1[1]
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ
Київського апеляційного суду в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів при секретарі судового засіданняОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Києві 27 квітня 2026 року клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження та апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_6 , на ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 05 лютого 2026 року,
за участі:
в режимі відеоконференцзв'язку прокурора ОСОБА_7 ,
представника
власника майна адвоката ОСОБА_6
Вказаною ухвалою задоволено клопотання прокурора відділу Офісу Генерального прокурора ОСОБА_7 та накладено арешт на вилучене в ході проведення 30 січня 2026 року, обшуку, за місцем проживання ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_1 , а саме на: мобільний телефон марки Iphone 13 Pro Max, серійний номер НОМЕР_1 , IMEI НОМЕР_2 із сім-картками операторів мобільного зв'язку «Київстар» та «Vodafone UA»; предмети, ззовні схожі на грошові кошти в іноземній валюті - долари США, номіналом 100 доларів США, у кількості 1600 (одна тисяча шістсот) шт., загальною сумою 160 000 (сто шістдесят тисяч) доларів США; предмети, ззовні схожі на грошові кошти в іноземній валюті - Євро, номіналом 20 Євро, у кількості 240 (двісті сорок) шт., загальною сумою 4800 (чотири тисячі вісімсот) Євро.
Не погоджуючись з таким рішенням, представник власника майна ОСОБА_5 - адвокат ОСОБА_6 , подав апеляційну скаргу, в якій просив поновити строк на апеляційне оскарження, скасувати ухвалу слідчого судді та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання про накладення арешту на майно, зобов'язати уповноваженого слідчого в ОВС 1 відділу 4 управління досудового розслідування Головного слідчого управління Служби безпеки України терміново повернути ОСОБА_5 належне йому майно.
Щодо строку на апеляційне оскарження зазначив, що власник майна ОСОБА_5 та його захисник не повідомлені належним чином про розгляд клопотання прокурора, копію оскаржуваної ухвали власником майна отримано 13 березня 2026 року, апеляційну скаргу подано 16 березня 2026 року. Відтак, апелянт просив поновити строк на апеляційне оскарження.
Вважає оскаржувану ухвалу слідчого судді незаконною та необґрунтованою.
Зазначає, що вилучене майно не може бути речовим доказом у розумінні ст. 98 КПК України, а матеріали кримінального провадження не містять будь-яких відомостей, які б свідчили про зв'язок вилучених грошових коштів з обставинами кримінального провадження.
Звертає увагу на те, що слідчим суддею в ухвалі про надання дозволу на проведення обшуку не надавався дозвіл на вилучення грошових коштів.
Наголошує, що грошові кошти у сумі 100 000 грн. є частиною сукупного доходу ОСОБА_5 як фізичної особи, грошові кошти у сумі 160 000 доларів США та 4800 Євро також мають законне та підтверджене документально походження.
Вказує, що власник майна ОСОБА_5 не має процесуального статусу підозрюваного у даному кримінальному провадженні, а дані, викладені у клопотанні прокурора є домислами сторони обвинувачення та не відповідають дійсності.
Заслухавши доповідь судді, доводипредставника власника майна, який просив задовольнити апеляційну скаргу, пояснення прокурора, який заперечив щодо задоволення апеляційної скарги, вивчивши матеріали судового провадження, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Згідно з вимогами ст. 395 КПК України, ухвала слідчого судді може бути оскаржена протягом п'яти днів з дня її проголошення, а у випадку якщо ухвалу суду було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.
Як убачається з матеріалів судової справи розгляд клопотання прокурора відбувся без повідомлення учасників судового провадження, копію оскаржуваної ухвали отримано 13 березня 2026 року, про що свідчить розписка, наявна у матеріалах справи (а.с. 255-256 т.1) апеляційну скаргу подано 16 березня 2026 року.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що строк на апеляційне оскарження підлягає поновленню.
Як убачається з матеріалів судового провадження, Головним слідчим управлінням СБ України за процесуального керівництва Офісу Генерального прокурора здійснювалось досудове розслідування у кримінальному провадженні, відомості про яке 28 серпня 2025 року внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань під № 22025000000000959, за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 111-2, ч. 3 ст. 209, ч. 4 ст. 111-1 КК України.
Під час досудового розслідування вказаного кримінального провадження досліджується протиправна діяльність окремих громадян України, які у період з 2022 року по теперішній час, на виконання рішень керівних органів держави агресора про прийняття в склад російської федерації тимчасово окупованих територій Луганської області вчиняють умисні дії, що спрямовані на допомогу державі-агресору з метою завдання шкоди Україні, шляхом організації та провадження господарської діяльності належних їм підприємств у сфері сільськогосподарської продукції, які зареєстровані за законодавством рф, у взаємодії із окупаційною адміністрацією та подальшою передачею матеріальних ресурсів представникам держави-агресора.
За версією органу досудового розслідування до вказаної протиправної діяльності можуть бути причетні, серед інших, ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , а також ОСОБА_10 , яка є «бухгалтером», у т.ч. може вести бухгалтерський облік компаній з ТОТ Луганської області.
04 грудня 2025 рокуу у даному кримінальному провадженні на підставі ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва проведено обшук за місцем проживання ОСОБА_10 , в ході якого вилучено мобільний телефон, під час огляду якого отримано дані щодо групи підприємств, які здійснюють ведення господарської діяльності у взаємодії з державою-агресором у сфері сільського господарства.
Так, зокрема, у месенджері «WhatsApp» виявлено листування ОСОБА_10 , з ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який є власником ряду комерційних структур «дзеркальних» підприємств на ТОТ Луганської області, що здійснюють діяльність у сфері вирощування зернових культур.
Так, перебуваючи на підконтрольній території України, ОСОБА_11 , продовжує отримувати від протиправної господарської діяльності вказаних компаній, яка здійснюється на ТОТ Луганської області у взаємодії із окупаційною адміністрацією, грошові кошти, що конвертуються з російських рублів в іноземну валюту (долар США, Євро) та «криптовалюту», шляхом здійснення «перестановок» їх в обмінні пункти на території України та здійснює подальшу легалізацію незаконно отриманих коштів через придбання корпоративних прав, земельних ділянок с/г призначення.
З цією метою ОСОБА_11 , наприкінці листопада 2025 здійснив придбання корпоративних прав ТОВ «Агро Інвест Лугини» (код ЄДРПОУ 37799289), на підконтрольного йому громадянина України ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . При цьому ТОВ «Агро Інвест Лугини» є власником 3300 земельних ділянок.
ОСОБА_5 , за версією досудового розслідування ймовірно є підставною особою, яка була залучена з метою легалізації коштів, одержаних (злочинним) шляхом. Його офіційні доходи не дозволяють йому здійснити придбання зазначених активів.
30 січня 2026 року, на підставі ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва, за адресою місця проживання ОСОБА_5 а саме: АДРЕСА_1 , проведено обшук, в ході якого виявлено та вилучено: мобільний телефон марки Iphone 13 Pro Max, серійний номер НОМЕР_1 , IMEI НОМЕР_2 із сім-картками операторів мобільного зв'язку «Київстар» та «Vodafone UA»; предмети, ззовні схожі на грошові кошти в іноземній валюті - долари США, номіналом 100 доларів США, у кількості 1600 (одна тисяча шістсот) шт., загальною сумою 160 000 (сто шістдесят тисяч) доларів США; предмети, ззовні схожі на грошові кошти в іноземній валюті - Євро, номіналом 20 Євро, у кількості 240 (двісті сорок) шт., загальною сумою 4800 (чотири тисячі вісімсот) Євро.
Постановою старшого слідчого в ОВС 1 відділу 4 управління досудового розслідування Головного слідчого управління СБ України ОСОБА_12 від 30 січня 2026 року вилучені речі визнано речовими доказами у кримінальному провадженні № 22025000000000959 від 28.08.2025.
31 січня 2026 року прокурор відділу Офісу Генерального прокурора ОСОБА_7 засобами поштового зв'язку направив до Шевченківського районного суду м. Києва клопотання про накладення арешту на тимчасово вилучене майно під час проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , з метою збереження речових доказів.
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 05 лютого 2026 року клопотання прокурора задоволено та накладено арешт на вказане майно.
Перевіряючи законність прийнятого рішення слідчим суддею, колегія суддів враховує практику Європейського суду з прав людини та дотримання ним вимог КПК України, які регулюють норми застосування заходів забезпечення кримінального провадження, у тому числі щодо накладення арешту на майно.
Розглядаючи клопотання про накладення арешту на майно, в порядку статей 170-173 КПК України, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, слідчий суддя повинен з'ясувати всі обставини, які передбачають підстави для арешту майна або відмови у задоволенні клопотання про арешт майна.
Вказана норма узгоджується зі ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.
У своїх висновках Європейський суд з прав людини неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно з вимогами ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою, зокрема, забезпечення збереження речових доказів.
З огляду на положення п. 1 ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, майно, яке відповідає критеріям, визначеним у ст. 98 КПК України, повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто є його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.
Арешт майна з підстав передбачених п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України по суті являє собою форму забезпечення доказів і є самостійною правовою підставою для арешту майна поряд з забезпеченням цивільного позову та конфіскацією майна та, на відміну від двох останніх правових підстав, не вимагає оголошення підозри у кримінальному провадженні і не пов'язує особу підозрюваного з можливістю арешту такого майна.
У такому випадку арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Приймаючи рішення, слідчим суддею зазначених вимог закону дотримано.
Задовольняючи частково клопотання, внесене в межах кримінального провадження № 22025000000000959 про накладення арешту на вказане майно, слідчий суддя дослідив матеріали, додані до клопотання, прийшов до правильного висновку, що з метою збереження вказаного майна, яке відповідає ознакам речових доказів згідно ст. 98 КПК України, наявні достатні підстави для часткового арешту вказаного в клопотанні прокурора майна.
Крім того, вказане майно у даному кримінальному провадженні постановою старшого слідчого в ОВС 1 відділу 4 управління досудового розслідування Головного слідчого управління СБ України ОСОБА_12 від 30 січня 2026 рокувизнано речовими доказами, у тому числі мобільний телефон та грошові кошти оскільки вони були предметом вчинення кримінального правопорушення та зберегли на собі сліди його вчинення, отримані злочинним шляхом, а також мають суттєве значення для встановлення обставин у кримінальному провадженні та можуть бути використані як доказ факту та обставин що встановлюються під час кримінального провадження.
Слідчий суддя під час розгляду клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту на майно, перевірив співрозмірність втручання у права ОСОБА_5 з потребами кримінального провадження.
Доказів негативних наслідків від застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна, апелянтом не надано та колегією суддів не встановлено.
Зважаючи на зазначене в сукупності з обставинами кримінального провадження, колегія суддів вважає, що слідчий суддя, накладаючи арешт на майно зазначене у клопотанні прокурора, діяв у спосіб та у межах діючого законодавства, застосував захід забезпечення кримінального провадження на засадах розумності та співмірності.
Доводи апелянта про те, що грошові кошти вилучено всупереч ухвалі слідчого судді, якою надано дозвіл на проведення обшуку, не заслуговують на увагу, оскільки як вважає колегія суддів, хоча слідчим суддею дозвіл на їх вилучення не надавався, проте вони мають значення у кримінальному провадженні і мають статус тимчасово вилученого майна, зважаючи на те, що кримінальне провадження розслідується за ч. 3 ст. 209 КК України.
Посилання апелянта на те, що власник майна ОСОБА_5 не має процесуального статусу підозрюваного у даному кримінальному провадженні, не вказує на незаконність оскаржуваної ухвали слідчого судді.
Арешт майна з підстав передбачених п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України по суті являє собою форму забезпечення доказів і є самостійною правовою підставою для арешту майна поряд з забезпеченням цивільного позову та конфіскацією майна та, на відміну від двох останніх правових підстав, не вимагає оголошення підозри у кримінальному провадженні і не пов'язує особу підозрюваного з можливістю арешту такого майна.
З огляду на положення п. 1 ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, майно, яке відповідає критеріям, визначеним у ст. 98 КПК України, повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто є його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.
Відтак, слідчий суддя, накладаючи арешт на майно ОСОБА_5 , який не є підозрюваним у даному кримінальному провадженні дотримався вимог кримінального процесуального закону, а також врахував практику Європейського суду з прав людини, який у своїх висновках неодноразово зазначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним.
Доводи апелянта стосовно документального підтвердження законності набуття ОСОБА_5 грошових коштів підлягають перевірці під час судового розгляду кримінального провадження.
Інші доводи на які посилається апелянт також не можуть бути підставою для скасування оскаржуваної ухвали, оскільки були відомі слідчому судді та враховані ним при прийнятті рішення.
Рішення слідчого судді є законним та обґрунтованим, яке ухвалено на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, що підтверджені достатніми даними, дослідженими судом, а тому апеляційна скарга представника власника майна ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_6 , з урахуванням викладених в ній доводами, задоволенню не підлягає.
При цьому арешт майна є тимчасовим заходом забезпечення кримінального провадження, який застосовується з метою досягнення дієвості цього провадження, який в подальшому може бути скасований у визначеному законом порядку. У відповідності до вимог ст. 174 КПК України арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді, по справі не встановлено.
Керуючись статтями 117, 170, 171, 173, 309, 376, 404, 405, 407, 418, 422 КПК України, колегія суддів, -
Поновити представнику власника майна ОСОБА_5 - адвокату ОСОБА_6 строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 05 лютого 2026 року.
Ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 05 лютого 2026 року, -залишити без змін, а апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_6 , - без задоволення.
Ухвала апеляційного суду відповідно до правил, визначених ч. 4 ст. 424 КПК України, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_13 ОСОБА_14 ОСОБА_15
Єдиний унікальний № 761/3275/26 Слідчий суддя в 1-ій інстанції: ОСОБА_16
Справа № 11сс/824/3267/2026 Доповідач ОСОБА_1
Категорія ст.170 КПК