ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"06" травня 2026 р. справа № 300/5914/25
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Микитин Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Дружківської міської ради про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій,-
ОСОБА_1 (надалі, також - позивач, ОСОБА_1 ), в інтересах якої діє представник адвокат Ухов Роман Владиславович, звернувся до суду з адміністративним позовом до Виконавчого комітету Дружківської міської ради (надалі, також - відповідач), згідно якого просить суд:
- стягнути заборгованість із заробітної плати з урахуванням індексації (до оподаткування) за період з 01.04.2022 по 31.07.2025 у розмірі 655 366,75 грн.;
- стягнути компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати (до оподаткування) у сумі 95 531,94 грн.;
- зобов'язати сплатити ЄСВ за період з 01.04.2022 по 31.07.2025 у розмірі 165 197,72 грн.;
- стягнути моральну шкоду у розмірі 50 000,00 грн. через тривале порушення трудових прав.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач згідно розпорядженням міського голови Дружківської міської ради від 27.02.2020 № 019к/02/0.2/20 призначення на посаду та є головним спеціалістом з питань архітектурно-будівельного контролю відділу містобудування та архітектури Виконавчого комітету Дружківської міської ради, відповідно є працівником Виконавчого комітету Дружківської міської ради. Однак, з 01.04.2022 по теперішній час ОСОБА_1 не виплачується заробітна плата. Так, згідно відповіді на адвокатський запит від 08.04.2025 № 12/25/1, Дружківська міська військова адміністрація підтвердила, що: позивач залишається діючим працівником, трудові відносини не припинені та не призупинені, заробітна плата не виплачується через її "відсутність з нез'ясованих причин", їй не пропонувалося виконувати іншу роботу, Єдиний соціальний внесок (ЄСВ) не сплачується через відсутність нарахувань заробітної плати. При цьому, 30.07.2022 позивач повідомила роботодавця про готовність виконувати свої обов'язки дистанційно, однак жодної відповіді або пропозиції не отримала. Наведене, свідчить про пасивну поведінку роботодавця, який не вжив жодних дій для забезпечення умов праці. Таким чином, у даному випадку, позивачка перебуває у трудових відносинах, повідомила про готовність працювати дистанційно, але не отримала жодних пропозицій від відповідача. Водночас відповідач своєю бездіяльністю порушив законодавство, не прийняв рішення щодо статусу позивачки, не видав наказ про простій та не призупинив трудовий договір. Відсутність виплати заробітної плати впродовж 37 місяців є грубим порушенням трудового законодавства. Відповідальність за це покладається повністю на роботодавця, а формулювання “відсутність з нез'ясованих причин» не може бути правовим обґрунтуванням для невиплати заробітної плати. З наведених підстав, просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду 27.08.2025 відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення учасників справи, згідно із правилами, встановленими статтею 262 КАС України.
Згідно, ухвали Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24.03.2026 заяву відповідача від 20.03.2026 про надання відповідачу додаткового часу для подання доказів та пояснень, задоволено, направлено Виконавчому комітету Дружківської міської ради на електронну адресу drz.v@dn.gov.ua позовну заяву з додатками та надати додатковий час для підготовки відзиву на позов та витребуваних доказів і пояснень по справі до 06.04.2025.
Відповідач скористався правом подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 06.04.2026 та міститься в матеріалах справи. Проти заявлених позовних вимог заперечив з підстав, наведених у відзиві, вказавши, що з 01.04.2022, з нез'ясованих підстав, позивач перестала виходити на своє робоче місце, посадові обов'язки виконувати припинила, причини відсутності не повідомила. Жодних звернень, заяв, повідомлень від неї не надходило. Розпорядженням міського голови Дружківської міської ради від 22.03.2022 року № РМГ/03/0.1/40/22 «Про оплату праці у зв'язку з введенням воєнного стану в Україні» встановлено що з 01.04.2022 року не нараховується заробітна плата працівникам які відсутні на роботі через нез'ясовані обставини і це відображено в табелі обліку робочого часу. Так, керуючись Розпорядженням міського голови від 22.03.2022 р. №РМГ/03/0.1/40/22 з 01.04.2022, в табелях обліку робочого часу працівників Виконавчого комітету Дружківської міської ради, ОСОБА_1 обліковується, як працівник відсутній з нез'ясованих або з інших причин. Заробітна плата позивачу не нараховується, обов'язкові податки та платежі не сплачуються. При цьому, офіційна евакуація з Дружківської міської територіальної громади в квітні 2022 року не оголошувалась. Крім того, відповідач звертає увагу суду, що позивач надала роботодавцю саме письмові пояснення про своє місцезнаходження, при цьому письмових заяв, щодо встановлення їй дистанційної чи надомної форм роботи від неї на адресу роботодавця не надходило, а ні в 2022 році, а ні в наступних 2023-2025 роках. В той же час, на період дії воєнного стану за Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» саме роботодавець встановлює особливості обліку робочого часу, кадрового діловодства, оплати праці тощо під час воєнного стану. При цьому слід зазначити, що встановлення дистанційної роботи в умовах воєнного стану не є обов'язком роботодавця, а є його правом за умов виробничої необхідності. В зв'язку із наведеним просить суд в задоволенні позову відмовити повністю.
Також, відповідач на вимогу суду надав додаткові документи, які були витребувані ухвалами суду від 27.08.2025 та 24.03.2026.
Суд, на підставі положення частини 8 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, розглянувши матеріали адміністративної справи, дослідивши і оцінивши докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечують проти позову, встановив наступне.
Згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 , розпорядженням від 27.02.2020 № 019к/02/0.2/20, ОСОБА_1 з 05.03.2020 призначено на посаду головного спеціаліста з питань архітектурно-будівельного контролю відділу містобудування та архітектури виконавчого комітету Дружківської міської ради (а.с.28-41).
Відповідно до довідки №2615-7500824312 від 01.05.2022 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою із зареєстрованим місцем проживання за адресою - АДРЕСА_1 , та фактичним місцем проживання за адресою - АДРЕСА_2 (а.с.14).
30.07.2022 позивач звернувся до відповідача із письмовими поясненнями згідно яких зазначила про своє місцезнаходження та повідомила, що обов'язки може здійснювати у дистанційному стані (а.с.27).
Представник позивача, звернувся до відповідача із адвокатським запитом від 08.04.2025 №12/25/1, згідно якого просив надати запитувану інформацію та копії витребуваних доказів (а.с.15-16).
Згідно відповіді на адвокатський запит від 08.04.2025 № 12/25/1, Дружківська міська військова адміністрація повідомила представника позивача, що позивач залишається діючим працівником, трудові відносини не припинені та не призупинені, заробітна плата не виплачується через її "відсутність з нез'ясованих причин", не пропонувалося виконувати іншу роботу, єдиний соціальний внесок (ЄСВ) не сплачується через відсутність нарахувань заробітної плати.
Позивач, вважаючи що відповідачем протиправно не виплачено заробітну плату з урахуванням індексації (до оподаткування) за період з 01.04.2022 по 31.07.2025, звернулась з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд зазначає наступне.
Відповідно до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд, при вирішенні даної справи, керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.
Частиною статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правовий статус в відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначає Закон України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі - Закон № 280/97-ВР у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до частини першої статті 11 Закону України від 21.05.1997 №280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні (надалі - Закон №280/97-ВР) виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи.
За змістом частини першої статті 54 Закону №280/97-ВР сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення) рада у межах затверджених нею структури і штатів може створювати відділи, управління та інші виконавчі органи для здійснення повноважень, що належать до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад. Організаційні засади реалізації повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад щодо здійснення державної регуляторної політики визначаються Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".
Керівники відділів, управлінь та інших виконавчих органів ради призначаються на посаду і звільняються з посади сільським, селищним, міським головою, головою районної у місті ради одноособово, а у випадках, передбачених законом, - за погодженням з відповідними органами виконавчої влади (частина третя статті 54 Закону №280/97-ВР).
Спеціальним законом, що регулює правові, організаційні, матеріальні та соціальні умови реалізації громадянами України права на службу в органах місцевого самоврядування, визначає загальні засади діяльності посадових осіб місцевого самоврядування, їх правовий статус, порядок та правові гарантії перебування на службі в органах місцевого самоврядування є Закон України від 07.06.2001 №2493-III "Про службу в органах місцевого самоврядування" (надалі - Закон №2493-III).
Статтею 1 Закону України № 2493-ІІ, визначено, що служба в органах місцевого самоврядування - це професійна, на постійній основі діяльність громадян України, які займають посади в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом.
Відповідно до статті 2 Закону України № 2493-ІІ, посадовою особою місцевого самоврядування є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.
Служба в органах місцевого самоврядування здійснюється на таких основних принципах: служіння територіальній громаді; поєднання місцевих і державних інтересів; верховенства права, демократизму і законності; гуманізму і соціальної справедливості; гласності; пріоритету прав та свобод людини і громадянина; рівних можливостей доступу громадян до служби в органах місцевого самоврядування з урахуванням їх ділових якостей та професійної підготовки; професіоналізму, компетентності, ініціативності, чесності, відданості справі; підконтрольності, підзвітності, персональної відповідальності за порушення дисципліни і неналежне виконання службових обов'язків; дотримання прав місцевого самоврядування; правової і соціальної захищеності посадових осіб місцевого самоврядування; захисту інтересів відповідної територіальної громади; фінансового та матеріально-технічного забезпечення служби за рахунок коштів місцевого бюджету; самостійності кадрової політики в територіальній громаді (стаття 4 Закону України № 2493-II).
Згідно зі статтею 7 Закону № 2493-ІІІ правовий статус посадових осіб місцевого самоврядування визначається Конституцією України, законами України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про статус депутатів місцевих рад», «Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів», цим та іншими законами України.
Статтею 8 Закону України № 2493-ІІ, передбачено, що основними обов'язками посадових осіб місцевого самоврядування є: додержання Конституції законів України, інших нормативно-правових актів, актів органів місцевого самоврядування; забезпечення відповідно до їх повноважень ефективної діяльності органів місцевого самоврядування; додержання прав та свобод людини і громадянина; збереження державної таємниці, інформації про громадян, що стала їм відома у зв'язку з виконанням службових обов'язків, а також іншої інформації, яка згідно із законом не підлягає розголошенню; постійне вдосконалення організації своєї роботи, підвищення професійної кваліфікації; сумлінне ставлення до виконання службових обов'язків, ініціативність і творчість у роботі; шанобливе ставлення до громадян та їх звернень до органів місцевого самоврядування, турбота про високий рівень культури, спілкування і поведінки, авторитет органів та посадових осіб місцевого самоврядування; недопущення дій чи бездіяльності, які можуть зашкодити інтересам місцевого самоврядування та держави.
Посадові особи місцевого самоврядування діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією України і законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, актами органів місцевого самоврядування, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради Автономної Республіки Крим і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.
Прийняття на службу в органи місцевого самоврядування здійснюється на посади керівника секретаріату (керуючого справами) районної, обласної ради, керуючого справами виконавчого апарату обласних і районних рад, керівників відділів, управлінь та інших працівників органів місцевого самоврядування шляхом призначення відповідно сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради на конкурсній основі чи за іншою процедурою, передбаченою законодавством України (абзац п'ятий частини першої статті 10 Закону № 2493-III).
Відповідні обов'язки посадової особи органу місцевого самоврядування узгоджуються з текстом Присяги, яку, згідно вимог статті 11 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування», складають особи, які вперше приймаються на службу в органи місцевого самоврядування (за винятком посад, зазначених в абзаці другому частини першої статті 10 цього Закону).
Тобто, громадяни України, які приймаються на службу в органи місцевого самоврядування (за винятком посад, зазначених в абзаці другому частини першої статті 10 цього Закону), у день прийняття відповідного рішення складають Присягу такого змісту: «Усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю, що буду вірно служити громаді та народові України, неухильно дотримуватися Конституції України та законів України, сприяти втіленню їх у життя, охороняти права, свободи і законні інтереси громадян, сумлінно виконувати свої посадові обов'язки» (ч. 1 ст. 11 Закону України № 2493-III).
Статтею 20 Закону № 2493-III визначено, що крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, служба в органах місцевого самоврядування припиняється на підставі і в порядку, визначених Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», цим та іншими законами України, а також у разі: порушення посадовою особою місцевого самоврядування Присяги, передбаченої статтею 11 цього Закону; порушення умов реалізації права на службу в органах місцевого самоврядування (стаття 5 цього Закону); виявлення або виникнення обставин, що перешкоджають перебуванню на службі, чи недотримання вимог, пов'язаних із проходженням служби в органах місцевого самоврядування (стаття 12 цього Закону); досягнення посадовою особою місцевого самоврядування граничного віку перебування на службі в органах місцевого самоврядування (стаття 18 цього Закону). […] Рішення про припинення служби в органах місцевого самоврядування може бути оскаржено посадовою особою місцевого самоврядування у порядку, визначеному законом. […].
Суд зазначає, що Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки та оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» запроваджено воєнний стан на всій території України, який в подальшому було неодноразово продовжено та діє на теперішній час.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 78 Закону № 280/97-ВР повноваження сільської, селищної, міської, районної в місті, районної, обласної ради можуть бути достроково припинені у випадках, передбачених законами України «Про військово-цивільні адміністрації», «Про правовий режим воєнного стану».
Частиною п'ятою статті 78 Закону № 280/97-ВР визначено, що повноваження сільської, селищної, міської, районної в місті, районної, обласної ради за наявності підстав, передбачених пунктом 3 частини першої цієї статті, достроково припиняються з дня набрання чинності актом Президента України про утворення відповідної військово-цивільної, військової адміністрації.
Згідно з абзацом другим частини другої статті 79 Закону № 280/97-ВР повноваження сільського, селищного, міського голови можуть бути достроково припинені також у випадках, передбачених законами України «Про військово-цивільні адміністрації», «Про правовий режим воєнного стану».
Повноваження сільського, селищного, міського голови припиняються достроково, а відповідна особа звільняється з посади з підстав, зазначених в абзаці другому частини другої цієї статті, - з дня набрання чинності актом Президента України про утворення відповідної військово-цивільної, військової адміністрації населеного пункту (населених пунктів) (пункт 3-1 частини одинадцятої статті 79 Закону № 280/97-ВР).
Суд зазначає, що пунктом 2-1 статті 28 Закону № 389-VIII закріплено, що у разі введення воєнного стану в окремих місцевостях у зв'язку із збройною агресією Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях:
1) у день набрання чинності актом Президента України про утворення військової адміністрації припиняються згідно із цим Законом повноваження: […] сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад, їх виконавчих органів, сільських, селищних, міських голів, інших посадових та службових осіб місцевого самоврядування, які працюють у цих органах місцевого самоврядування, старост - у разі утворення військової адміністрації відповідного населеного пункту (населених пунктів); […]
3) військові адміністрації населених пунктів, районні, обласні військові адміністрації здійснюють свої повноваження до дня першого засідання першої сесії відповідної ради, обраної після скасування воєнного стану; […].
З вищевказаних положень законодавства слідує, що у разі введення воєнного стану у зв'язку із збройною агресією Російської Федерації у день набрання чинності актом Президента України про утворення військової адміністрації населеного пункту у Донецькій та Луганській областях автоматично припиняються повноваження відповідної ради, її виконавчих органів, міського голови, а також інших посадових та службових осіб місцевого самоврядування, які працюють у цих органах місцевого самоврядування.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України від 03 лютого 2015 року № 141-VIII «Про військово-цивільні адміністрації» (далі - Закон № 141-VIII у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) для виконання повноважень місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування у випадках, встановлених цим Законом, в районі відсічі збройної агресії Російської Федерації, зокрема в районі проведення антитерористичної операції можуть утворюватися військово-цивільні адміністрації.
Військово-цивільні адміністрації населених пунктів - це тимчасові державні органи, що здійснюють на відповідній території повноваження сільських, селищних, міських рад, районних у містах рад, виконавчих органів сільських, селищних, міських, районних у містах рад та голів та інші повноваження, визначені цим Законом.
Частиною другою статті 1 Закону № 141-VIII визначено, що військово-цивільні адміністрації є юридичними особами публічного права і наділяються цим та іншими законами повноваженнями, у межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону. Військово-цивільні адміністрації населених пунктів набувають прав та обов'язків з дня внесення запису про їх державну реєстрацію як юридичних осіб до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Указом Президента України від 30.03.2022 № 188/2022 «Про утворення військових адміністрацій населених пунктів у Донецькій області», була утворена Дружківська міська військова адміністрація Краматорського району Донецької області.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 10 Закону № 389-VIII у разі утворення військової адміністрації населеного пункту (населених пунктів) Верховна Рада України за поданням Президента України може прийняти рішення про те, що у період дії воєнного стану та 30 днів після його припинення чи скасування начальник військової адміністрації: крім повноважень, віднесених до його компетенції цим Законом, здійснює повноваження сільської, селищної, міської ради, її виконавчого комітету, сільського, селищного, міського голови; може затвердити тимчасову структуру виконавчих органів сільської, селищної, міської ради (для працівників, посади яких не включені до тимчасових штатних розписів, оголошується простій або здійснюється їх переведення на рівнозначну чи нижчу посаду).
Суд зазначає, що Постановою Верховної Ради України від 18.07.2022 року № 2397 «Про здійснення начальником Дружківської, Костянтинівської та Слов'янської міських військових адміністрацій Краматорського району Донецької області повноважень, передбачених частиною другою статті 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», начальнику Дружківської міської військової адміністрації було надано право здійснювати повноваження Дружківської міської ради, виконавчого комітету Дружківської міської ради та повноваження міського голови.
З 24.03.2022 набув чинності Закон України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" № 2136-ІХ від 15.03.2022, який визначив особливості трудових відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Приписами частини 1 статті 1 Закону України від 15.03.2022 №2136-IX "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" (далі - Закон №2136-IX) передбачено, що цей Закон визначає особливості проходження державної служби, служби в органах місцевого самоврядування, особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, представництв іноземних суб'єктів господарської діяльності в Україні, а також осіб, які працюють за трудовим договором, укладеним з фізичними особами (далі - працівники), у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України "Про правовий режим воєнного стану".
Згідно частини 2 статті 13 Закону №2136-IX на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина передбачених статтями 43, 44 Конституції України.
Згідно Прикінцевих положень Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану", визначено початок набрання чинності Законом з дня, наступного за днем його опублікування. Доповнено Главу XIX "Прикінцеві положення" Кодексу законів про працю України пунктом 2 такого змісту: "2. Під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України "Про правовий режим воєнного стану", діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану". Передбачено, також, що цей Закон діє протягом воєнного стану, введеного відповідно до Закону України "Про правовий режим воєнного стану", та втрачає чинність з дня припинення або скасування воєнного стану, крім частини третьої статті 13 цього Закону, яка втрачає чинність з моменту завершення виплати державою, що здійснює військову агресію проти України, відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам.
У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю, законів України "Про державну службу", "Про службу в органах місцевого самоврядування", інших законодавчих актів, що регулюють діяльність державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування у частині відносин, врегульованих цим Законом (частина 3 цього Закону).
Зокрема, положеннями ст. 13 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" встановлено, що призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором. Дія трудового договору може бути призупинена у зв'язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи. Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин. Призупинення дії трудового договору роботодавець та працівник за можливості мають повідомити один одного у будь-який доступний спосіб. Відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам на час призупинення дії трудового у повному обсязі покладається на державу, що здійснює військову агресію проти України.
Таким чином, Закон України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" надав право роботодавцю призупиняти дію трудового договору з працівниками, що не припиняє трудових відносин, та не виплачувати у період призупинення заробітну плату, гарантійні та компенсаційні виплати працівникам.
Статтею 21 КЗпП України передбачено, що трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації.
Як вбачається з аналізу положень частини 1 статті 13 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану", право роботодавця на призупинення трудового договору настає за певних умов. Такими умовами призупинення трудового договору з працівником є абсолютна неможливість через збройну агресію: роботодавцем надати роботу, а працівником - виконувати її. До того ж побудова цієї норми закону вказує на те, що законодавець передбачив встановлення як неможливості роботодавцем надати роботу, так і неможливість виконувати цю роботу працівником, що має відбуватись саме у зв'язку із збройною агресією проти України.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 1 липня 2022 року № 2352-IX, який набув чинності 19 липня 2022 року, було викладено текст статті 13 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" в новій редакції.
Відповідно до п. 2 прикінцевих та перехідних положень указаного закону передбачено, що у разі незгоди працівника (працівників) із наказом (розпорядженням) роботодавця про призупинення дії трудового договору, виданим до набрання чинності цим Законом, таким працівником (працівниками) відповідний наказ (розпорядження) може бути оскаржений до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, або його територіального органу, який, вивчивши зміст наказу (розпорядження) та підстави для його видання, за погодженням з військовою адміністрацією може внести роботодавцеві припис про визнання відповідного наказу (розпорядження) таким, що втратив чинність.
Зміст нової редакції ст. 13 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" передбачає, що призупинення дії трудового договору може здійснюватися за ініціативи однієї із сторін на строк не більше ніж період дії воєнного стану.
Як вбачається із нової редакції другого речення абзацу другого ч. 1 ст. 13 Закону №2136-IX, законодавець передбачив, що у разі прийняття рішення про скасування призупинення дії трудового договору до припинення або скасування воєнного стану роботодавець повинен за 10 календарних днів до відновлення дії трудового договору повідомити працівника про необхідність стати до роботи.
Тому враховуючи, що попередня редакція наведеної статті, хоч і не передбачала порядку скасування призупинення дії трудового договору, однак зміст Закону в цілому, як і положення ст. 13 цього Закону, визначають врегулювання трудових правовідносин за виключних обставин у період дії воєнного стану.
Таким чином, судом встановлено, що жодних заборон щодо можливості поновлення дії трудового договору до припинення або скасування воєнного стану Закон №2136-IX не містить, тобто відповідач при можливості може відновити дію трудового договору та повідомити відповідного працівника про необхідність стати до роботи.
Отже, спеціальна норма права передбачає право сторін призупинити дію трудового договору за умови наявності військової агресії проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи. При цьому, роботодавець має перебувати в таких обставинах, коли він не може надати роботу працівнику, а працівник не може виконати роботу. Лише наявність правової норми яка передбачає право сторін призупинити дію трудового договору не є достатньою. Для сторін мають наступити відповідні наслідки за наявності обставин, що передбачає така норма права.
З аналізу вказаних положень Закону вбачається, що законом надано право роботодавцю призупиняти дію трудового договору з працівниками, що не припиняє трудових відносин, однак таке право роботодавця не є абсолютним. Головною умовою призупинення трудового договору з працівником, є абсолютна неможливість роботодавця надати роботу, а працівника - виконувати її.
При цьому, позивач не оскаржує дії відповідача щодо не звільнення її з роботи, тому доводи сторони позивача в цій частині суд не бере до уваги.
Судом встановлено, що згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 , розпорядженням від 27.02.2020 № 019к/02/0.2/20, ОСОБА_1 з 05.03.2020 призначено на посаду головного спеціаліста з питань архітектурно-будівельного контролю відділу містобудування та архітектури виконавчого комітету Дружківської міської ради (а.с.28-41).
Однак, згідно матеріалами справи позивач з 01.04.2022 перестала приходити на своє робоче місце, виконувати обов'язки покладені на неї згідно посадових інструкцій, що підтверджується табелем обліку робочого часу працівників виконкому Дружківської міської ради з березня 2022 року та не заперечується сторонами (т.1, а.с.147-т.2.а.с.36).
При цьому, суд зазначає, що відповідно до наявних в матеріалах справи, штатних розписів по виконавчому комітету Дружківської міської ради з 2022 року по 2026 року, штатна чисельність працівників виконавчого комітету є незмінна і дорівнює 125.5 штатних одиниць, посада головного спеціаліста з питань архітектурно-будівельного контролю відділу містобудування та архітектури виконавчого комітету Дружківської міської ради включена до штатного розпису.
Суд зазначає, що згідно статті 94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Відповідно до статті 97 КЗпП України, оплата праці працівників здійснюється за погодинною, відрядною або іншими системами оплати праці. Оплата може провадитися за результатами індивідуальних і колективних робіт.
Відповідно до частини 1 статті 60-2 КЗпП дистанційна робота - це форма організації праці, за якої робота виконується працівником поза робочими приміщеннями чи територією власника або уповноваженого ним органу, в будь-якому місці за вибором працівника та з використанням інформаційно-комунікаційних технологій.
На час загрози поширення епідемії, пандемії, необхідності самоізоляції працівника у випадках, встановлених законодавством, та/або у разі виникнення загрози збройної агресії, надзвичайної ситуації техногенного, природного чи іншого характеру дистанційна робота може запроваджуватися наказом (розпорядженням) роботодавця без обов'язкового укладення трудового договору про дистанційну роботу в письмовій формі. З таким наказом (розпорядженням) працівник ознайомлюється протягом двох днів з дня його прийняття, але до запровадження дистанційної роботи.
Суд зазначає, що ані позивачем, ані відповідачем не доведено того факту, що відповідачем приймалося Розпорядження про дистанційну роботу ОСОБА_1 .
У суду також відсутні докази того, що такі заяви про дозвіл на дистанційну роботу, ОСОБА_1 надсилала на адресу свого роботодавця, оскільки згідно наявних в матеріалах справи письмових пояснень від 30.07.2022, позивач зазначила про своє місцезнаходження та повідомила, що обов'язки може здійснювати у дистанційному стані (а.с.27).
Крім того, судом під час судового розгляду не встановлено, що у Дружківській міській раді та її виконавчих органах з 1 квітня 2022 року було оголошено простій.
При цьому, розпорядженням міського голови Дружківської міської ради від 22.03.2022 року № РМГ/03/0.1/40/22 «Про оплату праці у зв'язку з введенням воєнного стану в Україні» встановлено що з 01.04.2022 року не нараховується заробітна плата працівникам які відсутні на роботі через нез'ясовані обставини і це відображено в табелі обліку робочого часу.
Отже, суд погоджується з тим, що відповідачем правомірно не виплачувалась заробітна плата позивачу за період її відсутності на робочому місці у відповідності до записів «НЗ» у табелі обліку робочого часу.
З врахуванням вищенаведеного, зважаючи на те, що позовні вимоги про стягнення компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати (до оподаткування) та зобов'язання сплатити ЄСВ за період з 01.04.2022 по 31.07.2025 у розмірі є похідними від вимог про стягнення заборгованості із заробітної плати з урахуванням індексації (до оподаткування) за період з 01.04.2022 по 31.07.2025, то підстави для їх задоволення також відсутні.
Щодо відшкодування моральної шкоди суд зазначає наступне.
Згідно статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно статті 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Суд має надати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Однак, за обставинами справи судом не встановлено порушень прав позивача Виконавчим комітетом Дружківської міської ради, тому правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача на відшкодування моральної шкоди 50000 грн. відсутні.
Також, суд зазначає, що згідно статті 15 Закону України від 15 березня 2022 року № 2136-IX «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» відшкодування працівникам та роботодавцям пов'язаних із трудовими відносинами грошових сум, втрачених внаслідок збройної агресії проти України, здійснюється за рахунок коштів держави-агресора, а також коштів, отриманих з/від відповідних фондів на відновлення України, у тому числі міжнародних, міжнародної технічної та/або поворотної чи безповоротної фінансової допомоги, інших джерел, передбачених законодавством. Порядок визначення і відшкодування працівникам та роботодавцям пов'язаних із трудовими відносинами грошових сум, втрачених внаслідок збройної агресії проти України, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Таким чином, у разі встановлення, що підставою припинення виплати заробітної плати позивачу є військова агресія рф проти України, суд вважає за необхідне роз'яснити, що позивач має право на відшкодування пов'язаних із трудовими відносинами грошових сум, втрачених внаслідок збройної агресії проти України, за рахунок коштів держави-агресора, а також коштів, отриманих з/від відповідних фондів на відновлення України, у тому числі міжнародних, міжнародної технічної та/або поворотної чи безповоротної фінансової допомоги, інших джерел, передбачених законодавством в порядку, який встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Решта доводів та аргументів учасників справи не мають значення для вирішення спору по суті, не спростовують встановлених судом обставин у спірних правовідносинах та викладених висновків суду.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставах, в межах та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.
Згідно з частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Суд також враховує частину 2 статті 2 КАС України, відповідно до приписів якої у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до вимог статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Тобто, ці норми одночасно покладають обов'язок на сторін доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень.
Належних і достатніх доказів, які б спростовували доводи відповідача, позивач під час розгляду справи не надав.
Враховуючи вищевикладене, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, суд дійшов висновку, що у спірних правовідносинах відповідач діяв з дотриманням вимог частини 2 статті 2 КАС України, а тому позовні вимоги є необґрунтованими, а позов таким що не підлягає до задоволення.
Оскільки в задоволенні позову відмовлено, згідно приписів статті 139 КАСУ підстави для стягнення судових витрат з відповідача у суду відсутні.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні позову відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 );
Відповідач - Виконавчий комітет Дружківської міської ради (код ЄДРПОУ 35783188, вул. Соборна, 16, м. Дружківка, Краматорський район, Донецька область, 84205).
Суддя Микитин Н.М.