Справа № 457/1654/25 Головуючий у 1 інстанції: Грицьків В.Т
Провадження № 22-ц/811/3755/25 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М.
06 травня 2026 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Ванівського О.М.,
суддів: Цяцяка Р.П., Шеремети Н.О.,
секретаря: Костюк С.О.,
з участю: апелянта ОСОБА_1 та його представника - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Трускавецького міського суду Львівської області від 29 жовтня 2025 року у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа - орган опіки і піклування Трускавецької міської ради про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини,-
В жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою, в якій просив встановити факт самостійного виховання та утримання ним дитини - його сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В обґрунтування заяви послався на те, що встановлення факту самостійного виховання та утримання сина необхідне йому для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
Оскаржуваною ухвалою Трускавецького міського суду Львівської області від 29 жовтня 2025 року у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа - орган опіки і піклування Трускавецької міської ради про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини - відмовлено.
Ухвалу суду оскаржив позивач ОСОБА_1 подавши апеляційну скаргу.
Вважає оскаржувана ухвала суду першої інстанції є незаконною, необґрунтованою, та такою, що підлягає скасуванню.
Покликається на те, що подана ним заява не була спрямована на створення преюдиції чи обмеження прав матері, а має на меті фіксацію безспірного факту його одноосібного виконання
батьківських функцій - виключно для захисту найкращих інтересів дитини, зокрема,
запобігання її інституціоналізації у разі його мобілізації.
Просить скасувати ухвалу про відмову у відкритті провадження Трускавецького
міського суду Львівської області від 29.10.2025 року та направити справу №457/1654/25 для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення апелянта ОСОБА_4 , представника апелянта - ОСОБА_5 на підтримання апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що таку слід задовольнити.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд.
В силу положень ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Згідно п. п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції не відповідає зазначеним вимогам.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Відмовляючи у відкритті провадження по справі, суд першої інстанції виходив з того, що вказана справа пов'язана з вирішенням спору про право - зокрема, спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини та/або ухилення від виконання батьківських обов'язків, який підлягає розгляду у порядку позовного провадження з урахуванням інтересів дитини.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду зважаючи на наступне.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частиною першою статті 293 ЦПК України визначено, що окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Відповідно до пункту 5 частини другої цієї статті, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Перелік фактів, що мають юридичне значення та які встановлюються в судовому порядку, передбачений у статті 315 ЦПК України.
Відповідно до ч.1 ст.315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з ім'ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного чи природного характеру.
У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (ч.2 ст.315 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №320/948/18 (провадження №14-567цс18) зроблено висновок, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, а саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення,
зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
Таким чином, юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника.
Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи за заявою фізичних осіб про встановлення фактів, якщо встановлення фактів не пов'язується із наступним вирішенням спору про право, і чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення.
Судом встановлено, що предметом розгляду у даній справі є заява про встановлення факту самостійного виховання та утримання дітей.
Заявлені вимоги, пов'язані з доведенням існування підстав для визнання (підтвердження) за ОСОБА_1 певного соціально-правового статусу - батька, який самостійно виховує та утримує сина: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Звертаючись із заявою про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини, заявник посилався на пункт 4 частини 1 статті 23 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», відповідно до якого, не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані: жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України;
Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України відповідно до статті 65 Конституції України, статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», статті 17 Закону України «Про оборону України» .
24 лютого 2022 року Указом Президента України №64/2022 в Україні введений воєнний стан у зв'язку зі збройним нападом рф, який триває.
24 лютого 2022 року Указом Президента України №69/2022 оголошено проведення загальної мобілізації.
Відповідно до статті 4 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», організація і порядок проведення мобілізаційної підготовки та мобілізації визначаються цим Законом, актами Президента України та Кабінету Міністрів України.
Верховний Суд у постанові від 02 квітня 2025 року у справі №127/3622/24 наголошує, що диспозиція частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» містить імперативний припис стосовно того, що підстава для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та/або звільнення з військової служби особи, яка самостійно виховує та утримує дитину, має бути встановлена виключно за рішенням суду.
В умовах дії режиму воєнного стану факт самостійного виховання батьком (або іншою особою) дитини може існувати і без наявного спору про право через обставини, в силу яких обсяг прав матері (батька) обмежується або припиняється.
Законодавець, враховуючи наявні життєві ситуації в умовах війни, розширив перелік підстав, за яких особа, яка самостійно виховує та утримує дитину, може не підлягати призову на військову службу або звільнитися з військової служби без позбавлення іншого батьківських прав з урахуванням неможливості реалізації ним своїх батьківських прав та обов'язків в умовах війни чи/або надання такій особі соціального статусу одинокого батька (матері) у разі відсутності іншого з батьків та інше.
Удосконалюючи законодавство в умовах режиму воєнного стану, законодавець передбачив установлення факту самостійного виховання та утримання дитини як підставу для отримання відстрочки від мобілізації та/або звільнення з військової служби та чітко визначив порядок його встановлення виключно в судовому порядку, що унеможливлює встановлення такого юридичного факту в позасудовому порядку будь-яким іншим органом влади.
У такий спосіб законодавцем установлено судовий контроль задля дотримання балансу між інтересами дитини, яка може залишитися без батьківського піклування, особи (батька чи матері щодо здійснення піклування) та народу України в особі держави в розумінні статті 65 Конституції України.
Такий порядок встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини визначений тому, що саме в порядку окремого провадження суд встановлює обставини та перевіряє (підтверджує) їх доказами незалежно від наданих сторонами доказів та зазначених доводів на їх спростування. Тобто встановлення юридичного факту як підстава для отримання відстрочки від мобілізації та/або звільнення з військової служби здійснюється безпосередньо судом.
Отже, за відсутності спору між батьками дитини щодо її виховання та утримання й визначення законодавством встановлення такого факту в судовому порядку, суд, оцінюючи доводи і докази, які підтверджують факт самостійного виховання особою дитини, досліджує обставини (події) у конкретних життєвих ситуаціях.
Суд першої інстанції, відмовляючи у відкритті провадження у справі, покликався на те, що
такі обставини, як проживання дитини разом із батьком, її виховання та утримання, не можуть кваліфікуватися як юридичні факти в розумінні статті 315 ЦПК України, оскільки пов'язані з виконанням батьками своїх обов'язків, визначених положеннями СК України. Суд наголошував, що в даній справі вбачається спір про право, відтак, даний факт може бути підтверджений за рішенням суду виключно в разі вирішення питання про позбавлення матері батьківських прав.
Колегія суддів вважає такі висновки суду першої інстанції помилковими, оскільки вони суперечать Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», який передбачає, що не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані: жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України.
Окрім того, на стадії відкриття провадження, без установлення всіх обставин, які мають значення для справи, у суду не було достатніх підстав для висновку про наявність спору про право.
Отже, суд першої інстанції допустив порушення норм матеріального та процесуального права, які регулюють вирішення даного питання, тому апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а ухвалу суду першої інстанції скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст.367, 374 ч.1 п.6, 379 ч.1 п.4, 381, 382, 384, 389 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,
апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу Трускавецького міського суду Львівської області від 29 жовтня 2025 року скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складений 06 травня 2026 року.
Головуючий: Ванівський О.М.
Судді Цяцяк Р.П.
Шеремета Н.О.