ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
05.05.2026Справа № 910/4495/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи
за позовом Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" вул. Лейпцизька, 1А, м. Київ, 01015
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ГЕОС-УКБ" вул. Кірпи Георгія, 2А, м. Київ, 03035
про стягнення 114 245,70 грн.
Представники сторін: без виклику.
Публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ГЕОС-УКБ" про стягнення заборгованості в розмірі 114 245,70 грн., а саме 99 176,41 грн. заборгованості за спожиті послуги з водопостачання та приймання стічних вод через приєднані мережі, 2 590,34 грн. процентів річних та 12 476,95 грн. інфляційних втрат.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на невиконання відповідачем належним чином умов укладеного між сторонами Договору №22813/5-09-Б на надання послуг з водопостачання та приймання стічних вод через приєднані мережі від 17.06.2020 року в частині своєчасної та повної оплати наданих йому послуг, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість, за наявності якої позивачем нараховано проценти річних та втрати від інфляції у вказаних вище розмірах.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.05.2025 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/17311/23, з огляду на характер спірних правовідносин, заявлені позивачем вимоги та предмет доказування у даній справі, оскільки ціна позову у даній справі не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб та враховуючи незначну складність справи, за відсутності клопотань про інше та підстав для розгляду даної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін з ініціативи суду, вирішено розгляд справи 910/14947/24 здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження на підставі частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України без повідомлення (виклику) учасників справи.
Згідно частини 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Суд зазначає, що Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов'язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами" від 29.06.2023, який набрав чинності 21.07.2023 та введений в дію 18.10.2023, внесено зміни до ряду статей ГПК України.
Так, відповідно до частини 6 статті 6 ГПК України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.
Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи чи її окремої системи (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасник справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Згідно пункту 2 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є, зокрема, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
Так, про відкриття провадження у справі № 910/4495/25 та про його право подати відзив на позовну заяву відповідач відповідно до норм ст. 6 ГПК України повідомлений належним чином в електронному кабінеті шляхом надсилання копії ухвали суду від 13.05.2025 року про відкриття провадження у справі № 910/4495/25, факт отримання якої 13.05.2025 року підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про доставку електронного листа до електронного кабінету учасника справи.
Суд зазначає, що з урахуванням строків, встановлених статтями 165, частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, які також визначені судом в ухвалі від 01.01.2024, відповідач мав подати відзив на позовну заяву.
Як свідчать матеріали справи, відповідач не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України.
Заяв та клопотань процесуального характеру від відповідача на час розгляду справи до суду також не надходило.
Відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Наразі, від відповідача станом на час винесення рішення до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання відзиву та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 165 Господарського процесуального кодексу України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.
Інших доказів на підтвердження своїх вимог, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, позивачем на час розгляду справи суду не надано.
З огляду на вищевикладене, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю «ГЕОС-УКБ» не скористалось наданими йому процесуальними правами, зокрема, відповідачем не надано відзив на позовну заяву, письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд, на підставі частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво - чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України (далі - Господарський кодекс України, дійсний на час спірних правовідносин) господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Суд зазначає, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).
Правові, економічні та організаційні засади функціонування системи питного водопостачання, спрямовані на гарантоване забезпечення населення якісною та безпечною для здоров'я людини питною водою визначає Закон України "Про питну воду та питне водопостачання", дія якого поширюється на всіх суб'єктів господарювання, що виробляють питну воду, забезпечують міста, інші населені пункти, окремо розташовані об'єкти питною водою шляхом централізованого питного водопостачання або за допомогою пунктів розливу води (в тому числі пересувних), застосування установок (пристроїв), інших засобів нецентралізованого водопостачання, надають послуги з водовідведення, а також на органи державної влади та органи місцевого самоврядування, що здійснюють регулювання, нагляд і контроль за якістю питної води та/або послуг з водовідведення, станом джерел, систем питного водопостачання та водовідведення, а також споживачів питної води та/або послуг з водовідведення.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) централізоване питне водопостачання - господарська діяльність із забезпечення споживачів питною водою за допомогою комплексу об'єктів, споруд, розподільних водопровідних мереж, пов'язаних єдиним технологічним процесом виробництва та транспортування питної води.
Водовідведення визначено приписами вказаного Закону як господарська діяльність із збирання, транспортування та очищення стічних вод за допомогою систем централізованого водовідведення або інших споруд відведення та/або очищення стічних вод.
При цьому, вода питна - вода, призначена для споживання людиною (водопровідна, фасована, з бюветів, пунктів розливу, шахтних колодязів та каптажів джерел), для використання споживачами для задоволення фізіологічних, санітарно-гігієнічних, побутових та господарських потреб, а також для виробництва продукції, що потребує її використання, склад якої за органолептичними, мікробіологічними, паразитологічними, хімічними, фізичними та радіаційними показниками відповідає гігієнічним вимогам. Питна вода не вважається харчовим продуктом в системі питного водопостачання та в пунктах відповідності якості питної води.
Як зазначено в даній статті Закону України «Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення» підприємство питного водопостачання - суб'єкт господарювання, що здійснює експлуатацію об'єктів централізованого питного водопостачання, забезпечує населення питною водою за допомогою пунктів розливу (в тому числі пересувних), застосування установок (пристроїв) підготовки питної води та/або виробництво фасованої питної води;
підприємство централізованого водовідведення - суб'єкт господарювання, що здійснює експлуатацію об'єктів/систем централізованого водовідведення;
споживач питної води - юридична або фізична особа, яка використовує питну воду для забезпечення питних фізіологічних, санітарно-гігієнічних, побутових та господарських потреб.
Як вбачається зі змісту Статуту Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал", затвердженого Загальними зборами акціонерів Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" протоколом № 1/20 від 28.04.2020 року (у новій редакції), метою діяльності Товариства є найбільш повне задоволення потреб споживачів у централізованому водопостачанні та централізованому водовідведенню, фасованій (бутильованій) питній воді при економічно обґрунтованих витратах, насичення ринку товарами та послугами високої якості, а також одержання прибутку (доходу).
Таким чином, в розумінні Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" Приватне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" є виробником та постачальником послуг з централізованого питного водопостачання та водовідведення, а Товариство з обмеженою відповідальністю «ГЕОС-УКБ» - споживачем таких послуг.
Законодавство у сфері питної води та питного водопостачання складається з Водного кодексу України, Кодексу України про надра, Законів України "Про охорону навколишнього природного середовища", «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення", цього Закону та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у цій сфері (стаття 3 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання").
Так, Правила користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України затверджені наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27.06.2008 року № 190 (далі - Правила) та визначають порядок користування системами централізованого питного водопостачання та централізованого водовідведення населених пунктів України. Ці Правила є обов'язковими для всіх юридичних осіб незалежно від форм власності і підпорядкування та фізичних осіб-підприємців, що мають у власності, господарському віданні або оперативному управлінні об'єкти, системи водопостачання та водовідведення, які безпосередньо приєднані до систем централізованого комунального водопостачання та водовідведення і з якими виробником укладено договір на отримання питної води, скидання стічних вод.
Згідно п. 2.1 Правил (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин), договірні відносини щодо користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення здійснюються виключно на договірних засадах відповідно до Законів України "Про питну воду та питне водопостачання" та "Про житлово-комунальні послуги".
Послуги з питного водопостачання надаються споживачам підприємством питного водопостачання на підставі договору, зокрема, з підприємствами, установами, організаціями, що безпосередньо користуються централізованим питним водопостачанням та/або централізованим водовідведенням (частина 1 статті 19 Закону України "Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення ").
Як встановлено судом за матеріалами справи, 17.06.2020 року між Приватним акціонерним товариством "Акціонерна компанія "Київводоканал" (виконавець за договором, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ГЕОС-УКБ" (споживач за договором, відповідач у справі) у відповідності до Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" укладено Договір №22813-09-Б на надання послуг з водопостачання та приймання стічних вод через приєднані мережі (далі - Договір), за умовами п. 1.1. якого постачальник зобов'язується надавати абоненту послуги з постачання питної води та приймання від нього стічних вод у систему каналізації м. Києва за адресами об'єктів водопоспоживання, зазначеними у дислокації об'єктів водопоспоживання та водовідведення (яка є невід'ємною частиною цього Договору) та на підставі пред'явлених споживачем вимог до скиду стічних вод у систему централізованого водовідведення м. Києва (далі - Вимоги до скиду стічних вод), а споживач зобов'язується здійснювати своєчасну оплату наданих йому виконавцем послуг на умовах цього Договору та дотримуватись порядку користування питною водою з комунальних водопроводів і приймання стічних вод, що встановлені Правилами користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27.06.2008 року № 190 (далі - Правила користування), Правилами приймання стічних вод до систем централізованого водовідведення та Порядку визначення розміру плати, що справляється за понаднормативні скиди стічних вод до систем централізованого водовідведення, затверджених наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово - комунального господарства України від 01.12.2017 року № 316 (далі - Привила приймання стічних вод), Правилами приймання стічних вод абонентів у систему каналізації міста Києва, затверджених Розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради від 12.10.2011 року № 1879 (далі - Місцеві правила приймання), а також дотримуватись норм, визначених іншими нормативними актами, що регулюються правовідносини, які виникають за цим Договором.
Відповідно до дислокації об'єктів житлового/нежитлового фонду, яка є невід'ємною частиною Договору, послуги з водопостачання та водовідведення надавались позивачем за адресами: м. Київ, вул. Паньківська, 20/82 (житловий будинок - будмайданчик).
Розділами 1-8 Договору сторони узгодили предмет договору, умови щодо обліку води, порядку розрахунків та вартості послуг, права та обов'язки сторін, відповідальність сторін, особливі умови, форс-мажорні обставини, строк дії договору тощо.
Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.
Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору, є строком дії останнього.
Відповідно до статті 905 Цивільного кодексу України строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до ст. 21 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" договір про надання послуг з питного водопостачання набирає чинності після досягнення домовленості з усіх його істотних умов та підписання сторонами.
У відповідності до п. 7.1. Договору останній набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 15.11.2020 року. Дію цього договору може бути продовжено за згодою сторін на узгоджений ними строк шляхом укладення додаткової угоди до договору
Вказаний Договір підписаний представниками позивача і відповідача та скріплений печатками сторін.
При цьому доказів укладення сторонами додаткових угод до Договору відповідно до п. 7.1 про продовження строку дії правочину матеріали справи не містять та сторонами суду не надано.
Проте, як зазначено позивачем в позовній заяві, незважаючи на відсутність укладеної сторонами Додаткової угоди до Договору на надання послуг з водопостачання та водовідведення про продовження строку дії останнього, відповідач продовжував фактично отримувати відповідні послуги з водопостачання та водовідведення для потреб об'єкту по вул. Паньківська 20/82 в м. Києві в період з 01.09.2023 року по 31.05.2024 року на суму 146 815,50 грн., на підтвердження чого позивачем надані відповідний погоджений відповідачем Акт № 1-40-253 обстеження та зняття показань з вузла обліку за особовим рахунком № 01-040-253 за травень 2024 року, який містить номер приладу обліку, зазначення місця встановлення, дату знаття показань, обсяги попереднього періоду, попередні та поточні показники тощо, витяг з розрахункового листа контрагента ТОВ «ГЕОС-КУБ» договір 22813/-09-Б від 17.06.2020 року, а також розпорядження від 20.05.2020 року на реєстрацію даних водолічильника за особовим рахунком 040-253 та підписані представниками позивача та відповідача Акт обстеження водопостачання та водовідведення об'єкту № 304878 від 12.10.2023 року за адресою: вул. Паньківська 20/82 в м. Києві (о/р 40-253) та Акт прийняття приладу обліку на абонентський облік № 0024142 від 08.11.2023 року за адресою: вул. Паньківська 20/82 в м. Києві (о/р 40-253).
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України та статті 526 Цивільного кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання, відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається, крім випадків, передбачених законом.
Згідно із частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За таких обставин зобов'язання відповідача оплатити надані йому послуги виникає на підставі закону з узгоджених дій постачальника і споживача послуг.
Окрім цього слід відзначити, що відповідно до ст. 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.
Так, недійсність договору з водопостачання і водовідведення у зв'язку з недодержанням юридичними особами письмової форми законом не встановлена, а тому зобов'язання, що виникли між сторонами, є дійсними і їх виконання повинне здійснюватися у відповідності до норм цивільного законодавства.
Судом встановлено, що правовідносини між сторонами за своїм змістом та правовою природою відповідають вимогам договору про надання послуг, який підпадає під правове регулювання норм глави 63 Цивільного кодексу України.
Згідно статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Положенням ч. 2 ст. 901 Цивільного кодексу України визначено, що положення глави 63 Цивільного кодексу України можуть застосовуватись до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Суд зазначає, що основні засади організаційних та господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки, регулюються Законом України "Про житлово-комунальні послуги" № 2189-VIII від 09.11.2017 року (далі - Закон № 2189), який діяв на час виникнення спірних правовідносин сторін та укладення Договору від 17.06.2020 року.
За визначенням статті 1 вказаного Закону житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
Закон України "Про житлово-комунальні послуги" (в новій редакції №2189-VIII від 09.11.2017 року) визначає учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг: 1) споживачів (індивідуальних та колективних); 2) управителя; 3) виконавців комунальних послуг.
Індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги (пункт 6 частини 1 статті 1 вказаного Закону).
Колективний споживач - юридична особа, що об'єднує споживачів у будівлі та в їхніх інтересах укладає договір про надання комунальної послуги (пункт 9 частини 1 статті 1 вказаного Закону).
Виконавцем згідно приписів Закону № 2189 є суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору.
В розумінні Закону № 2189 до житлово-комунальних послуг належать: житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком; комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, управління побутовими відходами.
Згідно частини 2 статті 6 Закону № 2189 виконавцями комунальних послуг є, зокрема: послуг з централізованого водопостачання - суб'єкт господарювання, що провадить господарську діяльність з централізованого водопостачання; послуг з централізованого водовідведення - суб'єкт господарювання, що провадить господарську діяльність з централізованого водовідведення.
Відповідно до частини 1 статті 12 Закону № 2189 надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.
У відповідності до ч. 2 ст. 19 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, договір про надання послуг з питного водопостачання та/або водовідведення укладається безпосередньо між підприємством питного водопостачання або уповноваженою ним юридичною чи фізичною особою і споживачем, визначеним у частині першій цієї статті.
Істотними умовами договору про надання послуг з питного водопостачання та/або централізованого водовідведення згідно ст. 20 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" є: режим надання послуг; обсяги питного водопостачання за нормативами питного водопостачання; порядок надання послуг з водовідведення; розмір та порядок оплати послуг централізованого водопостачання і водовідведення; права та обов'язки сторін договору; відповідальність сторін договору. У договорі про надання послуг з питного водопостачання та/або водовідведення повинні бути зроблені посилання на нормативні документи, на підставі яких здійснюватиметься питне водопостачання та/або водовідведення.
При цьому згідно ч. 2 ст. 7 Закону № 2189 індивідуальний споживач зобов'язаний укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом.
Отже, судом встановлено на підставі аналізу наявних у справі документів, що позивач як виконавець комунальних послуг надає послуги з водопостачання та водовідведення для об'єкта за адресою: м. Київ, вул. Паньківська, 20/82, споживачем яких є відповідач, на якого покладено обов'язок своєчасного укладення такого договору надання послуг з підприємством питного водопостачання.
Зокрема, з наданих до справи матеріалів вбачається, що у відповідності до укладеного між сторонами 17.06.2020 року Договору для обліку наданих відповідачу послуг з водопостачання та водовідведення ПАТ АК «Київводоканал» було відкрито ТОВ «ГЕОС-УКБ» особовий рахунок для об'єктів водоспоживання та водовідведення споживача згідно з Дислокацією об'єктів (споживачів), а саме за адресою: м. Київ, вул. Паньківська, 20/82, будівництво, особовий рахунок 040-253.
За приписами частини 2 статті 41 Закону України «Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення» облік у сфері питного водопостачання здійснюється підприємствами питного водопостачання і споживачами за допомогою технічних засобів, що відповідають вимогам технічних регламентів.
Як передбачено пунктами 3.1-3.5 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затвердженими Наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27.06.2008 року № 190, розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються на основі показів засобів обліку. Водокористування вважається безобліковим, якщо споживач самовільно приєднався до систем централізованого комунального водопостачання та водовідведення або самовільно користується ними. У разі безоблікового водокористування виробник виконує розрахунок витрат води за пропускною спроможністю труби вводу при швидкості руху води в ній 2,0 м/сек та дією її повним перерізом протягом 24 годин за добу. Розрахунковий період при безобліковому водокористуванні встановлюється з дня початку такого користування. Якщо термін початку безоблікового водокористування виявити неможливо, розрахунковий період становить один місяць. В окремих випадках (сезонне водоспоживання, недоцільність установки засобів обліку тощо) розрахунок витрат води споживачами, що не мають засобів обліку, за розрахунковий період за погодженням з виробником здійснюється за нормативами питного водоспоживання, затвердженими у встановленому порядку.
Згідно пункту 20 Правил надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 690 від 05.07.2019 року, комерційний облік послуги ведеться вузлом (вузлами) комерційного обліку, що забезпечує (забезпечують) загальний облік споживання послуги в будівлі, її частині (під'їзді), обладнаній окремим інженерним вводом, згідно з показаннями його (їх) засобів вимірювальної техніки.
Таким чином, у зв'язку з відсутністю доказів зняття ПАТ «АК «Київводоканал» показань з приладу обліку з централізованого водопостачання та водовідведення позивачем проведений розрахунок витрат за надані за період з вересня 2021 року по травень 2024 року послуги відповідно до визначеної у вищезазначених Правилах формули виходячи з середньодобового споживання, та, відповідно, в травні 2024 року нарахування здійснене згідно показів лічильника відповідно до Акту № 1-40-253 обстеження та зняття показань з вузла обліку від 10.05.2024 року.
У свою чергу судом враховано, що наданий позивачем акт зняття показань з вузла обліку за травень 2024 року від 10.05.2024 року в графі представника АТ «АК «Київводоканал» та представника абонента містить підписи осіб, які засвідчили зняття показників, та, окрім цього, відповідачем не надано заперечень щодо обсягів наданих послуг, їх вартості та порядку нарахування оплати за надані послуги.
Також суд зазначає, що згідно ст. 14 Закону № 2189 за рішенням співвласників багатоквартирного будинку, прийнятим відповідно до закону, з виконавцем відповідної комунальної послуги (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і послуг з постачання та розподілу електричної енергії) укладається договір про надання комунальних послуг, а саме договір про надання комунальних послуг з колективним споживачем, що укладається з об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку або іншою юридичною особою, яка об'єднує всіх співвласників такого будинку та в їхніх інтересах укладає відповідний договір.
В матеріалах справи наявний лист Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «ЖК АУРУМ» (код ЄДРПОУ 45573209) № 010724-1 (зареєстрований позивачем 04.07.2024 року за вх. № 1879/0/8/18-24), згідно якого ПАТ АК «Київводоканал» повідомлено про створення у багатоквартирному будинку за адресою м. Київ, вул. Паньківська, 20/82 ОСББ «ЖК АУРУМ», яке з 01.04.2024 року здійснює управління будинком та яке звернулось щодо можливості укладення колективного договору на водопостачання та водовідведення.
Як зазначено позивачем в позовній заяві, припинення надання послуг ТОВ «ГЕОС-УКБ» відбулось в травні 2024 року, в якому проведено остаточні нарахування за показаннями приладів обліку води, зафіксованими за участі представників позивача та відповідача в акті обстеження та зняття показань з вузла обліку від 10.05.2024 року, у зв'язку з подальшим укладенням договору з ОСББ «ЖК АУРУМ», отже, обґрунтовуючи позовні вимоги зазначає, що в період з 01.09.2023 року по 31.05.2024 року надав відповідачу послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення на загальну суму 146 815,50 грн.
Проте, за відсутності в матеріалах справи як копій такого договору надання послуг з водопостачання та водовідведення, укладеного між ПАТ «АК «Київводоканал» та ОСББ «ЖК АУРУМ», так і акту приймання-передачі багатоквартирного будинку в обслуговування ОСББ, суд позбавлений можливості визначення 01.04.2024 року як фактичної дати припинення позивачем надання послуг Товариству з обмеженою відповідальністю «ГЕОС-УКБ», у зв'язку з чим та з урахуванням наданих позивачем доказів, а саме Акту № 1-40-253 від 10.05.2024 року і наданих позивачем розрахунків обсягів спожитих послуг за адресою: м. Київ, вул. Паньківська, 20/82, в якості спірного періоду надання відповідачеві послуг з водопостачання та водовідведення судом приймається період з 01.09.2023 по 10.05.2024 року.
Як встановлено судом за матеріалами справи, підтверджено позивачем та відповідачем не спростовано, ТОВ «ГЕОС-УКБ» заперечень щодо кількості або вартості наданих послуг надано не було, позаяк доказів незгоди з визначеними позивачем обсягами спожитих послуг матеріали справи не містять.
В свою чергу, як вбачається з матеріалів справи, доказів пред'явлення відповідачем претензій щодо якості, обсягів та термінів надання послуг з водопостачання та водовідведення, доказів опротестування виставлених позивачем дебетових повідомлень, а також наявності письмових відмов у прийнятті послуг до суду не надходило.
З урахуванням наведеного вище суд дійшов висновку щодо наявності в матеріалах справи належних та достатніх доказів споживання відповідачем у спірний період послуг з водопостачання та водовідведення за адресою м. Київ, вул. Паньківська, 20/82 в обсязі, зазначеному позивачем на суму 146 815,50 грн., а саме в вересні 2023 року на суму 11 144,86 грн., в жовтні 2023 року на суму 11 910,91 грн., в листопаді 2023 року на суму 12 338,95 грн., в грудні 2023 року на суму 398,03 грн., в січні 2024 року на суму 12 214,37 грн., в лютому 2024 року на суму 12 214,37 грн., в березні 2024 року на суму 11 424,38 грн., в квітні 2024 року на суму 12 214,37 грн. та в травні 2024 року (до 10.05.2024 року) на суму 62 925,26 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин), ціни (тарифи) на житлово-комунальні послуги встановлюються за домовленістю сторін, крім випадків, коли відповідно до закону ціни (тарифи) є регульованими. У такому разі ціни (тарифи) встановлюються уповноваженими законом державними органами або органами місцевого самоврядування відповідно до закону.
Згідно положень ч. 1, 2 ст. 32 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" за надання послуг з питного водопостачання споживач вносить плату за нормами і тарифами, що регулюються у встановленому законодавством порядку. Порядок справляння плати за надання послуг з питного водопостачання встановлюється законодавством.
Тарифи на надання послуг з питного водопостачання розраховуються на підставі галузевих нормативів витрат і повинні повністю відшкодовувати експлуатаційні витрати та забезпечувати надійну роботу об'єктів централізованого питного водопостачання і водовідведення.
В свою чергу, на час розгляду справи заперечень щодо встановлених тарифів на послуги централізованого водопостачання і водовідведення, зазначених в розрахункових документах, а також порядку нарахування оплати за надані послуги, з боку відповідача до суду не надходило.
Відповідно до ч. 3 ст. ст. 32 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" нормативи питного водопостачання - розрахункова кількість питної води, яка необхідна для забезпечення питних, фізіологічних, санітарно-гігієнічних та побутових потреб однієї людини протягом доби у конкретному населеному пункті, на окремому об'єкті або транспортному засобі при нормальному функціонуванні систем питного водопостачання, при їх порушенні та при надзвичайних ситуаціях техногенного або природного характеру (ст. 1 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання").
Споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору (частина 1 статті 9 Закону № 2189).
Споживачі питної води зобов'язані, своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів на послуги централізованого водопостачання (стаття 22 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання).
Таким чином, згідно із зазначеними нормами законодавства, споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними зі згоди постачальника послуг. Відсутність письмово оформленого договору з позивачем сама по собі не позбавляє відповідача обов'язку оплачувати надані йому послуги. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.09.2018 року у справі № 751/3840/15-ц.
За таких обставин зобов'язання відповідача оплатити послуги з водопостачання та водовідведення виникає на підставі закону з узгоджених дій постачальника і споживача послуг.
Згідно пп. 2.2.1. Договору (який діяв до 15.11.2020 року) виконавець щомісячно направляє до банківської установи споживача розрахункові документи (в електронному вигляді - дебетові повідомлення або у паперовому вигляді вимоги-доручення тощо) для оплати за надані послуги з постачання питної води та приймання від нього стічних вод у систему каналізації м. Києва відповідно до встановлених тарифів.
Умовами пп.2.2.2. Договору (який діяв до 15.11.2020 року) передбачено, що оплата вартості послуг здійснюється споживачем щомісячно у безготівковій формі у п'ятиденний строк з дня направлення виконавцем розрахункового документу до банківської установи споживача або отримання ним розрахункового документа іншим способом.
Судом встановлено, що згідно Довідки АТ "КОМІНБАНК" від 06.11.2024 року №95/7416, а також доданого до неї реєстру дебетових повідомлень, що надсилались на адресу ТОВ "ГЕОС-УКБ", позивачем до банківської установи відповідача було надіслано для оплати відповідні розрахункові документи: 12.09.2023 року на суму 11 144,86 грн., 24.10.2023 року на суму 11 910,91 грн., 20.11.2023 року на суму 12 338,95 грн., 18.12.2023 року на суму 398,03 грн., 24.01.2024 року на суму 12 214,37 грн., 19.02.2024 року на суму 12 214,37 грн., 21.03.2024 року на суму 11 424,38 грн., 18.04.2024 року на суму 12 214,37 грн., 16.05.2024 року на суму 62 925,26 грн.
При цьому, як встановлено судом за матеріалами справи, доказів направлення ТОВ «ГЕОС-КУБ» свого представника з відповідними підтверджуючими документами для проведення звірки або заперечень щодо виставлених до оплати сум останнім суду не надано.
Наразі, як зазначено позивачем в позовній заяві та свідчать матеріали справи, а саме згідно реєстру надходження грошових коштів від ТОВ «ГЕОС-УКБ» за період з 01.09.2023 року по 01.10.2024 року, відповідачем було здійснено оплати за водопостачання та водовідведення на загальну суму 46 606,75 грн., а саме 13.10.2023 року в сумі 10 112,52 грн., 26.12.2023 року в сумі 24 279,86 грн., 05.02.2024 року в сумі 142 214,37 грн., в тому числі з посиланням в призначенні платежів на договір № 22813/05-09-Б від 17.06.2020 року, який припинив свою дію 15.11.2020 року у зв'язку з закінченням строку, на який його було укладено.
В свою чергу, здійснені відповідачем оплати в сумі 46 606,75 грн., а також наявна переплата в сумі 1032,34 грн. станом на 01.09.2023 року були зараховані в погашення оплати за вересень - грудень 2023 року та частково за січень 2024 року.
Заперечень щодо розміру та порядку здійснених позивачем зарахувань від відповідача до суду не надходило.
Отже, як зазначено позивачем в позовній заяві, у зв'язку з частковим виконанням зобов'язань з оплати наданих позивачем послуг у відповідача утворилась заборгованість в розмірі 99 176,41 грн.
Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Так, у зв'язку з нездійсненням повної оплати наданих позивачем послуг та з метою досудового врегулювання спору позивач звертався до відповідача з вимогою № 13436/12/8/02-24 від 24.12.2024 року, копія якої наявна в матеріалах справи, в якій вимагав оплати заборгованості в сумі 99 176,41 грн. протягом 7 днів з дати отримання такої вимоги.
Факт надсилання вимоги підтверджується наданими позивачем копіями фіскального чеку від 25.12.2024 року та відповідного опису вкладення в цінний лист № 0101510833954 від 25.12.2024 року.
Проте, вказана вимога залишена відповідачем без відповіді та задоволення.
Таким чином, як зазначено позивачем в позовній заяві та встановлено судом, свої зобов'язання щодо перерахування коштів за фактично надані Приватним акціонерним товариством "Акціонерна компанія "Київводоканал" послуги постачання питної води та водовідведення (приймання стічних вод) через приєднані мережі у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, в повному обсязі відповідач не виконав, в результаті чого у останнього станом на час звернення до суду утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 99 176,41 грн., яку позивач просить стягнути в позовній суду позовній заяві.
За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.
У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Таким чином обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.
В свою чергу, зважаючи на відсутність будь-яких заперечень відповідача щодо визначення розміру заборгованості за фактично спожиті послуги на час розгляду даної справи, суд здійснював розгляд справи виходячи з наявних матеріалів та визначив розмір заборгованості відповідача за надані послуги на підставі наданих позивачем доказів.
Враховуючи вищевикладене, виходячи з того, що розмір заборгованості за надані позивачем та спожиті відповідачем послуги відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, суд доходить висновку, що позов в частині стягнення з відповідача боргу з оплати наданих позивачем послуг з водопостачання та водовідведення доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, відтак доходить висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 99 176,41 грн. підлягають задоволенню.
Окрім цього, суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.
Згідно з частиною 2 статті 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов'язань у зазначеній сфері визначено статями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як вбачається з аналізу статей 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.
Зазначені інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
При цьому розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Аналогічна правова позиція щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 та постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 905/587/18.
Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з порушенням відповідачем зобов'язань зі своєчасної оплати наданих послуг з водопостачання та водовідведення позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення на підставі ст. 625 ЦК України проценти річних у розмірі 2592,34 грн. за період 18.09.2023 року - 28.02.2025 року та інфляційні втрати в сумі 114 245,70 грн. за період 18.09.2023 року - 28.02.2025 року, які позивач просить стягнути з відповідача відповідно до наданого розрахунку.
З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Тобто, визначаючи розмір заборгованості за фактично надані послуги, зокрема, в частині процентів річних, інфляційних втрат суд зобов'язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості та нарахувань), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду.
В свою чергу, відповідачем не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.
Суд зазначає, що у відповідності до частини 1 статті 255 Цивільного кодексу України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.
При цьому перебіг часу, за який нараховуються інфляційні втрати та проценти річних, починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.
За приписами статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Як встановлено судом під час розгляду справи, відповідачем не здійснено оплату фактично наданих позивачем послуг та прострочено виконання грошового зобов'язання в сумі 99 176,41 грн., у зв'язку з чим Позивач зазначає, що період заборгованості він визначає у відповідності до підпункту 2.2.2. пункту 2.2. Договору, у відповідності до якого оплата вартості послуг здійснюється споживачем щомісячно у безготівковій формі у п'ятиденний строк з дня направлення постачальником розрахункового документу до банківської установи споживача або отримання ним розрахункового документа іншим способом.
Судом встановлено за матеріалами справи та підтверджено позивачем в позовній заяві, що спірний Договір №22813/5-09-Б на надання послуг з водопостачання та приймання стічних вод через приєднані мережі від 17.06.2020 року припинив дію 15.11.2020 року.
Поряд із цим в обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що ним продовжувались надаватись відповідачу після закінчення строку дії Договору послуги, а останній приймав їх, відтак, як зазначає позивач, у ТОВ «ГЕОС-УКБ» виникли зобов'язання з оплати фактично спожитих послуг на підставі приписів закону. Одночасно з цим, позивач визначає періоди заборгованості за вересень 2024 року - травень 2025 року згідно з підпунктом 2.2.2. пункту 2.2. Договору №22813/5-09-Б на надання послуг з водопостачання та приймання стічних вод через приєднані мережі від 17.06.2020 року, строк дії якого закінчився 15.11.2020 року та не був продовжений.
В контексті вищенаведеного суд зазначає про відсутність підстав для врахування положень Договору у даному спорі для визначення періодів заборгованості відповідача з посиланням на п.п. 2.2.2 останнього.
При цьому суд наголошує, що формулювання позовних вимог відноситься до виключної компетенції позивача у справі, оскільки згідно ст. 14 ГПК України за принципом диспозитивності учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Наразі, в заявах позивача по суті спору відсутні обґрунтування визначення періодів заборгованості відповідача у відповідності до приписів законодавства, у зв'язку з чим суд позбавлений права самостійного визначення періодів заборгованості, оскільки це буде суперечити принципу змагальності сторін та враховуючи те, що саме на сторін покладається обов'язок доказувати обставини справи, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог.
За таких обставин, оскільки формулювання позовних вимог відноситься до виключної компетенції позивача у справі та останнім позивачем в позовній заяві не наведене обґрунтування визначення періодів заборгованості відповідача з оплати фактично спожитих послуг у відповідності до приписів законодавства, а не умов Договору, строк дії якого на момент виникнення спірних правовідносин закінчився, суд доходить висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача процентів річних та інфляційних втрат задоволенню не підлягають.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції законів України та на засадах верховенства права (частина 1статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», від 22 лютого 2007 року в справі «Красуля проти Росії», від 5 травня 2011 року в справі «Ільяді проти Росії», від 28 жовтня 2010 року в справі «Трофимчук проти України», від 9 грудня 1994 року в справі «Хіро Балані проти Іспанії», від 1 липня 2003 року в справі «Суомінен проти Фінляндії», від 7 червня 2008 року в справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN ) проти Вірменії») свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа «Серявін та інші проти України» (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 р. у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.
Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
Відповідно до приписів ч.ч.1, 2, 5 ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухвалюватись у відповідності до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права та на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом та з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ГЕОС-УКБ" (вул. Кірпи Георгія, 2А, м. Київ, 03035; код ЄДРПОУ 38825398) на користь Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" (вул. Лейпцизька, 1А, м. Київ, 01015; код ЄДРПОУ 03327664) 99 176,41 грн. (дев'яносто дев'ять тисяч сто сімдесят шість грн. 41 коп.) основного боргу та 2102,88 грн. (дві тисячі сто дві грн. 88 коп.) судового збору.
3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Повний текст рішення складено та підписано 05 травня 2026 року.
Суддя А.М. Селівон