06 травня 2026 рокуСправа № 280/4188/26 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративним суд у складі судді Бойченко Ю.П., розглянувши заяву ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення позову у справі
за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )
до 1. виконавчого комітету Запорізької міської ради (69105, м. Запоріжжя, просп. Соборний, 206; код ЄДРПОУ 02140892)
2. Районної адміністрації Запорізької міської ради по Олександрівському району (69063, м. Запоріжжя, вул. Олександрівська, 26; код ЄДРПОУ 37573707)
про визнання протиправним та скасування рішення, визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
05.05.2026 до Запорізького окружного адміністративного суду через підсистему «Електронний суд» надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до 1. виконавчого комітету Запорізької міської ради (далі - відповідач 1), 2. Районної адміністрації Запорізької міської ради по Олександрівському району (далі - відповідач 2), в якій позивач просить суд:
визнати протиправним та скасувати рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради від 27.01.2026 № 66/9 «Про усунення наслідків порушень Правил благоустрою території міста Запоріжжя за адресою: перехрестя вул. Університетська та провулок Торговий» в частині, що стосується демонтажу тимчасової споруди № 2833-2837, власником якої є ОСОБА_1 ;
визнати протиправними дії Районної адміністрації Запорізької міської ради по Олександрівському району щодо організації та проведення демонтажу тимчасової споруди № 2833-2837 за адресою: перехрестя вул. Університетська та провулок Торговий на підставі рішення від 27.01.2026 № 66/9;
зобов'язати Районну адміністрацію Запорізької міської ради по Олександрівському району утриматися від вчинення будь яких дій щодо демонтажу вказаної тимчасової споруди до вирішення справи по суті.
Одночасно із позовною заявою позивачем подано заяву про забезпечення позову, якій заявник просить суд:
зупинити дію рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради від 27.01.2026 № 66/9 в частині, що стосується демонтажу об'єкта за адресою: перехрестя вул. Університетська та пров. Торговий (фактичний номер тимчасової споруди № 2833-2837);
заборонити виконавчому комітету Запорізької міської ради, Районній адміністрації Запорізької міської ради по Олександрівському району, Департаменту муніципального управління, комунальним підприємствам, підрядним організаціям та будь-яким іншим особам за їх дорученням здійснювати демонтаж, переміщення, пошкодження чи інші дії щодо вище вказаного об'єкту (кіоску № 2833-2837) до набрання законної сили рішенням суду.
Обґрунтовуючи необхідність вжиття заходів забезпечення позову, заявник посилається на наступні обставини: загроза знищення майна; очевидна протиправність; неможливість відновлення прав. Так, оскаржуване рішення визначає об'єкт як встановлений без відповідних дозвільних документів, що згідно з правилами благоустрою м. Запоріжжя передбачає його терміновий примусовий демонтаж. Проведення демонтажу призведе до незворотної втрати майна (кіоску № 2833-2837) ще до того, як суд перевірить законність рішення від 27.01.2026 № 66/9. Вказує, що твердження відповідача про те, що об'єкт встановлений без відповідних дозвільних документів є передчасним та необґрунтованим, оскільки об'єкт був встановлений на законних підставах, а відповідач не надав позивачу можливості надати пояснення чи документи під час складання акту від 05.12.2025 № 0558 та винесення рішення від 27.01.2026 № 66/9. Право користування торговельним місцем підтверджується договором від 20.04.2019 № 33, укладеним з КП «Запоріжринок», відповідно до якого надано торговельні місця № 2833-2837 загальною площею 18,0 кв.м. для розміщення належного позивачу кіоску та здійснення підприємницької діяльності. Зазначає, що у разі демонтажу кіоску навіть позитивне рішення суду у майбутньому не дозволить відновити його стан, оскільки майно буде фізично знищено або пошкоджено.
Розглянувши подану заяву про забезпечення позову, суд зазначає наступне.
Відповідно ч. 1 ст. 154 КАС України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Згідно частини першої статті 150 КАС України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Частиною 2 цієї статті встановлено, що забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Суд зазначає, що статтею 150 КАС України визначено вичерпний перелік підстав для вжиття заходів забезпечення позову, а суд повинен, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи існують зазначені підстави, і оцінити, чи не може застосування заходів забезпечення позову завдати більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Згідно з ч. 1 ст. 151 КАС України, позов може бути забезпечено:
1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;
2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;
4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;
5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
За правилами частини другої статті 151 КАС України суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Тобто, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
При цьому заходи забезпечення мають вживатись лише в межах позовних вимог, бути співмірними з ними, а необхідність їх застосування повинна обґрунтовуватись поважними підставами й підтверджуватись належними доказами.
Поряд із цим співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд в ухвалі про забезпечення позову повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Також суд має вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав, будуть значними.
Також суд повинен вказати підстави, з яких він дійшов висновку про існування очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, цим рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі.
Предметом спору у цій справі є, серед іншого, рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради від 27.01.2026 № 66/9 «Про усунення наслідків порушень Правил благоустрою території міста Запоріжжя за адресою: перехрестя вул. Університетська та провулок Торговий» в частині, що стосується демонтажу тимчасової споруди № 2833-2837, власником якої є ОСОБА_1 і заявник просить суд забезпечити позов шляхом зупинення дії цього рішення та заборони вчиняти дії щодо демонтажу, переміщення, пошкодження чи інші дії щодо вище вказаного об'єкту.
Суд зазначає, що в даному випадку заявником не наведено переконливих обґрунтувань того, що існує очевидна небезпека заподіяння шкоди його правам, свободам та інтересам або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття заходів забезпечення позову після набрання законної сили рішенням в адміністративній справі.
Також, наведені у заяві обставини не підтверджені належними та достовірними доказами.
Суд не заперечує того, що забезпечення позову шляхом зупинення дії спірного рішення та заборони вчиняти дії щодо демонтажу тимчасової споруди може убезпечити позивача від понесення ним майнових витрат.
Разом із тим, у контексті вказаного, суд звертає увагу на правові позиції Верховного Суду у постановах від 20.03.2019 у справі № 826/14951/18, від 30.09.2021 у справі № 160/7358/21 та у справах № 640/23179/19, № 460/549/20, № 826/16216/18, від 21.08.2024 у справі № 320/4183/24, за змістом яких підприємницька діяльність передбачає ведення господарської діяльності на власний ризик, який включає в себе можливі втрати інвестицій, виникнення додаткових витрат та інше й у разі оскарження відповідного акту суб'єкта владних повноважень, особа має право разом з іншими позовними вимогами заявити вимоги про відшкодування спричиненої таким актом шкоди.
У згаданих провадженнях Верховний Суд відхилив доводи стосовно можливого нанесення суб'єкту господарювання майнової шкоди як підстави для забезпечення позову і обставини, які ускладнюють чи унеможливлюють ефективний захист чи поновлення порушених прав та інтересів, зазначивши, що безумовно, рішення чи дії суб'єктів владних повноважень справляють певний вплив на суб'єктів господарювання. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте відповідно до статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.
Також, відповідно до п. 1.3 Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011 № 244 (далі - Порядок № 244) тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності (далі - ТС) - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту.
Отже, вказаним Порядком передбачено, що тимчасова споруда має бути встановлена з полегшених конструкцій без улаштування фундаменту, враховуючи її тимчасовий характер та відповідну площу.
Відповідно до пункту 2.29 Порядку № 244 у разі закінчення строку дії, анулювання паспорта прив'язки тимчасової споруди, самовільного встановлення тимчасової споруди, така споруда підлягає демонтажу.
Таким чином, розміщення тимчасових споруд не передбачає влаштування фундаменту, а характер тимчасовості передбачає, що примусовий демонтаж може відбуватись шляхом переміщення останніх в будь-яке інше місце для подальшого зберігання, що не впливає на цінність відповідного майна.
Наведене відповідає позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 15.04.2025 у справі № 380/12961/24.
Також, твердження заявника про можливе ускладнення чи неможливість в майбутньому виконання рішення суду з огляду на те, що належне йому майно буде фізично знищено або пошкоджено не може бути визнано судом достатньою підставою для вжиття заходів забезпечення позову у спірних правовідносинах, оскільки в даному випадку є суб'єктивним припущенням.
Крім того, суд не вважає наведені у позовній заяві обставини щодо очевидності протиправності спірного рішення достатніми, безспірними та доведеними. Оцінити вказані підстави суд може під час розгляду справи. Тобто, за наведеними підставами, протиправність рішення відповідача 1 може бути перевірена тільки під час судового розгляду справи по суті.
Також, позивач у заяві просить заборонити вчиняти певні дії не лише конкретним особам, а взагалі невизначеному колу осіб - «будь-яким іншим особам».
Відтак, ці вимоги є не співмірними із позовними вимогами.
З урахуванням викладеного у сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову.
Керуючись ст. ст. 150, 151, 154 КАС України, суд
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення позову - відмовити.
Ухвала набирає законної сили відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвала може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Ю.П. Бойченко