вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-58, fax (056) 377-38-63
про відмову у забезпеченні позову
06.05.2026м. ДніпроСправа № 904/2458/26
За заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Бест Лізинг, м. Київ
про вжиття заходів забезпечення позову
У справі
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бест Лізинг" (ідентифікаційний код 33880354; вул. Ярославів Вал, буд.13/2, літера "Б", м. Київ, 01054
до відповідача: Фізичної особи-підприємця Поз Віталія Климентійовича (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 )
про стягнення 928618,09 грн
Суддя Євстигнеєва Н.М.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Бест Лізинг" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області із позовом про стягнення з Фізичної особи-підприємця Поз Віталія Климентійовича заборгованості за Договором фінансового лізингу від 19.11.2025 у розмірі 928 618,09 грн, з яких:
793 410,66 грн - прострочена заборгованість за лізинговими платежами;
27 204,96 грн - пеня;
21 763,97 грн - 24 % річних,
4 408,5 грн - інфляційне збільшення,
81 830,00 грн. - штраф за неподання відомостей про стан та місцезнаходження майна,
11 143,42 грн - витрат по сплаті судового збору.
В обґрунтування заявлених вимог зазначає, що між ТОВ "Бест Лізинг" та ФОП Поз В.К. укладено договір фінансового лізингу № 251119-2/ФЛ-Ф-А від 19 листопада 2025 року, відповідно до умов якого Лізингодавець передає Лізингоодержувачу в платне користування на умовах фінансового лізингу майно, зазначене в Специфікації до Договору лізингу, а Лізингоодержувач зобов'язується прийняти майно (об'єкт лізингу) та своєчасно сплачувати періодичні лізингові платежі у порядку та строки передбачені Договором лізингу. Сплата лізингових платежів здійснюється відповідно до п. 2.2. Загальних умов договору лізингу та Графіку сплати лізингових платежів, які включають платежі по відшкодуванню (компенсації) частини вартості Об'єкта лізингу та винагороду (комісію) Позивачу за отриманий у лізинг Об'єкт лізингу.
Відповідно до п.4.2 Договору лізингу, загальна вартість Об'єкта лізингу складає 8 183 000,00 грн, авансовий лізинговий платіж, визначений у Графіку сплати лізингових платежів складає 1 869 051,67грн та становить більше, ніж 20 (Двадцять) % від загальної вартості Об'єкта лізингу, визначеної в 4.2. Договору лізингу, а отже, числом сплати є порядковий номер дня у відповідному календарному місяці дати, яка визначається шляхом додавання двадцяти календарних днів до дати підписання Акту. 20.11.2025 між Позивачем та Відповідачем було укладено додаткову угоду до договору фінансового лізингу № 251119-2/ФЛ-Ф-А від 19 листопада 2025 року (надалі - Додаткова угода до Договору лізингу, копія якого додається), якою сторонами погоджено та затверджено новий графік сплати лізингових платежів.
Позивач належним чином виконав свої зобов'язання придбав та передав в користування Відповідачу об'єкт лізингу на підставі підписаного 26 листопада 2025 року Сторонами акту прийому-передачі майна (копія акту додається).
Таким чином, відповідно до п.2.1.7.1 Загальних умов Договору лізингу Лізингоодержувач зобов'язаний був сплачувати чергові лізингові платежі 16 числа кожного місяця в розмірі, визначеному в Графіку сплати лізингових платежів.
Всупереч прийнятих обов'язків, Відповідач зобов'язання за Договором лізингу щодо сплати лізингових платежів виконує не в повному обсязі, внаслідок чого з 17 лютого 2026 року по 18 квітня 2026 року за ним виникла заборгованість в розмірі 793 410,66 грн.
Згідно Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.05.2025 справу №904/2458/26 передано на розгляд судді Євстигнеєвої Н.М.
Разом з позовною заявою позивачем подано до суду заяву про забезпечення позову шляхом заборони вчинення виконавчим органам сільських, селищних та міських рад, Київської, Севастопольської міськім, районним, районним у містах Києві та Севастополі державним адміністраціям; акредитованим суб'єктам; державним реєстраторам прав на нерухоме майно; нотаріусам та іншим особам жодних та будь-яких реєстраційних дій у Державний реєстр речових прав на нерухоме майно та Реєстр прав власності на нерухоме майно, Державний реєстр іпотек, Єдиний реєстр щодо об'єктів нерухомого майна, яке розташоване за наступними адресами та на праві приватної власності належить ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 :
1/7 частина адміністративної будівлі, об'єкт житлової нерухомості: ні, Загальна площа (кв.м): 247.2, опис: в адміністративній будівлі літ.А-2 приміщення №1 поз.24,25,26,27,28,29,30,31,32,33,39,40,43,44,45,46,47, приміщення І поз.2,3, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1702521812101;
1/1 частина паркувального місця № 182 третьої черги містобудівного ансамблю " ІНФОРМАЦІЯ_2 " комплекс " ІНФОРМАЦІЯ_3 ", об'єкт житлової нерухомості: Ні, опис: в житловому будинку літ.А-28 на цокольному поверху паркувальне місце поз.182 приміщення № 215 загальною площею 19,9 кв.м., розташованого за адресою: Дніпропетровська обл., м. Дніпропетровськ, вулиця Дзержинського (Жовтневий район), будинок 35б, корп. 2, приміщення 215, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 114019412101.
Позивач зазначає, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду у разі відчуження або передачі майна у якості забезпечення виконання зобов'язань пов'язаним/третім особам, оскільки відповідач має не виконані зобов'язання зі сплати заборгованості перед рядом кредиторів, що підтверджується інформацією з Єдиного державного реєстру судових рішень та веб-сайту Судова Влада, в тому числі має прострочені зобов'язання зі сплати лізингових платежів по ряду договорів, укладених з Позивачем, не виконання та повне ігнорування численних вимог, передачі частини майна у іпотеку третім особам, спроб перетину державного кордону поза межами відповідного пункту пропуску, злісної не покори представникам влади та наявності провадження про розірвання шлюбу.
При цьому, позивач посилається на положення пунктів 1,2 частини першої статті 137 ГПК України (накладення арешту на майно та /або грошові кошти відповідача (п.1) та заборона відповідачу вчиняти певні дії (п.2)).
Дослідивши заяву про забезпечення позову та додані матеріали, суд дійшов висновку про відмову в її задоволенні з наступних підстав.
Відповідно до частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Частиною першою статті 2 ГПК України встановлено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Згідно з частиною першою статті 11 ГПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Так, відповідно до статті 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача (аналогічний висновок міститься у п. 8.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 у справі № 914/1570/20). Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити.
Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових актів. При цьому сторона, яка звертається з заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою.
Метою вжиття заходів забезпечення позову є уникнення можливого порушення у майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
За умовами ст. 137 ГПК України позов забезпечується, зокрема, шляхом: накладення арешту на майно та /або грошові кошти відповідача (п.1); забороною відповідачу вчиняти певні дії (п. 2); забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання (п. 4); іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (п. 10).
Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч. 4 ст. 137 ГПК України).
Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову (аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 18.02.2022 у справі №910/12404/21).
Адекватність заходу до забезпечення позову визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.
У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №753/22860/17).
Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову.
Аналогічний висновок викладений в постановах Верховного Суду від 21.02.2020 у справі №910/9498/19, від 17.09.2020 у справі №910/72/20, від 15.01.2021 у справі №914/1939/20, від 16.02.2021 у справі №910/16866/20, від 15.04.2021 у справі №910/16370/20, від 24.06.2022 у справі №904/3783/21, від 26.09.2022 у справі №911/3208/21).
З урахуванням вимог, передбачених статтями 73, 74, 76 ГПК, достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується вжиття певного виду забезпечення позову (постанови Верховного Суду від 05.07.2023 у справі №910/2795/20, від 17.12.2020 у справі №910/11857/20).
Відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18, а також у постанові Верховного Суду від 22.07.2021 у справі № 916/585/18 (916/1051/20), умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є припущення, що майно (у тому числі грошові суми), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
Частиною 4 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків від заборони відповідачу/іншим особам здійснювати певні дії (постанова Верховного Суду від 22.07.2021 у справі №910/4669/21).
У вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову господарським судам необхідно дотримуватися принципу їх співмірності із заявленими позивачем вимогами.
У постанові від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову (п. 46).
При дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову ключовим є встановлення судом:
1) наявності спору між сторонами;
2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду;
3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами та
4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.
Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії (п.48 Постанови).
Досліджуючи питання адекватності та співмірності заходів забезпечення позову, а також наявності передумов для застосування таких заходів суд враховує, що предметом спору є стягнення заборгованості за Договором фінансового лізингу від 19.11.2025 у розмірі 928 618,09 грн.
Позивач просить забезпечити позов шляхом заборони вчинення виконавчим органам сільських, селищних та міських рад, Київської, Севастопольської міськім, районним, районним у містах Києві та Севастополі державним адміністраціям; акредитованим суб'єктам; державним реєстраторам прав на нерухоме майно; нотаріусам та іншим особам жодних та будь-яких реєстраційних дій у Державний реєстр речових прав на нерухоме майно та Реєстр прав власності на нерухоме майно, Державний реєстр іпотек, Єдиний реєстр щодо об'єктів нерухомого майна, яке на праві власності належить ОСОБА_1 .
Згідно п.4 частини першої статті 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується - забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання.
Заборона вчинення реєстраційних дій є одним із визначених законом заходів забезпечення позову.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 25 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" проведення реєстраційних дій зупиняється на підставі:
судового рішення про заборону вчинення реєстраційних дій, що набрало законної сили.
Водночас, постановляючи ухвалу про заборону вчиняти певні дії, суд має визначити, які саме дії забороняється вчиняти, а також визначити коло осіб яким судом заборонено вчиняти певні дії з метою забезпечення позову. Відсутність вказівки у судовому рішенні на чітко окреслене вичерпне коло реєстраційних дій, що забороняються вчиняти, створює умови для потенційного обмеження прав та законних інтересів юридичної особи, ризик втручання в її господарську діяльність (такі висновки викладено у постановах Верховного Суду від 19.12.2024 у справі № 910/8594/24, від 16.12.2025 у справі № 910/7726/25).
Таким чином, приймаючи ухвалу про заборону вчиняти певні дії, суд має визначити, які саме дії забороняється вчиняти.
Вказівка в заяві про забезпечення позову, зокрема щодо заборони вчинення жодних та будь-яких реєстраційних дій щодо нерухомого майна, яке належить на праві власності відповідачу, не є обмеженням/належною конкретизацією переліку реєстраційних дій, щодо вчинення яких встановлюється заборона, оскільки не спростовує того, що заборона має загальний характер, адже поширюється на всі ("будь-які") реєстраційні дії в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі щодо об'єктів нерухомого майна.
Суд зазначає, що вимога позивача вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони проведення "жодних та будь-яких реєстраційних дій" виходить за межі предмета спору, не відповідає вимогам співмірності, адекватності, розумності, збалансованості інтересів сторін.
Позивач обгрунтовуючи необхідність вжиття заходів забезпечення позову та посилаючись на приписи частини першої (пункти 1, 2) статті 137 ГПК України обирає інший спосіб забезпечення позову - заборону іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання.
Такий спосіб забезпечення позову не узгоджується з позицією Верховного Суду, яка викладена в п.7.26 ухвали від 25.11.2025 у справі №915/927/25, де зазначено, що з огляду на предмет спору (стягнення), позивачу доцільно було б застосовувати інший захід забезпечення позову - заборону відповідачу вчиняти певні дії (як-от на відчуження майна) та доведення вартості майна якого покладається на позивача у відповідності до вимог статтей 13,136, 137 ГПК України.
Враховуючи вищевикладене, а також те, що заходи забезпечення позову в частині заборони проведення будь-яких реєстраційних дій виходять за межі предмета спору та не відповідають критеріям співмірності, адекватності, розумності й збалансованості інтересів сторін, суд не вбачає підстав задовольнити заяву позивача про забезпечення позову.
Керуючись статтями 136, 137, 140, 141, 232-235 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Бест Лізинг про вжиття заходів забезпечення позову залишити без задоволення.
Ухвала набирає законної сили 06.05.2026 та може бути оскаржена в порядку та строки, передбачені статтями 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя Н.М. Євстигнеєва