33340 грн. - заборгованість за відсотками.
21.09.2021 року між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» укладено договір відступлення права вимоги №ККАУ-21092021, за умовами якого ТОВ «Авентус Україна» відступило ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» належне йому право вимоги до відповідача, у тому числі на суму заборгованості за основною сумою кредиту та нарахованими процентами, право на одержання яких належить ТОВ «Авентус Україна».
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що між первісним кредитором та відповідачем було укладено договір про надання фінансових послуг у спосіб, передбачений Законом України «Про електронну комерцію». Встановивши, що відповідач пройшов процедуру ідентифікації в системі та підписав договір одноразовим ідентифікатором, суд визнав правочин укладеним у письмовій формі. Суд дійшов висновку, що позивач довів факт передачі коштів позичальнику шляхом надання довідки платіжного оператора про безготівковий переказ на вказану в договорі картку. Судом встановлено, що право грошової вимоги перейшло до ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» на підставі належно оформленого договору факторингу та відступлення прав вимоги. Враховуючи відсутність доказів погашення заборгованості з боку відповідача, суд визнав вимоги про стягнення тіла кредиту та відсотків обґрунтованими. Суд також виходив із того, що відповідач не надав власного контррозрахунку та не спростував обставини, на які посилався позивач.
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).
Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).
Нормою ст. 639 ЦК України передбачено, що якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
У ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Доведення позивачем умов кредитування і наявності заборгованості є обов'язком позивача, виходячи з принципу змагальності сторін, закріпленого ст. 12 ЦПК України. У справах про стягнення кредитних коштів на банк або іншу фінансову установу покладений обов'язок довести факт передачі коштів позичальнику у розмірі та на умовах, встановлених договором, в іншому випадку, без доведення цього факту, втрачається право банку (фінансової установи) на пред'явлення будь-якої вимоги.
Судом встановлено факт укладення 28.02.2021 року договору про споживчий кредит №3745394, який підписано в електронній формі шляхом обміну електронними повідомленнями, підписані електронним підписом позичальника через одноразові ідентифікатори, що відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» прирівнюється до письмової форми.
Відповідно до положень ст. 207 ЦК України, електронний документ прирівнюється до письмової форми правочину. Спеціальне законодавство у сфері електронної комерції (Закони України «Про електронну комерцію» та «Про електронні документи та електронний документообіг») не заперечує юридичної сили електронних документів та договорів, укладених шляхом обміну електронними повідомленнями. Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає можливість підписання електронного правочину, зокрема, електронним підписом одноразовим ідентифікатором. Одноразовим ідентифікатором, як визначено ч. 1 ст. 3 цього ж Закону, є алфавітно-цифрова послідовність, яку отримує особа, що приймає оферту, шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції.
Таким чином, використання відповідачем логіну та паролю для входу в особистий кабінет та/або введення одноразового ідентифікатора, надісланого на його контактний номер телефону, є належним способом ідентифікації та підписання електронного договору, що відповідає вимогам чинного законодавства.
Водночас, не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину тощо) вказується особа, яка створила замовлення.
Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом, наприклад, у постановах від 12.01.2021 у справі №524/5556/19, від 10.06.2021 у справі №234/7159/20, які, відповідно до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України, суд враховує при виборі і застосуванні норми права до цих спірних правовідносин.
Суд звертає увагу, що договір підписаний електронним підписом, використання якого не можливе без проходження попередньої реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора, та без здійснення входу на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету.
Згідно зі ст. 3 Закону України «Про електронний цифровий підпис», електронний цифровий підпис за своїм правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису у визначених законом випадках, а електронний підпис не може бути визнаний недійсним лише через його електронну форму. Аналогічно, у цивільному праві діє загальна презумпція правомірності правочину, встановлена статтею 204 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або не визнана судом.
У контексті електронного правочину, вчинення дій з використанням особистого кабінету, логіну, паролю та/або одноразового ідентифікатора, наданого особі при реєстрації, створює презумпцію того, що ці дії вчинені саме цією особою. Якщо відповідач заперечує факт власного волевиявлення на укладення кредитного договору в електронній формі або стверджує, що електронний підпис був вчинений не ним, а іншою особою, тягар доведення цих обставин покладається саме на відповідача відповідно до ст. 81 ЦПК України.
Таким чином, просте заперечення факту авторизації та підписання договору без надання належних та допустимих доказів, які б підтверджували наявність вад волевиявлення або вчинення електронного підпису іншою особою, не є достатньою підставою для спростування презумпції дійсності правочину та вчинення електронного підпису саме відповідачем. Відповідач не надав жодних доказів несанкціонованого доступу до особистого кабінету, використання його персональних даних третіми особами чи будь-яких інших обставин, які б свідчили про відсутність його вільної волі на укладення договору або фальсифікацію електронного підпису.
Доказів того, що персональні дані (копія паспорта громадянина України, картка фізичної особи-платника податків, реквізити банківської картки на яку первісним кредитором здійснювалося перерахування позичених грошових коштів, номер телефону) були використані товариством для укладення кредитного договору від імені відповідача, останнім суду не надані. При цьому, як вбачається з матеріалів справи, до правоохоронних органів із відповідною заявою щодо вчинення відносно нього шахрайських дій відповідач не зверталась, як і не оскаржував правомірність укладеного договору.
Отже, належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами 28.02.2021 року правочину - договору про надання споживчого кредиту, та його підписання ОСОБА_1 за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора.
Щодо доводів про недоведеність факту видачі кредиту на рахунок відповідача та доказів існування заборгованості у заявленому розмірі.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини1 та 2 ст. 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч.1 ст. 80 ЦПК України).
Частиною 4 ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
На підтвердження виконання обов'язку кредитора щодо надання коштів, позивачем надано інформацію з ТОВ «ФК «Контрактовий дім» про успішне зарахування 15000 грн. 28.02.2021 року на банківську карту № НОМЕР_1 , яка співпадає з карткою, яка була зазначена відповідачем при укладенні кредитного договору, а саме, згідно п. 2.1. договору, кошти кредиту надаються Товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_1 або іншої платіжної картки, реквізити якої надані Споживачем Товариству з метою отримання кредиту.
Отже, сукупність наданих доказів, а саме ідентичність номеру договору, точний час операції, сума 15000 грн. та збіг маскованих цифр картки з реквізитами в договорі, дає суду підстави за стандартом більшої переконливості вважати факт отримання коштів відповідачем доведеним (правовий висновок у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц).
Відповідно до положень ст .ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається. Надавши докази успішної транзакції на картку, вказану відповідачем, позивач виконав свій обов'язок. Водночас, відповідач, будучи власником рахунку, мав безперешкодний доступ до банківської виписки, проте не надав її суду на спростування факту зарахування коштів, що розцінюється судом як відсутність доказів на підтвердження його заперечень.
Доводи апеляційної скарги про те, що розрахунки заборгованості не є документами первинного бухгалтерського обліку, а тому позивачем не доведено факт надання грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених Кредитним договором, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки відповідно до Постанови Верховного Суду від 07.06.2023 року по справі №234/3840/15 визначено, що непогодження (незгода) з розрахунком, наданим позивачем, не є підставою для відмови у задоволенні позову у повному обсязі. Незгода Відповідача із розрахунком заборгованості не позбавляє його можливості, на підтвердження своїх доводів, надати свій «контррозрахунок».
Відповідачем не було надано ніяких доказів виконання зобов'язань, в тому числі доказів невірного нарахування виниклої суми заборгованості по відсоткам, відповідно до умов Договору, в тому числі шляхом проведення та надання власного контррозрахунку.
Таким чином, відповідачем не були зроблені арифметичні розрахунки суми заборгованості належним чином та у відповідності до всіх визначених та погоджених сторонами умов договору.
У розрахунку заборгованості (розрахунку і первісного кредитора, і фактора) чітко вказано з чого складається заявлена сума заборгованості, відповідно до яких умов договору та за який період вона була нарахована.
Також, враховуючи умови надання кредитних коштів, колегія суддів зазначає, що саме боржник має доступ до свого карткового рахунку, зазначеного в договорі, і на підтвердження відсутності надходження коштів від первісного кредитора на виконання укладеного договору, мав можливість представити суду по такому рахунку виписку. Між тим, правом надання таких доказів відповідач не скористався.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що ні первісний кредитор, ні позивач не є банками та на них не розповсюджується дія Закону України «Про банки та банківську діяльність».
Кредитор є небанківською фінансовою установою, діяльність яких регулюється спеціальним законодавством для осіб, які надають небанківські фінансові послуги. Зокрема, небанківські фінансові установи позбавлені можливості створення виписок по картковим рахункам споживачів.
Отже, твердження відповідача в частині ненадання позивачем виписок з рахунку позичальника з відображенням всіх операцій по такому рахунку не заслуговують на увагу.
Позивач об'єктивно позбавлений можливості надати такі виписки, оскільки не є банком в розумінні Закону України «Про банки і банківську діяльність», а є фінансовою установою і діє відповідно до Закону України «Про фінансові послуги та фінансові компанії».
Крім того, посилання відповідача на постанови Національного Банку України, в тому числі на Положення про організацію бухгалтерського обліку в Банках України є недоречним, оскільки положення стосуються банків, а не небанківських фінансових установ. Відповідно, не заслуговують на увагу і посилання відповідача на практику Верховного Суду, яка стосується стягнення заборгованості, кредитором за якими є банки.
Доводи апеляційної скарги про те, що судом не досліджено, за який саме період нараховано заявлену суму відсотків, а зважаючи на їх розмір, існує висока ймовірність, що нарахування проводилося і поза межами строку кредитування, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки Товариство ознайомило позичальника з інформацією, надання якої передбачено чинними нормативно правовими актами України на дату укладення такого типу кредитного договору.
Укладаючи Договір, позичальник підтвердив ознайомлення з вказаною інформацією. Сторонами правочину досягнуто домовленостей по всім умовам Договору при його укладанні.
У межах даної справи предметом розгляду є виключно вимога про стягнення заборгованості за кредитним договором, а не позов про визнання правочину або окремих пунктів Договору нікчемними чи недійсними.
З урахуванням фактичних обставин справи, кредитний договір підписаний сторонами, які мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, що свідчить про досягнення згоди з усіх істотних умов договору. Умови договору викладено чітко та з повною інформацією стосовно умов кредитування, з якими відповідач погодився, підписавши договір, і додаткових заперечень щодо цих умов він не заявляв.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що за загальним правилом наявність згоди боржника на заміну кредитора в зобов'язанні не вимагається, якщо інше не встановлене договором або законом. Тобто відступлення права вимоги за змістом означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.
Станом на дату подання позовної заяви від відповідача жодних заяв-заперечень не надходило.
Колегія суддів зауважує, що згідно правової позиції, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 23 вересня 2015 року у справі №6-979 цс15 «...боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору, неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов'язку погашення кредиту взагалі».
Апелянтом ні в ході розгляду справи судом першої інстанції, ні до апеляційної скарги не надано доказів погашення заборгованості перед Первісним кредитором.
Отже, заборгованість ОСОБА_1 підтверджена належними доказами (кредитним договором, довідкою платіжного оператора про перерахування 15000 грн. на картку № НОМЕР_1 ), факт переходу права вимоги - послідовним ланцюгом факторингу. Розрахунки заборгованості відповідають умовам договору щодо платності кредиту та здійснений в межах строку кредитування, що узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду щодо обмеження нарахування процентів строком дії договору. Заперечень щодо арифметичної правильності, як і контррозрахунку відповідачем не подано.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи та правильно застосував норми матеріального права, та дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування рішення, а в цілому ґрунтуються на незгоді відповідача із необхідністю сплачувати заборгованість по кредитному договору. Апеляційна скарга не містять аргументованих заперечень щодо розрахунку заборгованості або суті позовних вимог.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апелянта по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.
Отже оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду відповідають встановленим обставинам, підстави для зміни чи скасування судового рішення та задоволення апеляційної скарги не встановлені.
Щодо стягнення витрат на правничу допомогу, то суд першої інстанції такі витрати стягнув пропорційно до задоволених позовних вимог, що відповідає вимогам закону.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ч. 3 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 369, 374, 375, 381, 383 ЦПК України суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 21 жовтня 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, окрім випадків, передбачених ч.3 ст.389 ЦПК України.
Суддя-доповідач К.П. Приходько
Судді Т.О. Писана
С.О. Журба