05 травня 2026 рокуСправа №160/5687/26
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді: Букіної Л.Є., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ВІЙСЬКОВОЇ ЧАСТИНИ НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до ВІЙСЬКОВОЇ ЧАСТИНИ НОМЕР_1 , в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , що полягає у невжитті заходів щодо організації належного медичного забезпечення військовослужбовця ОСОБА_1 ;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 організувати направлення ОСОБА_1 на спеціалізоване лікування до КНП «Клінічний заклад з надання психіатричної допомоги «ПСИХІАТРІЯ» виконавчого органу Київської міської ради (КМДА);
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 забезпечити направлення ОСОБА_1 на проходження військово-лікарської комісії
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що військова частина НОМЕР_1 не забезпечила виконання обов'язків щодо організації його належного медичного забезпечення попри незадовільний стан здоров'я.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.03.2025 р. відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників процесу. Тією ж ухвалою суду запропоновано відповідачу надати відзив на позовну заяву.
Відповідач скористався наданим правом та надіслав на адресу суду відзив на позовну заяву, в якому указав про відсутність підстав для задоволення позовних вимог з огляду на їх необгрунтованість. Зазначає, що відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 09.12.2025 року №357 позивач вибув у військово-медичний клінічний центр Західного регіону (м.Львів) на стаціонарне лікування. Натомість, станом на 16.04.2026 року ОСОБА_2 не повернувся з лікування в розташування військової частини НОМЕР_1 та відсутність інформації про його місцезнаходження він перебуває в статусі - самостійно залишив військову частину.
У відповіді на відзив позивач зазначив, що бездіяльність відповідача призвела до реальних негативних наслідків для стану здоров'я позивача. Після вибуття з-під контролю військової частини НОМЕР_1 та за відсутності належного медичного супроводу ОСОБА_3 був госпіталізований до КНП «КМКЛШМД» з діагнозом закритої черепно-мозкової травми, субарахноїдального крововиливу та судомного синдрому.
Дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, проаналізувавши відповідні норми чинного законодавства, суд виходить із такого.
Судом встановлено, що відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 21.11.2025 р.№339 позивач прибув з військової частини НОМЕР_2 для проходження курсу базової військової підготовки на території військової частини НОМЕР_1 .
У позові позивач зазначає, що військова частина НОМЕР_1 не забезпечила виконання обов'язків щодо організації його належного медичного забезпечення попри незадовільний стан здоров'я, що і обумовило звернення до суду.
При вирішені спору суд виходить із того, що дисциплінарний Статут Збройних сил України, затверджений Законом України від 24.03.1999 №551-XIV (далі по тексту - Дисциплінарний Статут ЗСУ) визначає сутність військової дисципліни, обов'язки військовослужбовців, а також військовозобов'язаних та резервістів під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг.
Згідно частини першої статті 1 Дисциплінарного Статуту ЗСУ військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених статутами Збройних Сил України та іншим законодавством України.
Відповідно до частини шостої статті 5 Дисциплінарного Статуту ЗСУ право командира - віддавати накази і розпорядження, а обов'язок підлеглого - їх виконувати, крім випадку віддання явно злочинного наказу чи розпорядження. Наказ має бути виконаний сумлінно, точно та у встановлений строк.
Відповідальність за наказ несе командир, який його віддав.
У разі непокори чи опору підлеглого командир зобов'язаний для відновлення порядку вжити всіх передбачених статутами Збройних сил України заходів примусу аж до притягнення його до кримінальної відповідальності.
Статут внутрішньої служби Збройних сил України, затверджений Законом України від 24.03.1999 №548-XIV (далі по тексту - Статут ВС ЗСУ) визначає загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах.
Статутом керуються всі військові частини, кораблі, управління, штаби, організації, установи і військові навчальні заклади Збройних сил України (далі - військові частини).
Обов'язки посадових осіб, не зазначені в цьому Статуті, визначаються відповідними порадниками та положеннями.
Приписами пункту 14 Статуту передбачено, що із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити до наступного прямого начальника (загальний обов'язок військовослужбовця).
Кожен військовослужбовець має право, щоб його звернення було розглянуто в межах розумних термінів, а відтак має бути належний доказ отриманням військовою частиною такого рапорту/заяви військовослужбовця чи його представника (в порядку звернення громадян), який може бути направлений рекомендованим листом із повідомленням про вручення та описом вкладення на адресу військової частини.
Відповідно до статті 233 Статуту збереження і зміцнення здоров'я, фізичний розвиток військовослужбовців важлива і невід'ємна частина їх підготовки до виконання військового обов'язку. Піклування командира (начальника) про здоров'я підлеглих є одним з основних його обов'язків у діяльності щодо забезпечення постійної бойової готовності військової частини (підрозділу).
Згідно статті 234 Статуту збереження і зміцнення здоров'я військовослужбовців досягається шляхом: проведення командирами (начальниками) заходів, спрямованих на створення здорових умов служби і побуту; систематичного загартовування і фізичного розвитку; виконання санітарно-гігієнічних, протиепідемічних і лікувально-профілактичних заходів.
Статтею 246 Статуту визначено, що основними лікувально-профілактичними заходами є диспансеризація, амбулаторне, стаціонарне і санаторно-курортне лікування військовослужбовців.
Відповідно до статті 254 Статуту військовослужбовці зобов'язані негайно повідомити про захворювання безпосередньому начальникові, який зобов'язаний направити хворого до медичного пункту частини.
На стаціонарне лікування поза розташуванням військової частини військовослужбовці направляються за висновком лікаря військової частини, а для подання невідкладної допомоги за відсутності лікаря - черговим фельдшером (санітарним інструктором) медичного пункту з одночасним доповіданням про це начальникові медичної служби і черговому військової частини. До лікувальних закладів хворі доставляються у супроводі фельдшера (санітарного інструктора) (ст. 260 Статуту).
Відповідно до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого Наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 №402 (далі по тексту - Положення №402) військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров'я до військової служби призовників, військовослужбовців та військовозобов'язаних, установлює причинний зв'язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.
Основними завданнями військово-лікарської експертизи є, зокрема визначення причинного зв'язку захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтва) у військовослужбовців, військовозобов'язаних, резервістів, які призвані на збори, у осіб, звільнених із військової служби, а також причинного зв'язку захворювань, поранень, які заподіяли військовослужбовцям смерть.
Главою 20 Положення №402 визначено, що при медичному огляді військовослужбовців та інших контингентів ВЛК приймаються постанови такого змісту, зокрема: придатний до військової служби.
Суд акцентує увагу, що предметом спору у цій справі є бездіяльність відповідача, яка полягає у ненаданні кваліфікованої медичної допомоги позивачу.
Водночас, суд звертає увагу, що відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 09.12.2025 року №357 позивач вибув у військово-медичний клінічний центр Західного регіону (м.Львів) на стаціонарне лікування. Підстава: рапорт командира підрозділу.
Відповідно до виписки із медичної карти стаціонарного хворого №16095 військово-медичного клінічного центру Західного регіону ( АДРЕСА_1 ) загальний стан позивача задовільний. Виписка 22.12.2025 року.
У позовній заяві позивач вказує на погіршення його здоров'я, проте із зазначеної виписки не встановлено потреби у направленні військовослужбовця на стаціонарне лікування або ВЛК.
Наведені обставини свідчать про те, що відповідачем вчинено вичерпні дії за зверненням позивача щодо направлення його на лікування.
Крім того, судом не встановлено, що після виписки із військово-медичного клінічного центру Західного регіону (м.Львів), позивач повернувся до розташування військової частини та надав командиру частини медичну документацію, на яку посилається у тексті позовної заяви (складену після виписки), а останнім не вжито жодних відповідних заходів реагування з цього приводу.
Усі інші доводи учасників справи не заслуговують на увагу, оскільки не стосуються предмета спору.
За встановлених у цій справі обставин, судом не встановлено допущення відповідачем протиправної бездіяльності по відношенню до позивача, у зв'язку з чим у задоволенні позовних вимог слід відмовити.
Керуючись ст. 241-246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, -
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, у разі якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного перегляду справи.
Рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Л.Є. Букіна