Справа № 602/1029/25Головуючий у 1-й інстанції Наумчук В.А.
Провадження № 22-ц/817/374/26 Доповідач - Хома М.В.
Категорія -
30 квітня 2026 року м. Тернопіль
Тернопільський апеляційний суд в складі:
головуючої - Хома М.В.
суддів - Костів О. З., Храпак Н. М.,
розглянувши у письмовому провадженні без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк "ПРИВАТ БАНК" на заочне рішення Лановецького районного суду Тернопільської області від 08 січня 2026 року, ухвалене суддею Наумчуком В.А. у цивільній справі №602/1029/25 за позовом Акціонерного товариства комерційний банк "ПРИВАТ БАНК" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
У жовтні 2025 року АТ КБ "ПРИВАТ БАНК" звернулося в суд з вказаним позовом, який обгрунтовано тим, що з метою отримання банківських послуг відповідач підписав Заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг № б/н від 20.04.2022 року та Паспорт споживчого кредиту, тим самим між сторонами був укладений кредитний договір.
Відповідачу було відкрито картковий рахунок та видано кредитну картку, на яку було встановлено кредитний ліміт до 200000,00 гривень. Для отримання доступу до рахунку та використання кредитного ліміту відповідач отримав кредитну картку, тип Універсальна, строк дії 03/26.
Після отримання картки відповідач отримував кредитні кошти. У процесі користування кредитним рахунком відповідач не надавав своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за борговими зобов'язаннями, у зв'язку з чим станом на 05.08.2025 року утворилась заборгованість у розмірі 39 470,00 гривень, що є заборгованістю за тілом кредиту, яку позивач просив стягнути з відповідача.
Також разом із заборгованістю за кредитним договором позивач просив стягнути з відповідача понесені судові витрати, пов'язані з розглядом справи, а саме сплачений судовий збір в розмірі 2422,40 гривень.
Заочним рішення Лановецького районного суду від 08 січня 2026 року у позові відмовлено. Судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладено на позивача.
В апеляційній скарзі АТ КБ "ПРИВАТ БАНК" просить оскаржуване судове рішення скасувати, постановивши нове судове рішення, яким позов задовольнити.
Зазначає, що обрання певного засобу захисту, у тому числі досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.
Встановлення законом обов'язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист. Направлення позивачем повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту за змістом кредитного договору є правом, а не обов'язком. Нездійснення цього права не позбавляє позивача права на дострокове стягнення заборгованості на підставі частини другої статті 1050 ЦК України.
Згідно п.2.1.1.3.5 Договору Сторони узгодили, що в разі порушення Відповідачем зобов'язань з погашення заборгованості по кредиту протягом 180-ти днів з моменту виникнення таких порушень, на підставі ст. ст.212, 611, 651 ЦК України терміном повернення кредиту встановлюється 180-й день з моменту порушення зобов'язань Клієнта з погашення кредиту. На 180-й день з моменту порушення зобов'язань Клієнта з погашення кредиту Клієнт зобов'язаний повернути Банку кредит.
Вказує, що в даній справі строк виплати кредиту настав в повному обсязі, оскільки це прямо передбачено умовами договору (п. 2.1.1.3.5), тому Позивач мав всі підстави звертатись одразу до суду з позовом про стягнення заборгованості, так як ч.4 ст.16 ЗУ «Про споживче кредитування» в даних правовідносинах не застосовується в силу того, що саме настав строк повернення кредиту.
Крім того, вказує, що суд не врахував, що сторони в п.2.1.1.2.4 Договору передбачили, що Банк може повідомляти клієнта про припинення кредитування через СМС-повідомлення на фінансовий номер; на електронну пошту клієнта; інформування у Системі «Приват24»; шляхом надсилання листа поштою та іншими каналами.
В даному випадку судом така інформація не витребовувалась та не досліджувалась, тим самим обмеживши Позивача в захисті своїх прав.
Позивач звертає увагу, що ним в автоматичному порядку повідомляються клієнти через СМС - повідомлення та інформування у Системі «Приват24» про наявну заборгованість і прострочені платежі.
Відзиву на апеляційну скаргу не подано, що відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволення.
Обставини справи.
20.04.2022 року ОСОБА_1 власноруч, за допомогою планшета, підписав Заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг № б/н (далі у тексті Заява) та Паспорт споживчого кредиту, копії яких містяться у матеріалах справи.
У Заяві зазначені основні умови кредитування: тип кредиту відновлювальна кредитна лінія, максимальний розмір кредитного ліміту (200 000,00 грн для карт «Універсальна» та «Універсальна GOLD»), строк кредитування 12 місяців з пролонгацією, мета отримання кредиту споживчі цілі, спосіб надання кредиту безготівковим шляхом (пункт 1.2 Заяви), а також процентна ставка відсотків річних 42,0% для карт Універсальна та 40,8% для карт Універсальна GOLD, тип процентної ставки - фіксована (пункт 1.3 Заяви).
У пункті 5 Заяви викладено текст Умов та Правил надання банківських послуг на дату приєднання та підписання їх клієнтом, які розміщені на https://privatbank.ua/terms.
Отже, наведені положення Умов та Правил надання банківських послуг є складовою і невід'ємною частиною Заяви та, відповідно, умовами Кредитного договору.
Згідно з умовами Кредитного договору тип кредиту відновлювальна кредитна лінія, який передбачає можливість клієнта отримувати кошти періодично по мірі необхідності в рамках встановленого заздалегідь ліміту, погашати всю суму заборгованості або тільки її частину, здійснювати повторне запозичення протягом терміну дії кредитної лінії (п.2.1.1.2.2 Умов).
Зі змісту п. 1.2 Заяви (основні умови кредитування), п. 2.1.1.2.3. Умов, а також п.3 Паспорту слідує, що Банк зобов'язався надати позичальнику кредит на споживчі цілі, тобто відповідно до ст.1 Закону України «Про споживче кредитування» на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника, у розмірі визначеному договором в обмін на зобов'язання позичальника з повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом в обумовлені цим договором терміни.
Строк кредиту 12 місяців. При цьому сторони узгодили, що строк користування кредитом продовжується на кожні наступні 12 місяців, якщо щонайменше як за 30 календарних днів до дати повернення кредиту банк не повідомить клієнта про припинення кредитування одним із передбачених у Договорі способів. Датою повернення кредиту є останній день календарного місяця строку Договору з урахуванням умови про продовження строку Договору (п.2.1.1.2.4. Умов).
Сторони узгодили, що загальний розмір кредиту за цим Договором становить розмір кредитного ліміту, встановленого банком клієнту, та який за розміром не перевищує 200 000,00 грн для карт «Універсальна» та «Універсальна GOLD» (п.2.1.1.2.5. Умов).
Розмір кредиту, реальна річна процентна ставка та загальна вартість кредиту на дату укладення Договору, усі припущення, використані для обчислення процентної ставки зазначені в Паспорті, який є невід'ємною частиною Договору, а саме процентна ставка у пільговий період становить 0,00001% річних, процентна ставка поза межами пільгового періоду становить - 42,0% річних для карт Універсальна та 40,8% річних для карт Універсальна GOLD (п. 1.3 Заяви та п.4. Паспорту).
Пільговий період становить до 55 днів (пільгова ставка діє за умови погашення до 25-го числа місяця, наступного за датою виникнення заборгованості (п.3. Паспорту).
У п. 2.1.1.3.5. Умов сторони погодили, що в разі порушення клієнтом зобов'язань з погашення заборгованості по кредиту протягом 180-ти днів з моменту виникнення таких порушень, на підставі ст. 212, 611, 651 ЦК України терміном повернення кредиту встановлюється 180-й день з моменту порушення зобов'язань клієнта з погашення кредиту. На 180-й день з моменту порушення зобов'язань клієнта з погашення кредиту клієнт зобов'язаний повернути банку кредит, проценти за користування кредитом, неустойку та виконати інші зобов'язання за Договором в повному обсязі.
Згідно з п. 2.1.1.6.1 Умов на підставі ст. 17 ЗУ «Про споживче кредитування» сторони узгодили, що в разі затримання клієнтом сплати частини кредиту та/або процентів, які підлягають сплаті в порядку передбаченому п. 2.1.1.3.1 договору, щонайменше на один календарний місяць, Банк має право вимагати повернення кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі, відсотки за фактичний строк його користування, в повному обсязі, виконати інші зобов'язання за договором, в т.ч. щодо сплати пені, в повному обсязі. При цьому Банк у письмовій формі повідомляє клієнта про таку затримку із зазначенням дій, необхідних для усунення порушень, та строку, протягом якого вони мають бути здійснені.
Договір починає діяти з дати встановлення кредитного ліміту на картці та діє до повного погашення сторонами своїх зобов'язань. Договір вважається продовженим на кожні наступні 12 місяців в разі, якщо за 30 днів до дати закінчення дії цього договору жодна із сторін не заявила про намір його розірвання. Банк може повідомити Клієнта про намір розірвання одним із передбачених у договорі способів: в письмовій формі, через встановлені засоби електронного зв'язку Банку та клієнта: Приват24, смс - повідомлення на останні відомі Банку номери телефонів, надані Банку при ідентифікації та актуалізації відомостей про Клієнта або іншими засобами, що дають змогу встановити дату направлення повідомлення. Клієнт може повідомляти Банк про намір розірвання договору в письмовій формі (п.2.1.1.9.1. Умов).
Факт отримання кредитних коштів відповідачем та користування ними підтверджується Випискою за договором № б/н за період 01.05.2022 - 05.08.2025 роки, а також Розрахунком заборгованості за договором б/н від 20.04.2022 року.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов'язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов'язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов'язання.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частини першої статті 1054 ЦК України).
Кредитний договір укладається у письмовій формі (частина перша статті 1055 ЦК України).
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства (частини перша та друга статті 207 ЦК України в редакції, чинній на момент укладення кредитного договору).
Так, відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності регулює Закон України «Про захист прав споживачів» № 1023-XII, який також встановлює права споживачів, визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
Споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних із підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника (пункт 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII).
Споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції (пункт 23 частини першої зазначеної статті, який був чинний до 10.06.2017).
У чинній до 10.06.2017 редакції частини десятої статті 11 Закону №1023-XII було закріплено, якщо кредитодавець на основі умов договору про надання споживчого кредиту вимагає здійснення внесків, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі внески або повернення споживчого кредиту можуть бути здійснені споживачем протягом тридцяти календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - шістдесяти календарних днів з дня одержання повідомлення про таку вимогу від кредитодавця. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про надання споживчого кредиту, вимога кредитодавця втрачає чинність.
10.05.2017 року набрав чинності Закон України від 15.11.2016 №1734-VIII «Про споживче кредитування» (далі - Закон №1734-VIII), який визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні. Закон №1023-XII застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону № 1734-VIII (стаття 11 Закону № 1023-XII у редакції, чинній з 10.06.2017).
Відповідно до частини першої статті 1 Закону №1734-VIII:
- споживач - фізична особа, яка уклала або має намір укласти договір про споживчий кредит;
- споживче кредитування - правовідносини щодо надання, обслуговування та повернення споживчого кредиту;
- споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Згідно із частиною четвертою статті 16 Закону № 1734-VIII, у разі затримання споживачем сплати частини споживчого кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - щонайменше на три календарні місяці кредитодавець має право вимагати повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі, якщо таке право передбачене договором про споживчий кредит.
Кредитодавець зобов'язаний у письмовій формі повідомити споживача про таку затримку із зазначенням дій, необхідних для усунення порушення, та строку, протягом якого вони мають бути здійснені.
Якщо кредитодавець відповідно до умов договору про споживчий кредит вимагає здійснення платежів, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі платежі або повернення споживчого кредиту здійснюються споживачем протягом 30 календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - 60 календарних днів з дня одержання від кредитодавця повідомлення про таку вимогу. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про споживчий кредит, вимога кредитодавця втрачає чинність.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі №638/13683/15-ц (провадження № 14-680цс19) виснувала, що звернення до суду з позовом про дострокове повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту не замінює визначений вказаним Законом порядок. Якщо кредитодавець звертається до суду з таким позовом, не виконавши вимоги частини десятої статті 11 Закону № 1023-XII (у редакції, чинній до 10.06.2017 року), не дотримавши передбачений зазначеним договором порядок, який не має погіршувати порівняно із цим Законом становище споживача, то в останнього як у позичальника відсутній обов'язок достроково повернути кошти за договором про надання споживчого кредиту, а в суду відсутня підстава для задоволення відповідного позову в частині, яка стосується дострокового стягнення коштів за таким договором.
У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду конкретизувала свій правовий висновок, висловлений у постанові від 27.03.2019 у справі № 521/21255/13 (провадження № 14-600цс18), вказавши, що суд, установивши, що кредитування відбулося для задоволення споживчих потреб позичальника, має застосувати до встановлених правовідносин приписи, які регулюють відносини споживчого кредитування, зокрема, частини десятої статті 11 Закону № 1023-XII (у редакції, чинній до 10.06.2017), в якій був установлений обов'язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту.
У справі №638/13683/15-ц Велика Палата Верховного Суду виснувала, що порушення позивачем визначеного кредитними договорами порядку направлення юридично значимих повідомлень, факт отримання яких адресатами суди не встановили, не може мати наслідком покладення на відповідачів тягаря дострокового погашення заборгованості за кредитними договорами.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив з того, що у матеріалах справи відсутні докази надсилання Банком відповідачу повідомлення (вимогу) про дострокове погашення кредитної заборгованості та отримання її відповідачем, а відтак відсутні підстави стверджувати, що позивач виконав вимоги ч.4 ст.16 Закону №1734-VIII, якою врегульовано порядок дострокового погашення споживчого кредиту. Суд вказав на недоведення позивачем належними і допустимими доказами того, що строк виконання кредитного зобов'язання змінено у встановленому законом порядку і у відповідача виник обов'язок достроково повернути кредитні кошти, у зв'язку з чим відмовив у стягненні тіла кредиту.
З таким висновком суду слід погодитися, оскільки він відповідає вимогам закону та ґрунтується на матеріалах справи.
Як вбачається з матеріалів справи та не оскаржується в апеляційній скарзі, між сторонами на підставі укладеного Кредитного договору виникли кредитні правовідносини, а саме відносини щодо споживчого кредитування, які регулюються нормами Цивільного кодексу України (далі у тексті - ЦК України), Закону України «Про споживче кредитування» від 16.11.2016 №1734-VIII, інших актів законодавства. Також, відповідач свої зобов'язання, взяті на себе за Кредитним договором виконував несвоєчасно і не у повному обсязі.
З наданих позивачем Виписки та Розрахунку заборгованості за договором убачається, що станом на 05.08.2025 року відповідач має заборгованість перед позивачем у розмірі 39470,00 грн, що є заборгованістю за тілом кредиту, заборгованість за простроченими відсотками у відповідача перед Банком відсутня. Вказана заборгованість утворилася за період часу з 01.05.2022 року по 05.08.2025 рік.
У даній справі регулювання правовідносин АТ КБ «ПриватБанк» зі споживачем ОСОБА_1 , щодо кредитування для споживчих потреб відбувалося з урахуванням приписів Закону № 1734-VIII.
З матеріалів справи вбачається, що позивач просить достроково стягнути з відповідача суму заборгованості за кредитом.
Як слідує з умов договору споживчого кредиту, сторонами погоджено строк кредитування 12 місяців.
З урахуванням встановлених обставин та умов кредитного договору, строк кредитування, визначений сторонами як 12 місяців, продовжувався на кожні наступні 12 місяців, починаючи з моменту укладення договору у 2023 році і до моменту звернення позивача з даним позовом, оскільки інше сторонами не доведено.
За таких обставин строк кредитування на час звернення до суду не сплив, а відтак відсутні підстави вважати, що у відповідача виник обов'язок повернути кредит у повному обсязі як такий, строк виконання якого настав.
Крім того, відповідно до умов п. 2.1.1.2.4 договору, припинення кредитування та, відповідно, непродовження строку договору можливе лише за умови належного повідомлення клієнта одним із передбачених договором способів, однак доказів здійснення такого повідомлення банк суду не надав, що свідчить про відсутність правових підстав вважати строк кредитування таким, що припинився.
Судом першої інстанції правильно встановлено, що позивач не надав доказів на підтвердження факту надіслання відповідачу та отримання ним вимоги про сплату простроченої кредитної заборгованості, у разі невиконання якої банк мав намір реалізувати своє право на дострокове повернення кредиту у судовому порядку.
Вказане свідчить про порушення позивачем передбаченого договором та законодавством обов'язкового досудового порядку врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту.
Встановлені судом обставини справи свідчать про те, що відповідач не отримував досудову вимогу банку, та відповідно останній не мав об'єктивної можливості виконати передбачений частиною четвертою статті 16 Закону України «Про споживче кредитування» обов'язок щодо повернення простроченої суми заборгованості за договором про споживчий кредит протягом 30 календарних днів з дня одержання від кредитодавця повідомлення про таку вимогу.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що пункт 2.1.1.3.5 Умов договору лише вказує на випадок, який сторони визначили істотним, і який може бути правовою підставою для реалізації права Банку вимагати дострокового повного виконання позичальником своїх зобов'язань, включаючи повернення всієї суми кредиту, сплати процентів за користування кредитом. Однак, цей пункт не підміняє собою порядок, передбачений положеннями ч.4 ст.16 Закону №1734-VIII та умовами Кредитного договору (п.2.1.1.6.1 Умов), згідно з яким Банк зобов'язаній у письмовій формі повідомити споживача (відповідача) про відповідну затримку в оплаті із зазначенням дій, необхідних для усунення допущених ним порушень протягом 30 календарних днів з дня одержання такого повідомлення.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що стягнення суми заборгованості за кредитним договором у даному випадку є передчасним.
Апеляційний суд зауважує, що позивач не позбавлений права повторно звернутися до суду із позовною заявою про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором у разі встановлення прострочення позичальником сплати відповідних платежів та виконання всіх передбачених кредитним договором та чинним законодавством вимог щодо обов'язкового досудового порядку врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не впливають на їх правильність.
Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин, застосовані правильно.
Порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено.
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд апеляційної інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість постановленого по даній справі рішення та відсутність підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі.
На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 367, 375, 382-384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,-
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк "ПРИВАТ БАНК" - залишити без задоволення.
Рішення Лановецького районного суду Тернопільської області від 08 січня 2026 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, окрім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.
Постанову апеляційного суду складено 30 квітня 2026 року.
Головуюча Хома М.В.
Судді Костів О.З.
Храпак Н. М.