01 травня 2026 рокуСправа №160/3497/26
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Олійника В. М.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,-
16 лютого 2026 року ОСОБА_1 звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області, з урахуванням уточненої позовної заяви від 27.03.2026 року, в якій просить:
визнати протиправними дії 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні;
стягнути з 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 07.08.2024 року по день фактичного розрахунку 15.01.2026 року (але не більше ніж 184 дні) у розмірі 117 548,40 грн.;
визнати протиправною бездіяльність 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, за період з 01.03.2018 по 19.07.2022 року, виплаченої 16.01.2026;
зобов'язати 3 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, за період з 01.03.2018 по 19.07.2022 року, виплаченої 16.01.2026, у розмірі 117 548,40 грн.
В обґрунтування позову позивач зазначила, що на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.07.2025 року в справі №160/12097/25 та постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 04.12.2025 року в справі №160/12097/25, 3 Державним пожежно-рятувальним загоном Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області 16.01.2026 року ОСОБА_1 виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 19.07.2022 року в розмірі 164 391,59 грн.
Оскільки 3 Державним пожежно-рятувальним загоном Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області не нараховано та не виплачено ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні; компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, позивач звернулася до суду з цим позовом.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16 лютого 2026 року для розгляду адміністративної справи №160/3497/26 визначено суддю Олійника В.М.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.02.2026 року, з урахуванням усунення недоліків, провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
24.02.2026 року на адресу 3 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області направлено ухвалу про відкриття провадження по справі та примірник позовної заяви з додатками.
25.02.2026 року 3 державним пожежно-рятувальним загоном Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області отримано ухвалу про відкриття провадження по справі та примірник позовної заяви з додатками, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа в системі "Електронний суд", яка міститься в матеріалах справи.
03.03.2026 року на адресу суду через систему «Електронний суд» від представника 3 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача з позовними вимогами, викладеними в позовній заяві, не погоджується та вважає їх необґрунтованими з наступних підстав.
Щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Таким чином, за положеннями ст. 117 КЗпП обов'язковою умовою для покладення на підприємство відповідальності за невиплату належних працівникові сум при звільненні є наявність вини підприємства.
На виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду по справі №160/12097/25 (яке набрало законної сили 04.12.2025 року) 3 ДПРЗ добровільно, без зволікань сплачено позивачеві грошові зобов'язання.
З вищевикладеного вбачається відсутність вини, як обов'язкової умови для покладення на 3 ДПРЗ відповідальності за невиплату позивачеві середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.
3 ДПРЗ зазначає, що у разі застосування норм трудового законодавства обчислення середнього заробітку працівників здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.
Вирішуючи позовні вимоги щодо стягнення середнього заробітку за затримку повного розрахунку при звільненні за період шляхом множення середнього розміру грошового забезпечення на кількість днів затримки виплати, у відповідності до положень статей 116, 117 Кодексу законі про працю України та правових позицій Верховного Суду щодо їх застосування, 3 ДПРЗ вважає, що необхідно врахувати:
- що на день виключення Позивача із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення між ним та 3 ДПРЗ не існувало спору щодо нарахування та виплати індексації, отримавши виплати, нараховані йому при звільнені, позивач не заявив відповідачу про свою незгоду з їх розміром та складовими;
- спір щодо нарахування та виплати індексації виник після отримання Позивачем відповіді відповідача з відмовою щодо нарахування та виплати у зв'язку з відсутністю підстав для нарахування компенсації;
- право позивача на отримання індексації, встановлене рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду по справі №160/12097/25 (яке набрало законної сили 04.12.2025 року), яким суд зобов'язав 3 ДПРЗ нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення.
За змістом статей 116 і 117 Кодексу законів про працю України та відповідно до правових позицій Верховного Суду, виплата середнього заробітку за час затримки розрахунку є видом відповідальності роботодавця за порушення строків виплати належних працівнику безспірних сум.
Тому, на думку представника відповідача, відсутні підстави стверджувати, що 3 ДПРЗ ухилявся від виконання рішення суду.
Щодо ненарахування та невиплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України (№2050- ІІІ) "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" №2050-ІІІ від 09.10.2000 року та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №159.
Відповідно до ст.1 Закону України №2050-ІІІ, підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Таким чином, відповідно до положень статті 1 Закону України №2050-ІІІ обов'язковою умовою для покладення на підприємство відповідальності за втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, є наявність вини підприємства.
Згідно зі статтею 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Ця норма регулює відповідальність за порушення суб'єктивних прав, які складають зміст зобов'язальних правовідносин, але вина є необхідною умовою будь-якого виду цивільно-правової відповідальності, зокрема, відповідальності за порушення абсолютних речових та особистих немайнових прав.
Отже, вина у цивільному праві - це невжиття особою всіх залежних від неї заходів для належного виконання зобов'язання або для запобігання заподіянню шкоди. Дане визначення вини позбавлене суб'єктивної характеристики, воно ґрунтується на зовнішніх, об'єктивних критеріях визначення. Вживання всіх залежних від особи заходів є формою поведінки особи, а не її психічного ставлення. В актах міжнародного приватного права саме відсутність вини (а не її наявність) має юридичне значення.
З вищевикладеного вбачається, що відсутність вини, як обов'язкової умови для покладення на 3 ДПРЗ відповідальності за невиплату позивачеві частини доходів.
3 ДПРЗ зазначає, що компенсація втрати частини доходів не підлягає нарахуванню "автоматично".
Компенсація втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати (відповідно до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення") може нараховуватись лише у разі доведення факту реального зниження купівельної спроможності доходу особи, а не формально за будь-яку затримку, незалежно від її причин.
Представник відповідача вважає, що позивач не надав жодних доказів, які б підтверджували реальне зниження рівня доходів або негативні наслідки для його фінансового становища у зв'язку з недоотриманням грошового забезпечення, що відбулося на підставі судового рішення.
З урахуванням викладеного, представник відповідача просить відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи в їх сукупності, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд встановив наступні обставини.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 в період з 01.03.2018 року по 19.07.2022 року проходила службу в 3 Державному пожежно-рятувальному загоні Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області.
На підставі витягу з наказу начальника Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області №373 від 31.07.2024 року сержанта служби цивільного захисту ОСОБА_2 , радіотелефоніста 17 державної пожежно-рятувальної частини 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області виключено з кадрів Державної служби України з надзвичайних ситуацій 06 серпня 2024 року.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.07.2025 року в справі №160/12097/25 позовну заяву ОСОБА_1 до 3-го Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії - задоволено частково та вирішено:
Визнати протиправними дії 3-го Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області щодо не нарахування і невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 19.07.2022 включно із застосуванням щомісячної фіксованої індексації відповідно до абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.
Зобов'язати 3 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області (вул. Каховська, буд. 38, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область, 50005, код ЄДРПОУ 38255196) здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) суми індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 19.07.2022 включно із застосуванням щомісячної фіксованої індексації відповідно до абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, з урахуванням висновків суду.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 04.12.2025 року в справі №160/12097/25 Апеляційну скаргу 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області залишено без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 липня 2025 року залишено без змін.
На виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.07.2025 року в справі №160/12097/25 та постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 04.12.2025 року в справі №160/12097/25, 3 Державним пожежно-рятувальним загоном Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області 16.01.2026 року ОСОБА_1 виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 19.07.2022 року в розмірі 164 391,59 грн., що підтверджується витягом з карткового рахунку відкритого в АТ КБ "Приватбанк".
Оскільки 3 Державним пожежно-рятувальним загоном Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області не нараховано та не виплачено ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні; компенсація втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, позивач звернулася до суду з цим позовом.
Вирішуючи позовні вимоги по суті, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Щодо стягнення середнього заробітку, суд виходить з наступного.
За змістом частини 1 статті 47 Кодексу законів про працю України (в редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до приписів статті 116 Кодексу законів про працю України (в редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
19 липня 2022 набрав чинності Закон України від 01 липня 2022 року №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яким, зокрема викладено в новій редакції норму статті 117 КЗпП України.
Згідно зі статтею 117 Кодексу законів про працю України (в редакції Закону України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ, яка була чинною на час виплати позивачу індексації грошового забезпечення) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Суд відзначає, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки) не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано Кодексом законів про працю України.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 Кодексу законів про працю України, як таких, що є загальними, та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
Суд відповідно до приписів частини 5 статті 242 КАС України враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду від 01 березня 2018 року у справі № 806/1899/17 та від 31 травня 2018 року у справі № 823/1023/16.
Суд відзначає, що нормами статей 116, 117 Кодексу законів про працю України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать.
У разі ж невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 Кодексу законів про працю України, відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Частина 1 статті 117 Кодексу законів про працю України стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина 2 статті 117 Кодексу законів про працю України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині 1 статті 117 Кодексу законів про працю України). Відтак у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
У той же час, якщо спір вирішено на користь працівника, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Правова позиція з цього питання викладена у постанові Верховного Суду від 20 травня 2021 року у справі №380/3007/20.
Оскільки грошове забезпечення позивачеві не виплачено в день його виключення зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, то вказана обставина свідчить про те, що при звільненні з військової служби відповідач не провів з позивачем повного розрахунку.
Отже, за встановлених обставин справи до спірних правовідносин застосуванню підлягають положення частини 1 статті 117 Кодексу законів про працю України, згідно з якою на відповідача покладається обов'язок виплатити позивачу середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні.
Крім того, у постанові від 16 лютого 2023 року у справі №420/20192/21 Верховний Суд зауважив, що передбачене статтею 117 КЗпП України відшкодування за затримку розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, що нараховується в розмірі середнього заробітку і спрямоване на захист прав звільненого працівника щодо отримання ним у передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на які працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).
Цією нормою Кодексу на роботодавця покладено обов'язок виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку за відсутності спору про розмір належних звільненому працівникові сум або в разі вирішення цього спору повністю на користь працівника.
Окремо обумовлено, що в разі вирішення спору на користь працівника частково розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Водночас невиконання роботодавцем в добровільному порядку обов'язку виплатити працівникові в зазначених випадках середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні зумовлює виникнення нового спору про стягнення відповідної суми відшкодування в судовому порядку.
Виходячи з цього, питання про стягнення на користь працівника середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні може вирішуватися судом одночасно з вирішенням спору про розміри належних звільненому працівникові сум або бути окремим предметом судового розгляду.
Суд враховує, що стаття 116 Кодексу законів про працю України оперує поняттям «всі суми, що належать працівнику», а стаття 117 цього Кодексу визначає санкцію "за невиплату відповідних сум при звільненні".
У постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду висловила правову позицію згідно з якою під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Підсумовуючи вищенаведене, суд, з урахуванням фактичних обставин справи та встановленого правового регулювання спірних правовідносин, які виникли між сторонами, доходить висновку про те, що, оскільки відповідач не провів з позивачем на день його виключення зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення розрахунок у повному обсязі, а саме не виплатив грошове забезпечення, то позивач відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України має право на виплату середнього грошового забезпечення за затримку розрахунку при звільненні.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, яка викладена, зокрема, у постанові від 30 квітня 2020 року у справі №140/2006/19, статтею 117 Кодексу законів про працю України покладено обов'язок щодо визначення розміру відшкодування за час затримки на орган, який виносить рішення по суті спору.
Отож, в справі, яка розглядається, суд встановивши право позивача на виплату середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні зобов'язаний визначити суму такого відшкодування, а не зобов'язувати відповідача провести її нарахування та виплату.
Такої ж правової позиції дотримується Верховний Суд і в постановах від 31 березня 2021 року у справі № 120/2617/20-а, від 20 травня 2021 року у справі № 380/3007/20 та від 16 лютого 2023 року у справі №420/20192/21.
Водночас у цій справі органом, який виносить рішення по суті спору, є суд, а тому відповідно до вимог частини другої статті 117 КЗпП України (в редакції Закону України від 01 липня 2022 року №2352-ІХ) саме суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні (але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті).
Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати, який застосовується до правовідносин щодо обчислення середньої заробітної плати у визначених ним випадках, зокрема в інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати проводяться виходячи із середньої заробітної плати (підпункт «л» пункту 1 розділу І Порядку № 100).
За змістом пункту 2 розділу ІІ Порядку №100 у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Згідно з пунктом 8 розділу IV Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Крім того, суд зазначає, що об'єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід (пункт 163.1 статті 163 Податкового кодексу України).
У підпункті 164.1.1 пункту 164.1 статті 164 Податкового кодексу України передбачено, що загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом.
Як видно з підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок.
Відповідно до абзацу 5 пункту 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню.
Оскільки справляння та сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
Враховуючи те, що обов'язок щодо нарахування, утримання та сплати податку із суми доходу та відповідальність за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) податку покладається на юридичну особу (її філію, відділення, інший відокремлений підрозділ), суд вважає, що визначення суми податку на доходи фізичних осіб та інших передбачених законом податків, зборів покладається на відповідача.
Відповідно до довідки начальника 3 ДПРЗ ГУ ДСНС у Дніпропетровській області про суми отриманого ОСОБА_1 грошового забезпечення за два місяці перед звільненням зі служби, середньоденний розмір грошового забезпечення за червень-липень 2024 року складає - 638,85 грн. = (38970,00 грн. / 61 календарних днів).
Період затримки розрахунку при звільненні повинен обчислюватися з першого дня після звільнення, а закінчуватися днем, що передує дню остаточного розрахунку, оскільки саме в цей період у роботодавця існує заборгованість перед звільненим працівником.
Отже, період затримки розрахунку при звільненні у цій справі обчислюється з 07.08.2024 року по 15.01.2026 року (включно).
Водночас суд бере до уваги те, що з 19 липня 2022 набрав чинності Закон України від 01 липня 2022 року №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яким викладено в новій редакції норму статті 117 Кодексу законів про працю України, а саме встановлено обмеження, згідно з яким виплата працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку здійснюється не більш як за шість місяців.
З огляду на дату проведення остаточного розрахунку з позивачем (16.01.2026 року) суд вважає, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону України від 01 липня 2022 року №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин».
А тому, з відповідача належить стягнути середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні не більш як шість місяців за затримку терміном 184 календарні дні з 07.08.2024 року (перший день після звільнення) по 15.01.2026 року (день, що передує дню остаточного розрахунку).
Отже, сума грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, на яку має право позивач за вказаного правового регулювання та встановлених судом обставин, за період з 07.08.2024 по 15.01.2026 року становить 117 548,40 грн. (638,85 грн. х 184 календарний день).
При вирішенні спору, суд враховує, що на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.07.2025 року в справі №160/12097/25 та постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 04.12.2025 року в справі №160/12097/25, 3 Державним пожежно-рятувальним загоном Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області 16.01.2026 року ОСОБА_1 виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 19.07.2022 року в розмірі 164 391,59 грн., що підтверджується витягом з карткового рахунку відкритого в АТ КБ "Приватбанк".
Відтак, суму виплати середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні в розмірі 117 548,40 грн., суд вважає співмірною та пропорційною з сумою по виконанню рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.07.2025 року в справі №160/12097/25 та постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 04.12.2025 року в справі №160/12097/25 у розмірі 164 391,59 грн.
У пункті 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.
Вирішуючи вимогу позивача про стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні суд враховує висновки Верховного Суду України, що висловлені у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16, висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-1113с16.
У пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц зафіксовано, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
У постанові від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19 (провадження №К/9901/5696/20) Верховний Суд застосовує критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, пропорційно загальному розміру належних позивачеві при звільненні виплат.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про необхідність стягнути з 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 38255196) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 07.08.2024 по 15.01.2026 року в сумі 117 548,40 грн. (сто сімнадцять тисяч п'ятсот сорок вісім гривень сорок копійок).
Щодо компенсації втрати частини доходів, суд зазначає наступне.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року №2050-ІІІ та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159.
Відповідно до статей 1, 2 Закону №2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців; виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Відповідно до статті 6 Закону №2050-ІІІ компенсацію виплачують за рахунок власних коштів - підприємства, установи і організації, які не фінансуються і не дотуються з бюджету, а також об'єднання громадян; коштів відповідного бюджету - підприємства, установи і організації, що фінансуються чи дотуються з бюджету; коштів Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, інших цільових соціальних фондів, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету.
Згідно статті 7 Закону №2050-ІІІ відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.
Із наведеного вбачається, що дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).
Основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 46 Закону №1058-IV, статтею 2 Закону №2050-ІІІ та Порядком компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
З метою реалізації Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» Кабінетом Міністрів України 21 лютого 2001 року прийнято постанову №159, якою затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати.
Згідно пункту 1 Порядку його дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
У пункті 4 Порядку зазначено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Також слід зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню у порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ та пункті 4 Порядку формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати.
Отже, право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
У розумінні Закону України №2050-III пенсія є доходом громадянина, вона не носить разового характеру і порушення строків її виплати означає втрату громадянином частини свого доходу.
Конституційний Суд України у Рішенні від 07 жовтня 2009 року №25-рп/2009 зазначив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
У рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, Європейський суд з прав людини дійшов висновку про те, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю в поводженні, яка порушувала статтю 14 Конвенції, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. При цьому Суд зауважив, що у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника, що призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункти 51-54).
Відповідно до частини 1 статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.
Суд звертає увагу, що компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у даному випадку 3 ДПРЗ ГУ ДСНС у Дніпропетровській області) добровільно чи на виконання судового рішення.
Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів.
За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений цей платіж і коли, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням.
Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 20.02.2018 року у справах №522/5664/17, №336/4675/17 та від 21.02.2018 року у справі №569/7903/16-ц.
У постанові від 29.09.2022 у справі №520/1001/19 Верховний Суд наголошував на тому, що дія Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи) та стосується всіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (зокрема, пенсії).
У цій же постанові колегія суддів вказувала, що законодавець пов'язав виплату компенсації з виплатою заборгованості доходу, тобто і компенсація й заборгованість по доходу провадиться в одному місяці.
Аналогічний висновок щодо застосування тих самих норм права у подібних правовідносинах викладено й у постановах Верховного Суду від 16.05.2019 року в справі №134/89/16-а, від 10.02.2020 року в справі №134/87/16-а, від 05.03.2020 року в справі №140/1547/19 та застосована у постанові від 20.10.2022 року в справі №140/862/19, де зауважено, що законодавець пов'язує виплату компенсації втрати частини доходів з виплатою основної суми доходу.
Судом з матеріалів справи вбачається, що на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.07.2025 року в справі №160/12097/25 та постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 04.12.2025 року в справі №160/12097/25, 3 Державним пожежно-рятувальним загоном Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області 16.01.2026 року ОСОБА_1 виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 19.07.2022 року в розмірі 164 391,59 грн., що підтверджується витягом з карткового рахунку відкритого в АТ КБ "Приватбанк".
А отже, судом вбачається, що компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму несвоєчасно виплаченої індексації за весь час затримки виплати за період з 01.03.2018 по 19.07.2022 року, 3 Державним пожежно-рятувальним загоном Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області ОСОБА_1 не було нараховано та виплачено.
Як передбачено положеннями пунктам 5 - 7 Порядку проведення компенсацій громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159, сума компенсацій виплачується громадянам у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за повний місяць.
Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент і звернення до суду.
Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
З урахуванням викладеного та заявлених позовних вимог, суд приходить до висновку про необхідність зобов'язати 3 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 38255196) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за період затримки виплати індексації грошового забезпечення з 01.03.2018 по 19.07.2022 року на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.07.2025 року в справі №160/12097/25, виплаченого 16.01.2026 року.
Суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (Заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини 1 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Згідно частини 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для часткового задоволення адміністративного позову.
Щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з частиною 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Відповідно до частини 1 статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Судом встановлено, що позивачем при зверненні до адміністративного суду із позовною заявою сплачено суму судового збору у розмірі 1331,20 грн., що документально підтверджується платіжною інструкцією АТ "Таскомбанк" від 27.01.2026 року.
А отже, пропорційно задоволеним позовним вимогам, суд приходить до висновку про необхідність стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 38255196) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 950,60 грн.
Керуючись ст. ст. 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Стягнути з 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 38255196) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 117 548,40 грн. (сто сімнадцять тисяч п'ятсот сорок вісім гривень сорок копійок).
Визнати протиправною бездіяльність 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за період затримки виплати індексації грошового забезпечення з 01.03.2018 по 19.07.2022 року на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.07.2025 року в справі №160/12097/25.
Зобов'язати 3 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 38255196) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за період затримки виплати індексації грошового забезпечення з 01.03.2018 по 19.07.2022 року на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.07.2025 року в справі №160/12097/25, виплаченого 16.01.2026 року.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 38255196) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 950,60 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України, до Третього апеляційного адміністративного суду.
Суддя В.М. Олійник