05 травня 2026 року
м. Київ
справа № 581/22/24
провадження № 51-1673ск26
Колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:
головуючої ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
вивчила касаційну скаргу засудженого ОСОБА_4 на вирок Липоводолинського районного суду Сумської області від 04 грудня 2025 року і
встановила:
до Касаційного кримінального суду надійшла касаційна скарга засудженого ОСОБА_4 , в якій він викладає вимогу про перегляд указаного судового рішення у касаційному порядку.
Перевіривши відповідність касаційної скарги вимогам ст. 427 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України), касаційний суд дійшов висновку, що скаргу подано без додержання вимог вказаної статті.
Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року, що набрав чинності 15 грудня 2017 року, внесені зміни до Кримінального процесуального кодексу України та визначено, що судом касаційної інстанції є Верховний Суд.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 427 КПК України у касаційній скарзі зазначається найменування суду касаційної інстанції, яким згідно частини 5 статті 31 КПК України є Касаційний кримінальний суд Верховного Суду. Проте, в порушення зазначених вимог процесуального закону засуджений свої вимоги скеровує до Верховного Суду України.
Крім того, згідно з п. 4 ч. 2 ст. 427 КПК України у касаційній скарзі вказується обґрунтування вимог особи, яка подала касаційну скаргу, із зазначенням того, у чому полягає незаконність чи необґрунтованість судового рішення. В обґрунтуванні обов'язково слід навести мотиви, чому особа вважає рішення незаконним, тобто в чому полягає неправильність застосування норм матеріального та/або процесуального права.
У поданій скарзі не наведено в аспекті приписів статей 412, 413, 414 КПК України у їх взаємозв'язку допущення судами першої та апеляційної інстанцій таких порушень норм права, які тягнуть за собою обов'язкову зміну чи скасування судових рішень на підставах, передбачених ч. 1 ст. 438 КПК України.
Такі вимоги мають узгоджуватися з положеннями ч. 1 ст. 436 КПК України, згідно з якими суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право: 1) залишити судове рішення без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення; 2) скасувати судове рішення і призначити новий розгляд у суді першої чи апеляційної інстанції; 3) скасувати судове рішення і закрити кримінальне провадження; 4) змінити судове рішення.
З урахуванням викладеного, прохальна частина касаційної скарги засудженого не містить вимог, які б узгоджувалися з положеннями ст. 436 КПК України.
Попри те, що вирок суду переглядався в апеляційному порядку, в тому числі й за апеляційною засудженого, він не оскаржує ухвалу суду апеляційної інстанції та не вказує, у чому конкретно полягає незаконність ухвали апеляційного суду, які конкретно доводи апеляційної скарги сторони захисту, з огляду на правила
ст. 404, 419 вказаного Кодексу, суд належним чином не дослідив, не перевірив не оцінив та на які з них не надав відповіді.
Наявність вказаних недоліків унеможливлює відкриття касаційного провадження за цією касаційною скаргою.
Колегія суддів звертає увагу, що недоліки касаційної скарги можуть бути усунуті шляхом складання нового тексту касаційної скарги, якщо зауваження колегії суддів стосувалися змістовної частини скарги, та/або шляхом подання додаткових документів, якщо всупереч вимогам КПК України не додано усіх документів, які мають подаватися разом з касаційною скаргою.
За таких обставин, якщо суд касаційної інстанції відповідно до ч. 1 ст. 429 КПК України встановив, що касаційну скаргу подано без додержання вимог, передбачених ст. 427 КПК України, то постановляє ухвалу про залишення її без руху, в якій зазначаються недоліки касаційної скарги і встановлюється строк, необхідний для їх усунення, що не може перевищувати п'ятнадцяти днів з дня отримання ухвали особою, яка подала касаційну скаргу.
Також суд вважає за необхідне, згідно з приписом ст. 20 КПК України, роз'яснити засудженому його право на кваліфіковану правову допомогу.
Відповідно до ст. 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
У ч. 2 ст. 8 Кримінально-виконавчого кодексу України (далі - КВК) засудженому гарантується право на правову допомогу. Для одержання правової допомоги засуджені можуть користуватися послугами адвокатів або інших фахівців у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи.
Згідно з п. 7 ч. 1 ст. 14 Закону України «Про безоплатну правову допомогу» від
02 червня 2011 року № 3460-VI (далі - Закон № 3460-VI) право на безоплатну вторинну правову допомогу згідно з цим Законом та іншими законами України мають також особи, засуджені до покарання у вигляді позбавлення волі, - на всі види правових послуг, передбачені частиною другою ст.13 цього Закону (в тому числі захист і складання документів процесуального характеру).
Захист, складання документів процесуального характеру та здійснення представництва інтересів особи, засудженої до покарання у вигляді позбавлення волі, за зверненням такої особи або за ухвалою суду забезпечують Міжрегіональні центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги (підпункт 2 пункту 8 Положення про центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 02 липня 2012 року № 967/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 24 травня 2016 року № 1487/5).
Таким чином, для засуджених до покарання у виді позбавлення волі на час підготовки ними заяв про перегляд судових рішень, які набрали законної сили і за якими таким особам було призначене відповідне покарання, законом встановлено гарантії їх права на правову допомогу.
Тому для одержання правової допомоги під час складання документів процесуального характеру засуджений, який відбуває покарання у виді позбавлення волі, за змістом статей 110 і 113 КВК вправі через адміністрацію виправної колонії звернутися до відповідного Міжрегіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги.
Ураховуючивикладене та керуючись ч. 1 ст. 429, ст. 441 Кримінального процесуального кодексу України, колегія суддів
постановила:
касаційну скаргу засудженого ОСОБА_4 на вирок Липоводолинського районного суду Сумської області від 04 грудня 2025 року залишити без руху та надати йому строк для усунення вказаних недоліків упродовж п'ятнадцяти днів із дня отримання копії даної ухвали.
Роз'яснити, що касаційна скарга, залишена без руху, повертається, якщо особа не усунула її недоліків в установлений судом строк.
Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3