01 травня 2026 року
м. Київ
справа № 523/4631/24
провадження № 61-8862св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивачка - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Кобилкова Тетяна Сергіївна,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Мазур Наталя Сергіївна, на постанову Одеського апеляційного суду від 01 квітня 2025 року у складі колегії суддів: Сегеди С. М., Вадовської Л. М., Комлевої О. С.,
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Кобилкова Т. С. (далі - приватний нотаріус Кобилкова Т. С.), про витребування майна з чужого володіння,
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 була власницею нежитлового приміщення перукарні, загальною площею 141,1 кв. м, за адресою:, АДРЕСА_1 , яке було реалізоване на електронних торгах у порядку примусового виконання рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 13 березня 2014 року (справа № 523/17044/13-ц), яким із позивачки на користь Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» (далі - ПАТ «УкрСиббанк») було стягнено заборгованість за кредитним договором у загальному розмірі 65 934,16 дол США та 39 682,22 грн. Переможцем електронних торгів став
ОСОБА_2 , який 09 січня 2018 року отримав свідоцтво про право власності на зазначене нерухоме майно, та зареєстрував свої право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Рішенням Суворовського районного суду міста Одеси від 22 червня 2018 року у справі за № 523/863/18 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Державного підприємства «СЕТАМ» (далі - ДП «СЕТАМ»), Другого Суворовського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області (далі - Другий Суворовський ВДВС ГТУЮ в Одеській області), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ПАТ «УкрСиббанк», про визнання недійсними електронних торгів з примусової реалізації належного ОСОБА_1 нежитлового приміщення перукарні, загальною площею 141,1 кв. м, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , оформлених протоколом від 29 листопада 2017 року № 300165, залишено без задоволення.
Постановою Одеського апеляційного суду Одеської області від 22 серпня 2019 року (справа № 523/863/18) рішення Суворовського районного суду міста Одеси
від 22 червня 2018 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про задоволення позову ОСОБА_1 .
Постановою Верховного Суду від 01 квітні 2020 року (справа № 523/863/18) постанову Одеського апеляційного суду Одеської області від 22 серпня 2019 року було скасовано, рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 22 червня 2018 року залишено в силі.
У вказаній постанові Верховного Суду зазначено, що встановлені судом першої інстанції обставини не свідчать про наявність порушень, що могли вплинути на результат торгів, а також про порушення прав і законних інтересів
ОСОБА_1 внаслідок проведення прилюдних торгів.
Водночас позивачка оскаржила підготовчі дії державного виконавця щодо проведення електронних торгів з реалізації належного їй нерухомого майна. В ухвалах Суворовського районного суду міста Одеси від 21 жовтня 2019 року у справі № 523/3695/18 та від 14 лютого 2019 року у справі № 523/186/19, постановлених після ухвалення рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 22 червня 2018 року (справа № 523/863/18), було встановлено допущені державним виконавцем порушення при оцінці майна та вчиненні інших підготовчих дій щодо проведення електронних торгів.
Так, ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 21 жовтня 2019 року у справі № 523/3695/18 визнано неправомірними дії державного виконавця Суворовського ВДВС м. Одеса ГТУЮ в Одеській області Свідерської М. Г. щодо призначення суб'єкта оціночної діяльності - Товариства з обмеженою відповідальністю «Сейв Компані» (далі - ТОВ «Сейв Компані») для проведення незалежної оцінки нерухомого майна, визнано неправомірною і скасовано постанову державного виконавця Суворовського ВДВС м. Одеса ГТУЮ в Одеській області Свідерської М. Г. від 29 травня 2017 року про призначення суб'єкта оціночної діяльності ТОВ «Сейв Компані», визнано звіт ТОВ «Сейв Компані» про оцінку нерухомого майна таким, що не відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна і використанню від 15 червня 2017 року.
Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 14 лютого 2019 року визнано дії начальника другого Суворовського відділу ДВС м. Одеса ГТУЮ в Одеській області Шевченкап Є. О. неправомірними, в частині винесення доручення від 29 листопада 2017 року про передачу виконавчих проваджень від одного державного виконавця до іншого; визнано дії державного виконавця Другого Суворовського відділу ДВС м. Одеса ГТУЮ в Одеській області Свідерської М. Г. неправомірними, в частині ухвалення постанови від 30 листопада 2017 року про прийняття виконавчих проваджень у зв'язку із реорганізацією відділу.
У мотивувальній частині зазначеної ухвали суд встановив, що державний виконавець Свідерська М. Г. не мала службових повноважень (компетенції) за виконавчими провадженнями № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 станом на 27 жовтня 2017 року, з проведення будь-яких виконавчих дій, ухвалення постанов, укладення правочинів в межах зазначених виконавчих проваджень, в тому числі при складанні акта про проведення електронних торгів від 21 грудня 2017 року.
Посилаючись на те, що нежитлове приміщення перукарні, загальною площею
141,1 кв. м, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , вибуло з володіння позивачки поза її волею, з порушенням порядку виконання судових рішень, що встановлено в ухвалах Суворовського районного суду м. Одеси від 21 жовтня 2019 року у справі № 523/3695/18 та від 14 лютого 2019 року у справі № 523/186/19, постановлених після ухвалення рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 22 червня 2018 року у справі за № 523/863/18, ОСОБА_1 , просила суд:
визнати недійсним протокол проведення електронних торгів від 29 листопада 2017 року №300165 щодо реалізації арештованого нерухомого майна, а саме нежитлового приміщення, загальною площею 141,1 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ;
скасувати рішення та запис приватного нотаріуса Кобилкової Т. С. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 39148323 від 10 січня 2018 року на об'єкт нерухомого майна - нежитлове приміщення загальною площею 141,1 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 ;
витребувати від ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 нежитлове приміщення перукарні, загальною площею 141,1 кв. м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 ;
стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 23 вересня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
Визнано недійсним протокол проведення електронних торгів від 29 листопада 2017 року № 300165 щодо реалізації арештованого нерухомого майна, а саме нежитлового приміщення, загальною площею 141,1 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .
Скасовано рішення та запис приватного нотаріуса Кобилкової Т. С. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 39148323 від 10 січня 2018 року на об'єкт нерухомого майна - нежитлове приміщення загальною площею 141,1 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Витребувати від ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 нежитлове приміщення перукарні, загальною площею 141,1 кв. м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 3 633,60 грн та витрати на правову допомогу у розмірі 10 000,00 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що саме неправомірні дії державного виконавця призвели до проведення незаконних електронних торгів від 21 грудня 2017 року, які в свою чергу призвели до незаконного позбавлення ОСОБА_1 права власності не нежитлове приміщення, що є підставою для задоволення позову.
Постановою Одеського апеляційного суду від 01 квітня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.
Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 23 вересня 2024 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 , апеляційний суд погодився з висновком місцевого суду про те, що нежитлове приміщення перукарні, загальною площею 141,1 кв. м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , продане ОСОБА_2 з порушенням порядку, встановленого для виконання судових рішень.
Водночас, задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції не врахував, що ОСОБА_1 для захисту своїх порушених прав обрала неналежний спосіб захисту, оскільки за змістом частини другої статі 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) нерухоме майно не може бути витребувано у добросовісного набувача, яким є відповідач ОСОБА_2 , який придбав нежитлове приміщення перукарні, загальною площею 141,1 кв. м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , 29 листопада 2017 року на електронних торгах за ціною 1 273 484,80 грн.
Відхиляючи доводи позивачки про те, що вона була позбавлена власності поза її волею, апеляційний виходив з того, що зазначене не відповідає дійсності, зважаючи на те, що спірне нерухоме майно вона передала в іпотеку на забезпечення кредитних зобов'язань перед ПАТ «УкрСиббанк».
Згідно з відомостями автоматизованої системи виконавчих проваджень у Відділі ДВС на виконанні перебувало виконавче провадження № НОМЕР_3 з примусового виконання виконавчого листа від 31 березня 2014 року № 523/17044/13, виданого Суворовським районним судом м. Одеси про стягнення із ОСОБА_1 на користь ПАТ «УкрСиббанк» кредитної заборгованості у загальному розмірі 65 937,16 дол. США та 39 682,22 грн.
Зазначене виконавче провадження завершене 24 вересня 2019 року на підставі пункту 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» на підставі заяви стягувача від 11 червня 2019 року про повернення виконавчого документа стягувачу, що свідчить про те, що кредитна заборгованість ОСОБА_1 перед ПАТ «УкрСиббанк» була погашена за рахунок продажу предмета іпотеки на електронних торгах.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи
У липні 2025 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Мазур Н. С., звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Одеського апеляційного суду від 01 квітня 2025 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції.
Як на підставу касаційного оскарження заявниця посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 910/856/17, від 04 липня 2018 року у справі № 14-194цс18, від 02травня 2018 року у справі № 910/10136/17, від 15 травня 2019 року у справі № 678/301/12, від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19, від 24 січня 2024 року у справі № 291/86/20 та інших (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України
(далі - ЦПК України).
Касаційна скарга обґрунтована тим, суд апеляційної інстанції не врахував, що згідно з частиною другою статті 388 ЦК України, майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.
Водночас під час проведення електронних торгів 21 грудня 2017 року такий порядок не було дотримано, що встановлено у ухвалі Суворовського районного суду м. Одеси від 21 жовтня 2019 року у справі № 523/3695/18, яка є чинною.
У вказаній справі суд першої інстанції встановив, що нежитлове приміщення перукарні було вилучене у ОСОБА_1 посадовою особою органу ДВС, яка не мала відповідних повноважень, за ціною нижчою від реальної комерційної вартості нерухомого майна. Крім того, суд визнав звіт про оцінку майна таким, що не відповідає вимогам нормативно-правових актів.
Тобто, нежитлове приміщення перукарні, загальною площею 141,1 кв. м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , вибуло із володіння ОСОБА_1 поза її волею.
Суд апеляційної інстанції не врахував, що акт про проведення електронних торгів від 21 грудня 2017 року є нікчемним правочином, а отже не тягне будь-яких юридичних наслідків, зокрема не може бути документом, що підтверджує право ОСОБА_2 на реєстрацію права власності на нерухоме майно за наслідками проведення електронних торгів.
Підставою для визнання прилюдних торгів недійсними є визнані незаконними у встановлений законом спосіб підготовчі дії державного виконавця щодо визначення вартості майна боржника у виконавчому провадженні з метою проведення прилюдних торгів.
Проведення прилюдних торгів з реалізації майна за ціною, визначеною звітом про оцінку майна, який утратив чинність, є порушенням установлених законодавством правил про порядок реалізації майна на прилюдних торгах, у тому числі про визначення стартової ціни реалізації майна. З огляду на норми частини першої статті 16 ЦК України проведення прилюдних торгів з реалізації майна за ціною, визначеною звітом про оцінку майна, який утратив чинність, є підставою для визнання цих торгів недійсними за умови порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює, і доведення такого порушення прав покладається на особу, яка оспорює прилюдні торги.
Зважаючи на надані позивачкою докази, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд не зазначив, чому відповідач є добросовісним набувачем зважаючи на порушення порядку продажу майна на електронних торгах, а акт про проведення електронних торгів від 21 грудня 2017 року є недійсним і на його підставі не можна було зареєструвати право власності на нерухоме майно.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 11 липня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Мазур Н. С., на постанову Одеського апеляційного суду від 01 квітня 2025 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.
Ухвалою Верховного Суду від 15 вересня 2025 року (після усунення недоліків) відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Мазур Н. С., на постанову Одеського апеляційного суду від 01 квітня 2025 року з підстав, визначених пунктом 1 частини другої
статті 389 ЦПК України; витребувано зі Пересипського районного суду м. Одеси матеріали справи № 523/4631/24; надано учасникам справи строк для подання відзиву.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи
з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення,
а оскаржуване судове рішення - без змін.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що державний виконавець Другого Суворовського ВДВС м. Одеса ГТУЮ в Одеській області Свідерська М. Г. склала акт державного виконавця від 21 грудня 2017 року про проведення електронних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, що є документом, що підтверджує виникнення права власності ОСОБА_2 на придбане майно, а саме: нежитлове приміщення перукарні, загальною площею 141,1 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .
09 січня 2018 року приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Кобилкова Т. С. видала свідоцтво, відповідно до якого ОСОБА_2 належить на праві власності майно, що складається з перукарні, загальною площею 141,1 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Право власності ОСОБА_2 на нежитлове приміщення перукарні, загальною площею 141,1 кв. м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 22 червня 2018 року у справі № 523/863/18 позов ОСОБА_1 залишено без задоволення. Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено.
Усунено ОСОБА_2 перешкоди у користуванні власністю - нежитловим приміщенням перукарні, загальною площею 141,1 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , а саме виселено ОСОБА_1 із вказаного приміщення; вселено ОСОБА_2 до нежитлового приміщення перукарні, загальною площею 141,1 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 . Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постановою Одеського апеляційного суду від 22 серпня 2019 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_3 задоволено.
Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 22 червня 2018 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.
Позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано недійсними електронні торги від 29 листопада 2017 року, в результаті яких було реалізовано належне ОСОБА_1 нежитлове приміщення перукарні, загальною площею 141, 1 кв. м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , у електронній системі «СЕТАМ» переможцю торгів ОСОБА_2 за 1 273484,80 грн (протокол від 29 листопада 2017 року№ 300165). У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 21 жовтня 2019 року у справі № 523/3695/18 визнано неправомірними дії державного виконавця Суворовського ВДВС м. Одеса ГТУЮ в Одеській області Свідерської М. Г. щодо призначення суб'єкта оціночної діяльності - Товариства з обмеженою відповідальністю «Сейв Компані» (далі - ТОВ «Сейв Компані») для проведення незалежної оцінки нерухомого майна, визнано неправомірною і скасовано постанову державного виконавця Суворовського ВДВС м. Одеса ГТУЮ в Одеській області
Свідерської М. Г. від 29 травня 2017 року про призначення суб'єкта оціночної діяльності ТОВ «Сейв Компані», визнано звіт ТОВ «Сейв Компані» про оцінку нерухомого майна таким, що не відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна і використанню від 15 червня 2017 року.
Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 14 лютого 2019 року у справі № 523/186/19 визнано дії начальника другого Суворовського відділу ДВС м. Одеса ГТУЮ в Одеській області Шевченкап Є. О. неправомірними, в частині винесення доручення від 29 листопада 2017 року про передачу виконавчих проваджень від одного державного виконавця до іншого; визнано дії державного виконавця Другого Суворовського відділу ДВС м. Одеса ГТУЮ в Одеській області Свідерської М. Г. неправомірними, в частині ухвалення постанови від 30 листопада 2017 року про прийняття виконавчих проваджень у зв'язку із реорганізацією відділу.
Постановою Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 523/863/18 касаційні скарги АТ «УкрСиббанк» та ДП «Сетам» задоволено.
Постанову Одеського апеляційного суду Одеської області від 22 серпня 2019 року скасовано, а рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 22 червня 2018 року залишено в силі. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 16 лютого 2021 року, залишеною без змін постановою Одеського апеляційного суду від 24 листопада 2022 року та постановою Верховного Суду від 05 квітня 2024 року, заяву ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 22 червня 2018 року залишено без задоволення.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
ОСОБА_1 звернулася до суду з вимогами про визнання недійсним протоколу проведення електронних торгів від 29 листопада 2017 року № 300165 щодо реалізації арештованого нерухомого майна; скасування рішення та запису про державну реєстрацію права власності на спірне нерухоме майно за ОСОБА_2 ; витребувати від ОСОБА_2 на її користь нежитлового приміщення перукарні, загальною площею 141,1 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 .
Вирішуючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що саме неправомірні дії державного виконавця призвели до проведення незаконних електронних торгів від 21 грудня 2017 року, які в свою чергу призвели до незаконного позбавлення ОСОБА_1 права власності не нежитлове приміщення, що є підставою для задоволення позову.
Апеляційний суд погодився з висновком місцевого суду про те, що нежитлове приміщення перукарні, загальною площею 141,1 кв. м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , продане ОСОБА_2 з порушенням порядку, встановленого для виконання судових рішень.
Водночас, ОСОБА_2 , є добросовісним набувачем, спірне нерухоме майно не може бути витребуване із його власності відповідно до частини другої
статті 388 ЦК України.
Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного суду.
За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права чи інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Інакше кажучи, суд має захистити право чи інтерес у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам
(див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2023 року
(пункт 26)).
Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 24), від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/190 (пункти 5.6, 5.9)). Згідно з принципом процесуальної економії штучне подвоєння судового процесу (тобто вирішення одного спору у декількох судових справах в одній чи декількох судових юрисдикціях) є неприпустимим. Вирішення справи у суді в одному судовому процесі має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі №916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі №522/1528/15-ц (пункт 82), від 2 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 50), від 6 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19 (пункт 94), від 20 жовтня 2021 року у справі № 9901/554/19 (пункт 19), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 24), від 21 вересня 2022 року у справі 908/976/190 (пункт 5.6), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункт 44)). Інакше кажучи, не є ефективним той спосіб захисту, який у разі задоволення відповідного позову не відновлює повністю порушене, оспорюване право, а відповідне судове рішення створює передумови для іншого судового процесу, у якому буде відбуватися захист права позивача, чи таке рішення об'єктивно неможливо буде виконати.
Обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 2 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 54), від 6 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19 (пункт 99), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 2 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (пункт 6.56),
від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.46), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155)).
У кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату хоче досягнути позивач унаслідок вирішення спору. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом (пункт 4 частини п'ятої статті 12 ЦПК України). Виконання такого обов'язку пов'язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (див., наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 9901/172/20 (пункти 1, 80-81, 83), від 1 липня 2021 року у справі № 9901/381/20 (пункти 1, 43-47), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункти 6, 20-26, 101, 102), від 1 лютого 2022 року у справі № 750/3192/14 (пункти 4, 26, 47),
від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункти 4, 36)).
Реалізація майна на прилюдних торгах полягає у продажу цього майна, тобто у забезпеченні переходу права власності на нього до покупця - переможця прилюдних торгів. Тому, враховуючи передбачені законодавством щодо прилюдних торгів особливості, проведення таких торгів є правочином. Такий висновок узгоджується з приписами статей 650, 655 і частини четвертої статті 656 ЦК України, які відносять до договорів купівлі-продажу купівлю-продаж на публічних торгах і визначають, що до таких договорів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті (див., зокрема постанови Великої Палати Верховного Суду від 2 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (пункти 6.17-6.18) та від 7 липня 2020 року у справі № 438/610/14-ц (пункти 38-39), від 6 липня 2022 рокуу справі № 914/2618/16 (пункт 32), від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (пункт 9.66)).
Набуття майна за результатами електронних торгів є особливим видом договору купівлі-продажу, за яким власником відчужуваного майна є боржник, а продавцями, які мають право примусового продажу такого майна, - державна виконавча служба й організатор електронних торгів. Покупцем відповідно є їхній переможець. Виходячи з наведеного, сторонами договору, оформленого за результатами проведених електронних торгів, є продавці - державна виконавча служба й організатор цих торгів, та покупець - переможець торгів (див. постанови від 05 червня 2018 року у справі № 910/856/17 (пункти 40-41), від 07 липня 2020 року у справі № 438/610/14-ц (пункт 56)).
Оскільки продаж майна на публічних торгах є правочином, то оскаржити останній можна за певних умов (зокрема, у разі ефективності такого способу захисту для позивача), а не протокол як документ, який засвідчує вчинення цього правочину. Вимоги про визнання недійсними протоколу публічних торгів є неналежним і неефективним способом захисту. Такий самий підхід слід застосовувати і щодо оскарження іншого документа - акта про проведені електронні торги (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20 (пункт 104), від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (пункт 9.66)). З огляду на наведене неналежними та неефективними є відповідні дві вимоги позивача.
Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).
Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (частина перша статті 388 ЦК України).
Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень (частина друга статті 388 ЦК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Метою позову про витребування майна з чужого володіння є забезпечення введення позивача у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. Так, у випадку позбавлення власника його нерухомого майна означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на таке майно (див. близькі за змістом висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 89), від 7 листопада 2018 року у справах № 488/5027/14-ц (пункт 95) та № 488/6211/14-ц (пункт 84), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 114, 142), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 67), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 100), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146), від 14 грудня 2021 року у справі № 344/16879/15-ц).
Рішення суду про витребування нерухомого майна на користь його власника із чужого володіння є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем незалежно від того, чи таке витребування відбувається у порядку віндикації (статті 387-388 ЦК України), чи у порядку, визначеному для повернення майна від особи, яка набула його за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (статті 1212-1215 ЦК України), чи у порядку примусового виконання обов'язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 ЦК України) (див., зокрема постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (пункти 98, 123), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 115, 116), від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (пункт 80), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункти 63, 74), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146), від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 38)).
Якщо продавець продав товар, який належить іншій особі на праві власності, не маючи права його відчужувати, то покупець не набуває право власності на товар, крім випадків, коли власник не має права вимагати його повернення. Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від такого набувача лише у випадках, встановлених частиною першою статті 388 ЦК України (з урахуванням винятків, визначених у частині другій цієї статті), тоді як у недобросовісного набувача чи у добросовісного, який набув майно безоплатно, власник має право його витребувати у всіх випадках (стаття 387, частина третя статті 388 ЦК України).
Тому, якщо позивач не був стороною договору-купівлі продажу, укладеного на електронних торгах, і, наприклад, вважає, що переможець торгів є недобросовісним та не набув право власності на придбане приміщення готелю, він може скористатися прямо визначеним законом для таких спірних правовідносин способом захисту права. Для застосування вимоги про витребування майна з чужого володіння немає потреби в оскарженні електронних торгів (відповідного правочину купівлі--продажу), складених на їх підставі протоколу й акта про проведені електронні торги чи викладеного в окремому документі договору купівлі-продажу (див. близькі за змістом висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (пункти 52, 57) і від 05 жовтня 2021 року у справі № 910/18647/19 (пункт 9.32)).
Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Добросовісність набувача майна має значення для застосування як критерію законності втручання держави у право набувача на мирне володіння майном, так і критерію пропорційності такого втручання легітимній меті останнього. Якщо особа витребовує нерухоме майно, то для визначення добросовісності його набувача, крім приписів ЦК України, слід застосовувати припис пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідно до якого державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (див. близькі за змістом висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (пункти 37), від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (пункт 6.45), від 06 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 53)).
Вирішуючи питання про можливість витребування від відповідача майна, зокрема про наявність або відсутність підстав для застосування статті 388 ЦК України, слід враховувати висновки Великої Палати Верховного Суду щодо необхідності оцінювати добросовісність поведінки насамперед зареєстрованого володільця нерухомого майна (див., зокрема, постанови від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц (пункт 51), від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (пункти 38-39, 57), від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (пункти 46.1-46.2), а також висновок про те, що не може вважатися добросовісною особа, яка знала чи могла знати про порушення порядку реалізації майна або знала чи могла знати про набуття нею майна всупереч закону (див., зокрема, постанови від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 61), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 211), від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 55), від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 (пункт 5.66)).
Отже, якщо нерухоме майно придбаває добросовісна особа, тобто та, яка не знала та не могла знати про існування обтяжень речових прав на це майно або про наявність на нього речових прав третіх осіб, вона може покладатися на відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. За відсутності у цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень і відсутності даних про те, що набувач майна знав або міг знати про існування таких прав чи обтяжень, цей набувач, добросовісно покладаючись на відомості зазначеного реєстру, набуває відповідне право на нерухоме майно, вільне від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень (див. близькі за змістом висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (пункт 38), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункти 7.15, 7.16), від 2 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (пункт 6.46), від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 54)).
У постанові від 02 листопада 2021 року в справі № 925/1351/19 Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок, згідно з яким при оцінці добросовісності/недобросовісності набувача майна слід враховувати, що прилюдні торги у межах здійснення виконавчого провадження мають виступати найбезпечнішим способом набуття майна, публічна процедура реалізації якого гарантує невідворотність результатів торгів та «юридичне очищення» майна, придбаного у такий спосіб. Добросовісний набувач не може відповідати у зв'язку із порушеннями інших осіб, допущеними в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном.
Зазначене дає підстави для висновку про те, що вимоги позивачки про визнання недійсним протоколу проведення електронних торгів від 29 листопада 2017 року № 300165 щодо реалізації арештованого нерухомого майна, а також скасування рішення та запису про державну реєстрацію права власності на спірне нерухоме майно за ОСОБА_2 , є неефективним способом захисту її прав.
Водночас, за встановлених у цій справі обставин, правові підстави для витребування спірного нерухомого майна у ОСОБА_2 відсутні, оскільки він є добросовісним набувачем, який придбав нежитлове приміщення у порядку, встановленому для виконання судових рішень, про що обґрунтовано зазначив суд апеляційної інстанції у оскаржуваному судовому рішенні.
Колегія суддів Верховного Суду відхиляє як необґрунтовані доводи
ОСОБА_1 про те, що нерухоме майно вибуло із її власності поза її волею, а тому підлягає витребуванню на підставі статті 388 ЦК України, оскільки у контексті наявності (відсутності) волі продавця майна в процедурах примусового відчуження в межах виконавчого провадження слід враховувати обмеження правосуб'єктності власника майна, яке у даному випадку відбувається на підставі прямих, імперативних законодавчих приписів, що пов'язується з особливими завданнями та цілями правового регулювання виконавчого провадження. Після відкриття виконавчого провадження державний виконавець здійснює покладені на нього функції з реалізації майна, на яке звернено стягнення; натомість у боржника як власника майна у межах виконавчого провадження залишається процесуальне право оскарження рішень, дій, бездіяльності державного виконавця, право оскарження судових актів (рішень, ухвал), а також право на відшкодування шкоди, заподіяної діями державного виконавця. Саме тому відповідно до частини другої статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень (див. пункти 6.34., 6.35 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21)).
Частина друга статті 388 ЦК України захищає права добросовісного набувача, який придбав майно, примусово реалізоване у порядку, встановленому для примусового виконання судових рішень. Тобто, на підставі частини другої статті 388 ЦК України майно не можна витребувати від добросовісного набувача тоді, коли воно було примусово реалізоване у порядку, встановленому для примусового виконання судових рішень (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27липня 2023 року в справі № 932/1139/21 (провадження № 61-475св23)).
Правопорядок не може допускати ситуації коли нівелюється законна сила судового рішення та створюються передумови для виникнення «колізії» судових рішень (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2023 року в справі № 442/3663/20 (провадження № 61-6501св21)).
Таким чином, при «віндикаційному імунітеті», що закріплений для майна проданого чи переданого в порядку виконання судового рішення (абзац 1 частини другої статті 388 ЦК України, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не тільки не має значення, але й не може мати значення, чи відбулося вибуття майна з володіння власника по його волі чи поза нею, оскільки відчужувачем є не власник майна, а виконавець (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
від 25 червня 2025 року у справі № 638/17112/21 (провадження № 61-8393св24)).
Зважаючи на наведене, висновок суду апеляційної інстанції про відсутність правових підстав для витребування у ОСОБА_4 , який є добросовісним набувачем, нежитлового приміщення перукарні, загальною площею 141,1 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі статті 388 ЦПК України є обґрунтованими і не суперечить висновкам Верховного Суду, на які позивачка посилається у касаційній скарзі.
У контексті наведеного колегія суддів Верховного Суду також урахувала, що у справі № 523/863/18, суд касаційної інстанції погодився з висновком місцевого суду про те, що ОСОБА_1 була обізнана про наявність рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 13 березня 2014 року про стягнення з неї і ОСОБА_3 у солідарному порядку кредитної заборгованості на користь ПАТ «УкрСиббанк» у сумі 65 937, 16 дол. США та 39 682, 22 грн, а також про наявність з квітня 2015 року у Суворовському відділі ДВС ГТУЮ в Одеській області виконавчого провадження з примусового виконання вказаного судового рішення.
При цьому, протягом червня-листопада 2017 року на адресу ОСОБА_1 державний виконавець і організатор торгів надсилали відповідні повідомлення про проведення виконавчих дій та здійснення процедури електронних торгів. Крім того, ДП «Сетам» 09 листопада 2017 року у засобах масової інформації повідомило про проведення електронних торгів щодо реалізації предмета нерухомого майна. Зазначені обставини свідчать про намір ОСОБА_1 уникнути виконання судового рішення, ухваленого у 2014 році, яке виконувалося у примусовому порядку з 2015 року у виконавчому провадженні, в межах якого здійснений продаж майна.
Також у справі № 523/863/18 суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що встановлені судом першої інстанції обставини не свідчать про наявність порушень, що могли вплинути на результат торгів, а також про порушення прав і законних інтересів ОСОБА_1 внаслідок проведення прилюдних торгів. Отже, наявність підстав для визнання електронних торгів недійсними ОСОБА_1 не довела.
Інші доводи касаційної скарги не свідчать про наявність підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції, оскільки ґрунтуються на необхідності переоцінки доказів і обставин, яким апеляційний суд надав належу оцінку. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
У справі, що переглядається, надано відповідь на всі істотні питання, що виникли при кваліфікації спірних відносин. Наявність у особи, яка звернулася до суду із касаційною скаргою, іншої точки зору на встановлені судом апеляційної інстанції обставини не спростовує законності та обґрунтованості оскаржуваного судового рішення та фактично зводиться до спонукання касаційного суду до прийняття іншого рішення - на користь цієї особи.
За змістом частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Оскаржуване судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з'ясуванням обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а доводи касаційної скарги таких висновків не спростовують.
Оскільки оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, ВерховнийСуд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Мазур Наталя Сергіївна, залишити без задоволення.
Постанову Одеського апеляційного суду від 01 квітня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: І. Ю. Гулейков Р. А. Лідовець Д. Д. Луспеник