06 травня 2026 року Справа № 915/394/26
м.Миколаїв
Суддя Господарського суду Миколаївської області Мавродієва М.В., розглянувши без повідомлення учасників справи заяву фізичної особи - підприємця Спіян Олега Павловича б/н від 04.05.2026 (вхід.№6499/26 від 05.05.2026) про забезпечення позову у справі
за позовом: фізичної особи - підприємця Спіян Олега Павловича,
до відповідача: Вознесенського міжрайонного управління водного господарства,
про: визнання недійсним одностороннього правочину та визнання договору таким, що продовжує свою дію на встановлених у ньому умовах,-
У провадженні Господарського суду Миколаївської області знаходиться справа за позовом фізичної особи - підприємця Спіян Олега Павловича до Вознесенського міжрайонного управління водного господарства, за такими вимогами:
- визнати недійсним односторонній правочин Вознесенського міжрайонного управління водного господарства Державного агентства України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм про розірвання Договору №1 від 16.09.2014, оформлений Повідомленням №238 від 08.12.2025;
- визнати Договір №1 про надання послуг з “Оптимізації гідрологічного, гідрохімічного стану Щербанівського водосховища» від 16.09.2014 таким, що продовжує свою дію на встановлених у ньому умовах.
Позивачем через систему «Електронний суд» направлено до суду заяву б/н від 04.05.2026 (вхід.№6499/26 від 05.05.2026) про забезпечення позову, в якій він просить вжити у даній справі наступні заходи забезпечення позову:
- зупинити дію одностороннього правочину Вознесенського міжрайонного управління водного господарства про розірвання Договору №1 від 16.09.2014, оформленого Повідомленням №238 від 08.12.2025, до набрання законної сили рішенням суду у справі;
- заборонити Вознесенському міжрайонному управлінню водного господарства вчиняти будь-які дії щодо перешкоджання ФОП Спіяну О.П. у виконанні умов Договору №1 від 16.09.2014, у тому числі здійснювати заходи з охорони та меліорації Щербанівського водосховища;
- заборонити Вознесенському міжрайонному управлінню водного господарства укладати з будь-якими третіми особами договори (правочини) щодо надання послуг з оптимізації гідрологічного стану, рибогосподарської експлуатації або зариблення Щербанівського водосховища до закінчення розгляду цієї справи.
В обґрунтування заяви про забезпечення позову ФОП Спіян О.П. вказує наступне:
- оскільки відповідач вважає Договір №1 від 16.09.2014 розірваним з 2026 року, існує реальна загроза передачі Щербанівського водосховища в експлуатацію іншим суб'єктам господарювання. Укладення нового договору з третьою особою призведе до неможливості фактичного виконання рішення суду у цій справі, оскільки права на об'єкт будуть належати іншій особі, що змусить позивача ініціювати нові судові спори;
- Щербанівське водосховище є єдиним цілісним об'єктом, а поява іншого господарюючого суб'єкта призведе до змішування біологічного матеріалу (різні види риб, різні методики меліорації); конфлікту щодо вилову риби, яку позивач вселяв протягом 11 років; неможливості розмежувати відповідальність за стан водойми, що створює ризик фізичного знищення або незаконного привласнення майна позивача (біоресурсів, риби) на суму понад 1,3 млн.грн;
- оскільки Режим рибогосподарської експлуатації розроблявся саме на замовлення та за кошти ФОП Спіяна О.П., передача об'єкта іншій особі призведе до анулювання або перегляду цього Режиму. Відновлення такої дозвільної документації займає роки, що робить господарську діяльність позивача неможливою. Блокування Режиму рибогосподарської експлуатації (РРЕ), за твердженням заявника, є одним із найважливіших аргументів, оскільки РРЕ - це базовий дозвільний документ, без якого будь-яка діяльність на водосховищі є незаконною (браконьєрством);
- згідно з Режимом рибогосподарської експлуатації (РРЕ), позивач протягом 2014 - 2025 років здійснював зариблення водосховища мальками товстолобика, білого амура та коропа, при цьому позбавлення позивача права доступу до водойми та охорони об'єкта означає фізичну втрату його майна. Без контролю позивача зариблені ним ресурси будуть або виловлені браконьєрами, або привласнені відповідачем чи третіми особами, що є прямим порушенням конституційного права приватної власності;
- припинення виконання заходів, передбачених Режимом рибогосподарської експлуатації (РРЕ), навіть на нетривалий час (період судового розгляду), призведе до порушення біологічного балансу. Без постійного контролю за чисельністю та станом популяції риб-меліорантів почнеться неконтрольоване «цвітіння» води та замулення водосховища.
Розглянувши заяву позивача про забезпечення позову, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до приписів ч.ч.1, 2 ст.2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
У відповідності до ст.136 ГПК України, господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до ч.1 ст.137 ГПК України, позов забезпечується, зокрема, забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання.
Таким чином, із змісту вищенаведених процесуальних норм вбачається, що необхідною умовою вжиття заходів до забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди щодо виконання рішення суду. Безпосередньою метою вжиття заходів є саме забезпечення виконання рішення.
Отже, інститут забезпечення позову в господарському процесі існує виключно з метою забезпечення гарантії виконання подальшого судового рішення.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, господарський суд має оцінити обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення балансу інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, які не є учасниками цього судового процесу.
При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення судом питання про забезпечення позову.
Останні правові позиції суду касаційної інстанції у подібних правовідносинах також наголошують на необхідність доказування заявником фактичних обставин у кожній конкретній справі при зверненні до суду з заявою про застосування заходів забезпечення позову.
Господарським процесуальним законом визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у використанні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів указує на те, що з метою застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного господарського суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об'єднаної палати Касаційного господарського суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об'єднаної палати, судової палати й колегії суддів Касаційного господарського суду. Подібна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.09.2021 у справі №908/2609/20, від 15.09.2021 у справі №10/Б-5022/1383/2012, від 14.09.2021 у справі №908/1671/16.
Суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду і, в даному випадку, суд враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.04.2024 у справі №754/5683/22 та, зокрема, висновки Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладені у постанові від 04.12.2025 у справі №916/3385/25, якою були скасовані ухвала суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції і відмовлено у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Так, відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.04.2024 у справі №754/5683/22, при вирішенні питання про забезпечення позову ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.
Згідно з останньою практикою Верховного Суду у подібних правовідносинах, слід зазначити, що законодавством покладено на заявника обов'язок обґрунтування підстав, які можуть утруднити чи унеможливити виконання судового рішення у разі задоволення позову або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача. Близька за змістом правова позиція визначена у постановах Верховного Суду від 08.07.2024 у справі №916/143/24, від 04.10.2024 у справі №913/289/24.
При цьому, саме лише посилання в заяві позивача на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви, адже має характер припущення. Вказане повністю узгоджується з висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18.
Положеннями, якими врегульовано питання вжиття заходів забезпечення позову, передбачено, що забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної осіб, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових рішень.
Тобто, Верховний Суд ще раз наголосив на тому, що сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати суду причини звернення з такою заявою та довести їх існування належними засобами доказування.
З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених ст.74 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язань після пред'явлення позову до суду.
Слід зазначити, що законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення з заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.
Згідно ч.3 ст.74 ГПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
В силу приписів ст.76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до положень ст.79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує (аналогічна правова позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18).
Дослідивши матеріали поданої позивачем заяви суд дійшов висновку, що позивачем не доведено належними засобами доказування, що невжиття запропонованих ним заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду у даній справі у випадку задоволення позовних вимог.
Подана позивачем заява про забезпечення позову, за своїм змістом, зводиться лише до припущень щодо неможливості чи істотного ускладнення в майбутньому виконання судового рішення та не містить жодних належних, допустимих та вірогідних доказів в розумінні ст.ст.76, 77, 79 ГПК України, із яким діюче законодавство пов'язує застосування заходів щодо забезпечення позову.
Так, заявником не надано суду жодних доказів на підтвердження фактів вчинення відповідачем дій щодо перешкоджання ФОП Спіяну О.П. у виконанні умов Договору №1 від 16.09.2014, у тому числі щодо здійснення заходів з охорони та меліорації Щербанівського водосховища, чи наміру відповідача укласти з будь-якими третіми особами договорів (правочинів) щодо надання послуг з оптимізації гідрологічного стану, рибогосподарської експлуатації або зариблення Щербанівського водосховища до закінчення розгляду цієї справи.
Крім того, судом взято до уваги, що за приписами ч.11 ст.137 ГПК України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
Суд вважає, що такий захід забезпечення позову як зупинення дії одностороннього правочину Вознесенського міжрайонного управління водного господарства про розірвання Договору №1 від 16.09.2014, оформленого Повідомленням №238 від 08.12.2025, фактично зводиться до вирішення справи по суті, оскільки, не зважаючи на повідомлення Вознесенського міжрайонного управління водного господарства Державного агентства України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм №238 від 08.12.2025 про розірвання Договору №1 від 16.09.2014, вказаний захід забезпечення позову призведе до наслідків, тотожних задоволенню позову, що прямо заборонено приписами ч.11 ст.137 ГПК України.
У зв'язку з вищевикладеним, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви позивача про вжиття заходів забезпечення позову.
Суд звертає увагу позивача, що відмова у задоволенні заяви про забезпечення позову не перешкоджає повторному зверненню з такою самою заявою при появі обставин, що обґрунтовують необхідність вжиття заходів забезпечення позову.
Керуючись ст.ст.136, 137, 139, 140, 234, 235 ГПК України, суд, -
1. В задоволенні заяви фізичної особи - підприємця Спіян Олега Павловича б/н від 04.05.2026 (вхід.№6499/26 від 05.05.2026) про забезпечення позову, - відмовити.
Ухвала суду, у відповідності до ч.2 ст.235 ГПК України, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).
Згідно ст.ст.254, 255 ГПК України, учасники справи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Ухвали суду першої інстанції оскаржуються в апеляційному порядку окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 255 цього Кодексу. Оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 255 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається
Згідно ч.ч.1, 2 ст.256 ГПК України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення. Учасник справи, якому повний текст ухвали суду не був вручений у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Ухвала оформлена у відповідності до ст.234 ГПК України та підписана суддею 06.05.2026.
Суддя М.В.Мавродієва