06 травня 2026 року Справа 160/11441/26
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Ніколайчук С.В., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії
01.05.2026 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_2 , у якій позивач просить:
- визнати протиправним та скасувати пункт 2.28 наказу командира військової частини НОМЕР_2 № 82 від 18.03.2026 року в частині визнання солдата ОСОБА_1 , старшого стрільця-вогнеметника 1 штурмового відділення 3 штурмового взводу 1 штурмової роти НОМЕР_4 штурмового батальйону, таким, що самовільно залишив військову частину з 14.03.2026 року, та в частині призупинення всіх виплат;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_2 виключити з облікових, стройових та інших службових документів військової частини відомості, внесені на підставі пункту 2.28 наказу командира військової частини НОМЕР_2 № 82 від 18.03.2026 року, про самовільне залишення ОСОБА_1 військової частини з 14.03.2026 року;
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 , яка полягає у нерозгляді по суті рапорту ОСОБА_1 про направлення на військово-лікарську комісію після стаціонарного лікування та за наявності медичних документів, що підтверджують необхідність медичного огляду;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_2 розглянути по суті рапорт ОСОБА_1 про направлення на військово-лікарську комісію, з урахуванням висновку лікарів Військово-медичного клінічного центру Східного регіону щодо необхідності стаціонарного проходження ВЛК і прийняти мотивоване рішення щодо оформлення направлення ОСОБА_1 на стаціонарний медичний огляд військово-лікарською комісією з метою визначення ступеня придатності до військової служби.
Разом з позовною заявою позивач надав до суду клопотання про звільнення від сплати судового збору , яке обґрунтовано тим, що він є військовослужбовцем. У зв'язку з цим просить звільнити від сплати судового збору за подання позовної заяви.
Розглянувши заяву про звільнення від сплати судового збору, суд зазначає таке.
Питання зменшення розміру судових витрат або звільнення від їх оплати, відстрочення та розстрочення судових витрат врегульовані статтею 133 Кодексу адміністративного судочинства України, яка кореспондується з приписами частин 1, 2 статті 8 Закону України № 3674-VІ "Про судовий збір".
Враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі, зменшити розмір належних до сплати судових витрат або звільнити від їх сплати повністю або частково, за таких умов, у тому числі, розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; Зазначений перелік є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.
Аналіз вказаної норми дає підстави зробити висновок про те, що визначення майнового стану сторони є оціночним та залежить від доказів, якими обґрунтовується рівень майнового стану сторони. Якщо залежно від рівня майнового стану сторона позбавлена можливості сплатити судовий збір, то такі обставини є підставою на відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення сторони від сплати.
Особа, яка заявляє клопотання про звільнення від сплати судового збору, згідно із ч.1 ст.77 КАС України повинна навести доводи і подати докази на підтвердження наявності обставин щодо відсутності коштів на оплату судового збору, як підстави для звільнення від сплати судового збору.
Судові витрати - це передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв'язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв'язку з вирішенням конкретної справи.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), Рекомендація щодо заходів, які полегшують доступ до правосуддя №R(81)7, прийнята Комітетом міністрів Ради Європи 14 травня 1981 року, та практика Європейського суду з прав людини під час застосування цієї Конвенції не визнають необхідність сплати судових витрат обмеженням права доступу до суду. Разом із тим, враховуючи положення пункту 1 статті 6 Конвенції та прецедентну практику Європейського суду з прав людини (зокрема, рішення від 19 червня 2001 року у справі "Креуз проти Польщі" (Kreuz v. Poland)), сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, та має переслідувати законну мету.
У зв'язку із цим, при здійсненні правосуддя в адміністративних справах суди повинні вирішувати питання, пов'язані із судовими витратами (зокрема, щодо відстрочення та розстрочення судових витрат, зменшення їх розміру або звільнення від їх сплати), у чіткій відповідності до статей 132, 133 Кодексу адміністративного судочинства України, Закону України №3674-VІ "Про судовий збір", а також інших нормативно-правових актів України, забезпечуючи при цьому належний баланс між інтересами держави у стягненні судового збору за розгляд справ, з одного боку, та інтересами позивача (заявника) щодо можливості звернення до суду, з другого боку.
Приписами статті 129 Конституції України однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Положення Закону України "Про судовий збір" кореспондуються з положеннями статті 2 КАС України, якими розкривається зміст однієї із засад адміністративного судочинства, а саме, рівності всіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом. Так, згідно приписів вказаної статті усі учасники адміністративного процесу є рівними перед законом і судом. Не може бути привілеїв чи обмежень прав учасників адміністративного процесу за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Таким чином, всі учасники процесу є рівними при здійсненні своїх прав та обов'язків, в тому числі у питанні необхідності сплати судового збору.
Стаття 133 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає можливість зменшення розміру належних до оплати судових витрат чи звільнення від їх оплати повністю або частково, чи відстрочення або розстрочення сплати судових витрат на визначений строк.
Однак з урахуванням наведених норм права, єдиною підставою для вчинення судом зазначених у цій нормі дій є майновий стан заявника, тобто фізичної або юридичної особи (довідка про доходи, про заробітну плату, пенсію, про наявність на утриманні непрацездатних членів сім'ї, податкова декларація про доходи, тощо). Наведення доводів, обґрунтування пов'язаних з цим обставин, які свідчать про неможливість або утруднення в здійсненні оплати судового збору, а також подання доказів на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому законодавством порядку, розмірі і в строки покладається на цю особу.
У розумінні приписів статті 8 Закону України №3674-VІ "Про судовий збір" відстрочення або розстрочення сплати судового збору, зменшення розміру судового збору, звільнення його від сплати може мати місце за наявності виключних обставин. Скаржник має довести існування фінансових труднощів.
Водночас позивач не надав суду достатніх та належних доказів наявності підстав для звільнення від сплати судового збору.
Звільнення судом від сплати судового збору на певний строк є правом, а не обов'язком суду, зазначення у заяві про тяжкий майновий стан без надання відповідних доказів, не може вважатися достатньою підставою для звільнення від сплати судового збору, тому клопотання про звільнення від сплати судового збору задоволенню не підлягає.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, N 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
За таких обставин, позивачу необхідно надати до Дніпропетровського окружного адміністративного суду оригінал квитанції про сплату судового збору або обґрунтоване клопотання з належними та допустимими доказами.
Вищенаведені обставини вказують на невідповідність позовної заяви вимогам встановленим Кодексом адміністративного судочинства України, а тому згідно із ст.169 Кодексу адміністративного судочинства України вона підлягає залишенню без руху з наданням позивачу строку для усунення вказаних недоліків.
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без руху.
Встановити позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом десяти днів з дня отримання копії цієї ухвали, а саме
- надати до Дніпропетровського окружного адміністративного суду оригінал квитанції про сплату судового збору або обґрунтоване клопотання з належними та допустимими доказами, що підтверджують наявності підстав для звільнення від сплати судового збору.
Роз'яснити, що відповідно до п.1 ч.4 ст.169 КАС України позовна заява повертається позивачу, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Ухвала суду не підлягає оскарженню окремо від ухвали про повернення заяви згідно із вимогами статтей 294, 295 Кодексу адміністративного судочинства України та набирає законної сили у строки, встановлені статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.В. Ніколайчук