06 травня 2026 року №320/5850/25
Київський окружний адміністративний суд у складі колегії: головуючого - судді Лисенко В.І., суддів: Леонтовича А.М., Терлецької О.О., розглянувши за правилами загального позовного провадження у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України про зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Кабінету Міністрів України, у якому просить суд визнати протиправною та нечинною Постанову Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 року №1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану»; зобов'язати Кабінет Міністрів України невідкладно після набрання рішенням суду законної сили опублікувати резолютивну частину рішення суду про визнання нормативно-правого акта протиправним та нечинним в окремій його частині у виданні, в якому було офіційно оприлюднено нормативно-правовий акт.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказує на те, що постанова Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 №1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» встановлює обмеження права на соціальний захист, гарантованого статтею 46 Конституції України, яке не підлягає обмеженню. На переконання позивача, Кабінет Міністрів України, приймаючи спірну постанову, перевищив власні повноваження, встановлені положеннями Закону України «Про Кабінет Міністрів України». Позивач вказує, що спірна постанова також суперечить статті 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» та рішенню Конституційного Суду України від 09.07.2007 №6-рп/2007. Так, за висновком позивача, оскаржувана постанова підлягає визнанню протиправною та нечинною як така, що порушує принцип верховенства права та гарантоване конституційне право громадян на соціальний захист, є дискримінаційною.
Відповідач наголошує, що постанова Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 №1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» відповідає вимогам Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практиці Європейського суду з прав людини. За результатами експертизи Урядового офісу координації європейської та євроатлантичної інтеграції, проект постанови не містить ознак дискримінації, не пов'язаний із ризиками корупційних правопорушень і не зачіпає зобов'язань України у сфері євроінтеграції. Постанова прийнята в межах компетенції Кабінету Міністрів України, у відповідності до Конституції України та Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», статтею 46 якого прямо передбачено можливість застосування коефіцієнтів до пенсій, що перевищують встановлений рівень.
Від позивача надійшла відповідь на відзив, де позивач заперечує проти доводів відповідача.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12.02.2025 відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче засідання у справі, визначено, що справа буде розглядатись колегією з трьох суддів.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20.05.2025 закрите підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.
Протокольною ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 17.06.2025 вирішено здійснювати подальший розгляд справи у порядку письмового провадження.
Розглянувши подані сторонами документи, з'ясувавши зміст спірних правовідносин з урахуванням доказів, суд встановив такі обставини.
Позивач є інвалідом війни 3 групи, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_1 .
З позивач отримує пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
На виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 10.01.2024 у справі № 460/8705/23, було здійснено перерахунок пенсії позивача, внаслідок чого, розмір пенсії становив 32597,20 грн.
03 січня 2025 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» (далі - Постанова № 1), текст якої оприлюднено в газеті «Урядовий кур'єр» № 1 від тієї ж дати.
Пунктом 1 Постанови №1 установлено, що у період воєнного стану у 2025 році пенсії (пенсійні виплати), призначені (перераховані) відповідно до Митного кодексу України, Законів України “Про державну службу», “Про прокуратуру», “Про статус народного депутата України», “Про Національний банк України», “Про Кабінет Міністрів України», “Про дипломатичну службу», “Про службу в органах місцевого самоврядування», “Про судову експертизу», “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», “Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», “Про наукову і науково-технічну діяльність», “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 р. № 379/95-ВР “Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України» (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), розмір яких перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням коефіцієнтів до відповідних сум перевищення:
до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 11 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,5;
до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 11 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 13 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,4;
до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 13 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 17 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,3;
до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 17 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 21 розмір прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,2;
до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 21 розмір прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,1.
Для осіб, пенсії яким призначено (перераховано) відповідно до актів законодавства, зазначених в абзаці першому цього пункту, та які мають право на пенсію відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», і в яких розмір пенсії, обчисленої відповідно до частини першої статті 27, абзацу другого частини першої статті 28 і статті 29 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, коефіцієнти застосовуються до відповідних сум перевищення пенсії, призначеної (перерахованої) відповідно до актів законодавства, зазначених в абзаці першому цього пункту, понад суму пенсії, обчислену відповідно до частини першої статті 27, абзацу другого частини першої статті 28 і статті 29 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Пунктом 2 Постанови №1 установлено, що у період воєнного стану у 2025 році коефіцієнти, визначені пунктом 1 цієї постанови, не застосовуються до пенсій (пенсійних виплат) осіб, які брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, безпосередню участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, брали безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, а також до пенсій в разі втрати годувальника, призначених членам сім'ї загиблих (померлих, зниклих безвісти) таких осіб.
Згідно пункту 3 Постанови №1, ця постанова набирає чинності з дня опублікування та застосовується з 1 січня 2025 року.
Внаслідок застосування зазначених положень Постанови № 1, у січні 2025 року позивачу була виплачена пенсія в меншому розмірі - 27250,56 грн, що підтверджується розрахунком пенсії позивача.
Не погоджуючись із постановою Кабінету Міністрів України, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Як вбачається зі змісту позовної заяви, предметом оскарження у цій справі є постанова Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 №1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» в цілому.
При цьому, ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 06.05.2026 закрито провадження у справі у частині визнання протиправною та нечинною постанови Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 №1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» у частині встановлення та застосування понижуючого коефіцієнта для пенсій інвалідів війни, яким пенсії (пенсійні виплати), призначені (перераховані) відповідно до Закону України від 09.04.1992 №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Отже, враховуючи ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 06.05.2026, питанням, що підлягає дослідженню у межах спірних правовідносин є законність постанови Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 №1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» у частині встановлення та застосування понижуючого коефіцієнта для пенсій особам, яким пенсії (пенсійні виплати), призначені (перераховані) відповідно до Митного кодексу України, Законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про статус народного депутата України», «Про Національний банк України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про дипломатичну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про судову експертизу», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «Про наукову і науково-технічну діяльність», постанови Верховної Ради України від 13.10.1995 №379/95-ВР «Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України».
Відповідно до частини другої статті 264 Кодексу адміністративного судочинства України, право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що з'ясування правової заінтересованості позивача передує розгляду питання щодо правомірності рішення, яке оскаржується. Відсутність такої заінтересованості позивача є підставою для відмови у задоволенні позову незалежно від правомірності чи неправомірності оскарженого рішення (постанови Верховного Суду від 20.02.2019 у справі №522/3665/17, від 10.08.2020 у справі №522/1611/17, 31.03.2021 у справі №640/21611/19 та від 28.09.2021 у справі №802/350/17-а).
У цьому контексті суд зазначає, що відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні та конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, у рішенні від 14.12.2011 № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові та службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, установлених Конституцією та законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їхнє порушення.
Положенням статті 55 Конституції України кореспондує частина перша статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, якою передбачено право кожної особи в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З огляду на вимоги статей 2 та 5 Кодексу адміністративного судочинства України, об'єктом судового захисту в адміністративному судочинстві є не будь-який законний інтерес. Заінтересованість позивача повинна мати правовий характер, який виявляється в тому, що рішення суду повинно мати правові наслідки для позивача. Заінтересованість повинна мати об'єктивну основу. Юридична заінтересованість не випливає з факту звернення до суду, а повинна передувати йому. Тому для надання особі судового захисту, про який вона просить, недостатньо лише твердження позивача, наведеного у позовній заяві, про порушення права, свободи або законного інтересу.
У розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, захист прав, свобод та інтересів осіб завжди передбачає наявність встановленого судом факту їхнього порушення. Таким чином, право на судовий захист має лише та особа, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Тож для того, щоб особі було надано судовий захист, суд установлює, чи особа дійсно має порушене право, свободу чи інтерес і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем у публічно-владних правовідносинах, що виникли між ним і позивачем.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.06.2024 у справі №500/3310/22.
Суд зазначає, що позивач є інвалідом війни 3 групи та отримує пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
При цьому, під час розгляду справи судом не встановлено обставин, які б свідчили про те, що до позивача застосована або буде застосована постанова Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 №1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» у частині встановлення та застосування понижуючого коефіцієнта для пенсій особам, яким пенсії (пенсійні виплати), призначені (перераховані) відповідно до Митного кодексу України, Законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про статус народного депутата України», «Про Національний банк України», «;Про Кабінет Міністрів України», «Про дипломатичну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про судову експертизу», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «Про наукову і науково-технічну діяльність», постанови Верховної Ради України від 13.10.1995 №379/95-ВР «Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України».
Отже, реалізація положень постанови Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 №1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» у частині встановлення та застосування понижуючого коефіцієнта для пенсій особам, яким пенсії (пенсійні виплати), призначені (перераховані) відповідно до Митного кодексу України, Законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про статус народного депутата України», «Про Національний банк України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про дипломатичну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про судову експертизу», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «Про наукову і науково-технічну діяльність», постанови Верховної Ради України від 13.10.1995 №379/95-ВР «Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України» - не призведе до будь-яких правових наслідків для позивача, оскільки не має безпосереднього впливу на його права та обов'язки, що виключає передумови для здійснення захисту права або законного інтересу позивача шляхом визнання протиправною та нечинною спірної постанови у вказаній частині.
За таких обставин, враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки за результатом розгляду справи суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, а позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Головуючий - суддя Лисенко В.І.,
Судді: Леонтович А.М.
Терлецька О.О.