06 травня 2026 року м. Київ №320/511/25
Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Бородянської селищної ради Бучанського району Київської області про зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Бородянської селищної ради Бучанського району Київської області, у якому просить суд зобов'язати відповідача затвердити технічну документацію.
Позивач обґрунтовує свої позовні вимоги тим, що вона є спадкоємцем права на земельну частку (пай), яке набуте на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 26.12.2019, виданого приватним нотаріусом Бородянського районного нотаріального округу.
Зазначене право полягає у набутті частки у земельній частці (паї) розміром 3,73 умовних кадастрових гектарів без визначення меж у натурі, що раніше належало спадкодавцю на підставі судового рішення. З метою реалізації свого права на оформлення земельної ділянки у власність позивач звернулася до Качалівської сільської ради, яка рішенням від 11.03.2020 надала їй дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Позивач зазначає, що зазначене рішення є чинним, не скасованим та не зміненим у встановленому законом порядку, а отже створює для неї законне очікування завершення процедури оформлення земельної ділянки. На виконання вказаного рішення позивач уклала договір із землевпорядною організацією та виготовила технічну документацію із землеустрою, яка у подальшому була подана до Бородянської селищної ради як правонаступника Качалівської сільської ради. Позивач вказує, що 14.05.2024 подала технічну документацію на затвердження, однак у визначені законом строки рішення за результатами її розгляду прийнято не було. Замість цього відповідачем листами від 18.06.2024 та 24.07.2024 повідомлено про залишення звернення на доопрацювання без прийняття відповідного рішення. Позивач також зазначає, що 20.09.2024 звернулась із претензією щодо бездіяльності відповідача, однак фактично рішення щодо затвердження чи відмови у затвердженні технічної документації прийнято не було, що свідчить про протиправну бездіяльність. Позивач наголошує, що відповідно до статті 186 Земельного кодексу України відповідний орган місцевого самоврядування зобов'язаний протягом встановленого строку надати висновок про погодження або мотивовану відмову. Крім того, позивач заперечує доводи відповідача щодо заборони передачі земель під час воєнного стану, посилаючись на зміни законодавства, які допускають оформлення прав у випадках, що мають місце у неї, зокрема у зв'язку з набуттям права у спадщину. Таким чином, позивач вважає, що відповідач безпідставно не здійснив розгляд поданої технічної документації у спосіб, визначений законом, та просить суд зобов'язати відповідача затвердити технічну документацію.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву.
Відповідач заперечує проти задоволення позову та зазначає, що дії Бородянської селищної ради є правомірними та відповідають вимогам чинного законодавства . Відповідач підтверджує факт набуття позивачем права на спадщину та отримання дозволу на розробку технічної документації у 2020 році, однак наголошує, що сам по собі дозвіл не породжує права власності на земельну ділянку Відповідач вказує, що після введення воєнного стану законодавством встановлено заборону на безоплатну передачу земель державної та комунальної власності у приватну власність. При цьому відповідач зазначає, що виключення із цієї заборони стосуються лише випадків наявності у особи права власності на нерухоме майно, розташоване на земельній ділянці або наявності права користування земельною ділянкою, набутого до 2002 року. На думку відповідача, позивач не належить до жодної із зазначених категорій осіб, оскільки: не є власником нерухомого майна на відповідній земельній ділянці та не надала доказів користування земельною ділянкою до 2002 року. Відповідач зазначає, що з огляду на дію вказаної законодавчої заборони звернення позивача було правомірно залишено на доопрацювання, а не винесено на розгляд сесії. Також відповідач посилається на практику Верховного Суду, відповідно до якої в умовах воєнного стану орган місцевого самоврядування обмежений у повноваженнях щодо передачі земель у власність. Відповідач додатково зазначає, що питання затвердження технічної документації є дискреційним повноваженням органу місцевого самоврядування, і суд не може підміняти цей орган у прийнятті рішення. У зв'язку з цим відповідач просить відмовити у задоволенні позову.
Позивач у відповіді на відзив не погоджується із доводами відповідача та зазначає, що вони ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм законодавства. Позивач вказує, що її право на земельну ділянку виникло не під час дії воєнного стану, а значно раніше - у зв'язку з набуттям спадщини та прийняттям рішення органу місцевого самоврядування ще у 2020 році. Позивач наголошує, що вона лише завершує процедуру оформлення права, яка була розпочата до введення відповідних обмежень. Також позивач зазначає, що відповідач взагалі не прийняв жодного рішення по суті її звернення - ні про затвердження, ні про відмову, що свідчить саме про бездіяльність, а не про реалізацію дискреційних повноважень. Позивач вказує, що залишення документів «на доопрацювання» не передбачено земельним законодавством як форма реагування на подану технічну документацію. Крім того, позивач наголошує, що строки розгляду звернення, встановлені законом, були істотно порушені.
Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
26.12.2019 позивач отримала свідоцтво про право на спадщину за законом, відповідно до якого набула право на частку у земельній частці (паї) розміром 3,73 умовних кадастрових гектарів.
11.03.2020 Качалівською сільською радою Бородянського району Київської області прийнято рішення, яким позивачу надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
13.01.2021 Качалівська сільська рада припинила діяльність у зв'язку з реорганізацією, а її правонаступником стала Бородянська селищна рада.
28.02.2024 позивач уклала договір із землевпорядником на виготовлення технічної документації.
14.05.2024 позивач подала до Бородянської селищної ради технічну документацію із землеустрою для її затвердження.
18.06.2024 відповідачем надано лист №158, яким повідомлено про залишення звернення на доопрацювання.
24.07.2024 відповідачем повторно повідомлено про необхідність доопрацювання.
20.09.2024 позивач звернулася із претензією щодо бездіяльності відповідача.
08.10.2024 відповідач повідомив, що питання буде розглянуто повторно.
Станом на 18.12.2024 рішення про затвердження або відмову у затвердженні технічної документації відповідачем не прийнято.
З матеріалів справи також вбачається, що відповідач мотивує свою позицію дією заборони на безоплатну передачу земель у період воєнного стану.
Наведені обставини стали підставою для звернення позивачки з цим позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.
Пунктом 1 Указу Президента України від 08.08.1995 №720/95 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" (далі - Указ № 720/95), з метою забезпечення реалізації невідкладних заходів щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва та відповідно до частини другої статті 25 Конституційного Договору між Президентом України та Верховною Радою України "Про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України" постановлено, що паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств.
У цьому ж пункті Указу № 720/95 зазначено, що паювання земель радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств здійснюється після перетворення їх на колективні сільськогосподарські підприємства. Паювання земель передбачає визначення розміру земельної частки (паю) у колективній власності на землю кожного члена колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства без виділення земельних ділянок в натурі (на місцевості).
Також, за змістом пунктів 2, 3, 5, 6 вищезгаданого Указу право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.
Видача громадянам сертифікатів на право на земельну частку (пай) єдиного в Україні зразка та їх реєстрація провадяться відповідною районною державною адміністрацією.
Після видачі громадянинові державного акта на право приватної власності на земельну ділянку сертифікат на право на земельну частку (пай) повертається до районної державної адміністрації.
Організаційні та правові засади виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок у натурі (на місцевості) із земель, що належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам на праві колективної власності, а також порядок обміну цими земельними ділянками регулює Закон України від 05.06.2003 №899-IV «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» (далі - Закон № 899-IV).
Частиною 1 статті 1 цього Закону встановлено, що право на земельну частку (пай) мають, зокрема, колишні члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку.
В свою чергу, у розумінні частини 1 статті 2 Закону №899-IV, основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією.
Частиною другою статті 2 Закону № 899-IV також визначено, що документами, що посвідчують право на земельну частку (пай), також є: свідоцтво про право на спадщину; посвідчені у встановленому законом порядку договори купівлі-продажу, дарування, міни, до яких додається сертифікат на право на земельну частку (пай); рішення суду про визнання права на земельну частку (пай).
З вищенаведеними приписами Закону № 899-IV і Указу № 720/95 перекликаються й пункти 8, 16, 17 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України (далі - ЗК України), які передбачають таке.
Члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств та працівники державних і комунальних закладів освіти, культури та охорони здоров'я, розташованих на території відповідної ради, а також пенсіонери з їх числа, які на час набрання чинності цим Кодексом не приватизували земельні ділянки шляхом оформлення права на земельну частку (пай), мають право на їх приватизацію в порядку, встановленому статтями 25 та 118 цього Кодексу. В сільськогосподарських акціонерних товариствах право на земельну частку (пай) мають лише їх члени, які працюють у товаристві, а також пенсіонери з їх числа.
Громадянам - власникам земельних часток (паїв) за їх бажанням виділяються в натурі (на місцевості) земельні ділянки з видачею державних актів на право власності на землю.
Сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства.
Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.
Окрім цього, за змістом статті 25 ЗК України при приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій земельні ділянки передаються працівникам цих підприємств, установ та організацій, працівникам державних та комунальних закладів освіти, культури, охорони здоров'я, розташованих на території відповідної ради, а також пенсіонерам з їх числа з визначенням кожному з них земельної частки (паю).
Рішення про приватизацію земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій приймають органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень за клопотанням працівників цих підприємств, установ та організацій.
Землі у приватну власність особам, зазначеним у частині першій цієї статті, передаються безоплатно.
Особи, зазначені у частині першій цієї статті, мають гарантоване право одержати свою земельну частку (пай), виділену в натурі (на місцевості).
Згідно з положеннями статті 3 Закону № 899-IV підставами для виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) є рішення відповідної сільської, селищної, міської ради.
Особи, власники сертифікатів на право на земельну частку (пай), які виявили бажання одержати належну їм земельну частку (пай) в натурі (на місцевості), подають до відповідної сільської, селищної, міської ради заяву про виділення їм земельної частки (паю) в натурі (на місцевості).
Земельна частка (пай) виділяється її власнику в натурі (на місцевості), як правило, однією земельною ділянкою. За бажанням власника земельної частки (паю) йому можуть бути виділені в натурі (на місцевості) дві земельні ділянки з різним складом сільськогосподарських угідь (рілля, багаторічні насадження, сінокоси або пасовища).
У разі подання заяв про виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) більшістю власників земельних часток (паїв) у межах одного сільськогосподарського підприємства відповідна сільська, селищна, міська рада приймає рішення про розробку проекту землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).
Повноваження сільських, селищних, міських рад щодо виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) закріплені у статті 5 Закону №899-IV, частиною першою якої передбачено, що сільські, селищні, міські ради в межах їх повноважень щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості): розглядають заяви власників земельних часток (паїв) щодо виділення їм в натурі (на місцевості) земельних ділянок; приймають рішення щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості); уточняють списки осіб, які мають право на земельну частку (пай); уточняють місце розташування, межі і площі сільськогосподарських угідь, які підлягають розподілу між власниками земельних часток (паїв); укладають із землевпорядними організаціями договори на виконання робіт із землеустрою щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) та виготовлення відповідної документації із землеустрою, якщо такі роботи виконуються за рахунок місцевого бюджету; сприяють в укладанні договорів на виконання землевпорядними організаціями робіт із землеустрою щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості), якщо такі роботи виконуються за рахунок осіб, які мають право на земельну частку (пай), або за рахунок коштів підприємств, установ та організацій, що орендують земельні частки (паї), проектів технічної допомоги тощо; надають землевпорядним організаціям уточнені списки осіб, які мають право на земельну частку (пай); розглядають та погоджують проекти землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв); організовують проведення розподілу земельних ділянок між особами, які мають право на виділення їм земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості), та земель, що залишилися у колективній власності, в порядку, визначеному цим Законом.
Законом України від 10.07.2018 №2498-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні", який набрав чинності 01.01.2019, було внесено зміни, зокрема до статті 5 Закону № 899-IV, за змістом якої повноваження щодо виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) були надані лише сільським, селищним, міським радам.
Згідно із частиною 1 статті 11 Закону №899-IV встановлення меж земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) здійснюється на підставі проектів землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв), технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель або технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).
Згідно зі статтею 55 Закону України від 22.05.2003 №858-IV «Про землеустрій» №858-IV встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється відповідно до відомостей Державного земельного кадастру, матеріалів Державного фонду документації із землеустрою та оцінки земель, матеріалів топографо-геодезичних робіт.
Технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) розробляється за рішенням власника (розпорядника) земельної ділянки, землекористувача.
У разі передачі у власність та користування земельної ділянки на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування технічна документація розробляється на підставі дозволу, виданого відповідним органом (крім випадків, якщо відповідно до закону розроблення технічної документації здійснюється без надання такого дозволу).
Технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) включає: а) завдання на складання технічної документації із землеустрою; б) пояснювальну записку; в) матеріали топографо-геодезичних робіт; г) кадастровий план земельної ділянки; ґ) перелік обмежень у використанні земельної ділянки; д) відомості про встановлені межові знаки.
Відповідно до пункту 5 частини 5 статті 186 Земельного кодексу України від 25.10.2001 №2768-III (далі - ЗК України) технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) затверджується власником (розпорядником) земельної ділянки.
Згідно з частинами 8-10 статті 186 ЗК України, підставою для відмови у погодженні та затвердженні документації із землеустрою може бути лише невідповідність її положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації.
Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади, органам місцевого самоврядування, іншим суб'єктам, визначеним цією статтею, при погодженні та затвердженні документації із землеустрою забороняється вимагати: додаткові матеріали та документи, не включені до складу документації із землеустрою, визначеного Законом України "Про землеустрій"; надання погодження документації із землеустрою будь-якими іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами чи організаціями, погодження яких не передбачено цією статтею; проведення будь-яких обстежень, експертиз чи робіт.
Кожен орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, інший суб'єкт, визначений цією статтею, розглядає та погоджує документацію із землеустрою самостійно та незалежно від погодження такої документації іншими органами.
Висновок (рішення) органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, іншого суб'єкта, визначеного цією статтею, щодо відмови у погодженні або затвердженні документації із землеустрою має містити вичерпний перелік недоліків документації із землеустрою з описом змісту недоліку та посиланням на відповідні норми законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, затверджену документацію із землеустрою або містобудівну документацію. Повторна відмова у погодженні або затвердженні документації із землеустрою допускається лише у разі, якщо розробник не усунув недоліки, зазначені у попередньому висновку (рішенні), а також якщо підстава для відмови виникла після надання попереднього висновку (рішення). Повторна відмова у погодженні або затвердженні не позбавляє розробника документації із землеустрою права усунути недоліки такої документації та подати її на погодження або затвердження.
Системний аналіз наведених норм права дає підстави вважати, що встановлення меж земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) здійснюється, у тому числі, на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), яка, у разі передачі у власність особі земельної ділянки за рішенням органу місцевого самоврядування, розробляється на підставі дозволу такого органу.
Як встановлено судом, рішенням Качалівської сільської ради Бородянського району Київської області сьомого скликання від 11 березня 2020 року надано дозвіл гр. ОСОБА_1 , гр. ОСОБА_2 на розробку технічної документації із землеустрою, щодо відведення земельної ділянки частки (паю) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в розмірі 4,18 кв.м. умовних кадастрових гектарах, закріпленої земельної ділянки площею 3,73 га по 14 кожному кадастровий номер 3221083000:06:002:0034 в порядку спадкування, на території Качалівської сільської ради, Бородянського району, Київської області. Також рішенням встановлено, що виготовлення технічної документації із землеустрою, щодо відведення земельної ділянки частки(паю) у власність замовити в землевпорядній організації, яка має відповідний дозвіл (ліцензію) на виконання цих робіт або сертифікованого інженера-землевпорядника, у строк, що обумовлюються угодою сторін;
розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погодити відповідно до ст. 186-1 Земельного Кодексу України; після відповідного погодження документації із землеустрою та проведення державної реєстрації земельної ділянки даний проект землеустрою надати на розгляд і затвердження сесії сільської ради.
На виконання вищезгаданого рішення між позивачем та фізичною особою- підприємцем ОСОБА_3 був укладений договір від 28 лютого 2024 року про надання послуг з виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі на місцевості.
Отримавши відповідну технічну документацію, 14.05.2024 позивачка передала її для затвердження до Бородянської селищної ради Бучанського району Київської області, як до правонаступника всього майна, прав та обов'язків Качалівської сільської ради, що об'єдналися відповідно до закону України «Про добровільне об'єднання територіальних громад».
Статтею 144 Конституції України чітко передбачено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.
Згідно з пунктом 34 частини 1 статті 26 Закону України від 21.05.1997 №280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" (далі - Закон №280/97-ВР) виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин.
Таким чином, ЗК України та Законом №280/97-ВР визначено обов'язок виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішувати питання регулювання земельних відносин, в тому числі і питання передачі у користування земельних ділянок.
Відповідно до статті 59 Закону №280/97-ВР, рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.
Таким чином, нормами чинного законодавства встановлено, що розгляд клопотання заінтересованої особи повинен прийматись у формі рішення, що є виключною компетенцією органів місцевого самоврядування чи органів виконавчої влади виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 23.11.2018 у справі №826/8844/16.
Проаналізувавши вищенаведені приписи чинного законодавства, суд дійшов висновку, що питання про затвердження технічної документації щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та передачу у власність земельної ділянки відповідач має вирішувати за наслідками розгляду відповідного клопотання на пленарному засіданні.
Частиною 5 статті 46 Закону №280/97-ВР встановлено, що сесія ради скликається в міру необхідності, але не менше одного разу на квартал, а з питань відведення земельних ділянок та надання документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності - не рідше ніж один раз на місяць.
Отже, у межах спірних правовідносин саме Бородянська селищна рада Бучанського району Київської області повинна була розглянути заяву позивача і прийняти відповідне рішення на пленарному засіданні у межах визначеного законодавством строку.
Звернення ОСОБА_1 від 14.05.2024 року було двічі розглянуто на засіданні постійної комісії Бородянської селищної ради з питань земельних відносин, агропромислового комплексу, природокористування, екології, планування території, будівництва, архітектури, охорони пам'яток, де за результатами розгляду були надані відповіді від 18.06.2024 року № 158, від 24.07.2024 року № 173 про залишення звернення на доопрацювання
Тобто питання щодо затвердження технічної документації із землеустрою за заявою ОСОБА_1 від 14.05.2024 на розгляд сесії не виносилося взагалі. Проект рішення про затвердження або відмову у затвердженні технічної документації із землеустрою з мотивами відмови не розроблявся, не обговорювався і рішення ради з цього питання не приймалось.
Таким чином, за наслідками розгляду заяви позивача відповідачем не було прийнято жодного акту ради, як суб'єкта земельних правовідносин, у формі рішення.
Положення ЗК України не передбачають випадків, коли орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування за результатом розгляду заяви про затвердження технічної документації із землеустрою може не прийняти позитивного або негативного для заявника рішення.
Верховний Суд у постанові від 23.11.2021 у справі №580/704/21 дійшов висновку про те, що відсутність рішення органу місцевого самоврядування про затвердження проекту землеустрою або відмову у його затвердженні, після спливу встановленого законом строку розгляду клопотання особи, свідчить про допущення суб'єктом владних повноважень протиправної бездіяльності.
За викладених обставин, суд вважає, що Бородянська селищна рада у даному випадку діяла не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, передбачений Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні", у зв'язку з чим допустила протиправну бездіяльність.
Суд враховує, що з 24.02.2022 у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України №64/2022 введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався і триває станом на сьогоднішній день.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану" від 24 березня 2022 року №2145-IX (далі - Закон №2145-IX) внесено зміни, серед іншого, до ЗК України. Так, Розділ X "Перехідні положення" ЗК України доповнено пунктами 27 і 28. У підпункті 5 пункту 27 Розділу X "Перехідних положень" ЗК України зазначено, що безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється. Вказані зміни до ЗК України набрали чинності 07.04.2022.
З огляду на зміни, які внесені до ЗК України Законом №2145-IX, із 07.04.2022 до припинення (скасування) воєнного стану в Україні органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації.
При цьому суд зазначає, що відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Водночас суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Між тим, норми цього Закону не містять заборони на розгляд звернення особи про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) із прийняттям відповідного рішення, при цьому рішення за таким розглядом повинно прийматися з урахуванням діючого законодавства.
Отже, відповідач зобов'язаний розглянути в установленому порядку заяву позивача і прийняти на основі адміністративного розсуду рішення із дотриманням діючих норм Земельного кодексу України.
Враховуючи викладене, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог у спосіб визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не розгляду заяви ОСОБА_1 від 14.05.2024 про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та передачу у власність земельної ділянки загальною площею 3,7300 га з кадастровим номером 3221083000:06:002:0235.
Згідно до пункту 4 частини першої статті 5 КАС України способом захисту прав особи від протиправної бездіяльності є визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (підпункт 4 частини другої статті 245 КАС України).
Відповідно до частини четверта статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Отже, з'ясувавши характер спірних правовідносин у справі, характер порушеного права позивача і можливість його захисту в обраний спосіб, суд дійшов висновку, що з огляду на визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо неприйняття рішення за заявою від 14.05.2024, порушене право позивача на отримання обґрунтованого рішення за такою заявою має бути відновлено шляхом зобов'язання відповідача розглянути заяву ОСОБА_1 від 14.05.2024 про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та передачу у власність земельної ділянки загальною площею 3,7300 га з кадастровим номером 3221083000:06:002:0235 та прийняття відповідного рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На виконання цих вимог відповідач як суб'єкт владних повноважень належних і достатніх доказів, які б підтверджували правомірність своєї бездіяльності у спірних правовідносинах не надав, натомість доводи позивача відповідають обставинам справи та ґрунтуються на нормах матеріального закону.
Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. На розвиток зазначених положень Конституції України частиною другою статті 2 КАС України визначені критерії законності рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, яким є відповідач.
Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає, що порушені права позивача підлягають захисту шляхом часткового задоволення позову.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (частина 3 статті 139 КАС України).
Оскільки позов задоволено частково, суд стягує на користь позивача судовий збір у сумі 1211,20 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Враховуючи часткове задоволення позовних вимог, на користь позивача слід присудити судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Бородянської селищної ради Бучанського району Київської області щодо нерозгляду заяви ОСОБА_1 від 14.05.2024 про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та передачу у власність земельної ділянки загальною площею 3,7300 га з кадастровим номером 3221083000:06:002:0235.
Зобов'язати Бородянську селищну раду Бучанського району Київської області (код ЄДРПОУ - 04363662, вул.Центральна, буд.331, с.Бородянка, Бучанський район, Київська область, 07801) розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) від 14.05.2024 про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та передачу у власність земельної ділянки загальною площею 3,7300 га з кадастровим номером 3221083000:06:002:0235 та прийняти відповідне рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
У задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Бородянської селищної ради Бучанського району Київської області (код ЄДРПОУ - 04363662, вул.Центральна, буд.331, с.Бородянка, Бучанський район, Київська область, 07801) судовий збір в сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Лисенко В.І.