06.05.2026 м. Дніпро Справа № 904/7238/25
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії:
головуючого судді Андрейчука Л.В. (доповідач),
суддів: Віннікова С.В., Левшиної Г.В.,
секретар судового засідання: Мошинець Ю.О.,
Представники сторін:
від позивача (апелянта): Радченко О.М.;
від відповідача: не з'явився.
розглянувши апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30.03.2026 (суддя Ніколенко М.О.)
у справі № 904/7238/25
за позовом Військової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_1
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Строй ЮА", м. Кривий Ріг
про стягнення неустойки у розмірі 756 989, 47 грн,
Короткий зміст позовних вимог.
Військова частина НОМЕР_1 звернулась до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Строй ЮА» про стягнення неустойки у загальному розмірі 756 989,47 грн.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що між ним та відповідачем було укладено договір підряду на будівництво фортифікаційних споруд від 20.03.2025 № 107/4Д, відповідно до умов якого підрядник зобов'язався виконати комплекс робіт, що включає розроблення проектно-кошторисної документації та виконання будівельних робіт по об'єкту «Нове будівництво фортифікаційних споруд опорного пункту № 366», а замовник - прийняти та оплатити виконані роботи.
Позивач вказав, що умовами договору передбачено поетапне виконання робіт, зокрема І етап - проектування, який включає виконання інженерно-геодезичних та інженерно-геологічних вишукувань, розроблення проектної документації та її передачу замовнику, а також ІІ етап - безпосереднє виконання будівельних робіт у строки, визначені календарним графіком виконання робіт.
За твердженням позивача, відповідачем було належним чином виконано лише роботи І етапу, що підтверджується відповідним актом приймання виконаних робіт, тоді як до виконання ІІ етапу робіт у встановлені договором строки відповідач не приступив та будівельні роботи не завершив.
Позивач зазначив, що у зв'язку з порушенням відповідачем строків початку та завершення виконання будівельних робіт, передбачених договором та календарним графіком, на підставі відповідних положень договору ним було нараховано неустойку, яка складається з пені за порушення строків початку виконання робіт, пені за порушення строків завершення будівництва, а також штрафу за прострочення виконання зобов'язань понад тридцять календарних днів.
Таким чином, позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь нараховану неустойку у загальному розмірі 756 989,47 грн у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем договірних зобов'язань.
Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 30.03.2026 у справі № 904/7238/25 у задоволенні позовних вимог Військової частини НОМЕР_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Строй ЮА» про стягнення неустойки у розмірі 756 989,47 грн відмовлено повністю.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив із того, що у спірних правовідносинах мало місце прострочення кредитора (замовника), яке полягало у невиконанні останнім своїх договірних обов'язків, необхідних для належного та своєчасного виконання підрядником робіт за договором.
Зокрема, суд дійшов висновку, що узгодження та затвердження проектної документації у відповідності до вимог законодавства, зокрема з військовим командуванням, є обов'язковою передумовою реалізації проекту будівництва фортифікаційних споруд. Відсутність належного узгодження такої документації, на думку суду, свідчить про те, що вона не пройшла необхідної стадії перевірки на відповідність вимогам оборонного планування, а отже, замовник не виконав свого договірного обов'язку щодо належної підготовки об'єкта до виконання робіт.
У зв'язку з цим суд дійшов висновку, що невиконання замовником обов'язку щодо затвердження проектної документації у встановленому порядку унеможливило виконання підрядником ІІ етапу робіт, а саме будівельних робіт за договором.
Крім того, судом встановлено, що всупереч умовам договору після отримання проектної документації (І етап робіт) замовник не передав підряднику об'єкт (фронт робіт), що також унеможливило початок виконання будівельних робіт у строки, визначені договором та календарним графіком.
Суд також звернув увагу на те, що акт приймання-передачі об'єкта № 366 від 21.03.2025, на який посилається позивач як на доказ передачі фронту робіт, до матеріалів справи долучений не був, що, на думку суду, свідчить про недоведеність факту виконання замовником відповідного обов'язку.
З огляду на встановлені обставини місцевий господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для покладення на відповідача відповідальності у вигляді сплати штрафних санкцій за порушення строків початку та завершення виконання робіт, у зв'язку з чим у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Не погодившись із рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 30.03.2026 у справі № 904/7238/25, Військова частина НОМЕР_1 звернулась до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати зазначене рішення та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
В апеляційній скарзі апелянт просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Строй ЮА» на користь Військової частини НОМЕР_1 неустойку за договором підряду на будівництво фортифікаційних споруд від 20.03.2025 № 107/4Д у загальному розмірі 756 989,47 грн, яка складається з пені за порушення строків початку виконання будівельних робіт, пені за порушення строків завершення будівництва, а також штрафу за прострочення виконання зобов'язань понад тридцять календарних днів.
Таким чином, апеляційна скарга зводиться до вимоги скасування рішення суду першої інстанції у повному обсязі та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог позивача.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.
Апелянт зазначає, що рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30.03.2026 у справі № 904/7238/25 ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права, без повного та всебічного з'ясування обставин справи, а висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам та наявним у матеріалах справи доказам.
Зокрема, Військова частина НОМЕР_1 не погоджується з висновком суду про те, що замовником не було належним чином затверджено проектну документацію у розумінні постанови Кабінету Міністрів України від 29.12.2023 № 1415, а відтак підрядник був позбавлений можливості приступити до виконання ІІ етапу робіт.
Апелянт вказує, що такий висновок суду не відповідає положенням законодавства у сфері оборони, зокрема Закону України «Про оборону України» та Закону України «Про Державну спеціальну службу транспорту».
За твердженням скаржника, відповідно до Закону України «Про оборону України» до військового командування належать, зокрема, командири військових частин Збройних Сил України та інших військових формувань. Водночас Державна спеціальна служба транспорту є спеціалізованим військовим формуванням у системі Міністерства оборони України, основною функцією якого є організація і виконання робіт з будівництва та утримання військових інженерно-технічних та фортифікаційних споруд.
Апелянт також посилається на Положення про військову частину НОМЕР_1 , відповідно до якого Військова частина НОМЕР_1 є регіональним органом військового управління, що організовує виконання заходів з фортифікаційного обладнання та будівництва захисних споруд, а її командир уповноважений укладати договори та здійснювати інші повноваження від імені військової частини.
З огляду на викладене апелянт стверджує, що саме командир Військової частини НОМЕР_1 є належним військовим командуванням у спірних правовідносинах та мав повноваження як на укладення договору підряду, так і на затвердження проектно-кошторисної документації.
При цьому скаржник звертає увагу, що судом встановлено факт затвердження проектної документації по об'єкту № 366 наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 11.04.2025 № 168. Відтак, на думку апелянта, висновок суду про невиконання замовником обов'язку щодо затвердження проектної документації є помилковим та таким, що не відповідає обставинам справи.
Крім того, апелянт не погоджується з висновком про те, що замовником не було виконано обов'язку із забезпечення підрядника фронтом робіт.
З цього приводу скаржник зазначає, що пунктом 1.1 договору передбачено обов'язок підрядника виконати як роботи з розроблення проектно-кошторисної документації, так і будівельні роботи по об'єкту, а пунктом 1.4 договору визначено поетапне виконання робіт: І етап - проектування (включаючи виконання інженерно-геодезичних та інженерно-геологічних вишукувань, розроблення проектної документації, проходження експертизи та її передачу замовнику), ІІ етап - виконання будівельних робіт відповідно до календарного графіка.
Апелянт також посилається на пункт 8.1 договору, відповідно до якого замовник передає підряднику об'єкт (будівельний майданчик/фронт робіт) на період виконання робіт.
На думку скаржника, суд помилково визначив момент передачі фронту робіт, дійшовши висновку, що така передача мала відбутися після завершення І етапу. Скаржник наголошує, що для виконання інженерно-геодезичних та інженерно-геологічних вишукувань, які входять до І етапу, підрядник об'єктивно повинен був отримати доступ до об'єкта ще до початку виконання цього етапу, оскільки без такого доступу виконання зазначених робіт є неможливим.
При цьому апелянт звертає увагу, що судом встановлено факт повного виконання підрядником І етапу робіт за договором, що підтверджується актом № 1ПКД від 04.04.2025. На думку скаржника, саме ця обставина беззаперечно свідчить про те, що підрядник фактично отримав об'єкт для виконання робіт, а отже висновок суду про недоведеність передачі фронту робіт є необґрунтованим.
Крім того, скаржник зазначає, що відповідач, підписавши договір разом із календарним графіком виконання робіт без зауважень, погодився зі строками початку та завершення будівельних робіт, однак у визначений договором строк до виконання ІІ етапу робіт не приступив, про наявність обставин, які перешкоджають виконанню робіт, замовника не повідомляв та відповідних заперечень не заявляв.
Апелянт також зазначає, що відповідно до календарного графіка ІІ етап робіт мав виконуватися у період з 01.04.2025 по 03.05.2025, однак матеріали справи не містять доказів виконання відповідачем будівельних робіт у цей строк, тоді як актом огляду будівельного майданчика від 25.06.2025 встановлено їх невиконання.
З огляду на викладене скаржник вважає, що відповідач допустив порушення строків початку та завершення виконання робіт, у зв'язку з чим у позивача виникло право на застосування передбачених договором штрафних санкцій.
Апелянт зазначає, що ним нараховано пеню за порушення строку початку виконання робіт, пеню за порушення строків завершення будівництва, а також штраф у розмірі 7% вартості робіт за прострочення понад тридцять календарних днів.
Таким чином, за твердженням скаржника, суд безпідставно дійшов висновку про наявність прострочення кредитора та відсутність підстав для застосування до відповідача відповідальності, тоді як обставини справи свідчать про належне виконання замовником своїх договірних обов'язків та порушення відповідачем умов договору, у зв'язку з чим рішення суду підлягає скасуванню, а позовні вимоги задоволенню.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.
Відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, передбаченим статтею 263 Господарського процесуального кодексу України, у встановлений судом строк.
Як вбачається з матеріалів справи, про відкриття апеляційного провадження та надання строку для подання відзиву відповідач був повідомлений належним чином, що підтверджується відповідними доказами направлення процесуальних документів.
Відповідно до частини третьої статті 263 Господарського процесуального кодексу України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Рух справи в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Центрального апеляційного господарського суду від 08.04.2026 апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 у справі № 904/7238/25 передано на розгляд колегії суддів у складі: Андрейчук Л.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Вінніков С.В., Левшина Г.В.
На момент надходження апеляційної скарги матеріали справи № 904/7238/25 до суду апеляційної інстанції не надходили.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 13.04.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30.03.2026 у справі № 904/7238/25.
Цією ж ухвалою витребувано з Господарського суду Дніпропетровської області матеріали справи № 904/7238/25 та призначено розгляд справи у судовому засіданні на 06.05.2026.
22.04.2026 матеріали справи № 904/7238/25 надійшли до Центрального апеляційного господарського суду.
Частиною третьою статті 270 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених законом.
06.05.2026 у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину постанови Центрального апеляційного господарського суду.
Встановлені судом обставини справи.
Як встановлено колегією суддів під час апеляційного перегляду справи, між Військовою частиною НОМЕР_1 , як замовником, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Строй ЮА», як підрядником, було укладено договір підряду на будівництво фортифікаційних споруд від 20.03.2025 № 107/4Д.
Предметом зазначеного договору є виконання робіт по об'єкту «Нове будівництво фортифікаційних споруд опорного пункту № 366».
Відповідно до пункту 1.1 договору замовник доручає, а підрядник зобов'язується на свій ризик, власними силами виконати роботи з розроблення проектно-кошторисної документації та виконання будівельних робіт по вказаному об'єкту, а замовник зобов'язується прийняти виконані на умовах договору роботи та оплатити їх вартість.
Пунктом 1.4 договору визначено, що роботи виконуються за етапами.
І етап - проектування: виконання вишукувальних робіт, а саме інженерно-геодезичних та інженерно-геологічних вишукувань, розроблення проектної документації стадії «Робочий проект», до складу якого повинен входити Генеральний план, у тому числі проходження експертизи з отриманням позитивного експертного звіту та передача замовнику відповідно до календарного графіка виконання робіт.
ІІ етап - виконання будівельних робіт відповідно до календарного графіка виконання робіт.
Відповідно до пункту 2.1 договору, в редакції додаткової угоди № 1 від 01.05.2025, вартість робіт за договором визначена договірною ціною, складеною на підставі локальних кошторисів, та становить 3 040 188, 36 грн, у тому числі ПДВ 506 686, 39 грн.
Пунктом 3.1 договору передбачено, що строки виконання робіт визначені календарним графіком виконання робіт та встановлюються до 03.05.2025 включно.
Відповідно до пункту 3.2 договору підрядник розпочинає виконання робіт згідно з календарним графіком виконання робіт, але не пізніше 5 календарних днів після підписання договору підряду.
З календарного графіка виконання робіт вбачається, що термін початку будівельних робіт визначено 01.04.2025, а термін завершення будівельних робіт 03.05.2025.
Відповідно до пункту 3.4 договору після закінчення виконання робіт підрядник письмово повідомляє про це замовника. Датою закінчення робіт за договором вважається дата підписання акта готовності об'єкта до експлуатації, складеного уповноваженими представниками замовника разом з представниками підрядника.
Пунктом 4.2.1 договору на замовника покладено обов'язок затвердити проектну документацію та надати підряднику об'єкт, тобто фронт робіт.
Пунктом 8.1 договору передбачено, що замовник за актом приймання-передачі об'єкта передає підряднику на період виконання робіт та до їх завершення об'єкт, будівельний майданчик або фронт робіт.
Судом встановлено, що підрядником у повному обсязі виконано роботи І етапу за договором № 107/4Д від 20.03.2025, що підтверджується актом № 1ПКД від 04.04.2025 на суму 59 760 грн з ПДВ.
Також матеріалами справи підтверджується, що за результатами виконання проектних робіт було отримано позитивний експертний звіт № 282-Е-25/В від 04.04.2025.
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 11.04.2025 № 168 затверджено проектну документацію по об'єкту № 366.
Як вбачається з матеріалів справи, ІІ етап робіт, тобто будівельні роботи, мав виконуватись підрядником у період з 01.04.2025 по 03.05.2025.
Разом з тим, матеріали справи не містять доказів виконання відповідачем ІІ етапу робіт за договором № 107/4Д від 20.03.2025 у визначені календарним графіком строки.
Актом огляду будівельного майданчика від 25.06.2025 встановлено, що станом на 25.06.2025 роботи з будівництва бліндажу, ходів сполучення, місця ведення вогню, люків, входів до траншей та відхожих місць опорного пункту № 366 підрядником не виконані.
У зв'язку з невиконанням відповідачем будівельних робіт замовником 08.07.2025 направлено на адресу підрядника повідомлення від 07.07.2025 № 14/22-727 про розірвання договору.
Поштове відправлення із зазначеним повідомленням вручено Товариству з обмеженою відповідальністю «Строй ЮА» 10.07.2025, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення з підписом представника підприємства.
Відповідно до пункту 13.3 договору за порушення терміну початку виконання робіт підрядник сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1% договірної ціни за кожний день нерозпочатої роботи. У разі якщо підрядник не розпочав роботу протягом 30 календарних днів, замовник має право розірвати договір в односторонньому порядку, повідомивши підрядника письмово.
Згідно з пунктом 13.5 договору за порушення строків завершення будівництва підрядник сплачує замовникові пеню у розмірі 0,1% договірної ціни за кожний день такого прострочення, а за прострочення понад тридцять днів з підрядника додатково стягується штраф на користь замовника у розмірі 7% вказаної вартості.
На підставі пункту 13.3 договору позивач нарахував відповідачу пеню за порушення строку початку виконання робіт у розмірі 322 252,55 грн за період з 01.04.2025 по 16.07.2025.
На підставі пункту 13.5 договору позивач нарахував відповідачу пеню за порушення строків завершення будівництва у розмірі 221 928,64 грн за період з 04.05.2025 по 16.07.2025.
Крім того, на підставі пункту 13.5 договору позивач нарахував відповідачу штраф у розмірі 212 808, 29 грн за прострочення виконання зобов'язання понад тридцять календарних днів.
Загальний розмір заявленої до стягнення неустойки становить 756 989, 47 грн, що складається з пені за порушення строку початку виконання робіт, пені за порушення строків завершення будівництва та штрафу за прострочення понад тридцять днів.
Водночас відповідач, заперечуючи проти позову в суді першої інстанції, посилався на те, що після затвердження проектної документації замовник не передав йому фронт робіт для виконання ІІ етапу, у зв'язку з чим підрядник був позбавлений можливості приступити до будівельних робіт.
Також відповідач звертав увагу на те, що акт приймання-передачі об'єкта № 366 від 21.03.2025, на який посилався позивач як на доказ передачі фронту робіт, до матеріалів справи долучений не був.
З урахуванням зазначених заперечень відповідач наполягав на тому, що у спірних правовідносинах мало місце прострочення кредитора, а тому відсутні підстави для покладення на нього відповідальності у вигляді штрафних санкцій за порушення строків виконання ІІ етапу робіт.
Суд погодився з такими доводами відповідача та дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Строй ЮА» заявленої позивачем неустойки.
Разом з тим під час апеляційного перегляду справи апелянтом до апеляційної скарги долучено копію акта приймання-передачі об'єкта № 366 від 21.03.2025, на який він посилався як на доказ передачі підряднику об'єкта для виконання робіт за договором.
Зазначені обставини у сукупності становлять фактичну основу спору та підлягають оцінці судом апеляційної інстанції з урахуванням доводів апеляційної скарги, меж апеляційного перегляду, умов договору та норм матеріального права, що регулюють відповідні правовідносини.
Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.
Відповідно до частин 1- 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та запереченнях на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках за умови доведення учасником справи неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно від нього не залежали.
Переглянувши оскаржуване рішення в межах доводів апеляційної скарги Військової частини НОМЕР_1 , дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність встановлення місцевим господарським судом фактичних обставин справи, повноту їх правової оцінки та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30.03.2026 у справі № 904/7238/25 - частковому скасуванню з ухваленням у відповідній частині нового рішення, з огляду на таке.
Згідно з пунктом 4.2.1 договору замовник зобов'язаний затвердити проектну документацію та надати підряднику об'єкт (фронт робіт).
Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 29.12.2023 № 1415 установлено, що на період воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях проектна документація щодо будівництва фортифікаційних споруд узгоджується з військовим командуванням, у межах території відповідальності якого здійснюється таке будівництво.
Отже, правове регулювання відносин, пов'язаних із проектуванням та будівництвом фортифікаційних споруд у період дії воєнного стану, має спеціальний характер. Постанова Кабінету Міністрів України № 1415 встановлює особливий порядок погодження проектної документації, який зумовлений специфікою таких об'єктів та необхідністю їх інтеграції у систему оборонного планування.
Колегія суддів виходить з того, що вимога щодо узгодження проектної документації з військовим командуванням спрямована не лише на формальне дотримання процедур у сфері будівництва, а насамперед на забезпечення відповідності відповідного об'єкта оборонним потребам у межах конкретної території відповідальності.
У цьому контексті термін «військове командування», використаний у постанові № 1415, має оцінюватися з урахуванням положень спеціального законодавства у сфері оборони та правового статусу суб'єкта, який здійснює організацію відповідних робіт.
Засади оборони України, повноваження органів державної влади, основні функції та завдання органів військового управління, а також права й обов'язки відповідних суб'єктів у сфері оборони визначені Законом України «Про оборону України».
Відповідно до статті 1 Закону України «Про оборону України» військове командування - це, зокрема, Головнокомандувач Збройних Сил України, Командувач об'єднаних сил Збройних Сил України, командувачі видів та окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, командувачі (начальники) органів військового управління, командири з'єднань, військових частин Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань.
Статус, правові основи організації, основні завдання і функції Державної спеціальної служби транспорту в системі Міністерства оборони України визначено Законом України «Про Державну спеціальну службу транспорту».
Статтею 1 зазначеного Закону передбачено, що Державна спеціальна служба транспорту є спеціалізованим військовим формуванням, що входить до системи Міністерства оборони України та призначене, зокрема, для будівництва об'єктів і споруд загальновійськового та спеціального призначення.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про Державну спеціальну службу транспорту» однією з основних функцій Державної спеціальної служби транспорту є організація і виконання робіт з будівництва та утримання військових інженерно-технічних і фортифікаційних споруд.
Згідно зі статтею 4 цього Закону до структури Державної спеціальної служби транспорту входять, зокрема, головний орган військового управління, регіональні органи військового управління та військові частини.
Відповідно до пункту 1 Положення про військову частину НОМЕР_1 , затвердженого наказом Голови Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту від 05.11.2024 № 429, Військова частина НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Пунктом 4 зазначеного Положення передбачено, що Військова частина НОМЕР_1 відповідно до покладених на неї завдань організовує виконання заходів з фортифікаційного обладнання, будівництва захисних споруд, позицій районів та інженерну підтримку військ (сил) у використанні елементів інфраструктури для ведення бойових дій та їх захисту.
Пунктом 7 Положення визначено, що командир військової частини підпорядковується Голові Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту та є прямим начальником особового складу військової частини.
Відповідно до пункту 9 Положення командир військової частини НОМЕР_1 має право укладати в установленому порядку від імені військової частини договори на замовлення товарів, робіт та послуг, а також здійснювати інші повноваження відповідно до законодавчих та інших нормативно-правових актів.
З урахуванням наведеного колегія суддів доходить висновку, що командир Військової частини НОМЕР_1 у спірних правовідносинах є належним суб'єктом військового командування в розумінні постанови Кабінету Міністрів України від 29.12.2023 № 1415, оскільки Військова частина НОМЕР_1 є регіональним органом військового управління спеціалізованого військового формування, до функцій якого належить організація і виконання робіт з будівництва фортифікаційних споруд.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, проектну документацію по об'єкту № 366 затверджено наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 11.04.2025 № 168.
За таких обставин висновок суду про те, що замовником не було виконано договірного обов'язку із затвердження проектної документації, є помилковим та не відповідає встановленим обставинам справи.
Отже, проектна документація по об'єкту № 366 у спірних правовідносинах була затверджена належним чином, а тому зазначена обставина не могла бути самостійною підставою для висновку про прострочення кредитора та звільнення підрядника від відповідальності за порушення строків виконання робіт.
Відповідно до пункту 4.2.1 договору на замовника покладено обов'язок надати підряднику об'єкт (фронт робіт).
Пунктом 8.1 договору передбачено, що замовник за актом приймання-передачі об'єкта передає підряднику на період виконання робіт та до їх завершення об'єкт, будівельний майданчик або фронт робіт.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив з того, що позивачем не доведено факту передачі підряднику об'єкта, оскільки акт приймання-передачі об'єкта № 366 від 21.03.2025 до матеріалів справи першої інстанції долучений не був.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до частин 1- 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом апеляційної інстанції лише у виняткових випадках, якщо учасник справи довів неможливість їх подання з причин, що об'єктивно від нього не залежали.
Як вбачається з матеріалів справи, акт приймання-передачі об'єкта № 366 від 21.03.2025 не був поданий позивачем до суду першої інстанції, а обґрунтування неможливості його подання у встановленому порядку апелянтом не наведено.
За таких обставин підстави для прийняття зазначеного доказу судом апеляційної інстанції відсутні.
Разом з тим колегія суддів зазначає, що сам по собі факт відсутності у матеріалах справи акта приймання-передачі об'єкта не є безумовною підставою для висновку про те, що замовником не було виконано обов'язок щодо надання підряднику об'єкта (фронту робіт).
Як встановлено судом, підрядником у повному обсязі виконано роботи І етапу договору, що включали, зокрема, інженерно-геодезичні та інженерно-геологічні вишукування, а також розроблення проектної документації.
Виконання вказаних робіт за своєю природою передбачає безпосередній доступ до об'єкта будівництва, оскільки проведення інженерно-геодезичних та інженерно-геологічних вишукувань без такого доступу є об'єктивно неможливим.
Таким чином, встановлений у справі факт виконання підрядником І етапу робіт свідчить про те, що підрядник мав фактичний доступ до об'єкта будівництва та можливість виконувати передбачені договором роботи.
Отже, висновок суду про невиконання замовником обов'язку щодо передачі підряднику об'єкта (фронту робіт) лише з підстав неподання відповідного акта приймання-передачі є передчасним та таким, що не ґрунтується на повному дослідженні обставин справи.
Водночас колегія суддів враховує, що умовами договору передбачено поетапне виконання робіт, при цьому ІІ етап робіт (будівельні роботи) здійснюється відповідно до календарного графіка виконання робіт.
Матеріали справи не містять доказів того, що після виконання І етапу робіт підрядник був позбавлений доступу до об'єкта або що замовником вчинялися дії, спрямовані на обмеження такого доступу.
Також відповідачем не надано доказів повідомлення замовника про наявність обставин, які перешкоджають виконанню робіт, або заявлення вимог щодо усунення відповідних перешкод.
За таких обставин доводи відповідача про неможливість виконання ІІ етапу робіт з причин, залежних від замовника, належними та допустимими доказами не підтверджені.
Отже, у матеріалах справи відсутні підстави для висновку про наявність прострочення кредитора у розумінні статті 613 Цивільного кодексу України.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до пункту 13.3 договору у разі порушення строку початку виконання робіт підрядник сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1% договірної ціни за кожний день прострочення.
Згідно з пунктом 13.5 договору у разі порушення строків завершення будівництва підрядник сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1% договірної ціни за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять календарних днів додатково сплачує штраф у розмірі 7% вартості робіт.
Як встановлено судом, строк початку виконання ІІ етапу робіт визначено календарним графіком з 01.04.2025, а строк завершення 03.05.2025.
Матеріалами справи підтверджується, що відповідач до виконання будівельних робіт у зазначений строк не приступив та у визначений договором строк їх не завершив, що свідчить про порушення як строку початку виконання робіт, так і строку їх завершення.
На підставі пункту 13.3 договору позивачем нараховано пеню за порушення строку початку виконання робіт за період з 01.04.2025 по 16.07.2025.
На підставі пункту 13.5 договору позивачем нараховано пеню за порушення строків завершення будівництва за період з 04.05.2025 по 16.07.2025, а також штраф у розмірі 7% вартості робіт за прострочення понад тридцять календарних днів.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені та штрафу, колегія суддів встановила, що він здійснений з урахуванням умов договору, строків виконання робіт, визначених календарним графіком, та фактичного періоду прострочення.
Сам по собі розрахунок пені та штрафу відповідає умовам договору, є арифметично правильним та відповідає встановленим у справі обставинам щодо строків невиконання відповідачем зобов'язань.
Відповідачем належних та допустимих доказів, які б спростовували здійснений позивачем розрахунок або свідчили про його помилковість, до матеріалів справи не надано.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що нарахування позивачем пені та штрафу за порушення строків виконання робіт є обґрунтованим.
Разом з тим, питання співмірності заявленої до стягнення неустойки наслідкам порушення зобов'язання підлягає окремій оцінці судом.
Відповідачем у місцевому господарському суді було заявлено клопотання про зменшення заявленого позивачем розміру штрафних санкцій на 99%.
Відповідно до частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, а також за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Зі змісту наведеної норми вбачається, що вирішуючи питання про можливість зменшення розміру неустойки, суд повинен оцінити не лише сам факт порушення зобов'язання, а й характер такого порушення, причини його допущення, поведінку боржника, ступінь виконання ним зобов'язання, наслідки порушення для кредитора, співвідношення заявленої до стягнення неустойки із розміром можливих збитків, а також інші обставини, які мають істотне значення для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін.
При цьому зменшення розміру неустойки є правом суду, яке реалізується з урахуванням конкретних обставин справи. Закон не містить вичерпного переліку виняткових обставин, за наявності яких суд може зменшити розмір штрафних санкцій, а тому питання про наявність таких підстав вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням принципів розумності, справедливості, добросовісності та пропорційності.
Колегія суддів враховує, що між Військовою частиною НОМЕР_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Строй ЮА» було укладено значну кількість договорів підряду на будівництво фортифікаційних споруд, у тому числі спірний договір № 107/4Д від 20.03.2025.
Тобто спірний договір не був поодиноким правовідношенням сторін, а укладався в межах ширшого комплексу договірних відносин, пов'язаних із виконанням робіт оборонного призначення. Загальний обсяг робіт, який мав виконуватися відповідачем за замовленням позивача, був значно більшим, ніж обсяг робіт за одним спірним договором.
Також з матеріалів справи вбачається, що між сторонами існувала певна неузгодженість щодо організації виконання робіт за укладеними договорами. Зокрема, підрядником на адресу замовника направлявся лист № 121 від 06.06.2025, у якому відповідач звертав увагу на проблемні питання, пов'язані з виконанням договорів та переданням фронту робіт.
Колегія суддів зазначає, що наведені обставини самі по собі не звільняють відповідача від відповідальності за порушення строків виконання робіт, однак мають значення для оцінки ступеня вини відповідача, причин порушення зобов'язання та співмірності заявлених до стягнення штрафних санкцій.
Крім того, суд враховує, що спірні правовідносини виникли та виконання договору мало здійснюватися в умовах дії воєнного стану, а сам предмет договору стосувався будівництва фортифікаційних споруд у місцевості, яка перебувала в зоні підвищених безпекових ризиків.
Будівництво за спірним договором мало здійснюватися у с. Миронове Синельниківського району Дніпропетровської області, що підтверджується, зокрема, актом огляду будівельного майданчика від 25.06.2025, долученим позивачем до матеріалів справи.
Синельниківський район Дніпропетровської області відповідно до наказу Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 № 376 віднесений до територій, на яких ведуться або велися бойові дії.
Отже, виконання будівельних робіт за договором відбувалося в умовах підвищеної небезпеки для працівників, техніки та матеріалів, що об'єктивно ускладнювало належну організацію будівельного процесу.
Колегія суддів також враховує, що пунктом 4.3.7 договору передбачено обов'язок підрядника забезпечити дотримання працівниками сигналів повітряної тривоги під час виконання робіт, зокрема забезпечити повідомлення працівників про повітряну тривогу, провести відповідний інструктаж та визначити місця перебування або можливі укриття для максимального убезпечення працівників.
Зазначене свідчить про те, що сторони договору усвідомлювали специфіку виконання робіт в умовах воєнного стану та необхідність врахування безпекових обмежень під час організації будівництва.
За наданими відповідачем матеріалами, у період з 01.04.2025 по 31.05.2025 у Дніпропетровській області неодноразово оголошувалися повітряні тривоги значної тривалості, що впливало на можливість безперервного виконання будівельних робіт.
Зокрема, у квітні 2025 року сигнал повітряної тривоги оголошувався 124 рази загальною тривалістю 381 година 35 хвилин, а у травні 2025 року - 114 разів загальною тривалістю 499 годин 34 хвилини. Загальна тривалість повітряних тривог у цей період становила 881 годину 9 хвилин.
Колегія суддів враховує, що повітряні тривоги, необхідність припинення робіт, переміщення працівників до безпечних місць, повторна організація будівельного процесу після завершення тривог та відновлення роботи техніки істотно впливали на можливість виконання робіт у погоджені календарним графіком строки.
При цьому такі обставини не залежать від волі підрядника та мають враховуватися судом при оцінці співмірності заявленого розміру неустойки наслідкам порушення зобов'язання.
Крім того, відповідач посилався на висновок Рівненської торгово-промислової палати від 17.10.2025 № 56.01/433 про істотну зміну обставин за низкою договорів підряду, укладених між сторонами, у тому числі за договором № 107/4Д від 20.03.2025.
Зі змісту зазначеного висновку вбачається, що підрядник зіткнувся з обставинами, які істотно ускладнили виконання будівельних робіт у погоджені строки, зокрема з погіршенням безпекової ситуації, активним застосуванням засобів ураження, ризиками для працівників, техніки та логістики.
Колегія суддів зазначає, що наведений висновок ТПП не є безумовною підставою для звільнення відповідача від відповідальності за порушення зобов'язання, однак він підлягає врахуванню як один із доказів на підтвердження того, що виконання робіт відбувалося в ускладнених умовах, які мали істотне значення для оцінки розміру відповідальності.
Також суд враховує доводи відповідача щодо несприятливих погодних умов у період виконання будівельних робіт, які підтверджуються листом Українського гідрометеорологічного центру Державної служби України з надзвичайних ситуацій від 09.07.2025 № 99 021-3004/99 12.
З наданих матеріалів вбачається, що у період з 01.04.2025 по 30.06.2025 на відповідних територіях фіксувалися регулярні атмосферні опади, які могли ускладнювати виконання окремих видів будівельних робіт, зокрема земляних, монтажних та зварювальних робіт.
Водночас колегія суддів наголошує, що наявність повітряних тривог, погіршення безпекової ситуації, несприятливі погодні умови та інші наведені відповідачем обставини не спростовують самого факту порушення строків виконання робіт та не звільняють відповідача повністю від відповідальності.
Разом з тим такі обставини мають істотне значення для вирішення питання про зменшення розміру штрафних санкцій, оскільки свідчать про те, що порушення строків виконання робіт відбулося не лише внаслідок пасивної чи недобросовісної поведінки підрядника, а в умовах об'єктивних зовнішніх ускладнень, пов'язаних із воєнним станом, безпековою ситуацією, погодними умовами та складністю організації робіт оборонного призначення.
Колегія суддів також бере до уваги, що відповідач надавав докази вчинення дій, спрямованих на виконання договірних зобов'язань, зокрема понесення витрат на придбання конструкцій, необхідних для виконання робіт за укладеними договорами.
Зокрема, відповідно до бухгалтерської довідки Товариства з обмеженою відповідальністю «Строй ЮА» станом на 27.02.2026 на залишках по складу відповідача обліковуються елементи підземного укриття типу УФС, придбані для виконання умов договорів, укладених з Військовою частиною НОМЕР_1 , у тому числі договору № 107/4Д від 20.03.2025.
Наведене свідчить про те, що відповідач вчиняв певні підготовчі та організаційні дії, спрямовані на виконання договірних зобов'язань, що також підлягає врахуванню при оцінці питання про співмірність заявлених штрафних санкцій.
Крім того, позивачем не доведено наявності збитків, завданих йому саме у розмірі, співмірному із заявленою до стягнення неустойкою.
Колегія суддів зазначає, що відсутність доведених збитків не є підставою для відмови у стягненні неустойки, оскільки неустойка як спосіб забезпечення виконання зобов'язання та форма відповідальності може стягуватися незалежно від доведення збитків, якщо інше не встановлено договором або законом.
Разом з тим відсутність доказів заподіяння кредитору збитків у розмірі, співмірному із заявленою неустойкою, має значення для оцінки пропорційності її стягнення у повному обсязі.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 викладено правовий висновок про те, що за певних обставин обсяг відповідальності боржника може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. У таких випадках має бути забезпечений розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Верховний Суд також неодноразово зазначав, що цивільні правовідносини повинні ґрунтуватися на засадах справедливості, добросовісності та розумності, а неустойка не повинна перетворюватися із засобу стимулювання належного виконання зобов'язання на надмірний майновий тягар для боржника або джерело отримання кредитором невиправданих переваг.
Крім того, у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 зазначено, що обставини, які є підставою для застосування неустойки, її розмір, а також обставини, які є підставою для зменшення неустойки, у кожних конкретних правовідносинах мають індивідуальний характер, а розмір, до якого суд зменшує неустойку, визначається судом з урахуванням конкретних обставин справи.
З урахуванням наведеного колегія суддів дійшла висновку, що у цій справі наявна сукупність обставин, які мають істотне значення для зменшення розміру штрафних санкцій, а саме: виконання договору в умовах воєнного стану, розташування об'єкта у зоні підвищених безпекових ризиків, значна кількість і тривалість повітряних тривог у період виконання робіт, наявність несприятливих погодних умов, значний обсяг договірних відносин між сторонами, вчинення відповідачем дій, спрямованих на підготовку до виконання робіт, а також відсутність доказів завдання позивачу збитків у розмірі, співмірному із заявленою неустойкою.
За таких обставин стягнення з відповідача пені та штрафу у повному заявленому розмірі суперечило б принципам розумності, справедливості та пропорційності, оскільки призвело б до покладення на відповідача надмірного майнового тягаря, який не відповідає характеру порушення та встановленим у справі обставинам.
Водночас колегія суддів зазначає, що зменшення розміру неустойки не може мати наслідком фактичне звільнення відповідача від відповідальності за порушення строків виконання робіт, оскільки факт такого порушення встановлений судом та не спростований матеріалами справи.
З огляду на викладене, враховуючи баланс інтересів сторін, характер порушення, обставини виконання договору та необхідність збереження відповідальності відповідача за порушення договірного зобов'язання, колегія суддів вважає за можливе зменшити розмір нарахованого штрафу з 212 808, 29 грн до 10 640, 41 грн, а розмір пені з 544 181, 19 грн до 27 209, 06 грн.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
У справі «Руїз Торіха проти Іспанії» Європейський суд з прав людини зазначив, що відповідно до принципу належного здійснення правосуддя судові рішення повинні в достатній мірі містити мотиви, на яких вони ґрунтуються. Водночас пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не вимагає від суду надання детальної відповіді на кожен аргумент сторін.
Аналогічна правова позиція викладена Європейським судом з прав людини у справі Проніна проти України, відповідно до якої обсяг обґрунтування судового рішення може різнитися залежно від характеру рішення, а питання достатності мотивування оцінюється з урахуванням конкретних обставин справи.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги Військової частини НОМЕР_1 , колегія суддів виходить з того, що апелянту надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, які виникають при вирішенні даного спору як у матеріально-правовому, так і у процесуальному аспектах.
З урахуванням положень статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд застосовує Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.
За результатами апеляційного перегляду справи колегією суддів встановлено, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі, оскільки неправильно оцінив обставини щодо виконання замовником своїх договірних обов'язків та безпідставно дійшов висновку про наявність прострочення кредитора.
Водночас колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість вимог позивача щодо нарахування пені та штрафу за порушення відповідачем строків виконання робіт, проте з урахуванням конкретних обставин справи, принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також наявності підстав, передбачених частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України, дійшла висновку про необхідність зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій.
Таким чином, доводи апеляційної скарги знайшли своє часткове підтвердження під час апеляційного перегляду справи.
Відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
З огляду на викладене, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30.03.2026 у справі № 904/7238/25 підлягає частковому скасуванню з ухваленням у відповідній частині нового рішення.
З урахуванням меж перегляду справи в апеляційному порядку, визначених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга Військової частини НОМЕР_1 підлягає частковому задоволенню.
Судові витрати.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Разом з тим, колегія суддів враховує, що заявлені позовні вимоги є обґрунтованими, а підставою для часткового їх задоволення є застосування судом положень частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України щодо зменшення розміру неустойки.
З огляду на те, що спір виник внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань, а також з урахуванням того, що зменшення розміру неустойки не свідчить про безпідставність позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку про покладення витрат позивача зі сплати судового збору за подання позовної заяви у розмірі 9 083,87 грн та витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 13 625,80 грн на відповідача.
Керуючись статтями 129, 240, 269, 270, 273, 275, 276, 281- 284 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд,
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30.03.2026 у справі № 904/7238/25 - задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30.03.2026 у справі № 904/7238/25 - скасувати.
Прийняти у справі нове рішення, яким позов Військової частини НОМЕР_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Строй ЮА» про стягнення неустойки - задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Строй ЮА» (ідентифікаційний код 38888898; місцезнаходження: 50026, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Ангарська, 3а) на користь Військової частини НОМЕР_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_2 ; місцезнаходження: АДРЕСА_1 ) пеню у сумі 27 209, 06 грн та штраф у сумі 10 640, 41 грн.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Строй ЮА» » (ідентифікаційний код 38888898; місцезнаходження: 50026, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Ангарська, 3а) на користь Військової частини НОМЕР_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_2 ; місцезнаходження: АДРЕСА_1 ) судовий збір за подання позовної заяви у сумі 9 083, 87 грн та судовий збір за подання апеляційної скарги у сумі 13 625, 80 грн.
Видачу наказів доручити Господарському суду Дніпропетровської області.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку у строки, передбачені статтею 288 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя Л.В. Андрейчук
Суддя С.В. Вінніков
Суддя Г.В. Левшина