06 травня 2026 рокуСправа №160/37201/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Турлакової Н.В.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Державної установи "Дніпровська установа виконання покарань (№4)" про визнання протиправним та скасування наказу,-
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду за допомогою підсистеми "Електронний суд" надійшов позов ОСОБА_1 до Державної установи "Дніпровська установа виконання покарань (№4)", в якому позивач просить суд (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог):
- визнати протиправним та скасувати п.1 Наказу Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№4)» № 284/ОС-25 від 28.10.2025 щодо формулювання причини мого звільнення згідно п. 5 статті 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» та п.6 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію.
- змінити формулювання причин мого звільнення зі служби, вказавши формулювання звільнення за власним бажанням (за п.8 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію).
- зобов'язати Державну установу «Дніпровська установа виконання покарань (№4)» внести зміни в частині формулювання причин мого звільнення до наказу про звільнення № 284/ОС-25 від 28.10.2025, вказавши формулювання звільнення за власним бажанням (за п.8 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію, ч.1 статті 38 Кодексу законів про працю України).
- зобов'язати Державну установу «Дніпровська установа виконання покарань (№4)» внести зміни в запис №24 моєї трудової книжки НОМЕР_1 від 01.09.2003, вірно зазначивши відомості щодо наказу про моє звільнення зі служби № 284/ОС-25 від 28.10.2025 та причини звільнення зі служби за власним бажанням (за п.8 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію, ч.1 статті 38 Кодексу законів про працю України.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в період з 15.07.2020 позивач проходив службу в Державній кримінально-виконавчій службі України на посаді молодшого інспектора 2 категорії відділу режиму і охорони Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№4)» (далі відповідач). Перебуваючи в статусі особи рядового складу Державної кримінально-виконавчої служби України, позивач подавав документи на працевлаштування в Національній поліції України, та згідно з довідкою за підписом командира батальйону конвойної служби №1 Головного управління Національної поліції України в Дніпропетровській області №231373-2025 від 17.10.2025 (746289) його визнано переможцем конкурсу на вакантну посаду в Національній поліції України. Маючи намір продовжити подальшу службу в органах Національної поліції, 21.10.2025 року позивач засобами поштового зв'язку подав керівництву Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань» рапорт про звільнення мене зі служби 22.10.2025 за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗПП. Термін звільнення 22.10.2025 визначався позивачем з підстав необхідності призначення на посаду в органах Національної поліції у найкоротші строки. До рапорту про звільнення було долучено довідку батальйону конвойної служби №1 Головного управління Національної поліції України в Дніпропетровській області №231373-2025 від 17.10.2025 (746289) про визнання переможцем конкурсу на посаду в Національній поліції. В подальшому, через відсутність будь-якого реагування з боку керівництва Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№4)» на поданий рапорт, позивач неодноразово намагався з'ясувати про результати розгляду поданого рапорту про звільнення, отримати розрахунок, наказ про звільнення та трудову книжку, однак зазначені дії до жодного результату не призводили. В зв'язку з зазначеним, 01.11.2025 року позивач направив до Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№4)» звернення про те, щоб трудову книжку з копією наказу про звільнення установа направила на домашню адресу цінним поштовим відправленням з повідомленням про вручення. В телефонному режимі позивача поінформували про звільнення зі служби за прогул, а заява про направлення трудової книжки від 01.11.2025 буде розглянута протягом 30 днів та тільки наприкінці цього строку установа направить трудову книжку поштою. Через подальше триваюче ігнорування керівництвом Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№4)» після поданого рапорту про звільнення зі служби за власним бажанням та заяви про направлення трудової книжки поштою, 09.12.2025 року позивач на електронну пошту установи направив нову заяву про надання інформації щодо підстав звільнення зі служби, направлення трудової книжки поштою на домашню адресу, надання копій наказу про звільнення та матеріалів службового розслідування, що стали підставою для звільнення зі служби «за прогул». До теперішнього часу, на жодне з направлених звернень до установи (від 01.11.2025, 09.12.2025) відповіді позивачем не отримано. Дослідивши отримані документи позивач з'ясував, що Наказом №284/ОС-25 від 28.10.2025 його звільнено зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України 28.10.2025 у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, відповідно до п. 5 статті 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» та п.6 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію». В трудовій книжці на ім'я НОМЕР_1 під номером 24 внесено запис про те що, 15.09.2025 позивача звільнено зі служби в ДКВС України за Наказом ДУ ДУВП (№4) №237/ОС-25 від 15.09.2025. Вважає, що дії Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№4)» щодо звільнення зі служби за нереабілітуючих обставин (за прогул) є протиправними.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 січня 2026 року відкрито провадження у справі та призначено розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами (письмове провадження). Витребувано у Державної установи "Дніпровська установа виконання покарань (№4)": докази ознайомлення ОСОБА_1 з наказом ДУ ДУВП (№4) №237/ОС-25 від 15.09.2025 та №284/ОС-25 від 28.10.2025; належним чином посвідчену копію матеріалів службового розслідування відносно ОСОБА_1 за результатом якого прийнято наказ ДУ ДУВП (№4) №284/ОС-25 від 28.10.2025.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2026 року прийнято до розгляду уточнену позовну заяву від 20 лютого 2026 року у справі №160/37201/25 та продовжено розгляд адміністративної справи №160/37201/25 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 березня 2026 року продовжено строк розгляду справи на 90 днів.
Від відповідача надійшов відзив на позов, в якому зазначено, що позивач 22 жовтня 2025 року був відсутній на службі, не попередивши керівництво установи про причини своєї відсутності. Лише 23.10.2025 від позивача засобами поштового зв'язку надійшов рапорт з проханням звільнення зі служби з підстав визнання його переможцем у конкурсі на службу в Національну поліцію. Начальником ДУ "ДУВП (№ 4)" відповідно до вимог статті 14 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, дія якого розповсюджується на персонал Державної кримінально-виконавчої служби України (далі - ДКВСУ) згідно з преамбулою Статуту, було призначено службове розслідування у зв'язку з відсутністю позивача 22 жовтня на службі. У висновку про результати службового розслідування члени комісії, ураховуючи грубе порушення позивачем службової дисципліни, попередню негативну поведінку позивача, режим запровадженого в країні воєнного стану, єдиноголосно дійшли до висновку про необхідність пропонувати начальнику установи звільнити зі служби в ДКВСУ позивача. Оскільки позивач не з'являвся на службі після 21.10.2025 року, 28 жовтня 2025 року відповідачем було направлено засобами поштового зв'язку на адресу позивача листа з проханням прибути до ДУ "ДУВП (№ 4)" для ознайомлення з наказом про звільнення, отримання трудової книжки тощо. Оскільки позивач не з'явився до ДУ "ДУВП (№ 4)", на його письмовий запит від 12.11.2025 р. позивачем 03 грудня 2025 року були направлені за адресою проживання позивача трудова книжка та витяг з наказу про звільнення. Вважає, що дії відповідача щодо звільнення позивача зі служби в органах ДКВСУ у зв'язку з прогулом (відсутністю на роботі більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин) відповідає нормі статті 40 КЗпП, згідно з якою трудовий договір може бути розірваний з ініціативи роботодавця.
Відповідно до ч.1 ст.257 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
За приписами ч.5 ст.262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
За викладених обставин, у відповідності до вимог ст.ст.258, 262 КАС України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.
Дослідивши чинне законодавство та матеріали справи, суд встановив наступне.
Згідно копії трудової книжки серії НОМЕР_1 від 01.09.2003 року, ОСОБА_1 , з 15.07.2020 по 15.09.2025 проходив службу у Державній кримінально-виконавчій службі України.
21.10.2025 року ОСОБА_1 звернувся до начальника ДУ "Дніпровська установа виконання покарань (№4)" із рапортом, в якому просив звільнити його з органів Державної кримінально-виконавчої служби України з 22.10.2025 року за власним бажанням, у зв'язку з прийняттям на службу до Міністерства внутрішніх справ.
До рапорту долучено: довідку Батальйону конвойної служби № 1 ГУ НП в Дніпропетровській області від 17.10.2025 №231373/2025; довідку управління кадрового забезпечення ГУ НП в Дніпропетровській області від 15.10.2025 №228348-2025.
Зазначений рапорт направлено на адресу ДУ "Дніпровська установа виконання покарань (№4)" засобами поштового зв'язку, що підтверджується описом вкладення до №4906100091902.
Зазначений рапорт отримано ДУ "Дніпровська установа виконання покарань (№4)" 23.10.2025, що підтверджується поштовим повідомленням №R490610008396.
Листом від 28.10.2025 №4/7-18437 ДУ "Дніпровська установа виконання покарань (№4)" повідомила позивача, що у зв'язку зі звільнення з органів Державної кримінально-виконавчої служби України, просить прибути до ДУ "Дніпровська установа виконання покарань (№4)" для отримання трудової книжки та витягу із наказу про звільнення. Також повідомлено про необхідність здати службове посвідчення та посвідчення про відстрочку від призову до ЗСУ на період мобілізації та воєнного стану.
09.12.2025 року позивач звернувся до начальника ДУ "Дніпровська установа виконання покарань (№4)" із заявою в якій просив надати інформацію та належним чином завірені копії документів: копію наказу про звільнення, копію висновку службового розслідування та зібраних в ході службового розслідування матеріалів, які слугували підставою звільнення зі служби. Просив повідомити про правові підстави ігнорування ДУ "Дніпровська установа виконання покарань (№4)" поданого рапорту про звільнення зі служби від 21.10.2025 та причини триваючої до теперішнього часу затримки з боку державної установи у видачі (направлені поштою) належним чином оформленої трудової книжки.
Листом від 13.01.2026 №4/7-Н-6-26 ДУ "Дніпровська установа виконання покарань (№4)" розглянула заяву позивача від 09.12.2025 року та повідомило, що згідно рапорту підполковника внутрішньої служби Олійникова Є.Ю. начальника відділу режиму і охорони колишній співробітник установи старший сержант внутрішньої служби ОСОБА_1 , молодший інспектор 2 категорії відділу режиму і охорони, починаючи з 22 жовтня 2025 року не вийшов на службу без поважних причин, до виконання службових обов'язків не приступив, підтверджуючих документів не надав, про що було складено відповідні матеріали. Наказом начальника УВП від 22.10.2025 №359/ОС/СТ-25 було розпочато службове розслідування за фактом систематичних невиходів на службу. В телефонній розмові Назаренко Є.С. повідомив керівництво установи про небажання проходити службу в Державній кримінально виконавчій службі України.
23.10.2025 до установи надійшов рапорт ОСОБА_1 про звільнення з органів ДКВС України та довідка батальйону конвойної служби №1 ГУНП в Дніпропетровській області №231373-2025 від 17.10.2025 про визнання ОСОБА_1 переможцем у конкурсі на службу в Національну поліцію. Враховуючи, що у період з 22.10.2025 по 28.10.2025 ОСОБА_1 допустив грубе порушення службової дисципліни, а саме систематичні невиходи на службу, згідно наказу начальника УВП від 28.10.2025 №363/OC/CT-25 на старшого сержанта внутрішньої служби ОСОБА_1 , молодшого інспектора 2 категорії відділу режиму і охорони накладено дисциплінарне стягнення у виді звільнення з Державної кримінально-виконавчої служби України. Наказом начальника УВП від 28.10.2025 №284/ОС-25 відповідно до пункту 5 статті 23 Закону України «Про Державну кримінально виконавчу службу України» та пункту 6 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» ОСОБА_1 звільнено зі служби в Державній кримінально виконавчій службі України у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, 28 жовтня 2025 року. 28 жовтня 2025 року №4/7 - 18437 на адресу АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 було направлено листа з повідомленням про звільнення та з проханням прибути до установи для отримання трудової книжки, витягу з наказу про звільнення, також необхідності здати службове посвідчення та посвідчення про відстрочку від призову до Збройних сил України на період мобілізації та воєнного стану. 03 грудня 2025 року за №4/7-71-126-25 ОСОБА_1 на запит від 12.11.2025BX №Н-130-25 було направлено трудову книжку та витяг з наказу про звільнення. Додатково повідомляємо, що з вивченням постанов Верховного Суду у справах від 09.02.2021 №826/10404/16 від 20.12.2019 №826/375/17 та від 30.09.2020 №826/166221/17 вбачається, що відносини щодо проходження служби не є трудовими, тому їх правове регулювання здійснюється нормами спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Виходячи з диспозиції п.4 р. ХІ прикінцевих та перехідних положень Закону №580 VIII Верховний Суд дійшов висновку, що Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом ОВС, затвердженого Постановою КМУ від 29.07.1991 підлягає застосуванню до правового регулювання проходження служби в частині, що не врегульована нормами цього Закону або нормативно правовими актами, виданими на його виконання.
Листом від 16.01.2026 року №ПС/3/79-ЗВ-26 Південно-Східним міжрегіональним управлінням державної служби з питань праці розглянуто звернення позивача щодо можливого порушення законодавства про праці керівництвом ДУ "Дніпровська установа виконання покарань (№4)" та повідомлено зокрема наступне.
"З метою розгляду Вашого звернення посадовими особами Міжрегіонального управління було направлено запит до ДУ «ДУВП №4» щодо надання інформації з питань зазначених Вами у зверненні.
У своїй відповіді на запит керівництво ДУ «ДУВП №4» повідомило дослівно:
«...Згідно рапорту підполковника внутрішньої служби Олійникова Є.Ю. начальника відділу режиму і охорони колишній співробітник установи старший сержант внутрішньої служби ОСОБА_1 , молодший інспектор 2 категорії відділу режиму і охорони, починаючи з 22 жовтня 2025 року не вийшов на службу без поважних причин, до виконання службових обов'язків не приступив, підтверджуючих документів не надав, про що було складено відповідні матеріали.
Наказом начальника УВП від 22.10.2025 №359/ОС/СТ-25 було розпочато службове розслідування за фактом систематичних невиходів на службу ОСОБА_1 .
В телефонній розмові Назаренко Є.С. повідомив керівництво установи про небажання проходити службу в Державній кримінально виконавчій службі України.
23.10.2025 до установи надійшов рапорт ОСОБА_1 про звільнення з органів ДКВС України та довідка батальйону конвойної служби №1 ГУНП в Дніпропетровській області №231373-2025 від 17.10.2025 про визнання ОСОБА_1 переможцем у конкурсі на службу в Національну поліцію.
Враховуючи, що у період з 22.10.2025 по 28.10.2025 ОСОБА_1 допустив грубе порушення службової дисципліни, а саме систематичні невиходи на службу, згідно наказу начальника УВП від 28.10.2025 №363/OC/CT-25 на старшого сержанта внутрішньої служби ОСОБА_1 , молодшого інспектора 2 категорії відділу режиму і охорони накладено дисциплінарне стягнення у виді звільнення з Державної кримінально-виконавчої служби України.
Наказом начальника УВП від 28.10.2025 №284/ОС-25 відповідно до пункту 5 статті 23 Закону України «Про Державну кримінально виконавчу службу України» та пункту 6 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» ОСОБА_1 звільнено зі служби в Державній кримінально виконавчій службі України у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, 28 жовтня 2025 року.
28 жовтня 2025 року №4/7 - 18437 на адресу АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 було направлено листа з повідомленням про звільнення та з проханням прибути до установи для отримання трудової книжки, витягу з наказу про звільнення, також необхідності здати службове посвідчення та посвідчення про відстрочку від призову до Збройних сил України на період мобілізації та воєнного стану.
03 грудня 2025 року за №4/7-71-126-25 ОСОБА_1 на запит від 12.11.2025BX №Н-130-25 було направлено трудову книжку та витяг з наказу про звільнення.
Додатково повідомляємо, що з вивченням постанов Верховного Суду у справах від 09.02.2021 №826/10404/16 від 20.12.2019 №826/375/17 та від 30.09.2020 №826/166221/17 вбачається, що відносини щодо проходження служби не є трудовими, тому їх правове регулювання здійснюється нормами спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Виходячи з диспозиції п.4 р. ХІ прикінцевих та перехідних положень Закону №580 VIII Верховний Суд дійшов висновку, що Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом ОВС, затвердженого Постановою КМУ від 29.07.1991 підлягає застосуванню до правового регулювання проходження служби в частині, що не врегульована нормами цього Закону або нормативно правовими актами, виданими на його виконання.
Таким чином, при розгляді питання про звільнення зі служби слід користуватися нормами Положення.
Особи, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника про прийняте ними рішення не пізніше як за три місяці, про що подають рапорт за командою.
Оскільки, ОСОБА_1 допустив грубе порушення службової дисципліни, а саме систематичні невиходи на службу, на нього було накладено дисциплінарне стягнення у виді звільнення з ДКВС України, про що його було письмово повідомлено.».
Отже, звертаємо Вашу увагу, що відповідно до наведеного та сталої судової практики (постанови Верховного Суду від 09.02.2021 у справі № 826/10404/16, від 20.12.2019 № 826/375/17), відносини щодо проходження служби в правоохоронних органах та ДКВС не є суто трудовими. Їх правове регулювання здійснюється спеціальним законодавством.
Оскільки Ваше звільнення відбулося в межах реалізації дисциплінарного стягнення, накладеного згідно з Дисциплінарним статутом, Міжрегіональне управління не має правових підстав для втручання у процес проходження служби та скасування наказів, виданих на підставі спеціальних законів."
28.10.2025 року затверджено начальником УВП ДУ "Дніпровська установа виконання покарань (№4)" полковником внутрішньої служби О. Степанюком, Висновок службового розслідування по факту невиходів на службу старшого сержанта внутрішньої служби ОСОБА_1 молодшого інспектора 1 категорії відділу режиму і охорони.
Згідно даного Висновку службового розслідування, комісією ДУ "Дніпровська установа виконання покарань (№4)" встановлено: до відділу по роботі з персоналом надійшли матеріали від підполковника внутрішньої служби ОСОБА_2 начальника відділу режиму і охорони про те, що з 22.10.2025 року не виходить на службу з невідомих на те причини старший сержант внутрішньої служби ОСОБА_1 (... має дисциплінарне стягнення у видів суворої догани, оголошеної наказом начальника УВП від 21.10.2025 №355/ОС/СТ-25). З 22.10.2025 вищевказаний співробітник не виходить на службу та до виконання службових обов'язків не приступив, підтверджуючих документів не надав. Згідно з рапортом капітана внутрішньої служби ОСОБА_3 , старшого інспектора відділу режиму і охорони встановлено, що під час телефонної розмови вищезазначений співробітник повідомив про небажання продовжувати службу в органах ДКВС України. Своїми діями ОСОБА_1 порушив вимогу Закону України "Про Дисциплінарний статут ОВС", Кодексу етики персоналу ДКВС України з вимогами якого був ознайомлений під підпис.
Комісію вважає: службове розслідування по даному факту закінчити. За грубе порушення службової дисципліни, а саме систематичні невиходи на службу старшого сержанта внутрішньої служби ОСОБА_1 , молодшого інспектора 2 категорії відділу режиму і охорони запропоновано накласти дисциплінарне стягнення у виді звільнення з ДКВС України.
Згідно наказу ДУ "Дніпровська установа виконання покарань (№4)" від 28.10.2025 №363/ос/ст-25 "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 " ... наказано: за грубе порушення службової дисципліни, а саме систематичні невиходи на службу старшого сержанта внутрішньої служби ОСОБА_1 молодшого інспектора 2 категорії відділу режиму і охорони накласти дисциплінарну стягнення у виді звільнення з ДКВС України.
Так, згідно Витягу з наказу ДУ "Дніпровська установа виконання покарань (№4)" від 28.10.2025 №284/ОС-25 "Про особовий склад" наказано:
"1. Відповідно до пункту 5 статті 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» та пункту 6 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» звільнити зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України старшого сержанта внутрішньої служби ОСОБА_4 , молодшого інспектора 2 категорії відділу режиму і охорони, 28 жовтня 2025 року.
Вислуга років на 28.10.2025 в календарному обчисленні становить 06 (шість) років 07 (сім) місяців 08 (вісім) днів, у пільговому обчисленні - 08 (вісім) років 05 (п'ять) місяців 21 (двадцять один) день. Виплатити компенсацію за невикористану щорічну відпустку у 2025 році 20 діб. Підстава: матеріали службового розслідування."
Не погоджуючись з оскаржуваним наказом та підставами звільнення, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові основи організації та діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України, її завдання та повноваження визначає Закон України Про Державну кримінально-виконавчу службу України № 2713-IV від 23.06.2005 (далі - Закон № 2713-IV).
Відповідно до статті 1 Закону №2713-IV на Державну кримінально-виконавчу службу України покладається завдання щодо здійснення державної політики у сфері виконання кримінальних покарань.
Правовою основою діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України є Конституція України, цей та інші закони України, акти Президента України і Кабінету Міністрів України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також видані відповідно до них нормативно-правові акти Міністерства юстиції України (стаття 3 цього ж Закону).
За змістом положень частини першої статті 6 Закону №2713-IV Державна кримінально-виконавча служба України відповідно до закону здійснює правозастосовні та правоохоронні функції і складається з центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, його територіальних органів управління, кримінально-виконавчої інспекції, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, воєнізованих формувань, навчальних закладів, закладів охорони здоров'я, підприємств установ виконання покарань, інших підприємств, установ і організацій, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України.
Структура, штати територіальних органів управління, підрозділів кримінально-виконавчої інспекції, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, воєнізованих формувань, навчальних закладів, закладів охорони здоров'я та положення про них затверджуються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань (частина 4 статті 6 цього Закону).
Відповідно до частини першої та другої статті 14 Закону №2713-IV до персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України належать особи рядового і начальницького складу (далі - особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби), спеціалісти, які не мають спеціальних звань, та інші працівники, які працюють за трудовими договорами в Державній кримінально-виконавчій службі України (далі - працівники кримінально-виконавчої служби).
Служба в Державній кримінально-виконавчій службі України є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України. Час проходження служби в Державній кримінально-виконавчій службі України зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби відповідно до закону.
Громадяни України, які вперше зараховуються на посади рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби та у відповідних випадках пройшли встановлений строк випробування, складають присягу (частина четверта статті 14 Закону).
Персонал Державної кримінально-виконавчої служби України зобов'язаний неухильно виконувати закони України, додержуватися норм професійної етики, гуманно ставитися до засуджених і осіб, узятих під варту. Жорстокі, нелюдські або такі, що принижують людську гідність, дії є несумісними зі службою і роботою в органах, установах виконання покарань та слідчих ізоляторах (частина перша статті 16 цього Закону).
Статтею 18 Закону №2713-IV визначені права та обов'язки посадових і службових осіб органів і установ виконання покарань, слідчих ізоляторів.
Так, частиною першою цієї статті визначено, що посадові та службові особи органів і установ виконання покарань, слідчих ізоляторів зобов'язані, зокрема: 1) виконувати покарання відповідно до вимог кримінально-виконавчого законодавства; 2) забезпечувати дотримання прав людини і громадянина, реалізацію законних прав та інтересів засуджених і осіб, узятих під варту, вимог законодавства щодо виконання і відбування кримінальних покарань; 3) виконувати вироки, постанови і ухвали суду, а також рішення, прийняті прокурорами і слідчими в установленому законом порядку і в межах їх компетенції; тримати осіб, узятих під варту; 6) забезпечувати правопорядок, додержання вимог режиму, правил внутрішнього розпорядку в установах виконання покарань, слідчих ізоляторах і на прилеглих до них територіях та вимагати від засуджених і осіб, узятих під варту, інших осіб виконання ними обов'язків, установлених законом; 8) забезпечувати безпеку засуджених і осіб, узятих під варту, персоналу і громадян, які перебувають на території установ виконання покарань та слідчих ізоляторів; 11) забезпечувати охорону, ізоляцію та нагляд за засудженими і особами, узятими під варту; здійснювати заходи щодо розшуку осіб, які вчинили втечу з установ виконання покарань і слідчих ізоляторів, та засуджених, які ухиляються від покарань, не пов'язаних з позбавленням волі; 15) створювати належні умови для тримання засуджених і осіб, узятих під варту, їх комунально-побутового і медико-санітарного забезпечення;18) здійснювати контроль за поведінкою осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням або умовно-достроково; 20) здійснювати інші повноваження, передбачені законом.
Відповідно до частини третьої статті 21 Закону №2713-IV персонал Державної кримінально-виконавчої служби України під час виконання покладених на нього обов'язків керується законами та іншими нормативно-правовими актами, діє на підставі та в межах своїх повноважень.
У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/202 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
В подальшому Указами Президента України воєнний стан продовжувався та на момент розгляду адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні триває.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 №580-VIII (далі-Закон №580).
Відповідно до частин першої, третьої та четвертої статті 59 Закону №580 служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.
Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.
Видавати накази по особовому складу можуть керівники органів, підрозділів, закладів та установ поліції відповідно до повноважень, визначених законом та іншими нормативно-правовими актами, та номенклатурою посад, затвердженою Міністерством внутрішніх справ України.
Приписами частини першої статті 60 Закону №580 визначено, що проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Підстави для звільнення зі служби в поліції визначені статтею 77 Закону №580.
Так, пунктом 7 частини першої статті 77 Закону №580 визначено, що поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється за власним бажанням.
Згідно з частинами другою та третьою статті 77 Закону №580 днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення.
День звільнення вважається останнім днем служби.
Відповідно до статті 38 Кодексу законів про працю України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це роботодавця письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до закладу освіти; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), роботодавець повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.
Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору, чинив мобінг (цькування) стосовно працівника або не вживав заходів щодо його припинення, що підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили.
Пунктом 4 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №580 передбачено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов'язки визначає Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 1991 року № 114 (далі - Положення), яке є актом спеціального законодавства, що визначає порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, та на час виникнення спірних правовідносин є чинним.
За підпунктом «ж» пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року №114 (далі - «Положення №114»), особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) за власним бажанням - при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків.
Згідно пункту 68 Положення №114 особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою.
Аналізуючи вищенаведені правові норми суд вказує, що Закон України «Про Національну поліцію» не визначає умов щодо строків розгляду рапорту про звільнення за власним бажанням, як і строків реалізації такого рапорту шляхом видання наказу про звільнення.
Разом з тим, пунктом 68 Положення №114, положення якого поширюються на позивача, визначено термін попередження особою свого прямого начальника про бажання звільнитися, який складає три місяці.
Відтак суд зауважує, що до спірних правовідносин застосовуються приписи пункту 68 Положення №114 як спеціального нормативно-правового акту у питанні регулювання терміну попередження позивачем про звільнення за власним бажанням, який, на відміну від КЗпП України, становить не два тижні, а три місяці.
Так, з аналізу пункту 68 Положення №114 слідує, що про припинення служби за власним бажанням працівник поліції повинен попередити прямого начальника не пізніше як за три місяці до дня звільнення, подавши відповідний рапорт. Така позиція законодавця, на відміну від загального правила про обов'язок попередити власника чи уповноважений ним орган про звільнення за власним бажанням за два тижні, обумовлена особливим правовим статусом працівника органу внутрішніх справ, що стосується, наприклад, виконання ним обов'язків щодо забезпечення безпеки громадян і громадського порядку, здійснення оперативно-розшукових заходів тощо.
У межах передбаченого пунктом 68 Положення строку з дня подання рапорту про звільнення сторони трудового договору мають право домовитися про звільнення у більш короткий строк.
Такою домовленістю, зокрема, слід вважати зазначення в рапорті конкретної дати, з якої (до настання якої) працівник має бажання звільнитися зі служби до закінчення передбаченого пунктом 68 Положення строку та згоду уповноваженого органу звільнити цього працівника у визначений ним термін.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 15.02.2021 у справі №160/3607/19, від 14.01.2021 у справі №822/1093/18, від 05.02.2020 у справі №819/744/16 та від 31.01.2024 у справі №520/16737/21.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, з вищенаведеного слідує, що поліцейський може бути звільнений зі служби в поліції за власним бажанням раніше, ніж за три місяці після подачі ним відповідного рапорту про звільнення, за умовами наявності домовленості між ним та керівництвом.
Така домовленість полягає з одного боку в зазначенні поліцейським у рапорті конкретної дати, з якої він має бажання звільнитися зі служби до закінчення передбаченого пунктом 68 Положення строку, а з іншого - у згоді уповноваженого органу звільнити цього працівника у визначений ним термін.
Преамбулою Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України від 22.02.2006 №3460-IV Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України (далі - Дисциплінарний статут) встановлено, що цей Статут визначає сутність службової дисципліни, обов'язки осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України (далі - особи рядового і начальницького складу) стосовно її дотримання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, порядок і права начальників щодо їх застосування, а також порядок оскарження дисциплінарних стягнень.
Дія цього Статуту поширюється на осіб начальницького складу Національного антикорупційного бюро України, осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України та податкової міліції, які повинні неухильно додержуватися його вимог.
Відповідно до преамбули Дисциплінарного статуту Національної поліції України, затвердженого Законом України від 15.03.2018 № 2337-VIII, цей Статут визначає сутність службової дисципліни в Національній поліції України, повноваження поліцейських та їхніх керівників з її додержання, види заохочень і дисциплінарних стягнень, а також порядок їх застосування та оскарження.
Дія цього Статуту поширюється на поліцейських, осіб, які мають спеціальні звання Бюро економічної безпеки України, співробітників Служби судової охорони та осіб рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань, які повинні неухильно додержуватися його вимог.
Разом з тим, абзацом 1 статті 1 Дисциплінарного статуту ОВС визначено, що службова дисципліна - дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги працівника органів внутрішніх справ України.
Дисциплінарний проступок - невиконання чи неналежне виконання особою рядового або начальницького складу службової дисципліни (стаття 2 Дисциплінарного статуту ОВС).
Статтею 7 Дисциплінарного статуту ОВС визначені обов'язки осіб рядового і начальницького складу.
Так, службова дисципліна базується на високій свідомості та зобов'язує кожну особу рядового і начальницького складу: дотримуватися законодавства, неухильно виконувати вимоги Присяги працівника органів внутрішніх справ України, статутів і наказів начальників; захищати і охороняти від протиправних посягань життя, здоров'я, права та свободи громадян, власність, довкілля, інтереси суспільства і держави; поважати людську гідність, виявляти турботу про громадян і бути готовим у будь-який час надати їм допомогу; дотримуватися норм професійної та службової етики; берегти державну таємницю; у службовій діяльності бути чесною, об'єктивною і незалежною від будь-якого впливу громадян, їх об'єднань та інших юридичних осіб; стійко переносити всі труднощі та обмеження, пов'язані зі службою; постійно підвищувати свій професійний та культурний рівень; сприяти начальникам у зміцненні службової дисципліни, забезпеченні законності та статутного порядку; виявляти повагу до колег по службі та інших громадян, бути ввічливим, дотримуватися правил внутрішнього розпорядку, носіння встановленої форми одягу, вітання та етикету; з гідністю і честю поводитися в позаслужбовий час, бути прикладом у дотриманні громадського порядку, припиняти протиправні дії осіб, які їх учиняють; берегти та підтримувати в належному стані передані їй в користування вогнепальну зброю, спеціальні засоби, майно і техніку.
За вчинення дисциплінарних проступків особи рядового і начальницького складу несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом (частина 1 статті 5 Дисциплінарного статуту ОВС).
Відповідно до пункту 8 частини першої статті 12 Дисциплінарного статуту на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за порушення службової дисципліни можуть накладатися такі види дисциплінарних стягнень, зокрема, звільнення з органів внутрішніх справ.
Згідно з частиною сьомою статті 13 Дисциплінарного статуту такі дисциплінарні стягнення, як звільнення з органів внутрішніх справ, звільнення з посади, пониження в спеціальному званні на один ступінь, накладаються начальниками, яким надано право прийняття на службу до органів внутрішніх справ, призначення на посаду, присвоєння спеціального звання.
Порядок накладення дисциплінарних стягнень визначений статтею 14 Дисциплінарного статуту ОВС.
Так, з метою з'ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, учиненого особою рядового або начальницького складу, начальник призначає службове розслідування.
Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення начальником. У разі необхідності цей термін може бути продовжено начальником, який призначив службове розслідування, або старшим прямим начальником, але не більш як на один місяць.
Забороняється проводити службове розслідування особам, які є підлеглими порушника, а також особам - співучасникам проступку або зацікавленим у наслідках розслідування. Розслідування проводиться за участю безпосереднього начальника порушника.
Порядок проведення службового розслідування встановлюється міністром внутрішніх справ України.
Перед накладенням дисциплінарного стягнення начальник або особа, яка проводить службове розслідування, повинні зажадати від порушника надання письмового пояснення. Небажання порушника надавати пояснення не перешкоджає накладенню дисциплінарного стягнення.
Про накладення дисциплінарного стягнення видається наказ, зміст якого оголошується особовому складу органу внутрішніх справ.
Зміст наказу доводиться до відома особи рядового або начальницького складу, яку притягнуто до дисциплінарної відповідальності, під підпис. У разі звільнення з посади або звільнення з органів внутрішніх справ особі рядового або начальницького складу видається витяг з наказу.
За кожне порушення службової дисципліни накладається лише одне дисциплінарне стягнення. У разі порушення службової дисципліни кількома особами дисциплінарне стягнення накладається на кожного окремо.
При визначенні виду дисциплінарного стягнення мають враховуватися тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, заподіяна шкода, попередня поведінка особи та визнання нею своєї вини, її ставлення до виконання службових обов'язків, рівень кваліфікації тощо.
У разі вчинення незначного порушення службової дисципліни начальник може обмежитись усним попередженням особи рядового або начальницького складу щодо необхідності суворого додержання службової дисципліни.
У разі притягнення до дисциплінарної відповідальності осіб рядового і начальницького складу, які мають дисциплінарне стягнення і знову допустили порушення службової дисципліни, дисциплінарне стягнення, що накладається, має бути більш суворим, ніж попереднє.
У разі повторного вчинення особою рядового або начальницького складу незначного проступку з урахуванням його нетяжкості, сумлінного ставлення цієї особи до виконання службових обов'язків, нетривалого перебування на посаді (до шести місяців) та з інших поважних причин начальник може обмежитися раніше накладеним на таку особу дисциплінарним стягненням.
Дисциплінарні стягнення у вигляді пониження в спеціальному званні на один ступінь на осіб, які мають перші спеціальні звання, і звільнення з посади на осіб, які обіймають посади найнижчого рівня, не накладаються.
Звільнення осіб рядового і начальницького складу з органів внутрішніх справ як вид стягнення є крайнім заходом дисциплінарного впливу.
За змістом частини другої статті 15 Дисциплінарного статуту накладання дисциплінарних стягнень на осіб рядового і начальницького складу за проступки, учинені під час чергування, несення вартової чи патрульно-постової служби, здійснюється тільки після закінчення чергування, варти або після заміни їх іншими особами та здачі зброї.
Наказом Міністерства юстиції України №356/5 від 12.03.2015 затверджено Порядок проведення службових розслідувань у Державній кримінально-виконавчій службі України (далі - Порядок №356/5), який визначає підстави для призначення, процедуру та мету проведення службових розслідувань у Державній кримінально-виконавчій службі України (надалі за текстом - ДКВС України); порядок документування й оформлення результатів службових розслідувань, прийняття за ними рішення та їх виконання; компетенцію структурних підрозділів апарату Міністерства юстиції України, Департаменту з питань виконання кримінальних покарань, міжрегіональних управлінь з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції (далі - органи), воєнізованих формувань, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, уповноважених органів з питань пробації, навчальних закладів, підприємств установ виконання покарань, інших підприємств, установ та організацій, створених для забезпечення виконання завдань ДКВС України (далі - установи), під час проведення службових розслідувань; права та обов'язки посадових осіб органів і установ під час проведення службових розслідувань.
За визначенням понять, наведеного у пункті 2 розділу І Порядку №356/5, висновок службового розслідування документ, який складається за результатами службового розслідування, містить правову оцінку виявлених фактів та обставин, дій чи бездіяльності осіб рядового і начальницького складу, висновки та пропозиції; дисциплінарний проступок - невиконання чи неналежне виконання особою рядового або начальницького складу службової дисципліни; персонал особи рядового і начальницького складу ДКВС України (далі особи рядового і начальницького складу), спеціалісти, які не мають спеціальних звань, та інші працівники, які працюють за трудовими договорами в ДКВС України (далі працівники); службова дисципліна - дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства юстиції України та Присяги особи рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України.
Пунктом 1 розділу II Порядку №356/5 визначено, що підставами для проведення службового розслідування є порушення особами рядового і начальницького складу службової дисципліни, скоєння кримінальних або адміністративних правопорушень, знищення або втрата службових документів, доручених або охоронюваних матеріальних цінностей, вчинення особами рядового і начальницького складу діянь, які порушують права і свободи громадян, інші події, пов'язані із загибеллю (смертю) осіб рядового чи начальницького складу або їх травмуванням (пораненням), а також події, які сталися за участю осіб рядового чи начальницького складу та можуть викликати суспільний резонанс.
Згідно з пунктом 2 розділу II вказаного Порядку службове розслідування проводиться за рішенням уповноваженого на те начальника у разі, зокрема, невиконання або неналежного виконання особами рядового і начальницького складу під час службової діяльності вимог чинного законодавства, що призвело до порушення прав та законних інтересів громадян або негативно вплинуло на забезпечення виконання покладених на органи і установи завдань; втечі (спроби втечі) засуджених та ув'язнених з під варти, а також ухилень від відбування покарання засудженими до обмеження волі.
Пунктом 6 розділу II вказаного Порядку визначено, що підставою для проведення службового розслідування є належним чином оформлений письмовий наказ уповноваженого на те начальника.
Згідно з пунктом 12 розділу III Порядку забороняється призначення службових розслідувань за відсутності підстав, визначених цим Порядком.
Розділом V Порядку №356/5 передбачено, що службове розслідування повинне бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення уповноваженим на те начальником.
У разі необхідності за мотивованим рапортом (доповідною запискою) виконавця або голови комісії визначений строк проведення службового розслідування може бути продовжено начальником, який призначив службове розслідування, або старшим прямим начальником, але не більш як на один місяць.
Початок службового розслідування визначається датою видання наказу про його призначення. Завершення службового розслідування визначається датою затвердження начальником, який призначив службове розслідування, висновку службового розслідування.
Відповідно до пункту 4 розділу V Порядку №356/5 особа рядового чи начальницького складу, стосовно якої проводиться службове розслідування, має право: отримувати інформацію про підстави проведення службового розслідування; брати участь у службовому розслідуванні, у тому числі давати усні чи письмові пояснення, робити заяви, подавати виконавцю (голові, членам комісії), який (які) проводить (ять) службове розслідування, документи, які мають значення для проведення службового розслідування; висловлювати письмові зауваження щодо об'єктивності та повноти проведення службового розслідування, дій або бездіяльності службової особи (осіб), яка (і) його проводить (ять); відмовлятися давати будь-які пояснення щодо себе, членів своєї сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначено законодавством України; за письмовим зверненням ознайомлюватися із затвердженим висновком службового розслідування, а також із матеріалами, зібраними в процесі його проведення, у частині, яка її стосується, крім випадків, визначених законодавством України; оскаржувати рішення, прийняте за результатами службового розслідування, у строки і в порядку, що визначені законодавством України.
Згідно з пунктом 1 розділу VIII Порядку №356/5 за результатами службового розслідування складається висновок службового розслідування, який складається із вступної, описової та резолютивної частин.
У вступній частині висновку зазначаються посада, звання, прізвище, ініціали виконавця (голови, членів комісії), який (які) проводив (ли) службове розслідування, підстави для проведення службового розслідування.
В описовій частині висновку зазначаються: відомості про обставини, за яких особа рядового чи начальницького складу, стосовно якої призначено службове розслідування, вчинила дію або бездіяльність, що стали підставою для призначення службового розслідування, а також те, чи мали вони місце взагалі; час, місце, спосіб, мотив та мета вчинення дисциплінарного проступку, його наслідки, що настали у зв'язку з цим; посада, звання, прізвище, ім'я та по батькові, персональні дані (дата та місце народження, освіта, період служби в ДКВС України і на займаній посаді з дотриманням вимог Закону України Про захист персональних даних), характеристика особи (зокрема наявність або відсутність у неї діючих дисциплінарних стягнень), яка вчинила дисциплінарний проступок, та осіб, дії чи бездіяльність яких сприяли вказаним обставинам; наявність причинного зв'язку між діями або бездіяльністю особи рядового чи начальницького складу, стосовно якої призначено службове розслідування, та їх наслідками; умови, що передували вчиненню дії або бездіяльності чи спонукали до цього; вимоги законодавства або посадові обов'язки, які було порушено; наявність вини особи рядового чи начальницького складу, стосовно якої призначено службове розслідування, обставини, що пом'якшують чи обтяжують ступінь відповідальності, а також ставлення до скоєного; відомості про залучення до проведення службового розслідування фахівців та дані про них, подані ними результати.
У резолютивній частині висновку службового розслідування зазначаються: пропозиції щодо закінчення службового розслідування, застосування до осіб рядового і начальницького складу конкретних видів заохочень або дисциплінарних стягнень, класифікації отриманих тілесних ушкоджень, обставин загибелі (смерті) осіб рядового і начальницького складу, списання чи відновлення використаних, пошкоджених або втрачених матеріальних цінностей, зброї, боєприпасів, службових документів, а також про направлення матеріалів службового розслідування до відповідних органів для прийняття рішення згідно із законодавством; підтвердження чи спростовування відомостей, які стали підставою для його призначення; запропоновані заходи, спрямовані на усунення виявлених під час службового розслідування недоліків, причин та умов виникнення обставин, які стали підставою для призначення службового розслідування.
Пунктом 3 розділу VIII Порядку №356/5 висновок службового розслідування підписується виконавцем (головою та членами комісії) та затверджується начальником, який призначив службове розслідування.
Перед накладенням дисциплінарного стягнення начальник або особа, яка проводить службове розслідування, повинні зажадати від порушника надання письмового пояснення та надіслати (або надати) йому засвідчений належним чином висновок службового розслідування. Небажання порушника надавати пояснення не перешкоджає накладенню дисциплінарного стягнення (пункт 4 VIII Порядку №356/5).
Відповідно до п.6, 7 розділу VIII Порядку №356/56 за результатами службового розслідування особи рядового і начальницького складу, стосовно яких воно проводилося, притягаються до відповідальності в установленому законом порядку.
Про накладення дисциплінарного стягнення за результатами службового розслідування видається наказ, зміст якого оголошується персоналу органу або установи, де проходить службу особа рядового чи начальницького складу, яку притягнуто до дисциплінарної відповідальності. Оголошувати дисциплінарне стягнення особі начальницького складу в присутності її підлеглих забороняється.
Особа рядового чи начальницького складу, стосовно якої проводилось службове розслідування, має право оскаржити рішення щодо накладення на неї дисциплінарного стягнення у порядку, визначеному законодавством України.
З системного аналізу наведених норм законодавства слідує, що єдиною підставою для застосування до осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України дисциплінарного стягнення є відповідний наказ начальника, прийнятий на підставі висновку службового розслідування, проведеного з метою з'ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, учиненого такою особою.
Дисциплінарне стягнення має індивідуальний характер та не застосовується до особи рядового чи начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, вина якого у вчиненні дисциплінарного проступку не встановлена у визначеному порядку. При цьому, дисциплінарна відповідальність такої особи виникає у разі вчинення ним дисциплінарного проступку, який доведений матеріалами службового розслідування. У свою чергу, висновок за результатами службового розслідування повинен містити повне та об'єктивне дослідження обставин скоєння дисциплінарного проступку та встановлення наявності (або відсутності) вини порушника.
Суд зазначає, що застосування дисциплінарних стягнень, перелік яких визначено у статті 12 Дисциплінарного статуту ОВС, є мірою дисциплінарної відповідальності за вчинений особою рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України дисциплінарний проступок, що полягає у невиконанні чи неналежному виконані особою рядового або начальницького складу службової дисципліни.
При цьому, службова дисципліна досягається дотриманням особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги.
Служба в Державній кримінально-виконавчій службі України є державною службою особливого характеру. Персонал Державної кримінально-виконавчої служби України зобов'язаний неухильно виконувати закони України.
Оскаржувані накази прийняті за наслідками проведеного службового розслідування, оформленого висновком.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем 21.10.2025 засобами поштового зв'язку направлено на ім'я начальника ДУ "Дніпровська установа виконання покарань (№4)" рапорт про звільнення з органів ДКВС України з 22.10.2025 за власним бажанням, у зв'язку з прийняттям на службу до Міністерства внутрішніх справ.
Вказаний рапорт отримано ДУ "Дніпровська установа виконання покарань (№4)" 23.10.2025р.
Отже, позивачем було дотримано умову домовленості про звільнення у більш короткий строк.
Проте, між позивачем та керівництвом відповідача не було досягнуто згоди щодо дати звільнення, адже наказ про звільнення не видавався.
Вказана обставина фактично підтверджується листом відповідача від 28.10.2025 №4/7-18437, в якому не йдеться про прийняте рішення щодо звільнення позивача згідно поданого рапорту.
При цьому, суд звертає увагу, що вирішення питання щодо звільнення поліцейського зі служби у поліції за власним бажанням у строк, коротший ніж три місяці, має вирішуватися безпосередньо керівництвом уповноваженого органу, що відноситься до виключної компетенції та дискреції відповідного суб'єкта владних повноважень.
До того ж варто зазначити, що норми чинного законодавства не містять імперативної вказівки звільняти зі служби за власним бажанням у випадку зазначення у рапорті конкретної дати звільнення, тобто у строк, коротший ніж три місяці.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що не звільнення позивача зі служби у строк, коротший ніж 3 місяці, фактично відповідало положенням чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини.
Крім цього, суд зазначає, що обов'язковою умовою для звільнення за підпунктом «ж» пункту 64 Положення №114 є наявність поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 №413 було затверджено Перелік сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян із служби осіб рядового і начальницького складу (далі-Перелік №413, в редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних відносин).
Суд звертає увагу на те, що в преамбулі вказаної постанови вказано, що дію Постанови поширено на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби, податкової міліції згідно з Постановою КМ №428 від 08.06.2005.
Так, у вказаному Переліку зазначено, що військовослужбовці, крім військовослужбовців строкової військової служби, та особи рядового і начальницького складу на їх прохання можуть бути звільнені з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу через такі сімейні обставини та інші поважні причини:
- виховання матір'ю (батьком) - військовослужбовцем, особою рядового чи начальницького складу, яка (який) не перебуває у шлюбі, дитини або кількох дітей, що з нею (з ним) проживають, без батька (матері);
- утримання матір'ю (батьком) - військовослужбовцем, особою рядового чи начальницького складу, яка (який) не перебуває у шлюбі, повнолітньої дочки, сина віком до 23 років, якщо вона (він) є інвалідом I чи II групи або продовжує навчання (студенти, курсанти, слухачі (крім курсантів і слухачів військових навчальних закладів), стажисти вищого навчального закладу) і у зв'язку з цим потребує матеріальної допомоги матері (батька);
- укладення шлюбу військовослужбовцем, особою рядового чи начальницького складу із громадянкою (громадянином) України, іноземцем або особою без громадянства, що постійно проживає за межами України;
- хвороба військовослужбовця, особи рядового чи начальницького складу або члена його сім'ї, якщо така хвороба згідно з висновком лікарської або лікарсько-експертної комісії перешкоджає військовослужбовцю або особі рядового чи начальницького складу проходити службу в даній місцевості чи проживати в ній членові його сім'ї, у разі відсутності можливості переміщення (переведення) до іншої місцевості;
- необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії для осіб віком понад 18 років чи лікарсько-консультативної комісії для осіб до 18 років;
- наявність у військовослужбовця, особи рядового чи начальницького складу трьох і більше дітей;
- неможливість призначення одного з військовослужбовців, осіб рядового чи начальницького складу, які перебувають у шлюбі, в межах одного населеного пункту (гарнізону) в разі переміщення (переведення) дружини (чоловіка) на нове місце служби до іншого населеного пункту (гарнізону);
- довгострокове відрядження за кордон дружини (чоловіка) військовослужбовця, особи рядового і начальницького складу.
З наведеного слідує, що Постановою КМУ від 12.06.2013 №413 визначений вичерпний перелік сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення зі служби в поліції.
З огляду на вказане, зазначена позивачем у рапорті обставина (у зв'язку з прийняттям на службу до Міністерства внутрішніх справ) не є поважною причиною, що перешкоджає виконанню службових обов'язків, передбаченою Постановою КМУ від 12.06.2013 №413.
Таким чином, суд вважає безпідставними доводи позивача щодо наявності у нього права на звільнення за власним бажанням - при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків.
Отже, позивачем не дотримано вимог Переліку №413 та Положення №144, а тому у відповідача відсутні підстави для прийняття рішення про звільнення позивача за власним бажанням за його рапортами від 21.10.2025 року відповідно до пункту 7 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію».
Окрім того, згідно позовної заяви позивач просить суд змінити формулювання причин звільнення зі служби, вказавши формулювання звільнення за власним бажанням (за п.8 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію).
Проте суд зазначає, що стаття 77 Закону України "Про Національну поліцію" містить окремі пункти:
п.7 поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється: за власним бажанням;
п.8 поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється: у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій).
З огляду на зазначене вимога позивача про зміну формулювання причин звільнення зі служби із вказанням формулювання звільнення за власним бажанням (за п.8 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію) не відповідає визначеним нормам чинного законодавства.
Також судом встановлено, що згідно наказу ДУ "Дніпровська установа виконання покарань (№4)" від 28.10.2025 №363/ос/ст-25 "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 " ... наказано: за грубе порушення службової дисципліни, а саме систематичні невиходи на службу старшого сержанта внутрішньої служби ОСОБА_1 молодшого інспектора 2 категорії відділу режиму і охорони накласти дисциплінарну стягнення у виді звільнення з ДКВС України.
Окрім того, згідно Витягу з наказу ДУ "Дніпровська установа виконання покарань (№4)" від 28.10.2025 №284/ОС-25 "Про особовий склад" наказано:
"1. Відповідно до пункту 5 статті 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» та пункту 6 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» звільнити зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України старшого сержанта внутрішньої служби ОСОБА_4 , молодшого інспектора 2 категорії відділу режиму і охорони, 28 жовтня 2025 року.
28.10.2025 року затверджено начальником УВП ДУ "Дніпровська установа виконання покарань (№4)" полковником внутрішньої служби ОСОБА_5 , Висновок службового розслідування по факту невиходів на службу старшого сержанта внутрішньої служби ОСОБА_1 молодшого інспектора 1 категорії відділу режиму і охорони.
Згідно даного Висновку службового розслідування, комісією ДУ "Дніпровська установа виконання покарань (№4)" встановлено: до відділу по роботі з персоналом надійшли матеріали від підполковника внутрішньої служби ОСОБА_2 начальника відділу режиму і охорони про те, що з 22.10.2025 року не виходить на службу з невідомих на те причини старший сержант внутрішньої служби ОСОБА_1 (... має дисциплінарне стягнення у видів суворої догани, оголошеної наказом начальника УВП від 21.10.2025 №355/ОС/СТ-25). З 22.10.2025 вищевказаний співробітник не виходить на службу та до виконання службових обов'язків не приступив, підтверджуючих документів не надав. Згідно з рапортом капітана внутрішньої служби ОСОБА_3 , старшого інспектора відділу режиму і охорони встановлено, що під час телефонної розмови вищезазначений співробітник повідомив про небажання продовжувати службу в органах ДКВС України. Своїми діями ОСОБА_1 порушив вимогу Закону України "Про Дисциплінарний статут ОВС", Кодексу етики персоналу ДКВС України з вимогами якого був ознайомлений під підпис.
З огляду на вище викладене, суд зазначає, що звільнення особи зі служби в поліції супроводжується виданням відповідного наказу та остаточним розрахунком із особою. При цьому, враховуючи, що жодних наказів з приводу звільнення позивача на підставі його рапорту відповідач не видавав, суд робить висновок, що відповідач правомірно розцінив не вихід позивача на службу з 22 жовтня 2025 року, як прогул без поважних причин та, як наслідок, розпочав щодо нього службове розслідування.
Водночас, позивач жодним чином не заперечує факт того, що 22.10.2025 не приступив до виконання службових обов'язків за займаною посадою та був тривалий час відсутній на службі без поважних причин.
Суд робить висновок, що матеріали службового розслідування підтверджують порушення позивачем службової дисципліни, що виразилось у особистій недисциплінованості, умисному невиконанні норм діючого законодавства України, та безпідставному невиході на службу, та не інформування безпосереднього керівництва про причини невиходу на службу.
Таким чином, довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов'язаний суб'єкт владних повноважень. Водночас, згідно з принципом змагальності позивач має спростувати доводи суб'єкта владних повноважень, якщо заперечує їх обґрунтованість.
Натомість, у цьому випадку, позивачем не доведено та не підтверджено належними доказами доводи на обґрунтування підстав для звільнення зі служби відповідно до його рапорту від 21.10.2025 року, та не надано жодних доказів щодо неправомірності проведення відповідачем службового розслідування, через порушення позивачем службової дисципліни, у зв'язку з його відсутністю на службі без поважних причин.
Враховуючи вищезазначене, суд висновує про відсутність підстав для скасування п.1 Наказу Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№4)» № 284/ОС-25 від 28.10.2025 щодо формулювання причини мого звільнення згідно п. 5 статті 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» та п.6 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію" та зобов'язання відповідача внести зміни в частині формулювання причин мого звільнення до наказу про звільнення № 284/ОС-25 від 28.10.2025, вказавши формулювання звільнення за власним бажанням (за п.8 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію, ч.1 статті 38 Кодексу законів про працю України).
Також, суд зазначає, що інші наведені сторонами аргументи, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні по справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (від 09 грудня 1994 року №18390/91) вказав, що статтю 6 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень, детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Міра цього обов'язку може варіюватися залежно від характеру рішення. Необхідно також враховувати численність різноманітних тверджень, з якими сторона у справі може звернутися до судів, та відмінності, наявні в Договірних державах, стосовно передбачених законом положень, звичаєвих норм, правових висновків, викладення та підготовки рішень. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
У рішенні «Салов проти України» (заява №65518/01; від 06 вересня 2005 року) суд також звернув увагу на те, що статтю 6 параграф 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін.
У своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово зазначав, що рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто, мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
Разом з цим, згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною другою статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Згідно з частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Згідно із статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Під час судового розгляду справи судом не встановлено ознак протиправності оскаржуваних наказів відповідача в контексті спірних правовідносин. Натомість, доводи позивача, зазначені у позовній заяві є безпідставними та ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм чинного законодавства, а тому в задоволенні адміністративного позову слід відмовити в повному обсязі.
Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягає стягненню.
Керуючись ст.ст.241-250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ) до Державної установи "Дніпровська установа виконання покарань (№4)" (код ЄДРПОУ 14316882) про визнання протиправним та скасування наказу,- відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Н.В. Турлакова