04 травня 2026 року
м. Київ
єдиний унікальний номер судової справи 357/13709/25
номер провадження 22-ц/824/6307/2026
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - суддіЛапчевської О.Ф.,
суддівБерезовенко Р.В., Мостової Г.І.,
за участю секретаря судового засідання Єфіменко І.О.,
учасники справи: представник позивача Запаскін М.Р., ОСОБА_3,
представник відповідача Ротаєнко В.Ф.,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради - Ковальської Юлії Іванівни на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 28 листопада 2025 року /суддя Бебешко М.М./
у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду та стягнення моральної шкоди, -
01 вересня 2025 року ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Запаскіна Максима Романовича звернулась до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з вищевказаним позовом, в якому просила:
1) Стягнути з Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, розрахований, виходячи із середньоденної заробітної плати у розмірі 896,44 грн за період з 09 серпня 2022 року по день ухвалення рішення у справі включно;
2) Стягнути з Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради на користь ОСОБА_1 моральну шкоду, завдану внаслідок затримки виконання судового рішення, в сумі 120 000,00 грн;
3) Стягнути з Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради на користь ОСОБА_1 судові витрати по оплаті судового збору та за надання правничої допомоги.
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 28 листопада 2025 року позов задоволено частково. Стягнути із Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі в сумі 774 524,16 грн, розрахований, виходячи із середньоденної заробітної плати у розмірі 896,44 грн за період з 09 серпня 2022 року по 28 листопада 2025 року включно.
Стягнуто з Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради на користь ОСОБА_1 моральну шкоду, завдану внаслідок затримки виконання судового рішення, в сумі 10 000,00 грн.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
Стягнуто з Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради на користь ОСОБА_1 судові витрати по оплаті судового збору в сумі 121,12 грн.
Стягнуто з Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради на користь держави судові витрати по оплаті судового збору в сумі 7 745,24 грн./а.с. 217-226/
Не погоджуючись з вказаним рішенням, представник Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради - Ковальська Ю.І. звернулась з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати рішення суду та ухвалити нове - про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.
На підтвердження вимог, викладених в апеляційній скарзі, апелянтка посилається на неповне з'ясування обставин, що мають істотне значення для справи, недоведеність обставин, які суд першої інстанції визнав встановленими, а також на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права (п. 1, 2, 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України).
Стверджує, що ліквідація Комунального закладу «Білоцерківська музична школа № 3» (запис про припинення юридичної особи внесено 29 липня 2022 року) унеможливлює поновлення позивачки на роботі, оскільки відповідно до частини першої статті 240-1 Кодексу законів про працю України у разі ліквідації підприємства, установи, організації орган, який розглядав трудовий спір, зобов'язаний визнати працівника таким, якого було звільнено за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, та стягнути середній заробіток лише за час вимушеного прогулу, а не за час затримки виконання рішення суду.
Крім того, апелянтка вказує на пропуск позивачкою строку звернення до суду, оскільки рішення про поновлення на роботі набрало законної сили ще 06 вересня 2023 року після перегляду Верховним Судом, а позов подано лише 01 вересня 2025 року, тобто з порушенням строку, встановленого статтею 233 КЗпП України.
Апелянтка також вважає, що стягнутий судом середній заробіток за час затримки виконання рішення у сумі 774 524,16 грн є явно надмірним і непропорційним, а тому підлягає зменшенню судом з урахуванням принципу співмірності та справедливості (ст. 11 ЦПК України, практика Великої Палати Верховного Суду). Наголошує, що виданий Наказ № 71 від 06.09.2023 «Про зміну підстави звільнення» є належним виконанням рішення суду, оскільки зміна формулювання звільнення на п. 1 ст. 40 КЗпП України (ліквідація) усуває правові наслідки попереднього звільнення.
Позивачка ОСОБА_1 про розгляд справи в порядку письмового провадження поінформована належним чином, на апеляційну скаргу її представник Запаскін М.Р. направив відзив, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення залишити без змін.
У відзиві заперечує доводи апелянта, зазначаючи, що ліквідація структурного підрозділу (музичної школи) не є ліквідацією юридичної особи - Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради, яке є роботодавцем, а тому норма статті 240-1 КЗпП України в даному випадку не застосовується (правова позиція Верховного Суду у постановах від 08.04.2020 у справі № 808/2741/16, від 17.06.2020 у справі № 521/1892/18).
Наголошує, що строк звернення до суду не пропущено, оскільки вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі має характер заробітної плати і не обмежується строком звернення до суду (ст. 236 КЗпП України, правова позиція Великої Палати Верховного Суду у постанові від 08.02.2022 у справі № 755/12623/19). Крім того, порушення є триваючим, що виключає застосування будь-яких строків давності.
Щодо розміру стягнення, вказує, що середній заробіток за час затримки виконання рішення суду є імперативною гарантією, яка не підлягає зменшенню на розсуд суду з мотивів «балансу інтересів» чи фінансового стану роботодавця, оскільки це не неустойка, а заробітна плата (ст. 236 КЗпП України).
Вважає, що Наказ № 71 від 06.09.2023 «Про зміну підстави звільнення» не є виконанням рішення суду, оскільки не відновлює трудові відносини, а лише змінює формулювання звільнення, що суперечить суті рішення про поновлення на роботі.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з'явились у судове засідання, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а судове рішення залишенню без змін на підставі наступного.
Судом встановлено, що рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 08 серпня 2022 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 13 грудня 2022 року та постановою Верховного Суду від 06 вересня 2023 року, позов ОСОБА_1 задоволено. Скасовано наказ про звільнення, поновлено її на посаді директора та викладача-методиста Комунального закладу «Білоцерківська музична школа № 3» з 23 квітня 2020 року. Рішення в частині поновлення підлягало негайному виконанню.
Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради рішення суду про поновлення на роботі не виконало. Наказ про поновлення позивачки видано не було.
Постановляючи оскаржене судове рішення, суд першої інстанції вірно керувався ст. 235, 236 Кодексу законів про працю України про те, що в разі затримки виконання рішення про поновлення працівника на роботі роботодавець зобов'язаний виплатити середній заробіток за весь час затримки; ст. 237-1 КЗпП України про відшкодування моральної шкоди працівнику; ст. 1173 ЦК України про відповідальність за шкоду, завдану органом влади.
Судом першої інстанції зроблено обґрунтований висновок про те, що Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради допустило тривалу затримку виконання рішення суду про поновлення позивачки на роботі, у зв'язку з чим на її користь підлягає стягненню середній заробіток за час затримки та моральна шкода.
Доводи апеляційної скарги про те, що ліквідація музичної школи унеможливлює поновлення, позивачка пропустила строк звернення до суду, а середній заробіток є надмірним, відхиляються з таких підстав.
Відповідно до ст. 235 КЗпП України рішення про поновлення на роботі підлягає негайному виконанню. Обов'язок роботодавця виконати таке рішення виникає з моменту його проголошення і не залежить від подання працівником додаткових заяв.
Посилання апелянта на статтю 240-1 КЗпП України ґрунтується на помилковому тлумаченні норм матеріального права. Зазначена норма регулює виключно випадки, коли поновлення працівника на роботі є неможливим внаслідок повної ліквідації підприємства, установи, організації без правонаступництва. Роботодавцем є Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради (код ЄДРПОУ 05458494). Згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, діяльність цієї юридичної особи не припинялася. Ліквідація структурного підрозділу («Музичної школи № 3»), на яку посилається апелянт, не є тотожною ліквідації юридичної особи - роботодавця. Верховний Суд у постанові від 08.04.2020 у справі № 808/2741/16 наголосив: «у разі скорочення посади, на якій працював незаконно звільнений працівник, для виконання рішення суду роботодавець повинен поновити працівника на рівнозначній посаді або внести відповідні зміни до штатного розкладу - ввести скорочену посаду, а якщо підприємство, установа реорганізовано - рішення про поновлення працівника на роботі має бути виконано правонаступником». Відтак, оскільки Управління як юридична особа не ліквідоване, воно зобов'язане реалізувати поновлення позивачки у своїй структурі, а підстави для застосування статті 240-1 КЗпП України - відсутні.
Крім того, право на середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення має характер заробітної плати і не підлягає обмеженню строком звернення до суду за ст. 236 КЗпП України.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19 (провадження № 14-47цс21) зробила такий висновок: «середній заробіток за час вимушеного прогулу за своєю правовою природою є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з вини роботодавця». Цей висновок був підтриманий Верховним Судом у постанові від 01 лютого 2024 року у справі № 580/4249/20, де наголошено: «виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі (ст. 236 КЗпП України), як і виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу (ст. 235 КЗпП України), за своєю правовою природою є заробітною платою». Таким чином, обидві основні гарантії трудових прав працівника (як за вимушений прогул, так і за затримку виконання поновлення) мають ідентичну правову природу заробітної плати, що виключає будь-які обмеження щодо строків звернення до суду згідно зі ст. 233 КЗпП. Аналогічно, вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі розглядаються без обмеження будь-яким строком. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц підтвердила, що оскільки таке звернення працівника пов'язане з порушенням законодавства про оплату праці, то згідно зі статтею 238 КЗпП України орган, який розглядав спір, має право винести рішення про виплату працівникові належних сум без обмеження будь-яким строком. Бездіяльність щодо виконання судового рішення є триваючим правопорушенням, що виключає пропуск строку звернення до суду за весь період триваючого порушення. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06 лютого 2025 року у справі № 990/29/22 зробила такий висновок: «бездіяльність - це триваюча пасивна поведінка суб'єкта... бездіяльність не має чітко окреслених часових меж, а саме явище бездіяльності є триваючим... протиправна бездіяльність суб'єкта владних повноважень може бути оскаржена до суду в будь-який час за весь період, протягом якого вона триває». Станом на дату ухвалення оскаржуваного рішення судове рішення від 08.08.2022 не виконано, наказ про поновлення не видано.
Щодо посилання апелянта на Наказ № 71 від 06.09.2023 «Про зміну підстави звільнення», колегія суддів не вважає його виконанням рішення суду про поновлення, оскільки він не відновлює трудові відносини, а лише змінює формулювання звільнення. Крім того, як встановлено під час розгляду справи апеляційним судом, зазначений наказ ОСОБА_1 оскаржила. Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 18.03.2026 р. у справі №357/21654/25, долученим апеляційним судом до матеріалів справи, позов ОСОБА_1 до Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради про визнання незаконним та скасування наказу № 71 від 06.09.2023 про зміну підстави звільнення задоволено. Визнано незаконним та скасовано Наказ №71 від 06.09.2023 року, виданий Управлінням культури і туризму Білоцерківської міської ради, «Про зміну підстави звільнення» ОСОБА_1 . Як повідомлено представником відповідача в судовому засіданні, вказане рішення вони не оскаржили, станом на момент розгляду апеляційної скарги воно набрало законної сили.
Як наголошено у постанові Верховного Суду від 17 січня 2024 року у справі № 708/447/23, зміна власником у односторонньому порядку формулювання причин звільнення не є тотожним виконанню судового рішення про поновлення на роботі. Визначальним у подібних справах є факт фактичного допуску працівника до виконання обов'язків.
Отже, розмір стягнутого середнього заробітку 774 524,16 грн та моральної шкоди 10 000 грн є обґрунтованим і співмірним з тривалістю порушення та його наслідками для позивачки.
За ст. 236 КЗпП України законодавець імперативно встановив підстави виплати середнього заробітку за весь час затримки. Ця норма не містить жодних застережень, дискреційних повноважень суду або права зменшувати суму залежно від майнового стану боржника.
Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та містяться на формальних міркуваннях.
Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судові витрати покладаються на апелянта.
Керуючись ст.ст. 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу представника Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради - Ковальської Юлії Іванівни на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 28 листопада 2025 року - залишити без задоволення.
Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 28 листопада 2025 року - залишити без змін.
Постанову суду апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення.
Повний текст постанови складено 05.05.2026 р.
Головуючий: Судді: