8-й під'їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"27" квітня 2026 р. м. ХарківСправа № 922/3957/25
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Рильової В.В.
при секретарі судового засідання Бойко О.Н.
розглянувши заяву ФОП Пічугіна Е.М. про відстрочення/розстрочення виконання рішення суду (вх.№9262 від 17.04.2026) у справі
за позовом до проХарківського обласного центра зайнятості (місцезнаходження: 61068, м. Харків, вул. Громадського Олега, б.1-А; код ЄДРПОУ: 03491277) Фізичної особи-підприємця Пічугіна Едуарда Михайловича (місцезнаходження: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) стягнення 149 966,57 грн.
за участю представників:
позивача: Лесик О.І. (самопредставництво);
відповідача: не з'явився.
Харківський обласний центр зайнятості (позивач) звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з відповідача - Фізичної особи-підприємця Пічугіна Едуарда Михайловича коштів мікрогранту в сумі 149 966,57 грн. Також просить суд покласти на відповідача понесені судові витрати.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 12.01.2026 (залишеним без змін Постановою Східного апеляційного Господарського суду від 02.04.2026) судом позов задоволено повністю, стягнуто з Фізичної особи-підприємця Пічугіна Едуарда Михайловича (місцезнаходження: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) на рахунок уповноваженого банку, з якого здійснювалося перерахування мікрогранту, за наступними реквізитами: отримувач: АТ "Ощадбанк", код отримувача: 00032129, надавач платіжних послуг отримувача: АТ "Ощадбанк", рахунок отримувача: НОМЕР_2 , призначення платежу: "Повернення гранту (мікрогранту) Пічугіна Едуарда Михайловича (РНОКПП НОМЕР_1 )» кошти мікрогранту в сумі 149966,57 грн. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Пічугіна Едуарда Михайловича (місцезнаходження: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь Харківського обласного центру зайнятості (код ЄДРПОУ 03491277, вул. Громадського Олега, 1-А, м. Харків, 61068, рахунок UA648201720355489001017099650, Держказначейська служба України, м. Київ) суму сплаченого судового збору у розмірі 2422,40 грн.
17.04.2026 до Господарського суду Харківської області від відповідача надійшла заява про відстрочення/розстрочення виконання рішення суду (вх.№9262 від 17.04.20260).
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 17.04.2026 судом прийнято до розгляду заяву ФОП Пічугіна Е.М. про відстрочення/розстрочення виконання рішення суду (вх.№9262 від 17.04.2026) та призначено судове засідання на "27" квітня 2026 р. об 11:00 години.
Присутній у судовому засіданні 17.04.2026 представник позивача проти задоволення заяви про відстрочення/розстрочення виконання рішення заперечував, просив суд відмовити в задоволенні вказаної заяви.
Представник відповідача (заявника) в судове засідання 17.04.2026 не з'явився. Суд зазначає, що 23.04.2026 до Господарського суду Харківської області від відповідача надійшла заява (вх.№ 9759/26 від 23.04.26), в якій останній просить здійснюватри розгляд заяви про відстрочення/розстрочення виконання рішення суду (вх.№9262 від 17.04.2026) без його участі.
Розглянувши заяву ФОП Пічугіна Е.М. про відстрочення/розстрочення виконання рішення суду (вх.№9262 від 17.04.2026), суд зазначає таке.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Статтею 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" встановлено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Відповідно до частини 1 статті 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Згідно вимог статті 331 Господарського процесуального кодексу України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.
Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує:
1) ступінь вини відповідача у виникненні спору;
2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан;
3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.
Про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, встановлення чи зміну способу та порядку його виконання або відмову у вчиненні відповідних процесуальних дій постановляється ухвала, яка може бути оскаржена. У необхідних випадках ухвала надсилається установі банку за місцезнаходженням боржника або державному виконавцю, приватному виконавцю.
Відстрочення виконання рішення - це відтермінування у часі належного строку виконання рішення суду в цілому. Надання відстрочки судом полягає у визначенні нової конкретної, більш пізньої ніж первинна, дати, з настанням якої й після завершення строку відстрочки рішення має бути виконано повністю.
Підставою для відстрочення можуть бути конкретні існуючі, об'єктивні, виключні обставини, що ускладнюють виконання судового рішення у встановлений строк або фактично унеможливлюють таке.
У рішенні Конституційного Суду України №5-пр/2013 від 26.06.2013 зазначено, що відстрочення або розстрочення виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника.
При цьому, затримка у виконанні рішення не повинна бути надто тривалою та такою, що порушує саму сутність права, яке захищається п.1 ст.6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини (рішення ЄСПЛ у справі Іммобільяре Саффі проти Італії, заява №22774/93, п. 74).
За практикою Європейського суду з прав людини в окремих справах проти України було встановлено, що короткі затримки, менші ніж один рік, не вважаються настільки надмірними, щоб піднімати питання про порушення п. 1 ст. 6 Конвенції (ухвала ЄСПЛ від 07.10.2003 у справі Корнілов та інші проти України, заява №36575/02, тривалість виконання вісім місяців). І навіть два роки та сім місяців не визнавались надмірними і не розглядалися як такі, що суперечать вимогам розумного строку, передбаченого ст. 6 Конвенції (ухвала від 17.09.2002 у справі "Крапивницький та інші проти України", заява № 60858/00).
При цьому для з'ясування обставин чи є період виконання рішення надмірно тривалим, варто звернути увагу на особливі обставини кожної справи.
Відстрочення виконання рішення суду має здійснюватися з метою недопущення погіршення економічної ситуації боржника, а також з метою недопущення невиконання рішення суду на користь кредитора. Тобто, важливим є досягти балансу інтересів сторін.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 16.04.2018 у справі №920/199/16.
Таким чином, необхідною умовою задоволення заяви про надання відстрочки виконання рішення суду є з'ясування питання щодо дотримання балансу інтересів сторін, господарські суди повинні досліджувати та оцінювати доводи та заперечення як позивача, так і відповідача, а також дотримуватися розумного строку розстрочки.
Межі виправданої затримки виконання рішення суду залежать, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначено судом. Обставини, які зумовлюють надання відстрочки виконання рішення суду повинні бути об'єктивними, непереборними, іншими словами - виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення. Отже, питання щодо надання відстрочки виконання рішення суду повинно вирішуватися господарськими судами із дотриманням балансу інтересів сторін, які приймають участь у справі.
При цьому, господарське процесуальне законодавство надає суду право відстрочити або розстрочити виконання судового рішення, але таке розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.
При розгляді заяв щодо відстрочення виконання судового рішення необхідно виходити з міркувань доцільності та об'єктивної необхідності надання саме таких строків відтермінування виконання рішення в цілому. Наявність підстав для відтермінування має бути доведена боржником. Строки відтермінування знаходяться у прямій залежності від обставин, що викликають необхідність надання додаткового строку для повного виконання рішення суду. Надання такого не може створювати занадто або безпідставно привілейовані умови для боржника, натомість повинне базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувачів і боржників.
Оцінюючи доводи заяв про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, суди повинні враховувати, що ці заходи не повинні створювати боржнику можливість ухилятися від виконання судового рішення. До уваги повинні братися не лише реальний майновий стан боржника, але й його наміри, що свідчать про бажання виконати рішення.
Отже, відстрочення виконання рішення суду є таким законодавчо врегульованим механізмом відтермінування поновлення порушеного права стягувача, який ґрунтується на об'єктивних, виняткових обставинах, застосування яких не призводить до шкоди сутності права на суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, ратифікованою Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР.
При вирішенні питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, враховуються, зокрема, матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо (вказаний висновок викладений в постанові КГС ВС від 07.12.2022 у справі № 910/11949/21).
Втім, в будь-якому разі вирішуючи питання відстрочення виконання рішення суду господарські суди мають дотримуватись балансу інтересів сторін на основі поданих сторонами доказів.
Тобто, господарські суди повинні досліджувати та оцінювати доводи та заперечення як позивача, так і відповідача, та докази подані кожною із сторін, а також дотримуватися розумного строку відстрочення (подібний висновок наведено в п. 4.12 постанові КГС ВС від 21.01.2020 у справі № 910/1180/19).
Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 74 ГПК України обов'язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
За приписами ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З огляду на зазначене, саме на відповідача в контексті наведених приписів процесуального закону покладається обов'язок доведення існування відповідних підстав. Отже, до заяви про відстрочення мають бути додані докази, які підтверджують обставини, викладені в заяві щодо неможливості чи утруднення виконання рішення суду.
У своїй заяві відповідач посилається на те, що у зв'язку зі складним матеріальним становищем, пов'язаним з доглядом за матір'ю-інвалідом, у нього відсутня змога виконати рішення суду одразу, а тому відповідач просив суд відстрочити/розстрочити виконання рішення на один рік з дати його винесення, тобто з 12.01.2026.
В якості доказів на підтвердження викладених в заяві обставин відповідачем до суду було надано: висновок №312 про наявність порушення функцій організму, через які особа не може самостійно пересуватися та /або самообслуговуватися і потребує постійного стороннього догляду від 25.02.2026 щодо ОСОБА_1 та акт №57/26 про встановлення факту здійснення особою постійного догляду сина за матір'ю від 06.03.2026.
Інших доказів неможливості виконання рішення суду, які могли б бути розцінені, як підстави для відстрочення рішення суду, заявником не надано.
Водночас, доводи заявника щодо наявності складного фінансового становища є необґрунтованими та не підтверджені належними і допустимими доказами, як цього вимагає Господарський процесуальний кодекс України.
Твердження про перебування матері заявника на його утриманні у зв'язку з її інвалідністю не є безумовною підставою для висновку про тяжкий фінансовий стан. Заявником не доведено ані розміру фактичних витрат на її утримання, ані відсутності у нього інших джерел доходу, ані того, що такі витрати унеможливлюють виконання рішення суду.
Отже сама по собі наявність інвалідності в матері відповідача не є підставою для відстрочки виконання судового рішення.
Крім того, заявником не подано доказів щодо можливості виконання рішення суду за умови його відстрочення або доказів щодо термінів та шляхів отримання коштів для розрахунку із позивачем. Так, заявник не навів достатнього обґрунтування, за рахунок яких саме надходжень він планує погашати борг за рішенням суду у справі № 922/3957/25, зокрема, не зазначив та не надав доказів щодо строків відшкодування позивачу заборгованості, не надав доказів на підтвердження тяжкого фінансвого становища, оскільки сам факт наявності інвалідності в матерів відповідача не свідчить про тяжкий фінансовий стан, а також щодо дій відповідача, спрямованих на отримання такого відшкодування в найкоротші терміни.
Отже, наведені заявником підстави для відстрочки виконання судового рішення, у даному випадку не є тими виключними обставинами, які унеможливлюють примусове виконання судового рішення в порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження», та які дають підстави для відстрочки виконання судового рішення, яке не виконане.
За усталеною практикою Європейського суду з прав людини (яка на підставі ч. 4 ст. 11 ГПК України використовується судом як джерело права) відсутність грошових коштів не може бути підставою відмови від виконання грошових зобов'язань (Справа "Бурдов проти Росії" від 07.05.2002 р. (заява №59498/00), Справа "Горнсбі проти Греції" від 19.03.1997 р. (заява № 18357/91) та інші).
Виходячи з вищевикладеного, надавши оцінку дотримання принципу пропорційності, тобто встановлення справедливого балансу між інтересами суспільства в цілому та вимогою захисту основних прав стягувача і можливістю тимчасового обмеження його права на законне сподівання отримати кошти, беручи до уваги недоведеність відповідачем наявності виняткових обставин, які суттєво ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення суду в цій справі, беручи до уваги відсутність згоди стягувача для надання відстрочки, суд дійшов висновку про те, що підстави для задоволення заяви ОСОБА_2 про відстрочення виконання рішення суду є відсутніми.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів відповідача та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків щодо відсутності підстав для задоволення заяви про відстрочення рішення суду у даній справі не спростовує.
Підсумовуючи все викладене вище, суд дійшов висновку, що, в порушення вимог статей 74 та 331 Господарського процесуального кодексу України, заявник не дотримався викладених у них вимог, не надав доказів, які б свідчили про наявність об'єктивних, непереборних виняткових обставин, що унеможливлюють чи ускладнюють вчасне виконання судового рішення, у зв'язку з чим заява ФОП Пічугіна Е.М. про відстрочення виконання рішення суду (вх.№9262 від 17.04.2026) у справі № 922/3957/25 підлягає залишенню без задоволення.
Керуючись ст.ст. 234, 331 Господарського процесуального кодексу України, суд
В задоволенні заяви Фізичної особи-підприємця Пічугіна Е.М. про відстрочення/розстрочення виконання рішення суду (вх.№9262 від 17.04.2026) - відмовити.
Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення та може бути оскаржена в порядку статей 255 - 257 ГПК України до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повну ухвалу підписано 06.05.2026
СуддяВ.В. Рильова
Справа №922/3957/25