06 травня 2026 року м. Київ справа №320/30515/25
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Парненко В.С., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю « 5АП» до Міністерства закордонних справ України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: громадянин Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування рішення,
Товариство з обмеженою відповідальністю « 5АП» (далі - позивач) звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства закордонних справ України (далі - відповідач), в якому просить суд:
- визнати протиправним і скасувати рішення Посольства України в Республіці Індія від 25 грудня 2024 року про відмову у видачі візи категорії D04 громадянину Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_2 ;
- зобов'язати Міністерство закордонних справ України через Посольство України в Республіці Індія повторно розглянути заяву ОСОБА_3 на видачу візи категорії D04 відповідно до чинного законодавства з належним обґрунтуванням ухваленого рішення;
- відшкодувати Товариству з обмеженою відповідальністю « 5АП» понесені судові витрати, стягнувши їх з Міністерства закордонних справ України.
Позивач обґрунтовує заявлені позовні вимоги тим, що ТОВ « 5АП» є роботодавцем громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_3 , з яким, за твердженням позивача, у листопаді 2024 року було узгоджено, а у лютому 2025 року підписано трудовий договір, отримано дозвіл на застосування праці іноземця та придбано страховий поліс для отримання візи категорії D04. Позивач також зазначає, що взяв на себе гарантії фінансового забезпечення перебування ОСОБА_3 в Україні, видав гарантійний і спонсорський листи та офіційне запрошення на роботу, однак рішенням Посольства України в Республіці Індія від 25.12.2024 ОСОБА_2 відмовлено в оформленні візи у зв'язку з відсутністю доказів, що підтверджують мету запланованого перебування в Україні. З огляду на це позивач вважає таку відмову необґрунтованою та протиправною і просить суд визнати її протиправною та скасувати, а також зобов'язати МЗС через Посольство України в Республіці Індія повторно розглянути заяву ОСОБА_3 на видачу візи категорії D04.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу №320/30515/25 передано на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Парненко В.С.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 02.07.2025 адміністративну справу №320/30515/25 прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
В матеріалах справи наявні
- відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач проти задоволення позову заперечує та зазначає, що саме ОСОБА_1 20.12.2024 звернувся до Посольства України в Республіці Індія із візовою анкетою № НОМЕР_1 щодо оформлення йому довгострокової візи типу D04 з метою працевлаштування. Після отримання пакета документів візова анкета була зареєстрована в ІТС «Віза», однак під час особистої співбесіди ОСОБА_1 не зміг підтвердити мету запланованого перебування в Україні, зокрема, не надав роз'яснень щодо попереднього укладення з ним трудового контракту, місця перебування в Україні, назви компанії-роботодавця та строків перебування в Україні. За наслідками співбесіди уповноважена консульська посадова особа прийняла рішення про відмову у видачі візи на підставі підпункту 8 пункту 28 Правил № 118.
-відповідь на відзив на позовну заяву, згідно якої позивач наполягає на тому, що документи, які підтверджують мету поїздки, були подані у повному обсязі, зокрема, дозвіл на застосування праці, трудовий договір, гарантійний та спонсорський листи, страховий поліс на 30 000 євро, підтвердження місця роботи і покриття витрат. Також позивач зазначає, що лист СБУ від 30.06.2025 № 2.02/2111-1597 підтверджує відсутність рішення про заборону в'їзду, а технічна неможливість в ІТС «Віза» не може замінити обов'язок суб'єкта владних повноважень діяти відповідно до закону та приймати мотивоване рішення.
-заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву, згідно якого МЗС зазначає, що подання повного пакета документів є лише підставою для відкриття та розгляду візової справи, але не створює обов'язку автоматичного оформлення візи. Відповідач повторно наголошує, що відмова у погодженні оформлення довгострокової візи D04 була прийнята за результатами проведеної співбесіди, під час якої саме заявник - ОСОБА_1 - не підтвердив мету запланованої поїздки. МЗС також просить врахувати, що під час дії правового режиму воєнного стану консульські посадові особи приділяють особливу увагу питанням національної безпеки та ризикам незаконної міграції.
-додаткові пояснення, в яких позивач повторює доводи щодо необґрунтованості відмови, посилається на відсутність заборони на в'їзд згідно з листом СБУ від 30.06.2025 № 2.02/2111-1597, стверджує, що статус Бангладеш як країни міграційного ризику є лише підставою для погодження, а не автоматичної відмови, та вказує на порушення строків апеляційного розгляду, оскільки апеляцію було подано 19.02.2025, а відповідь Посольства датована 20.05.2025.
Враховуючи приписи частини 5 статті 262 КАС України справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (частина 5 статті 250 КАС України).
Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
ОСОБА_1 звернувся до Посольства України в Республіці Індія 20.12.2024, з візовою анкетою № НОМЕР_1 щодо оформлення йому довгострокової візи типу D-04 з метою працевлаштування та подав необхідний для прийняття документів до розгляду пакет документів. Після отримання Посольством України в Республіці Індія необхідного пакету документів візова анкета була зареєстрована у візовій інформаційно-телекомунікаційній системі.
Під час проведення особистої співбесіди консульськими посадовими особами Посольства України в Республіці Індія, ОСОБА_1 не зміг підтвердити мету запланованого перебування в Україні, зокрема не надав роз'яснень стосовно попереднього укладення з ним трудового контракту, місця перебування в Україні, назви компанії роботодавця, з якою укладено контракт та термінів перебування в Україні, тобто не володів інформацією, яка необхідна для підтвердження мети запланованого перебування в Україні.
Після проведеної співбесіди уповноважена консульська посадова особа Посольства України в Республіці Індія прийняла рішення про відмову у видачі візи типу D-04 Аламу Махшіну на підставі підпункту 8 пункту 28 Правил оформлення віз для в'їзду в Україну і транзитного проїзду через її територію затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 01.03.2017 № 118, тобто у зв'язку з відсутністю доказів, що підтверджують мету запланованого перебування в Україні іноземця або особи без громадянства.
На підставі непогодження у видачі візи заявнику, Посольством України в Республіці Індія було підготовлено рішення про відмову в оформленні візи.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням, до суду звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю « 5АП», обґрунтовуючи свої вимоги наявністю укладених з іноземцем договірних відносин та заінтересованістю у його прибутті в Україну з метою працевлаштування.
Вирішуючи спір по суті суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Статтею 124 Конституції України визначено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Частиною другою статті 19 Конституції України, визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Невчинення суб'єктом владних повноважень дій, які він зобов'язаний (уповноважений) вчинити є бездіяльністю, а протиправною вона може бути визнана судом у випадку, якщо ці дії вчинені усупереч Конституції та законам України.
Порядок в'їзду в Україну та виїзду з України іноземців та осіб без громадянства, а також правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, визначено Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (далі - Закон).
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону, віза - дозвіл, наданий уповноваженим органом України в установленій законодавством формі, необхідний для в'їзду на територію України або для транзитного проїзду через її територію та перебування на території України протягом відповідного строку.
Згідно з частиною першою статті 9 Закону, іноземці та особи без громадянства в'їжджають в Україну за наявності визначеного Законом чи міжнародним договором України паспортного документа та одержаної у встановленому порядку візи, якщо інше не передбачено законодавством чи міжнародними договорами України.
Відповідно до статті 10 Закону, правила оформлення іноземцям та особам без громадянства візи та перелік документів, необхідних для її отримання встановлюються Кабінетом Міністрів України. Рішення щодо оформлення візи приймається в установленому порядку дипломатичним представництвом або консульською установою України, Міністерством закордонних справ України або представництвом Міністерства закордонних справ України на території України.
Порядок оформлення віз регламентовано Правилами оформлення віз для в'їзду в Україну і транзитного проїзду через її територію, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 01.03.2017 № 118 (далі - Правила № 118), Вимогами до організації роботи з оформлення віз для в'їзду в Україну і транзитного проїзду через її територію, затвердженими наказом Міністерства закордонних справ України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України від 30.10.2017 № 469/897/605, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 24.11.2017 за № 1432/31300.
Абзацом шостим пункту 2 Правил № 118, визначено, що візова інформаційно телекомунікаційна система - електронна інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для зберігання, захисту та обробки інформації про особу та про візи, що оформляються із застосуванням її засобів (ІТС «Віза»).
Відповідно до пункту 3 Правил № 118, довгострокова віза позначається літерою D, у машинозчитуваній зоні - VD.
Згідно з абзацами шостим, сьомим та шістнадцятим пункту 4 Правил № 118, довгострокова віза оформляється іноземцям та особам без громадянства для в'їзду в Україну з метою оформлення документів, що дають право на перебування або проживання в Україні на строк, що перевищує 90 днів. Довгострокова віза оформляється закордонною дипломатичною установою України як багаторазова на 90 днів, якщо інше не передбачено законодавством чи міжнародними договорами України. Строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства може в'їхати в Україну, та строк перебування на її території зазначається у візовій етикетці.
Пунктом 5 Правил №118 визначено перелік документів, які подаються особою для оформлення усіх типів віз.
Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин саме з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, а також прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені саме її права, свободи або законні інтереси.
Отже, право на звернення до адміністративного суду не є абстрактним правом на перевірку законності будь-якого рішення суб'єкта владних повноважень, а передбачає наявність конкретного, індивідуально визначеного порушення прав, свобод або охоронюваного законом інтересу саме тієї особи, яка звертається до суду.
Зі змісту заявлених позовних вимог вбачається, що ТОВ « 5АП» просить визнати протиправним і скасувати рішення Посольства України в Республіці Індія від 25.12.2024 про відмову у видачі візи категорії D04 громадянину Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_2 та зобов'язати МЗС через Посольство України в Республіці Індія повторно розглянути заяву ОСОБА_3 на видачу візи категорії D04.
Тобто предметом судового оскарження є індивідуальний акт, прийнятий не щодо ТОВ « 5АП», а щодо іншої особи: громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_3 .
Індивідуальний акт суб'єкта владних повноважень породжує юридичні наслідки для тієї особи, якій він адресований або правового статусу якої безпосередньо стосується. У цій справі рішення від 25.12.2024 стосується виключно оформлення візи громадянину Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_2 . Саме ця особа набуває або не набуває права на в'їзд в Україну на підставі довгострокової візи. Саме щодо неї консульська посадова особа оцінювала документи, результати співбесіди та наявність підстав для оформлення або відмови в оформленні візи.
Суд звертає увагу, що дозвіл на застосування праці іноземця, трудовий договір, гарантійний лист, спонсорський лист чи інші документи, які подавалися у межах візової процедури, не надають роботодавцю самостійного суб'єктивного права вимагати оформлення візи іноземцю, а також не створюють для нього права оскаржувати рішення, прийняте за результатами розгляду індивідуального візового клопотання цієї фізичної особи, якщо позивач не довів, що таким рішенням безпосередньо змінено, припинено або обмежено саме його права чи обов'язки.
Сам факт заінтересованості роботодавця у прибутті іноземного працівника в Україну не є тотожним порушенню права цього роботодавця. В адміністративному судочинстві захисту підлягає не будь-який інтерес особи у бажаному результаті розгляду справи іншої особи, а лише такий інтерес, який є правовим, індивідуалізованим, безпосереднім та таким, що перебуває у межах правового регулювання спірних відносин.
Суд окремо звертає увагу на те, що заявлені позовні вимоги за своєю суттю спрямовані на оскарження рішення, прийнятого за результатами реалізації особистого волевиявлення іншої особи - громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_3 , який самостійно звернувся до уповноваженого органу із заявою про оформлення візи, особисто подавав документи, проходив співбесіду та був безпосереднім учасником відповідної адміністративної процедури.
Право на звернення за отриманням візи, як і право на оскарження рішення про відмову у її видачі, є особистим правом заявника, яке реалізується ним на власний розсуд, виходячи з його волевиявлення, інтересів та процесуальної поведінки.
Водночас звернення до суду іншої особи, юридичної особи-роботодавця, із вимогами про скасування рішення, прийнятого щодо іноземця, та зобов'язання повторно розглянути його заяву, фактично призводить до підміни волевиявлення цієї фізичної особи та втручання у сферу її особистих прав.
Задоволення таких позовних вимог означало б, що суд, діючи за ініціативою особи, яка не є заявником у відповідній процедурі, фактично зобов'язує суб'єкта владних повноважень повторно розглядати заяву іншої особи незалежно від її власної волі, намірів чи процесуальної поведінки, що суперечить засадам адміністративного судочинства.
Адміністративне судочинство не передбачає можливості вирішення індивідуального питання особи за ініціативою третьої особи, яка лише заінтересована у певному результаті, але не є носієм відповідного суб'єктивного права. Такий підхід фактично перетворював би судовий контроль на інструмент втручання у сферу приватного волевиявлення фізичної особи та допускав би можливість вирішення її правового статусу без її безпосередньої участі як позивача.
Суд виходить з того, що навіть у випадку наявності договірних відносин між позивачем та іноземцем, а також заінтересованості позивача у його працевлаштуванні, такі обставини не надають позивачу повноважень діяти замість цієї особи у питаннях, що стосуються її особистого права на в'їзд в Україну та отримання візи.
Таким чином, заявлений позов по суті спрямований не на захист власного порушеного права позивача, а на заміну процесуальної волі особи, якої безпосередньо стосується спірне рішення, що, на переконання суду, є неприпустимим.
Залучення ОСОБА_3 до участі у справі як третьої особи без самостійних вимог не усуває зазначеного недоліку. Третя особа без самостійних вимог не є позивачем, не визначає предмет і підстави позову, не замінює собою особу, права якої безпосередньо порушені, та не легалізує звернення до суду іншої особи за відсутності у такої особи власного порушеного права або належного представництва інтересів адресата індивідуального акта.
Право на доступ до суду, гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, також не означає права будь-якої особи оскаржувати будь-який адміністративний акт незалежно від того, чи стосується він її правового становища. Європейський суд з прав людини у своїй практиці виходить з того, що особа повинна бути безпосередньо зачеплена оскаржуваним заходом. Зокрема, у справі «Burden v. the United Kingdom» Велика Палата ЄСПЛ зазначала, що для набуття статусу потерпілого заявник має бути прямо зачеплений оскаржуваним заходом.
Подібний підхід простежується і у справі «Norris v. Ireland», де ЄСПЛ визнав наявність статусу потерпілого саме тому, що заявник перебував під реальним ризиком безпосереднього впливу відповідного правового регулювання на його приватне життя, тобто не йшлося про абстрактне або опосередковане невдоволення правовим становищем іншої особи.
У справі «Klass and Others v. Germany» ЄСПЛ також виходив із необхідності наявності зв'язку між оскаржуваним заходом та особою заявника; навіть у випадках, коли пряме застосування заходу складно довести через специфіку таємного спостереження, Суд оцінює, чи може особа вважатися такою, що перебуває під ризиком безпосереднього впливу оскаржуваного заходу, а не дозволяє actio popularis, тобто абстрактне оскарження рішень держави в інтересах законності як такої.
Застосовуючи наведені підходи до спірних правовідносин, суд доходить висновку, що ТОВ « 5АП» не є особою, яка безпосередньо зазнала втручання у своє право оскаржуваним рішенням від 25.12.2024.
Наявність у позивача організаційних чи економічних очікувань щодо працевлаштування конкретного іноземця не є достатньою підставою для висновку про порушення його суб'єктивного публічного права рішенням, прийнятим у персональній візовій справі іншої особи.
Суд також зазначає, що обраний позивачем спосіб захисту не забезпечує відновлення саме його порушеного права, оскільки заявлені вимоги спрямовані не на усунення порушення прав ТОВ « 5АП», а на перегляд рішення, прийнятого щодо ОСОБА_3 . Визнання протиправним та скасування рішення про відмову у видачі візи, а також зобов'язання повторно розглянути заяву на видачу візи, за своєю правовою природою є способом захисту прав саме заявника візового клопотання, тобто іноземця, якому відмовлено у видачі візи.
За таких обставин належною особою для звернення до адміністративного суду з вимогою про оскарження рішення Посольства України в Республіці Індія від 25.12.2024 про відмову у видачі візи категорії D04 є ОСОБА_1 як адресат відповідного індивідуального акта та особа, щодо якої безпосередньо вирішувалося питання про оформлення візи. Саме ця особа могла б заявляти доводи щодо повноти поданих документів, змісту проведеної співбесіди, причин ненадання відповідей, належності мотивування відмови, дотримання процедури апеляційного перегляду та інших обставин, які безпосередньо стосуються її правового статусу.
При цьому суд не надає оцінки доводам сторін щодо наявності чи відсутності підстав для видачі ОСОБА_2 візи категорії D04, достатності поданих документів, змісту співбесіди, значення листа СБУ від 30.06.2025 № 2.02/2111-1597, статусу Бангладеш як країни міграційного ризику та дотримання строків апеляційного розгляду, оскільки зазначені питання стосуються суті правовідносин між державою Україна в особі уповноваженого органу та заявником візового клопотання - ОСОБА_4 . Відсутність у ТОВ « 5АП» безпосередньо порушеного права або інтересу є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні позову.
Резюмуючи викладене, суд доходить висновку, що оскаржуване рішення Посольства України в Республіці Індія від 25.12.2024 про відмову у видачі візи категорії D04 є індивідуальним актом, прийнятим щодо громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_3 , а не щодо ТОВ « 5АП». Позивач, будучи потенційним роботодавцем зазначеного іноземця, не довів наявності власного безпосередньо порушеного права чи охоронюваного законом інтересу, який підлягає захисту саме шляхом скасування рішення, адресованого іншій особі. Відтак позивачем обрано спосіб захисту, який не спрямований на відновлення його власного порушеного права, а заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Решта доводів сторін висновків суду по суті спору не змінюють.
Згідно з частиною першою статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
За приписами статті 74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
За наведених обставин у сукупності, зважаючи на наведені вище норми законодавства та встановлені судом обставини справи, суд дійшов висновку про відмову у задоволені позову.
У відповідності до положень ст. 139 КАС України, розподіл судових витрат за наслідками розгляду даної справи не здійснюється.
Керуючись статтями 2-10, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю « 5АП» до Міністерства закордонних справ України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: громадянин Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування рішення, - відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Парненко В.С.