65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"05" травня 2026 р.м. Одеса Справа № 916/366/21
Господарський суд Одеської області у складі судді Невінгловської Ю.М., розглянувши подання приватного виконавця Парфьонова Г.В. про тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України (вх.№2-864/26 від 04.05.2026) поданого по справі №916/366/21,
за позовом Публічного акціонерного товариства Акціонерного банку «Укргазбанк» (03087, місто Київ, вул. Єреванська, буд. 1; код ЄДРПОУ 23697280);
до відповідача Фізичної особи-підприємця Пронічевої Лідії Василівни ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 );
про стягнення,
Суть спору: Позивач - Публічне акціонерне товариство Акціонерного банку «Укргазбанк», звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця (далі - ФОП) Пронічевої Лідії Василівни про стягнення заборгованості за кредитом у розмірі 203 993 грн 20 коп., заборгованості за процентами у розмірі 7 387 грн 11 коп., пені за несвоєчасне повернення кредиту у розмірі 2 900 грн 43 коп., пені за несвоєчасну сплату процентів у розмірі 286 грн 26 коп., процентів від суми простроченої заборгованості за кредитом за період з 19.09.2020р. у розмірі 10 255 грн 40 коп., процентів від суми прострочених процентів за користування кредитом за період з 19.09.2020р. у розмірі 371 грн 37 коп.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 29.04.2021 позов ПАТ Укргазбанк» задоволено, стягнуто з ФОП Пронічевої Л.В. на користь Публічного акціонерного товариства Акціонерного банку «Укргазбанк» заборгованість за кредитом у розмірі 203 993 грн 20 коп., заборгованість за процентами у розмірі 7 387 грн 11 коп., пеню за несвоєчасне повернення кредиту у розмірі 2 900 грн 43 коп., пеню за несвоєчасну сплату процентів у розмірі 286 грн 26 коп., проценти від суми простроченої заборгованості за кредитом за період з 19.09.2020р. у розмірі 10 255 грн 40 коп., проценти від суми прострочених процентів за користування кредитом за період з 19.09.2020 у розмірі 371 грн 37 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 377 грн 91 коп.
26.05.2021 Господарським судом Одеської області видано наказ на виконання рішення суду 29.04.2021.
16.06.2021 постановою приватного виконавця Парфьоновим Г.В. відкрито виконавче провадження за №65838579 з примусового виконання наказу Господарського суду Одеської області, виданого 26.05.2021 на виконання рішення у справі №916/366/21.
04.05.2026 до суду від приватного виконавця Парфьонова Г.В. надійшло подання про тимчасове обмеження фізичної особи - боржника у праві виїзду за межі України (вх.№2-864/26 від 04.05.2026), в якому приватний виконавець просить суд:
- прийняти до розгляду та задовольнити подання приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Парфьонова Г.В. про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника;
- тимчасово обмежити у праві виїзду за кордон громадянку України - Пронічеву Лідію Василівну (PRONICHEVA LIDIIA), ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , Закордонний паспорт: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 ; до повного виконання вимог виконавчого документу;
- розглянути вказане подання без участі приватного виконавця;
- копію ухвали направити для виконання до Адміністрації Державної прикордонної служби України.
Розпорядженням Керівника апарату Господарського суду Одеської області №72 від 04.05.2026, у зв'язку з перебуванням судді Рога Н.В. у відпустці з 20.04.2026 по 08.05.2026, з метою дотримання процесуальних строків, встановлених статтею 337 Господарського процесуального кодексу України, було призначено повторний автоматизований розподіл вищевказаної заяви по справі №916/366/21.
Повторним автоматизованим розподілом судової справи між суддями від 04.05.2026 для розгляду подання приватного виконавця про тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України призначено суддю Невінгловську Ю.М.
Розглянувши подання приватного виконавця Парфьонова Г.В. про тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України (вх.№2-864/26 від 04.05.2026), суд дійшов наступних висновків:
Відповідно до положень ст. 129-1 Конституції України, судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Відповідно до ст. 18 ГПК України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У ч. 1 ст. 6 Конвенції закріплено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 20 липня 2004 року по справі «Шмалько проти України» (заява №60750/00) зазначено, що для цілей ст. 6 виконання рішення, ухваленого будь - яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина судового розгляду. У рішенні від 17 травня 2005 року по справі «Чіжов проти України» (заява №6962/02) Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов'язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії параграф 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене ст. 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Було б незрозуміло, якби стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо тлумачити статтю 6 як таку, що стосується виключно доступу до судового органу та судового провадження, то це могло б призводити до ситуацій, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду" (див. рішення від 19.03.1997 зі справи "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece); рішення від 20.07.2004 зі справи "Шмалько проти України").
Держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці (рішення від 7 червня 2005 року у справі «Фуклев проти України», заява №71186/01, п. 84).
Саме на державу покладається обов'язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у п.1 ст. 6 Конвенції.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Водночас за п. 19 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов'язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів.
Передбачені у законі обмеження є заходами, які покладаються на боржника з метою заклику до його правосвідомості, якщо останній ухиляється від виконання свого обов'язку, або ж переслідують пасивне та незаборонене примушування боржника до вчинення ним активних дій щоб якнайскоріше задовольнити інтереси кредитора та позбутися обмежувальних заходів.
Отже, тимчасове обмеження боржника в праві виїзду за межі України є винятковим заходом обмеження особистої свободи фізичної особи, який застосовується лише за наявності достатніх підстав вважати, що така особа ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на неї відповідним судовим рішенням, має намір вибути за межі України з метою невиконання цього рішення (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.10.2020 у справі №331/8536/17-ц).
Відповідно до п. 5 частини першої ст. 6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України", право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов'язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів.
За приписами ст. 337 ГПК України, тимчасове обмеження фізичної особи - боржника у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як виключний захід забезпечення виконання судового рішення. Тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України застосовується в порядку, визначеному цим Кодексом для забезпечення позову, із особливостями, визначеними цією статтею. Суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням, на строк до повного виконання такого судового рішення. Ухвала про тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути постановлена за поданням державного або приватного виконавця, яким відкрито відповідне виконавче провадження. Суд негайно розглядає таке подання без повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного (приватного) виконавця.
Так у якості обґрунтування підстав необхідності тимчасового обмеження Пронічевій Л.В. - боржнику у виконавчому провадженні №65838579 відкритому від 16.06.2021 з примусового виконання наказу Господарського суду Одеської області виданого 26.05.2021 по справі №916/366/21, у праві виїзду за межі України, приватний виконавець зазначає, що за боржником не зареєстровано нерухомого майна, відсутні дані про зареєстровані за боржником транспортні засоби, згідно відповіді ПФУ та податкової служби боржник не працевлаштований та станом на момент звернення з поданням вимоги виконавчого документу боржником у повному обсязі не виконано.
Крім того приватний виконавець вказує, що за результатом виходу за місцезнаходження боржника, боржника не виявлено, як і не виявлено банківські рахунки, на яких би перебували кошти боржника, на які можна було б звернути стягнення.
Господарський суд зазначає, що законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявності факту невиконання зобов'язань, а за ухилення від їх виконання.
Слід відзначити, що поняття «ухилення від виконання зобов'язань, покладених на боржника рішенням» варто розуміти як будь-які свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов'язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов'язок у нього є всі реальні можливості (наприклад, наявність майна, грошових коштів тощо) і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об'єктивні обставини (непереборної сили, події тощо).
Разом з цим, ухилення боржника від виконання своїх зобов'язань є оціночним поняттям. Зважаючи на це, доведення факту ухилення боржника від виконання зобов'язання покладається на державного/приватного виконавця, який ініціює встановлення тимчасового обмеження у виїзді особи за межі України.
При цьому відсутність майна та коштів у боржника не свідчить про ухилення останнього від виконання рішення суду, і що саме такий захід як тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України буде ефективним заходом для виконання судового рішення і не порушить визначене статті 33 Конституції України право на свободу пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Водночас будь яких інших підстав для необхідності застосування заходів тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за кордон, окрім як невиконання виконавчого документа, подання приватного виконавця не містить.
Відповідно до частини першої статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За загальним правилом доведення факту ухилення боржника від виконання зобов'язання покладається на особу, яка ініціює встановлення тимчасового обмеження у виїзді особи за межі України.
Сама відсутність грошових коштів для погашення існуючої заборгованості не є доказом ухилення боржника від виконання рішення суду та від своїх зобов'язань за судовим рішенням; неявка керівника боржника на виклики приватного виконавця та ненадання витребуваних відомостей не може вважатися безумовною підставою для обмеження права особи на виїзд за межі України; інші докази, які б могли свідчити про ухилення боржника від виконання боргових зобов'язань юридичною особою державним виконавцем не надано.
Виконавцем у поданні не наведено обґрунтувань того, яким саме чином тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України керівника боржника забезпечить фактичне виконання рішення суду у даній справі, а також не доведено наявність причинно-наслідкового зв'язку між застосуванням такого заходу та досягненням мети виконавчого провадження.
Суд враховує, що на всій території України діє правовий режим воєнного стану, запроваджений у зв'язку зі збройною агресією Російської Федерації, що супроводжується систематичними ракетними та безпілотними ударами по об'єктах цивільної інфраструктури, створюючи постійну та реальну загрозу життю і здоров'ю цивільного населення; у таких умовах право особи на виїзд за межі України набуває особливого значення як складова права на особисту безпеку та право на життя, гарантованих статтями 3 та 27 Конституції України; втручання держави у реалізацію цього права шляхом застосування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України повинно відповідати принципам необхідності, обґрунтованості та пропорційності; суд зазначає, що застосування такого заходу забезпечення виконання судового рішення в умовах воєнного стану можливе лише за наявності виключних обставин та беззаперечних доказів того, що саме обмеження права на виїзд є єдиним ефективним способом забезпечення виконання рішення суду та що менш обтяжливі заходи є неефективними або неможливими.
За наявності відповідних підстав закон не позбавляє державного виконавця права повторно звернутись до суду з поданням та обґрунтуванням наявності виключних обставин, з якими закон пов'язує можливість для суду задовольнити таке подання.
Керуючись ст.ст. 2, 13, 76, 86, 234, 235, 337 ГПК України, суд
У задоволенні подання приватного виконавця Парфьонова Г.В. про тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України (вх.№2-864/26 від 04.05.2026) поданого по справі №916/366/21 - відмовити.
Ухвала набирає законної сили в порядку встановленому ст.235 ГПК України та може бути оскаржена в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня складання повної ухвали.
Суддя Невінгловська Юлія Михайлівна