ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
про закриття провадження у справі
м. Київ
06.05.2026Справа № 910/339/26
За позовом Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Яскравий 5" (адреса: 04159, місто Київ, вулиця Кульженків Сім'я, будинок 31-Б)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Крістал Ессет Менеджмент" (адреса: 01010, місто Київ, вулиця Острозьких Князів, будинок 8)
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 )
про стягнення 25 446, 81 грн.
Суддя Літвінова М.Є.
Без повідомлення (виклику) учасників справи.
Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Яскравий 5" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Крістал Ессет Менеджмент" (далі - відповідач) про стягнення 25 446, 81 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем не сплачено внески для утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території за період з вересня 2023 по грудень 2025, внаслідок чого у останнього виникла заборгованість у вказаному вище розмірі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.01.2026 позовну заяву Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Яскравий 5" залишено без руху, встановлено строк та спосіб усунення недоліків.
26.01.2026 через систему "Електронний суд" від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.02.2026 відкрито провадження у справі № 910/339/26, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
03.02.2026 через систему "Електронний суд" від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача заперечив проти задоволення заявлених позовних вимог та зазначив, що обов'язки зі сплати будь-яких комунальних платежів, у т.ч. внески на утримання будинку, належать фізичній особі ОСОБА_1 , як наймача квартири АДРЕСА_2 , оскільки 08.08.2025 року між Стасишеною Тетяною Іванівною та Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Крістал Ессет Менеджмент" було укладено Договір оренди квартири АДРЕСА_2 .
Крім того, у відзиві на позовну заяву відповідач просить суд витребувати від позивача
копії платіжних документів щодо сплати внесків за утримання та використання спільного майна будинку в загальній сумі 29 312,00 грн та просить суд залучити до участі у справу третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_1 .
03.02.2026 через систему "Електронний суд" від представника відповідача надійшло клопотання про залучення до участі у справу третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_1 .
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.02.2026 на підставі статті 50 Господарського процесуального кодексу України залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача ОСОБА_1 .
13.02.2026 через систему «Електронний суд» від представника відповідача надійшла заява про закриття провадження у справі, в якій відповідач просить суд закрити провадження у справі, з огляду на оплату боргу.
17.02.2026 через систему «Електронний суд» від представника відповідача надійшло клопотання про долучення додаткових документів до матеріалів справи.
17.03.2026 через систему «Електронний суд» від представника позивача надійшла заява, в якій представник позивача просить суд прийняти відмову від позову у зв'язку з відсутністю предмету спору та закрити провадження у справі.
Крім того, представник позивача у поданій заяві зазначив, що після відкриття провадження у справі відповідач та третя сторона, що не заявляє самостійних вимог на стороні Відповідача, ОСОБА_1 , добровільно виконали заявлені позовні вимоги та сплатили суму основної заборгованості в повному обсязі, що підтверджується платіжними інструкціями: №115547 від 12.02.2026 та №2158059448 від 03.02.2026.
Також позивач вказав на те, що не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред'явлення позову відповідно до частини 3 статті 130 Господарського процесуального кодексу України, а тому просить суд стягнути з відповідача витрати по сплаті судового збору та витрати на правничу допомогу у розмірі 10 000, 00 грн.
04.05.2026 через систему "Електронний суд" від представника позивача надійшла заява, в якій представник позивача зазначив, що підтверджує, що всі надані платіжні інструкції по сплаті заборгованості, які були надані до матеріалів справи, зараховані позивачем в рахунок погашення позовних вимог, вимоги по справі № 910/339/26 виконані в межах основної заборгованості.
Розглянувши подану позивачем заяву про закриття провадження у справі та стягнення судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) господарський суд закриває провадженні у справі, якщо відсутній предмет спору.
Закриття провадження у справі це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття рішення у зв'язку з виявленням після відкриття провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.
Господарський суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми Господарського процесуального кодексу України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.
При цьому предмет спору - це об'єкт спірних правовідносин щодо якого виник спір між позивачем і відповідачем. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.
Предметом даного спору є стягнення заборгованості за внесками на утримання будинку та прибудинкової території у розмірі 25 446, 81 грн.
Зі змісту вище наведеної заяви вбачається, що після звернення позивача з даним позовом до суду заявлений до стягнення розмір внесків за утримання будинку та прибудинкової території був сплачений відповідачем та третьою особою, що підтверджується платіжними інструкціями № 115547 від 12.02.2026 у розмірі 23 943, 38 грн та № 2158059448 від 03.02.2026 у розмірі 500, 00 грн та № 2163071603 від 09.02.2026 у розмірі 1 500, 00 грн.
Враховуючи вище наведене, представник позивача просить суд закрити провадження у справі № 910/339/26, у зв'язку з відсутністю предмета спору та стягнути з відповідача судові витрати, що складаються з судового збору та витрат на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч. 3 ст. 231 ГПК України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
За приписами ч. 4 ст. 231 ГПК України, про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.
Так, у заяві про закриття провадження у справі позивач просить суд стягнути з відповідача понесені судові витрати, а саме, судовий збір у сумі 2662, 40 грн та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 10 000, 00 грн.
Відповідно до ч. 3 ст. 130 ГПК України у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред'явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.
Із поданої заяви про закриття провадження у справі вбачається, що позивач не підтримує позовних вимог фактично внаслідок їх задоволення відповідачем після пред'явлення позову.
Відповідно до п. 5 ч. 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
Враховуючи те, що відповідачем було сплачено заборгованість з оплати внесків за утримання будинку та прибудинкової території вже після звернення позивача з даним позовом до суду, тобто спір у справі № 910/339/26 фактично виник з неправомірних дій відповідача судовий збір відповідно до статей 129, 130 ГПК України підлягає стягненню з відповідача у сумі 2662, 40 грн.
Розглянувши заяву позивача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.
Статтею 16 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Так, частина 1 ст. 123 ГПК України встановлює, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, серед іншого, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України).
Згідно з приписами ч. 2 ст. 16 ГПК України представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Частини 1 та 2 ст. 126 ГПК України встановлює, що:
- витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави;
- за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.ч. 5, 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Зокрема, відповідно до ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
При цьому, у ст. 130 Господарського процесуального кодексу України встановлені спеціальні правила, які стосуються окремих випадків розподілу судових витрат, зокрема, у разі закриття провадження у справі.
Сукупний аналіз норм процесуального кодексу, якими врегульовано питання розподілу судових витрат, статей 129 - 130 ГПК України дає підстави для висновку, що у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду суд зобов'язаний виходити з положень частини 3-5 статті 130 ГПК України, оскільки вказані норми є спеціальними.
У своїй постанові від 11 січня 2024 року у cправі №904/2291/23 щодо застосування положень статті 130 ГПК України Верховний Суд вказав, що у спірних правовідносинах розподіл витрат на професійну правничу допомогу, ураховуючи обставини цієї справи, зокрема, має здійснюватись з огляду на частину п'яту статті 130 ГПК України у системно-логічному зв'язку із частиною четвертою статті 126 ГПК України та з частиною п'ятою-сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України. Подібна позиція викладена Верховним Судом в постанові від 12.01.2023 у справі №908/2702/21.
Згідно зі ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).
При цьому, суд враховує, що у п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» установлено: представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності щодо надання правової інформації, консультацій та роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п.6 ч.1 ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Відповідно до ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності є: надання правової інформації, консультацій та роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування в кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адмінвідповідальності під час розгляду справи про адмінправопорушення; надання правової допомоги свідку в кримінальному провадженні; представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адмінправопорушення, прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача в кримінальному провадженні; представництво інтересів фіз- і юросіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших держорганах, перед фіз- та юрособами; представництво інтересів фіз- і юросіб, держави, органів держвлади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо іншого не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана ВРУ; надання правової допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань.
Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.
Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Ціна договору, тобто розмір адвокатського гонорару, може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата, кожний з яких відрізняється порядком обчислення. При зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (аналогічна правова позиція викладена в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.11.2020 у справі № 922/1948/19, від 12.08.2020 у справі № 916/2598/19, від 30.07.2019 у справі № 911/1394/18).
Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Така позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2022 у справі № 910/12876/19.
Як вбачається зі змісту поданої заяви, позивачем заявлено до стягнення відповідача у справі витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000, 00 грн.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу та їх розподілу позивачем надано до суду копії наступних документів: договір № 15/05/24-В/Д/1 про надання правової (правничої) допомоги від 15.05.2024, додаткову угоду № 1 до договору № 15/05/24-В/Д/1 від 29.12.2025, додаткову угоду № 2 до договору № 15/05/24-В/Д/ від 29.12.2025, Акт № 3 наданих послуг від 08.01.2026, ордер ро надання правової допомоги серія АА № 1664524, детальний опис наданих послуг від 08.01.2026.
Так, згідно з Актом № 3 наданих послуг від 08.01.2026 на виконання Договору про надання правової допомоги № 15/05/24-В/Д/1 від 15.05.2024 Адвокатське об'єднання «ЄФРЕМОВ І ДОНЕЦЬ» надало клієнту, а клієнтом прийнято послуги на суму 10 000, 00 грн.
Згідно з детальним описом наданих послуг від 08.01.2026 Адвокатським об'єднанням «ЄФРЕМОВ І ДОНЕЦЬ» виконано наступні послуги: Усна консультація Клієнта, щодо перспектив та порядку стягнення заборгованості - 0 год. 30 хв; ознайомлення з матеріалами справи 1 год. 00 хв; виготовлення додатків до позову 3 год. 00 хв; погодження правової позиції Клієнта у справі 0 год. 30 хв; складення позовної заяви з урахування правової позиції Клієнта. 1 год. 00 хв; відправка екземпляру позову разом з додатками відповідачу 1 год. 00 хв; подання заяви до суду від імені Клієнта 0 год. 30 хв. Усього год.: 7 год. 30 хв.
Водночас, суд враховує, що положеннями статті 130 ГПК України передбачено, що у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред'явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.
Для вирішення вказаної заяви, суд вважає за необхідне врахувати висновки викладені в постанові об'єднаної палати Верховного Суду від 05.03.2026 у справі №917/1161/25, у яких проаналізувавши висновки викладені в постанові Верховного Суду від 24.10.2025 у справі №917/276/25, об'єднана палата зазначила таке.
«Терміни "відмова позивача від позову" та "позивач не підтримує своїх вимог", які використовуються в нормах ГПК України, не є тотожними за їх мовним викладенням, тому не можуть тлумачитись однаково за допомогою мовного способу тлумачення. Відмова позивача від позову передбачає його активну дію, яка проявляється шляхом подання суду відповідної заяви. Непідтримання своїх вимог може проявлятись як у вигляді активної дії з відмови від позову, так і шляхом пасивної поведінки з невчинення дій на підтримання своїх вимог.
Якщо застосовувати логічний спосіб тлумачення норм частини третьої статті 130 ГПК України можна дійти висновку, що законодавець умисно застосував різні терміни в нормах першого та другого реченнях цієї частини, оскільки не підтримувати позовні вимоги позивач може як шляхом відмови від позову, так і внаслідок відсутності предмета спору. Дійсний зміст норми другого речення частини третьої статті 130 ГПК України полягає в тому, що таке непідтримання позовних вимог сталось внаслідок їх задоволення відповідачем після пред'явлення позову, а не в тому, в який саме спосіб позивач не підтримує свої позовні вимоги.
Системний спосіб тлумачення норм частини третьої статті 130 ГПК України звертає увагу на те, що стаття 130 ГПК України містить назву "Розподіл витрат у разі визнання позову, закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду". При цьому, закриття провадження у справі згідно з частиною першою статті 231 ГПК України здійснюється не лише внаслідок відмови позивача від позову, а й внаслідок відсутності предмету спору. Тому норми частини третьої статті 130 ГПК України мають застосовуватись у разі закриття провадження у справі не лише через відмову позивача від позову, а й через відсутність предмету спору.
Об'єднана палата також вважає, що при застосуванні ч.3 ст. 130 ГПК у разі закриття судом провадження за відсутності предмета спору (на підставі п.4 ч.1 ст. 231 ГПК) немає значення, ким саме було ініційоване питання про закриття провадження - сторонами, зокрема позивачем, чи судом.
За наведеного, об'єднана палата формує такий висновок щодо застосування частини 3 статті 130 та пункту 4 частини 1 статті 231 ГПК України:
(1) у позивача виникає право на відшкодування йому за рахунок відповідача понесених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи не лише у випадку відмови позивача від позову у зв'язку із задоволенням позовних вимог відповідачем після пред'явлення позову, але й у випадку закриття провадження у справі на підставі пункту 4 частини 1 статті 231 ГПК України у разі, якщо відсутність предмета спору виникла у зв'язку із задоволенням позовних вимог відповідачем;
(2) при цьому немає значення, чи було провадження закрито за клопотанням позивача, відповідача чи з ініціативи суду;
(3) у разі задоволення позовних вимог третьою особою, а не відповідачем, право на відшкодування витрат залежить від підстав здійснення такого задоволення третьою особою, які підлягають дослідженню та оцінці судом. При цьому за загальним правилом добросовісний позивач вправі розраховувати на можливість відшкодування йому витрат на правничу допомогу, понесених ним до моменту закриття провадження у справі.».
Таким чином, оскільки позивач подав заяву про закриття провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмету спору внаслідок задоволення відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Крістал Ессет Менеджмент" заявлених позивачем позовних вимог на суму 25 446, 81 грн, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для вирішення питання про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу на підставі ч. 3 ст. 130 ГПК України.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося судове рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
У постанові Об'єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 Верховний Суд зазначив, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Верховний Суд також зазначив, що у такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст.41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (наприклад, рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N19336/04, п.269).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Вказану правову позицію викладено у постанові від 17.09.2019 Верховного Суду по справі №910/4515/18.
З урахуванням вище наведеного, враховуючи закриття провадження у справі з підстав відсутності предмета спору (сплата відповідачем боргу після звернення позивача із позовом до суду), суд дійшов висновку, що витрати позивача на професійну правничу допомогу у сумі 10 000, 00 грн не є співмірними зі складністю справи та обсягом наданих адвокатських послуг позивачу, суд враховує, що спір у даній справі не є складним, є "розрахунковим", відноситься до категорії спорів, що виникають у зв'язку із неналежним виконанням обов'язку зі сплати внесків на утримання будинку та прибудинкової території, регулюються нормами Цивільного кодексу України, великої кількості законів і підзаконних нормативно-правових актів, які підлягають дослідженню адвокатом і застосуванню, спірні правовідносини не передбачають, а тому розмір витрат є явно завищеними, у зв'язку з чим суд вважає за доцільне зменшити розмір заявленої до стягнення з відповідача суми витрат на правничу допомогу понесені позивачем до 5 000, 00 грн.
Керуючись ст.ст. 129, 130, 231, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Закрити провадження у справі № 910/339/26.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Крістал Ессет" (адреса: 01010, місто Київ, вулиця Острозьких Князів, будинок 8, код ЄДРПОУ 33943393) на користь Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Яскравий 5" (адреса: 04159, місто Київ, вулиця Кульженків Сім'я, будинок 31-Б; код ЄДРПОУ 45371538) судовий збір у сумі 2662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) грн 40 коп. та витрати на правничу допомогу у сумі 5 000 (п'ять тисяч) грн.
3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання (06.05.2026) та може бути оскаржена в порядку та строк, встановлені ст.ст.254-257 ГПК України.
Суддя М.Є. Літвінова