Дата документу 06.05.2026 Справа № 317/1394/26
Справа № 22-ц/807/1206/26 Головуючий у 1-й інстанції: Громова І.Б.
Є.У.№ 317/1394/26 Суддя-доповідач: Кочеткова І.В.
06 травня 2026 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ:
головуючої Кочеткової І.В.,
суддів: Кухаря С.В.,
Полякова О.З.,
розглянувши в порядку спрощеного письмового позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Запорізька районна державна адміністрація Запорізької області як орган опіки та піклування про позбавлення батьківських прав,
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , інтереси якої представляє адвокат Скрима Валерія Анатоліївна, на ухвалу Запорізького районного суду Запорізької області від 27 березня 2026 року,
У березні 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав.
Ухвалою Запорізького районного суду від 10.03.2026 позовну заяву залишено без руху, оскільки в ній не зазначено номери та засоби зв'язку та адреси електронної пошти усіх учасників справи та не додано доказу надсилання відповідачу копій позовної заяви.
11і 17 березня 2026 року адвокат Скрима В.А., яка представляє інтереси позивачки, через електронний суд на виконання ухвали суду направила заяву про усунення недоліків і докази виконання ухвали суду від 10.03.2026.
Ухвалою Запорізького районного суду Запорізької області від 27 березня 2026 року позов ОСОБА_1 визнано неподаним та повернуто позивачу.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , інтереси якої представляє адвокат Скрима В.А., посилаючись на порушення норм процесуального права, просить ухвалу суду скасувати, справу передати до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.
За положенням ч.2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в п. 6 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Зважаючи на вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін.
Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно із п. 6 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Залишаючи позовну заяву без руху, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем по справі не надано електронних адресів усіх учасників справи, не направлено усім учасникам справи копію позову.
11.03.2026 та 17.03.2026 представник позивача ОСОБА_1 , адвокат Скрима В.А. подала суду заяви про усунення недоліків, надавши суду наявні письмові докази.
Ухвалою суду від 27 березня 2026 року позовну заяву визнано неподаною та повернуто позивачці.
Суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 не виконала вимоги ухвали суду від 10 березня 2026 року. Вказана обставина, на думку суду, унеможливлює встановити місце проживання відповідача по справі, адресу місця його останньої реєстрації.
Проте таких висновків суд першої інстанції дійшов з порушенням норм процесуального права, а тому з ними не можна погодитись.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).
Ніхто не може бути обмежений у праві на доступ до правосуддя, яке охоплює можливість особи ініціювати судовий розгляд та брати участь у судовому процесі. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Водночас потрібно враховувати, що будь-яке суб'єктивне право має межі, оскільки суб'єктивне право є мірою свободи, мірою можливої поведінки правомочної особи в правовідносинах.
Статтею 175 ЦПК України визначені вимоги щодо форми та змісту позовної заяви. За нормами статей 13,175 ЦПК України позивач на власний розсуд обґрунтовує свої вимоги з викладом відповідних обставин та зазначенням доказів, що підтверджують такі обставини.
Відповідно до ч. 1 ст.4 ЦПК України та ст.15ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За формою і змістом позовна заява ОСОБА_1 відповідає вимогам ст.175 ЦПК України. На підтвердження своїх позовних вимог позивачка додала до позовної заяви наявні у неї письмові докази, зазначив останню відому адресу місця проживання відповідача.
На виконання ухвали суду про залишення позову без руху позивачка надала суду докази направлення позовної заяви і доданих до неї письмових доказів всім учасникам справи та зазначила про те, що їй невідомі засоби зв'язку і електронна адреса відповідача.
З огляду на те, що позивачка фактично виконав вимоги, викладені в ст.175 ЦПК України і усунув недоліки, зазначені судом в ухвалі про залишення позовної заяви без руху, правові підстави, які б перешкоджали вирішенню питання про відкриття провадження в матеріалах справи відсутні.
Однак, суд першої інстанції наведеного не врахував та помилково повернув позовну заяву позивачеві.
Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Конституційний Суд України у рішенні № 9-зп від 25 грудня 1997 року офіційно розтлумачив цю норму та зазначив, що частину першу статті 55 Конституції України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке згідно зі статтею 64 Конституції України не може бути обмежене.
Так, згідно з рішеннями Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі «Пелевін проти України» та від 30.05.2013 у справі «Наталія Михайленко проти України», право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальної заборони та обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Доступ до правосуддя здійснюється шляхом точного, послідовного і неухильного дотримання процесуального алгоритму, що передбачений, зокрема, Цивільним процесуальним кодексом України.
Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8).
Право на ефективний судовий захист закріплено також у статті 2 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року та в статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції»(далі - Конвенція).
За змістом пункту 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Ніхто не може бути обмежений у праві на доступ до правосуддя, яке охоплює можливість особи ініціювати судовий розгляд та брати безпосередню участь у судовому процесі, або позбавлений такого права. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини гарантії регламентовані статтею 6 Конвенції, якою передбачено право на справедливий суд, там, де існують, апеляційні або касаційні суди, повинні відповідати також і забезпеченню ефективного доступу до цих судів (пункт 25 рішення ЄСПЛ у справі "Делькур проти Бельгії" від 17 січня 1970 року та пункт 65 рішення у справі "Гофман проти Німеччини" від 11 жовтня 2001 року).
Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.
Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.
Україна як учасниця Конвенції повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.
Право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним» (Белле проти Франції, § 38). Для того, щоб право на доступ було ефективним, особа «повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує його права» (Белле проти Франції, § 36; Нун'єш Діаш проти Португалії).
Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (Перес де Рада Каванил'ес проти Іспанії).
Отже, відмова у прийнятті до розгляду позовної заяви з формальних підстав матиме наслідком порушення права особи на справедливий судовий розгляд, гарантоване параграфом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що, визнавши неподаною та повернувши заяву позивачу, суд першої інстанції порушив його право на доступ до правосуддя.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження, висновок суду першої інстанції про повернення заяви є передчасним, таким, що не відповідає процесуальним вимогам та суперечить принципу доступності до судового захисту, тому згідно з вимогами ст. 379 ЦПК України, ухвалу слід скасувати та направити матеріали справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції проявив надмірний формалізм при вирішенні питання про відкриття провадження у справі і обмежив ОСОБА_1 в доступі до правосуддя.
Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку щодо обмеження права позивача на суд, визнав позов неподаним та повернув його.
За вказаних обставин оскаржувану ухвалу суду першої інстанції не можна визнати такою, що постановлена з дотриманням норм процесуального права, а тому на підставі ст. 379 ЦПК України вона підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись ст. ст. 374, 379, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , інтереси якої представляє адвокат Скрима Валерія Анатоліївна задовольнити.
Ухвалу Запорізького районного суду Запорізької області від 27 березня 2026 року у цій справі скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуюча І.В. Кочеткова
Судді: С.В. Кухар
О.З. Поляков