06 травня 2026 року м. Київ справа №320/14759/25
Суддя Київського окружного адміністративного суду Парненко В.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Києві адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ "ЛІБЕРТІ УКРАЇНА" до Київської митниці про визнання протиправним та скасування рішення,
Товариство з обмеженою відповідальністю " КОМПАНІЯ "ЛІБЕРТІ УКРАЇНА" (далі - позивач) звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Київської митниці (далі - відповідач), в якому просить суд:
визнати протиправним та скасувати Рішення щодо класифікації товарів Київської митниці 24UA10000000389-КТ від 15.11.2024 року.
Позивач обґрунтовує свої позовні вимоги тим, що рішення Київської митниці про визначення коду товару від 15.11.2024 №24UA10000000389-КТ є протиправним, оскільки ввезений ним товар - професійні кавомашини моделей «Coffee Center» та «Minibar S1-B» - за своїми об'єктивними характеристиками є обладнанням для приготування гарячих напоїв і підлягає класифікації за кодом УКТ ЗЕД 8419812090. Позивач зазначає, що товар є завершеним виробом у комплектації виробника, не містить пристроїв для приймання оплати, а також не має з'єднувачів і модулів MDB, призначених для підключення платіжних пристроїв, що підтверджується висновком СЛЕД Держмитслужби. На думку позивача, митний орган безпідставно застосував правило 2(а) Основних правил інтерпретації УКТ ЗЕД, оскільки товар не є ані некомплектним, ані незавершеним, а висновки відповідача ґрунтуються виключно на припущеннях щодо можливості дообладнання товару та використання його у вендінгових системах у майбутньому.
За результатами автоматизованого розподілу справ між суддями Київського окружного адміністративного суду справа №320/14759/25 передана до розгляду судді Парненко В.С.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 01.04.2025 відкрито провадження в адміністративній справі №320/14759/25, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
В матеріалах справи містяться:
-відзив на позовну заяву, згідно якого Київська митниця заперечує проти позову та вважає, що оскаржуване рішення прийнято правомірно, в межах повноважень та відповідно до вимог Митного кодексу України, Основних правил інтерпретації УКТ ЗЕД та Пояснень до УКТ ЗЕД. Відповідач вказує, що при класифікації товару мають значення не лише його назва, але насамперед функціональне призначення, технічні характеристики та можливості використання. За результатами аналізу поданих документів та висновку СЛЕД митний орган дійшов висновку, що спірні кавомашини мають ознаки торговельного автомата, оскільки містять програмне забезпечення, контролер, а також передбачають можливість підключення платіжних пристроїв і функціонування у режимі продажу напоїв після оплати. Відповідач зазначає, що відсутність платіжного пристрою у комплекті не виключає належності товару до позиції 8476, оскільки визначальною є функціональна спрямованість товару та закладена виробником можливість його використання для автоматичного продажу.
-відповідь на відзив на позовну заяву, згідно якої позивач зазначає, що доводи відповідача не підтверджені належними доказами та ґрунтуються на припущеннях. Позивач наголошує, що митний орган неправомірно ототожнює можливість підключення платіжних систем із фактичною наявністю пристрою для приймання оплати, що суперечить Поясненням до УКТ ЗЕД. Позивач повторно зазначає, що спірний товар є завершеним виробом, який не містить пристроїв для приймання оплати, а отже підлягає класифікації за кодом 8419, а не 8476.
-клопотання відповідача про зменшення заявлених позивачем витрат.
-заперечення на клопотання про зменшення витрат.
-додаткові пояснення сторін по суті спору.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлені наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ліберті Україна» здійснює зовнішньоекономічні операції та 29.11.2024 року подало до Київської митниці електронну митну декларацію типу ІМ40ДЕ №24UA10010004922500 для митного оформлення товару, зазначеного у графі 31 митної декларації як: «Обладнання для підприємств громадського харчування, прилади для приготування гарячих напоїв, кавомашини професійні, для цивільного використання: Coffee Center; Minibar S1-B. Країна виробництва - CN. Торговельна марка - Dr.Coffee. Виробник - Suzhou Dr. Coffee System Technology Co., Ltd».
При декларуванні вказаного товару позивачем було заявлено код товару за УКТ ЗЕД 8419812090 та надано для митного оформлення товаросупровідні і комерційні документи, перелік яких зазначено у графі 44 митної декларації, зокрема, пакувальний лист, рахунок-фактуру (інвойс), коносамент, автотранспортну накладну, декларацію про походження товару та книжку МДП.
За результатами розгляду поданих документів митним органом було ініційовано проведення дослідження зразків товару, які направлено до Спеціалізованої лабораторії з питань експертизи та досліджень Держмитслужби.
За наслідками такого дослідження складено висновок СЛЕД Держмитслужби від 11.11.2024 року №142000-3302-0390, яким надані на дослідження пристрої ідентифіковано як стаціонарні, промислові, з електричним нагріванням апарати для приготування кави та інших гарячих напоїв, а саме кавомашини марки «Dr.Coffee» типів «Coffee Center» та «Minibar S1-B», виробництва «Suzhou Dr. Coffee System Technology Co., Ltd», Китай, ТМ «Dr.Coffee». У цьому ж висновку зазначено, що з'єднувачі та модулі MDB, призначені для зв'язку з іншими зовнішніми компонентами торгового обладнання, такими як пристрої для здійснення оплати, у наданих на дослідження кавомашинах не виявлено, а опис товару у графі 31 митної декларації узгоджується з результатами дослідження. Одночасно у висновку вказано, що за результатами проведених досліджень встановлено можливість функції оплати за напої, однак додаткових приладів до кавомашин не приєднано.
15.11.2024 року Київською митницею прийнято рішення про визначення коду товару №24UA10000000389-КТ, яким змінено задекларований позивачем код товару з 8419812090 на 8476210000.
У вказаному рішенні митний орган зазначив, що спірний товар являє собою стаціонарні, промислові, з електричним нагріванням апарати для приготування кави та інших гарячих напоїв, що мають функцію видачі товару після оплати за товар та можуть бути додатково обладнані спеціальними модулями та зовнішніми пристроями для здійснення оплати.
На виконання вказаного рішення про визначення коду товару позивачем було подано нову митну декларацію на той самий товар із зазначенням коду товару, визначеного митним органом.
Не погоджуючись із рішенням Київської митниці про визначення коду товару від 15.11.2024 року №24UA10000000389-КТ, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, які склались між сторонами спору, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, що виникають при здійсненні митного контролю та митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення, що переміщуються через митний кордон України, регулюються нормами Митного кодексу України та інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи.
Згідно з частиною першою статті 246 Митного кодексу України (надалі МК України) метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.
Правила контролю правильності класифікації товарів визначені Розділом ІV Митного кодексу України (далі - МКУ).
Так, відповідно до статті 69 МКУ товари при їх декларуванні підлягають класифікації, а митні органи здійснюють контроль правильності класифікації товарів, поданих до митного оформлення, згідно з УКТ ЗЕД.
При цьому, як встановлено статтею 67 МКУ, українська класифікація товарів зовнішньоекономічної діяльності (УКТ ЗЕД) складається на основі Гармонізованої системи опису та кодування товарів та затверджується законом про Митний тариф України.
Загальновідомо, що Україна є повноправним членом Всесвітньої митної організації (далі - ВМО), до якої приєдналася Постановою Верховної Ради України "Про приєднання України до Конвенції про створення Ради Митного Співробітництва 1950 року" від 19.06.1992 року N 2479-XІІ.
Функцією ВМО, серед іншого є розробка рекомендацій, що забезпечують однакове тлумачення і застосування конвенцій, укладених як у результаті роботи Ради, так і конвенцій, що стосуються номенклатури для класифікації товарів у митних тарифах і оцінки товарів у митних цілях, підготовлених Групою по вивченню можливості створення Європейського Митного Союзу, а також здійснення з цією метою функцій, які йому можуть бути прямо приписані цими конвенціями відповідно до їх положень.
Для досягнення своїх цілей ВМО розробила ряд інструментів - міжнародних Конвенцій. Серед яких, Міжнародна Конвенція Про гармонізовану систему опису та кодування товарів (далі - Конвенція ГС).
До Міжнародної конвенції Про Гармонізовану систему опису та кодування товарів Україна приєдналася о 2002 році Указом Президента України «Про приєднання України до Міжнародної конвенції про Гармонізовану систему опису та кодування товарів» від 17 травня 2002 року № 466/2002.
Так, відповідно до статті 3 Обов'язки договірних сторін, Україна взяла на себе обов'язок, зокрема, що її митно-статистичні номенклатури будуть відповідати Гармонізованій системі з моменту набуття чинності цією Конвенцією ГС; що Україна буде використовувати всі товарні позиції і субпозиції Гармонізованої системи, а також належні до них цифрові коди без будь-яких доповнень або змін (знаки коду товару з першого по шостий); що Україна буде застосовувати основні правила класифікації для тлумачення Гармонізованої системи, а також всі примітки до розділів, груп і товарних позицій і не змінювати обсяг розділів, груп, товарних позицій і підпозицій Гармонізованої системи; що Україна буде дотримуватися порядку кодування, прийнятий в Гармонізованій системі.
Дотримання обов'язків вимог Конвенції ГС країнами учасниками передбачає, що подібні товари (товари що мають подібні властивості) повинні класифікуватися в країнах учасниках за одним й тим самим кодом товару на рівні шести знаків.
Позивач при класифікації товарів виходив із Основних правил інтерпретації УКТЗЕД, затверджених законом України Про митний тариф України.
Товарна номенклатура Митного тарифу України складається з трьох складових частин - Основних правил інтерпретації класифікації товарів, приміток до розділів та груп та безпосередньо номенклатури товарів (текстовий опис угруповань ТН (розділ, група - два знаки, позиція - чотири знаки, підпозиція - шість знаків, категорія - вісім знаків, підкатегорія десять знаків) та їх цифрове позначення - код товарів).
Згідно з пунктом 1 Основних правил інтерпретації УКТ ЗЕД назви розділів, груп і підгруп наводяться лише для зручності користування УКТ ЗЕД; для юридичних цілей класифікація товарів в УКТ ЗЕД здійснюється виходячи з назв товарних позицій.
Відповідно до пункту 6 Основних правил інтерпретації УКТ ЗЕД для юридичних цілей класифікація товарів у товарних підпозиціях, категоріях і підкатегоріях здійснюється відповідно до назви останніх, а також приміток, які їх стосуються, з урахуванням певних застережень, положень вищенаведених правил за умови, що порівнювати можна лише назви одного рівня деталізації.
Пунктом 2(a) встановлено, що "будь-яке посилання в назві товарної позиції на будь- який виріб стосується також некомплектного чи незавершеного виробу за умови, що він має основну властивість комплектного чи завершеного виробу. Це правило стосується також комплектного чи завершеного виробу (або такого, що класифікується як комплектний чи завершений згідно з цим правилом), незібраного чи розібраного".
Таким чином, зазначеними правилами передбачено, що при віднесенні товару до тієї чи іншої товарної підкатегорії слід виходити з більш конкретного опису товару, тобто саме характеристики товару є визначальними для класифікації товару відповідно до УКТ ЗЕД.
При визначені коду товару позивачем застосовано правила 1 і 6, та виключено правило 2а, як таке, що не відповідає умовам його застосування - товар є завершеним виробом в повній комплектації, встановленій виробником.
Отже, товар класифікується, як кінцевий виріб з точки зору виробника такого товару.
Як зазначено у наданих позивачем листах виробника кавових машин Компанії Suzhou Dr. Coffee System Technology Co., Ltd, виробник обладнання для приготування кави Dr.Coffee® підтвердив, що комерційні кавові машини моделей Minibar S1-B та Coffee Center, які поставлялися ТОВ «Компанія «Ліберті Україна», є обладнанням для приготування кави, не комплектуються жодним із можливих пристроїв для здійснення оплати, зокрема банкнотоприймачами, монетоприймачами, терміналами для безготівкового розрахунку, пристроями для безконтактної оплати тощо. Крім того, виробником зазначено, що компанія не виробляє та не комплектує відповідне обладнання пристроями для оплати, а модель Coffee Center оснащена лише MDB-кабелем з портом, виведеним на задній стінці кавомашини, що дозволяє підключати до живлення кавомашини периферійні пристрої, однак саме по собі не свідчить про наявність у її складі пристрою для приймання оплати.
Вказані заяви виробника були враховані у висновках за результатами проведення судової товарознавчої експертизи від 12.02.2025 року №33/43-01/25/2 щодо кавомашин Minibar S1-B та Coffee Center, а також судової товарознавчої експертизи від 26.12.2024 року №441/12.2024 щодо кавомашини Minibar S-B.
Вказану інформацію підтверджує й сайт виробника Suzhou Dr. Coffee System Technology Co., Ltd, на якому відсутня будь-яка пропозиція жодної модифікації моделей кавових машин Minibar S1-B (S-B) та Coffee Center, обладнаних або таких, що пропонуються виробником для обладнання будь-яким пристроєм для здійснення оплати.
Таким чином, з точки зору виробника товару, він пропонує для продажу закінчений, повністю готовий для використання товар. Так само, з точки зору позивача як покупця товару, останній купує повністю закінчений товар. І той самий товар, але з більш розширеними функціями, тобто з функцією продажу, придбати у виробника неможливо.
Відповідач, змінюючи код товару на 8476210000 та його опис для цілей класифікації, дійшов висновку про можливість (на програмному рівні) приєднання до кавових машин моделей Coffee Center та Minibar S1-B зовнішніх пристроїв або спеціальних модулів, за допомогою яких може бути забезпечено автоматичний продаж кави або гарячих напоїв, посилаючись при цьому виключно на відповідні формулювання, наведені у Висновку СЛЕД Держмитслужби від 11.11.2024 року №142000-3302-0390.
Так, СЛЕД Держмитслужби у вказаному висновку зазначено: «Відповідно до довідкової інформації ресурсів мережі Інтернет, для здійснення оплати кавомашини даних моделей додатково (під замовлення) можуть бути оснащені спеціальним електронним обладнанням (модулем) для підключення систем телеметрії, GSM, зчитувачів QR-code, Barcode (штрихкод), рідерів магнітних карт, систем «PayPass», за допомогою яких можна здійснювати оплату за отриманий товар (каву), які в наданих на дослідження кавомашинах не виявлені».
При цьому, як вбачається з матеріалів справи, Висновок СЛЕД містить посилання на ряд інтернет-ресурсів, на яких здійснюється продаж відповідних моделей кавомашин, а також наведено короткий рекламний опис їх функціональних можливостей. Усі зазначені інтернет-посилання містять типовий, уніфікований маркетинговий опис технічних можливостей обладнання, який не відображає фактичних характеристик конкретно досліджених товарів, що були подані до митного оформлення.
Зокрема, наведені в таких описах відомості про можливість підключення додаткових модулів, у тому числі платіжних систем, мають виключно інформаційно-рекламний характер, спрямований на потенційних споживачів, і не підтверджують фактичної наявності у складі поставлених позивачем кавомашин будь-яких пристроїв для приймання оплати або їх комплектування такими пристроями виробником.
Отже, висновок митного органу про те, що спірні кавомашини є апаратами для продажу гарячих напоїв, побудовано виключно на припущенні про можливість їх дообладнання відповідними платіжними модулями у майбутньому, а не на встановлених об'єктивних характеристиках товару у тому вигляді, у якому він був поданий до митного оформлення.
При цьому, за висновком СЛЕД Держмитслужби: «Перевірити під час тестового вмикання наявність функції (програмного забезпечення) для видачі товару після оплати в наданих на дослідження кавомашинах не видається можливим, оскільки доступ до меню в кавомашинах «Dr.Coffee» може бути здійснений лише після повної інсталяції кавомашин, а саме завантаження інгредієнтами та підключення до води», а також «Надані на дослідження пристрої ідентифіковано як стаціонарні, промислові, з електричним нагріванням апарати для приготування кави та інших гарячих напоїв, а саме кавомашини марки «Dr.Coffee», типів «Coffee Center» та «Minibar S1-B», виробництва «Suzhou Dr. Coffee System Technology Co., Ltd», Китай, ТМ «Dr.Coffee». З'єднувачі та модулі «MDB», що призначені для зв'язку з іншими зовнішніми компонентами торгового обладнання, такими як пристрої для здійснення оплати, у наданих на дослідження кавомашинах не виявлено».
Таким чином, із наведеного висновку СЛЕД вбачається, що спірні кавові машини не містять будь-якого пристрою для приймання оплати (ані вбудованого, ані зовнішнього), який би входив до їх складу як елемент комплектації, а також не містять технічних елементів (зокрема модулів MDB), що забезпечують їх функціональне поєднання з такими пристроями.
Більше того, у додаткових поясненнях позивач зазначає, що подальше декларування ним аналогічних товарів за кодом, визначеним митним органом, було обумовлено виключно обов'язковістю виконання рішення про класифікацію товару відповідно до вимог частини сьомої статті 69 Митного кодексу України, а не свідчить про погодження з правильністю такого рішення, що також виключає можливість використання зазначених обставин як доказу правомірності дій відповідача.
Також слід звернути увагу, що Поясненнями до УКТ ЗЕД, затвердженими наказом Держмитслужби від 14 грудня 2022 року №543, прямо виключаються із товарної позиції 8476 машини, які не містять у своєму складі пристрою для збирання оплати, та відсилаються для цілей класифікації до товарної позиції 8419.
Так, у Поясненнях до УКТ ЗЕД до позиції 8476 зазначено, що до цієї товарної позиції включаються машини, які здійснюють видачу товару після внесення плати, тоді як машини, що відпускають продукцію без пристроїв для збирання оплати, не включаються до цієї позиції та підлягають класифікації у товарній позиції 8419.
Оцінюючи надані сторонами докази, суд при вирішенні даної справи виходить з наступного.
Спір у цій справі виник у зв'язку з правильністю класифікації ввезеного позивачем товару - професійних кавомашин моделей Coffee Center та Minibar S1-B торговельної марки Dr.Coffee. Позивач при митному декларуванні відніс товар до коду 8419812090 як обладнання для приготування гарячих напоїв, тоді як митний орган рішенням від 15.11.2024 №24UA10000000389-КТ перекласифікував товар за кодом 8476210000 як автомат для продажу напоїв.
Вирішальним для правильного розв'язання цього спору є не загальне комерційне призначення спірних машин і не сама лише потенційна можливість їх використання у сфері вендінгу, а об'єктивні характеристики товару в тому вигляді, у якому він був поданий до митного оформлення, а також ті юридично значимі ознаки, які відповідно до УКТ ЗЕД відмежовують товарну позицію 8419 від товарної позиції 8476.
Суд насамперед звертає увагу, що сам митний орган у рішенні та у відзиві фактично визнає: спірний товар є стаціонарними, промисловими, з електричним нагріванням апаратами для приготування кави та інших гарячих напоїв, тобто за своєю природою - кавомашинами.
Такий самий висновок міститься і у висновку СЛЕД Держмитслужби від 11.11.2024 №142000-3302-0390, на який відповідач сам посилається як на джерело для визначення коду товару. Отже, спір у справі стосується не того, чи є товар кавомашиною, а того, чи має він настільки визначальні додаткові ознаки торговельного автомата, щоб бути виключеним з позиції 8419 і віднесеним до позиції 8476.
Відповідно до Пояснень до УКТ ЗЕД, на які посилаються сторони, до товарної позиції 8476 включаються машини, що здійснюють видачу товару при внесенні плати, тоді як машини для видавання гарячих або холодних напоїв без пристроїв для збирання оплати до цієї позиції не включаються та підлягають класифікації у товарній позиції 8419.
Отже, саме наявність пристрою для збирання оплати є тією юридично значимою ознакою, яка в цьому випадку має вирішальне значення для класифікації.
З наданих позивачем доказів встановлено, що у складі спірних кавомашин відсутні пристрої для приймання оплати, які б були складовою частиною цих кавомашин або поставлялися разом з ними як елемент комплектації, і цей факт митним органом належними доказами не спростовано.
Більше того, навіть із висновку СЛЕД Держмитслужби від 11.11.2024 №142000-3302-0390, на який посилається відповідач, вбачається, що безпосередньо кавові машини Minibar S1-B та Coffee Center не мають будь-якого пристрою для прийняття оплати, а йдеться лише про можливість програмного генерування QR-коду, можливість використання спеціальних зовнішніх пристроїв для зчитування банківських карток та приймання готівки, а також можливість підключення до системи PayPass.
Таким чином, матеріали справи не підтверджують наявність у спірному товарі саме пристрою для збирання оплати, який є визначальною ознакою товарної позиції 8476.
Посилання відповідача на те, що спірні кавомашини мають функцію видачі товару після оплати, не можуть бути визнані достатніми для правомірної класифікації товару за кодом 8476210000.
Суд зазначає, що відповідач фактично підміняє поняття «пристрій для збирання оплати» поняттям «функція» або «можливість підключення додаткового пристрою». Водночас Пояснення до УКТ ЗЕД оперують саме критерієм наявності пристрою для збирання оплати, а не самою лише теоретичною, програмною чи технічною можливістю використання товару разом із зовнішніми платіжними засобами.
За таких обставин висновок відповідача про наявність у спірних кавомашинах ознак автомата для продажу напоїв ґрунтується не на безпосередньо встановленій наявності у товарі пристрою для збирання оплати, а на припущенні про можливий режим його роботи після підключення зовнішніх пристроїв або додаткового обладнання.
Такий підхід не відповідає вимогам правової визначеності та принципу, за яким класифікація товару здійснюється виходячи з його об'єктивних характеристик у момент митного оформлення, а не з гіпотетичних можливостей його майбутнього використання.
Суд не приймає і доводи митниці про те, що відсутність платіжного термінала, монетоприймача чи купюроприймача не має правового значення, оскільки у конструкцію спірних апаратів вже закладено всі необхідні засоби для підключення платіжних пристроїв.
Такий аргумент суперечить суті Пояснень до УКТ ЗЕД, оскільки наявність контролера, програмного забезпечення, QR-функціоналу або MDB-кабелю сама по собі не є тотожною наявності пристрою для збирання оплати. MDB є лише способом з'єднання зовнішніх пристроїв із кавомашиною, а не власне пристроєм для прийняття оплати.
Отже, навіть якщо модель Coffee Center оснащена MDB-кабелем із портом, виведеним на задній стінці кавомашини, це лише дозволяє підключати до живлення кавомашини периферійні пристрої, але не свідчить про те, що така кавомашина у поставленому вигляді містить пристрій для приймання оплати або є завершеним автоматом для продажу напоїв.
Аргументи митного органу щодо застосування правила 2(а) Основних правил інтерпретації УКТ ЗЕД суд також оцінює критично.
Для застосування цього правила необхідно встановити, що перед судом дійсно некомплектний або незавершений виріб, який у поданому вигляді вже має основні властивості комплектного чи завершеного виробу.
Водночас у цій справі митниця не навела переконливих доводів, які саме складові спірних кавомашин відсутні, аби вважати їх некомплектними чи незавершеними, і з яким саме завершеним виробом їх слід порівнювати. Навпаки, позивачем подано листи виробника, відповідно до яких комерційні кавові машини моделей Minibar S1-B та Coffee Center є завершеним обладнанням для приготування кави, не комплектуються жодним із можливих пристроїв для здійснення оплати, зокрема банкнотоприймачами, монетоприймачами, терміналами для безготівкового розрахунку, пристроями для безконтактної оплати, а виробник не виробляє та не комплектує відповідне обладнання пристроями для оплати.
За таких обставин суд вважає, що відповідач фактично намагається використати правило 2(а) не для класифікації об'єктивно некомплектного виробу, а для штучного перенесення до позиції 8476 товару, який у ввезеній конфігурації є завершеною професійною кавомашиною без пристрою для збирання оплати. Таке тлумачення правила 2(а) є розширювальним і не знаходить правового підтвердження у матеріалах справи.
Також суд не приймає доводи відповідача про те, що наявність у меню, інструкції, програмному забезпеченні або технічній архітектурі кавомашини функції оплати автоматично свідчить про належність товару до позиції 8476.
Функціональна можливість налаштування певного режиму роботи, так само як і загальне комерційне призначення кавомашини, саме по собі не замінює ту ознаку, яка прямо виділена у Поясненнях до УКТ ЗЕД, а саме наявність пристрою для збирання оплати. Інакше будь-який пристрій, який програмно допускає інтеграцію із зовнішньою платіжною системою, міг би бути перекласифікований у товар, що приймає оплату, хоча фактично такого пристрою не містить.
Суд погоджується з доводом позивача, що для цілей класифікації має значення не потенційна сумісність із зовнішніми платіжними рішеннями, а наявність у поданому до митного оформлення товарі визначальних характеристик відповідної товарної позиції.
Посилання митниці на інформацію з мережі Інтернет, загальний маркетинговий опис товару, інструкції користувача або теоретичну можливість підключення платіжних систем також не можуть мати переважної сили над безпосередньо встановленими характеристиками конкретно ввезеного товару та поясненнями виробника щодо його комплектації.
Суд враховує посилання позивача на те, що товарна позиція 8419 чи 8476 у цьому випадку відмежовується саме за критерієм наявності або відсутності пристрою для збирання оплати, а не за наявністю контролера, плати, програмного забезпечення, USB-порту, MDB-кабелю чи можливості подальшого підключення зовнішнього обладнання.
У такій ситуації загальні рекламні або інформаційні відомості не спростовують того, що у складі поставлених позивачем кавомашин відсутні пристрої для приймання оплати. Отже, митний орган не міг покласти в основу рішення загальні припущення про можливе дообладнання товару, не довівши, що у спірному вигляді він уже має всі істотні ознаки торговельного автомата.
Щодо доводів відповідача про відсутність належного доказового значення у висновках експертів, наданих позивачем, суд зазначає наступне.
Дійсно, визначення коду товару за УКТ ЗЕД належить до компетенції митного органу, а висновки інших органів, установ та організацій мають інформаційний чи довідковий характер.
Разом з тим, суд не покладає в основу рішення висновки експертів у частині безпосереднього визначення коду товару за УКТ ЗЕД, оскільки юридично значима класифікація належить до повноважень митного органу та перевіряється судом у межах даного спору.
Водночас такі висновки можуть враховуватися судом у частині встановлення фактичних технічних характеристик товару, його комплектації, наявності або відсутності окремих вузлів та пристроїв. При цьому наявні у справі докази у сукупності, зокрема, технічні відомості виробника, листи виробника, опис товару у митній декларації, висновок СЛЕД Держмитслужби від 11.11.2024 №142000-3302-0390 та інші матеріали справи, не підтверджують наявності у спірному товарі пристрою для збирання оплати як складової комплектації кавомашин.
Тому заперечення відповідача проти доказового значення експертних висновків не спростовують по суті основних доводів позивача щодо відсутності в кавомашинах пристроїв для приймання оплати.
Суд, серед іншого, не приймає і посилання митного органу на те, що позивач після прийняття оскаржуваного рішення здійснював митне оформлення аналогічних товарів за кодом 8476210000.
Так, класифікація товару має здійснюватися з огляду на характеристики саме того товару, який є предметом конкретного спору. Сам по собі факт декларування подібних товарів за іншим кодом не доводить автоматично правильності класифікації спірних моделей.
Крім того, як зазначає позивач у додаткових поясненнях, митні декларації, на які посилається відповідач, були оформлені після прийняття оскаржуваного рішення про визначення коду товару від 15.11.2024 №24UA10000000389-КТ та містили посилання на це рішення, оскільки відповідно до частини сьомої статті 69 Митного кодексу України рішення митного органу щодо класифікації товарів є обов'язковим до його скасування. Отже, такі дії позивача не можуть свідчити про його згоду з правильністю класифікації, визначеної митним органом.
Не може мати вирішального значення і посилання відповідача на список митних декларацій, оформлених у 2016-2021 роках, оскільки такі декларації не стосуються безпосередньо оскаржуваного рішення, не підтверджують тотожності товару за всіма технічними характеристиками, комплектацією та функціоналом, а тому не є належним доказом правомірності класифікації саме спірних кавомашин Coffee Center та Minibar S1-B за кодом 8476210000.
Отже, за наслідками оцінки всіх поданих доказів у їх сукупності суд доходить висновку, що відповідач не довів належними, допустимими та достатніми доказами правомірності висновку про віднесення спірного товару до коду 8476210000.
Натомість матеріали справи свідчать, що ввезений позивачем товар є професійними кавомашинами для приготування гарячих напоїв, які у поданому до митного оформлення вигляді не містять пристрою для збирання оплати, а тому за правилами УКТ ЗЕД та Поясненнями до неї підлягають класифікації у товарній позиції 8419, а не 8476.
За таких обставин рішення Київської митниці від 15.11.2024 №24UA10000000389-КТ не відповідає критеріям обґрунтованості, вмотивованості та законності, а відтак підлягає визнанню протиправним і скасуванню.
Суд зазначає, що відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
За приписами статті 74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що вимоги позивача по суті спору є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо розподілу судових витрат.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем сплачено судовий збір на суму 2422,40 грн. (платіжне доручення №180 від 12.03.2025).
Таким чином, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору на суму 2422,40 грн. підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача - Київської митниці.
В частині клопотання позивача про стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 49 409,30 грн, суд зазначає наступне.
Згідно з частиною першою статті 132 КАС України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Частиною третьою статті 132 КАС України встановлено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, серед іншого, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з положенням частини першої статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Як вбачається з пункту 1 частини третьої статті 134 КАС України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
З наведеної норми вбачається, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено.
Отже, розподілу підлягає навіть кредиторська заборгованість позивача зі сплати витрат на професійну правничу допомогу, надання якої підтверджується відповідними доказами.
Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 85211544) та постанові від 20.12.2019 у справі №903/125/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 86504028).
Відповідно до положень частини четвертої статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з частиною п'ятою статті 134 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною 6 статті 134 КАС України визначено, що у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з частиною сьомою статті 134 КАС України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
З аналізу наведених положень статті 134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний з позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 12.09.2018 у справі №810/4749/15 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР 76397938).
При цьому, з імперативних положень частини шостої статті 134 КАС України вбачається, що зменшити розмір витрат на правничу допомогу через їх неспівмірність суд може виключно у разі наявності відповідного клопотання іншої сторони про це. Отже, за відсутності такого клопотання суд не може надавати оцінку співмірності витрат на правничу допомогу за власною ініціативою, а лише перевіряє, чи пов'язані ці витрати з розглядом справи.
Матеріали справи містять клопотання відповідача про зменшення витрат на правову допомогу.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Крім того, у справі "East/West Alliance Limited" проти України" Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "Ботацці проти Італії", заява №34884/97, п.30).
У пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Отже, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Водночас, надання такої оцінки можливо, виходячи з аналізу частини шостої статті 134 КАС України, виключно у разі наявності відповідного клопотання іншої сторони про зменшення розміру витрат на правничу допомогу через їх неспівмірність.
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п'ятій статті 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.
Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 19.12.2019 у справі №520/1849/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 86504176).
На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 49 409,30 грн позивачем надано: Договір про надання професійної правничої допомоги №17 від 31.10.2024 року; Додаток №5 від 24.03.2025 року до Договору №17 від 31.10.2024 року; рахунок на оплату №51 від 02.07.2025 року; виписку за відповідний період; Акт надання послуг №72 від 11.08.2025 року; додаток до Акта надання послуг із зазначенням витрат робочого часу.
Враховуючи передбачені статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України критерії, зокрема: складність справи (розгляд справи здійснювався у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, а спір з огляду на предмет доказування не є надмірно складним); обсяг наданих адвокатом послуг; значення справи для позивача; а також співвідношення заявленого до стягнення розміру витрат на правничу допомогу (49 409,30 грн) із фактичними обставинами справи, суд, виходячи з критеріїв реальності наданих послуг та розумності їх розміру, дійшов висновку, що заявлена сума витрат є завищеною.
З урахуванням конкретних обставин даної справи, характеру виконаних представником позивача робіт, відсутності складних фактичних чи правових питань, які б вимагали значних часових витрат, а також беручи до уваги подане відповідачем клопотання про зменшення витрат, суд вважає, що справедливою та реальною сумою витрат на професійну правничу допомогу, яка підлягає компенсації позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, є 15 000,00 грн.
Щодо відшкодування судових витрат на проведення судових експертиз у сумі 30 000,00 грн суд зазначає наступне.
Позивачем заявлено до стягнення витрати на проведення експертного дослідження, обґрунтовуючи це тим, що на підставі договору про надання послуг від 04 грудня 2024 року, укладеного з ТОВ «Український центр експертизи та оцінки», було підготовлено висновок експерта №437/12.2024 від 19.12.2024 за результатами проведення судової товарознавчої експертизи кавомашин моделей Minibar S1-B та Coffee Center.
На підставі рахунку-фактури від 04 грудня 2024 року за проведення товарознавчої експертизи згідно Договору про надання послуг від 04 грудня 2024 року позивачем було сплачено 30 000 (тридцять тисяч) гривень, що підтверджується наданими до матеріалів справи доказами.
Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 132, частин п'ятої, шостої, сьомої статті 137 Кодексу адміністративного судочинства України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, пов'язані із залученням експертів та проведенням експертиз.
Розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення експерта встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.
Розмір витрат на оплату робіт (послуг) залученого стороною експерта має бути співмірним із складністю відповідної роботи (послуг), її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.
У разі недотримання вимог щодо співмірності витрат суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат, які підлягають розподілу між сторонами, при цьому обов'язок доведення неспівмірності таких витрат покладається на сторону, яка заявляє відповідне клопотання.
В силу приписів частини п'ятої статті 242 КАС України суд враховує правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 22.11.2023 року у справі №712/4126/22 щодо порядку відшкодування витрат за проведення експертизи, згідно з яким відшкодування витрат за проведення експертизи не обмежується випадком її призначення після відкриття провадження у справі. Водночас такі витрати підлягають компенсації лише за умови їх безпосереднього зв'язку з розглядом справи, зокрема якщо судом враховано відповідний висновок експерта як доказ.
Судом встановлено, що витрати на проведення експертного дослідження у сумі 30 000 грн виникли у позивача до моменту митного оформлення товару, на підставі договору від 04.12.2024, та були понесені з метою підтвердження характеристик товару при його декларуванні.
Так, сам позивач у позовній заяві зазначає відповідний висновок експерта у переліку документів, поданих до митної декларації. Також висновок експерта №437/12.2024 від 19.12.2024 міститься у графі 44 митної декларації як документ, поданий для митного оформлення.
Таким чином, зазначені витрати були здійснені позивачем у межах його господарської діяльності та спрямовані на проходження процедури митного оформлення товару, а не у зв'язку з розглядом даної справи судом.
Суд враховує, що поданий позивачем висновок експерта за своїм змістом не містить нових обставин, які не могли бути встановлені на підставі інших доказів, наявних у матеріалах справи, зокрема, висновку спеціалізованої лабораторії Держмитслужби, та фактично дублює їх.
За таких обставин суд дійшов висновку, що витрати на проведення експертного дослідження у сумі 30 000 грн не є витратами, пов'язаними з розглядом справи, а тому не підлягають стягненню з відповідача.
Керуючись статтями 2-10, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ "ЛІБЕРТІ УКРАЇНА" до Київської митниці про визнання протиправним та скасування рішення, - задовольнити;
Визнати протиправним та скасувати Рішення щодо класифікації товарів Київської митниці 24UA10000000389-КТ від 15.11.2024 року;
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Київської митниці на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ "ЛІБЕРТІ УКРАЇНА" судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2422,40 грн;
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Київської митниці на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ "ЛІБЕРТІ УКРАЇНА" судові витрати на професійну правову допомогу у розмірі 15 000,00 грн.
В решті судових витрат, - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Парненко В.С.