Справа № 420/28644/25
05 травня 2026 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Хлімоненкової М.В., розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області, про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області, у якому позивач просить суд:
1.Визнати протиправною бездіяльність 3 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області відносно ОСОБА_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні, а саме не нарахування та невиплати його середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку, з урахуванням перерахованої індексації (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 18 листопада 2020 року по 18 липня 2022 року у повному обсязі та у період з 19 липня 2022 по 25 липня 2025 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100,
2.Зобов'язати 3 державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області виплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення, з урахуванням перерахованої індексації грошового забезпечення, за весь час затримки остаточного розрахунку, з урахуванням перерахованої індексації (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 18 листопада 2020 року по 18 липня 2022 року у повному обсязі та у період з 19 липня 2022 по 25 липня 2025 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100.
В обґрунтування позову вказує, що при звільненні позивача зі служби відповідач не розрахувався з ним у повному обсязі, зокрема індексація грошового забезпечення позивача за період з 01.01.2016 по 18.11.2022 була виплачена лише на виконання судового рішення у справі №420/6678/24. При цьому, відповідач не нарахував та не виплатив позивачеві середній заробіток за час несвоєчасної виплати суми індексації грошового забезпечення у повному обсязі, що не узгоджується з приписами чинного законодавства, оскільки відповідальність власника за затримку розрахунку при звільненні, підставою для якої є факт порушення власником строків розрахунку при звільненні та вина власника, дає необхідність стягнення на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.
Ухвалою суду від 28.08.2025 відкрито спрощене позовне провадження у справі, вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами, а також встановлено відповідачу 15-денний строк з дня отримання копії ухвали про відкриття провадження у справі для надання до суду відзиву на позовну заяву, який повинен відповідати вимогам ст. 162 КАС України.
Ухвалу суду від 28.08.2025 в електронному вигляді відповідачу було направлено судом через підсистему Електронний суд та доставлено до електронного кабінету - 01.09.25 14:54. Дата отримання судом повідомлення про доставлення до електронного кабінету : 01.09.25 15:06
Однак, у встановлений судом строку та на даний час, відзиву на позовну заяву ОСОБА_1 від відповідача не надійшло, що в силу приписів КАС України не є перешкоду для розгляду справи.
01.05.2026 відповідачем до суду надано витребувані ухвалою від 28.08.2025 додаткові письмові докази по справі.
Дослідивши наявні у справі докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини.
Позивач - ОСОБА_1 протягом спірного періоду проходив службу у 21 державній пожежно-рятувальній частині 3-го державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області, який перебуває на фінансовому забезпеченні у 3-му державному пожежно-рятувальному загоні Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області.
Згідно копії витягу з наказу 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області від 18.11.2020 №115 «Про виключення з кадрів ДСНС України», майора служби цивільного захисту ОСОБА_1 , начальника 21 Державної пожежно-рятувальної частини 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області, звільненого зі служби ДСНС України у відставку Збройних Сил України (із зняттям з військового обліку) за п.176 пп. « 3» (за станом здоров'я) наказом Головного управління ДСНС України в Одеській області від 16 листопада 20210 року №508 о/с, 18 листопада 2020 року виключено з кадрів ДСНС України та знято з усіх видів забезпечення.
Водночас, лише на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду по справі №420/6678/24 відповідачем 25 липня 2025 на розрахунковий рахунок позивача була нарахована сума належної позивачу за час служби індексації грошового забезпечення у розмірі 111984,00 грн.
З огляду на не своєчасно проведений остаточний розрахунок з позивачем при звільненні 3ДПРЗ ГУ ДСНС України в Одеській області, позивач вважає, що відповідач при виплаті сум індексації мав виплатити також середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Однак, відповідних дій відповідачем здійснено не було.
Вважаючи свої права порушеними такою бездіяльністю відповідача, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи відповідають вони встановленим ч. 2 ст. 2 КАС України вимогам.
Згідно ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, визначені Законом України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей від 20.12.1991 №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ).
Статтею 1 Закону №2011-XII встановлено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Частиною другою, третьою статті 9 Закону № 2011-ХІІ обумовлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов Військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільнені військовослужбовців не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Водночас, такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України, оскільки трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішення питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців викладено Верховним Судом у постановах від 10.05.2019 у справі № П/811/276/16, від 31.10.2019 у справі № 828/598/17, від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19.
Відповідно до ст.3 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Згідно з ч.1 ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Статтею 116 КЗпП передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
В силу вимог ст.117 КЗпП України (в редакції з 19.07.2022 року) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі обставини, як виплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Таким чином, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору та відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Як вбачається з матеріалів справи, позивача ОСОБА_1 18.11.2020 було виключено з кадрів ДСНС України та знято з усіх видів забезпечення у зв'язку із звільненням із служби у відставку за станом здоров'я.
При цьому, у день виключення відповідач не провів з позивачем ОСОБА_1 повного розрахунку при звільненні.
Лише на виконання судового рішень у справі №420/6678/24, відповідач провів виплату позивачу недоплаченого грошового забезпечення у вигляді індексації грошового забезпечення за період служби з 01.01.2016 по 28.02.2018 у сумі 111984,00 грн.
При цьому, відповідачем не виплачено працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, як це передбачено ст. 117 КЗпП, натомість, остаточний розрахунок з позивачем по виплаті його грошового забезпечення у вигляді індексації грошового забезпечення за період служби з 01.01.2016 по 28.02.2018 був проведений не в день виключенні зі списків, а набагато пізніше - лише 25.07.2025 на виконання рішення суду, що відповідно свідчить про протиправну бездіяльність відповідача щодо не проведення своєчасного повного розрахунку з позивачем при звільненні.
Враховуючи вищенаведене, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача щодо зобов'язання відповідача здійснити виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку з позивачем при звільненні.
Щодо розміру середнього грошового забезпечення за час затримки, суд зазначає, що з 19.07.2022 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" № 2352-IX від 01.07.2022, яким викладена в новій редакції стаття 117 КЗпП України. Цією нормою в редакції з 19.07.2022 передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
У постанові від 29.02.2024 у справі № 460/42448/22 Верховний Суд зазначив, що стягнення середнього заробітку умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності нової редакції статті 117 КЗпП України і після цього. Період до 19.07.2022 (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, яка не обмежувала строком виплати у шість місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату. Проте, з 19.07.2022 регулюється вже чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.
Аналогічна правова позиція відображена у постановах Верховного Суду від 28.06.2023 у справі №560/11489/22, від 30.11.2023 у справі №380/19103/22, від 29.01.2024 у справі №560/9586/22.
Відтак, правовідносини щодо стягнення на корись позивача середнього заробітку за період з 18.11.2020 по 18.07.2022 (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється статтею 117 КЗпП України в редакції, до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, а за період з 19.07.2022 по 25.07.2025 - статтею 117 КЗпП України у редакції Закону № 2352-ІХ з 19.07.2022 з застосуванням обмеження виплати шістьма місяцями.
Таким чином, з урахуванням приписів статті 117 КЗпП України у редакції Закону № 2352-ІХ починаючи з 19.07.2022 позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні, який відбувся 25.07.2025, лише в межах шести місяців - з 19.07.2022 по 19.01.2023.
Вирішуючи позовні вимоги щодо розміру середнього заробітку, який підлягає виплаті позивачу за період з 18.11.2020 по 18.07.2022, суд враховує правові висновки Верховного Суду (зокрема, які викладені у постанові від 06.08.2020 у справі № 813/851/16), відповідно до яких суд, що приймає рішення про стягнення на користь особи суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, має вказати не лише період, а і конкретну суму, яка підлягає стягненню.
Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100.
Абзацом 3 п.2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках (крім випадків обчислення середньої заробітної плати для оплати щорічної відпустки) збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
За правилами п. 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Згідно з довідкою відповідача про розмір грошового забезпечення, позивачу нараховано за вересень - жовтень 2020 року 36549,78 грн. Сукупна кількість календарних днів за цей період складає 61 днів.
Таким чином середньоденне грошове забезпечення позивача складає 599,18 грн. (36549,78 грн. / 61 календарних днів).
Затримка розрахунку при звільненні за період з 18.11.2020 по 18.07.2022 становить 735 календарних днів.
Тому середній заробіток за час затримки виплати складає 440397,3 грн. (599,18 грн. х 735 календарних днів) за період з 18.11.2020 по 18.07.2022 включно.
При цьому, Верховний Суд у складі судової палати у справі №440/6856/22 відступив від висновку, викладеного, зокрема, у постанові Верховного Суду у складі колегії Касаційного адміністративного суду від 20.06.2024 у справі №120/10686/22, та зазначив, що критерії зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника побудовані саме з урахуванням того, що стаття 117 КЗпП України в редакції Закону №3248-IV не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні.
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до ст. 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке:
1. Розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.
2. Період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум.
3. Ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.
4. Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Аналогічні висновки викладені також Верховним Судом у постанові від 20 травня 2020 року у справі №816/1640/17.
При вирішенні цього питання суд враховує такі обставини як розмір недоплаченої суми заробітку, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
За обставин цієї справи суд вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, з огляду на таке.
У цій справі загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат складав 351688,43 грн. (239704,43 грн. грошового забезпечення виплачено за листопад 2020 року згідно довідки відповідача + належна індексація на загальну суму 111984,00 грн.).
Несвоєчасно виплачені суми грошового забезпечення становлять 31,84% (111984 грн. х 100 : 351688,43 грн).
Тобто за період з 18.11.2020 до 18.07.2022 включно (735 календарних днів) розмір середнього заробітку за час затримки цієї виплати з урахуванням принципу співмірності становить: 140 222,50 грн. (599,18 грн. х 735 х 31,84%).
Під час визначення суми середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 19.07.2022 по 25.07.2025 суд враховує обмеження періоду стягнення шістьма місяцями, запроваджене статтею 117 КЗпП України у редакції Закону № 2352-ІХ), що становить 184 календарних дні (з 19.07.2022 по 19.01.2023).
Отже, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за вказаний період складає 110249,12 грн. (599,18 грн. х 184 календарних дні).
Разом з тим, суд звертає увагу на те, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 8 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23 дійшла висновку що обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.
Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.
За таких обставин, суд вважає за необхідне застосувати у межах спірних правовідносин критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні за період з 19.07.2022 по 25.07.2025 із врахуванням несвоєчасно виплачених сум грошового забезпечення, які становлять 31,84%.
Таким чином, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.07.2022 по 25.07.2025 складає 35103,32 грн. (599,18 грн. х 184 календарних дні х 31,84%).
Відповідно, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку за спірний період становить 175 325,82 грн. (140 222,50 грн. + 35103,32 грн).
При цьому, Верховний Суд у постанові від 16 лютого 2023 року у справі №420/20192/21 зазначив, що стягнення з роботодавця на користь працівника конкретної суми середнього заробітку є належним й ефективним способом захисту його порушених трудових прав, який застосовується при вирішенні й інших трудових спорів (про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за час невиконання рішення суду тощо) та покликаний забезпечити належне виконання рішення суду, в тому числі його примусове виконання державною виконавчою службою, й запобігти виникненню нового спору щодо суми відшкодування.
Стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити про відрахування податків, зборів та інших обов'язкових платежів, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов'язком роботодавця та працівника, а не суду, тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов'язкових платежів. Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду 08 листопада 2018 у справі №805/1008/16-а.
За таких обставин позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. А згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем не доведена правомірність невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За змістом частини 1 статті 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
Пунктом 10 ч.2 ст.245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Підсумовуючи вищевикладені висновки, з метою ефективного захисту прав позивача, про захист яких він просить, оцінивши докази у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, вважає позов в частині вимог про виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні таким, що підлягає частковому задоволенню, шляхом визнання протиправними дій відповідача, які виразились у не нарахуванні та невиплаті позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18 листопада 2020 року по 18 липня 2022 року, за період з 19 липня 2022 по 25 липня 2025 року - не більш як за шість місяців, та зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за спірний період відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України « Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 8 лютого 1995 року №100, у сумі 175 325,82 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, судові витрати не розподіляються.
На підставі викладеного, керуючись ст.242-246, 250, 255, 295 КАС України, суд
вирішив:
Задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 .
Визнати протиправною бездіяльність 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Зобов'язати 3 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18 листопада 2020 року по 18 липня 2022 року таза період з 19 липня 2022 по 25 липня 2025 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 у розмірі 175 325,82 грн. з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов'язкових платежів.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .
Відповідач: 3 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області, код ЄДРПОУ 38326722, адреса: вул.Захисників Зміїного, 19, м.Ізмаїл, Одеська область, 68600.
Суддя Марина ХЛІМОНЕНКОВА