06 травня 2026 року м. Кропивницький Справа № 340/272/26
Кіровоградський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді В.В. НАУМЕНКА, розглянувши в порядку спрощеного (письмового) провадження адміністративну справу
за позовом: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
до відповідача: Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров'я України» (вул. Феодосія Макаревського, 1-А, м. Дніпро, 49005, ЄДРПОУ 03191673)
про визнання протиправним та скасування рішення,-
Позивач, через уповноваженого представника звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить визнати протиправним і скасувати рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування Центру оцінювання функціонального стану особи за результатами перевірки обґрунтованості рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи або рішення медико-соціальної експертної комісії державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров'я України» (код ЄДРПОУ03191673) від 18 липня 2025 року № ЦО-14128/1 стосовно ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ).
Ухвалою судді Кіровоградського окружного адміністративного суду від 26.01.2026 р. відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (а.с.33).
Позивач мотивує позовні вимоги тим, що з 30.05.2022 року їй безтерміново встановлено ІІ групу інвалідності, що підтверджується довідкою до Акта огляду МСЕК 12ААВ № 299616 від 31.05.2022 року. Рішенням Центру оцінювання від 18 липня 2025 року №ЦО-14128/1 за результатами перегляду акту Київської спеціалізованої нейроофтальмологічної медико-соціальної комісії, яким ОСОБА_1 з 31.05.2022 року довічно встановлена друга група інвалідності, змінений термін групи інвалідності з «довічно» на «до 31.05.2023». Позивач вважає, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм чинного законодавства, що є підставою для визнання його протиправним та скасування.
Ухвалу про відкриття провадження у справі від 26.01.2026 року доставлено до електронного кабінету відповідача 27.01.2026 року (а.с.34).
У поданому до суду відзиві представник відповідача зазначив, що 18.07.2025 року експертною командою з оцінювання повсякденного функціонування особи ЦОФСО за результатами проведеного аналізу медико-експертної справи Позивача було встановлено, що відсутня медична документація, що підтверджує у пацієнтки стійкий чи необоротний характер захворювання (хвора перенесла ГПМК 06.09.2021 р. на час огляду 31.05.2022 р у пацієнтки ВІДНОВНИЙ період ГПМК; наявна у пацієнтки патологія нервової, серцево-судинної систем обмежує її життєдіяльність в вираженому ступені під час огляду МСЕК). Тому згідно Постанову КМУ 1317 від 03.12.2009 встановлено другу групу інвалідності, загальне захворювання, строком на 1 рік з 30.05.2022 р. на період активного лікування. Враховуючи вищезазначене, рішення про встановлення другої групи інвалідності Позивачу було законно та обґрунтовано скасовано та змінено термін «довічно» на «до 31.05.2023 року» Центром оцінювання функціонального стану особи 18.07.2025 року. Позивач двічі викликався до Відповідача на до обстеження та у зв'язку з неявкою його справу було розглянуто заочно. Отже, спірний індивідуальний акт, а саме, рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи ЦОФСО від 18.07.2025 № 14128/1, яким було залишено попереднє рішення МСЕК про встановлення Позивачу ІІ групи інвалідності, загальне захворювання, але змінено термін «довічно» на «до 31.05.2023 року», на думку відповідача, у контексті частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України прийняте у порядку та у спосіб, що визначені чинним законодавством України, зокрема відповідно до Порядку проведення оцінювання повсякденного функціонування особи, затвердженого постановою КМУ від 15 листопада 2024р. № 1338, Положення про Центр оцінювання функціонального стану особи, затвердженого наказом МОЗ України від 03.12.2024 № 2022, а тому є законним та обґрунтованим.
Дослідивши подані позивачем та відповідачем документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що з 30.05.2022 року позивачу було довічно встановлено ІІ групу інвалідності, що підтверджується довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААВ № 299616 (а.с.19).
Рішенням відповідача від 18.07.2025 року № ЦО-14128/1 за результатами перевірки обґрунтованості рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи або рішення медико-соціальної експертної комісії вказане рішення про встановлення групи інвалідності було скасовано (а.с.10-11, 45-46).
В пункті 11 вказаного рішення та в пункті 9 витягу з вказаного рішення зазначено: «експертна команда дійшла висновку: відсутня медична документація, що підтверджує у пацієнтки стійкий чи необоротний характер захворювання (хвора перенесла ГПМК 06.09.2021 р., на час огляду 31.05.2022 р. у пацієнтки ВІДНОВНИЙ період ГПМК; наявна у пацієнтки патологія нервової, серцево-судинної систем обмежує її життєдіяльність в вираженому ступені на час огляду МСЕК). Тому згідно з постановою КМУ № 1317 від 03.12.2009 встановлено ІІ (другу) групу інвалідності, загальне захворювання, строком на 1 рік з 30.05.2022 р. на період активного лікування».
Вважаючи рішення відповідача протиправним, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відтак суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до статті 2 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", особою з інвалідністю є особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов'язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.
Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, є Закон України від 21.03.1991 № 875-ХІІ "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".
Згідно з частиною першою-другою статті 6 Закону № 875-ХІІ захист прав, свобод і законних інтересів осіб з інвалідністю забезпечується в судовому або іншому порядку, встановленому законом.
Особа (її уповноважений представник) має право оскаржити рішення медико-соціальної експертної комісії, експертних команд з оцінювання повсякденного функціонування особи в порядку адміністративного оскарження відповідно до Закону України "Про адміністративну процедуру" з урахуванням особливостей, встановлених Основами законодавства України про охорону здоров'я, та/або в судовому порядку.
Основні засади створення правових, соціально-економічних, організаційних умов для усунення або компенсації наслідків, спричинених стійким порушенням здоров'я організму, функціонування системи підтримання особами з інвалідністю фізичного, психічного, соціального благополуччя, сприяння їм у досягненні соціальної та матеріальної незалежності визначає Закон України від 06.10.2015 № 2961-IV "Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні" (далі - Закон № 2961-IV).
За визначенням, наведеним в абзаці четвертому частини першої статті 1 Закону №2961-IV, інвалідність - міра втрати здоров'я у зв'язку із захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження життєдіяльності особи, внаслідок чого держава зобов'язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.
Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ, в Україні введено воєнний стан з 24.02.2022 року. У подальшому строк дії воєнного часу продовжений та триває станом на час розгляду справи.
Рішенням Ради національної безпеки і оборони України від 30.08.2023 "Про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України", уведеним в дію Указом Президента України від 12 вересня 2023 року № 576/2023, зокрема, визначено Кабінету Міністрів України у тримісячний строк провести перевірку обґрунтованості рішень медико-соціальних експертних комісій та військово-лікарських комісій щодо встановлення інвалідності, визнання непридатності до військової служби, прийнятих у період дії правового режиму воєнного стану в Україні (тобто, з 24 лютого 2022 року).
У разі виявлення фактів необґрунтованого прийняття таких рішень, ініціювати їх перегляд у встановленому порядку та інформувати за наявності підстав відповідні правоохоронні органи.
Рішенням Ради національної безпеки і оборони України від 22.10.2024 "Щодо протидії корупційним та іншим правопорушенням під час встановлення інвалідності посадовим особам державних органів" (далі - Рішення РНБО від 22.10.2024), що введено в дію Указом Президента України від 22.10.2024 № 732/2024, вирішено рекомендувати Офісу Генерального прокурора, Службі безпеки України, Державному бюро розслідувань, Національній поліції України, Національному антикорупційному бюро України прозвітувати у місячний строк про вжиті заходи реагування щодо виявлення, розслідування та протидії корупційним й іншим кримінальним правопорушенням під час встановлення інвалідності посадовим особам державних органів. За результатами проведеної роботи запропонувати відповідні кадрові та організаційні рішення.
На виконання Рішення РНБО від 22.10.2024 Кабінетом Міністрів України було прийнято постанови від 25.10.2024 № 1207 та 08.11.2024 № 1276, якими було внесено зміни до Постанови Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 №1317 "Питання медико-соціальної експертизи".
Законом України від 19.12.2024 № 4170-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування медико-соціальної експертизи та впровадження оцінювання повсякденного функціонування особи" (далі - Закон № 4170-ІХ) внесено зміни до законів України щодо процедури і повноважень суб'єктів владних повноважень щодо встановлення особам інвалідності.
Згідно з абзацом першим пункту 1 Розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 4170-ІХ цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію з 1 січня 2025 року (окрім деяких пунктів).
Відповідно до пункту 2 Розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 4170-IX установлено, що:
особам, яким встановлено інвалідність органами медико-соціальної експертизи, гарантується збереження статусу та соціальної захищеності в повному обсязі, передбаченому законодавством України для осіб з інвалідністю, на встановлений строк інвалідності;
документами, що підтверджують інвалідність повнолітнім особам, є:
видані до 31 грудня 2024 року органами медико-соціальної експертизи виписки/довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формами, затвердженими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я;
витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи щодо встановлення інвалідності за формою, затвердженою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я;
рішення, прийняті медико-соціальними експертними комісіями, документи, видані на підставі таких рішень, є законними і чинними, прирівнюються до рішень експертних команд з оцінювання повсякденного функціонування особи, документів, виданих на підставі таких рішень експертних команд (у тому числі витягів з рішень), та продовжують бути підставами для оформлення або продовження надання особам з інвалідністю прав, статусів, пільг, пенсій, допомоги, компенсацій, надбавок, інших соціальних гарантій тощо, у тому числі для цілей, визначених законами України "Про військовий обов'язок та військову службу" та "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", на весь термін дії довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією до проведення планового оцінювання повсякденного функціонування особи експертними командами з оцінювання повсякденного функціонування;
особи, інвалідність яким встановлена без зазначення строку проведення повторного огляду, проходять оцінювання повсякденного функціонування особи за власним бажанням (за зверненням опікуна - у разі позбавлення особи з інвалідністю дієздатності);
На період дії воєнного стану, надзвичайного стану в Україні перелік причин неможливості проходження повторного огляду або оцінювання повсякденного функціонування особи визначається Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 3 розділу ІІ Закону № 4170-ІХ установлено, що повноваження, права і обов'язки медико-соціальних експертних комісій щодо проведення медико-соціальної експертизи, а також повноваження, права і обов'язки Центральної медико-соціальної експертної комісії Міністерства охорони здоров'я України припиняються 31 грудня 2024 року.
З моменту припинення повноважень, прав і обов'язків медико-соціальних експертних комісій щодо проведення медико-соціальної експертизи розгляд направлень на медико-соціальні експертні комісії, що не завершений до моменту припинення повноважень, прав і обов'язків медико-соціальних експертних комісій, припиняється зазначеними комісіями; розгляд зазначених направлень здійснюється експертними командами з оцінювання повсякденного функціонування особи відповідно до цього Закону та Порядку проведення оцінювання повсякденного функціонування особи, затвердженого Кабінетом Міністрів України.
15.11.2024 Кабінетом Міністрів України була прийнята постанова №1338 "Деякі питання запровадження оцінювання повсякденного функціонування особи" (далі - Постанова №1338), якою затверджено Положення про експертні команди з оцінювання повсякденного функціонування особи; Порядок проведення оцінювання повсякденного функціонування особи; критерії направлення на проведення оцінювання повсякденного функціонування особи; Порядок функціонування електронної системи щодо оцінювання повсякденного функціонування особи; критерії встановлення інвалідності.
Відповідно до абзацу восьмого пункту 3 Постанови №1338 документи, рішення, прийняті медико-соціальними експертними комісіями, документи, видані на підставі цих рішень, є чинними, прирівнюються до рішень експертних команд, документів, виданих на підставі рішень експертних команд (у тому числі витягів з рішень), та продовжують бути підставами для оформлення або продовження надання особам з інвалідністю статусів, пільг, пенсій, допомоги, компенсацій, надбавок, інших соціальних гарантій тощо, у тому числі для цілей, визначених у Законах України "Про військовий обов'язок та військову службу" та "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", на весь строк дії довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією до проведення планового оцінювання повсякденного функціонування особи експертними командами.
Згідно з абзацом десятим пункту 3 Постанови №1338 особи, інвалідність яким встановлена без зазначення строку проведення повторного огляду, проходять оцінювання повсякденного функціонування за власним бажанням (за зверненням опікуна у разі позбавлення особи з інвалідністю дієздатності) або за рішенням суду.
Відповідно до абзацу п'ятнадцятого пункту 3 Постанови №1338 до числа тих, кого неможливо направити на проведення оцінювання повсякденного функціонування, належать: особи, місцем проживання яких є території, що включені до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій, для яких не визначена дата завершення бойових дій або тимчасової окупації; особи, які через порушення функцій організму не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися, не чують, не розмовляють, не бачать (на обидва чи одне око), не мають очей (ока), кінцівок (кінцівки), кистей рук (кисті руки), стоп ніг (стопи ноги), одного з парних органів, в яких наявне онкологічне захворювання, інтелектуальні порушення чи психічні розлади, церебральний параліч або інші паралітичні синдроми, причина інвалідності з дитинства.
Пункт 48 Порядку проведення оцінювання повсякденного функціонування особи передбачає, що повторне оцінювання осіб з інвалідністю, а також осіб, інвалідність яких встановлена без зазначення строку проведення повторного оцінювання, проводиться раніше зазначеного строку за направленням, сформованим лікарем на підставі звернення такої особи з інвалідністю або її уповноваженого представника, у разі настання змін у стані здоров'я і працездатності або за рішенням суду.
При цьому, відповідно до підпункту 2 пункту 8 Положення про експертні команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, Центр оцінювання функціонального стану особи, крім іншого, проводить перевірку обґрунтованості рішень, прийнятих під час оцінювання та/або прийнятих медико-соціальними експертними комісіями на виконання ухвали слідчого судді або рішення, ухвали суду стосовно зазначеної в ухвалі слідчого судді або рішення, ухвалі суду особи, за запитом робочої групи із забезпечення моніторингу в сфері оцінювання, утвореної керівником обласної, Київської міської державної адміністрації (військової адміністрації), або за результатами моніторингу наявних в електронній системі щодо оцінювання повсякденного функціонування особи даних.
Якщо за результатами перевірки прийнято рішення про необхідність проведення повторного оцінювання особи, про це повідомляється особі, повторне оцінювання якої має бути проведено, на адресу її електронної пошти, а в разі відсутності електронної пошти - шляхом надсилання в паперовій формі протягом п'яти календарних днів засобами поштового зв'язку рекомендованого листа з повідомленням про вручення на адресу задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування), а також відображається в електронній системі щодо оцінювання повсякденного функціонування особи для лікаря, який направив на оцінювання, по якому проводиться перевірка обґрунтованості рішення. Оцінювання в такому випадку здійснюється на підставі медичних документів, сформованих за результатами повного медичного обстеження, та проведених необхідних досліджень на базі державної установи Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров'я України або Науково-дослідного інституту реабілітації осіб з інвалідністю навчально-наукового лікувального комплексу Вінницького національного медичного університету імені М.І. Пирогова.
За змістом спірного рішення судом встановлено, що відповідачем проведено перевірку обґрунтованості рішення, на підставі якого позивачу встановлено ІІ групу інвалідності безстроково.
Разом з тим, до суду не надано доказів виконання відповідачем вимог щодо належного повідомлення позивача про проведення повторного оцінювання на адресу його електронної пошти, або шляхом надсилання в паперовій формі протягом п'яти календарних днів засобами поштового зв'язку рекомендованого листа з повідомленням про вручення на адресу задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування), а також не надано доказів відображення в електронній системі щодо оцінювання повсякденного функціонування особи для лікаря, який направив на оцінювання, по якому проводиться перевірка обґрунтованості рішення.
Також не надано доказів того, що спірне рішення приймалось відповідачем на підставі медичних документів, сформованих за результатами повного медичного обстеження позивача, та проведених необхідних досліджень на базі державної установи Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров'я України або Науково-дослідного інституту реабілітації осіб з інвалідністю навчально-наукового лікувального комплексу Вінницького національного медичного університету імені М.І. Пирогова, або доказів того, що позивач від проходження повного медичного обстеження відмовився.
Навпаки, за змістом спірного рішення розділ 10.3 "Відмова особи від повного медичного обстеження, необхідних досліджень та/або неприбуття особи (у разі її відмови або неприбуття)" не містить жодної інформації.
Крім того, у протоколі розгляду під час перевірки обґрунтованості рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи або рішення медико-соціальної експертної комісії зазначено адресу місцезнаходження позивача: АДРЕСА_2 , тоді як зареєстроване місце проживання ОСОБА_1 : АДРЕСА_3 (а.с.21-23).
Отже, виклик на комісію здійснено не за зареєстрованим місцем проживання позивачки.
Враховуючи викладене суд дійшов висновку, що огляд позивачки відповідачем відбувся заочно та за відсутності повного медичного обстеження, без проведення необхідних досліджень для вирішення питання про обмеження терміну інвалідності.
Висновок, який міститься в оскаржуваному Рішенні - "відсутня медична документація, що підтверджує у пацієнтки стійкий чи необоротний характер захворювання" - є вкрай неконкретним, не містить жодного аналізу медичних документів позивача, посилань на норми чинних критеріїв встановлення інвалідності та суперечить приписам Порядку № 1338. Таке обґрунтування не дає можливості встановити, які саме документи досліджувались відповідачем під час прийняття такого рішення, та чому саме вони, на думку відповідача, не давали підстав для встановлення групи інвалідності довічно, на відміну від висновків фахової комісії МСЕК.
Крім того, у рішенні (виходячи з його витягу та доводів Позивача, які Відповідач не спростував) відсутні будь-які дані щодо проведених нових обстежень, здійснення аналізів чи медичних досліджень стосовно Позивача, що підтверджує факт заочного прийняття рішення без проведення повного медичного обстеження, який передбачений пунктом 51 Порядку №1338.
Відповідно до частини другої статті 6 Закону України від 17.02.2022 № 2073-IX "Про адміністративну процедуру" (далі Закон № 2073-IХ) адміністративний орган застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законом.
Учасник адміністративного провадження має право знати про початок адміністративного провадження та про своє право на участь у такому провадженні, а також право на ознайомлення з матеріалами відповідної справи (частина друга статті 12 Закону №2073-IХ).
Стаття 17 Закону № 2073-IХ гарантує право особи на участь в адміністративному провадженні та передбачає, що особа має право бути заслуханою адміністративним органом, надавши пояснення та/або заперечення у визначеній законом формі до прийняття адміністративного акта, який може негативно вплинути на право, свободу чи законний інтерес особи.
Таким чином, суд дійшов висновку про те, що проведення перевірки обґрунтованості та скасування рішення МСЕК, яким позивачу встановлено ІІ групу інвалідності довічно, без наявності належних підстав та з порушенням встановленого порядку, здійснено з порушенням таких принципів адміністративної процедури, як законність, відкритість, гарантування права особи на участь в адміністративному провадженні.
Отже, з огляду на встановлені обставини справи, суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення відповідача прийняте із порушеннями законодавчо встановленої процедури, що має суттєве значення для можливості прийняття відповідачем законного та обґрунтованого рішення.
Водночас слід врахувати, що суд не здійснює самостійно оцінку підставності прийняття певного висновку МСЕК з медичних критеріїв, адже суди не є спеціалізованими установами в медичній сфері. Суд вправі перевірити законність висновків МСЕК лише в межах дотримання процедури прийняття цього висновку/рішення на підставі приписів Інструкції про встановлення груп інвалідності, Положення про медико-соціальну експертизу та Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності.
У контексті спірних правовідносин саме належне дотримання процедури оцінювання повсякденного функціонування особи є фундаментальним показником правомірності винесеного рішення, а за протилежних умов нівелюється сенс законодавчого врегулювання такої процедури.
Викладене узгоджуються із позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 17.03.2020 у справі №240/7133/19, від 25.09.2018 у справі №804/800/16 та від 26.09.2018 у справі №817/820/16.
Відповідач не надав до суду жодного належного та допустимого доказу, що підтверджує дотримання законодавчої процедури прийняття спірного рішення та відповідно правомірність такого.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
Частиною 2 статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Враховуючи викладене та встановленій обставини справи, суд дійшов висновку, що відповідач під час прийняття оскарженого рішення діяв не в межах та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, без врахування всіх обставин, що мають значення для прийняття такого рішення та зокрема без врахування права особи на участь у процесі прийняття рішення, що свідчить про його протиправність.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У разі надання відповідачем доводів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать про правомірність його рішень, дій чи бездіяльності, позивач має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС України.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, тому позов слід задовольнити повністю.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до частин 1, 3 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Зважаючи, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі, на користь позивача слід стягнути витрати на сплату судового збору у сумі 1331,20 грн. (а.с.28) за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Представник позивача у позовній заяві просила стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати на правничу допомогу в розмірі 8000 грн. (а.с.8).
Відповідно до частини 1 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п.1 ч.3 ст.132 КАС України).
Частинами першою, другою статті 134 КАС України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
При цьому даною статтею передбачено цілі розподілу, визначення розміру та розмір судових витрат.
Так, згідно з частиною третьою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Водночас, частинами четвертою, п'ятою статті 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Разом з тим, відповідно до частин шостої та сьомої статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з ч.ч.7, 9 ст.139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Цей висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21 березня 2018 року у справі № 815/4300/17, від 11 квітня 2018 року у справі № 814/698/16, від 11 червня 2019 року у справі №826/841/17.
Статтею 30 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 №5076-VI встановлено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
У справі “East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.
У пункті 269 вказаного рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі “Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).
Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
До того ж, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Аналогічний висновок викладено в додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц та в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі ''Лавентс проти Латвії'' зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
На підтвердження обґрунтованості витрат на оплату правничої допомоги надано: копію договору про надання правничої допомоги від 14.01.2026 (а.с.25); копію платіжної інструкції №1.495915573.1 від 19.01.2026 року про сплату на рахунок ОСОБА_2 8000,00 грн. гонорар згідно договору (а.с.27).
Вирішуючи питання щодо розподілу витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката, суд, враховуючи предмет спору, задоволення позову, та виходячи із критеріїв, визначених частинами 3, 5 статті 134, частиною 9 статті 139 КАС України, з дотриманням принципів розумності, обґрунтованості, дійсності та співмірності, вважає, що на користь позивача необхідно стягнути витрати на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 8000,00 грн.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити.
Визнати протиправним і скасувати рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування Центру оцінювання функціонального стану особи за результатами перевірки обґрунтованості рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи або рішення медико-соціальної експертної комісії державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров'я України» (код ЄДРПОУ03191673) від 18 липня 2025 року № ЦО-14128/1 стосовно ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ).
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1331,20 грн. та витрати на правничу допомогу у розмірі 8000,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров'я України» (ЄДРПОУ 03191673).
Учасникам справи, які зареєстрували електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи. Вказане не позбавляє права таку особу отримати копію судового рішення у паперовій формі за її окремою заявою.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 КАС України.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду В.В. НАУМЕНКО