65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"05" травня 2026 р.м. Одеса Справа № 916/2776/25
Господарський суд Одеської області у складі судді Деркач Т. Г.
за участю секретаря судового засідання Джабраїлової В. В.
розглянувши в судовому засіданні в порядку загального позовного провадження
справу № 916/2776/25
за позовом Керівника Білгород-Дністровської окружної прокуратури (67707, Одеська область, м. Білгород-Дністровський, вул. Незалежності, 39) в інтересах держави в особі Шабівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області (6770, Одеська область, Білгород-Дністровський район, с. Шабо, вул. Центральна, 63, код ЄДРПОУ 04378043), Південного офісу Держаудитслужби (65012, м. Одеса, вул. Канатна, 83, код ЄДРПОУ 40477150);
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеська обласна енергопостачальна компанія" (65007, м. Одеса, вул. Мала Арнаутська, 88, код ЄДРПОУ 42114410);
про визнання додаткових угод до договору постачання електричної енергії недійсними та повернення безпідставно сплачених коштів у сумі 188 137,113 грн
за участю представників:
від прокуратури: Бойчук М. М.;
від позивачів: Шабівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області: не з'явився;
Південного офісу Держаудитслужби: не з'явився;
від відповідача: Оляш К. І.;
Керівник Білгород-Дністровської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Шабівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, Південного офісу Держаудитслужби звернувся з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеська обласна енергопостачальна компанія" (далі - ТОВ «ООЕК»), в якому просить Господарський суд Одеської області:
- визнати недійсною додаткову угоду № 1 від 22.09.2021 до Договору про постачання електричної енергії споживачу №05-185-ВЦ від 26.01.2021 (далі - договір №05-185-ВЦ), укладеного між Шабівською сільською радою Білгород-Дністровського району Одеської області та ТОВ «ООЕК»;
- визнати недійсною додаткову угоду № 2 від 23.09.2021 до Договору про постачання електричної енергії споживачу №05-185-ВЦ від 26.01.2021, укладеного між Шабівською сільською радою Білгород-Дністровського району Одеської області та ТОВ «ООЕК»;
- визнати недійсною додаткову угоду № 3 від 24.09.2021 до Договору про постачання електричної енергії споживачу №05-185-ВЦ від 26.01.2021, укладеного між Шабівською сільською радою Білгород-Дністровського району Одеської області та ТОВ «ООЕК»;
- визнати недійсною додаткову угоду № 4 від 06.12.2021 до Договору про постачання електричної енергії споживачу №05-185-ВЦ від 26.01.2021 укладеного між Шабівською сільською радою Білгород-Дністровського району Одеської області та ТОВ «ООЕК»;
- визнати недійсною додаткову угоду № 5 від 07.12.2021 до Договору про постачання електричної енергії споживачу №05-185-ВЦ від 26.01.2021 укладеного між Шабівською сільською радою Білгород-Дністровського району Одеської області та Товариством з обмеженою відповідальністю «Одеська обласна енергопостачальна компанія»;
- стягнути з ТОВ «ООЕК» на користь Шабівської сільської ради безпідставно надмірно сплачені бюджетні кошти в сумі 188 137,113 грн.
- стягнути з ТОВ «ООЕК» витрати на сплату судового збору на користь Одеської обласної прокуратури.
В обґрунтування позовних вимог прокурор покликається те, що додатковими угодами до договору № 05-185-ВЦ підвищено ціну за одиницю товару з 2,511 грн за кВт*год до 3,896 грн за 1 кВт*год., без обґрунтування підстав для такого підвищення та впорушення максимального ліміту для підвищення ціни на товар.
Заяви, клопотання, процесуальні дії у справі
21.07.2025 суд відкрив провадження у справі, постановив справу розглядати за правилами загального позовного провадження та призначив підготовче засідання на 13.08.2025.
01.08.2025 за вх№ 24296/25 господарський суд одержав від позивача Південного офісу Держаудитслужби пояснення.
05.08.2025 за вх№ 24512/25 господарський суд одержав від відповідача клопотання про зупинення провадження у справі до завершення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 920/19/24.
05.08.2025 за вх№ 24533/25 господарський суд одержав від відповідача заяву про продовження строку на подання відзиву на позов протягом 5 днів з моменту ухвалення рішення щодо розгляду заяви відповідача № 06/02-2823 від 05.08.2025 р. про зупинення провадження у справі № 916/2776/25.
Ухвалою від 13.08.2025 господарський суд зупинив провадження у справі № 916/2776/25 до закінчення перегляду справи № 920/19/24 Великою Палатою Верховного Суду.
05.12.2025 за вх.№38990/25 господарський суд одержав від прокурора заяву про поновлення провадження у справі № 916/2276/25.
05.12.2025 суд поновив провадження у справі та призначив підготовче засідання на 12.01.2026.
11.12.2025 за вх№ 39648/25 господарський суд одержав від відповідача заяву про продовження строку на подання відзиву на позов, встановивши новий строк - протягом 5 днів з моменту оприлюднення в Єдиному державному реєстрі судових рішень повного тексту постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2025 р. по справі № 920/19/24.
23.12.2025 за вх№41145/25 господарський суд одержав від відповідача відзив на позовну заяву.
12.01.2026 за вх№ 788/26 господарський суд одержав від відповідача клопотання про долучення доказів.
В підготовчому засіданні 12.01.2026 за участю прокурора та представника відповідача, суд, без оформлення окремого процесуального документа, оголосив протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 22.01.2026 о 14:00, із викликом учасників справи у підготовче засідання та проведення підготовчого засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за участю представника відповідача.
14.01.2026 за вх№ 1245/26 господарський суд одержав від прокурора відповідь на відзив.
22.01.2026 підготовче засідання не відбулось у зв'язку із розгерметизацією системи опалення та низькою температурою повітря в адміністративній будівлі суду про що здійснено публікацію на офіційному сайті суду.
22.01.2026 ухвалою суду призначено підготовче засідання на 05.02.2026 о 14:40.
22.01.2026 за вх.№ 2535/26 господарський суд одержав від відповідача заперечення на відповідь на відзив.
В підготовчому засіданні 05.02.2026 за участю прокурора та представника відповідача, суд, без оформлення окремого процесуального документа, оголосив протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті на 05.03.2026 об 11:30, із викликом учасників справи у судове засідання та проведення судового засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за участю представника відповідача.
20.02.2026 за вх№ 6214/26 господарський суд одержав заяву відповідача про розстрочення виконання рішення суду строком на один рік рівними щомісячними платежами.
20.02.2026 за вх№ 6218/26 господарський суд одержав клопотання відповідача про застосування ч. 9 ст. 129 ГПК України.
05.03.2026 за вх№ 7880/26 господарський суд одержав від відповідача пояснення по справі.
У судовому засіданні 05.03..2026 за участю прокурора та представника відповідача, суд, без оформлення окремого процесуального документа, оголосив протокольну ухвалу про відкладення судового засідання на 19.03.2026 об 15:15, із викликом учасників справи у судове засідання та проведення судового засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за участю представника відповідача.
19.03.2026 судове засідання не відбулось через оголошення системою цивільної оборони у м. Одеса та Одеській області повітряної тривоги.
19.03.2026 ухвалою суду призначено судове засідання на 06.04.2026 о 14:30.
02.04.2026 за вх№ 11395/26 господарський суд одержав від прокурора пояснення.
У судовому засіданні 06.04.2026 за участю прокурора та представника відповідача, суд постановив ухвалу без оформлення окремого документа, якою оголосив перерву у судовому засіданні до 05.05.2026 о 10:20.
У судовому засіданні 05.05.2026, за участю прокурора та представника відповідача, суд на підставі ст. 240 ГПК України проголосив скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду.
Стислий виклад позиції прокурора
Прокуратура, опрацювавши інформацію на офіційному веб-порталі публічних закупівель «Prozorro.gov.ua», встановила наступні факти порушення вимог Закону України «Про публічні закупівлі» при укладанні додаткових угод до договору постачання електричної енергії, якими збільшено ціну за одиницю товару.
Шабівська сільська рада Білгород-Дністровського району Одеської області 15.01.2021 оголосила про проведення переговорної процедури за закупівлею «Електрична енергія, код 09310000-5 - Електрична енергія за ДК 021:2015» з очікуваною вартістю 1 455 978,24 грн, ідентифікаційний номер закупівлі № UA2021-01-15-004971-а. Запланований обсяг електричної енергії становив 579 840 кВт*год. Єдиним учасником стало ТОВ «ООЕК» з ціновою пропозицією 1 455 978,24 грн.
Надалі Шабівською сільською радою укладено договір № 05-185-ВЦ із ТОВ «ООЕК» про постачання електричної енергії споживачу на суму 1 455 978,24 грн.
Предметом вказаного договору є: електрична енергія за ціною 2,511 грн (з ПДВ), обсяг електричної енергії: 579 840 кВт*год, загальною вартістю 1 455 978,24 грн.
Відповідно до п. 5.2. договору № 05-185-ВЦ ціна за 1 кВт*год становить 2,511 грн (з ПДВ).
Надалі додатковими угодами до договору № 05-185-ВЦ підвищено ціну на електроенергію:
- за додатковою угодою № 1 від 22.09.2021 підвищено ціну на електричну енергію на 10 % порівняно з погодженою ціною під час закупівлі;
- за додатковою угодою № 2 від 23.09.2021 на 10 % порівняно з додатковою угодою № 1 від 22.09.2021;
- за додатковою угодою № 3 від 24.09.2021 на 6 % порівняно з додатковою угодою № 2 від 23.09.2021;
- за додатковою угодою № 4 від 06.12.2021 на 10 % порівняно з додатковою угодою № 3 від 24.09.2021;
- за додатковою угодою № 5 від 07.12.2021 на 10 % порівняно з додатковою угодою№ 4 від 06.12.2021.
На підставі вказаних додаткових угод до договору № 05- 185-ВЦ загалом підвищено ціну за одиницю товару з 2,511 грн за кВт*год до 3,896 грн за 1 кВт*год, без обґрунтування підстав для такого підвищення та у порушення максимального ліміту для підвищення ціни на товар приблизно на 55%.
Згідно з актами приймання-передачі Шабівською сільською радою отримано 438 957 кВт, за які сплачено 1 290 358,14 грн, водночас як за тарифом 2,511 грн за 1 кВт мало б бути сплачено 1 102 221,027 грн. Тобто переплата становить 188 137,113 грн.
На переконання прокурора, зазначене порушення свідчить про неефективне використання бюджетних коштів, а тому, на підставі ст. 216 ЦК України, ст. 1212 ЦК України, просить визнати недійсними додаткові угоди та стягнути безпідставно надмірно сплачені бюджетні кошти в сумі 188 137,113 грн.
Щодо арґументів відповідача, викладених у позові, то прокурор зауважив, що:
- розрахована сума в розмірі переплати становить 188 137,113 грн (1 290 358,14 - 1 102 221,027 = 188 137,113);
- джерелом фінансування даної закупівлі, як зазначено на відповідній сторінці на веб-порталі «Prozorro - публічні закупівлі» (ідентифікаційний номер закупівлі №UA-2021- 01-15-004971-а) є саме місцевий бюджет України, а тому у даному випадку прокурор звертається саме за захистом інтересів держави;
- Південним офісом Держаудитслужби як органом, уповноваженим на здійснення відповідних функцій держави у спірних правовідносинах, дій, спрямованих на здійснення відповідного захисту інтересів держави, не вчинено, що зумовило звернення прокурора з позовом;
- підставою для укладення Додаткової угоди № 1 від 22.09.2021 є посилання відповідача на коливання ціни закупівлі електричної енергії на ринку, однак будь-яких підтверджень коливання ціни на ринку не надано. Більш того, не зазначено період, який брався для порівняння.
Стислий виклад позиції Південного офісу Держаудитслужби
Південний офіс Держаудитслужби, покликаючись на відсутність проведених заходів державного фінансового контролю щодо укладання додаткових угод до договору № 05- 185-ВЦ, вказав на унеможливлення подати пояснення щодо суті порушень.
Стислий виклад заперечень відповідача
Відповідач зазначив про відсутність правових підстав щодо подання позову в інтересах сільської ради, в інтересах держави в особі Держаудитслужби.
Зокрема щодо інтересів держави в особі Держаудитслужби, відповідач указав, що згідно з нормами Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» орган державного фінансового контролю наділений лише правом порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених з порушенням законодавства, за результатами проведених заходів державного фінансового контролю.
Натомість у цій справі підставою для звернення прокурора до суду не є результати державного фінансового контролю.
Відповідач указав на порушення прокурором ст. 162 ГПК України щодо надання обґрунтованого розрахунку сум.
Окрім того, на переконання ТОВ «ООЕК», прокурор не довів, що додаткова угода № 1 до договору № 05-185-ВЦ вчинена з порушенням ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», оскільки збільшення ціни не було перевищено понад 10% ліміту.
Усупереч доводам прокурора, відповідач заявляє про наявність факту коливання цін на ринку, що стало підставою для внесення змін до договору.
Зокрема відповідач указав на п. 5.8. договору № 05-185-ВЦ, де передбачено, що згідно з ч. 6 ст. 67 Закону України «Про ринок електричної енергії», з урахуванням листа Мінекономрозвитку України від 14.08.2019 № 3304-04/33869-06 «Щодо зміни ціни у договорах постачання електричної енергії», Сторони можуть використовувати інформацію з вебсайту ДП «Оператор ринку» (або скріншот з вебсайту) (https://www.oree.com.ua) для документального підтвердження факту коливання ціни електричної енергії на ринку. Відповідач зауважив, що при укладенні додаткових угод №№ 1-5 до договору сторонами використовувалась інформація з веб-сайту ДП «Оператор ринку» (https://www.oree.com.ua), про що зазначено в тексті самих додаткових угод, і що повністю відповідає умовам п. 5.8. договору № 05-185-ВЦ. Більше того, зміст оспорюваних додаткових угод свідчить про те, що рада на момент укладення таких додаткових угод була ознайомлена із інформацією з сайту ДП «Оператор ринку» та вважала її достатньою для документального підтвердження факту коливання ціни електричної енергії на ринку.
Відповідач також зауважив, що застосування ч. 1 ст. 216 ЦК України, положеннями якої прокурор обґрунтовує позов, є неправильним, оскільки у разі задоволення позову необхідно застосовувати двосторонню реституцію, а прокурор у позові просить лише стягнути кошти.
На переконання ТОВ «ООЕК», правове обґрунтування позову - ст. 1212 ЦК України є недоречним, оскільки спірні правовідносини грунтуються на договірних правовідносинах.
Окрім того, відповідач зауважив, що:
- пред'явлення прокурором вимог лише до однієї із сторін оспорюваного правочину (ТОВ «ООЕК»), не відповідає висновкам, викладеним у пунктах 57, 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2022 р. у справі № 125/2157/19 у постанові Верховного Суду від 17.02.2026 у справі № 916/774/23, якою було відмовлено в задоволенні позову прокурора до ТОВ «ООЕК» про визнання недійсними додаткових угод та стягнення грошових коштів, через неналежний склад відповідачів у справі;
- постановою Верховного Суду від 17.02.2026 у справі № 916/774/23, відмовлено в задоволенні позову прокурора до ТОВ «ООЕК» про визнання недійсними додаткових угод та стягнення грошових коштів, через неналежний склад відповідачів у справі.
Тобто, на переконання відповідача, позов не містить складу належних відповідачів, що мають відповідати за заявленими вимогами, що є самостійною підставою для відмови у позові.
Окрім того, відповідач зауважив, що суд не має права залучати самостійно співвідповідача, а лише за клопотанням позивача (постанова Верховного Суду від 13.04.2021 у справі № 925/440/18).
Обставини справи встановлені судом
За результатами опрацюванням даних, оприлюднених на веб-порталі Уповноваженого органу з питань закупівель «Prozorro - публічні закупівлі» (далі - веб-портал «Prozorro») встановлено, що Шабівська сільська рада Білгород-Дністровського району Одеської області 15.01.2021 оголосила про проведення переговорної процедури по закупівлі «Електрична енергія, код 09310000-5 - Електрична енергія за ДК 021:2015» з очікуваною вартістю 1 455 978,24 грн, ідентифікаційний номер закупівлі № UA2021-01-15-004971-а.
Запланований обсяг електричної енергії становить 579 840 кВт*год.
Єдиним учасником закупівель було ТОВ «ООЕК» з ціновою пропозицією 1 455 978,24 грн.
Надалі Шабівською сільською радою укладено договір із ТОВ «ООЕК» №05-185-ВЦ про постачання електричної енергії споживачу на суму 1 455 978,24 гривень.
Предметом договору №05-185-ВЦ є: електрична енергія, ДК 021:2015 під кодом: 09310000-5 «електрична енергія», за ціною 2,511 грн з урахуванням ПДВ за 1 кВт*год, за обсяг електричної енергії: 579 840 кВт*год, загальною вартістю 1 455 978,24 грн.
Відповідно до п. 5.2. договору №05-185-ВЦ ціна за 1 кВт*год становить 2,511 грн з урахуванням ПДВ, у тому числі:
- ціна електричної енергії - 2,0925 грн;
- податок на додану вартість у розмірі 20% до ціни електричної енергії - 0,4185 грн. Згідно з п.13.1 договору №05-185-ВЦ договір вважається укладеним та дійсним з моменту його підписання уповноваженими представниками Сторін та набуває чинності з 26.01.2021 і діє до 31.12.2021, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.
Згідно з заявою-приєднання до договору договору №05-185-ВЦ початок постачання електричної енергії здійснюється з 26.01.2021.
Надалі до договору №05-185-ВЦ укладено низку додаткових угод:
- додаткова угода № 1 від 22.09.2021, на підставі якої з посиланням на пункт 2 частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» з 16.07.2021 підвищено ціну на електричну енергії до 2,76210 грн за 1 кВт*год на 10 %, порівняно з погодженою ціною під час закупівлі обсяг електричної енергії за договором установлено в розмірі 550 122 кВт*год;
- додаткова угода № 2 від 23.09.2021, на підставі якої з посиланням на пункт 2 частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» з 16.07.2021 підвищено ціну на електричну енергії до 3,03831 грн 1 кВт*год на 10 %, порівняно з додатковою угодою №1 від 22.09.2021. Обсяг електричної енергії за договором установлено в розмірі 523 107 кВт*год.
- додаткова угода № 3 від 24.09.2021, на підставі якої з посиланням на п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» з 16.01.2021 підвищено ціну на електричну енергії до 3,22061 грн за 1 кВт*год, на 6%, порівняно з додатковою угодою №2 від 23.09.2021. Обсяг електричної енергії розраховується в розмірі 507 815 кВт*год.
- додаткова угода № 4 від 06.12.2021, на підставі якої з посиланням на п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» з 16.10.2021 підвищено ціну на електричну енергії до 3,542352 грн за 1 кВт*год, на 10%, порівняно з додатковою угодою №3 від 24.09.2021. Обсяг електричної енергії за договором установлено в розмірі 493 524 кВт*год.
- додаткова угода № 5 від 07.12.2021, на підставі якої з посиланням на п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» з 16.10.2021 підвищено ціну на електричну енергії до 3,896232 грн за 1 кВт*год, на 10%, порівняно з додатковою угодою №4 від 06.12.2021.
Обсяг електричної енергії за договором установлено в розмірі 480 531 кВт*год.
Згідно з актами приймання-передачі ві 08.02.2021 № 185/1, від 10.03.2021 № 05-185, від 22.03.2021 № 05-185, від 21.04.2021 № 05-185, від 21.05.2021 № 05-185, від 23.06.2021 № 05-185, від 19.07.2021 № 05-185, від 19.08.2021 № 05-185/2, від 28.09.2021 № 05-185, від 23.10.2021 № 05-185, від 24.11.2021 № 05-185, за грудень 2021 Шабівською сільською радою отримано 438 957 кВт.
Відповідно до доданих платіжних доручень від 10.02.2021 № 5, від 10.02.2021 № 86, від 10.03.2021 № 149, від 10.03.2021 № 150, від 24.03.2021 № 219, від 24.03.2021 № 220, від 21.04.2021 № 357, від 21.05.2021 № 472, від 21.05.2021 № 471, від 23.06.2021 № 581, від 23.06.2021 № 582, від 23.07.2021 № 667, від 25.08.2021 № 779, від 25.08.2021 № 782, від 01.10.2021 № 921, від 01.10.2021 № 922, від 23.10.2021 № 976, від 23.10.2021 № 977, від 24.11.2021 № 1126, від 24.11.2021 № 1127, від 22.12.2021 № 1199, від 22.12.2021 № 1200.
У вказаних платіжних дорученнях у призначенні платежу вказано: за послуги з постачання електроенергії.
У доданих платіжних дорученнях від 27.04.2021 № 370 на суму 350,51 грн та від 27.04.2021 № 369 на суму 620,32 грн у призначенні платежу вказано: за пеню та за індекс інфляції та 3 % річних відповідно.
Сплата платежів - пені, інфляційних та 3 % річних на суму 970,83 грн підтверджує додана до матеріалів справи банківська виписка.
Тобто, переплата становить, за мінусом 970,83 грн, (1 290 358,14 - 1 102 221,027 - 970,83) 187 166,28 грн.
До матеріалів справи долучено витяги з сайту ДП «Оператор ринку» wuxy.oree.com.ua про визначення середньозваженої ціни у періоди дат липня 2021, серпня 2021, жовтня 2021, листопада 2021.
Висновки суду
Щодо підстав представництва інтересів держави прокурором
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 1311 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді встановлені у Законі України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII "Про прокуратуру" (далі - Закон № 1697-VII).
Згідно з ч. 3 ст. 23 Закону № 1697-VII прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.
Частиною четвертою статті 23 Закону № 1697-VII встановлено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.
Згідно з ч. ч. 4 та 5 статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.
Прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 826/13768/16, від 05 березня 2020 року у справі № 9901/511/19, від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18, від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20, від 21 червня 2023 року у справі № 905/1907/21).
Статтею 23 Закону № 1697-VII встановлено умови, за яких прокурор може виконувати субсидіарну роль із захисту інтересів держави за наявності органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах).
Встановлена Законом № 1697-VII умова про необхідність звернення прокурора до компетентного органу перед пред'явленням позову спрямована на те, аби прокурор надав органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18). За позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.
Отже, визначений частиною четвертою статті 23 Закону № 1697-VII обов'язок прокурора перед зверненням з позовом зобов'язує звернутись спочатку до компетентного органу стосується звернення до органу, який надалі набуде статусу позивача.
У цій статті не йдеться про досудове врегулювання спору, і, відповідно, вона не покладає на прокурора обов'язок вживати заходів з такого врегулювання шляхом досудового звернення до суб'єкта, якого прокурор вважає порушником інтересів держави і до якого як до відповідача буде звернений позов.
Тобто, прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб'єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 826/13768/16, від 15 січня 2020 року у справі № 698/119/18, від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19, від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20, від 08 листопада 2023 року у справі № 607/15052/16-ц).
У категорії спорів щодо визнання недійсними договорів, укладених у межах публічних закупівель, пред'явлення прокурором позову в інтересах осіб, уповноважених державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, має ґрунтуватися на визначенні того, яка саме особа є суб'єктом, що має безпосередній інтерес у захисті державних фінансових ресурсів та в належному виконанні договірних зобов'язань відповідно до положень Закону України «Про публічні закупівлі» (відповідний правовий висновок викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12 березня 2025 року у справі № 924/524/24).
Закон не зобов'язує прокурора подавати позов в особі усіх органів, які можуть здійснювати захист інтересів держави у спірних відносинах і звертатись з позовом до суду. Належним буде звернення в особі хоча б одного з них (постанова об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 червня 2021 року у справі № 927/491/19, постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19 серпня 2020 року у справі № 923/449/18, від 25 лютого 2021 року у справі № 912/9/20, від 25 червня 2024 року у справі № 918/760/23, від 01 жовтня 2024 року у справі № 918/778/23, від 20 лютого 2025 року у справі № 910/16372/21).
Прокурор, обґрунтовуючи звернення до суду з позовом в інтересах держави в особі Шабівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, зазначив, що укладення оспорюваних додаткових угод до договору публічної закупівлі з порушенням вимог процедури державних закупівель унеможливлює раціональне та ефективне використання коштів територіальної громади і здатне спричинити істотної шкоди інтересам держави та територіальної громади. Зволікання зі зверненням уповноважених органів до суду з вимогою про визнання недійсним внесення змін до договорів постачання електричної енергії щодо збільшення вартості одиниці товару призвело до зайвих витрат замовників та необґрунтованих прибутків постачальника, що у свою чергу, завдає шкоди економічним інтересам держави у вигляді незаконних витрат бюджетних коштів.
На переконання суду, Шабівська сільська рада Білгород-Дністровського району Одеської області, є стороною оспорюваного правочину та розпорядником бюджетних коштів у спірних правовідносинах, а тому набуває статусу позивача відповідно до вимог абзацу другого частини п'ятої статті 53 ГПК України.
Південний офіс Держаудитслужби є належним органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції щодо реалізації державної політики у сфері закупівель.
Держаудитслужба може не лише ініціювати звернення до суду про визнання недійсними додаткових угод і саме іншими органами, але повинна самостійно порушувати ці питання в судовому порядку (у разі відповідної бездіяльності таких органів).
Отже, орган Держаудитслужби може і має бути, зокрема у складі позивачів, за відповідним позовом про визнання недійсним договору.
Аналогічні висновки неодноразово висловлювались Верховним Судом, зокрема об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі №924/1256/17 та від 18.06.2021 у справі №927/491/19, а також у низці інших судових справ.
Білгород-Дністровська окружна прокуратура до Південного офісу Держаудитслужби направила лист 55-6259вих-24 від 01.10.2024 щодо проведення контрольних заходів необхідних для усунення порушень вимог законодавства при проведенні процедури закупівлі (UA-2021-01-15-004971-а), зокрема, при укладанні додаткових угод до договору № 05-185-ВЦ, в тому числі у судовому порядку.
У відповідь на лист Південного офісу Держаудитслужби №151531-17/4752-2024 від 22.10.2024 на запит прокуратури повідомили, що перевірка вказаної закупівлі не проводилась, заходи щодо усунення викладених порушень, в тому числі у судовому порядку не вживались.
Окрім того, згідно оприлюднених на веб-порталі «Prozorro - публічні закупівлі» (посилання https://prozorro.gov.ua/tender/ UA-2021-01-15-004971-а) даних було встановлено, що відомості про будь-які перевірки та моніторинг вказаної вище закупівлі відсутні.
Тобто підставою реалізації прокурором представницьких функцій стала усвідомлена пасивна поведінка (бездіяльність) Південного офісу Держаудитслужби щодо захисту інтересів держави.
На виконання вимог ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» Білгород-Дністровська окружна прокуратура на адресу позивачів спрямувала повідомлення про намір звернутися до господарського суду в їх інтересах із зазначеним позовом: на адресу Шабівської сільської ради № 55-4237вих-25 та на адресу Південного офісу Держаудитслужби №55-4236вих-25 від 14.07.2025.
Отже, на переконання господарського суду, прокурор у цій справі підтвердив наявність підстав для представництва інтересів держави в суді та цілком правильно визначив Шабівську сільську раду Білгород-Дністровського району Одеської області та Південний офіс Держаудитслужби позивачами за пред'явленим позовом.
Щодо визнання недійсними додаткових угод
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частина 1 ст. 638 ЦК України встановлює, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до частини першої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
Згідно із частиною першою статті 628, статтею 629 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.
За частиною другою статті 189 ГК України, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, ціна є істотною умовою господарського договору.
Згідно з частиною першою статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини першої статті 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.
Згідно із частинами третьою, четвертою статті 653 ЦК України у разі зміни договору зобов'язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни договору, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно із частинами першою, другою статті 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв'язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов'язання доставки.
Відповідно до частини четвертої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.
Згідно з пунктом 2 частини п'ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадку збільшення ціни за одиницю товару до 10 % пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії.
Із системного тлумачення наведених норм ЦК України, ГК України та Закону України «Про публічні закупівлі» вбачається, що ціна товару є істотною умовою договору про закупівлю. Зміна ціни товару в договорі про закупівлю після виконання продавцем зобов'язання з передачі такого товару у власність покупця не допускається.
Зміна ціни товару в бік збільшення до передачі його у власність покупця за договором про закупівлю можлива у випадку збільшення ціни такого товару на ринку, якщо сторони договору про таку умову домовились. Якщо сторони договору про таку умову не домовлялись, то зміна ціни товару в бік збільшення у випадку зростання ціни такого товару на ринку можлива, лише якщо це призвело до істотної зміни обставин, в порядку статті 652 ЦК України, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.
У будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору. Тобто під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення за наявності умов, встановлених у статті 652 ЦК України та пункті 2 частини п'ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», проте загальне збільшення такої ціни не повинно перевищувати 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі.
Отже, згідно з положеннями пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» зміна ціни в договорі закупівлі допускається за таких умов:
- збільшення ціни за одиницю товару до 10 %;
- збільшення ціни має бути пропорційне збільшенню ціни цього товару на ринку в разі коливання його ціни на ринку;
- така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю;
- така зміна може відбуватися не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю;
- обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії.
До того ж застосована законодавцем при формулюванні цієї норми конструкція «не частіше ніж один раз на 90 днів» фактично надає можливість вносити зміни до ціни товару неодноразово, але лише в межах дозволеного відсоткового збільшення ціни за одиницю товару - не більше 10 %.
Отже, норми пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» визначають правила внесення змін до договору про закупівлю без проведення нової процедури закупівлі, зокрема, надаючи можливість внесення цих змін у разі збільшення ціни товару, однак за умови, що сукупне значення збільшення ціни при послідовних змінах до договору не повинне перевищувати нормативно визначеного граничного (порогового) відсоткового значення суми, визначеної в договорі про закупівлю, а не застосовуватися щоразу до кожного окремого випадку внесення змін. Такі послідовні зміни не повинні спрямовуватися на ухиляння від виконання положень цієї норми Закону України «Про публічні закупівлі».
Інший підхід до розуміння положень пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», який передбачає щоразу з кожним внесення змін можливість збільшення ціни договору до 10 %, тобто можливість необмеженого збільшення ціни (понад 10 % ціни договору закупівлі) при незмінному загальному розмірі суми закупівлі, може призвести до нівелювання мети законодавчого регулювання процедур закупівлі, адже відкриває шлях до маніпулювання учасниками загальною вартістю пропозицій, внаслідок чого відкривається можливість під час процедури усунути конкурентів, запропонувавши найнижчу ціну, та після укладення договору підвищити ціну до рівня економічно обґрунтованої.
Укладення додаткових угод до договору про закупівлю щодо зміни ціни на товар із урахуванням подібного підходу спотворюватиме результати торгів та зводитиме нанівець економію, яку було отримано під час підписання договору, та, як наслідок, робитиме результат закупівлі невизначеним й зумовлюватиме неефективне використання бюджетних коштів, що є прямим порушенням принципів процедури закупівлі, визначених преамбулою та статтею 5 Закону України «Про публічні закупівлі».
Окрім того, збільшення ціни може призвести до того, що кількість товарів настільки зменшиться, що виконання договору закупівлі в такому обсязі не відповідатиме господарській меті укладення замовником договору закупівлі.
До того ж застосування підходу, який передбачає можливість збільшувати ціну за одиницю товару більше ніж на 10 % пропорційно збільшенню ціни товару на ринку, у разі коливання ціни цього товару, спотворюватиме принцип добросовісної конкуренції серед учасників.
Такі правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024 у справі №922/2321/22 та від 21.11.2025 у справі № 920/19/24.
Відповідно до статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та статті 236 Господарського процесуального кодексу України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.
Згідно з пунктом 6 частини 2 статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд забезпечує однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
Як встановив суд, відповідачі уклали договір № 05-185-ВЦ за результатами процедури відкритих торгів на виконання вимог Закону України «Про публічні закупівлі», а на момент підписання договору сторонами були погоджені всі істотні умови - предмет, ціну та строк виконання зобов'язань за Договором відповідно до вимог частини третьої статті 180 Господарського кодексу України та Закону України «Про публічні закупівлі».
Так, відповідно до п. 5.1., 5.2. договору № 05-185-ВЦ загальний обсяг постачання електричної енергії становить 1 455 978,24 кВт/год; ціна електричної енергії на момент укладання Договору становила 2,511 грн за 1 кВт*год з урахуванням ПДВ (у тому числі: ціна електричної енергії - 2,0925 грн; податок на додану вартість у розмірі 20% до ціни електричної енергії - 0,4185 грн).
Водночас згідно з Додатковими угодами № 1 - № 5 п'ять разів змінено істотні умови договору №05-185-ВЦ, а саме: збільшено ціну за одиницю товару з 2,511 грн до 3,896232 грн за 1 кВт/год та зменшено обсяг електроенергії з 579 840 кВт/год до 480 531 кВт/год. Фактично ціна за 1 кВт/год (одиницю товару) збільшилася на 55,17 %%, а кількість електричної енергії, яка підлягала поставці, була зменшена майже на 20,67 %, порівняно з погодженими під час закупівлі.
Необхідність укладення оспорюваних Додаткових угод №1-5 до договору № 05-185-ВЦ обґрунтовано відповідачем коливанням ціни електричної енергії на ринку.
Тобто оспорювані додаткові угоди були укладені на підставі п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі».
Суд враховує, що кожна зміна до договору має містити окреме документальне підтвердження. Документ про зміну ціни повинен містити належне підтвердження викладених у ньому даних, проведених досліджень коливання ринку, джерел інформації тощо (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 912/1580/18, від 02 грудня 2020 року у справі № 913/368/19, від 11 травня 2023 року у справі № 910/17520/21).
Тобто, сам факт збільшення ціни товару на ринку не обов'язково тягне підвищення ціни на аналогічний товар, який є предметом договору.
При зверненні до замовника з пропозиціями підвищити ціну постачальник має обґрунтувати, чому таке підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по ціні, запропонованій замовнику на тендері, навести причини, через які виконання укладеного договору стало для постачальника вочевидь невигідним. Крім того, постачальник також має довести, що підвищення ціни є непрогнозованим (його неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання постачальником тендерної пропозиції).
Як коливання ціни необхідно розуміти зміну за певний період часу ціни товару на ринку чи то в сторону зменшення, чи в сторону збільшення. І таке коливання має відбуватись саме в період укладання договору і до внесення відповідних змін до нього.
Коливання ціни на ринку повинно розцінюватися саме після підписання договору, оскільки ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» урегульовано саме зміну істотних умов у разі виникнення такого явища після підписання договору та до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі.
Тобто, внесення змін до договору є правомірним лише у випадку документального підтвердження коливання ціни на товар у період з моменту укладення договору до моменту укладення додаткової угоди.
На підтвердження факту коливання ціни на товар, у документі, який видає компетентна організація, має бути зазначена діюча ринкова ціна на товар і її порівняння з ринковою ціною станом на дату, з якої почали змінюватися ціни на ринку, - як у бік збільшення, так і у бік зменшення (тобто наявність коливання). Необхідність зазначення такої інформації зумовлюється також тим, що у випадку коливання цін зміни до договору про закупівлю вносяться з урахуванням показників коливання цін, що стали підставою для здійснення попередніх змін до договору. Кожна зміна до договору має містити окреме документальне підтвердження.
Законом України «Про публічні закупівлі» не передбачено форму/ вигляд інформації щодо такого коливання, внесення змін до договору про закупівлю можливе у випадку саме факту коливання ціни такого товару на ринку та повинно бути обґрунтованим і документально підтвердженим (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2025 року у справі № 916/747/24).
Параграфом 1 глави 5 розділу І ГПК України унормовані основні положення про докази. При цьому суд виходить із того, що спеціальним законодавством у сфері публічних закупівель не визначено певний орган чи особу, яку законодавець наділив би повноваженнями надавати інформацію на підтвердження коливання ціни товару на ринку.
Під час визначення низки доказів на підтвердження коливання ціни товару на ринку слід виходити як з аналізу норм чинного законодавства щодо повноважень та функцій суб'єктів надання такої інформації (наприклад, до цих суб'єктів можна віднести, Державну службу статистики України, на яку постановою КМУ від 10 вересня 2014 року № 442 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" покладено функцію з контролю за цінами в частині здійснення моніторингу динаміки цін (тарифів) на споживчому ринку; державне підприємство «Державний інформаційно-аналітичний центр моніторингу зовнішніх товарних ринків», яке на замовлення суб'єкта господарювання виконує цінові/товарні експертизи, зокрема, щодо відповідності ціни договору наявній кон'юнктурі певного ринку товарів; ТПП України, яка у межах власних повноважень надає послуги щодо цінової інформації тощо), так і положень щодо доказів, які закріплені у главі 5 розділу І ГПК України.
Суд вважає за необхідне також проаналізувати інформацію з сайту ДП «Оператор ринку» wuxy.oree.com.ua щодо аналізу середньозваженої ціни електричної енергії в періоди укладання правочинів.
Станом на момент укладання договору №05-185-ВЦ 26.01.2021 середньозважена ціна електричної енергії становила 1657,96 грн/МВт.год, на дату укладання Додаткової угоди № 1 22.09.2021 - 2505.34 грн/МВт.год, на дату укладання Додаткової угоди № 2 - 23.09.2021 - 2805.51 грн/МВт.год, на дату укладання Додаткової угоди № 3 - 24.09.2021 - 2033,55 грн/МВт.год, на на дату укладання Додаткової угоди № 4 06.12.2021 - 3304,16 грн/МВт.год, на дату укладання Додаткової угоди № 5 07.12.2021 - 3088,07 грн/МВт.год.
Суд також враховує інформацію надану відповідачем та долученою до матеріалів справи з сайту ДП «Оператор ринку» wuxy.oree.com.ua про визначення середньозваженої ціни у періоди дат липня 2021, серпня 2021, жовтня 2021, листопада 2021.
Господарський суд не заперечує, що на ринку мало місце коливання ціни електроенергії згідно з даними ДП «Оператор ринку» (сайт wuxy.oree.com.ua) в період дії договору №05-185-ВЦ та укладання додаткових угод.
Однак варто зауважити і те, що у період укладання Додаткових угод № 2 - № 5, мало місце і зниження ціни під час укладання чергової додаткової угоди щодо попередньої.
Водночас щодо правомірності укладання таких угод з огляду на дотримання принципу, що загальне збільшення ціни не повинно перевищувати 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі, господарський суд зазначає таке.
Згідно з матеріалами справи, зміна ціни становить:
- під час укладання Додаткової угоди № 1 відносно ціни, зафіксованої у договорі №05-185-ВЦ становить 2,76210/2,511 - на 10 %;
- зміна ціни, зафіксованої у Додатковій угоді № 2 відносно ціни, зафіксованої у Додатковій угоді № 1 - 3,03831/2,76210 - на 10%;
- зміна ціни, зафіксованої у Додатковій угоді № 3 відносно ціни, зафіксованої у Додатковій угоді № 2 - 3,22061/3,03831- на 6%;
- зміна ціни, зафіксованої у Додатковій угоді № 4 відносно ціни, зафіксованої у Додатковій угоді № 3 - 3,542352/3,22061- на 9,99%;
Отже, відповідно до Додаткових угод №1-№5 ціна за 1 кВт/год електричної енергії збільшена більше ніж на 10% від початкової ціни (в загальному близько 55 % - з 2,511 до 3,896), що суперечить положенням п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» та висновкам Великої Палати Верховного Суду у постанові від 24.01.2024 у справі №922/2321/22 та від 21.11.2025 у справі №920/19/24 щодо їх застосування.
Окремо варто зауважити, що:
- Додаткову угоду № 1 укладено 22.09.2021, проте постачальник повідомив про підвищення ціни листом від 13.09.2021 №13/03-4766 - тобто, менше ніж за 20 днів до їх застосування;
- Додаткову угоду № 2 укладено 23.09.2021. Постачальник також не повідомив Споживача про зміну умов Договору за 20 днів до їх застосування;
- Додаткову угоду № 3 укладено 24.09.2021. В той же час постачальник направив на адресу Шабівської сільської ради лист №13/03-4267 від 31.08.2021 із додатковою угодою №3, тобто щє до підписання 1 і 2 додаткових угод;
- Додаткову угоду №4 укладено 06.12.2021. Постачальник також не повідомив Споживача про зміну умов Договору за 20 днів до їх застосування;
- Додаткову угоду №5 укладено 07.12.2021. Постачальник також не повідомив Споживача про зміну умов Договору за 20 днів до їх застосування.
Згідно з ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Статтею 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.
Частиною третьою статті 215 ЦК України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Враховуючи викладене, суд, встановивши наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання Додаткових угод № 1-№ 5 недійсними на момент їх укладення, дійшов висновку, шо спірні додаткові угоди № 1-№ 5 суперечать наведеним вище положенням ЦК України та Закону України «Про публічні закупівлі», а відтак є недійсними відповідно до ст. 203, 215 Цивільного кодексу України.
Щодо стягнення безпідставно набутих коштів у розмірі 188 137,113 грн.
Згідно із частиною першою статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.
Верховний Суд у постанові від 18.06.2021 у справі №927/491/19 зазначав, що ст. 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав. Системний аналіз положень статей 11, 177, 202, 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей). Загальна умова ч. 1 ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах. Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним. Тобто в разі, коли правочин утворює правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Оскільки додаткові угоди № 1 - № 5 є недійсними та не породжують правових наслідків, правовідносини між відповідачами щодо ціни електроенергії, мали регулюватись умовами договору № 05-185-ВЦ, згідно з яким ціна за одиницю електричної енергії становить 2,511 грн за 1 кВт/год з ПДВ.
Враховуючи ціну, обумовлену у договорі № 05-185-ВЦ, Шабівська сільська рада повинна була сплатити ТОВ «ООЕК» за спожиту у протягом 2021 року електроенергію загальним обсягом 438 957 кВт/год кошти у розмірі 1 102 221,03 грн, натомість сплатила 1 289 387,31 грн, а отже розмір надмірно сплачених коштів становить 187 166,28 грн.
Суд принагідно зауважує, що врахував зауваження відповідача про сплату пені, інфляційних та 3 % річних на суму 970,83 грн, які враховані прокурором у сумі переплати.
Таким чином, грошові кошти в сумі 187 166,28 грн є такими, що були безпідставно одержані ТОВ «ООЕК», підстава їх набуття відпала, а тому ТОВ «ООЕК» зобов'язаний повернути їх до державного бюджету, з якого здійснювалось фінансування спірної закупівлі, що відповідає приписам статей 216, 1212 ЦК України.
Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22.
При цьому, доводи ТОВ «ООЕК» про те, що приписи ст. 1212 ЦК України не підлягають застосуванню у спірних правовідносинах, враховуючи їх договірний характер, спростовуються наведеними висновками суду.
Окрім того, правомірність використання способу захисту на підставі 1212 ЦК України у спірних правовідносинах підтверджено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2025 у справі № 920/19/24.
Що стосується покликання відповідача на неналежний склад відповідачів, неправомірність використання ст. 1212 ЦК у спірних правовідносинах, то господарський суд вважає за необхідне зазначити таке.
ТОВ «ООЕК», подаючи касаційну скаргу у справі № 916/837/24, зазначила такі ж арґументи та посилання на постанови Верховного Суду як і в цій справі, зокрема, що:
- під час розгляду позовної вимоги про визнання правочину недійсним відповідачами у справі мають бути всі сторони цього правочину (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2022 у справі №125/2157/19, постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 30.07.2020 у справі №670/23/18, від 18.11.2020 у справі №318/1345/17 та постановах Верховного Суду від 26.01.2022 у справі №917/2041/20, від 26.09.2023 у справі №910/2392/22, від 30.01.2024 у справі №924/564/22, від 04.07.2024 у справі №924/334/22, від 04.09.2024 у справі №922/42/24, від 30.10.2024 у справі №910/9383/23;
2) визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача, натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі №523/9076/16-ц, від 20.06.2018 у справі №308/3162/15-ц, від 21.11.2018 у справі №127/93/17-ц, від 12.12.2018 у справах №570/3439/16-ц і №372/51/16-ц);
3) за власною ініціативою суд не може залучити до участі в справі співвідповідача або замінити первісного відповідача належним відповідачем. Пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для закриття провадження у справі. За результатами розгляду справи суд відмовляє у позові до неналежного відповідача) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2019 у справі №910/7122/17);
4) поняття "сторона у спорі" може не бути тотожним за змістом поняттю "сторона у процесі": сторонами в процесі є такі її учасники, як позивач і відповідач; тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача) (постанови від 14.11.2018 у справі №183/1617/16, від 29.05.2019 у справі №367/2022/15-ц, від 07.07.2020 у справі №712/8916/17, від 09.02.2021 у справі №635/4741/17);
5) належним відповідачем є особа, яка є суб'єктом матеріального правовідношення, тобто особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі №910/15792/20;
6) щодо необхідності визначення усіх сторін оспорюваного правочину як належних відповідачів при вирішенні спору за позовом заінтересованої особи, яка не є стороною такого правочину; відмови в задоволенні позову із зазначеної підстави (пункти 57, 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2022 у справі №125/2157/19);
7) у справі за позовом заінтересованої особи про визнання недійсним договору як відповідачі мають залучатися всі сторони правочину, а тому належними відповідачами є сторони оспорюваного договору, а не одна із них (постанови Верховного Суду від 30.07.2020 у справі №670/23/18, від 18.11.2020 у справі №318/1345/17, від 14.04.2021 у справі №552/3469/18);
8) повноважень самостійно залучити осіб у якості співвідповідачів суд не має, позаяк такі процесуальні дії належить вчиняти у підготовчому провадженні господарському суду першої інстанції і лише за клопотанням позивача (постанова Верховного Суду від 26.01.2022 у справі №917/2041/20;
9) договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень статті 1212 ЦК України (постанова Верховного Суду від 13.04.2024 у справі №910/9880/23).
Постановою Верховного Суду у справі № 916/837/24 касаційну скаргу ТОВ «ООЕК» залишено без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 09.07.2024 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 17.12.2024 без змін.
Доказами у справі, відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами:
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів;
3) показаннями свідків (ч. 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно з ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Інші докази та пояснення учасників справи судом до уваги не приймаються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Судом було вжито усіх заходів для забезпечення реалізації сторонами своїх процесуальних прав та з'ясуванні усіх питань, винесених на його розгляд.
Господарський суд враховує, що прокурор помилково врахував як переплату суму 970,83 грн, а тому дійшов висновку, що позов належить задовольнити частково та стягнути з ТОВ «ООЕК» 187 166,28 грн.
Щодо заяви відповідача про розстрочення виконання рішення.
Відповідно до ст. 239 Господарського процесуального кодексу суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.
В обґрунтування розстрочення виконання рішення відповідач посилається на те, що наразі, у ТОВ «ООЕК» існує величезний дефіцит обігових коштів, який обумовлений суттєвим зниженням рівня оплат споживачами вартості спожитої електричної енергії в умовах воєнного стану, строк дії якого продовжено. Військова агресія Російської федерації проти України стала безпосередньою причиною руйнівних подій на ринку електричної енергії, що в свою чергу негативно вплинуло на господарську діяльність ТОВ «ООЕК» з постачання електричної енергії споживачам.
У зв'язку з масованими атаками в енергосистемі України діє режим надзвичайної ситуації. Триває ліквідація наслідків постійних атак на об'єкти енергетичної інфраструктури, в тому числі Одещини.
З огляду на наведене, відповідач стверджує, що рівень оплат споживачами вартості отриманої електричної енергії надзвичайно знизився, що змусило ТОВ «ООЕК» здійснювати закупівлю електричної енергію, в тому числі за кредитні кошти. На підтвердження вказаного, ТОВ «ООЕК» надало довідку від 01.02.2026 про укладення з ПАТ «МТБ БАНК» кредитного договору №K16797/2025 від 26.03.2025, відповідно до умов якого Банк надає Позичальнику грошові кошти у вигляді поновлювальної кредитної лінії з лімітом заборгованості 160 000 000,00 грн під 15% річних. Також суттєвий негативний вплив на діяльність ТОВ «ООЕК» мають обставини щодо несвоєчасного виконання своїх грошових зобов'язань перед відповідачем з боку інших учасників ринку електричної енергії.
Станом на 01.01.2026 загальна дебіторська заборгованість учасників ринку електричної енергії перед ТОВ «ООЕК» складає 1 694 828 944,26 грн, з якої: заборгованість споживачів за отриману електричну енергію складає 1 620 566 473,30 грн; заборгованість інших учасників ринку електричної енергії складає 74 262 470,96 грн.
Фінансове навантаження на ТОВ «ООЕК» істотно зросло, тоді як можливості для стабільного планування господарської діяльності є суттєво обмеженими. Стягнення з ТОВ «ООЕК» 188 137,11 грн у поточний період негативно вплине на фінансовий стан ТОВ «ООЕК», може ускладнити виконання ним своїх зобов'язань щодо безперервного постачання електричної енергії та своєчасних розрахунків на ринку електроенергії.
Відповідач стверджує, що в таких умовах надання розстрочення виконання рішення суду рівними платежами на 1 рік забезпечить баланс інтересів сторін, оскільки знизить фінансове навантаження на ТОВ «ООЕК» та забезпечить постійне надходження коштів на рахунки стягувача.
У судовому засіданні прокурор не заперечував проти надання відповідачу розстрочення виконання рішення. Позивачі також своїх заперечень не надали.
Розглянувши заяву відповідача про розстрочення виконання рішення, суд дійшов наступних висновків.
Як визначено ч. 4 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України, вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови (ч. 5 ст. 331 ГПК України).
Таким чином, законодавець у будь-якому випадку пов'язує розстрочення виконання судового рішення у судовому порядку з об'єктивними, непереборними, винятковими обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.
При цьому, у Господарському процесуальному кодексі України та спеціальному законі, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку (Закон України “Про виконавче провадження»), не встановлений вичерпний перелік обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення, і на підставі яких суд може прийняти рішення про надання розстрочення.
Водночас виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 №11-рп/2012); відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі Конвенція), було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (див. рішення у справі “Горнсбі проти Греції» (Hornsby v. Greece), від 19 березня 1997 року); за певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою, але затримка не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції права (див. рішення у справі “Іммобільяре Саффі» проти Італії»).
Статтею 129-1 Конституції України встановлено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Статтею 326 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Згідно з правовою позицією Європейського суду з прав людини, несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, згідно якої "кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..", а у системному розумінні даної норми та національного закону, суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах, шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале невиконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути виправдано за конкретних обставин справи.
Виконання судового рішення є важливою стадією судового процесу у контексті забезпечення міжнародних демократичних стандартів щодо дотримання закріпленого у статті 8 Конституції України принципу верховенства права.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці звертає увагу, що несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, однак відстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, згідно якої "кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру", а у системному розумінні даної норми та національного закону, суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале невиконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути виправдано за конкретних обставин справи. До того ж, довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю у зв'язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого невиконання. Межі виправданої затримки виконання рішення суду залежать, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру спору, що визначено судом. Обставини, які зумовлюють надання розстрочення виконання рішення суду повинні бути об'єктивними, непереборними, іншими словами - виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.
Отже, питання щодо надання розстрочення (відстрочення) виконання рішення суду повинно вирішуватися господарськими судами із дотриманням балансу інтересів сторін, які беруть участь у справі.
Згідно ст. 331 Господарського процесуального кодексу України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення. Підставою для відстрочки або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.
Зазначеними нормами процесуального права встановлено певні межі діяльності суду - право суду вирішувати питання стосовно розстрочення виконання рішення та обов'язок суду розстрочити таке рішення, у разі наявності на те підстав, не більше чим на один рік з дня ухвалення такого рішення.
Суд звертає увагу, що передбачена процесуальним законом можливість розстрочення виконання судового рішення жодним чином не звільняє сторону боржника від виконання взятих на себе зобов'язань та виконання безспірних вимог стягувача.
При цьому суд враховує, що відповідач, посилаючись на неможливість виконання грошових зобов'язань, не ухиляється від виконання рішення, а лише вказує про тимчасову неможливість виконання рішення суду.
За наведених обставин, з урахуванням об'єктивних чинників неможливості зразу ж сплатити всю присуджену суму за рішенням суду, господарський суд дійшов висновку, що що заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеська обласна енергопостачальна компанія" про розстрочення виконання рішення суду на один рік щомісячно рівними частинами належить задовольнити.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Визнати недійною додаткову угоду № 1 від 22.09.2021 до договору про постачання електричної енергії споживачу №05-185-ВЦ від 26.01.2021, укладеного між Шабівською сільською радою Білгород-Дністровського району Одеської області (6770, Одеська область, Білгород-Дністровський район, с. Шабо, вул. Центральна, 63, код ЄДРПОУ 04378043) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Одеська обласна енергопостачальна компанія» (65007, м. Одеса, вул. Мала Арнаутська, 88, код ЄДРПОУ 42114410).
3. Визнати недійною додаткову угоду № 2 від 23.09.2021 до договору про постачання електричної енергії споживачу №05-185-ВЦ від 26.01.2021, укладеного між Шабівською сільською радою Білгород-Дністровського району Одеської області (6770, Одеська область, Білгород-Дністровський район, с. Шабо, вул. Центральна, 63, код ЄДРПОУ 04378043) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Одеська обласна енергопостачальна компанія» (65007, м. Одеса, вул. Мала Арнаутська, 88, код ЄДРПОУ 42114410).
4. Визнати недійною додаткову угоду № 3 від 24.09.2021 до договору про постачання електричної енергії споживачу №05-185-ВЦ від 26.01.2021, укладеного між Шабівською сільською радою Білгород-Дністровського району Одеської області (6770, Одеська область, Білгород-Дністровський район, с. Шабо, вул. Центральна, 63, код ЄДРПОУ 04378043) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Одеська обласна енергопостачальна компанія» (65007, м. Одеса, вул. Мала Арнаутська, 88, код ЄДРПОУ 42114410).
5. Визнати недійсною додаткову угоду № 4 від 06.12.2021 до договору про постачання електричної енергії споживачу №05-185-ВЦ від 26.01.2021, укладеного між Шабівською сільською радою Білгород-Дністровського району Одеської області (6770, Одеська область, Білгород-Дністровський район, с. Шабо, вул. Центральна, 63, код ЄДРПОУ 04378043) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Одеська обласна енергопостачальна компанія» (65007, м. Одеса, вул. Мала Арнаутська, 88, код ЄДРПОУ 42114410).
6. Визнати недійсною додаткову угоду № 5 від 07.12.2021 до договору про постачання електричної енергії споживачу №05-185-ВЦ від 26.01.2021, укладеного між Шабівською сільською радою Білгород-Дністровського району Одеської області (6770, Одеська область, Білгород-Дністровський район, с. Шабо, вул. Центральна, 63, код ЄДРПОУ 04378043) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Одеська обласна енергопостачальна компанія» (65007, м. Одеса, вул. Мала Арнаутська, 88, код ЄДРПОУ 42114410).
7. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеська обласна енергопостачальна компанія» (65007, м. Одеса, вул. Мала Арнаутська, 88, код ЄДРПОУ 42114410) на користь Шабівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області (6770, Одеська область, Білгород-Дністровський район, с. Шабо, вул. Центральна, 63, код ЄДРПОУ 04378043) безпідставно надмірно сплачені бюджетні кошти в сумі 187 166,28 грн.
8. В решті вимог відмовити.
9. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеська обласна енергопостачальна компанія» (65007, м. Одеса, вул. Мала Арнаутська, 88, код ЄДРПОУ 42114410) на користь Одеської обласної прокуратури (65026, м. Одеса, вул. Італійська, 3, код ЄДРПОУ 03528552) 14 534,41 грн судового збору.
Накази видати згідно зі ст. 327 ГПК України.
10. Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеська обласна енергопостачальна компанія» про розстрочення виконання рішення задовольнити.
11. Надати Товариству з обмеженою відповідальністю «Одеська обласна енергопостачальна компанія» розстрочку виконання рішення суду строком на 1 (один) рік рівними щомісячними платежами.
Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 Господарського процесуального кодексу України і може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня складання повного рішення.
Повне рішення складено 06 травня 2026 р.
Суддя Т.Г. Деркач