справа№380/23246/25
04 травня 2026 року
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої - судді Потабенко В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного (далі також - відповідач), в якій просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного щодо не нарахування і невиплати ОСОБА_1 компенсацію втрат частини доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за 2016 - 2019 роки, з 01.01.2016 по день їх фактичної виплати - відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та «Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159 , із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44;
- зобов'язати Національну академію сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного нарахувати і виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрат доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 22.08.2019, з 01.01.2016 по день їх фактичної виплати - 31.10.2025, відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та «Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159 , із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44;
- стягнути з Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні - невиплату індексації грошового забезпечення за 2016 - 2019 роки, за період із 22.08.2019 року по день фактичної виплати заборгованості перерахунку грошового забезпечення - по 31.10.2025 в сумі 365000,00 гривень, із одночасною компенсацією при виплаті сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004.
В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 31.10.2025 відповідач на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21.03.2024 у справі № 380/9726/20 здійснив виплату грошового забезпечення на загальну суму 107429,90 грн. Разом з тим, під час виплати заборгованості по грошовому забезпеченню відповідачем не нараховано та не виплачено компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми місячного грошового забезпечення за весь час затримки виплати з лютого 01.01.2016 по день її фактичної виплати 31.10.2025. 07.11.2025 позивач через представника звернувся до відповідача із заявою, в якій просив: нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за 2016 - 2019 роки, з 01.01.2016 по день фактичної виплати - 31 жовтня 2025 року, відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» № 2050-ІП від 19.10.2000 та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 159 від 21.02.2001; сплатити на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні індексації грошового забезпечення за 2016 - 2019 роки, за період з 23.08.2019 по 31.10.2025 року із розрахунку 919,88 гривень в день, із одночасною компенсацією при виплаті сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004. Відповіді від відповідача на даний час не отримано, та нарахування і виплату компенсації втрат частини доходів та середнього забезпечення не здійснено. Відтак, позивачу неправомірно відповідачем не нараховано і не виплачено компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення та середнього забезпечення за час неповного розрахунку при звільненні.
Ухвалою від 27.11.2025 суддя відкрила провадження в адміністративній справі та вирішено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням сторін.
04.12.2025 від відповідача за вх. №96597 надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача пояснив, що основною умовою для виплати громадянину компенсації передбаченої ст. 2 Закону №2050-ІІІ та Порядком №159 є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення. З наведеного слідує, що коли суми доходу нараховуються за рішенням суду, то підстава для виплати компенсації виникає у зв'язку з несвоєчасним виконанням рішення суду. А отже, визначальними обставинами для виплати компенсації є дати нарахування та фактичної виплати вказаних доходів вчинених на виконання судового рішення. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 21.03.2024 у справі №380/9726/20 зобов'язано Національну академію нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 включно, із застосуванням січня 2008 року як місяця підвищення доходу. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11.06.2024 апеляційну скаргу Національної академії на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21.03.2024 у справі №380/9726/20 залишено без задоволення, а вказане рішення суду без змін. Відтак, факт несвоєчасного виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21.03.2024 у справі №380/9726/20 відсутній, а тому відсутні і правові підстави для здійснення компенсації позивачу втрати частини доходів у зв'язку з порушення встановлених строків їх виплати. Просить суд відмовити у задоволенні позову.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Оскільки відсутні клопотання будь-якої зі сторін про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі факти, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
ОСОБА_1 проходив службу в Національній академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного.
Відповідно до витягу з наказу начальника національної академії сухопутних військ імені Гетьмана Петра Сагайдачного (по стройовій частині) від 22.08.2019 № 230 підполковника ОСОБА_1 , заступника начальника Інституту морально психологічного забезпечення Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, звільнено наказом Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 15.07.2019 № 270 з військової служби в запас за п.п. «б» (за станом здоров'я на підставі висновку (постанови) військово лікарської комісії про непридатність до військової служби в мирний час або обмежену придатність у воєнний час) п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» з правом носіння військової форми одягу.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 21.03.2024 у справі №380/9726/20 адміністративний позов ОСОБА_1 до Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного про визнання протиправними дій зобов'язання вчинити дії, задоволено повністю. Суд вирішив визнати протиправними дії Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного щодо в частині порушення нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 22.08.2019; зобов'язати Національну академію сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного (79026, місто Львів, вул. Героїв Майдану, буд. 32; ідентифікаційний код 08410370) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із застосуванням січня 2008 року як "місяця зростання доходу", а також провести виплату індексації грошового забезпечення з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 “Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 44 від 15.01.2004 з урахуванням виплачених сум; Зобов'язати Національну академію сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного (79026, місто Львів, вул. Героїв Майдану, буд. 32; ідентифікаційний код 08410370) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) індексацію грошового забезпечення відповідно до абз. абз. 3, 4, 5, 6 п. 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 щомісяця за період з березня 2018 року по березень 2022 року, а також провести виплату індексації грошового забезпечення з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 44 від 15.01.2004 з урахуванням виплачених сум.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11.06.2024, рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21.03.2024 у справі №380/9726/20 залишено без змін.
Так, на виконання вищевказаного рішення суду 31.10.2025 відповідачем виплачено індексацію грошового забезпечення у сумі 107429,90 грн.
07.11.2025 представник позивача в інтересах ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою, в якій просив: нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за 2016 - 2019 роки, з 01.01.2016 по день фактичної виплати - 31.10.2025 відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» № 2050-ІП від 19.10.2000 та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 159 від 21.02.2001; сплатити на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні індексації грошового забезпечення за 2016 - 2019 роки, за період з 23.08.2019 по 31.10.2025 із розрахунку 919,88 гривень в день, із одночасною компенсацією при виплаті сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004.
Однак відповідача відповіді на зазначену заяву не надав, нарахування і виплату компенсації втрат частини доходів та середнього забезпечення також не здійснено.
Відтак, позивачу неправомірно відповідачем не нараховано і не виплачено компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення та середнього забезпечення за час неповного розрахунку при звільненні.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Відповідно до положень ст. 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 №2050-ІІІ (далі Закон №2050-ІІІ) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
За визначенням ч. 1 ст. 2 Закону №2050-ІІІ, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі необхідно розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші (ч. 2 ст. 2 Закону №2050-III).
Відповідно до ст. 3 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Згідно зі ст. 4 Закону № 2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
З метою реалізації Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 21.02.2001 №159, якою затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати №159 (далі - Порядок №159).
Пунктом 2 Порядку №159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001.
Згідно з п. 4 Порядку №159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Системний аналіз вищенаведених норм, дає підстави для висновку, що індексація є складовою заробітної плати та у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян проводиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства.
На належності сум індексації та компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати до складових належної працівникові заробітної плати, як коштів, які мають компенсаторний характер та спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, наголошував і Конституційний Суд України у Рішенні від 15.10.2013 № 9-рп/2013.
Використане у ст. 3 Закону №2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації-невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень ст. ст. 1-3 вказаного Закону №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду України від 11.07.2017 №21-2003а16, Верховного Суду від 22.06.2018 у справі №810/1092/17 та від 13.01.2020 у справі №803/203/17.
Необхідно врахувати, що Верховний Суд вже викладав правові висновки щодо застосування норм Закону №2050-ІІІ, зокрема у постанові від 15.10.2020 у справі №240/11882/19, правовідносини у якій в частині цих позовних вимог є подібними до правовідносин у справі, що розглядається.
Застосовуючи цей висновок у справі №240/11882/19, з урахуванням наявності факту невиплати позивачу сум індексації грошового забезпечення за заявлений період у зв'язку з бездіяльністю власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину індексації заробітної плати, Верховний Суд дійшов висновку, що така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов'язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів.
Разом з тим, суд при розгляді справи враховує висновки, викладені Верховним Судом у постанові від 27.07.2023 у справі № 380/813/22, а саме те, що аналіз наведених вище норм Порядку №44 дає підстави дійти висновку, що грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, військовослужбовцями, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Як уже зазначав суд, перерахована індексація грошового забезпечення військовослужбовця, і як одне з основних державних гарантій щодо оплати його праці підлягають обов'язковому нарахуванню і виплаті.
При цьому, нарахування та виплата перерахованої індексації грошового забезпечення мала бути здійснена відповідачем саме з моменту набуття позивачем права на її нарахування та виплату."
Під час розгляду даної справи, суд не убачає підстав для відступу від викладеної правової позиції та вважає, що указані правові норми, якими врегульовані спірні в цій частині правовідносини, саме так належить застосовувати.
Враховуючи вищевикладене, суд доходить до висновку, що відповідач зобов'язаний здійснити нарахування та виплату позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовця за період з 01.01.2016 по 31.10.2025 (день фактичної виплати), відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та «Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.
Що ж стосується позовної вимоги про стягнення середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні - невиплату індексації грошового забезпечення за 2016 - 2019 роки, за період із 22.08.2019 по день фактичної виплати заборгованості перерахунку грошового забезпечення - по 31.10.2025 в сумі 365000,00 грн., то суд зазначає таке.
Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" № 2232-XII від 25.03.1992 (далі - Закон № 2232) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Військова служба є особливим видом публічної служби, тому її проходження передбачає особливе регулювання праці військовослужбовців, а саме межі реалізації ними своїх трудових прав у зв'язку з специфікою їх правового статусу, відносини щодо звільнення та проходження військової служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством. При цьому, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо спеціальними нормами не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.
Спеціальним законом, який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців є Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" № 2011-XII від 20.12.1991 (далі - Закон № 2011).
Частиною 1 ст. 9 Закону № 2011 держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
Відповідно до ч. 4 ст. 9 Закону № 2011 грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
З матеріалів справи видно, що при звільненні позивача з військової служби з ним не в повному обсязі проведено розрахунок. Виплату коштів у загальній сумі 107 429,90 грн здійснено відповідачем на картковий рахунок позивача 31.10.2025.
Суд враховує, що згаданими нормативно-правовими актами не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення за час затримки розрахунку з особою, звільненою з військової служби, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), оскільки загальні норми підлягають застосуванню лише за умови неврегульованості правовідносин нормами спеціального законодавства.
Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 31.10.2019 по справі № 828/598/17, від 16.04.2020 по справі № 822/3307/17.
Відповідно до ст. 116 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби), при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.
Частиною 1 ст. 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті (ч. 2 ст. 117 КЗпП України).
Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП України, при цьому, визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
У постанові від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22 Верховний Суд сформував таку правову позицію.
Редакція ст. 117 КЗпП України (викладена відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» №2352-ІХ від 01.07.2022) набрала законної сили з 19.07.2022.
Варто зауважити, що ст. 117 КЗпП України діяла і до цього часу (до змін введених Законом № 2352-ІХ) і Верховний Суд сформував усталену практику у правозастосуванні вказаних норм при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Так, Верховний Суд неодноразово вказував на те, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
З огляду на приведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Як вже зазначалось з 19.07.2022 ст. 117 КЗпП України діє у редакції Закону №2352-ІХ, а тому і підхід до правозастосування вказаної норми змінився.
Тому, спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності 19.07.2022 і після цього.
Період до 19.07.2022 (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулюється редакцією ст. 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.
Проте, період з 19.07.2022 регулюється вже нині чинною редакцією ст. 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику Верховного Суду, зокрема, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.
Аналогічний висновок викладено Верховним Судом у постанові від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22.
Суд вважає, що враховуючи постанову Верховного Суду від 29.01.2024 у справі №560/9586/22 до спірного періоду стягнення середнього заробітку у цій справі слід застосовувати ст. 117 КЗпП України у редакції Закону №2352-ІХ після 19.07.2022.
Суд встановив, що остаточний розрахунок з позивачем у зв'язку зі звільненням проведено 31.10.2025 при виключенні зі списків частини 22.08.2019, а тому з відповідача слід стягнути середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 23.08.2019 (а не з 22.08.2019, як помилково вважає позивач) по 18.07.2022 за затримку строком 1061 календарний день.
Згідно з відомостями про грошове забезпечення позивача за період з 01.06.2019 по 01.07.2019, а не з 01.07.2019 по 22.08.2019, як помилково вважає позивач, середньоденна заробітна плата, яка визначено відповідно до п. 8 Порядку №100 становить 956,83 грн. (у червні 2019 року - 29625,72 грн. та у липні 2019 року - 29697,97 грн. / 62 дні).
Отже, середній заробіток за час затримки розрахунку становить 1015196,63 грн. (956,83 грн. х 1061 календарний день).
Суд встановив, що істотність частки невиплаченої суми (107429,90 грн.) у порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку за період з 23.08.2019 по 18.07.2022 становить 10,58 % (107429,90 грн. / 1015196,63 грн. х 100%).
Виходячи з принципу пропорційності, на користь позивача (за період з 23.08.2019 по 18.07.2022) слід стягнути середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 107407,80 грн., тобто 10,58 % від 1015196,63 грн. (956,83 грн. х 1061 календарний день).
Період стягнення з 19.07.2022 по 18.01.2023 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Враховуючи редакцію ст. 117 КЗпП України, викладену відповідно до Закону №2352-ІХ, на користь позивача (за період з 19.07.2022 по 18.01.2023, тобто шість місяців) слід стягнути середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 176056,72 грн. (956,83 грн. * 184 календарних дні).
Таким чином, враховуючи висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22, від 30.11.2023 у справі №380/19103/22, від 29.01.2024 у справі №560/9586/22, від 15.02.2024 у справі №420/11416/23, від 22.02.2024 у справі №560/831/23, загальна сума середнього заробітку за час затримки розрахунку, визначена судом, становить 283464,52 грн.
У зв'язку з цим, суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 23.08.2019 по 18.01.2023.
У зв'язку з цим, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та стягнути з відповідача середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 23.08.2019 по 18.01.2023 (загальний період) у розмірі 283464,52 грн.
Суд при розгляді справи враховує висновки, викладені Верховним Судом у постанові від 27.07.2023 у справі № 380/813/22, а саме те, що аналіз наведених вище норм Порядку №44 дає підстави дійти висновку, що грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, військовослужбовцями, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Як уже зазначав суд, перерахована індексація грошового забезпечення військовослужбовця, і як одне з основних державних гарантій щодо оплати його праці підлягають обов'язковому нарахуванню і виплаті.
При цьому, нарахування та виплата перерахованої індексації грошового забезпечення мала бути здійснена відповідачем саме з моменту набуття позивачем права на її нарахування та виплату."
Отже, з урахуванням наведеного правого регулювання та фактичних обставин справи, нарахування та виплата перерахованого грошового забезпечення позивачу має бути проведена відповідачем із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України та ч. 2 ст. 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково.
Щодо стягнення судових витрат на правничу допомогу, суд виходить з наступного.
Частина 1 ст. 139 КАС України передбачає, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
За змістом ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
За правилами ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Суд зазначає, що розгляд даної адміністративної справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін.
При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їхні усні пояснення. Судові дебати не проводяться (ч. 8 ст. 262 КАС України).
Статтею 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч. 2 ст. 16 КАС України представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Частинами 2, 3 ст. 134 КАС України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно зі ст. 30 Закону №5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з ч. 5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 134 КАС України).
За вимогами ч. 7 ст. 134 КАС України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Як вже було зазначено вище, ч. 1 ст. 139 КАС України визначає, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до ч. ч. 7, 9 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Європейським судом з прав людини від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04, зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. Угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (п. п. 268, 269).
Згідно з висновком, сформованим Європейським судом з прав людини у рішенні у справі «Лавентс проти Латвії» (Lavents v. Latvia), від 28.11.2002, відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір і які були дійсно необхідними.
Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов'язаних з наданням правничої допомоги, необхідно виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.
До матеріалів справи на підтвердження складу та розміру понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано копії:
- Договору про надання послуг правової допомоги №АБ-01/100 від 15.05.2025;
- Ордеру на надання правничої допомоги серія ВС №1418768;
- Рахунку на оплату №173 від 24.11.2025.
Отже, витрати в розмірі 13000,00 грн. на професійну правничу допомогу адвоката дійсно понесені позивачем та підтверджено належними і допустимим доказами.
Дослідивши вказані вище письмові докази, суд вважає за необхідне зменшити розмір стягуваних судових витрат.
Предмет спору в цій справі не є складним, не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, обсяг і складність складених процесуальних документів не є значними.
У цій справі, суд при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, надаючи оцінку співмірності заявленої до повернення позивачем суми коштів із критеріями, встановленими ч. 5 ст. 134 КАС України, виходить із такого:
- дана справа відноситься до справ незначної складності;
- розгляд справи хоча проведено в порядку спрощеного провадження, без виклику сторін;
- дана справа не характеризується наявністю виключної правової проблеми, не стосується встановлення значного обсягу фактичних обставин справи, що потребувало подання великої кількості письмових доказів та вжиття дій щодо їх збирання;
- представником позивача в межах розгляду цієї справи подано лише позовну заяву;
Суд зауважує, що особа має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Верховний Суд у постанові від 11.12.2019 у справі №545/2432/16-а зазначив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Відтак, суд дійшов висновку, що заявлений представником позивача до відшкодування розмір витрат на правничу допомогу є неспівмірним зі складністю справи та непропорційним до предмета спору, а тому належить зменшити до 1500,00 грн.
Щодо іншої частини витрат на професійну правничу допомогу, то її повинен понести позивач.
Щодо судового збору, то відповідно до вимог ч. 1 ст. 139 КАС України такий відшкодовується позивачу в повному обсязі.
Керуючись ст. ст. 2, 6-9, 19-20, 22, 25-26, 72, 77, 90, 139, 143, 241-246, 255, 257-258, 293, 295, п.п. 15.5 п. 15 розділу VII «Перехідні положення» КАС України, суд
адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного щодо ненарахування і невиплати ОСОБА_1 компенсації втрат частини доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за 2016 - 2019 роки, з 01.01.2016 по день їх фактичної виплати - відповідно до Закону України від 19.10.2000 №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та «Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.
Зобов'язати Національну академію сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного (код ЄДРПОУ 08410370, адреса: 79026, м. Львів, вул. Героїв Майдану, 32) нарахувати і виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) компенсацію втрат доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 22.08.2019, з 01.01.2016 по день їх фактичної виплати - 31.10.2025, відповідно до Закону України від 19.10.2000 №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та «Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44;
Стягнути з Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного (код ЄДРПОУ 08410370, адреса: 79026, м. Львів, вул. Героїв Майдану, 32) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період із 23.08.2019 по 18.01.2023 у розмірі 283464 (двісті вісімдесят три тисячі чотириста шістдесят чотири) гривні 52 коп., із одночасною компенсацією при виплаті сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного (код ЄДРПОУ 08410370, адреса: 79026, м. Львів, вул. Героїв Майдану, 32) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) витрати на правову допомогу у сумі 1500 (одна тисяча п'ятсот) гривень рівно.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного (код ЄДРПОУ 08410370, адреса: 79026, м. Львів, вул. Героїв Майдану, 32) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) сплачений при подачі позову до суду судовий збір в сумі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дів) гривні 40 коп.
Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складений 04.05.2026.
Суддя Потабенко В.А.