05 травня 2026 рокусправа № 380/25621/25
Львівський окружний адміністративний суд в складі головуючої судді Крутько О.В., розглянув у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Галицької окружної прокуратури міста Львова в інтересах держави в особі Офісу охорони культурної спадщини Львівської міської ради до ОСОБА_1 про зобов'язання вчинити дії
До Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Галицької окружної прокуратури міста Львова в інтересах держави в особі Офісу охорони культурної спадщини Львівської міської ради до ОСОБА_1 , у якій заявлені позовні вимоги: зобов'язати власника квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 ) протягом одного місяця з дати набрання рішенням суду законної сили укласти з Офісом охорони культурної спадщини Львівської міської ради (ідентифікаційний код в ЄДРПОУ: 26256659) охоронний договір на частину об'єкта культурної спадщини - пам'ятку архітектури місцевого значення, квартиру АДРЕСА_3 , у встановленому законом порядку.
В обґрунтування заявлених позовних вимог прокурор зазначає, що ОСОБА_1 протягом тривалого часу фактично ухиляється від виконання свого обов'язку щодо укладення охоронного договору з органом охорони культурної спадщини, а отже, вказане правопорушення є триваючим. Відсутність укладеного охоронного договору фактично позбавляє пам'ятку архітектури місцевого значення за адресою: АДРЕСА_4 передбачених законодавством гарантій її захисту; вважає, що наявні беззаперечні підстави для зобов'язання відповідача укласти такий договір у судовому порядку.
Позивач (Офіс охорони культурної спадщини Львівської міської ради) надав суду письмові пояснення по суті спору, у яких заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
Відповідач відзиву на позовну заяву не подала, проти позову не заперечила.
Встановлені обставини справи.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно встановлено, що 11.07.2014 зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_5 , за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу квартири, серія та номер: 3-1055, виданий 11.07.2014, видавник: П'ята Львівська державна нотаріальна контора (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 405363646101)
Багатоквартирний житловий будинок за вказаною адресою АДРЕСА_6 (охоронний № 5399-Лв) є пам'яткою архітектури місцевого значення. Вказана будівля взята під державну охорону рішенням виконавчого комітету Львівської обласної ради від 17.07.1990 № 227. Надалі, згідно з наказом Міністерства культури та інформаційної політики України Про занесення об'єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України від 18.01.2021 № 14, цей об'єкт включений до Державного реєстру нерухомих пам'яток України за категорією місцевого значення.
Відповідно до матеріалів облікової документації (паспорта пам'ятки), будинок є колишньою чиншовою кам'яницею початку ХХ століття, зведеною у стилі сецесії, та розташований у межах історичного ареалу міста Львова.
27.10.2025 Офіс охорони культурної спадщини Львівської міської ради скерував на адресу відповідача лист-попередження № 0004-вих-155304 щодо необхідності укладення охоронного договору на пам'ятку культурної спадщини чи її частину - кв. АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_1 .
Окружною прокуратурою з метою з'ясування укладення охоронного договору на частину пам'ятки культурної спадщини - квартиру АДРЕСА_3 , направлено запит в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» на адресу Офісу охорони культурної спадщини Львівської міської ради (далі по тексту Офіс) та Департаменту архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної державної адміністрації.
04.11.2025 Офіс надав інформацію, що охоронний договір на пам'ятку культурної спадщини за адресою: АДРЕСА_4 , ОСОБА_1 не укладено. Власниця квартири до Офісу із зверненнями щодо укладення попереднього, охоронного договору не зверталась.
11.11.2025 та 02.12.2025 окружна прокуратура повторно звернулась до Офісу з метою надання інформації про укладення охоронного договору та про звернення з відповідною позовною заявою до суду з метою захисту інтересів держави у сфері охорони культурної спадщини.
Листами від 13.11.2025 та 10.12.2025 Офіс повідомив, що ОСОБА_1 не зверталась до Офісу щодо укладення охоронного договору на пам'ятку культурної спадщини чи її частину за адресою: АДРЕСА_4 , у зв'язку з чим відповідний договір не укладено.
Наведені обставини є підставою для звернення до суду з цим позовом.
Норми права, що підлягають застосуванню та висновки щодо правозастосування.
Відповідно до частини четвертої та п'ятої статті 54 Конституції України культурна спадщина охороняється законом. Держава забезпечує збереження історичних пам'яток та інших об'єктів, що становлять культурну цінність.
Водночас, згідно зі статтею 66 Основного Закону, кожен зобов'язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки.
Ці конституційні положення кореспондуються із загальними засадами цивільного законодавства. Так, відповідно до частин четвертої та п'ятої статті 319 Цивільного кодексу України, власність зобов'язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.
Крім того, статтею 324 Цивільного кодексу України окремо закріплено, що право власності на об'єкти культурної спадщини здійснюється з особливостями, встановленими законом.
Правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об'єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь регулює спеціальний Закон України «Про охорону культурної спадщини» від 08.06.2000 № 1805-III (далі Закон № 1805-III).
Відповідно до статті 24 Закону № 1805-III, використання пам'ятки повинно здійснюватися відповідно до режимів використання, встановлених органами охорони культурної спадщини, у спосіб, що потребує якнайменших змін і доповнень пам'ятки та забезпечує збереження її матеріальної автентичності, просторової композиції, а також елементів обладнання, упорядження, оздоби тощо.
Згідно з частиною першою статті 27 цього ж Закону, у разі, коли пам'ятці загрожує небезпека пошкодження, руйнування чи знищення, власник або уповноважений ним орган (особа) зобов'язаний привести цю пам'ятку до належного стану (змінити вид або спосіб її використання, провести роботи з її консервації, реставрації, реабілітації, музеєфікації, ремонту та пристосування).
Задля забезпечення виконання цих вимог та фіксації конкретних зобов'язань власника, частиною першою статті 23 Закону № 1805-III встановлено імперативну норму: усі власники пам'яток, щойно виявлених об'єктів культурної спадщини чи їх частин або уповноважені ними органи (особи) незалежно від форм власності на ці об'єкти зобов'язані укласти з відповідним органом охорони культурної спадщини охоронний договір.
Охоронний договір за своєю правовою природою є адміністративним договором. Укладення такого договору не є правом власника, яке залежить від його вільного волевиявлення (як у класичних цивільно-правових відносинах), а є його прямим, безальтернативним публічно-правовим обов'язком, який виникає безпосередньо в силу вказівки закону факту набуття права власності на об'єкт культурної спадщини.
Частиною третьою статті 23 Закону № 1805-III визначено, що порядок укладання охоронних договорів та їхні типові форми затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 2 Порядку укладення охоронних договорів на пам'ятки культурної спадщини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 № 1768 (далі Порядок № 1768), власник пам'ятки чи її частини або уповноважений ним орган (особа) зобов'язаний не пізніше ніж через один місяць з моменту отримання пам'ятки чи її частини у власність або у користування укласти охоронний договір з відповідним органом охорони культурної спадщини.
Згідно з пунктом 5 Порядку № 1768, в охоронному договорі зазначаються особливості режиму використання пам'ятки, види і терміни виконання реставраційних, консерваційних, ремонтних робіт, робіт з упорядження її території, інших пам'яткоохоронних заходів, необхідність яких визначається відповідним органом охорони культурної спадщини.
Для належного оформлення охоронного договору та фіксації базового стану об'єкта, пунктом 6 Порядку № 1768 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що до охоронного договору обов'язково додаються:
1. акт технічного стану пам'ятки (форма якого затверджується центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини) на момент укладення охоронного договору;
2. опис культурних цінностей і предметів, які належать до пам'ятки, знаходяться на її території чи пов'язані з нею і становлять історичну, наукову, художню цінність;
3. план поверхів пам'яток-будівель і споруд (у масштабі 1:100);
4. план інженерних комунікацій та зовнішніх мереж (за наявності);
5. генеральний план земельної ділянки, на якій розташована пам'ятка (у масштабі 1:50, 1:100, 1:500, 1:1000 або 1:2000);
6. паспорт пам'ятки.
Системний аналіз наведених норм дає суду підстави для висновку, що укладення охоронного договору є прямим, безумовним та абсолютним обов'язком власника пам'ятки культурної спадщини чи її частини (зокрема, квартири у будинку-пам'ятці).
Саме на власника такого майна покладається обов'язок проявити ініціативу щодо збору необхідного і вичерпного пакета документів, передбаченого законодавством, та подати його до уповноваженого органу охорони культурної спадщини у чітко визначений законом місячний строк.
Пасивна поведінка власника, ігнорування свого обов'язку або подання неповного пакета документів унеможливлює укладення договору, нівелює гарантії збереження історичної пам'ятки та становить триваюче правопорушення у сфері охорони культурної спадщини.
Суд встановив, що з моменту укладення договору купівлі-продажу квартири 11.07.2014, відповідач зобов'язана була укласти охоронний договір, а саме ОСОБА_1 повинна була укласти охоронний договір протягом місяця з моменту отримання квартири АДРЕСА_1 у власність, тобто вона 11 років ухиляється від укладення охоронного договору.
Обов'язок укладення охоронного договору покладається саме на власника щодо об'єкту культурної спадщини, а не на орган охорони культурної спадщини і саме від власника повинна виходити ініціатива укладення охоронного договору.
Оскільки відсутність укладеного охоронного договору фактично позбавляє пам'ятку архітектури місцевого значення за адресою: АДРЕСА_4 передбачених законодавством гарантій її захисту, а ОСОБА_1 тривалий час ухиляється від його укладення, відтак наявні підстави для зобов'язання відповідача укласти такий договір в судовому порядку.
Оскільки станом на день ухвалення цього судового рішення відповідач не надала суду жодних належних та допустимих доказів фактичного укладення охоронного договору з Офісом охорони культурної спадщини Львівської міської ради, позовні вимоги про примусове зобов'язання його укласти є законними, обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Згідно з положеннями частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру, прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.
Матеріалами справи підтверджено, що Офіс охорони культурної спадщини Львівської міської ради, як спеціально уповноважений орган місцевого самоврядування, знав про багаторічну відсутність охоронного договору з відповідачем на квартиру в будинку-пам'ятці.
Незважаючи на скерування відповідачу листа-попередження у жовтні 2025 року, вказаний орган самостійно з позовом до суду для примусового захисту інтересів держави і територіальної громади не звернувся.
Відповідно до сталої практики Великої Палати Верховного Суду (зокрема, постанови від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18), невжиття компетентним органом жодних заходів претензійно-позовного характеру протягом розумного строку після того, як йому стало відомо про порушення інтересів держави, кваліфікується як бездіяльність такого органу.
За таких обставин, втручання органів прокуратури задля збереження об'єкта культурної спадщини, відновлення законності та захисту публічного інтересу є абсолютно виправданим, легітимним та повністю відповідає вимогам Конституції України та КАС України.
Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень такий обов'язок покладається на відповідача. У даному випадку Відповідач не спростувала наявності у неї прямого законодавчого обов'язку та не довела факту його виконання у повному обсязі.
Також відповідачем не надано доказів існування об'єктивних, непереборних перешкод, які б унеможливлювали укладення охоронного договору протягом тривалого часу.
З огляду на встановлені судом обставини, проаналізовані докази та системний аналіз норм матеріального права, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог Галицької окружної прокуратури міста Львова в повному обсязі.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.
У Постанові Верховного Суду від 8 травня 2024 року у справі №240/17530/23 (адміністративне провадження № К/990/42023/23) Верховний суд на підставі аналізу змісту частин першої-третьої статті 139 КАС України дійшов висновку про те, що витрати суб'єкта владних повноважень на сплату судового збору за будь-яких результатів розгляду справи (задоволення або відмова в задоволенні позову як повністю, так і частково) не підлягають розподілу за результатом розгляду справи.
Отже, якщо позивачем є суб'єкт владних повноважень, то незалежно від результатів розгляду справи понесені ним судові витрати, окрім судових витрат суб'єкта владних повноважень, пов'язаних із залученням свідків та проведенням експертиз (частина друга статті 139 КАС України), не підлягають розподілу.
Судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 2, 6, 9, 14, 72-77, 90, 139, 241-246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Зобов'язати власника квартири №9 ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 ) протягом одного місяця з дати набрання рішенням суду законної сили укласти з Офісом охорони культурної спадщини Львівської міської ради (ідентифікаційний код в ЄДРПОУ: 26256659) охоронний договір на частину об'єкта культурної спадщини - пам'ятку архітектури місцевого значення, квартиру АДРЕСА_3 , у встановленому законом порядку.
Судові витрати розподілу не підлягають.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У випадку розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
СуддяКрутько Олена Василівна