справа №758/17920/25 Головуючий у І інстанції - Кирильчук І.А.
апеляційне провадження №22-ц/824/8992/2026 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П.
06 травня 2026 рокуКиївський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Приходька К.П.,
суддів Писаної Т.О., Журби С.О.,
розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 20 лютого 2026 року
у справі за позовом ОСОБА_1 до судді Шевченківського районного суду м. Києва ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації,-
установив:
У листопаді 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до судді Шевченківського районного суду м. Києва ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації.
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 09 лютого 2026 року зазначену вище позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 20 лютого 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 до судді Шевченківського районного суду м. Києва ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації визнано такою, що не подана та повернуто суб'єкту звернення.
Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, посилаючись на те, що вона постановлена з порушенням норм процесуального права, та з невідповідністю висновків суду обставинам справи.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги, посилається на те, що ним повністю були усунуті недоліки позовної заяви, однак, суд першої інстанції формально послався на підстави для повернення позовної заяви, які взагалі не були зазначені в ухвалі від 09 лютого 2026 року, що свідчить про формальний підхід з метою його недопущення реалізувати своє право на справедливий суд шляхом розгляду його позовної заяви.
Отже, вказує, що відповідно до практики ЄСПЛ потрібно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним. Надмірний формалізм під час вирішення питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.
Просив суд, скасувати ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 20 лютого 2026 року, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив.
Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 ч. 1 ст. 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Відповідно до справи, ухвалою суду першої інстанції від 09 лютого 2026 року подану по справі позовну заяву залишено без руху з підстав невідповідності її положенням ст.ст. 175, 177, ч. 8 ст. 43 ЦПК України, зокрема: на виконання вимог ухвали позивачеві слід сформулювати прохальну частину позовної заяви з урахуванням викладеного в даній ухвалі та подати позовну заяву у новій редакції; надати документ (платіжну інструкцію) про доплату судового збору; додати до позовної заяви її копії та копії всіх документів, що додаються до неї, відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб, а у разі подання до суду позовної заяви та документів, що додаються до неї, в електронній формі через електронний кабінет позивач зобов'язаний додати до позовної заяви доказ надсилання іншим учасникам справи копій поданих до суду документів з урахуванням положень ст. 43цьогоКодексу.
Матеріали справи свідчать, що 16 лютого 2026 року через систему «Електронний суд» до суду першої інстанції представником позивача адвокатом Мацко В.В. було направлено заяву про усунення недоліків із долученою до неї новою редакцією позовної заяви (з внесеними виправленнями на підставі ухвали від 09 лютого 2026 року), а також надано квитанцію ID: 8178-8004-0929-2815 про сплату судового збору у розмірі 1211,20 грн.
Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що нову редакцію позовної заяви представником позивача було направлено на адресу відповідача (адреса: 04050, м. Київ, вул. Дегтярівська, будинок 13), яка не є його адресою реєстрації, що позбавляє відповідача можливості ознайомитися зі змістом нової редакції позовної заяви та надати свої заперечення щодо заявленого позову, що порушує його процесуальні права.
Колегія суддів погоджується з вищенаведеними висновками суду, виходячи з наступного.
Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 175 ЦПК України, у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява подається до суду в письмовій формі і підписується позивачем або його представником, або іншою особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи. Позовна заява повинна містити повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв'язку, офіційної електронної адреси та адреси електронної пошти.
Згідно з ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Матеріалами справи доведено, що позивач, усуваючи недоліки позовної заяви, долучив квитанцію про доплату судового збору, нову редакцію позовної заяви, та докази направлення позовної заяви на адресу відповідача, яка не є його адресою реєстрації.
Разом з тим, із відповіді №1997154 від 11 листопада 2025 року з Єдиного державного демографічного реєстру встановлено, що відповідач ОСОБА_2 з 28 жовтня 1993 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , що стало підставою для направлення даної цивільної справи ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 11 листопада 2025 року за підсудністю до Голосіївського районного суду м. Києва.
Про наявність ухвали Подільського районного суду м. Києва від 11 листопада 2025 року про направлення даної справи за підсудністю до Голосіївського районного суду м. Києва за місцем реєстрації відповідача у Голосіївському районі м. Києва позивач ОСОБА_1 був ознайомлений, що підтверджується матеріалами справи.
У той же час, нову редакцію позовної заяви представником позивача було направлено на адресу відповідача (адреса: 04050, м. Київ, вул. Дегтярівська, будинок 13), яка не є його адресою реєстрації.
За вказаних обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про повернення позовної заяви суб'єкту звернення, оскільки направлення примірника позову на не зареєстровану адресу відповідача, позбавляє можливості останнього ознайомитися зі змістом нової редакції позовної заяви та надати свої заперечення щодо заявленого позову, що порушує його процесуальні права.
Оскаржуючи ухвалу суду, адвокат Мацко В.В., діючи в інтересах ОСОБА_1 , зазначає, що недоліки зазначені в ухвалі суду від 09 лютого 2026 року було усунуто в повному обсязі, а тому позов судом першої інстанції повернуто необґрунтовано.
Між тим, як убачається з апеляційної скарги доводів та обґрунтувань незаконності ухвали районного суду від 20 лютого 2026 року з підстав, що слугували поверненню позову - будучи обізнаним про дійсне місце реєстрації відповідача, позивач направляє нову редакцію позовної заяви на адресу відповідача ( АДРЕСА_2 ), яка не є його адресою реєстрації, апеляційна скарга не містить.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Стаття 375 ЦПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки оскаржувана ухвала суду постановлена з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційна скарга не підлягає до задоволення.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381 ЦПК України, суд,-
постановив:
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 20 лютого 2026 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, окрім випадків, передбачених ч.3 ст.389 ЦПК України.
Суддя-доповідач К.П. Приходько
Судді Т.О. Писана
С.О. Журба