1Справа № 369/2004/26 2/335/2743/2026
05 травня 2026 року м. Запоріжжя
Суддя Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя Сиротенко В.К., розглянувши матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ сумісного майна подружжя,
19.02.2026 року до Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя за визначеною підсудністю з Покровського міського суду Дніпропетровської області надійшли матеріали цивільної справи №178/1442/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ сумісного майна подружжя.
Відповідно до автоматизованої системи документообігу цивільну справу було розподілено та передано головуючому судді Сиротенко В.К.
Дослідивши матеріали цивільної справи, доходжу до наступного висновку.
Згідно з роз'ясненнями, які містяться в п.п. 41, 42 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №3 від 01.03.2013 року «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ», перелік позовів, для яких визначено виключну підсудність, є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. У разі конкуренції правил підсудності (наприклад, при об'єднанні позовів, на один з яких поширюється дія правила про виключну підсудність) мають застосовуватися правила виключної підсудності. До таких позовів відносяться позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (стаття 358 ЦК); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна (статті364,367 ЦК); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (статті 370,372 ЦК); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини. Таким чином, поняття «позови, що виникають з приводу нерухомого майна» (ч.1ст.30 ЦПК України) є ширшим, ніж поняття «позови, де предметом спору є нерухоме майно»), а тому правило даної норми розповсюджується і на позови щодо будь-яких вимог, пов'язаних з правом особи на нерухоме майно та речових (немайнових) прав на власне чи чуже нерухоме майно.
Отже, виходячи з аналізу вищенаведеного, вбачається, що правила виключної підсудності застосовуються до позовів з приводу нерухомого майна та стосуються позовів з приводу будь-яких вимог, пов'язаних з правом особи на нерухоме майно: земельні ділянки, будинки, квартири тощо, зокрема щодо права власності на нерухоме майно, а також щодо речових прав на нерухоме майно, дійсності (недійсності) договорів щодо такого майна або спорів з приводу невиконання стороною умов договору, об'єктом якого є нерухоме майно.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 10 квітня 2019 року № 638/1988/17.
Отже, виключна підсудність застосовується до тих позовів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов'язків, що пов'язані із нерухомим майном.
Відповідна правова позиція у подібних правовідносинах викладена також у постанові Верховного Суду від 09.09.2020 року № 910/6644/18.
Предметом позовних вимог вище зазначено позову є: стягнення з відповідача на користь позивача грошової компенсації у розмірі 1/2 вартості транспортних засобів - Mazda CX-5, 2017 року випуску, VIN НОМЕР_1 , та Mazda 6, 2016 року випуску, VIN НОМЕР_2 , що перебували у спільній сумісній власності подружжя та були відчужені відповідачем без згоди позивача.
Тобто, позовна вимога ОСОБА_1 не пов'язана з її правом на нерухоме майно та в даному випадку не може бути застосована виключна підсудність.
Відповідно до ч. 1 ст. 27 ЦПК України, позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.
Відповідно до відповіді Департаменту адміністративних послуг ЗМР від 29.04.20206№06.4-06/02/14799, відповідач ОСОБА_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 з 20.10.2010 по теперішній час.
В той же час, як вбачається із відповіді щодо отримання інформації про внутрішньо переміщену особу з Єдиної інформаційної системи соціальної сфери № 2698618 від 05.05.2026, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , взятий на облік як внутрішньо переміщена особа з 05.11.1992 року і його фактичним місцем проживання є: АДРЕСА_2 (діюча довідка Голосіївське РУПСЗН м. Київ, № 3001-5002599726 від 23.02.2023).
Згідно зі статтею 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», вільний вибір місця проживання чи перебування - право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, на вибір адміністративно-територіальної одиниці, де вони хочуть проживати чи перебувати; місце перебування - житло або спеціалізована соціальна установа для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, у якому особа, яка отримала довідку про звернення за захистом в Україні, проживає строком менше шести місяців на рік або отримує соціальні послуги; місце проживання - житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає, а також апартаменти (крім апартаментів у готелях), кімнати та інші придатні для проживання об'єкти нерухомого майна, заклад для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, стаціонарна соціально-медична установа та інші заклади соціальної підтримки (догляду), в яких особа отримує соціальні послуги;
Порядок здійснення декларування/реєстрації місця проживання (перебування), зміни місця проживання, зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування), скасування декларування/реєстрації місця проживання (перебування), а також встановлює форми необхідних для цього документів встановлюється Порядком декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 07 лютого 2022 року № 265.
Згідно з п. 4 цього Порядку, особа може задекларувати/зареєструвати своє місце проживання (перебування) лише за однією адресою. У разі коли особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює декларування/реєстрацію місця проживання (перебування) за однією з таких адрес за власним вибором. За адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.
Положення абзацу першого цього пункту не поширюються на осіб, адреса задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) яких знаходиться на територіях, на яких ведуться бойові дії, або тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях, включених до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Мінреінтеграції, для яких не визначена дата завершення бойових дій (припинення можливості бойових дій) або тимчасової окупації. Така особа може задекларувати/зареєструвати місце свого проживання без зняття з реєстрації місця свого попереднього проживання.
Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» є спеціальним законом щодо вказаних осіб та саме він підлягає застосуванню.
При вирішенні питання щодо підсудності справи необхідно враховувати імперативні положення спеціального Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб».
У постанові Верховного Суду від 28 липня 2019 року у справі № 409/2636/17 визначено, що вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суд має враховувати імперативні положення спеціального Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб».
Положення Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» мають пріоритет над положеннями Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні».
Відповідно до абзацу 1 частини першої статті Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі Закон) внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Зазначені обставини вважаються загальновідомими і такими, що не потребують доведення, якщо інформація про них міститься в офіційних звітах (повідомленнях) Верховного Комісара Організації Об'єднаних Націй з прав людини, Організації з безпеки та співробітництва в Європі, Міжнародного Комітету Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, розміщених на веб-сайтах зазначених організацій, або якщо щодо таких обставин уповноваженими державними органами прийнято відповідні рішення.
Факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону. Підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення (частини перша, друга статті 4 Закону.
Згідно з частиною першою статті 5 Закону довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону.
Порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509, зі змінами, регулює як механізм видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, так і облік даних про внутрішньо переміщених осіб, включених до Єдиної інформаційної бази, у тому числі, містить дані про фактичне місце проживання / перебування таких осіб, які по суті являють собою реєстрацію фактичного місця проживання / перебування цих осіб у зв'язку із тимчасовою окупацією частини території України, на якій була проведена реєстрація місця проживання / перебування осіб до їх переселення до інших регіонів країни.
У вже згаданій постанові від 29 липня 2019 року у справі №4 09/2636/17 Верховний Суд вказав на те, що, вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, необхідно також враховувати імперативні положення спеціального Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», згідно зі статтею 5 якого довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону.
Враховуючи, що зареєстрованим місцем перебування відповідача ОСОБА_2 , є: АДРЕСА_2 , дана цивільна справа підсудна Голосіївському районному суду міста Києва .
Відповідно до ч. 9 ст. 187 ЦПК України, якщо за результатами отриманої судом інформації буде встановлено, що справа не підсудна цьому суду, суд надсилає справу за підсудністю в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу.
Згідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 р., Закону України «Про виконання рішень, застосування практики Європейського суду з прав людини», інститут підсудності безпосередньо пов'язаний із забезпеченням права на справедливий судовий розгляд, який закріплений у п. 1 ст. 6 Конвенції, оскільки за його допомогою визначається «належний суд», тобто суд, уповноважений розглядати конкретну справу.
Крім того, недотримання правил територіальної юрисдикції (підсудності) є порушенням процесуального закону, який є підставою для скасування рішення апеляційним судом з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю (ст. 378 ч.1 ЦПК України).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 31 ЦПК України, суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
Згідно з ст. 32 ЦПК України, спори між судами про підсудність не допускаються. Справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана.
За вказаних обставин, дана справа не підсудна Вознесенівському районному суду міста Запоріжжя, за територіальною юрисдикцією та підлягає передачі на розгляд до відповідного суду за зареєстрованим місцем проживання відповідача як ВПО, а саме до Голосіївського районного суду міста Києва.
Керуючись ст. ст. 27, 28, 31, 353, 354 ЦПК України, суддя
Цивільну справу № 369/2004/26 (провадження № 2/335/2743/2026) за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ сумісного майна подружжя, передати за підсудністю до Голосіївського районного суду міста Києва.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Запорізького апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження , якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду
Передача справи на розгляд іншого суду за встановленою ЦПК України підсудністю з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 31 ЦПК України, здійснюється на підставі ухвали суду не пізніше п'яти днів після закінчення строку на її оскарження, а в разі подання скарги - не пізніше п'яти днів після залишення її без задоволення
Суддя В.К. Сиротенко