номер провадження справи 4/28/26
05.05.2026 Справа № 908/370/26
м.Запоріжжя Запорізької області
Суддя Зінченко Наталя Григорівна, розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін справу
за позовом Яковенка Романа Віталійовича , ( АДРЕСА_1 ), представник позивача адвокат П'ятіна Анастасія Ігорівна, ( АДРЕСА_2 )
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКОЛОГІСТИКА», (69050, м. Запоріжжя, вул. Північнокільцева, буд. 15)
про стягнення 25 200,00 грн.
16.02.2026 через підсистему «Електронний суд» ЄСІКС до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява вих. № 16/02/2026, сформована в підсистемі «Електронний суд» ЄСІКС 16.02.2026, (вх. № 491/08-07/26 від 17.02.2026) Яковенка Романа Віталійовича, м. Харків до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКОЛОГІСТИКА», м. Запоріжжя про стягнення 25 200,00 грн. безпідставно набутих грошових коштів.
Пунктом першим прохальної частини позовної заяви позивач просить суд розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Згідно Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.02.2026 справу № 908/370/26 за вищевказаною позовною заявою розподілено судді Зінченко Н.Г.
Ухвалою господарського суду Запорізької області від 02.03.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/370/26 в порядку спрощеного позовного провадження, присвоєно справі номер провадження 4/28/26, вирішено здійснювати розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи.
24.03.2026 через підсистему «Електронний суд» ЄСІТС до господарського суду Запорізької області від позивача надійшло клопотання про стягнення судових витрат на правничу допомогу, якою заявник просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКОЛОГІСТИКА» на його користь 5000,00 грн. судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката у справі № 908/370/26.
Положеннями частини 8 статті 129 ГПК України визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Враховуючи викладені вимоги Господарського процесуального кодексу України, суд зазначає, що оскільки в процедурі спрощеного провадження стадія судових дебатів відсутня, то вимога ч. 8 ст. 129 ГПК України про подання доказів щодо розміру понесених судових витрат до закінчення судових дебатів - не може розповсюджуватися на сторін у справі, яка розглядається у спрощеному провадженні.
Водночас в даному випадку до правовідносин сторін підлягає застосуванню інша вимога ч. 8 ст. 129 ГПК України про подання доказів щодо розміру понесених судових витрат протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 06.10.2020 у справі № 922/376/20.
За таких обставин, клопотання Яковенка Романа Віталійовича про розподіл витрат на професійну правничу допомогу у справі № 908/370/26 подане в межах строку, визначеного ч. 8 ст. 129 ГПК України та приймається судом до розгляду.
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Наразі строк, на який введено в Україні режим воєнного стану, продовжений до 02.08.2026.
Позовні вимоги мотивовані тим, що внаслідок усної домовленості між ФОП Яковенко Романом Віталійовичем та ТОВ «ЕКОЛОГІСТИКА» щодо поставки товару, позивачем здійснено оплату товару на загальну суму 25 200,00 грн. на рахунок відповідача, що підтверджується платіжною інструкцією № 176 від 07.02.2024. В подальшому відповідачем не здійснена поставка товару на користь позивача на вказану суму, про що свідчить відсутність підписаних сторонами первинних документів, так само і не повернута перерахована грошова сума, а претензії позивача залишені без відповіді та задоволення. З урахуванням викладеного, позивач вважає, що раніше перераховані відповідачу грошові кошти в розмірі 25 200,00 грн. є безпідставно набутим відповідачем майном в розумінні ст. 1212 ЦК України.
Ухвалою суду від 02.03.2026 у справі № 908/370/26 відповідачу запропоновано у строк до 19.03.2026, але не пізніше 15 днів з дня отримання ухвали суду, подати відзив на позовну заяву і всі можливі докази у підтвердження його заперечень проти позову або його визнання.
Згідно з ч. 2 ст. 27 ГПК України для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи-підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
З відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань на офіційному сайті Міністерства юстиції України: https://usr.minjust.gov.ua вбачається, що місцезнаходженням Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКОЛОГІСТИКА» (ідентифікаційний код 37300703) є: 69050, м. Запоріжжя, вул. Північнокільцева, буд. 15, що відповідає юридичній адресі відповідача, зазначеній у позовній заяві.
З матеріалів справи вбачається, що ухвала суду від 02.03.2026 про відкриття провадження у справі № 908/370/26, яка направлялася відповідачу на зазначену в позовній заяві адресу, повернулася до суду без вручення адресату.
За приписами ч. 4 ст. 120 ГПК України ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п'ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи чи вчинення відповідної процесуальної дії.
Частиною третьою статті 120 ГПК України передбачено, що виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
Згідно з ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Заяв про зміну відповідачем місцезнаходження на адресу суду не поступало.
Відповідно до ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є: 1)день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
В постанові Верховного Суду від 08.04.2019 у справі № 922/2887/16 викладена правова позиція, що сам лише факт не отримання скаржником кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу за належною адресою та яка повернулася в суд у зв'язку з її неотриманням адресатом, вказує на суб'єктивну поведінку сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що неотримання ухвали суду у даній справі відповідачем та повернення її до суду з відповідною відміткою є наслідком діяння (бездіяльності) відповідача щодо її належного отримання та неповідомлення суду про зміну свого місцезнаходження, тобто його власною волею.
Отже, суд вважає, що ним вжито достатньо заходів для повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі № 908/370/26.
Судом також враховано, що відповідно до позиції Європейського суду з прав людини, викладеної у рішенні у справі «Пономарьов проти України» від 03.04.2008, сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Таким чином, не лише на суд покладається обов'язок належного повідомлення сторін про час та місце судового засідання, але й сторони повинні вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Про хід розгляду справи відповідач міг дізнатись з офіційного веб-порталу Судової влади України «Єдиний державний реєстр судових рішень»://reyestr.court.gov.ua/. Названий веб-портал згідно з Законом України «Про доступ до судових рішень» № 3262-IV від 22.12.2005 є відкритим для безоплатного цілодобового користування.
Відзив на адресу суду від відповідача у встановлений в ухвалі суду від 02.03.2026 у справі № 908/370/26 процесуальний строк для подачі відзиву не надійшов, як і будь-яких клопотань чи заяв до суду від відповідача у цей строк не надходило.
Згідно ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
У відповідності до ст. 42 ГПК України учасники справи зобов'язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; з'являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов'язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
За таких обставин, суд вирішив розглянути справу за наявними матеріалами.
У відповідності до частин 2 і 3 ст. 252 ГПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Отже, 01.04.2026 сплив тридцятиденний термін наданий сторонам на вчинення процесуальних дій, строк вчинення яких обмежений першим судовим засіданням.
Будь-яких процесуальних заяв або заяв по суті протягом цього періоду до суду не надходило. Тому суд вважає за можливе розглянути вказану справу по суті.
Відповідно до ч., ч. 5, 7 ст. 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін до суду не надходило.
Згідно ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України рішення прийнято без його проголошення - 05.05.2026.
Розглянувши матеріали справи, суд
07.02.2024 Фізичною особою-підприємцем Яковенко Романом Віталійовичем на підставі усних домовленостей перераховано на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКОЛОГІСТИКА» (відповідача у справі) 25200,00 грн. з призначенням платежу: «Сплата за авто товари», що підтверджується платіжною інструкцією № 176 від 07.02.2024
09.07.2024 Яковенко Романом Віталійовичем(позивач у справі) на підставі власного рішення припинена господарська діяльність, про що внесений відповідний запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за № 2010350060001427804.
Статтею 45 ГПК України встановлено, що сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 цього Кодексу.
Відтак господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України спорів, у яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб'єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов'язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем.
У постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 760/13915/18 від 26.06.2019 зазначено, що з аналізу вказаних норм прав убачається, що фізичні особи, які на час звернення з позовом не є підприємцями, можуть звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених прав та законних інтересів. Припинення підприємницької діяльності позивача до звернення з позовом до суду не є перешкодою для розгляду справи в порядку господарського судочинства, оскільки спірні правовідносини у цій справі виникли саме щодо виконання договору поставки, укладеного між суб'єктами господарської діяльності. Тобто стороною правочину виступала фізична особа - підприємець і припинення надалі підприємницької діяльності не змінює правовий статус особи у зобов'язанні.
18.08.2025 Позивач відправив на юридичну адресу Відповідача лист-вимогу з вимогою повернути безпідставно отримані кошти.
Зазначений лист-вимога відповідачем залишені без відповіді та задоволення.
Грошові кошти в сумі 25200,00 грн. відповідачем в добровільному порядку не повернуті, що стало підставою позивача для звернення з позовом до суду за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.
Оцінюючи наявні в матеріалах справи письмові докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з огляду на наступне.
Набуття чи збереження майна без належної правової підстави і як наслідок право вимоги про його повернення врегульовано главою 83 Цивільного кодексу України.
Зокрема, частиною 1 статті 1212 ЦК України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.
В розумінні статті 1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Однак, набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним.
Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Разом з тим, потрібно враховувати, що відповідно до частини 1 статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
В силу положень статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з положеннями статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з частиною першою статті 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.
Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).
Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постановах від 04.05.2018 у справі № 927/468/17, від 15.02.2019 у справі № 910/21154/17, від 23.04.2019 у справі № 918/47/18.
У даній справі судом встановлено, що між сторонами відсутні будь-які договірні правовідносини.
Відповідачем належні і допустимі докази, в розумінні ст., ст. 76, 77 ГПК України, щодо існування між сторонами будь-яких договірних відносин суду не надано.
Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку про наявність достатніх правових підстав для застосування до спірних правовідносин положень статті 1212 ЦК України та відповідно повернення перерахованих позивачем відповідачу грошових коштів в сумі 25200,00 грн. як безпідставно набутих.
Відповідно до ч., ч. 1-4 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ст. 74 ГПК України обов'язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Позивач надав всі необхідні докази в обґрунтування позовних вимог.
Відповідач своїм правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався, проти позову не заперечив, належними доказами доводи позивача не спростував.
На підставі викладеного, суд вважає вимоги позивача обґрунтованими, заснованими на законі, доведеними та такими, що підлягають задоволенню повністю.
Що стосується витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.
В клопотанні про розподіл судових витрат позивач просив стягнути з відповідача 5000,00 грн. витрат на правову допомогу.
Згідно із ч.ч. 1, 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат та пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Частиною 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно із ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат, відповідно до приписів ч. 5 ст. 129 ГПК України, суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Відповідно до ч. 3 ст. 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Виходячи з аналізу вказаних статей, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу суд повинен виходити з критеріїв складності справи, кваліфікації і досвіду адвоката, фінансового стану клієнта, а також виходити з принципів розумності з врахуванням витраченого адвокатом часу за для надання такої допомоги.
Відшкодування витрат, пов'язаних з оплатою послуг адвоката з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.
До клопотання позивачем додано копію договору про надання правової допомоги № б/н 28.10.2025, який укладений Адвокатським об'єднанням «Юридична фірма ФЕЛІКС», (Виконавець) та Яковенко Романом Віталійовичем(Клієнт),копію акту приймання-передачі наданих послуг №1 від 23.03.2026,копію Ордеру на надання правової допомоги Серія АЕ № 1475167 від 16.02.2026.
Згідно з актом приймання-передачі наданих послуг від 18.01.2024 Виконавцем відповідно до договору про надання правової допомоги № б/н 28.10.2025 надані послуги:
- пошук та аналіз судової практики з питання стягнення безпідставно набутих грошових коштів (з врахуванням ситуації Клієнта). Надання консультації за наданими Клієнтом документами: аналіз нормативно-правової бази, що регулює спірні правовідносини, оцінка правових підстав позову, перспектив стягнення (з врахуванням здійсненого пошуку та аналізу судової практики). Формування правової позиції по справі - 1 500, 00 грн.;
- підготовка документів та складення позовної заяви для подання до Господарського суду Запорізької області - 2 500, 00 грн.;
- юридичний супровід судового процесу (справа № 908/370/26), зокрема: моніторинг стану розгляду справи № 908/370/26, отримання документів по справі № 908/370/26, підготовка інших процесуальних документів для подання до Господарського суду Запорізької області у разі необхідності (включаючи відправлення цих документів) - 1 000, 00 грн.
Абзацами 1, 2 ч. 8 ст. 129 ГПК України визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
За визначенням ч. 4 ст. 126 ГПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Зазначені положення кореспондуються з європейськими стандартами, зокрема п. 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно шляхів полегшення доступу до правосуддя №R(81) 7, в якому передбачено, що, за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла, відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв'язку з розглядом.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у п. 95 рішення у справі «Баришевський проти України» від 26.02.2015, п.п. 34-36 рішення у справі «Гімайдуліна і інших проти України» від 10.12.2009, п. 80 рішення у справі «Двойних проти України» від 12.10.2006, п. 88 рішення у справі Меріт проти України від 30.03.2004 заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування названих витрат, крім судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним. У зв'язку з цим суд з урахуванням обставин конкретної справи, зокрема, ціни позову може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони.
При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідач надав заперечення щодо розміру заявлених позивачем витрат на правничу допомогу.
За правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду від 28.12.2020 у справі №640/18402/19 та від 20.01.2021 у справі № 357/11023/18, розмір гонорару адвоката, встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі не залежить від обсягу послуг та часу витраченого представником позивача, а отже є визначеним.
Втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях ст. 627 ЦК України, принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану роботу, закріпленому у статті 43 Конституції України. Аналогічну правову позицію викладено в постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19.
Правомірність та дійсність понесення позивачем відповідних витрат підтверджується матеріалами справи.
Надавши оцінку доказам щодо фактично понесених Яковенком Романом Віталійовичем витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає, що така послуга (вартість 1 500,00 грн.) як пошук та аналіз судової практики з питання стягнення безпідставно набутих грошових коштів (з урахуванням ситуації Клієнта); надання консультації за наданими Клієнтом документами: аналіз нормативно-правової бази, що регулює спірні правовідносини, оцінка правових підстав позову, перспектив стягнення (з урахуванням здійсненого пошуку та налізу судової практики), формування правої позиції по справі є складовими правової допомоги формування правової позиції для захисту інтересів Клієнта, охоплюються поняттям підготовка та складання позовної заяви та за своєю суттю не можуть бути віднесені до правової допомоги як окрема послуга. Тому зазначені витрати на суму 1 500,00 грн. не підлягають задоволенню.
Послуга юридичний супровід процесу (справа № 908/370/26), зокрема: моніторинг стану розгляду справи № 908/370/26, отримання документів по справі, підготовка інших процесуальних документів для подання до Господарського суду Запорізької області у разі необхідності (включаючи відправлення цих документів відповідачу) в розмірі 1 000,00 грн. не є наданням правової допомоги, у розумінні господарського процесуального законодавства та Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», при цьому суд виходить з того, що враховуючи конкретні обставини справи, адвокат самостійно визначається зі стратегією захисту інтересів свого клієнта та алгоритмом дій задля задоволення вимог останнього та найкращого його захисту. Отже, зазначені витрати на суму 1 000,00 грн. не підлягають задоволенню.
Врахувавши співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі: складністю справи; обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; обґрунтованістю та доведеністю позовних вимог поданими доказами; категорією спору та значенням справи для сторін, суд дійшов висновку про часткове задоволення клопотання Яковенка Романа Віталійовича про стягнення судових витрат на правничу допомогу адвоката та стягнення з відповідача на користь позивача 2 500,00 грн. судових витрат на професійну правничу допомогу.
Розмір понесених витрат на таку суму суд вважає такою, що не виходить за розумні межі визначення розміру гонорару з урахуванням таких критеріїв як: справедливість, добросовісність, реальність та розумність; принципів співмірності та розумності судових витрат із складністю справи, виконаним адвокатом обсягом робіт та витраченим адвокатом часом на надання послуг у цій справі. При цьому, суд зазначає, що сторона в господарському процесі, яка заявляє про покладення на іншу сторони витрат на правничу допомогу, повинна довести об'єктивну неминучість та необхідність таких витрат у заявленому розмірі.
Згідно зі ст. 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача, оскільки спір доведено до суду з його вини.
Керуючись ст., ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов Яковенка Романа Віталійовича , Харківська область, м. Харків до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКОЛОГІСТИКА», м. Запоріжжя задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКОЛОГІСТИКА», (69050, м. Запоріжжя, вул. Північнокільцева, буд. 15, ідентифікаційний код 37300703) на користь Яковенка Романа Віталійовича , ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) 25 200 (двадцять п'ять тисяч двісті) грн. 00 коп. безпідставно отриманих коштів, 2 500 (дві тисячі п'ятсот) грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу та 2 662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) грн. 40 коп. судового збору. Видати наказ.
Повне судове рішення складено « 05» травня 2026 р.
Суддя Н. Г. Зінченко
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Центрального апеляційного господарського суду, а у разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.