06 травня 2026 року м. Київ справа №320/44225/25
Суддя Київського окружного адміністративного суду Парненко В.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Києві адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «БУДІВЕЛЬНИЙ ДВІР» до Київської митниці про визнання протиправним та скасування рішення, картки відмови,
Товариство з обмеженою відповідальністю «БУДІВЕЛЬНИЙ ДВІР» (далі - позивач) звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Київської митниці (далі - відповідач), в якому позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати картку відмови № UA100340/2025/000061 від 03.03.2025 р. та рішення про коригування митної вартості товарів № UA100340/2025/000013/2 від 03.03.2025 р., прийняті Київською митницею, як відокремленим підрозділом Державної митної служби України, (код ЄДРПОУ ВП 43997555; Адреса: 03124, м. Київ, бульвар Вацлава Гавела, будинок 8-A) стосовно Товариства з обмеженою відповідальністю "БУДІВЕЛЬНИЙ ДВІР" (ЄДРПОУ 32773973, Адреса: 03170, м. Київ, вулиця Глієра Рейнгольда, б. 31);
- судові витрати, у тому числі сплачений позивачем судовий збір, стягнути з відповідача.
В обґрунтування вимог позову позивач зазначає, що 10.01.2024 між ним та компанією Nantong Kangda Complex Material Co., Ltd. укладено зовнішньоекономічний контракт №1/2024, на виконання якого здійснювалось постачання товару на митну територію України. В подальшому сторонами було погоджено специфікацію, за якою остаточна вартість товару склала 30 026,85 доларів США, що підтверджується інвойсом від 13.12.2024. З метою митного оформлення товару позивачем подано митну декларацію, у якій митну вартість визначено за основним методом - за ціною договору (вартістю операції), із доданням документів, передбачених статтею 53 Митного кодексу України, зокрема, контракту, специфікацій, інвойсу, платіжних документів, транспортних документів, сертифікатів, довідки про транспортні витрати та експертного висновку щодо вартості товару. Позивач стверджує, що подані документи є достатніми для підтвердження митної вартості товару, а зауваження митного органу щодо наявності розбіжностей у документах є формальними та такими, що не впливають на можливість визначення митної вартості за основним методом. На думку позивача, відповідач безпідставно відмовився від застосування першого методу визначення митної вартості та неправомірно перейшов до другорядних методів, використавши дані про ідентичні та подібні товари. Крім того, позивач зазначає, що рішення про коригування митної вартості не містить належного правового обґрунтування та конкретних норм, на підставі яких воно прийнято, що свідчить про його протиправність. Також позивач вказує, що внаслідок прийняття оскаржуваного рішення він був змушений сплатити додаткові митні платежі на загальну суму 384 503,05 грн, що порушує його права та законні інтереси.
За результатами автоматизованого розподілу справ між суддями Київського окружного адміністративного суду справа №320/44225/25 передана до розгляду судді Парненко В.С.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 09.09.2025 позовну заяву залишено без руху та надано строк на усунення недоліків.
Позивачем на виконання ухвали від 09.09.2025 подано заяву на усунення недоліків позовної заяви. До заяви позивачем долучено докази сплати судового збору.
Таким чином, недоліки позову, встановлені ухвалою суду, були усунуті.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 13.10.2025 відкрито провадження в адміністративній справі №320/44225/25, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
В матеріалах справи наявні:
- відзив на позовну заяву, згідно якого Київська митниця заперечує проти позову, зазначаючи, що подані позивачем документи не містять всіх відомостей щодо складових митної вартості та містять розбіжності, зокрема, щодо умов та строків оплати, ідентифікації платіжних документів з інвойсом, а також не підтверджують витрати на транспортування належними фінансовими документами. У зв'язку з цим митний орган дійшов висновку про неможливість застосування основного методу визначення митної вартості та правомірно застосував другорядні методи.
-клопотання відповідача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
Вирішуючи зазначене клопотання, суд виходить з приписів статей 12, 257, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до яких адміністративні справи можуть розглядатися за правилами спрощеного або загального позовного провадження з урахуванням характеру спірних правовідносин, складності справи, обсягу доказів та необхідності проведення судового засідання з викликом сторін.
Як вбачається з матеріалів справи, спір виник з приводу правомірності прийняття рішення про коригування митної вартості товарів № UA100340/2025/000013/2 від 03.03.2025 та картки відмови № UA100340/2025/000061 від 03.03.2025, а предмет доказування у справі зводиться до оцінки письмових доказів, поданих сторонами, без необхідності дослідження додаткових доказів у судовому засіданні чи допиту свідків.
Доводи відповідача щодо необхідності забезпечення принципу змагальності та повного дослідження обставин справи самі по собі не свідчать про неможливість розгляду справи за правилами спрощеного провадження, оскільки такий порядок не позбавляє сторони права подавати докази, пояснення та заперечення.
Крім того, відповідачем не наведено конкретних обставин, які б свідчили про складність справи або необхідність безпосереднього дослідження доказів у судовому засіданні.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що підстав для зміни порядку розгляду справи не встановлено, у зв'язку з чим у задоволенні клопотання слід відмовити.
-клопотання відповідача про залишення позову без розгляду з підстав недотримання позивачем вимог статті 160 КАС України, зокрема, у зв'язку з відсутністю окремих відомостей щодо представника позивача.
Вирішуючи зазначене клопотання, суд виходить з того, що відповідно до статей 160, 161, 169 КАС України недотримання вимог до форми та змісту позовної заяви є підставою для залишення позовної заяви без руху з наданням строку для усунення недоліків, а не безумовною підставою для залишення її без розгляду.
Як вбачається з матеріалів справи, позовна заява була прийнята судом до розгляду та відкрито провадження у справі, що свідчить про те, що судом вже надано оцінку відповідності позовної заяви вимогам процесуального закону.
Крім того, відповідачем не доведено, що зазначені недоліки є такими, що унеможливлюють розгляд справи по суті або порушують права інших учасників процесу.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що підстави для залишення позовної заяви без розгляду відсутні, у зв'язку з чим у задоволенні такого клопотання слід відмовити.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлені наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
10.01.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельний двір» та компанією Nantong Kangda Complex Material Co., Ltd. укладено зовнішньоекономічний контракт №1/2024, відповідно до умов якого постачальник зобов'язався поставити товар на умовах FOB Shanghai (Китай), а покупець - здійснити оплату на умовах, визначених контрактом.
Відповідно до інвойсу від 13.12.2024 № KD241213 загальна вартість товару становить 30 026,85 доларів США, при цьому сторонами погоджено умови поставки FOB, із зазначенням номенклатури, кількості та характеристик товару.
З метою здійснення митного оформлення товару позивачем 03.03.2025 подано митну декларацію № 25UA100340310636U3, в якій митну вартість товару визначено за основним методом - за ціною договору (вартістю операції), із доданням до неї документів, передбачених статтею 53 Митного кодексу України.
До митного оформлення позивачем подано, зокрема, зовнішньоекономічний контракт №1/2024 від 10.01.2024, інвойс № KD241213 від 13.12.2024, специфікацію, банківські платіжні документи, транспортні документи, довідку про транспортні витрати, договори перевезення та інші документи, що підтверджують вартість товару.
За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товару Київською митницею встановлено наявність розбіжностей у поданих документах, у зв'язку з чим позивачу було запропоновано надати додаткові документи відповідно до вимог частини третьої статті 53 Митного кодексу України.
У відповідь листом позивач повідомив митний орган про відсутність можливості надати інші документи, окрім вже поданих, та просив здійснити митне оформлення на підставі наявних документів.
03.03.2025 Київською митницею прийнято рішення про коригування митної вартості товарів № UA100340/2025/000013/2 та оформлено картку відмови № UA100340/2025/000061, якими відмовлено у митному оформленні товару за заявленою митною вартістю.
Відповідно до зазначеного рішення митна вартість товару визначена відповідачем із застосуванням другорядних методів у зв'язку з неможливістю застосування основного методу.
Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, які склались між сторонами спору, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з п. 34-1 ч. 1 ст. 4 МК України митні органи центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну митну політику, митниці та митні пости.
Відповідно до положень статті 49 МК України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Частиною першою статті 51 МК України передбачено, що митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.
Згідно з ч. 1 ст. 52 МК України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.
Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані:
1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом;
2) подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню;
3) нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації (ч. 2 ст. 52 МК України).
У випадках, визначених цим Кодексом, для заявлення митної вартості товарів, що переміщуються через митний кордон України відповідно до митного режиму імпорту, митному органу, який проводить митне оформлення цих товарів, разом з митною декларацією та іншими необхідними для митного оформлення зазначених товарів документами в установленому порядку подається декларація митної вартості (ч. 4 ст. 52 МК України).
У декларації митної вартості наводяться відомості про метод визначення митної вартості товарів, числове значення митної вартості товарів та її складових, умови зовнішньоекономічного договору, що мають відношення до визначення митної вартості товарів, та надані документи, що підтверджують зазначене. Відомості, зазначені у частині восьмій цієї статті, є відомостями, необхідними для митних цілей (ч.ч. 8, 9 ст. 52 МК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 53 МК України у випадках, передбачених цим Кодексом, декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.
Частиною другою статті 53 МК України передбачено, що документами, які підтверджують митну вартість товарів, є:
1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості;
2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності;
3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу);
4) якщо рахунок сплачено, банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару;
5) за наявності інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару;
6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів;
7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню;
8) якщо здійснювалося страхування, страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
Відповідно до ч. 3 ст. 53 МК України, у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи:
1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається;
2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом);
3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту);
4) виписку з бухгалтерської документації;
5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів;
6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару;
7) копію митної декларації країни відправлення;
8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
Частинами першою, другою статті 54 МК України передбачено, що контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.
Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.
За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.
Положеннями ч. 5 ст. 54 МК України унормовано, що митний орган з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право: 1) упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості; 2) у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості; 3) у випадках, встановлених цим Кодексом, здійснювати коригування заявленої митної вартості товарів; 4) проводити в порядку, визначеному статтями 345-354 цього Кодексу, перевірки правильності визначення митної вартості товарів після їх випуску; 5) звертатися до митних органів інших країн із запитами щодо надання відомостей, необхідних для підтвердження достовірності заявленої митної вартості; 6) застосовувати інші передбачені цим Кодексом форми митного контролю.
Відповідно до ч. 6 ст. 54 МК України митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі:
1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості;
2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари;
3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу;
4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.
Згідно з ч. 1 ст. 55 МК України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.
Положення статті 57 МК України встановлено, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами:
1) основний за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції);
2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.
Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод за ціною договору (вартість операції).
Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.
Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.
У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу.
При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.
Відповідно до ч. 1 статті 58 МК України метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо:
1) немає жодних обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів, за винятком тих, що:
а) встановлюються законом чи запроваджуються органами державної влади в Україні;
б) обмежують географічний регіон, у якому товари можуть бути перепродані (відчужені повторно);
в) не впливають значною мірою на вартість товару;
2) щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів;
3) жодна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, розпорядження або використання товарів покупцем не надійде прямо чи опосередковано продавцеві, якщо тільки не буде зроблено відповідне коригування з урахуванням положень частини десятої цієї статті;
4) покупець і продавець не пов'язані між собою особи або хоч і пов'язані між собою особи, однак ці відносини не вплинули на ціну товарів.
Частиною другою статті 58 МК України передбачено, що метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні.
З викладеного слідує, що умовою, з якою закон пов'язує право митниці самостійно розраховувати митну вартість заявлених декларантом товарів, є наявність документально підтверджених обставин, що свідчать про заявлення декларантом неповних та/або недостовірних відомостей про товар та ціну, яку за нього сплачено.
Таким чином рішення органу доходів і зборів не може ґрунтуватися на припущеннях, на сумнівах про повноту і достовірність відомостей про заявлену митну вартість товару; висновки цього органу повинні ґрунтуватися на достовірних і вичерпних доказах.
Як встановлено судом, на підтвердження заявленої митної вартості товару позивачем до митного оформлення та до матеріалів справи подано, зокрема: зовнішньоекономічний договір купівлі-продажу № 1/2024 від 10.01.2024 разом із додатковою угодою та фінальною специфікацією № 8 від 13.12.2024; рахунок-фактуру (інвойс) та пакувальний лист № KD241213 від 13.12.2024, прайс-лист від 01.11.2024; транспортні документи, а саме коносамент № UTRUST24120846 від 20.12.2024 та автотранспортну накладну (CMR) № 0846 від 26.02.2025; довідку про транспортні витрати № 2702-1 від 27.02.2025; банківські платіжні документи (SWIFT) від 18.11.2024 та 05.02.2025; сертифікат походження товару від 20.12.2024; експортну декларацію країни відправлення від 15.12.2024; рішення про визначення коду товару, а також експертний висновок щодо вартісних характеристик товару та договори у сфері транспортно-експедиційного обслуговування і митного брокерства.
Водночас сам по собі факт подання позивачем визначеного статтею 53 Митного кодексу України переліку документів не є безумовною підставою для визнання митної вартості за основним методом, оскільки відповідно до приписів статей 52, 53, 58 Митного кодексу України такі документи мають містити повні, об'єктивні та узгоджені відомості щодо всіх складових митної вартості, що піддаються обчисленню та дають змогу ідентифікувати фактично сплачену або таку, що підлягає сплаті, ціну товару.
Судом встановлено, що подані позивачем документи не відповідають зазначеним вимогам у їх сукупності.
Так, досліджені судом банківські платіжні документи (SWIFT) від 18.11.2024 на суму 9 520,87 доларів США та від 05.02.2025 на суму 20 505,98 доларів США містять посилання виключно на зовнішньоекономічний контракт № 1/2024 від 10.01.2024 та не містять посилання на інвойс № KD241213 від 13.12.2024 або інші документи, які б дозволяли однозначно співвіднести зазначені платежі із конкретною поставкою товару, що декларується.
За таких обставин встановити, що саме ці платежі стосуються оцінюваного товару, неможливо, що виключає можливість їх врахування як доказу фактично сплаченої ціни у розумінні статті 58 Митного кодексу України.
Більше того, відповідно до пункту 4.2 зовнішньоекономічного контракту № 1/2024 передбачено здійснення оплати у розмірі 30% передплати та 70% - до завантаження товару у контейнер. Водночас з коносамента № UTRUST24120846 від 20.12.2024 вбачається, що відвантаження товару відбулося 20.12.2024, тоді як другий платіж у розмірі 70% вартості товару здійснено лише 05.02.2025, тобто після відвантаження товару, що суперечить умовам контракту.
Така невідповідність між умовами договору та фактичними розрахунками сторін об'єктивно породжує сумніви щодо достовірності заявленої ціни товару та її фактичної сплати.
Окрім цього, судом встановлено, що позивачем на підтвердження витрат на транспортування товару подано довідку про транспортні витрати № 2702-1 від 27.02.2025, яка не містить необхідних реквізитів для підтвердження фактичного здійснення відповідних витрат.
При цьому позивачем не надано рахунків-фактур, актів виконаних робіт (наданих послуг) чи платіжних документів від перевізника або експедитора, зокрема, компанії Utrust Logistics Co., Ltd., що зазначена у коносаменті, які б підтверджували реальність та розмір витрат на транспортування.
За таких обставин складова митної вартості у вигляді транспортних витрат не є документально підтвердженою.
Суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену, зокрема, у постанові від 31.05.2019 у справі № 804/16553/14, відповідно до якої законодавством не встановлено вичерпного переліку документів, якими можуть підтверджуватися витрати на транспортування товару, а відтак такі витрати можуть бути підтверджені різними належними доказами залежно від обставин конкретної справи.
Водночас наведена правова позиція не означає, що будь-який документ, незалежно від його змісту та інформаційного наповнення, є достатнім для підтвердження відповідної складової митної вартості. Вирішальним є не форма документа, а можливість на його підставі встановити об'єктивні, достовірні та такі, що піддаються обчисленню, відомості щодо вартості перевезення.
У даному випадку подана позивачем довідка про транспортні витрати не містить належних вихідних даних, які б дозволяли перевірити складові зазначеної суми, зокрема відомостей про перевізника, умови та маршрут перевезення, розрахунок вартості послуг, а також не підтверджена жодними первинними фінансовими чи бухгалтерськими документами (рахунками, актами виконаних робіт, платіжними документами).
За відсутності інших документів, що підтверджують фактичне понесення витрат на транспортування, така довідка не дає можливості встановити дійсний розмір відповідних витрат, а отже не може вважатися належним та достатнім доказом у розумінні статті 53 Митного кодексу України.
Також суд звертає увагу, що відповідно до пункту 3.4 контракту № 1/2024 постачальник зобов'язаний надати разом із товаром пакувальний лист та сертифікат якості, однак зазначені документи до митного оформлення позивачем не подані, що позбавляє митний орган можливості перевірити відповідність товару заявленим характеристикам та, як наслідок, коректність його вартості.
Крім того, матеріалами справи підтверджується, що митним органом за результатами аналізу поданих документів встановлено наявність розбіжностей у них, а також відсутність відомостей, необхідних для підтвердження числових значень складових митної вартості, у зв'язку з чим позивачу було запропоновано надати додаткові документи відповідно до частини третьої статті 53 Митного кодексу України.
Водночас листом від 18.04.2025 позивач повідомив митний орган про відсутність можливості надати додаткові документи та просив здійснити митне оформлення на підставі вже поданих документів.
В постанові Верховного Суду у справі №810/5503/15 від 21.01.2020 зазначено, що обов'язок доведення заявленої митної вартості товару на момент здійснення митного контролю та митного оформлення покладається на декларанта. При цьому, митний орган у випадку наявності обґрунтованих сумнівів, що подані декларантом документи не підтверджують числові значення складових митної вартості товарів чи недостатньо відомостей до ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, може витребувати додаткові документи, які б спростовували розбіжності.
В постанові Верховного Суду від 13 травня 2022 року у справі №140/1979/21 суд зазначив, що підставою для сумніву митниці в достовірності заявлених відомостей про митну вартість слугували розбіжності в числовому значенні щодо вартості товару, зазначені в експортній декларації та рахунку-фактурі, тому Верховний Суд погодився із висновком суду апеляційної інстанції про те, що наведені обставини у своїй сукупності вказують на наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення декларантом митної вартості товару, оскільки надані митному органу документи: не підтверджували заявлену вартість; містили розбіжності у числових значеннях в документах, які мають обов'язковий характер; позивачем на підтвердження заявленої митної вартості не було подано у повному обсязі витребуваних документів, а наявні документи містили неточності.
За таких обставин суд приходить до висновку, що митний орган, діючи в межах повноважень, визначених статтями 53, 54 Митного кодексу України, мав обґрунтовані підстави для сумнівів у достовірності заявленої митної вартості товару, оскільки подані позивачем документи не дозволяли перевірити фактичну ціну товару, умови його оплати, а також складові митної вартості, зокрема, витрати на транспортування.
Суд критично оцінює доводи позивача про те, що зауваження митного органу є формальними, оскільки встановлені невідповідності стосуються істотних умов формування митної вартості та безпосередньо впливають на можливість застосування основного методу її визначення.
Посилання позивача на те, що ним подано повний пакет документів, передбачений статтею 53 Митного кодексу України, також не береться судом до уваги, оскільки належність і достатність документів оцінюється не формально за їх кількістю, а з урахуванням їх змісту, узгодженості між собою та можливості на їх підставі встановити об'єктивні та достовірні показники митної вартості.
Щодо доводів позивача про протиправність переходу митного органу до застосування другорядних методів визначення митної вартості, суд зазначає, що відповідно до статті 57 Митного кодексу України кожний наступний метод застосовується у разі неможливості застосування попереднього. У даному випадку встановлені судом обставини свідчать про неможливість застосування основного методу за ціною договору, що, у свою чергу, обумовлює правомірність дій митного органу щодо переходу до застосування другорядних методів.
Доводи позивача про відсутність належного обґрунтування у рішенні про коригування митної вартості № UA100340/2025/000013/2 від 03.03.2025 суд також відхиляє, оскільки із змісту зазначеного рішення та матеріалів справи вбачається, що митним органом наведено конкретні підстави для виникнення сумнівів у достовірності заявленої митної вартості, зокрема, невідповідність платіжних документів, відсутність підтвердження транспортних витрат, а також відсутність окремих документів, передбачених контрактом.
Суд окремо звертає увагу на те, що доводи відповідача щодо наявності розбіжностей у поданих позивачем документах, відсутності належного підтвердження фактичної оплати товару, непідтвердження витрат на транспортування, а також ненадання окремих документів, передбачених умовами зовнішньоекономічного контракту № 1/2024 від 10.01.2024, позивачем жодним чином не спростовані.
Так, заперечуючи проти зазначених висновків митного органу, позивач фактично обмежився посиланнями на достатність поданого ним пакета документів та формальність встановлених відповідачем недоліків, однак не надав суду жодних додаткових доказів, які б усували встановлені розбіжності або дозволяли перевірити числові значення складових митної вартості товару.
Оцінюючи наявні докази у їх сукупності, суд враховує усталену правову позицію Верховного Суду, відповідно до якої неподання окремих документів саме по собі не є безумовною підставою для відмови у митному оформленні товару за заявленою митною вартістю, однак за наявності розбіжностей у поданих документах або відсутності відомостей, необхідних для підтвердження числових значень складових митної вартості, митний орган вправі вимагати додаткові документи та, у разі їх ненадання або недостатності, відмовити у застосуванні основного методу її визначення.
Разом з тим, у даній справі подані позивачем документи не дозволяють встановити ані фактично сплачену або таку, що підлягає сплаті, ціну товару, ані окремі складові митної вартості.
Суд звертає увагу, що поданий позивачем пакет документів не формує логічно узгодженого та безперервного ланцюга документального підтвердження митної вартості у вигляді «договір - інвойс - оплата - транспортування», який є необхідним для застосування першого методу визначення митної вартості.
З урахуванням наведеного суд дійшов висновку, що позивачем не доведено належними, допустимими та достатніми доказами правильність визначення митної вартості товару за основним методом (за ціною договору), у зв'язку з чим відповідач правомірно здійснив коригування митної вартості та прийняв рішення № UA100340/2025/000013/2 від 03.03.2025, а також оформив картку відмови № UA100340/2025/000061 від 03.03.2025.
За наведених обставин у сукупності суд не знаходить підстав для задоволення вимог позову.
Решта доводів сторін висновків суду по суті спору не змінюють.
Суд зазначає, що відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
За приписами статті 74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
За наведених обставин у сукупності, зважаючи на наведені вище норми законодавства та встановлені судом обставини справи, суд дійшов висновку про відмову у задоволені позову.
У відповідності до положень ст. 139 КАС України, розподіл судових витрат за наслідками розгляду даної справи не здійснюється.
Керуючись статтями 241 - 246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
У задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «БУДІВЕЛЬНИЙ ДВІР» до Київської митниці про визнання протиправним та скасування рішення, картки відмови, - відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Парненко В.С.